Адміністративно-територіальний поділ Російської імперії

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

Російська імперія була утворена 22 жовтня (2 листопада)^[1] 1721 року. Країна поділялася на 11 губерній: Азовську (центр — Воронеж), Архангелогородську (центр — Архангельський город), Казанську, Київську, Московську, Санкт-Петербурзьку, Сибірську (центр — Тобольськ) (утворені 1708 року), Ризьку (1713), Астраханську (1717), Нижньогородську і Ревельську (1719).

Перші губернії Московії з'явилися у 1708, коли указом московського царя Петра I країна була розділена на 8 губерній:

• Азовську (частково на території сучасної України)
• Архангелогородську
• Інгерманландську (з 1710 — Петербурзька)
• Казанську
• Київську (на території сучасної України)
• Московську
• Сибірську
• Смоленську

У 1713-1719 створені Нижньогородська, Астраханська та Ризька губернії, а Смоленська розділена між Московською та Ризькою.

Указом Петра I від 29 травня (9 червня) 1719 року губернії були поділені на провінції, а ті — на дистрикти. Губернії (окрім Астраханської і Ревельської) були поділені на 47 провінцій. На чолі губернії стояв губернатор, провінції — воєвода, дистрикту — земський комісар.

Губернії і провінції в 1721 році:

• Азовська губернія (центр — Воронеж) — 5 (Бахмутська, Воронезька, Єлецька, Тамбовська, Шацька)
• Архангелогородська — 4 (Архангелогородська, Вологодська, Галицька, Устюзька)
• Казанська — 4 (Казанська, Пензенська, Свіяжська, Уфимська)
• Київська — 4 (Бєлгородська, Київська, Орловська, Севська)
• Московська — 9 (Владимирська, Калузька, Костромська, Московська, Переяслав-Заліська, Переяслав-Рязанська, Суздальська, Тульська, Юр'єво-Польська)
• Нижньогородська — 3 (Алатирська, Арзамаська, Нижньогородська)
• Ризька — 2 (Ризька, Смоленська)
• Санкт-Петербурзька — 11 (Білозерська, Великолуцька, Виборзька, Нарвська, Новгородська, Петербурзька, Пошехонська, Псковська, Тверська, Углицька, Ярославська)
• Сибірська (центр — Тобольськ) — 5 (В'ятська, Єнісейська, Іркутська, Соль-Камська, Тобольська)

Усього було 47 провінцій і 255 міст.

22 квітня (3 травня) 1725 року Азовська губернія перейменована на Воронезьку, а в 1726 році зі складу Ризької і Московської губерній виділена Смоленська.

У 1727 році були ліквідовані дистрикти, створені повіти. Усього було відновлено 166 повітів (повіти раніше існували до 1708 року).

Утворено 2 нових губернії — Бєлгородську і Новгородську. Бєлгородська губернія утворена 1 (12) березня з 3 провінцій, 5 козацьких полків (Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський і Харківський) і частини Української лінії Київської губернії. Новгородська губернія утворена 29 квітня (10 травня) з 5 провінцій Санкт-Петербурзької губернії (Білозерської, Великолуцької, Новгородської, Псковської і Тверської).

Утворені дві нових провінції — Астараханська Астраханської губернії і Естляндія Ревельської. У Санкт-петербурзькій губернії залишилося дві провінції — Виборзька і Петербурзька (Нарвська провінція увійшла до Естляндії, Углицька і Ярославська — до Московської губернії). Ризька провінція Ризької губернії перейменована на Ліфляндію.

У тому ж 1727 році В'ятська і Солікамська провінції Сибірської губернії перейшли до складу Казанської, а Олонецькі землі були приписані до Новгородської губернії.

Кількість провінцій в губерніях наприкінці 1727 року:

1. Архангелогородська губернія — 4 (Архангелогородська, Вологодська, Галицька, Устюзька)
2. Астраханська — 1 (Астраханська)
3. Бєлгородська — 3 (Бєлгородська, Орловська, Севська)
4. Воронезька — 5 (Бахмутська, Воронезька, Єлецька, Тамбовська, Шацька)
5. Казанська — 6 (В'ятська, Казанська, Пензенська, Свіяжська, Солікамська, Уфимська)
6. Київська — 1 (12 полків Малоросії: Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський; Запорізька Січ, Нова Сербія)
7. Московська — 11 (Владимирська, Калузька, Костромська, Московська, Переяслав-Заліська, Переяслав-Рязанська, Суздальська, Тульська, Углицька, Юр'ївська, Ярославська)
8. Нижньогородська — 3 (Алатирська, Арзамаська, Нижньогородська)
9. Новгородська — 5 (Білозерська, Великолуцька, Новгородська, Псковська, Тверська)
10. Ревельська — 1 (Естляндія)
11. Ризька — 1 (Ліфляндія)
12. Санкт-Петербурзька — 2 (Виборзька, Петербурзька)
13. Сибірська (центр — Тобольськ) — 3 (Єнісейська, Іркутська, Тобольська)
14. Смоленська — 1 (Смоленська)

Усього після реформи 1727 року в 14 губерніях імперії було 47 провінцій і близько 250 повітів.

У 1728 році Уфимська провінція Казанської губернії відійшла до Сибірської губернії.

У 1737 році в складі Казанської губернії була створена Симбірська провінція, в складі Астраханської губернії — Оренбурзька комісія.

У січні 1744 року з Виборзької і Кексгольмської провінцій Санкт-Петербурзької губернії і знову приєднаних частин Фінляндії була створена Виборзька губернія. 15 (26) березня того ж року була створена нова Оренбурзька губернія (до її складу включили Ісетську і Уфимську провінції Сибірської губернії і Оренбурзьку комісію Астраханської). У 1745 році в імперії налічувалося 16 губерній. Прибалтійські губернії поділялися на дистрикти.

Губернії і провінції в 1745 році:

1. Архангелогородська губернія — 4 провінції (Архангелогородська, Вологодська, Галицька, Устюзька)
2. Астраханська — 1 (Астраханська)
3. Бєлгородська — 3 провінції (Бєлгородська, Орловська, Севська) і 4 міста (Ізюм, Охтирка, Суми, Харків)
4. Виборзька — 3 повіти
5. Воронезька — 5 (Бахмутська, Воронезька, Єлецька, Тамбовська, Шацька) і землі донських козаків
6. Казанська — 6 (В'ятська, Казанська, Кунгурська, Пензенська, Свіяжська, Симбірська)
7. Київська — 10 полків
8. Московська — 11 (Владимирська, Калузька, Костромська, Московська, Переяслав-Заліська, Переяслав-Рязанська, Суздальська, Тульська, Углицька, Юр'ївська, Ярославська)
9. Нижньогородська — 3 (Алатирська, Арзамаська, Нижньогородська)
10. Новгородська — 5 (Білозерська, Великолуцька, Новгородська, Псковська, Тверська)
11. Оренбурзька — 3 (Оренбурзька, Ставропольська, Уфимська)
12. Ревельська — 4 дистрикти (Вікський, Вірляндський, Гаррієвський, Єрвенський)
13. Ризька — 4 дистрикти (Венденський, Дерптський, Перновський, Ризький) і Езельська провінція
14. Санкт-Петербурзька — 4 дистрикти (Копорський, Петербурзький, Шліссельбурзький, Ямбурзький)
15. Сибірська (центр — Тобольськ) — 3 (Єнісейська, Іркутська, Тобольська)
16. Смоленська — 1 (Смоленська)

Із приходом до влади Катерини II у країні були проведені деякі зміни адміністративно-територіального поділу (АТП), які включали в основному створення губерній на нових землях.

24 березня (4 квітня) 1764 року на півдні імперії з Новосербського поселення була утворена Новоросійська губернія (центр — Кременчук). 19 (30) жовтня 1764 року з Іркутської провінції Сибірської губернії утворена Іркутська губернія. У жовтні 1764 року були об'єднані повіти в багатьох провінціях.

На Лівобережній Україні у 1764 році була створена Малоросійська (центр — Глухів), а 28 липня (8 серпня) 1765 року з південної частини Бєлгородської і Воронезької губерній (районів Слобожанщини) була сформована нова Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові. Таким чином, загальна кількість губерній зросла до 20.

Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році в Російській імперії 28 травня (8 червня) 1772 року зі знову приєднаних земель були створені 2 нових губернії — Могильовська і Псковська (центр — Опочка). До Псковської губернії були включені 2 колишні провінції Новгородської губернії (Псковська і Великолуцька) і дві нових — Двінська і Полоцька із земель колишнього Вітебського воєводства. Наприкінці 1772 року до неї була приєднана Вітебська провінція Могильовської губернії. У 1773 році центр Малоросійської губернії перенесено до Козельця, а в 1775 — до Києва.

У 1775 році Іркутська губернія була розділена на 3 провінції: Іркутську, Удинську і Якутську. 14 (25) лютого за рахунок нових земель, які перейшли до імперії за Кючук-Кайнарджійським мирним договором, була створена Азовська губернія, до якої ввійшли землі між Дніпром і Бугом, Слов'яносербія, Азовська провінція і землі війська Донського. У тому ж році була ліквідована Запорізька Січ, а її землі приєднані до Новоросійської губернії.

Таким чином, територія імперії поділялася на 23 губернії, 62 провінції і 276 повітів (без урахування Новоросійської губернії, кількість повітів якої невідома).

7 (18) листопада 1775 року Катерина II підписала закон «Заснування та управління губерній», відповідно до якого розміри губерній були зменшені, їх кількість збільшена вдвічі, ліквідовані провінції (в низці губерній були створені області) і змінені межі повітів. У середньому в губернії проживали 300–400 тис. мешканців, в повіті — 20—30 тис. мешканців. Процес заміни старих губерній на нові, які стали називатися «намісництвами», розтягнувся на 10 років. За цей період було створено 40 губерній і 2 області на правах губерній, в них було виділено 483 повіти.

Процес формування нових губерній розпочався з двох центральних губерній — Смоленської і Тверської. 25 листопада (6 грудня) 1775 року були створені Смоленське і Тверське намісництва. У нове Смоленське намісництво були включені Смоленська губернія, західні частини Бєлгородської і Московської губерній. Тверське намісництво утворене з Тверської провінції і Вишньоволоцького повіту Новгородської губернії, Бежецького і Кашинського повітів Московської губернії.

24 серпня (4 вересня) 1776 року утворені Полоцька губернія, Калузьке і Новгородське намісництва. Полоцька губернія утворена з Вітебської, Двінської і Полоцької провінцій Псковської губернії. У Псковській губернії залишилися Великолуцька і Псковська провінції, до неї також були приєднані Гдовський та Порховський повіти Новгородської губернії, а центр губернії перенесено з Опочки до Пскова. Новгородське намісництво утворене з частини Новгородської губернії, розділене на 2 області — Новгородську і Олонецьку (центр — Петрозаводськ). Калузьке намісництво утворене з південно-західних повітів Московської губернії і Брянського повіту Бєлгородської губернії.

22 березня (2 квітня) 1777 року створені Могильовське, Полоцьке і Ярославське намісництва, 19 (30) вересня — Тульське. Перші два перетворені з губерній. Ярославське створене з частин Московської губернії і Новгородського намісництва, розділене на 2 області — Углицьку і Ярославську. Тульське намісництво утворене з частини Московської губернії.

2 (13) березня 1778 року з частини Московської губернії утворена Владимирська губернія, 1 (12) вересня вона була перетворена на намісництво. 6 (17) березня 1778 року з частин Архангелогородської, Московської і Нижньогородської губерній утворене Костромське намісництво, яке було розділене на дві області — Костромську та Унженську. 24 серпня (4 вересня) 1778 року з частини Московської губернії утворене Рязанське намісництво, а 5 (16) вересня з частин Бєлгородської і Воронезької губерній утворилось Орловське намісництво.

23 травня (3 червня) 1779 року з частин Бєлгородської, Воронезької та Слобідсько-Української губерній утворене Курське намісництво, при цьому Бєлгородська губернія була ліквідована (її частини ввійшли до Воронезької губернії і Курського намісництва). 5 (16) вересня 1779 року з Нижньогородської губернії і частин Владимирського і Рязанського намісництв та Казанської губернії утворене Нижньогородське намісництво. 16 (27) вересня з північних районів Воронезької губернії і південних районів Рязанського намісництва утворене Тамбовське намісництво. 25 вересня (6 жовтня) 1779 року з Воронезької губернії і Острогозької провінції Слобідсько-Української губернії утворене Воронезьке намісництво. Також у 1779 році з Кузнецького і Томського повітів Сибірської губернії була утворена Коливанська область із центром у Бердському острозі.

У 1780 році утворено 7 нових намісництв і губерній. У січні реорганізована Петербурзька губернія, в якій залишилося 7 повітів. Із Архангелогородської губернії утворене Вологодське намісництво, до якого приднані Каргопольський повіт Новгородського намісництва і частина Кологривського повіту Костромського. Це намісництво розділили на дві області — Архангельську і Вологодську. Навесні 1780 року Слобідсько-Українська губернія перетворена на Харківське намісництво, в нього включені частини ліквідованої Бєлгородської губернії. Із північних частин Казанської і Оренбурзької губерній виділене В'ятське намісництво, а з південних повітів Казанської губернії — Симбірське і Пензенське намісництва. Із північної частини Астраханської губернії утворене Саратовське намісництво.

У 1781 році з Тюменської провінції Сибірської губернії було виділене самостійне Пермське намісництво і розділене на дві області — Єкатеринбурзьку і Пермську. Восени 1781 року Малоросійська губернія була розділена на Новгород-Сіверське і Чернігівське намісництва, а її частина об'єдналася з Київською губернією в Київське намісництво. Залишки Казанської губернії (без В'ятського, Пензенського і Симбірського намісництв) були перетворені на Казанське намісництво. До Санкт-Петербурзької губернії приєдналися Олонецька область і Новоладозький повіт Новгородського намісництва, Гдовський і Лузький повіти Псковської губернії. У жовтні 1781 року із залишків Московської губернії була утворена нова Московська губернія. Наприкінці року з Оренбурзької губернії і Челябінського повіту Пермського намісництва утворене Уфимське намісництво, яке було розщділене на 2 області — Оренбурзьку та Уфимську.

У 1782 році Сибірська губернія була перетворена на Тобольське намісництво з двома областями — Тобольською та Томською. Наприкінці 1782 року Коливанська область була перетворена на Коливанське намісництво. Його центр, Бердський острог, перейменовано на Коливань.

На початку 1783 року Азовська і Новоросійська губернія об'єдналися в Катеринославське намісництво з центром у Кременчуці. Навесні 1783 року Іркутська губернія перетворена на Іркутське намісництво, яке розділили на 4 області — Іркутську, Нерчинську, Охотську та Якутську. Улітку того ж року на намісництва були перетворені Ревельська, Ризька і Виборзька губернії.

У лютому 1784 року зі знову приєднаних у 1783 році південних земель (Крим, Тамань, Кубанська сторона) була утворена Таврійська область на правах намісництва (центр — Сімферополь). У березні 1784 року Вологодське намісництво було розідлене на Архангельське і Вологодське, останнє розділили на дві області — Великоустюзьку і Вологодську. У травні того ж року з Олонецької області Санкт-Петербурзької губернії утворене Олонецьке намісництво з центром у Петрозаводську.

Нарешті, останнім етапом Катерининської реформи АТП стало перетоврення в 1785 році Астраханської губернії на Кавказьке намісництво з перенесенням центру до нового центру Єкатеринограда (у 1790 році через його необлаштованість центр повернули до Астрахані). Кубанська сторона була включена до Кавказького намісництва, а його територіяю розділили на 2 області — Астраханську і Кавказьку (центр — Єкатериноград).

Таким чином, після Катерининської реформи імперія поділялася на 38 намісництв, з губернії і 1 область на правах намісництва. Розміри і межі більшості намісництв Європейської Росії, утворених у 1775–1785 роках практично не змінювалися до початку XX століття, якщо не враховувати короткого періоду реформ АТП при Павлі Першому.

У 1789 році центр Катеринославського намісництва перенесено з Кременчука до Катеринослава.

Унаслідок приєднання нових земель на півдні і заході наприкінці XVIII ст. були утворені нові намісництва: у 1793 році — Брацлавське, Ізяславське і Мінське, у 1795 — Вознесенське і Курляндське (центр — Мітава), Ізяславське розділене на Волинське (центр — Новоград-Волинський) і Подільське (центр — Кам'янець-Подільський), у 1796 році — Віленське і Слонімське.

У результаті реформ до кінця царювання Катерини II імперія поділялася на 49 губерній і намісництв і 1 область.

Із приходом до влади Павла I було проведене тимчасове укрупнення раніше створених намісництв, які були офіційно перейменовнаі на губернії. При цьому указом від 12 (23) грудня 1796 року були скасовані Олонецька, Коливанська, Брацлавська, Чернігівська, Новгород-Сіверська, Вознесенська, Катеринославська, Саратовська, Полоцька, Могильовська, Віленська, Слонімська губернії і Таврійська область (усього 13). Окрім того, був установлений новий поділ губерній на повіти, а кількість повітів зменшена, частина повітових міст переведена до заштатних.

Олонецька губернія була розділена між Архангельською і Новгородською, Коливанська — між Тобольською та Іркутською, Саратовська — між Пензенською та Астраханською, Брацлавська — між Подільською та Київською.

Вознесенська, Катеринославська губернії і Таврійська область були об'єднані в Новоросійську губернію з центром у Новоросійську (з 1801 року - знову Катеринослав).

Чернігівська і Новгород-Сіверська губернії були об'єднані в Малоросійську (центр — Чернігів), Полоцька і Могильовська — в Білоруську (центр — Вітебськ), Віленська і Слонімська — в Литовську (центр — Вільно).

Деякі губернії були перейменовані і укрупнені: Харківська перейменована на Слобідсько-Українську (відновлена в межах 1780 року), Кавказька — на Астраханську, Уфимська — на Оренбурзьку (центр — Оренбург), Ризька — на Ліфляндську, Ревельська — на Естляндську.

У березні 1797 року Пензенська губернія була перейменована на Саратовську, а її центр перенесено до Саратова. У жовтні того ж року більша частина колишньої Пензенської губернії розділена між сусідніми Нижньогородською, Симбірською і Тамбовською. У липні 1797 року укрупнена Київська губернія. Павло Перший скасував усі зміни Потьомкіна щодо управління Донським військом.

Таким чином, станом на 1800 рік в імперії було 42 губернії.

У XIX столітті відбувається розмежування адміністративно-територіальних організацій на 2 групи: на основній території Європейської Росії зберігається загальногубернська організація (у 60-ті роки — 51 губернія), на національних околицях створюються генерал-губернаторства (окрім Остзейського краю, до якого входило три губернії). Окрім цього, у другій половині XIX ст.—на початку XX ст. було створено 20 областей — адміністративних одиниць, які відповідають губерніям. Як правило, області розташовувались на прикордонних територіях. Продовжується подальша централізація і бюрократизація місцевого самоврядування. Відбувається спрощення місцевого апарату з посиленням його прямого підпорядкування особисто губернатору.

Реформи 1860—70-х років, особливо земська, міська і судова, впроваджували засади виборного загальностанового представництва до організації місцевого управління і суду. Виборні органи земського самоврядування (у 34 губерніях) завідували місцевим господарством, у містах — міські думи і управи. Земська (1890) і міська (1892) контрреформи посилили станово-дворянське представництво в місцевому савмоврядуванні і підпорядкування його адміністрації. Запровадження інституту земських начальників (1889) як носіїв дворянсько-поміщицького права з їх адміністративними, судовими і фінансовими функціями зводило нанівець селянське самоврядування.

Губернський апарат місцевого самоврядування залишався дієвим до XX століття. Під час столипінських реформ (1907—1910) були відновлені надзвичайні методи управління. Посилилась роль поліцейських органів і станово-дворянських організацій (Рада об'єднаного дворянства).

Станом на 1914 рік Російська імперія (столиця — Санкт-Петербург) поділялася на:

• 9 генерал-губернаторств (у тому числі Кавказьке Намісництво)
• Губерній — всього — 78 (у тому числі у складі генерал-губернаторств — 29)
• Областей — всього — 21 (у тому числі у складі генерал-губернаторств — 18)
• Самостійних округів у складі Кавказького Намісництва — 2
• Васалів Російської імперії (Хівинське ханство, Бухарський емірат) — 2
• Протекторатів Російської імперії (Урянхайський край) — 1

1. Варшавське (центр — Варшава, 9 губерній)
2. Іркутське (центр — Іркутськ, 2 губернії, 2 області): Єнісейська та Іркутська губернії, Якутська та Забайкальська області
3. Кавказьке Намісництво (6 губерній, 5 областей, 2 округи): Бакинська, Ериванська, Єлизаветпольська, Кутаїська, Тифліська та Чорноморська губернії, Батумська, Дагестанська, Карська, Кубанська та Терська області, Закатальський та Сухумський округи
4. Київське (центр — Київ, 3 губернії): Волинська, Київська та Подільська губернії
5. Московське (центр — Москва, 1 губернія)
6. Приамурське (центр — Хабаровськ, 4 області): Амурська, Камчатська, Приморська та Сахалінська області
7. Степове (центр — Омськ, 2 області): Акмолінська та Семипалатинська області
8. Туркестанське (центр — Ташкентт, 5 областей): Закаспійська, Самаркандська, Семиреченська, Сирдар'їнська та Ферганська області
9. Фінляндське (центр — Гельсінгфорс, 8 губерній)

Після Лютневої революції 1917 року Тимчасовий уряд зберіг усю систему губернських закладів. Губернатори були замінені губернськими комісарами (у повітах — повітовими комісарами), проте з переважанням дворянсько-поміщицького складу. Одночасно з цим формувалася система Рад, яка протистояла місцевим владам Тимчасового уряду. Жовтнева революція, зберігши спочатку губернський поділ, ліквідувала весь старий губернський апарат і встановила нові органи радянської влади на чолі з губернськими виконкомами, яких обирали на губернському з'їзді Рад. Губернсько-територіальний поділ діквідовано у 1924—1929 роках у зв'язку з районуванням СРСР і замінений поділом на області та краї, а пізніше й округи.

Кількість губерній Російської імперії в цілому швидко зросла в результаті розукрупнюючих реформ, які проводилися протягом XVIII століття. Вона досягала 51 в останній рік царювання Катерини II. Із приходом Павла I кількість губерній була скорочена до 42, але потім майже всі скасовані губернії були відновлені Олександром I. У подальшому за рахунок знову приєднаних земель їх кількість зросла до 81.

У 1917 році розпочався процес роздроблення старих губерній і з'явилося кілька нових радянських губерній. Якщо в межах РРФСР у 1917 році їх було 56, то на початку 1922 року — 72. У 1923—1929 роках усі вони поступово були замінені «великими» областями держпланівської сітки, і загальна кількість одиниць головної ланки (нових областей і країв) скоротилася в 1930 році до 13.

• Губернії України 1835 – 1923 років
• Адміністративний поділ СРСР

• Єфіменко Г. Г. Губернська реформа 1775 [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 239. — ISBN 966-00-0405-2.