1994 року закінчив Інститут міжнародних відносин при Київському університеті ім. Шевченка з відзнакою (спеціальність — міжнародне право). У 1992—1993 роках навчався в Денверському університеті (США).
1996 року закінчив аспірантуру Інституту міжнародних відносин при КНУ, захистив кандидатську дисертацію з міжнародного права на тему «Концепція гуманітарної інтервенції та механізм захисту прав людини в рамках ООН» (рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту держави й права ім. Корецького НАН України від 15 листопада 1996 р., протокол № 13). У грудні 2002 року захистив докторську дисертацію з міжнародного права на тему «Теорія та принципи транснаціонального торгового права (Lex Mercatoria)» в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка (рішення Президії Вищої атестаційної комісії України від 21 травня 2003 року, протокол № 36-11/5); Проходив численні наукові стажування за кордоном. У 2001 році — Інституті ім. Гаррімана Колумбійського університету (США); в 2004—2005 роках — Інституті імені Кеннана Центру ім. Вудро Вільсона (США), в 2010—2011 роках — в одному з дослідних інститутів у м. Вашингтон (США).
Педагогічна робота
1997 — викладач курсу «Гуманітарна інтервенція та міжнародне право» — Денверський університет (США).
2017—2018 — професор Глобального університету ім. Джіндала (Індія).
2002 року отримав звання «доцента кафедри міжнародного, приватного та митного права»[9]. 2009 року отримав звання професора. Автор близько 15 монографій та навчальних посібників з питань міжнародного права, близько 150 наукових статей (у тому числі, монографії та навчальні посібники: «Силовий захист прав людини» (1998), «Право міжнародних договорів» (2002), «История международно-правовых учений», «Наука международного частного права: история и современность» (2004, 2006); «Наука политики международного права: истоки и перспективы» (2009), «Проблемы теории международного публичного и частного права» (2010). Відзначений численними відзнаками та науковими нагородами.
2000 року — отримав вузівську премію ім. Шевченка[10] за монографію «Силовий захист прав людини: питання легітимності в сучасному міжнародному праві» (1998 р., перевидання — 1999 р.). У 2003 році отримав спеціальну відзнаку Спілки юристів України у номінації юридичні індивідуальні монографічні видання за монографію «Вступ до філософії міжнародного права. Гносеологія міжнародного права».
Володіє англійською, польською, французькою та російською мовами.
Член тимчасової слідчої комісії ВРУ з питань розслідування можливих протиправних дій представників органів державної влади та інших осіб, що могли сприяти порушенню державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України і становити загрозу національній безпеці України (з 19 травня 2021 року)[12].
У січні 2023 року брав участь у виборах президента ПАРЄ[13].
Спеціалізується на питаннях філософії та теорії міжнародного права, цивільного права, а також міжнародного приватного права. Філософсько-правова концепція професора Мережка полягає в тому, що право являє собою складний динамічний процес взаємодії п'яти складових («п'яти світів права»):
права як юридичного тексту (семіотичний аспект права);
права як юридичної емоції (психологічний аспект права);
права як соціального відношення (соціологічний аспект права);
права як зовнівираженої поведінки (біхевіоральний аспект права);
права як прагнення до досягнення певних трансцендентних ідеалів і цінностей (метафізика права).
Взаємодія цих п'яти вимірів, в яких існує і розвивається право, і утворюють феномен права в цілому.
Розвиває концепцію «міжцивілізаційного права», під якою він пропонує розуміти сукупність принципів і норм (юридичних, політичних і моральних), спрямованих на регулювання взаємовідносин між різними цивілізаціями. Він також сформулював поняття «мем права», під яким розуміється одиниця передачі юридично значимої інформації.
Дослідження російської політики
Досліджує політико-правову систему й історію РФ з точки зору соціології права. Спираючись на публікації Миколи Тимашева, пише, що під фасадом «керованої демократії» ховається режим деспотичної влади у пом'якшеній формі, характерний для історії російської держави[17].
У статті «Росія як фашистське суспільство» доводить, що сьогодні Росія відповідає науково-соціологічним критеріям фашистського суспільства[18].
Історія міжнародного права
У книзі «Російська наука міжнародного права у період Першої світової війни» (Київ, 2014) проаналізував міжнародне право в період війни й піддав критиці сучасну російську доктрину міжнародного права, яка після початку тимчасової анексії Криму Російською Федерацією перетворилась на пропаганду путінського режиму.
Погляди на агресію Росії щодо інших країн
Є автором численних статей на тему агресії Росії проти України, досліджує її з точки зору міжнародного права. Обґрунтовує право кримськотатарського народу на самовизначення як корінного в рамках України. Проводить критичний аналіз аргументації російських юристів-міжнародників і показує злочинний характер анексії Криму Росією. У 2008 році у одній із публіцистичних статей трактував Російсько-грузинську війну як грузинську агресію «імперського» режиму Саакашвілі проти Південної Осетії, яка відповідала основним критеріям державності, а сам осетинський народ мав право, на думку Мережка, на сецесію. У цій же статті висловив думку, що Україна повинна визнати легітимність відділення як Косова так і Південної Осетії і Абхазії за аналогією міжнародного визнання Косова з боку більшості країн ЄС, а також США, Канади та Австралії[19][20]. У 2020 році у розмові із Радіо Свобода Мережко заявив, що Росія, вдершись на територію Грузії в 2008 році під прикриттям миротворчості насправді провела збройну агресію Грузії з окупацією частини її суверенної території[21].
Дослідження статусу Росії в ООН
Обґрунтував тезу про те, що Росія, зайнявши місце СРСР в Раді Безпеки ООН, тим самим явно порушила статут ООН, оскільки вона не може вважатися тією самою державою і тим самим суб'єктом міжнародного права, що і СРСР; а відтак Росію з точки зору міжнародного права не можна вважати членом ООН[22].
Участь у міжнародних наукових конференціях з питань анексії Криму
У червні 2014 року виступив із доповіддю «Ідеологія лібералізму та міжнародне право» на науковій конференції у Тартуському університеті (Естонія), в якій піддав критиці анексію Росією Криму з точки зору міжнародного права.
У вересні 2014 року виступив із доповіддю «Розпад СРСР і територіальні наслідки» в Інституті ім. Планка у Гейдельберзі (Німеччина), в якій показав неправомірність анексії Росією Криму[23][24][25].
У грудні 2014 року виступив в Університеті Гельсінкі (Фінляндія) на семінарі «Українська криза» з доповіддю, в якій представив міжнародно-правові аргументи проти вторгнення Росії на Донбасі.
У березні 2015 року у Варшаві на конференції «Випадок Криму у світлі міжнародного права» поставив питання про форми та механізми міжнародно-правової відповідальності Росії за агресію проти України[26][27].
Скандальні заяви
У статті «Хто відповідальний за Голодомор в Україні» («Кто несет ответственность за Голодомор?», 18 січня 2007 року) стверджує, що сучасна Україна відповідно до міжнародного права, як правонаступник УРСР, на території якої і за співучасті влади якої було створено геноцид українців, має нести відповідальність по відношенню до жертв голодомору і їхніх нащадків і ця відповідальність має бути виражена у справедливій та адекватній моральній і матеріальній компенсації, в тому числі зменшення комунальних платежів. Як приклад наводить США з їхніми компенсаціями корінним народам — індіанцям[28].
У статті «Сон розуму: український націоналізм як ідеологія» («Сон разума: украинский национализм как идеология», 17 квітня 2007) зазначає, що «прихильник українського націоналізму сприймає мову не просто як засіб комунікації, а як якусь особливу метафізичну сутність, що стоїть над людиною і вимагає поклоніння. У такому вигляді українська мова як мова державна стає інструментом репресії по відношенню до тих, хто говорить і думає за допомогою російської чи іншої мови, що неминуче підриває стабільність українського суспільства і веде до взаємного озлоблення»[29].
У статті «Марксофобія» («Марксофобия», видання «Левая Политика. Левые в России», 2007) стверджує, що найбільш завзятими вітчизняними марксофобами є якраз ті, хто в недавньому минулому були активістами КПРС або викладачами марксизму-ленінізму, а тому, марксфобія — це «придушений страх, що хтось може пригадати цим людям їх „тоталітарне минуле“, який трансформується в ірраціональну агресію по відношенню до всього того, що пов'язано з ім'ям Маркса». Тому, на думку автора, це явище має суто емоційний характер та є ознакою авторитарної особистості й інтелектуального самооскоплення[30].
Політичні погляди
Є прихильником антропоцентризму й ідеалів гуманізму.
Виступає на захист прав жінок проти насильства. Створив і очолив у Верховній Раді Міжфракційне об'єднання «За ратифікацію Стамбульської конвенції!», яке проводило активну кампанію підтримки ратифікації цієї Конвенції[31].
Наприкінці 1990-х знаходився під впливом критичної теорії Франкфуртської школи, зокрема таких соціальних філософів, як Еріх Фромм; однак пізніше, під впливом філософії Петражицького перейшов на позиції ліберальної демократії. Є послідовним прихильником повної свободи слова та думки.
Україна опинилася в новій версії Російської імперії — СРСР, де стала жертвою того, що деякі вважають геноцидом — Голодомору. Рафаль Лемкін, автор терміну «геноцид», називав Голодомор прикладом радянського геноциду: «Це не просто масове вбивство. Це геноцид, знищення культури й народу. Радянська національна єдність створюється не шляхом єдності ідей і культур, а шляхом повного знищення всіх культур і всіх ідей за винятком однієї — радянської». Російська військова агресія проти України є нічим іншим, як продовженням традиційної російської імперіалістичної політики націленої на знищення незалежної української держави і поневолення українського народу.
В інтерв'ю «Радіо Свобода» назвав США партнером і другом України[32].
У 2020 році виступив перед петиційним комітетом німецького Бундестагу, навівши аргументи на користь визнання Голодомору геноцидом українського народу[33].
Є одним із авторів і ініціаторів звернення Верховної Ради України до Бундестагу щодо визнання Голодомору геноцидом Українського народу[34].
Став одним із ініціаторів визнання злочинів Росії геноцидом Українського народу, а також прийняття Верховною Радою України звернення до парламентів і країн світу щодо визнання злочинів Росії геноцидом Українського народу[35].
Нагороди і звання
Почесне звання Заслужений юрист України (23 серпня 2021 року) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 30-ї річниці незалежності України[36]
Роботи
Транснаціональне торгове право, 2002 рік.
Введення у філософію міжнародного права, 2002 рік.
Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії практики, 2002 рік.
Колізійне право США, 2002 рік.
Договір у приватному праві, 2003 рік.
Історія міжнародно-правових вчень, 2006 рік.
Наука міжнародного приватного права: історія і сучасність, 2006 рік.
Наука політики міжнародного права: витоки і перспективи, 2009 рік.
Проблеми теорії міжнародного публічного та приватного права, 2010 рік.
Ідея міжнародного права (історико-соціологічний нарис), 2011 рік.
Психологічна теорія міжнародного права (публічного і приватного), 2012 рік.
Соціологія права М. С. Тимашева, 2012 рік.
Джерела
Олександр Мережко. Історія міжнародно-правових вчень. — Київ, 2006.
