Народився 24 січня 1991 року в Києві, на Подолі[12]. Мати — українка, батько — Венсан Ндагіджимана, громадянин Руанди (з народу Хуту), навчався в Національному авіаційному інституті, змушений був залишити Україну, коли в Руанді почалася громадянська війна, і загинув там[13]. У дитинстві Жан займався футболом, баскетболом, карате, українськими народними танцями. Закінчив київську школу № 271. Боротьбою почав займатися з 2000 року, куди його намовив записатися друг, який вже там займатися почав. У дитинстві колір його шкіри часто був приводом для глузувань, але він не реагував на образи, не опускався до рівня кривдників. Вважає, що це лише загартувало його, навчило володіти собою[12]. Батька хлопцеві замінив перший заставник — Віталій Киселиця. Потім до тренувань долучився Олексій Добровольський. Після перемоги Жана на чемпіонаті Європи обидва наставники отримали звання найкращих тренерів України квітня 2014 року. Із 2014 року Жан виступав за клуб «Ліхтенфельс» (Ліхтенфельс, Німеччина).
Навесні 2016 року приєднався до патріотичного флешмобу #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши відеозвернення, в якому розповів, за що любить Україну.[14]
Спочатку жив з мамою в однокімнатній готельці площею 36 м² в Києві на Виноградарі. Після перемоги на чемпіонаті Європи Жан написав у своєму блозі, що медаль він присвячує меру КиєваВіталію Кличку. Таким чином він хотів нагадати про себе міській владі. У травні 2018 року отримав ордер на квартиру за перемогу на Чемпіонаті світу-2015[15].
2018 року знявся у кліпі ЯрмаКа «Гни свою лінію», у головній ролі[16].
Працював спортсменом-інструктором у ЦСКА ЗСУ. Лейтенант ЗСУ.
Участь у змаганнях
Виступи на юнацьких і молодіжних змаганнях
На чемпіонатах світу серед юніорів був другим 2010 року та третім — 2011. Чемпіон Європи серед юніорів 2011 року. Срібний призер (2007) і бронзовий (2008) на чемпіонатах Європи серед кадетів.
У фіналі літніх Олімпійських ігор 2016 року в Ріо-де-Жанейро Беленюк зустрівся з грузином Давитом Чакветадзе, що представляв на цих змаганнях збірну Росії. Український борець добре підготувався до цього поєдинку і після першого раунду вів у рахунку 2-0. Однак потім програв з рахунком 2-9. За словами російського тренера Левана Кезевадзе, Беленюк не витримав темп, що запропонував російський борець[17]. За версією міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова перемогу в Беленюка вкрав грузинський рефері Темо Казарашвілі, який мешкав у російському місті Твер[18][19]. Він кілька разів карав українця штрафними балами та постійно ставив його у партер, завдяки чому його земляк Чакветадзе набирав очки[20].
За три тижні до літніх Олімпійських ігор 2020 року в Токіо Беленюк травмувався, участь спортсмена на Олімпіаді була під загрозою[21]. Український борець знов вийшов до фіналу, де його суперником став угорський борець Віктор Лерінц. До того поєдинку суперники зустрічалися 10 разів і всі сутички вигравав Жан (останній раз перед тим — у фіналі чемпіонату світу 2019 року). Перемогу знов святкував український спортсмен, здобувши золоту олімпійську нагороду, яка стала першою для України на тих іграх[22].
Жан Беленюк вважає, що його засудили у півфіналі чемпіонату світу 2014 року, де йому протистояв азербайджанець Саман Тахмасебі. За словами українця, Азербайджан — один з лідерів серед країн, до яких судді більш прихильні, зважаючи на якусь матеріальну допомогу[23]. Головний тренер України з греко-римської боротьби Артур Дзигасов теж вважав, що арбітр відверто засудив Жана, а потім судді відмовлялися розглядати протест[24].
На чемпіонаті Європи 2014 року у Вантаа у півфіналі Жан Беленюк переміг олімпійського чемпіона 2004 року росіянина Олексія Мішина. Причому першу половину сутички програвав з розривом у два бали, але на початку другого періоду застосував результативний напад і поклав суперника на лопатки. У фіналі українець зустрівся з господарем турніру — фіном Рамі Хієтаніємі, якого обіграв із різницею в один бал, попри розсічення і залите кров'ю обличчя.
31 жовтня 2022 року він вирішив запропонувати свою кандидатуру на пост голови Національного олімпійського комітету на виборах, які мали відбутися 17 листопада 2022 року[28].
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (23 серпня2024) — За вагомий особистий внесок у розвиток олімпійського спорту, підготовку спортсменів міжнародного класу, досягнення високих спортивних результатів національною олімпійською збірною командою України на ХХХІІІ літніх Олімпійських іграх[10].
Орден «За заслуги» I ст. (16 серпня2021) —За досягнення високих спортивних результатів на ХХХІІ літніх Олімпійських іграх в місті Токіо (Японія), виявлені самовідданість та волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України.[29]
Орден «За заслуги» II ст. (15 липня2019) —За досягнення високих спортивних результатів ІІ Європейських іграх у м. Мінську (Республіка Білорусь), виявлені самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України.[30]
Орден «За заслуги» III ст. (4 жовтня2016) —За досягнення високих спортивних результатів на Іграх ХХХІ Олімпіади 2016 року в місті Ріо-де-Жанейро (Федеративна Республіка Бразилія), виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України.[31]
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 9 червня 2019. Процитовано 9 червня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
