Кабаліто-де-тотора (ісп. caballito de totora), в множині кабалітос-де-тотора (ісп. caballitos de totora) — традиційні очеретяні гребні човни, які використовуються рибалками на тихоокеанському узбережжі Перу протягом останніх 3000 років, що підтверджено археологічними знахідками керамічних та металевих виробів із зображенням цих човнів^[1].

Ці човни отримали свою назву кабаліто-де-тотора (дослівно з іспанської — «очеретяні коники»), через асоціацію, яку викликає вигляд рибалок, що сидять верхи на човнах, відпихаючись ногами, щоб подолати хвилі океанського прибою^[2]. Назва не є оригінальною, оскільки коні були завезені в Південну Америку лише після завоювання Імперії інків іспанськими конкістадорами на початку XVI ст. Оригінальна назва цих човнів — «туп» і «мучик», слова, що походять з мови, якою розмовляли носії культури Моче, але ці назви зникли ще в середині ХХ століття.

Археологічні дані з території узбережжя Перу доводять, що човни, ідентичні по формі сучасним човнам кабаліто-де-тотора використовувались тубільними індіанцями ще три тисячі років тому.

Зображення цих човнів збереглись на керамічних і металевих виробах доколумбових і, навіть доінківських цивілізацій, що існували на тихоокеанському узбережжі Перу — зокрема культури Моче, що існувала приблизно з 100 по 700 рік і культури Чиму, що існувала з 900-х років до 1470 року, коли її було остаточно завойовано імперією інків^[3]. Центр обох цих культур розташовувався в районі сучасного міста Трухільйо, неподалік від Уанчако.

Цікаво, що на цих стародавніх зображеннях кабаліто-де-тотора використовується саме так, як це робиться і сьогодні — на човні сидить або одна людина, що займається риболовлею, або двоє пасажирів, що кудись пливуть.

Кабаліто-де-тотора виготовляють з куги Schoenoplectus californicus  підвиду тотора (Schoenoplectus californicus subsp. Tatora), що використовувався для будівництва човнів подібної форми ще доколумбовими південноамериканськими цивілізаціями. Ніс човна загострений і вигнутий вгору, корма ширша і пласка. Човни формуються за допомогою мотузок зі зв'язок очерету і зазвичай мають довжину від 4,5 до 5 метрів і ширину від 0,6 до 1 м. Вага човна варіюється від 47 до 50 кг, і він може витримати до 200 кг корисного навантаження^[1]. Човен приводиться в рух за допомогою дволопатевого весла з розщепленого бамбука, подібного до весла каяка і рибалки віддалялися на ньому на відстань до 30 кілометрів від узбережжя.

Традиційно кабаліто-де-тотора використовувався індіанцями для риболовлі, за допомогою цих човнів вони встановлювали і збирали в океані риболовні сітки. Стандартний човен розрахований на одного рибалку, який сидить зверху на корпусі човна, при цьому відділення (ємність) на кормі використовується для складання сіток і улову. Проте човен може витримати до двох-трьох осіб, і таким чином, слугувати для перевезення пасажирів. В цьому випадку пасажир сідає у відділення на кормі, де зазвичай зберігається риболовний крам.

Оскільки при будівництві човна не використовуються гідроізоляція, човни досить швидко розмокають і потребують регулярної просушування. Тому місцеві рибалки тримають одночасно два або три човни. Поки один використовується в морі, інші просихають на пляжі^[2]. Строк життя човна не перевищує 2-3 місяців.

Протягом століть рибалки внесли мінімальні зміни в основні конструкції очеретяних човнів. На пляжі Піментел, недалеко від міста Чиклайо, сучасні майстри додали пінополістирол, щоб надати човну більш симетричної форми та створити водонепроникний плавучий відсік^[2].

Човни з куги тотора під назвою «бальса» також будують індіанці народністей Уру та Аймара на озері Тітікака високо в горах Перу, але у них інша форма і за розмірами човни бальса значно перевищують кабаліто-де-тотора^[2]. З 2016 року куга тотора віднесена до національної культурної спадщини Перу^[3].

Болота Уанчако, що яскраво-зеленою смугою тягнуться неподалік від океанського узбережжя — це екологічний парк, розташований на відстані близько 14 км на північний захід від історичного центру Трухільйо в Перу. Тут ще з давніх часів збирали сировину для будівництва човнів кабалітос-де-тотора, які ще з часів культури Моче використовувалися для риболовлі.

Сьогодні болота екологічного парку Уанчако дозволено використовувати лише для збору очерету тотора рибалками з Уанчако, які досі використовують очерет з цих боліт для виготовлення своїх рибальських човнів кабалітос-де-тотора^[4].

Сьогодні особливою популярністю користуються човни кабаліто-де-татора рибалок з міста Уанчако (Huanchaco) на узбережжі Тихого океану, але їх також використовують в багатьох інших прибережних регіонах Перу.

Крім рибалок, останнім часом кабаліто-де-тотора використовуються також любителями відпочинку і розваг, які катаються на цих човнах на прибережних океанських хвилях. Сучасні серфери не сидять на кабаліто, а стоять на них, як на серферній дошці або на SUP і використовують не традиційне дволопатеве весло, а довге однолопатеве, схоже на весло для сапсерфінгу.

Беручи до уваги підтверджений вік кабаліто-де-тотора, катання на хвилях на цих човнах можна віднести до найдавнішої форми серфінгу. В даний час у світі серфінгу ведуться певні дискусії щодо того, чи можна катання на хвилях на кабаліто-де-тортора віднести до перших варіантів цього виду спорту чи ні^[1].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кабаліто-де-тотора

• What are Caballitos de Totora? [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
• https://www.youtube.com/watch?v=QRwBhIiEM5E [Архівовано 17 липня 2021 у Wayback Machine.]

• 
  Кабаліто-де-тотора у кераміці Моче. (300 р. н.е.)
• 
  Рибалка у кераміці Моче. Музей Ларко. Ліма Перу.
• 
  Кабаліто у кераміці Моче. Музей Ларко. Ліма Перу.
• 
  Кераміка культури чиму, (1100—1400 рр. н.е.)
• 
  Сучасний рибальський кабаліто на пляжі
• 
  Рибальські кабалітос на пляжі Уанчако
• 
  Кабалітос на пляжі Уанчако
• 
  Кабалітос на пляжі в Перу
• 
  Кабаллітос на пляжі в Чиклайо, Перу
• 
  Рибалка витягає свій каббалітос з моря

• Heyerdahl, Thor (1972) The Ra Expeditions. Amazon [Архівовано 28 вересня 2010 у Wayback Machine.]. Signet. ISBN 978-0451051219 (англ.)
• Hornell, James (1946) Water transport: origins and early evolution. Cambridge: Cambridge University Press. — Google Scholar(англ.)
• Johnstone, Paul (1980) The sea-craft of prehistory. Cambridge (MA): Harvard University Press. — Google Scholar(англ.)
• McGrail, Seán (1985) Towards a classification of Water transport World Archeology, 16 (3) (англ.)
• McGrail, Seán (2004) Boats of the World, From the stone age to medieval times. Oxford University Press. Amazon. ISBN 978-0199271863
• McGrail, Seán (2014) Early Ships and Seafaring: Water Transport within Europe Pen and Sword, ISBN 9781473847774 (англ.)