|
Фаетон
Фаетон (грец. Φαέθων) — син Геліоса й океаніди Клімени (варіант: мисливця Кефала та богині світанку Еос). Також Фаетон — епітет Геліоса. На честь нього названа гіпотетична планета. Міф про ФаетонаФаетон, сумніваючись хто його батько, спитав у Геліоса чи дійсно він його син. Геліос заприсягнувся, що так, і дав слово виконати будь-яке бажання сина на знак підтвердження своїх слів. Фаетон попросив правити один день сонячною колісницею. Геліос, хоч і відмовляв сина, мусив згодитися. Побачивши землю далеко внизу та сузір'я Скорпіона, Фаетон злякався і не втримав віжки, не втримав безсмертних коней, збився з дороги й віддалився від землі, через що там настали холоди. Тоді він наблизився до землі, яка внаслідок цього мало не згоріла: запалали поля і ліси, рівнини розверзлися, а в містах почалися пожежі. Бачачи нещастя, Зевс ударом блискавки розбив колісницю, тіло нерозважливого сміливця впало в річку По (або Ерідан). Сестри Фаетона з туги перетворилися на тополі й вільху, а їхні сльози — на бурштин. Трактування міфу про ФаетонаДослідники пояснюють виникнення міфу про Фаетона давнім щорічним обрядом принесення в жертву юнака з царського роду. Жертвопринесення відбувалося в найкоротший день року. Справжній цар розігрував власну смерть і поховання, а жертві давалися всі його титули, почесті і регалії влади. У Фракії його розчленяли жриці в масках коней, у Коринфі — прив'язували до колісниці, запряженої кіньми, та відпускали її в поле, де колісниця тягала юнака, поки той не помирав. Після цього справжній цар повертався[3]. Наведений фрагмент тексту Роберта Грейвса, присвячений міфу про Фаетона, містить ряд тверджень, які виходять за межі загальноприйнятих інтерпретацій цього міфу і вимагають критичного ставлення. Грейвс пропонує надзвичайно оригінальну інтерпретацію, пов'язуючи міф про Фаетона з ритуальним жертвоприношенням молодих царів та циклічністю царської влади. Однак, для таких сміливих тверджень дуже складно знайти прямі підтвердження в древніх текстах. Автор також проводить паралелі між грецькою міфологією та ритуалами інших культур, що може бути не зовсім коректним. Культурні контексти можуть суттєво відрізнятися, і прямі порівняння можуть бути помилковими. Деякі висновки Грейвса носять досить спекулятивний характер. Наприклад, твердження про те, що Фаетон є одним з імен Геліоса, базується на поодиноких згадках в "Іліаді" та "Одіссеї" і не є загальноприйнятим серед науковців. Важливо розуміти, що в науковому співтоваристві немає єдиної думки щодо тлумачення міфу про Фаетона. Існує безліч різних підходів і точок зору, а інтерпретації Грейвса є лише однією з можливих. Також міф про Фаетона трактується як опис падіння метеорита чи астероїда. Ураження колісниці блискавкою пояснюється як спалах, яким супроводжувалось таке падіння, а розверзення землі — як утворення кратера. Місцем падіння вважається острів Сааремаа в Балтійському морі у VIII—VII ст. до. н. е. Греки, якщо і не бачили падіння, могли дізнатися про нього від торговців бурштином, що добувався в Балтійському морі[4]. Фаетон у мистецтві.jpg) Поетичний міф про Фаетона опрацювали Евріпід (трагедія «Фаетон», від якої збереглися нечисленні уривки) та Овідій («Метаморфози»). Мотиви міфа відбито на давньогрецьких монетах, у вазописі, у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Джуліо Романо, Я. Тінторетто, П. П. Рубенса, Н. Пуссена, П. Пікассо, в музиці Д. Скарлатті та К. Сен-Санса. У «Правдивій історії» Лукіана Самосатського Фаетон зображений царем Сонця, який воює з володарем Місяця — Ендіміоном. Див. такожПримітки
Література Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Phaeton
|
||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
