Було вирішено організувати видання під польською окупацією леґальної української націоналістичної преси. Цією справою зайнявся особисто Зенон Пеленський, він відкупив інформативний тижневик «Український Голос», що виходив у Перемишлі, від тогочасного його видавця проф. Ґреґолинського і перетворив його на «орган націоналістичної думки», перебравши у свої руки редакторство.
Після загибелі 30 вересня 1930 р. Юліяна Головінського керівництво Організацією Українських Націоналістів на західньоукраїнських землях перебрав організаційний референт КЕ ОУН Степан Охримович, який зробив деякі зміни в складі Крайової Екзекутиви. Зі складу колишньої КЕ вибули Богдан Кравців, ув'язнений у зв'язку з нападом під Бібркою і засуджений на З роки тюрми, і Зенон Пеленський покликаний восени 1930 року до польського війська і пізніше теж засуджений на бібрському процесі на 3 роки тюрми.
Зенон Пеленський був співтворцем УГВР[1] (у Президії УГВР від 1944)[2] і одним із засновників ЗП УГВР і ОУН-з[3].
Звернення Воюючої України до всієї української еміграції
Під «Зверненням Воюючої України до всієї української еміграції» (жовтень1949)[4] стоїть підпис-псевдо неідентифікованого члена УГВРПрофесор Г.Зелений. Є припущення, що Г.Зелений, а також професор Зенон Зелений, що постійно згадується у книзі «Обмануті надії. Спогади колишніх юнаків протилетунської оборони», — це Зенон Пеленський.
Родина
Дружина Зенона Пеленського Ольга померла 29 вересня 1962 року в США після тривалої хвороби.
Дочка Марта навчалась на хіміка в одному з американських університетів.