Населення Вірменії. Чисельність населення країни 2015 року становила 3,056 млн осіб (136-те місце у світі)[1]. Чисельність вірменів стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 13,61 ‰ (145-те місце у світі), смертність — 9,34 ‰ (61-ше місце у світі), природний приріст — −0,15 % (211-те місце у світі) .
Історія
За переписом 1926 року населення Вірменії становило 878,9 тис. осіб і до 1989 року зросло у 3,75 раза, до 3304,8 тис. осіб. З 1990-х років чисельність населення скорочується через високі темпи міграційного відтоку. За 1989–2011 роки чисельність населення скоротилася на 286 тис. (8,7 %), природний приріст за цей період становив 494 тис. осіб, а міграційне скорочення — близько 780 тис. осіб[2].
Динаміка чисельності населення областей Вірменії за даними переписів[3]
Народжуваність у Вірменії, станом на 2015 рік, дорівнює 13,61 ‰ (145-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,64 дитини на одну жінку (177-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 54,9 % (станом на 2010 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 23,5 року (оцінка на 2011 рік)[1].
Смертність у Вірменії 2015 року становила 9,34 ‰ (61-ше місце у світі)[1].
Середній вік населення Вірменії становить 34,6 року (80-те місце у світі): для чоловіків — 32,8, для жінок — 36,5 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 74,37 року (121-ше місце у світі), для чоловіків — 71,13 року, для жінок — 78,03 року[1].
діти віком до 14 років — 19,05 % (310 893 чоловіки, 271 479 жінок);
молодь віком 15—24 роки — 14,42 % (225 029 чоловіків, 215 700 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 43,47 % (638 983 чоловіки, 689 519 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 12,35 % (171 584 чоловіки, 205 751 жінка);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 10,71 % (130 804 чоловіки, 196 640 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 6,0; коефіцієнт розлучуваності — 1,0; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 17 (дані за 2011 рік)[5][6]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 28,4 року, жінки — 24,6 року, загалом — 26,5 року (дані за 2010 рік)[7].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 106 осіб/км² (105-те місце у світі)[1]. Більшість населення концентрується в північній половини країни; столиця слугує значним центром тяжіння, її населення в тричі більше за населення другого найбільшого міста.
Вірменія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 62,7 % населення країни (станом на 2015 рік), зокрема у столиці — 35,1 % населення; темпи зменшення частки міського населення — 0,11 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1][8].
Головні міста держави: Єреван (столиця) — 1,044 млн осіб (дані за 2015 рік)[1]. Інші великі міста згідно з переписом 2011 року: Ґюмрі — 121,97 тис. мешканців; Ванадзор — 86,2 тис. мешканців; Вагаршапат — 46,5 тис. мешканців; Абовян — 43,5 тис. мешканців; Капан — 43 тис. мешканців; Раздан — 41,87 тис. мешканців; Армавір — 29 тис. мешканців; Арташат — 22 тис. мешканців; Іджеван — 21 тис. мешканців.
Річний рівень еміграції 2015 року становив 5,8 ‰ (196-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни. За переписом 2011 року про свою приналежність до Вірменської Апостольської церкви заявили 2,79 млн осіб (92,6 %), до євангельських протестантів — 29,28 тис. осіб (1,0 %), до єзидизму — 25,2 тис. осіб (0,8 %), до католицизму (зокрема і вірменського) — 13,84 тис. осіб (0,5 %), до свідків Єгови — 8,7 тис. осіб (0,3 %), до православ'я — 7,5 тис. осіб (0,2 %), до інших релігій віднесли себе 16,19 тис. осіб (0,5 %). Нерелігійними назвали себе 34,37 тис. осіб (1,1 % населення), ще 87,2 тис. осіб (2,9 % населення) не відповіли на питання про релігію[1][21].
Релігійний склад областей Вірменії за переписом 2011 року (%)[21]
Рівень письменності 2015 року становив 99,7 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,7 % — серед чоловіків, 99,6 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 2,2 % ВВП країни, станом на 2014 рік (132-ге місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 12 років, для хлопців — до 11 років, для дівчат — до 14 років (станом на 2009 рік).
Забезпеченість лікарями у країні на рівні 2,7 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,9 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 4,5 % ВВП країни (152-ге місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 13,51 ‰ (111-те місце у світі); хлопчиків — 14,95 ‰, дівчаток — 11,88 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 25 випадків на 100 тис. народжень (123-тє місце у світі)[1].
2014 року зареєстровано 4,0 тис. хворих на СНІД (109-те місце у світі), це 0,22 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (96-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 200 осіб (102-ге місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 19,9 % (68-ме місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 5,3 % (оцінка на 2010 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 96,2 %, в сільській місцевості — 78,2 %, загалом по країні — 89,5 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 2,86 км³ на рік, або 929,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 40 % припадає на побутові, 6 % — на промислові, 54 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 41,3 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 26 %; частка осіб похилого віку — 15,3 %, або 6,5 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2013 року перебувало 32 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 3,7 %, верхній дециль — 24,8 % (станом на 2012 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 1,78 млн унікальних інтернет-користувачів (117-те місце у світі), що становило 58,2 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 1,508 млн осіб (131-ше місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 39 %; промисловість і будівництво — 17 %; сфера послуг — 44 % (станом на 2011 рік)[1]. 19,59 тис. дітей у віці від 7 до 17 років (4 % загальної кількості) 2007 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2014 року дорівнювало 17,8 % працездатного населення (164-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 36,1 %, серед юнаків — 31,8 %, серед дівчат — 41,5 % (13-те місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Армения // Страны и народы. Советский Союз. Республики Закавказья. Республики Средней Азии. Казахстан / Редкол. : Т. А. Жданко (отв. ред., ред.-сост.) и др. — М. : «Мысль», 1984. — 382 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.