Третє болгарське царство

Болгарське Царство болг. Царство България
1908 – 1946 ↓
Прапор Герб
Девіз Съединението прави силата ("Єдність дає силу")
Гімн Шуми Марица Шум Мариці (1886–1946) Химн на Негово Величество Царя ("Гімн Його Величності Царя")
Царство (Королівство) Болгарія у 1942 році
Столиця	Софія
Мови	болгарська
Релігії	Болгарська православна церква (державна релігія)[1]
Форма правління	унітарна парламентська конституційна монархія (1908–1935; 1943–1946) під військовою диктатурою (1923–1926) під військовою хунтою (1934–1935) під військовою хунтою комуністичної панівної партії[en] (1944–1946) унітарна авторитарна абсолютна монархія (1935–1943) (de facto)
Цар
• 1908–1918	Фердинанд I
• 1918–1943	Борис III
• 1943–1946	Симеон II
Голова Ради Міністрів
• 1908–1911 (перший)	Александр Малинов
• 1944–1946 (остання)	Кімон Георгієв
Законодавчий орган	Народні збори Болгарії
Історичний період	Перша світова війна / Інтербелум / Друга світова війна
• Офіційне проголошення незалежності[2]	5 жовтня
• Балканські війни	1912–1913
• Бухарестський договір	10 серпня, 1913
• Нейїський мирний договір	27 листопаду, 1919
• скасування монархії	15 вересня
Площа
• 1915	122 134 км2
• 1946	110 912 км2
Населення
• 1915 [3]	4 580 000 осіб
Густота	37,5 осіб/км²
• 1946	7 029 349 л.
Густота	63,4 осіб/км²
Валюта	Болгарський лев
Попередник Наступник Болгарське князівство Народна Республіка Болгарія Демократична Федеративна Югославія Грецьке королівство
Сьогодні є частиною	Болгарія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Третє болгарське царство

Тре́тє болга́рське ца́рство або Тре́тя болга́рська держава (болг. Трета българска държава), офіційно Болгарське Царство (болг. Царство България) — колишня болгарська держава, яка існувала від моменту проголошення незалежності в 1908 році до скасування монархії в 1946 році. Конституційна монархія (Тирновська конституція 1879 року з поправками). Голова держави — цар. Царська династія — Саксен-Кобург-Готська. Передбачалося колективне регентство у разі недієздатності царя.

Під час чергового ослаблення Османської імперії, яка втратила на користь Австро-Угорщини Боснію і Герцеговину, болгарський князь Фердинанд I 22 вересня 1908 року проголосив себе царем. Прийняття титулу царя означало повну юридичну незалежність від Османської імперії, повний суверенітет над Східною Румелією і претензії на гегемонію на Балканах. При Фердинанді були внесені поправки до конституції, які розширили повноваження царя й обмежили прийняті в 1879 році демократичні норми.

У 1912 — 1913 роках, під час Першої балканської війни, Болгарія отримала від Османської імперії практично всю Фракію з Едірне (крім Константинополя) і великий вихід до Егейського моря. Питання контролю над Македонією (яку фактично займали Сербія і Греція) призвело до швидкоплинної Міжсоюзницької (Другої Балканської) війни 1913 року, де проти Болгарії виступили екссоюзники Сербія і Греція, а також Румунія та власне Османська імперія. Болгарія програла цю війну і втратила Едірне, а також невеликі терени на всіх кордонах, проте зберегла вихід до Егейського моря.

1915 року Третє Болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації Фердинанда і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні цар Фердинанд відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у 1918 році став його старший син Борис III.

У 1919 році в рамках Версальського мирного процесу був підписаний Нейський договір, за яким Болгарія позбавлялася виходу до Егейського моря (на користь Греції). У 1920-ті роки Болгарія розвивала відносини з країнами Антанти, активно приймала російських емігрантів.

У 1934 році цар Борис III установив особисту диктатуру, а в 1940 рр. країна під керівництвом прем'єра Богдана Філова стала союзником Німеччини у Другій світовій війні. У 1941 році було повернено вихід до Егейського моря. При цьому, на вимогу царя, Болгарія не брала участь у бойових діях проти СРСР і в Голокості. Ця тверда політична лінія Бориса іноді пояснює його загадкову смерть в 1943 році, після чого на престол вступив його 6-річний син Симеон II, одним з трьох регентів при якому став Філов. Потім на окупованих Болгарією теренах (але не в самій країні) була проведена депортація євреїв, але війну СРСР країна не оголосила і після смерті Бориса.

Вступ на терен Болгарії в 1944 році Червоної армії призвів до встановлення комуністичного режиму; попри страту трьох ексрегентів, монархія зберігалася до кінця 1946 року і при новому регентстві. Потім комуністи оголосили Болгарію республікою, і Симеон II емігрував, щоб через багато років повернутися на батьківщину вже як республіканський прем'єр-міністр.

• Перше болгарське царство
• Друге болгарське царство
• Західне болгарське царство

• Stefan Appelius: Bulgarien. Europas ferner Osten. Bouvier, Bonn 2006, ISBN 978-3-416-03154-7.
• Sigrun Comati: Bulgarische Landeskunde. Helmut Buske Verlag, Hamburg 2003, ISBN 3-87548-327-8.
• Richard J. Crampton: A concise history of Bulgaria. Cambridge concise histories. Cambridge University Press, New York 1997, ISBN 0-521-56719-X, Digitalisat bei Google Books [Архівовано 29 квітня 2015 у Wayback Machine.].
• Richard J. Crampton: Bulgaria. Oxford University Press, New York 2007, ISBN 978-0-19-820514-2.
• Raymond Detrez: Historical dictionary of Bulgaria, Scarecrow Pr., Lanham 1997, ISBN 0-8108-3177-5.
• Hans-Joachim Härtel, Roland Schönfeld: Bulgarien. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart. Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 1998, ISBN 3-7917-1540-2.
• Nikolaj Poppetrov: Flucht aus der Demokratie: Autoritarismus und autoritäre Regime in Bulgarien 1919—1944, in: Erwin Oberländer (Hrsg.): Autoritäre Regime in Ostmittel- und Südosteuropa 1919—1944, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-76186-2, S. 379—401.