У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за серпень 2024 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Загинув від поранень отриманих у результаті бою під час наступально-штурмових дій військових формувань противника, поблизу населеного пункту Берестове-Виїмка, Бахмутського району Донецької області [2]
19841
Кушнір Михайло Миколайович
(«Боцман»)
26 липня 1972, с. Верхня Липиця Івано-Франківського району. Закінчив школу у рідному селі, з 1987 року навчався у Перемишлянському середньому профтехучилищі № 61. Отримав спеціальність столяр-паркетник. З 1990 до 1992 року служив в морському флоті у Севастополі. Згодом почав займатися покрівлею дахів. Став на захист України 2 березня 2022 року. Він вступив до територіальної оборони. Був старшим сержантом.
Загинув 1 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Одрадне [4]
19843
Абубакаров Аслан
(«Горбі»)
18 років, Грозний, Росія. Онук колишнього міністра економіки та фінансів Чеченської Республіки Ічкерія Таймаза Абубакарова. У 2023 році разом з батьком переїхав до Польщі від переслідування російською владою. Воював у складі батальйону імені Джохара Дудаєва.
29 вересня 1992, м. Борислав. Навчався в Бориславській ЗОШ №1. Закінчив Інститут підприємництва та перспективних технологій Національного університету «Львівська політехніка», пізніше - Бориславський професійний ліцей. Стрілець 4 десантно-штурмової роти 95 ОДШБ
19 травня 1988, м. Дружківка Донецької області. Після закінчення школи розпочав трудову діяльність. У 2011 році переїхав до міста Слов’янськ, а у 2014 році - до міста Чернігів. В умовах повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ. Боронив Україну на найзапекліших напрямках, останнім часом ніс службу на Сумщині.
Загинув від поранень отриманих у результаті влучання російського дрона-камікадзе в районі Торецької громади [13]
19871
Майко Сергій
9.04.1973, м. Львів. Навчався у колишній Середній загальноосвітній школі №35 м. Львова. Згодом здобув вищу освіту у Львівській академії мистецтв. Після завершення навчання у 1991 році проходив строкову служб у лавах повітрянодесантних військ у Литві, згодом виконував завдання на території Придністров'я, де отримав осколкове поранення правого ока. Батько і дід Сергія Майка були скульпторами, тож, повернувшись з армії, він продовжив їхню справу. Впродовж 2014-2016 років виконував завдання у зоні проведення антитерористичної операції у лавах прикордонників. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся до Державної прикордонної служби. Боронив державу в Бахмуті, Бучі, брав участь у звільненні Харківської області у складі 11-го прикордонного загону. Завжди допомагав своїм побратимам, навчав та мотивував їх, оскільки володів ґрунтовними знаннями про військову справу. За особисту мужність також був нагороджений відомчими відзнаками.
Під час виконання бойових завдань у Серебрянському лісі отримав складне поранення, після якого проходив тривале лікування. Похорон відбувся 5 серпня 2024 у Львові. Залишилися мама, дружина, двоє дітей, брат та сестра [14].
Загинув від поранень отриманих у результаті бою під час наступально-штурмових дій військових формувань противника, поблизу населеного пункту Свиридонівка, Покровського району Донецької області [17]
19875
Хитрук Олег
25 травня 1995, Таужне. Після закінчення школи навчався у Гайворонському аграрному ліцеї. У 2013 році проходив строкову військову службу, після чого служив за контрактом у Президентському полку. У 2017-2018 роках брав участь в антитерористичній операції. 10 січня 2023 року мобілізований. Він пройшов курс підвищення кваліфікації у Львові за напрямом "артилерія" та воював на Запорізькому та Донецькому напрямах, був командиром мінометної батареї. 6 вересня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу на Запорізькому напрямку отримав важке поранений. Під час реабілітації займався оснащенням своїх побратимів, разом з батьком передав на передову власну машину, а після лікування повернувся на фронт.
Загинув на Харківському напрямку під час першого бойового виходу [19]
19877
Балагура Віктор
м. Кривий Ріг. Працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг», як і його батьки. Він був горновим доменної печі у доменному цеху № 1. Це одна із найскладніших професій на підприємстві. У вересні 2022 вступив до лав ЗСУ. Був командиром 3 відділення протитанкових ракетних комплексів 1 взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів.
12 квітня 1997, селище Ланчин. 1 березня 2022 року долучився до лав ЗСУ. Служив заступником командира бойової машини, навідником-оператором 1 десантно-штурмового відділення 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
1977, м. Кривий Ріг. Закінчив ПТУ №28 за спеціальністю «кухар-кондитер». Недовго попрацював за фахом, а далі став покрівельником. Долучився до оборони України в березні 2023-го року. Служив стрільцем-помічником гранатометника.
28.10.1979, с. Печанівка Житомирської області. Навчався у Ліцеї №93 Львівської міської ради. Із відзнакою закінчив Середнє професійно-технічне училище №64 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва»), здобув професію «Столяр із виготовлення художніх меблів». Після завершення навчання працював за фахом у Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на оборону Батьківщини від російських загарбників. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 21-го окремого батальйону спеціального призначення Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Залишилися батьки, донька, брат та хрещений син [26].
19906
Волох Олександр
м. Кривий Ріг. Працював на підприємстві «АрселорМіттал Кривий Ріг» пропарювальником залізничних цистерн. Він виконував тяжку, але важливу роботу — видаляв із цистерн затверділі залишки смоли.
Загинув в результаті артилерійського обстрілу ворогом по позиціях підрозділу поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області [28].
Шеф-кухар херсонського ресторану "Кабанос". Від початку повномасштабного вторгнення Сергій спільно з колегами-кухарями готували в Херсоні для лікарів, пацієнтів та людей, які перебували в бомбосховищах. Щоденно кухарі годували обідами від 200 до 300 людей. Служив у 196-му окремому батальйоні 124-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ як пілот FPV-дронів
17 липня 2024, внаслідок бойових дій поблизу села Костянтинівка на Донеччині, отримав поранення. Помер під час лікування у військовому госпіталі [34][35]
Похорон відбувся 8 серпня 2024 на Лісовому цвинтарі в Києві.
19962
Ковалюк Олексій
18 вересня 1993, с. Молодків біля Надвірної. Служив інспектором, навідником-оператором другого відділення прикордонної комендатури швидкого реагування 4 прикордонного загону ДПСУ.
11 жовтня 1998, с. Ріпчиці Меденицької громади. Після навчання в школі закінчив Меденицький аграрно–технологічний коледж. У травні 2024 вступив до лав ЗСУ. Служив у військовій частині А0998 на посаді стрільця-санітара мотопіхотного відділення.
Загинув через отримані поранення внаслідок ударів FPV-дронів на Донецькому напрмяку. Похований на кладовищі села Забойки неподалік символічної могили борцям за волю України та поряд із загиблими побратимами-односельцями Андрієм Капчуром і Олександром Михайловським. [40]
19966
Буяновський Олег
48 років, м. Броди. Служив на посаді стрільця-помічника гранатометника у другому стрілецькому відділенні.
Загинув неподалік Часового Яру, що на Донеччині [41]
19967
Луцик Роман
с. Корчин Радехівської громади. Під час повномасштабної війни служив заступником командира бойової машини – навідник-оператор механізованого батальйону.
Захисник загинув 5 серпня внаслідок отриманих поранень на Донецькому напрямку [35].
19968
Олійник Любомир
16 березня 1983, с. Воронів. Закінчив Липівську школу, здобув фахову освіту в Івано-Франківському професійному училищі № 18 та отримав спеціальність кухаря, бармена.У 2004 році одружився. У сім'ї народилися два сини Іван та Владислав. 27 квітня 2023 був мобілізований на військову службу. Виконував обов'язки навідника-оператора 1 взводу оперативного призначення однієї з військових частин НГУ
Загинув на Донеччині. Похований на Микулинецькому цвинтарі [40]
19995
Расевич-Кучинський Пшемислав («Кордіян»)
(Rasiewicz-Kuczyński Przemysław)
2.05.1988, м. Ґдиня, Республіка Польща. Закінчив місцеву середню економічну школу. Активно займався громадською діяльністю, співорганізовував фестивалі та культурні заходи, успішно поєднуючи соціальну, благодійну та культурну роботу. Займався волонтерською діяльністю у місті Гродно (Республіка Білорусь), однак після початку політичних переслідувань білоруських активістів був змушений покинути країну. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації Пшемислав вирішив долучитися до захисту України від російських загарбників. Брав участь у боях на східному та південному напрямках у складі Інтернаціонального легіону (Полк Калиновського).
Загинув в бою поблизу Журавки на Сумщині. У нього лишилися 5-місячний син Дамір, батьки та дружина [48]
19997
Марченко Олександр
38 років, селище Краснопавлівка, Харківська область. У 2003 році закінчив школу. Працював на будівництві, одружився, у родині народилася донька. Долучився до ЗСУ у травні 2024 року. Служив стрільцем-номером обслуги у десантно-штурмовому відділенні, солдат.
2006, с. Вакулівка. Стрілець 2-го штурмового спеціалізованого відділення 3-го штурмового спеціалізованого взводу2-ї штурмової спеціалізованої роти «ШКВАЛ» військової частини А 7400
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу у районі населеного пункту Журавка Сумської області [10][51]
20002
Єськов Сергій Сергійович
1 вересня 1988, м. Краматорськ. У 2004 р. закінчив загальноосвітню школу № 35. Потім навчався у Краматорському професійному ліцеї № 47, закінчивши його у 2007 році за професією слюсар-електрик з ремонту електроустаткування, слюсар з ремонту рухомого складу. З 2007 по 2008 р. пройшов службу в армії. З 2009 р. працював у КП «КТТУ». 15 лютого 2023 р. був призваний по мобілізації до лав ЗСУ, старший солдат. Стояв на захисті Кліщіївки, Іванівського Бахмутського району.
Загинув в Сумській області. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно [54][55]
20022
Лінчак Адам
19 років, с. Старява Мостиської громади. Студент факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка 2022–2023. Служив у військовій частині А7364 та був водієм відділення підвозу боєприпасів першого мінометного взводу.
1987, м. Моршин. Долучився до оборони України у 2014-му році. Повернувся у військо у 2022-му році, старший солдат. Спочатку обороняв Миколаївську область, а потім протягом майже двох років захищав Донеччину. Оператор 3 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону
Загинув поблизу населеного пункту Юнаківка Сумського району Сумської області. Похорон відбувся 11 серпня 2024 [58][57].
20024
Денисюк Віталій Ігорович
37 років, м. Броди. Навчався школі №3 та в Бродівській гімназії. За освітою був оператором ком’ютерного набору. Працював на Бродівському виробничому підрозділі ТзОВ «Електроконтакт Україна». У 2014-2015 роках брав участь в бойових діях у зоні АТО. Захищав Україну із початку повномасштабної війни, березня 2022.
27 листопада 1981, м. Олександрія. Навчався у школі №2, згодом вступив до індустріального технікуму за фахом технік-технолог. Працював в Києві сушистом, потім шеф-кухарем японської кухні. Через деякий час повернувся до Олександрії. Працював водієм на складі готової продукції підприємства. Мобілізований у жовтні 2022 року.
27.12.1968, с. Бортків Золочівського району. Був солдатом кулеметного взводу механізованого батальйону військової частини А4123. Призваний на військову службу 28 лютого 2022 року.
Загинув поблизу населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області 7 серпня 2024 року [62].
20029
Степанюк Аркадій Аркадійович
1975, с. Вчорайше, Житомирщина. Був мобілізований 10 травня 2024. Служив у десантно-штурмових військах — був навідником десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А2582, 82 ОДШБр.
Загинув в районі населеного пункту Свердликово Суджанського району Курської області [63]
20030
Черкавський Назарій
17 жовтня 1983, селище Городниця, Житомирщина. Закінчив місцеву школу. Опісля вступив до "Житомирської політехніки" на факультет інформаційно-комп'ютерних технологій. Працював в логістичній сфері, разом з братом займався виготовленням меблів. Виховував двох дітей. Добровільно став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення. Нагороджений відомчими нагородами: відзнакою "За поранення" та відзнакою "Ветеран війни — учасник бойових дій". Попри важке поранення, військовий повернувся у стрій.
Помер у військово-медичному клінічному центрі у Вінниці. З бійцем прощалися у селі Кам'янка [6]
20032
Кондур Тарас Ігорович
8 вересня 1989, 34 роки, с. Грушів, закінчив Грушівську школу, а пізніше — училище №15. Після одруження проживав у Новому селі. Весною 2022 року мобілізувався і став на захист України, служив у складі 67 батальйону 103 бригади ТрО. З того часу перебував на передових позиціях, пройшовши гарячі точки фронту.
Загинув під час ведення бойових дій в Юнаківці на Сумщині. Похорон відбувся 17 срепня 2024 на центральному кладовищі Гребінки [66].
20034
Кушніров Олександр
22 жовтня 1986, с. Клепачі Лубенського району. Його дитинство та юність минули у рідному селі. Базову середню освіту воїн здобув у Калайдинцівській школі. Вступив до Вороньківського професійно-технічного училища й навчався на тракториста-машиніста. Опісля разом із батьком поїхав на заробітки за кордон. Мав судимість. Улітку 2024 року став до лав ЗСУ. Служив на посаді стрільця стрілецького спеціалізованого відділення батальйону «Шквал», 47ОМБр.
Загинув 7 серпня під час ведення бойових дій у прикордонному селі на Сумщині, діставши несумісні з життям поранення. Залишилися троє дітей і мати [67].
20035
Мельничук Олексій Олександрович
1981, Луганська область. Сержант 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Під час повномасштабної війни проживав у родини в Рожищі.
5.09.1997, м. Львів. Навчався у Закладі загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець. Здобув освіту у Середньому професійно-технічному училищі № 18 м. Львова. Проходив військову службу в Полтаві. Впродовж 2018-2021 років виконував бойові завдання у зоні проведення операції Обʼєднаних сил у складі військ артилерії. Повернувшись, працював у сфері кулінарії. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації спершу стояв на обороні Скнилівського аеродрому. Надалі боровся із загарбниками на Харківщині, Сумщині та Донеччині у лавах 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
Загинув на Бахмутському напрямку поблизу населеного пункту Іванівське [74]
Дзьобко Ярослав
30 років, с. Гопчиця Погребищенської міської громади Вінницького району. Після закінчення місцевої школи здобув спеціальність кухара-кондитера у ДНЗ «Вище професійне училище №7 міста Вінниці». Деякий час працював за фахом в одному із міських закладів харчування. У 2018 долучився до ЗСУ як доброволець, а пізніше – уклав контракт зі Збройними Силами, який постійно поновлював. У званні старшого солдата чоловік протистояв ворогу у складі роти спецрозвідки 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Звільняв Херсон, обороняв Миколаївщину, а останнім його рубежем стала Харківщина.
31 серпня 1997, м. Ковель. Після школи вступив до військового ліцею, а потім навчався у Львівській академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Захищав країну з 2014 року у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Повномасштабну війну зустрів на фронті у складі 82-ї окремої механізованої бригади. Був начальником штабу, заступником командира артилерійського дивізіону.
7.02.1971, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №22 ім. В.С. Стефаника міста Львова. Професійно-технічну освіту здобув у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу». Тривалий час працював у сфері автомобільних перевезень. Солдат. Під час повномасштабного російського вторгнення боронив Україну в 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
22 травня1994, Шполянський район. Проживав в селі Старі Бабани. Закінчивши навчання у школі, він вирішив пов’язати своє життя з працею на землі, тому вступив на факультет агрономії Уманського НУС. З 2011 по 2015 роки Микола здобув ступінь бакалавра на денній формі навчання, а потім у 2015-2016 роках ще й магістра заочно. Адже вже у той час він боронив Батьківщину від зазіхань ворога. Був командиром машини мотопіхотного взводу окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Учасник Революції Гідності. З початку 2014 року активно займався волонтерством, а потім пішов на війну добровольцем. Згодом служив у полку «Азов».
8 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Дорожнянка Пологівського району Запорізької області отримав уламкові поранення. Помер 9 серпня у Запорізькій обласній клінічній лікарні [62][87].
Загинув під час проведення зачистки в н.п. Торецьк Донецької області [89]
20053
Вістовський Володимир Васильович
8 квітня 1985, м. Долина. Кулеметник першого стрілецького відділення другого стрілецького взводу першої стрілецької роти військової частини А4220, сержант
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Воздвиженки, Донецької області [90]
20054
Лановенко Сергій Валерійови
27 вересня 1977, с. Завалля Гайворонського району Кіровоградської області. Закінчив місцеву школу та ВНЗ. За фахом був газоелектрозварювальником. Останні роки працював на заводі залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської. У травні 2024 року пройшов військово-лікарську комісію та згодом відправився служити до лав ЗСУ кулеметником, ставши на захист України. На фронті був водієм бронетранспортеру, взявши на себе велику відповідальність: відповідати не лише за своє життя, а й за життя усього екіпажу бойової машини. Мешкав в Козині на Київщині
Загинув унаслідок штурмових дій противника в районі населеного пункту в Курській області[92]
20057
Ільченко Дмитро
37 років, м. Житомир. Закінчив ліцей №5. Опісля вступив до Житомирського національного агроекологічного університету за спеціальністю "Екологія". Працював приватним підприємцем. Із червня 2023 року став на захист України.
Загинув 9 серпня внаслідок мінно-вибухової травми, яку отримав у Харківській області [6].
20059
Крамарівський Любомир Іванович
21.02.1981, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №62. Здобув освіту спершу у Львівському поліграфічному фаховому коледжі та Ставропігійському вищому професійному училищі м. Львова, згодом вступив до Української академії друкарства. Також закінчив Львівську філію Європейського університету. Займався приватним підприємництвом у поліграфічній сфері. Разом з дружиною мешкав у селі Суховоля на вулиці Гонти, 8. У квітні 2024 року став на захист Батьківщини від загарбників. Проходив військову службу на Сумщині у лавах 103-ї окремої бригади ТРО.
Похорон відбувся 17 серпня 2024 у Львові. Залишилися батьки, вагітна дружина, однорічна донька та брат. Загинув поблизу населеного пункту Кияниця, Сумської області [94][65]
20060
Хижняк Віктор Миколайович
54 роки, с. Черкаська Лозова, Харківська область. Служив стрільцем-помічником гранатометника у 63 окремому батальйоні Сил ТрО Збройних.
Загинув поблизу населеного пункту Кияниця Сумського району Сумської області під час виконання обов’язків військової служби. Похорон відбувся 16 серпня 2024 [65][95]
20061
Розенко Віталій Миколайович
8 червня 1978, м. Львів. Згодом з сім’єю переїхав до Дрогобича, де в подальшому проживав. Закінчив 14-ту школу, згодом Львівський національний університет МВС. 11 років свого життя віддав службі в поліції. Після звільнення працював на “Леоні”. У січні 2024 року був мобілізований і став на захист України. Захищав Україну в складі 67 батальйону ТрО ЗСУ. З того часу перебував на передових позиціях фронту.
Загинув під час виконання бойового завдання з захисту України на Сумщині. Залишились сестра, племінники, донька та колишня дружина. Похорон відбувся 14 серпня 2024 в місті Дрогобич [65][96].
20062
Кожан Ростислав Сергійович
1990, с.Довге Моршинської територіальної громади. Гранатометник 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти.
Загинув під час ведення бойових дій на Сумщині. Похорон відбувся 15 серпня 2024 у Снятині [65]
20064
Покотило В'ячеслав Миколайович
22 роки, с. Рогізна. На військову службу був прийнятий 12 травня 2023 р. Кам’янець-Подільським РТЦК та СП, мужньо виконував військовий обов’язок на посаді майстра ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Загинув під час виконання бойового завдання на Сумщині, загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, отримавши травми, несумісні з життям [100].
20069
Іванко Геннадій Володимирович
10 травня 1997, с. Соколівка Новобасанської громади Ніжинського району Чернігівської області. Працював у сфері сільського господарства. Був мобілізований 30 квітня 2024. Служив на посаді стрільця — номера обслуги 4 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 10 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону.
Загинув поблизу населеного пункту Шептухівка Кореневського району Курської області [101].
20070
Качковський Андрій Миколайович
7 грудня 2000, м. Ківерці. Навчався у третій міській школі. Професійну освіту водія здобув у Колківському професійно-технічному училищі. У 2018 році був призваний на строкову військову службу до ЗСУ. Служив в Одесі, в складі підрозділу НГУ. У 2019 році Андрій підписав контракт на службу в НГУ, старший солдат.
Загинув внаслідок ураження ворогом FPV-дроном вогневої позиції сил оборони поблизу населеного пункту Свиридонівка Покровського району Донецької області [102].
20071
Прокопов Ігор
13 травня 1981, м. Ужгород. Закінчив місцеву школу №15, вищу освіту за спеціальністю "викладач англійської мови" та "правознавство" здобув у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Строкову військову службу проходив у Державній прикордонній службі України. У 2016-2018 роках захищав Україну на сході — брав участь в антитерористичній операції. Із 2001 до 2021 року працював в органах державної безпеки, зокрема в управлінні СБУ у Закарпатській області. У листопаді 2022 року знову став на захист Батьківщини від російських агресорів. Майор ЗСУ.
Загинув у Куп'янському районі Харківської області [103]
20072
Іфрім В'ячеслав Дмитрович
28 лютого 1988, Молдова. З дитинства жив на Вінниччині. Закінчив середню школу в селі Мовчани, старшу – у Жмеринці. Пізніше здобув вищу освіту у Вінницькому національному технічному університеті за спеціальністю «Програмна інженерія». У цивільному житті працював торговельним представником у кондитерській корпорації «Рошен». Пройшовши навчання у Військовій академії в Одесі, він здобув офіцерське звання. Воював у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади
Загинув в Курській області. Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища в Вінниці [104].
20073
Вовчанський Іван
29.06.1991, м. Червоноград Львівської області. Навчався у середній загальноосвітній школі №90 міста Львова. Закінчив факультет культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. За словами близьких, любив досліджувати релігієзнавство, вивчати філософію та був палким націоналістом. Був учасником АТО, під час якої захищав Україну в складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Із початком повномасштабного російського вторгнення боронив державу в лавах 5-го батальйону спеціального призначення «Любарт» 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Виконував бойові завдання на Донеччині.
Похорон відбувся 31 серпня 2024 у Львові. Залишились мати, батько та брат [105].
20074
Шелемей Богдан
с. Тудорковичі Червоноградського району. Був учасником АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішов захищати Україну. Був командиром стрілецького відділення військової частини А7075.
4.08.1999, с. Лагідне (раніше – Кірове) Запорізької області. Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі. Згодом здобув професійно-технічну освіту у колишньому Молочанському професійному аграрному ліцеї. Завершивши навчання, почав працювати у сільськогосподарській сфері. Захоплювався технікою. Із початком повномасштабного вторгнення його родина була змушена покинути рідний дім та переїхати до села Хоросно Львівської області. Там він добровольцем вступив до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони
Загинув внаслідок важких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання в зоні безпосередніх бойових дій в районі н.п. Желанне, Донецької області [107]
8.04.1987, с. Ситне Рівненської області. Навчався у Ситненському ліцеї. Після закінчення школи переїхав до Львова, де здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю «Слюсар з ремонту автомобілів, зварник». Проходив строкову військову службу на Львівщині. Згодом займався зварюванням металевих конструкцій, відкрив свою кузню із виготовлення конструкцій з металу. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно вступив до територіальної оборони міста Винники. У січні 2024 року став до лав 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Виконував бойові завдання із захисту держави на Харківщині та Донеччині.
Похорон відбувся 14 серпня 2024 у Львові. Залишилися батьки, дружина та донька [46].
20085
Окул Георгій
25.01.1980, м. Львів. Навчався у Ліцеї №93 Львівської міської ради. Здобув освіту у колишньому Львівському технікумі залізничного транспорту. Брав безпосередню участь у будівництві Храму Різдва Пресвятої Богородиці. Після завершення навчання обіймав посаду електрика у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Згодом працював у Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а впродовж останнього часу – у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Деос Реліз». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання на Луганщині у лавах 3-ї окремої штурмової бригади.
Похорон відбувся 17 серпня 2024 у Львові. Залишилися мама, дві сестри, два племінники, дві племінниці та кохана дівчина [94].
20086
Вишиванюк Микола Васильович
27.04.1979, с. Раківчик Коломийської громади. На фронті служив стрільцем-помічником гранатометника 32 окремої механізованої бригади Збройних сил України.
22 липня 1978 року, Отинія. На фронт мобілізувався 28 лютого 2023 року. Служив водієм автомобільного відділення мінометної батареї 42 окремої механізованої бригади.
Загинув під час обстрілу FPV-дроном 10 серпня 2024 року поблизу села Стариця Вовчанської міської громади на Харківщині .
20088
Бацало Олексій
39 років, м. Охтирка. Навчався в школі №3. Свій бойовий шлях почав, захищаючи рідне місто Охтирка. Відповідав “за небо” – виконував задачі по протидії авіації.
Загинув на Донеччині внаслідок скиду боєприпаса з ворожого дрону [113][114]
20090
Павлишинець Руслан
31.08.1982, м. Новий Розділ Львівської області. Навчався у Новороздільському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 Новороздільської міської ради Львівської області. Здобув освіту за професією електрозварника у Новороздільському професійно-технічному училищі №5 (сьогодні – Державний професійно-технічний навчальний заклад «Новороздільський професійний ліцей»). Згодом продовжив навчання в Університеті управління і підприємництва в місті Хелм (Республіка Польща). Із початком повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ. Служив в 93 ОМБр «Холодний Яр».
Загинув в напрямку населеного пункту Ольгівка Курської області. Залишилися: батько, сестра, цивільна дружина, три доньки. Похований на центральному кладовищі селища Кринички [116]
20093
Хоменко Олександр Григорович
8.08.1977, с. Станішівка. В 2014 перебував в зоні АТО. Мобілізований 17 травня 2023.
Загинув в районі населеного пункту Костянтинівка, Краматорського району
20094
Кардава Васілі
14 березня 1990, Абхазія. У Грузинському технічному університеті отримав спеціальність інженер-електронік. Служив в Збройних силах Грузії. Працював на промисловому підприємстві, а згодом діджеєм в Туреччині. У 2022 році приїхав до України та став до лав ЗСУ. Служив у ЗСУ розвідником-оператором.
29 років, м. Ромни. 31 грудня 2021 підписав контракт із ЗСУ. Вже в лютому 2022 року мужньо зустрів війну. Тоді з побратимами їм вдалося гідно дати відсіч ворогу, який був в Сумах. Потім боронив країну і на кордоні області. Капітан 117-ї окремої територіальної оборони міста Суми
Загинув від ворожого ракетного удару в місті Суми. Похований на Алеї Слави Баранівського кладовища в Сумах. Залишились дружина, син, батьки, сестра [118]
36 років, с. Кавсько Стрийської громади. Навчався у Львівському коледжі зв’язку. Із початком повномасштабного вторгнення РФ добровільно долучився до Збройних сил. Був солдатом, старшим водієм-електриком мінометного взводу Стрийського батальйону ТрО.
Помер 11 серпня 2024 року внаслідок зупинки серця у зоні бойових дій [119][65].
20113
Лазарев Ігор
59 років, м. Самбір. Був молодшим сержантом, командиром третього стрілецького відділення другої стрілецького взводу третьої стрілецької роти військової частини А7371.
Похорон відбувся 16 серпня 2024 в Івано-Франківську на Алеї героїв на міському кладовищі у Чукалівці [120].
20115
Силка Віталій Миколайович
5 травня 1983, с. Удовиченки. Здобув освіту в Полтавському нафтовому геологорозвідувальному технікумі. Понад 20 років працював бурильником у компанії «Полтаванафтогаз». У 2011 році чоловік переїхав до Полтави, де через два роки створив родину. Разом із дружиною Іриною виховував двох синів. 20 травня 2024 мобілізований до лав ЗСУ. Після навчання служив на посаді стрільця, помічника гранатометника в десантно-штурмовому відділенні десантно-штурмового батальйону.
Загинув у бою 11 серпня під час операції біля села Мартинівка в Курській області. Похований 16 серпня 2024 року у рідному селі Удовиченки [121][78].
20116
Яроцький Михайло Сергійович
1994, Гончариський старостинський округ Катеринопільської громади. Проходив військову службу стрільцем, помічником гранатометника, 2 протитанкового відділення, протитанкового взводу, роти вогневої підтримки
Загинув поблизу міста Торецьк Донеьцкої області [122][123].
20117
Кісільов Руслан Григорович
45 рокві, м. Вараш. Навчався у Вараському ліцеї № 1. Після - здобув професію столяра у ПТУ ВП РАЕС. До мобілізації працював різноробочим у Києві. Мобілізований у травні 2024
Загинув поблизу населеного пункту Леонідово Курської області, отримав поранення, несумісні із життям. Похований на Алеї Героїв кладовища у с. Стара Рафалівка [124].
20118
Дівізінські Мирослав
29 квітня 1997, с. Тиманівка Тульчинської громади. Служив навідником десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу 9-ї десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону.
20 квітня 2000, м. Гребінка, де закінчив місцеву школу. На захист України став з початку повномасштабного вторгнення. На службі воїн мав звання молодший сержант та був командиром штурмового відділення штурмової спеціалізованої роти "Шквал".
Загинула біля населеного пункту Греківка Сватівського району Луганської області. Залишились батьки та 17-річний брат. Похорон відбувся 15 серпня 2024 [134].
20143
Латіфа Олексій Миколайович
25 років, м. Черкаси. Герой був головним сержантом другої стрілецької роти військової частини А7322.
Загинув при виконанні бойового завдання в районі н.п. Верхньокам’янське Бахмутського району Донецькій області [135]
20144
Смоляк Микола Ярославович
2 грудня 1984, с. Гузіїв Болехівської громади. Був учасником АТО/ООС. Повернувся у військо у грудні 2020 року. Служив гранатометником у 22 окремій механізованій бригаді.
Загинув внаслідок мінно-вибухової травми в Курській області. У нього залишилися мати, дружина та двоє синів [136].
20145
Федорів Богдан
44 роки, с. Копанки. Служив водієм-електриком електротехнічного відділення інженерного взводу батальйону матеріального забезпечення однієї з військових частин.
20 липня 1991, м. Борислав. Виховувався в дитячому будинку “Оріана”. Туди його, трирічного хлопчика, за ручку привела старша сестра разом з іншими братами та сестрами. Їх добре пам’ятають вихователі, адже вони прийшли туди поміж перших незадовго після відкриття дитбудинку. Навчався у закладі загальної середньої освіти №3, згодом — у професійному ліцеї. Службу проходив у 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи. Був стрільцем-снайпером мотопіхотного відділення.
Довгалюк Роман Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеняМедаль «За військову службу Україні»Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
38 років, с. Мишковичі. Працював тату-майстром, артистом вогняного шоу, брав участь у співочих конкурсах. У 15 років самостійно освоїв їзду на мотоциклі, а вже в дорослому віці створив власний байкерський клуб. Колекціонував старовинний глиняний посуд і карнавальні маски. Обороняв Україну в часи АТО. Служив у 44 окремій артилерійській бригаді. Захищав Україну від окупантів на Житомирщині, Оріхівському напрямку, у районі Куп’янська та Бахмута.
Загинув у ході ведення бойових дій поблизу села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області [143].
20152
Лисенко Іван Миколайович
18 березня 1977, м. Кам`янське. У 1995 році закінчив ПТУ № 26. Упродовж 1995-1996 років проходив строкову військову службу. Тривалий час працював на Дніпровському заводі мінеральних добрив. У липні 2022 року став на захист України. Головний сержант
Загинув поблизу населеного пункту Юріївка на Донеччині внаслідок ураження ворожим дроном. Залишилися дружина, два сини, дві доньки, батько та брат. Похорон відбувся 17 серпня 2024 на Алеї Героїв кладовища на вулиці Весняній [144].
20153
Приходько Віталій
29 січня 1979, м. Рівне. Закінчив Рівненський ліцей #19. Відслужив строкову службу в армії, яка минала у рідному місті. Своє покликання знайшов у підприємницькій діяльності, а саме у пасажирських перевезеннях – працював на маршруті #34 Рівного. Пройшов пекельні бої, отримав поранення під Бахмутом. Пройшов підготовку на кількох курсах та отримав кваліфікацію пілота БПЛА та тепер ніс службу, керуючи дронами.
Загинув біля села Спірне Донецької області. Отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання. Прощання відбулося 22 серпня 2024 у с. Глеваха Київської області.
20155
Сорока Микола
41 рік, с. Слобідка-Смотрицька Чемеровецької селищної громади, Хмельниччина. Брав участь в АТО. В 2022-му повернувся до війська.
8 листопада 2003, с. Угроїди Сумської області. Виховувався у прийомній родині у селі Абрамівка Машівської громади. Навчався в Абрамівській школі та Дмитрівському ліцеї. Надзвичайно любив спорт, був членом шкільної футбольної команди. Після закінчення навчання працював у ТОВ «Машівка-Агро-Альянс». Через деякий час повернувся на свою малу батьківщину, де в нього залишилися рідні. Став до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгення росіян.
17.12.1993, м. Київ. Згодом його родина переїхала до Львова. Навчався у Ліцеї №93 Львівської міської ради, згодом вступив до Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з футболу «Карпати». Здобув вищу освіту в Інституті геодезії Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання займався приватним підприємництвом у сфері надання послуг із вивезення побутових відходів. Входив до дублюючого складу ФК «Говерла». Мешкав в селі Оброшине, Львівського району. Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів до лав 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Брав участь у боях за Довгеньке і Торецьк, визволяв Ізюм та Лиман від окупантів. Попри отримані поранення, щоразу повертався на фронт. За особисту мужність і сумлінну службу був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та орденом «За мужність» III-го ступеня.
Загинув на Харківщині. Залишилися мама і сестра [159].
20178
Мягченко Кирило Андрійович
4 липня 1998, м. Арциз. Навчався в Арцизькій школі №1. З початку введення воєнного стану в Україні, Герой пішов добровольцем, був призваний по загальній мобілізації на військову службу.
25 липня 2024 року на одному з найзапекліших напрямків фронту, поблизу н.п. Торецьк Бахмутського р-ну Донецької області отримав тяжкі поранення. Помер 02024-08-1313 серпня2024[161]
20180
Андрощук Віктор Іванович
1975, с. Судилків. Водій-сапер 1 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу однієї з військових частин. Призваний на військову службу за мобілізацією 27.02.2022 року Шепетівським РТЦК та СП.
02.07.1989. Військовослужбовець 3-го батальйону «Свобода» Бригади наступу НГУ «Рубіж».З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав батальйону «Свобода». Пройшов пекельні бої у Сіверськодонецьку, Зайцевому, під Бахмутом та на Сіверському напрямку. Після поранення під Бахмутом повернувся в стрій.
28 квітня 1970, с. .Миколаївка Дніпропетровської області. Упродовж 1988-1990 років проходив строкову військову службу. В лютому 2022 року став на захист України
29.09.1984, м. Львів. Навчався у Ліцеї №94 Львівської міської ради. Закінчив Львівське професійно-технічне училище №12. Працював у будівельній сфері, займався ремонтними роботами. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на оборону держави від окупантів. Захищав суверенітет та незалежність України у лавах 3-ї батальйонно-тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував завдання на Харківщині та Сумщині.
24 квітня 1996. Жив у Полтаві. Вперше став на захист України у 2014 році, вдруге — у 2024 році. Мобілізований 27 травня 2024 року. Командир штурмового відділення спеціалізованої роти "Шквал", молодший сержант.
Загинув в Курській області в районі селища Коренево [168][10].
20190
Шпідько Олег Анатолійович
25 грудня 1991, м. Пирятин. Навчався спочатку в Пирятинському ліцеї, далі — у Калиновомостівській школі. Фах лаборанта хіміко-бактеріологічного аналізу здобув у Ічнянському аграрному ліцеї. На захист України від російських окупантів вперше добровільно став наприкінці 2022 року, захищав рідну землю на різних ділянках фронту. У 2023 році був демобілізований за станом здоров’я. Але думки щодо повернення до лав захисників не покидали його і вже у 2024 році він повторно пішов добровольцем на захист держави.
Загинув в районі села Ольгівка Кореневського району Курської області. Залишилися батьки, сестра, дружина та діти [169]
20191
Вербовий Ігор Юрійович
28 жовтня 1980, м. Полтава. Працював водієм та різноробочим. Добровольцем став на захист Батьківщини на початку повномасштабного вторгнення. Солдат, старший стрілець-оператор.
23.11.1979, м. Львів. Навчався у Ліцеї міжнародних відносин ім. В. Стуса Львівської міської ради. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Працював у юридичних компаніях та займався підприємницькою діяльністю. Заснував власну туристичну агенцію, відвідав багато країн. Під час повномасштабного російського вторгнення захищав Україну у складі військової частини А0500 ЗСУ.
В евакуаційну машину медиків-госпітальєрів поцілили з fpv-дрона на Харківщині. Для екіпажу це був останній день ротації [171][5].
20201
Петричка Любомир
49 років, с. Скнилів Зимноводівської громади. Став на захист України від початку повномасштабного вторгнення РФ, виконував бойові завдання на Харківському напрямі. З березня 2024 року до моменту демобілізації служив у 46 окремій аеромобільній бригаді.
Загинув поблизу хутора Зелений Шлях Суджанського району внаслідок удару ворожого FPV-дрону [172].
20203
Калітенко Володимир Миколайович Медаль «Ветеран служби» (Міністерство оборони України)Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України)Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня
5 липня 1973, м. Лубни. У рідному місті закінчив професійно-технічне училище №12. Отримав професію зварювальника. Пройшов строкову службу у ЗСУ. Повернувся додому, працював на підприємствах міста: заводі «Комсомолець», ПП «Лубенський хлібзавод». З 1995 року обрав для себе професію військового. Проходив службу у різних військових частинах. У 1996 році служив у складі миротворчих сил ООН. Нагороджений відзнакою МО України: медаллю «За сумлінну службу» ІІ ступеню, медаллю «Ветеран служби». Відзначений почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест», «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня.
Загинув під час виконання бойового завдання [173].
20204
Суховенко Олександр
37 років, селище Малокатеринівка, Запорізька область. У 2014 році добровільно доєднався до лав Сил оборони та брав участь в антитерористичній операції (АТО) на сході України. Від початку повномасштабної війни пішов захищати країну на Донецькому напрямку.
Загинув під час виконання бойового завдання із захисту України в Луганській області [176]
20207
Юхименко Володимир Михайлович
28 квітня 1981, селище Котельва, Полтавська область. Навчався у місцевій школі. Після 9 класу вступив до Котелевського професійно-технічного училища, де здобув фах будівельника-каменяра. У 1999 році за призовом пішов на строкову службу. Вирішив присвятити себе військовій справі, підписав контракт і служив у лавах ЗСУ впродовж 25 років. Мав звання молодшого сержанта. Оселився в Лубнах, створив сім’ю. Разом з дружиною планував підкорити Говерлу, зійшовши на вершину з українським прапором.
16 лютого 1992, с. Токарі, Сумська область. Закінчив 11 класів місцевої школи у 2009 році. Опісля навчався в Лохвицькому технікумі на заочній формі й у 2010 році здобув фах слюсаря-ремонтника. Після навчання у 2013 році в Заводському ПТУ № 32 отримав професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Працював на різних роботах в будівельній сфері. Під час базового військового вишколу отримав грамоту від командира навчального зенітно-ракетного дивізіону за взірцевість, сумлінне виконання службових обов'язків та високі показники в бойовій підготовці.
Загинув на полі бою під час операції на Курщині[178].
20209
Варман Сергій
11 серпня 1997, м. Костопіль. Навчався у школі №2, здобув в училищі спеціальність муляра-пічника. Впродовж семи років працював на склозаводі. Також займався улюбленою справою – ремонтував автомобілі. Після війни хотів купити будинок із гаражем, де зможе облаштувати СТО. Приїжджав додому за тиждень до загибелі. Молодший сержант
Загинув у бою з противником у с.Кутьківка Куп'янському районі Харківської області
20213
Сидоренко Едуард
3.01.1985, селище Білогорівка Луганської області. Навчався у Білогорівському ліцеї Сєвєродонецького району Луганської області. Здобув освіту у Лисичанському гірничо-індустріальному фаховому коледжі. Після завершення навчання працював шахтарем. Із 2015 року виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації його родина переїхала до Львова. Виконував завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності Батьківщини на Донеччині у лавах 111-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. За сумлінне виконання обов’язку перед державою був нагороджений численними відзнаками.
21.07.1969, с. Туринка Львівської області. Проживав у Львові. Навчався у Загальноосвітній спеціальній школі-інтернаті №6 I-II ступенів. Згодом опанував професію маляра у Професійно-технічному училищі №17 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Ставропігійське вище професійне училище міста Львова». Згодом проходив службу у лавах внутрішніх військ. Працював за професію у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Райдуга». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників до лав 125-ї окремої бригади територіальної оборони.
Загинув в районі селища Коренево Кореневського району Курської області внаслідок мінометного обстрілу [169]
20221
Капустник Олександр Юрійович
10 лютого 1997, м. Полтава. Навчався у школі № 20 імені Бориса Серги. З 2020 року проходив службу на посаді начальника медичного пункту. Старший лейтенант медичної служби.
Загинув в результаті влучання FPV-дрона росіян у автомобіль в Покровському районі Донецької області [186]
20234
Яцишин Дмитро Орестович
1990, с. Гірське, Стрийського району. Був старшим солдатом, бойовим медиком зенітної ракетної батареї військової частини А2847, 223-й зенітний ракетний полк.
Загинув у с. Невське Сватівського району Луганської області
20238
Войтковський Володимир
23.08.1988, м. Сокаль Львівської області. Згодом його родина переїхала на Харківщину. Навчався у Комунальному закладі «Братеницька гімназія Харківської області. Після завершення навчання проходив військову службу у лавах внутрішніх військ. Працював у сфері надання послуг з охорони власності. У 2020 році з родиною повернувся на Львівщину.Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів. Боронив Україну у складі 704-го окремого полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сухопутних військ ЗСУ. Брав участь у звільненні Херсонщини, боровся із окупантами на Донецькому напрямку. Попри отримане поранення, повернувся на фронт. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками.
45 років, с. Малнівська Воля, що на Мостищині. Після 24 лютого 2022 року повернувся з-за кордону, щоб стати на захист України, та долучився до лав ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання у Курській області [41]
20241
Кущовий Артем
39 років, с. Межиріччя Жидачівської громади. Був стрільцем-санітаром 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини А7028, 100ОМБр.
Загинув в районі міста Торецьк Бахмутського району Донецької області [169]
20244
Народа Станіслав Іванович
2 вересня 1980, с. Лютенські Будища Зіньківського району. Навчався у місцевій школі та на курсах навчальних курсах при центрі зайнятості, де отримав кваліфікацію зварювальника. Після строкової служби деякий час працював оператором на підприємстві Зінькова. Згодом чоловік переїхав у Полтаву, де понад 15 років працював майстром газозварювальних робіт у ТОВ «Трифон». Став до лав ЗСУ у квітні 2024 року.
26 років, с. Капустян. Старший солдат, сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення .
Загинув біля населеного пункту Могриця, що на Сумщині від обстрілу. Залишилися дружина та мати. Похований 18 серпня 2024 на Алеї Героїв кладовища по вулиці Весняній [194]
Загинув під час наступальних дій поблизу населеного пункту Нововодяне, Сватівського району, Луганської області. Похований у м. Житомир на Смолянському військовому кладовищі.
Загинув внаслідок отримання вогнепального поранення під час стрілецького бою поблизу н.п. Невське, Луганської області [195]
16 серпня
20260
Ватуйчак Володимир
(«Габо»)
16 вересня 1976, с. Бистрець. З 1983 по 1993 рік навчався в місцевій школі. Працював у Верховинському лісокомбінаті, також сезонним кочегаром в Бистрецькій школі. Багато років він працював будівельником. Писав та виконував свої авторські пісні. 28 серпня 2004 року одружився. На початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на війну. Служив у зенітному артилерійському відділенні зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 201 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. 29 липня 2024 року демобілізований.
с. Суха Балка. Мав прекрасну родину, виховував трьох доньок. Був гірником та з 202 року працював машиністом бурової установки шахти "Ювілейна". На захист України чоловік став ще у 2014 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення одразу долучився до лав 129 бригади ТРО. Був розвідником.
19.01.1979, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 48 міста Львова. Одразу після закінчення навчання почав працювати на заводі телевізійної техніки «Електрон». Впродовж останнього періоду займався ремонтом комп’ютерів та встановленням програмного забезпечення. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, попри звільнення з військової служби, за власним бажанням став на захист держави від загарбників. Боронив державу на Харківщині у складі мінометної батареї військової частини А4951.
Загинув в Курській області поблизу населеного пункту Вікторівка Кореневського району [200]
20269
Кузів Володимир
52 роки, с. Станькова. Служив оператором безпілотних літальних апаратів, був командиром 2 відділення 2 взводу оперативного призначення стрілецького батальйону. Старший сержант
17.06.1980, с. Рахиня Франківської області. Навчався у Рахинянській гімназії Долинської міської ради. Одразу після завершення навчання почав працювати на промисловому виробництві. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Похорон відбувся 22 серпня 2024 у Львові. Залишилися мама, дружина, двоє дітей, брат та сестра [180][41].
20271
Гавдульський Андрій
39 років, м. Бібрка. Під час повномасштабної війни з РФ служив у військовій частині А0281. Був гранатометником третього десантно-штурмового відділення.
Працював на "АрселорМіттал Кривий Ріг", пропрацював на підприємстві щонайменше 22 роки. До мобілізації у січні 2023 року обслуговував автоматизовані системи керування кисневого виробництва. Це дуже складна робота, яка вимагає багато знань і досвіду з програмування, радіоелектроніки, контрольно-вимірювальних приладів.
28 лютого 1984, с. Білоцерківка Великобагачанського району. Виріс в селі Бобрівник. Закінчив Бобрівницьку 9-річну школу. У регіональному центрі професійно-технічної освіти міста Зіньків опанував професію тракториста. Після строкової служби повернувся додому, працював у СБК «Україна» трактористом. Став до лав ЗСУ у червні 2024 року. Молодший сержант, стрілець спеціалізованого штурмового батальйону «Шквал».
Загинув в районі села Ольгівка Кореневського району Курської області. Похований на кладовищі села Бобрівник [10][203][169]
20275
Стасьо Юрій
34 роки, м. Мукачево. Був добровольцем. Вступив до лав ЗСУ на другий день повномасштабного вторгнення. Був військовим 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Загинув в районі села Ольгівка Кореневського району Курської області. Залишилися мама, сестра та двоє дітей [147]
20277
Руднікович Ілля
13.11.2002, м. Львів. Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов. Здобув ступінь бакалавра на факультеті ветеринарної гігієни, екології та права Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Ще навчаючись, працював у місцевому кол-центрі, згодом – у Товаристві з обмеженою відповідальністю «!ФЕСТрепаблік». У вільний час активно займався змішаними бойовими мистецтвами, був призером національних та обласних чемпіонатів з фрі-файту, також захоплювався велоспортом. Був вихованцем клубу карате «Миротворець». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, перервавши навчання на магістратурі, добровільно став на захист держави від загарбників до складу 3-ї окремої штурмової бригади. Виконував бойові завдання на східному напрямку.
Похорон відбувся 19 вересня 2024 у Львові. Залишилися батьки та сестра [205].
20278
Трофімчук Микола Сергійович («Лівша»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
19 червня 2003, м. Рівне. У 13 років втратив маму. Закінчив ліцей №27, після чого вступив у Квасилівський професійний ліцей, де здобував фах автослюсаря. Під час служби залишався студентом — навчався на третьому курсі факультету здоров’я, фізичної культури і спорту Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Степана Дем'янчука. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до тероборони, ніс службу на Білоруському кордоні. А потім захотів в "АЗОВ". Написав рапорт на переведення й так опинився у 3-й окремій штурмовій бригаді. За успіхи в боях під Бахмутом був нагороджений відзнакою "Золотий Хрест". Старший солдат
Загинув від отриманого важкого поранення, несумісного із життям, під час виконання бойового завдання на Луганському напрямку. Похований на кладовищі «Нове» рідного міста. Залишились батько, дві сестри, бабуся, тітка і дядько [206][207].
13 вересня 1980, м. Кандалакша Мурманської області Росії. В Україні закінчив сільськогосподарську школу в Миколаївській області за двома спеціальностями: електромонтер і пасічник. Працював у Києві та Кропивницькому будівельником
10 липня 1967, м. Кременчук. Навчався у школі № 2 та у ПТУ № 19. Тривалий час займався спортом — боротьбою та веслуванням. Строкову службу проходив на морському кордоні. Став до лав ЗСУ у червні 2024 року. Солдат, заряджаючий танкової роти.
Загинув виконуючи бойове завдання у м. Торецьк Донецької області [76]
20293
Алексєєв Олексій
Донецька область. Працював менеджером у торговій мережі в місті Мирноград. В квітні 2024 року був мобілізований та проходив службу у 53 ОМБр. Мама та сестра, рятуючись від ворожих обстрілів переїхали до с. Іванів.
31.05.1988, м. Винники. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №47 м. Львова. Після закінчення школи здобув професію газоелектрозварювальника та слюсаря автомобілів. Працював у приватній охоронній фірмі «ЕФОРТ», а також на кузні та на шиномонтажі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав територіальної оборони. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Займався евакуацією поранених, за сумлінну службу був неодноразово відзначений командуванням.
Загинув під Покровськом. Похорон відбувся 23 серпня 2024 у Львові. Залишилися батьки, дружина, двоє доньок та брат [212][213][214].
20321
Шевчук Юрій
9.06.1991, с. Миколаївка Херсонської області. Навчався у Олександрівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. У 2012 році закінчив колишній Професійно-технічний заклад «Херсонський професійний ліцей» за спеціальністю «Слюсар з ремонту автомобілів». Після завершення навчання спершу займався фарбуванням суден, згодом започаткував сімейний бізнес. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації його родина була змушена покинути домівку та перебратися до Львова. Тут він вступив до лав Національної гвардії України. Виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках у складі 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна («Червона Калина»).
Помер в Головному військовому клінічному госпіталі Києва внаслідок отриманого поранення під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 21 серпня 2024 [181]
20326
Сало Тарас
33 роки, м. Львів. У травні 2023 став на захист країни. Виконував бойові завдання у складі штурмового полку "Сафарі" Департаменту поліції особливого призначення "Об’єднана штурмова бригада Нацполіції України "Лють". Обіймав посаду заступника командира взводу.
6.02.1987, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 31 міста Львова. У шкільні роки активно займався спортом. Після закінчення 9-го класу вступив до Державного професійно-технічного навчального закладу «Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва». Працював менеджером у мережі торгівельних закладів міста Львова. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із оборони суверенітету та незалежності України у лавах 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
Загинув в районі села Синьківка Куп’янського району Харківської області. Залишилися мама та син [169]
20329
Ворона Олександр Валентинович
11 травня 1988 селище Семенівка Кременчуцького району. Навчався у Семенівській НВК № 2 та у Полтавській аграрній академії, де здобув фах агронома. Під час навчання їздив на стажування до Данії, Норвегії, Сполучених Штатів Америки, де переймав новітній досвід вирощування продукції в аграрній сфері. Брав участь в організації та проведенні Днів поля, почав писати тематичні статті, які друкувались у галузевих журналах. Працював у ТОВ «Спектр Агро» на посаді менеджера з продажу сільськогосподарської продукції. Став до лав ЗСУ у червні 2022 року. Після проходження підготовки воював на передових позиціях. Неодноразово в складі групи спецпризначення вирушав у район виконання бойових завдань із метою виявлення місцезнаходження ворога і знищення його особового складу. Під час боїв за Херсон отримав поранення та був нагороджений медаллю «За поранення» і відзнакою Міністерства оборони. Окрім того, нещодавно командуванням військової частини, де служив чоловік, було здійснено подання його кандидатури на присвоєння високої державної нагороди. Старший солдат, старший оператор-вогнеметник Сил спеціальних операцій ЗСУ.
Загинув в районі міста Новогродівка Донецької області внаслідок атаки ворожого дрона [169]
20356
Гебуза Павло
11.04.1989, м. Львів. Навчався у Школі №69 (зараз – Ліцей «Інтелект» Львівської міської ради) та Навчально-виховному комплексі «Школа-гімназія І-ІІІ ступенів Блаженного Климентія та Андрея Шептицьких». Фахову освіту за спеціальністю «харчові технології» здобув у Відокремленому структурному підрозділі «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій». Працював на Приватному акціонерному товаристві «Концерн Хлібпром» та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро Україна». Під час повномасштабного російського вторгнення став на захист України до лав 49-го окремого піхотного батальйону “Карпатська Січ“ імені Олега Куцина 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр“. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
Похорон відбувся 27 серпня у Львові. Залишились дружина, донька, мати, хрещені батьки та двоє дядьків [83].
20357
Чоповий Олександр Олександрович
22 жовтня 1990, м. Кременчук. Навчався у ЗОШ № 17 та у Кременчуцькому інституті Дніпропетровського університету економіки та права. Працював у комп’ютерній академії «Шаг» міста Дніпра. Був активним учасником спільноти настільних ігор. Став до лав ЗСУ у липні 2023 року.
Поранення, яке стало смертельним, отримав у бою в районі селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. Помер у Головному військовому клінічному госпіталі Києва. Залишилися батьки [147]
Іщенко Володимир Олександрович
(«Борода»)
8.10.1981. Доброволець 129-го батальйон 112-ї бригади ТрО. Пілот БПЛА, займався розвідкою, спостереженням та підготовкою нових добровольців, що вступили до лав батальйону. Отримав багато поранень за час служби, дивом вижив під час виходу з бойових позицій 25 червня 2023 року.
Загинув на околицях села Іванівське Бахмутського району, задихнувся під завалами від прямого потрапляння снаряда в бліндаж [218]
19 серпня
20350
Процайло ОлегПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
12.08.1988, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 92 міста Львова. Здобув освіту у колишньому Вищому професійному училищі №63. Після завершення навчання підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Проходив військову службу у складі 7-го прикордонного Карпатського загону. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів до лав 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби. За особисту мужність був нагороджений численними нагородами, зокрема, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
Похорон відбувся 23 серпня 2024 у Львові. Залишилися батьки та сестра [212][214].
20351
Ришко Марʼян
20.03.1983, с. Грушів Львівської області. Навчався у Давидівському ліцеї ім. Т. Г. Шевченка Давидівської сільської ради. Здобув освіту у колишньому Професійно-технічному училищі № 53 м. Львова. Після завершення навчання працював у транспортній сфері, а впродовж останнього періоду – за кордоном. Із 2005 року був реєстровим козаком Пустомитівського регіону Львівського обласного осередку МО «Козацтво України». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності держави у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького
Загинув неподалік населеного пункту Піщане на Харківщині [221][222]
20354
Кірюшкін Станіслав Миколайович
16 червня 1977, м. Бобринець Кропивницького району Кіровоградської області. Навчався у Бобринецькій ЗОШ та Бобринецькому ПТУ, де захистив диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Агрономія». Після строкової служби оселився у селі Шершнівка Лубенського району, де проживали мама з вітчимом. У цьому селі розпочав свою трудову діяльність — працював трактористом на місцевому підприємстві. Згодом переїхав до села Березняки Хорольської громади, де трудився водієм великогабаритного транспорту у ВСК «1 Травня». Деякий час мешкав у місті Лубни і там працював водієм у різних приватних фірмах. Останній час займався автослюсарною справою у приватному СТО. Долучився до лав НГУ у липні 2022
Брав участь у боях на Запорізькому напрямку. Отримав множинні мінно-осколкові поранення та проходив довготривале лікування. Помер перебуваючи на лікуванні у Києві, внаслідок трагічного ДТП [169]
20355
Дудяк Ярослав
1972, Івано-Франкове. Стрілець-санітар військової частини А7470, солдат
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ольгівка Курської області [223]
20356
Качмарик Олександр
22.04.2000, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №99 м. Львова. Фахову освіту за спеціальністю «готельно-ресторанна справа» здобув у Львівському кооперативному фаховому коледжі економіки і права. Працював за здобутим фахом, а згодом – менеджером з продажу в інтернет-магазині. Під час повномасштабного російського вторгнення став на захист Батьківщини до лав 192-го окремого батальйону територіальної оборони 124-ї окремої бригади територіальної оборони. Боронив Україну на Херсонському напрямку.
Похорон відбувся 27 серпня у Львові. Залишились батьки, брат і велика родина [83].
20357
Ольшанський Олексій
21.08.1976, м. Луганськ. Навчався у Середній загальносвітній школі №34 міста Луганська. Професійну освіту здобув у Луганському професійному аграрному ліцеї (раніше – Професійно-технічне училище №111). Після завершення навчання проходив військову службу у 169-у навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого. У 2014-у році з родиною переїхав із окупованого Луганська, хотів жити у вільній Україні. Під час повномасштабного російського вторгнення боронив Україну у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців о
Загинув в районі населеного пункту Спальне Суджанського району Курської області внаслідок ворожого обстрілу. Він отримав поранення, несумісне з життям [225].
20359
Галушка Олександр
Солдат, навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки – став до лав ЗСУ у квітні 2023 року.
30 грудня 1978, с. Ясенів-Пільний. Мав звання старшого сержанта. Воював на Донеччині у складі 8 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
Загинув під час бойового завдання поблизу селища Нью-Йорк на Донеччині. Похорон відбувся 24 серпня 2024 [228]
20383
Лавренчук Леонід
51 рік, м. Буча. Був учасником Революції Гідності. В 2014-му році брав участь в АТО. Після повномасштабного вторгнення – одним із перших добровільно пішов на фронт. Отримував поранення, але повертався на фронт. Брав участь у боях за Курську область.
Загинув в районі села Міньківка Бахмутського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу [169]
20385
Єршов Віталій Олександрович
3 червня 1989, с. Хильківка Хорольської громади. Став до лав ЗСУ у січні 2024 року. Солдат, навідник танку 151-ї механізованої бригади. Стримував натиск противника на Покровському напрямку Донецької області.
Загинув неподалік селища Водяне Вугледарської міської громади Волноваського району Донецької області. Залишилися дружина, донька та брат.
20387
Главацький Андрій
4.01.1993, с. Веснянка Волинської області. Навчався у Ківерцівській гімназії №2 Луцького району Волинської області. Закінчив географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Проходив військову кафедру в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Працював у Товаристві з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект». З перших днів повномасштабного російського вторгнення добровільно вступив на захист держави до лав 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Виконував бойові завдання на Донеччині. За час військової служби пройшов шлях від молодшого лейтенанта до капітана. Нагороджений відзнакою командира 125-ї окремої бригади ТРО.
Похорон відбувся 30 серпня у Львові. Залишились дружина, донька, мати, сестра, дідусь та дві бабусі [224]
20388
Машистов Олександр Валерійович
28 січня 1991, с. Лукіївка Нікопольського району. Більшу частину життя проживав у місті Нікополь. Закінчивши 8 класів Веселівської загально-освітньої школи, приступив до роботи. Працював різноробочим на підприємствах міста Нікополь. 28 травня 2024 року був призваний на військову службу по мобілізації.
Загинув поблизу н.п. Погребки, Суджанського району, Курської області. Залишилися дружина, донечка та мама. 30 серпня 2024 року в капличці біля моргу у Нікополі відбулося прощання [231]
20389
Ільїн Олександр Сергійович
27 червня 1968, м. Полтава. Став до лав ЗСУ у травні 2024 року. Солдат, водій механізованого взводу.
Загинув поблизу н.п. Погреби Суджанського району Курської області рф у наслідок вибуху під час евакуації поранених[233].
21 серпня
20409
Павлусь Дмитро
21 рік, Аляска, США. Згодом переїхав у Вараш. Навчався у ліцеї №2. Після завершення вступив до Національного транспортного університету на спеціальність «Енергетичне машинобудування». У травні 2024 року підписав контракт з 12 бригадою спеціального призначення «Азов». Служив старшим кулеметником батальйону спеціального призначення. Старший солдат, отримав медаль «За звитягу» у зоні бойових дій в серпні 2024 року.
33 роки, с. Рівне, Ковельський район, Волинь. Доброволець, молодший сержант, командир відділення керованого мінування 1 інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 100 ОМБр
20 вересня 1983, м. Пирятин. Навчався у міській школі № 4, далі професію здобув у Березоворудському аграрному технікумі. Жив та працював у Києві. Став до лав ЗСУ у квітні 2022 року. Брав участь у бойових діях на околицях Вовчанська та Серебрянського лісу. Старший стрілець-оператор стрілецької роти.
Загинув внаслідок ДТП у Куп‘янському районі Харківської області. Залишилися дружина та брат [169]
20413
Бабенко Віталій Дмитрович
21 серпня 1974, м. Полтава. Згодом доля привела його до села Марківка, де він довгий час жив, будував свої плани та мрії. Воював на Харківському напрямку.
Загинув біля населеного пункту Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області.
20416
Касьянов Андрій
27 років. Випускник Вальдорфської школи, м. Дніпро. Актор Дніпровського національного театру Т. Г. Шевченка. Однією з останніх робіт у театрі стала роль грузинського художника Ніко Піросмані у виставі "Мільйон червоних троянд".
Загинув у с.Мала Локня, що у Суджецькому р-ні Курської області [239]
20418
Мельникчук Андрій
4 січні 1975, селище Романів Житомирської області. По закінченню місцевої середньої школи здобув професію водія. У цивільному житті працював водієм. У Вінниці створив сім’ю та виховав двох синів. Став на захист рідної землі у 2014-му. На початку повномасштабного російської агресії був у складі 4-ї окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського. Солдат, виконував бойові завдання спочатку на харківському, а потім – донецькому напрямку.
Загинув під час зіткнення із ворогом поблизу селища Нове Лиманської міської територіальної громади [76].
20419
Сукманюк Андрій
13 жовтня 1970, м. Вінниця. Доулчився добровольцем долучився до захисту України у березні 2022 року. Воював у лавах 14-ї бригади оперативного призначення Національної Гвардії "Червона калина". Був сержантом, командиром бойової машини. Зі своїми побратимами тримав оборону на Хмельницькому, Запорізькому, а також Луганському напрямках, де найважчі бої точилися під селом Оріхове. А пізніше протистояв на Донеччині.
31.8.1971, м. Зіньків Полтавської області. Навчався в кропивницькій школі, закінчив професійне технічне училище за професією "монтажник внутрішніх технічних систем і обладнання". Працював у Кропивницькому на ремонтно-механічному заводі, прохідником на шахті, зварювальником на різних підприємствах області. Після повномасштабного вторгнення Росії чоловік повернувся в Україну, працював охоронцем в лікарні, допоки не мобілізували. 20 січня 2024 року приєднався до лав ЗСУ. Служив на посаді заступника командира бойової машини, навідника оператора першого механізованого відділення.
10 днів не дожив до свого 53-річчя. Похований на Алеї Слави [208]
20422
Маслянко Олексій
(«Абдула»)
45 років, с. Закупне Хмельницької області. Після школи здобув фах водія у професійному училищі. В мирному житті працював водієм таксі. З родиною проживав у місті Боярка Київської області. У повномасштабній війні боронив країну в 2-му батальйоні 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерала-полковника Геннадія Воробйова. Нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудним знаком «Золотий хрест». Старший солдат.
Загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Залишились дружина, донька та батьки [240].
22 серпня
20440
Дмитрук Антон Юрійович
7 квітня 1995, с. Люча Косівського району. Під час повномасштабного вторгнення він служив гранатометником у 74 батальйоні 102 окремої бригади Сил територіальної оборони.
Помер у лікарні після отриманих травм в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 17 серпня. Похорон відбувся 24 серпня в селі Люча [241]
20441
Колосовський Віталій
47 років, с. Ожидів Золочівського району. У 2015 році добровільно став на захист України. Воював у складі 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Був важко поранений на Донеччині і демобілізований.
37 років, м. Трускавець. Був солдатом, зовнішнім пілотом (оператором) безпілотних літальних апаратів 1-го відділення стрілецького взводу стрілецької роти 5 стрілецького батальйону в/ч 3002.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гродівка Покровського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу [242]
6 жовтня 2002, селище Котельва. У 2020 році із золотою медаллю закінчив Котелевську гімназію № 1 ім. Ковпака. Став курсантом факультету підготовки спеціалістів десантно-штурмових військ та морської піхоти, який успішно закінчив у травні 2024 у званні лейтенанта. Лейтенант
6 березня 1993, м. Гребінка. Навчався у Дніпропетровській СШ № 74, у Гребінківській гімназії та у Кременчуцькому залізничному коледжі, де здобув спеціальність «Вагонне господарство». Працював на пункті технічного обслуговування станції «Гребінка», одночасно проходив навчання у Київському Державному інституті транспорту. Строкову службу проходив у Національній Гвардії України. З 2016 по 2018 рік служив за контрактом, був учасником антитерористичної операції на сході України. У лютому 2022 року вдруге став на захист Батьківщини, проходив навчання в Німеччині.
Зеленський Роман Миколайович Почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»
5 червня 1988, м. Кременчук. Закінчив місцеву школу. У 2015 році пішов працювати до новоствореної патрульної поліції Києва. Пізніше він став частиною батальйону тактико-оперативного реагування, а згодом приєднався до відділення тактичної підтримки TacTeam. У 2020 році завершив навчання у Національній академії внутрішніх справ. З початком повномасштабної війни долучився до Сил Оборони. Брав участь у бойових діях на Київщині, Донеччині, Луганщині, Запоріжжі, Сумщині. Останнім часом брав участь у стабілізаційних заходах у Курській області. Був командиром груп аеророзвідки та FPV. Був нагороджений заохочувальною відзнакою МВС — вогнепальною зброєю, а також почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Хрест хоробрих».
Під час зачистки населеного отримав поранення в голову під час стрілецького бою. Помер у лікарні міста Суми. Залишилися батьки, сестра, донька та син [169][245].
Загинув під час артилерійського обстрілу позицій поблизу міста Вугледар Волноваського району Донецької області.
20449
Патченко Денис
1 листопада 1985, м. Вінниця. Закінчив 22-гу загальноосвітню школу, відслужив у армії та розпочав свій трудовий шлях. У період АТО/ООС на його воєнну долю випали важкі випробування, зокрема під селищем Піски Покровського району та Павлопіль Маріупольського. А з початком повномасштабного вторгнення знову долучився до оборони України. Був старшим солдатом у 35-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Брав участь у боях на півдні країни. За тиждень до звільнення Херсона дістав надзвичайно важке поранення, але, не долікувавшись, знову повернувся до своїх побратимів.
Наслідки бойових травм загострилися у 2023 році під час зіткнень із ворогом під Бахмутом. Після цього була тривала боротьба за його життя. Помер оборонець у лікарні 22 серпня [76]
20450
Медяник Віктор Вікторович
(«Мед»)
27 березня 2000, 24 роки. У березні 2022 року він добровільно вступив до лав територіальної оборони для захисту України. 18 серпня 2022 року військовий долучився до спецпідрозділу 93 ОМБр «Сенека», був оператором дронів та аероскопів. Знищував ворога під Соледаром і Бахмутом, а згодом у складі 78-го окремого десантно-штурмового полку брав участь у наступальних операціях на Запорізькому напрямку. У травні 2024 року Віктор Медяник долучився до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. У її складі він брав участь у боях під Торецьком. На початку серпня військовий почав виконувати бойові завдання на курському напрямку.
9 травня 1985, 39 років, м. Краматорськ. Навчався у 12-й школі, потім у 14-му училищі і технологічному технікумі. Після навчання все життя працював на Новокраматорському машинобудівному заводі, остання посада була терміст. Був мобілізований у листопаді 2023, служив на посаді старшого навідника протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини А4941, старший солдат. Увесь час був на Покровському напрямку.
Загинув біля села Гродівка Покровського району під час виконання бойового завдання. Залишилися мама [248][249][250].
20452
Івчак Ільдар
(«Кіт»)
23 роки, с. Широкий Яр Запорізькох області. У 2020 році закінчив Запорізький професійний ліцей автотранспорту і здобув професії слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, водія. У мирному житті працював барменом в ресторані «Майстерня їжі та диму» у Запоріжжі. Під час повномасштабної війни чоловік воював за свою країну в лавах Військово-морських сил ЗСУ. Був розвідником 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського.
Загинув в районі села Козачі Лагері на Херсонщині. При виконанні бойового завдання потрапив під артилерійський обстріл, отримав осколкове поранення голови. Похований у Запоріжжі на Капустяному кладовищі. Залишились мама, дружина, брат та бабуся [251][252].
23 серпня
20470
Коваль Петро Богданович
12 липня 1975, с. Надіїв Долинської громади. Захищати країну від армії РФ пішов на другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року. У лавах Збройних сил України мав звання головного сержанта. На фронті служив командиром гармати 2 артилерійського взводу 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.
13 липня 2024 року був поранений — потрапив під артилерійський обстріл поблизу села Червона Криниця Пологівського району. Воїна госпіталізували, однак 23 серпня він помер [253].
Загинув населеного пункту Невельське Покровського району Донецької області
20474
Малкуш Михайло
(«Шершень»)
22.11.1969, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №62 м. Львова. Професійно-технічну освіту за спеціальністю «слюсар-складальник радіоелектронної апаратури та приладів» здобув у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище». Працював у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний перинатальний центр». Під час повномасштабного російського вторгнення боронив державу в лавах 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. Виконував бойові завдання на Харківщині, Донеччині та Луганщині.
Похорон відбувся 29 серпня 2024 у Львові. Залишились сестра, брати та племінники [255]
20475
Жорняк Валерій Іванович
13 квітня 1972, с. Бережнівка. Свою освіту він розпочав у Бережнівській восьмирічній школі та завершив у 1989 році у Бутенківській загальноосвітній школі імені Дольд-Михайлика. Пізніше він навчався в Полтавському кооперативному технікумі, де здобув спеціальність товарознавця. Після строкової служби повернувся до технікуму, щоб завершити освіту. Тривалий час працював приватним підприємцем, а останнім часом обіймав посаду охоронця на «Кобеляцькому комбінаті хлібопродуктів». Став до лав ЗСУ у березні 2024 року.
Помер у лікарні в Запоріжжі від отриманих поранень під час виконання бойового завдання в районі Малої Токмачки Пологівського району Запорізької області [147]
20477
Лазюк Олександр
9 березня 2006, с. Зарванці. Після закінчення Якушинецької школи вступив до Тульчинського "Ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою повітряних сил". Після закінчення ліцею, у 2023 році вступив до Вінницького аграрного університету на відділення механізації. Одразу після повноліття в травні 2024 року, підписав контракт з Третьою окремою штурмовою бригадою. Після курсу навчання він одразу потрапив на фронт, де брав безпосередню участь в бойових діях.
6.04.1979, м. Маріуполь. Переїхав з родиною в село Меліоративне, куди переїхала родина Марченків. Звідси й став на захист Батьківщини, як і старший брат.
24 листопада 1982, м. Дубно. Долучився до війська у березні 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення. Був командиром механізованого взводу. Воював на Харківщині та Донеччині. Упродовж двадцяти двох днів обороняв оточену російськими військами Авдіївку та отримав поранення.
Загинув в Курській області. Залишилась матір, сестра, дружина та двоє дітей. Похований на Алеї Слави у місті Дубно [258].
20507
Сердюк Олександр Олександрович
3 листопада 1982, с. Велика Бурімка Чорнобаївського району Черкаської області. Навчався у Гребінківській гімназії. Обрав собі мирну професію, пов’язану з культурою та мистецтвом, закінчивши у 2004 році Київський Національний Університет культури і мистецтва. Був солістом-вокалістом та співав на сцені Київського академічного театру Українського фольклору «Берегиня». У квітні 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України
Загинув під час виконання бойового завдання на північно-східному [147]
20508
Даниленко Андрій Миколайович
4 липня 1993, с. Калайдинці Лубенського району. Навчався у місцевій школі та у Лубенському лісотехнічному коледжі за спеціальністю «Лісове господарство». У 2009 році, після смерті батька, став єдиною чоловічою опорою для мами і сестри. З липня 2013 року по березень 2017 року працював у ДП «Кременчуцьке лісове господарство» на посаді лісника. Паралельно навчався у Національному університеті біоресурсів і природокористування України. У 2016 році здобув кваліфікацію «бакалавр лісового і садово-паркового господарства». За покликом душі юнак працював кухарем у кафе «Депот» та «Прованс», а також баристою у магазині «Маркетопт». У березні 2022 року добровольцем став до лав ЗСУ.
Помер у стабілізаційному пункті від отриманих на Харківському напрямку травм. Залишилися мама, сестра та молода дружина [147]
20509
Горщорук Артем Юрійович
22 квітня 1994, с. Михайлівка Перша Котелевської громади. Закінчив місцеву школу. Навчався в Охтирському професійному ліцеї, де він здобув спеціальність тракториста — машиніста сільського господарства, та в Полтавському електрорадіотехнічному ліцеї за професію електромеханіка радіотелевізійної апаратури. Працював у ТОВ «Агрофірма «Маяк» техніком-програмістом. Потім — водієм у місцевому Фермерському господарстві «Мир».
Загинув в районі села Міньківка Бахмутського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу [147]
20510
Симчишин Віталій Васильович
9 липня 1978, с. Забрідь. Механік-водій 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 мезанізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А4941
м. Вінниця. На початку повномасштабного російського вторгнення він пішов добровольцем захищати Батьківщину. Був сержантом 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. У 2022 році боронив кордони країни на Сумщині та Чернігівщині, у 2023 тримав оборону під Бахмутом, а у 2024 – на Луганщині. Був нагороджений нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону».
Загинув у районі селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області [76].
20513
Огірчук Руслан
с. Черемошне. Сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно саперного батальйону військової частини.
Загинув в районі Соледарської територіальної громади Бахмутського району Донецької області [76]
20514
Павлюк Віктор
6.03.1973, м. Сокаль, Львівської області. Навчався Сокальській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2. Займався у Сокальській дитячо-юнацькій спортивній школі. Згодом навчання продовжив у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Червоноградський професійний гірничо-будівельний ліцей», який закінчив з червоним дипломом. Вищу освіту здобув у Луцькому індустріальному інституті (зараз – Луцький національний технічний університет». Працював в інженерно-будівельній сфері у місті Львів. З початком АТО допомагав сиротам та військовослужбовцям ЗСУ. Під час повномасштабного російського вторгнення захищав державу у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на Донеччині та Курському напрямку.
Загинув в районі виконання бойових завдань в Луганській області
20534
Брінь Орест Романович
6.06.1988, м. Львів. Навчався у Ліцеї №80 Львівської міської ради. Вищу освіту за спеціальністю «менеджмент» здобув в Інституті управління, психології та безпеки Львівського державного університету внутрішніх справ. Працював сервіс-менеджером у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фокстрот» та менеджером з продажів у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стар сервіс». Під час повномасштабного вторгнення боронив Україну у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького, 63-й Окремий Батальйон Сил ТрО. Виконував бойові завдання на Сумському напрямку.
Похорон відбувся 29 серпня 2024 у Львові. Залишились дружина, донька, син, батьки та дві бабусі [263][255]
20535
Драган Михайло
31.03.1966, м. Львів. Навчався у Ліцеї №74 імені Марійки Підгірянки Львівської міської ради. Після завершення навчання проходив строкову військову службу. Працював у сфері автомобільних перевезень. Був у числі співзасновників громадської організації «Львівське обласне історико-просвітницьке товариство «Маківка-Броди» і активним учасником Громадської організації «Всеукраїнська правозахисна організація „Меморіал“ імені Василя Стуса», Народного Руху України та багатьох інших організацій. Займався пошуком та ексгумацією учасників Національно-визвольних змагань. Учасник Революції Гідності та АТО. У 2014-у році вступив на захист України до лав 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади. Згодом воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади та 44-ї окремої артилерійської бригади. Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. З початком повномасштабного російського вторгнення добровольцем став обороняти державу в складі 63-ї окремої механізованої бригади. Згодом продовжив виконувати бойові завдання у складі 115-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання по всій лінії фронту. Після отримання декількох поранень продовжив військову службу інструктором у 356-у навчальному артилерійському полку 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Похорон відбувся 30 серпня у Львові. Залишились дружина, донька та син [224]
20536
Лозинський Андрій
28.06.1987, м. Львів. Закінчив Львівську академічну гімназію при Національному університеті «Львівська політехніка». Навчався на хімічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Діловий мобільний сервіс», а згодом – у Товаристві з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Кітва».Проходив навчання українських військових у Великій Британії. Під час повномасштабного російського вторгнення захищав Україну у складі 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Похорон відбувся 30 серпня у Львові. Залишилися батьки [224]
20537
Кравчук Орест
10.02.1989, с. Ділове Закарпатської області. Навчався у Рахівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області. Вищу освіту за спеціальністю «художня обробка металу» здобув у Львівській національній академії мистецтв. Працював у студії розробки ігор “Dreammate”, де займав посаду технічного художника. Любив розробляти розширення для програми “Blender”, технічне забезпечення для комп’ютерних ігор та займався художньою роботою з металом. Під час повномасштабного російського вторгнення захищав Україну в 151-й окремій механізованій бригаді.
Загинув поблизу Торецька Донецької області під час бойового завдання [223].
20542
Рабий Дмитро
(«Гонщик»)
25 серпня 1992, м. Луцьк. Навчався в Камінь-Каширському ВПУ, де здобув фах маляра-штукатура. У 2011- 2012 роках служив у 80-й десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Демобілізувався, працював на будівництві в Україні та за кордоном. Після початку повномасштабної війни, з 28 лютого 2022 року, боронив країну в складі 100-ї окремої механізованої бригади, служив стрільцем-зенітником зенітно-ракетного взводу 1-го зенітно-ракетного відділення.
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу поблизу міста Залізне Донецької області. похований на новому кладовищі в селі Раків Ліс на Волині. Залишилися батьки, брати та вагітна дружина [265].
31 рік, м. Олександрія, Кіровоградська область. До Майдану навчалась в Київському національному економічному університету ім.В.Гетьмана. За участь в революції дівчину «попросили» з вишу і навчання доводилося закінчувати вже в ЧНТУ (за фахом юриста). Була учасницею Євромайдану та очолювала чернігівський осередок "Правого сектору". Проживала у Чернігові. Мала невеличкий бізнес — кав‘ярню в Чернігові. Згодом перейшла на роботу до юридичної компанії "SkyLawyers" , де керувала київським офісом. До повномасштабної війни працювала юристкою. У травні 2022 року вона повідомила, що долучилася до лав 3-го окремого стрілецького батальйону67 ОМБр. У березні 2023 нагороджена орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Її чоловік Віктор Панаско загинув 6 травня 2023 року у бою під Бахмутом.
1994. Випускник Гніванського професійного ліцею. На момент початку повномасштабного вторгнення перебував на роботі за кордоном. Повернувся в Україну, аби стати на її захист.
Загинув в населеному пункті Колмаків, Курської області.
20571
Овсенюк Анатолій
15 березня 1969, с. Дяків. Хмельницької області. Закінчив місцеву середню школу та вступив до Полонського механізаційного училища. Після закінчення училища працював у колгоспі трактористом. З 2008 року проживав у Чернігові та працював у магазинах мережі АТБ. Згодом влаштувався на роботу до комунального підприємства. В умовах повномасштабної долучився до лав ЗСУ. Солдат
Під час виконання чергового бойового завдання отримав поранення. Проходив лікування у Чернігові, але 26 серпня помер. Похований на кладовищі "Яцево" [272].
20572
Зулкарнєєв Владислав Сергійович
7 жовтня 2003, м. Червоноград. Навчався у Притулку для дітей служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації. Згодом продовжив здобувати освіту у Ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради та Приватному закладі «Молодіжний навчальний центр імені святого Івана Боско». Під час повномасштабного російського вторгнення захищав Батьківщину в лавах 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похорон відбувся 2 вересня 2024 у Львові. Залишились цивільна дружина, дядько, названі брати та сестри [273][274].
20573
Стрельников Віктор
14.05.1983, м. Красноярськ. Навчався у Комунальному закладі «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №64 Маріупольської міської ради Донецької області». Фахову освіту здобув у Маріупольському будівельному фаховому коледжі. Працював у Приватному акціонерному товаристві «Металургійний комбінат «Азовсталь». Під час повномасштабного російського вторгнення боронив Україну в складі 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Виконував бойові завдання на Харківському та Донецькому напрямках.
Похорон відбувся 2 вересня 2024 у Львові. Залишились дружина, дві доньки, мати та брат [274]
20574
Конюк Едуард Сергійович
25 років, м. Вараш. Після закінчення ліцею №1 здобув профільну освіту в Тернопільському національному університеті. Був мобілізований 5 червня 2024. Служив на посаді гранатометника у 80 окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді.
Загинув поблизу Черкаського Порічного Суджанського району Курської області. Залишились мама, сестра та батько, який захищає Україну у складі 104 окремої бригади територіальної оборони [275]
20575
Ястребов Володимир Юрійович
16 жoвтня 1990, селище Балахівка. Після закінчення школи здобув спеціальність тракториста в Олександрійському ПТУ № 31. Працював слюсарем в ТОВ “Чечеліївське”. Після переїзду дo Аджамки працював у фермерськoму гoспoдарстві трактoристoм, різнoрoбoчим. Мобілізований 20 травня 2023. Спoчатку прoхoдив службу в Житoмирській oбласті, пoтім два місяці навчався у Великій Британії, далі були тижневі курси з рoзвідки. Прoхoдив службу на Дoнецькoму напрямку, служив розвідником-санітаром.
Загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині.
20577
Затула Богдан
м. Харків. Працював редактором стрічки новин «Дзеркала тижня», а згодом долучився до команди «Новини.Live», де висвітлював події в рідному Харкові. Був мобілізований 31 липня 2024. Загинув через 27 днів
Загинув поблизу населеного пункту Мартинівка Курської області [278]
20579
Барабаш Сергій
18 липня 1993. У 2015 році служив на Донеччині, в зоні АТО. Був мобілізований в грудні 2023. До цього він працював електрогазозварником 5 розряду Дубіївського автотранспортного цеху філії "Черкаське лісове господарство" ДП "Ліси України". У ЗСУ служив старшим солдатом, розвідником-навідником.
Загинув в районі населеного пункту Вовчанські Хутори Харківської області. Залишились дружина, маленька донечка та батьки [279]
20580
Єрко Руслан Володимирович
30 квітня 1993, м. Горішні Плавні. Після закінчення 9 класів загальноосвітньої школи № 5 навчався у місцевому політехнічному коледжі, де здобув фах гірничого електромеханіка. У 2013-2014 роках проходив строкову службу в лавах ЗСУ і з 2014-го року захищав незалежність України на сході. У 2016 році закінчив Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, де здобув кваліфікацію інженера-електрика. Працював на Полтавському і Єристівському гірничо-збагачувальних комбінатах. У листопаді 2022 мобілізований.
Загинув неподалік села Макіївка Луганської області. Похорон відбувся 3 вересня 2024. Похований в Горішніх Плавнях на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно» [280].
3 листопада 1982, с. Велика Бурімка Чорнобаївського району на Черкащині. Навчався у Гребінківській гімназії, у 2004 році закінчив Київський національний університет культури та мистецтва. Артист-вокаліст Київського академічного театру Українського фольклору "Берегиня". Долучився до лав ЗСУ 29 квітня 2024 року. Воював в одній із найгарячіших точок, отримав поранення, а потім повернувся на фронт.
Загинув поблизу населеного пункта Петропавлівка Куп’янському району Харківської області.
20593
Крисюк Юрій Миколайович
26.04.1983, с.Великий Омеляник Луцької міської територіальної громади. Був призваний на військову службу до складу військової частини на посаду старшого навідника міномета.
Загинув внаслідок нічного ракетного удару по готелю «Аврора» у Кривому Розі перебуваючи у відрядженні [286]
20595
Малов Денис
33 роки, м. Херсон. До повномасштабного вторгнення працював дизайнером у херсонській газеті “Гривна”. У 2022 році виїхав з окупації та вступив до лав ЗСУ. Був оператором дрона.
25 травня 2024 року під час виконання бойового завдання отримав тяжке поранення. Проходив лікування у Києві, але 27 серпня військовий помер. Похований на кладовищі села Велика Дорога [272]
Помер 27 серпня під час проходження військової служби[290]
20601
Залипка Тарас Ярославович
(«Ліщина»)
18 травня 1976, м. Івано-Франківськ, де здобували освіту його мама й тато. Із золотою медаллю закінчив Рогатинську загальноосвітню школу № 2. Після закінчення освітнього закладу навчався у Запорізькому медичному університеті на лікувальному факультеті. По закінченні вишу працював лікарем-інфекціоністом у місті Каховка. Був завідувачем поліклініки, завідувачем ковідного відділення. У дні окупації 2022 року не полишав пацієнтів. Переїхавши на Рогатинщину, тривалий час проводив онлайн-консультації для хворих. До лав ЗСУ долучився 17 червня 2024 року. Мав псевдо свого дідуся, учасника УПА — Ліщина. У складі медичної роти готувався до бойових завдань, старший лейтенант.
20.06.1973, м. Львів. Навчався у Ліцеї міжнародних відносин імені Василя Стуса Львівської міської ради та Середній загальноосвітній школі № 54 міста Львова. 3 роки працював на заводі факсимільно-телеграфної апаратури в Бюро промислової естетики. Вищу освіту за спеціальністю «Історія України» здобув на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Працював у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника, згодом – у Музеї історії Львівського національного університету імені Івана Франка. Був одним із укладачів фундаментального видання «Енциклопедія Львівського Університету». Укладач покажчика з топографії знахідок античних монет на території Західної України, автор наукових публікацій, активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. Впродовж 2008 – 2022 років був співробітником Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології Національної академії наук України, де обіймав посади історика, археолога та молодшого наукового співробітника. Володів кількома мовами, серед них польською і болгарською. З початком повномасштабного російського вторгнення став на захист Батьківщини до лав 125-ї окремої бригади ТРО. Згодом продовжив службу в 414-у окремому полку ударних безпілотних авіаційних систем Військово-Морських Сил ЗСУ. Виконував бойові завдання на Донеччині, Харківщині та Херсонщині. Нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».
Загинув на Донеччині. Похорон відбувся 31 серпня 2024 у Львові. Залишилася дружина, донька, син та мама [105][292][293].
20603
Гаєвой Микола
28 років, м. Ужгород. Навчався на історика в Ужгородському національному університеті, а згодом – в УКУ. У 2019 році вступив до аспірантури. Історик та аспірант Українського католицького університету. Він працював для архівного проєкту по єврейських джерелах у Львові. Для своєї дисертації обрав політичну біографію діяча ОУНЯрослава Стецька. 24 лютого 2022 року доєднався до лав ЗСУ. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
Загинув на Курському напрямку. Через повномасштабну війну не встиг захистити дисертацію. Похований на Пагорбі Слави в Ужгороді[294]
20604
Морський Тарас
19.02.1984, селище Щирець Львівської області. Навчався у Щирецькому ліцеї імені Героя України Богдана Ільківа Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області. Професійну освіту за спеціальністю «помічник машиніста тепловоза» здобув у Вищому професійному училищі №52 міста Львова (зараз – Державний навчальний заклад «Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту»). Проходив строкову військову службу в 25-й зенітній ракетній бригаді Повітряних сил ЗСУ. У мирний час працював консультантом з питань будівництва та майстром лицювальником-плиточником. Разом з футбольною командою «Галичина» Щирець ставав переможцем та призером, як районних, так і обласних змагань. Під час повномасштабного вторгнення боронив Україну у лавах 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони ЗСУ. Виконував бойові завдання на Харківщині та Сумщині.
Загинув під час виконання бойового завдання та обов’язків військової служби поблизу н.п. Спальне Курської області. Залишилися мати, дружина, сестра [297].
20608
Буй Андрій
м. Червоноград. Був старшим солдатом військової частини А4633.
28.08.1975, м. Снігурівка. У травні 2022 року добровільно приєднався до Баштанської територіальної оборони. Командир відділення мінометного взводу мінометної батареї військової частини А7052
Загинув біля с. Кізомис, Херсонської області [298]
20610
Дудар Юрій Леонідович
17.06.1991, с. Любовичі. Народився в багатодітній родині. Навчався у Любовицькій загальноосвітній школі. Після закінчення школи у 2005 році вступив до Малинського професійного училища на спеціальність тракторист-механік. Після училища у 2010 році ніс строкову службу у м. Київ. Після служби, у 2012-у році влаштувався на роботу на завод «Артем» охоронцем, Через деякий час звільнився та пішов працювати на «ЮНІГРАН» водієм автомобіля "БЄЛАЗ". Також паралельно працював на полях фермерського господарства «Українка» на посаді механізатора, обробляв поля.
Із 24 лютого 2022 року служив на Сході країни у складі 30-ї окремої механізованої бригади. Останнім часом був водієм-механіком машини БМП механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 30-ї бригади, старший солдат.
Загинув під час удару FPV дрону та артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Петропавлівка Куп’янського р-ну, Харківської області. Залишилися дружина, син, донька, батьки, сестра та двоє братів [299]
28 серпня
20620
Павлик Роман Михайлович
1982, с. Гута Сокальської громади. Служив у військовій частині А0284
Загинув поблизу н.п Малі Щербаки Степногірської селищної ради Васильківського району Запорізької області [302]
20622
Сенчук Степан Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
3 грудня 1995, с. Пістинь Косівської громади. Жив із сім'єю у селі Спас. У квітні 2024 року головнокомандувач Збройних сил України нагородив бійця відзнакою "Золотий хрест".
Загинув поблизу н.п. Неліпівка Бахмутського району Донецької області
20626
Юрченко Станіслав Сергійович
27 січня 1998, 26 років, с. Нововоскресенське. До військової служби працював охоронцем у Кривому Розі. Після строкової служби підписав контракт і служив у Нацгвардії у Запоріжжі. Під час повномасштабної війни він був серед оборонців Маріуполя та захищав "Азовсталь". Там у травні 2022 року потрапив у полон. Його вдалося повернути додому в рамках обміну полоненими 31 січня 2024 року, пробув в полоні рік і 8 місяців. Після лікування та реабілітації міг залишитись вдома, але вирішив знову повернутись до лав ЗСУ. Із червня 2024 року він воював на Запорізькому, а згодом — на Донецькому напрямку. Був оператором БПЛА 15-ї бригади оперативного призначення “Кара-Даг”, 2-й батальйон оперативного призначення.
17 серпня разом з побратимами Станіслав вирушив на бойове завдання поблизу Миколаївки на Покровському напрямку. У його бліндаж влучив російський снаряд. Воїн отримав 90% опіків тіла. Помер у лікарні від отриманих поранень. Залишились батьки та брат Андрій, який також несе службу у Запоріжжі. Похований в рідному селі [304][305].
20627
Малашик Василь Валерійович
2.11.1985, с. Мартинівка Пулинського р-ну на Житомирщині. Народився в сім`ʼї військового. Невдовзі сім'я переїхала на Північний Кавказ за місцем військової служби тата. Коли хлопчику було 5 років, сім'я повернулася до України у смт. Борова на Харківщині. Закінчивши місцеву ЗОШ, вступив до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Після проходження строкової військової служби переїхав до Житомира. Із травня 2024 став на захист України
2.04.1997, м. Київ. Родом з Чернігівщини. Навчався в Київській середній загальноосвітній школі №45. У 2017 році вступив до Київського транспортно-технологічного коледжу, де здобув освіту спеціаліста експлуатації та ремонту підйомно-транспортних, будівельних і дорожніх машин. Після закінчення коледжу вступив до вищого навчального закладу «Національна академія управління» і здобув кваліфікацію бакалавра за спеціальністю «маркетинг».
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Група військових, у складі якої був Олег, потрапила під масований обстріл ворожими дронами. Отримав поранення, не сумісні з життям. Залишилися батьки, сестра, рідні, кохана та близькі друзі [307].
20631
Пащак Іван
с. Городовичі Хирівської громади. Чоловік був стрільцем-помічником гранатометника штурмового відділення штурмового взводу військової частини А4848.
м. Лисичанськ, Луганщина. Навчався у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності. Пізніше працював рятувальником у Лисичанській ДСНС. Долучився до оборони України від початку повномасштабного вторгнення
Загинув під час виконання бойового завдання на східному фронті [309]
29 серпня
20650
Близнюк Ігор
1986, с. Раковець. У перші дні повномасштабного вторгнення РФ чоловік долучився до лав ЗСУ. Воював у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
Був двічі поранений. Помер 29 серпня 2024 року під час реабілітації.[310]
20651
Кубай Андрій
28.02.1981, м. Краснодон Луганської області. У ранньому дитинстві родина переїхала до міста Дрогобич Львівської області, де й провів своє дитинство та юність. Навчався у Ліцеї №1 імені Івана Франка міста Дрогобич. Вищу освіту здобув у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, був учасником Клубу веселих та кмітливих. Довгий час працював на посаді Team lead в компанії «SoftServe». Під час повномасштабного вторгнення захищав державу в складі 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував бойові завдання на Луганщині.
Загинув в районі населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району на Харківщині [311].
20653
Долинський Антон
3.06.1985, м. Львів. Впродовж 1991 – 1997 років проживав у Херсоні, згодом родина повернулась до Львова. Навчався у Львівській державній комунальній середній загальноосвітній школі №3. Вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка». Працював на кафедрі екології та збалансованого природокористування Інституту сталого розвитку імені В’ячеслава Чорновола Національного університету «Львівська політехніка». За словами близьких, «визначальною рисою характеру Антона була велика правдива доброта». З початком повномасштабного російського вторгнення вступив на захист України до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони. Виконував бойові завдання на території Донецької, Запорізької та Сумської областей. У серпні 2022 року нагороджений медаллю «Учасник бойових дій».
Загинув отримавши під час бойових дій поранення, не сумісні із життям, поблизу села Уди Золочівської селищної громади Богодухівського району Харківської області.
20655
Гаценко Андрій Миколайович
30 травня 1992, м. Ромни. Під час служби воїн виконував бойові завдання на річці Дунай та в акваторії Чорного моря.
Загинув біля населеного пункту Слов’янськ Донецької області [313]
20657
Цвік Юрій Матвійович
1978, с. Добрятин. Млинівчанин Юрій Цвік 1978 року народження, родом із села Добрятин. Чоловік доєднався до лав ЗСУ 25 лютого 2022 року, служив кулеметником у взводі вогневої підтримки.
Військовий загинув 29 серпня внаслідок удару дрона на Бахмутському напрямку.
Про дату зустрічі та поховання у громаді повідомлять додатково.
Загинув під час виконання бойового на Донеччині [314].
20660
Батюк ЮрійПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
5 травня 2000, с. Стоянів, що на Червоноградщині. Був студентом Львівської політехніки, навчався на кафедрі зовнішньоекономічної та митної діяльності. Був інспектором прикордонної служби. У травні 2022 у складі Краматорського прикордонного загону. Служив на Сумщині, Донеччині, Волині, Харківщині. За час служби побував і прикордонником, і піхотинцем, і помічником мінометника. Після другої травми став оператором дронів. За два роки повномасштабної війни отримав чимало нагород, серед яких "Золотий хрест", нагрудний знак "За мужності в охороні державного кордону"
Загинув під час виконання бойового завдання біля Вовчанська у Харківській області. Похорон відбувся 3 вересня 2024 [308][315]
20661
Осаулець Руслан
(«Cварщик»)
17.07.1983, м. Горлівка Донецької області. Професійно-технічну освіту за спеціальністю «газоелектрозварювальник» здобув у Горлівському професійному технічному училищі №55. Після завершення навчання довгий час працював за фахом. Під час повномасштабного російського вторгнення став на захист України до складу 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
2.11.1977, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 72 м. Львова. Здобув професію заготівельника верху взуття у Професійно-технічному училищі №31 (сьогодні – Заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж індустрії краси та моди»). Після завершення навчання проходив строкову військову службу. Працював за фахом на місцевому приватному підприємстві. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист держави від окупантів до складу військової частини А4220. Боровся із загарбниками на східному напрямку, за сумлінне виконання бойових завдань був нагороджений численними відзнаками.
Похорон відбувся 9 вересня 2024 у Львові. Залишилися двоє синів [316].
20663
Іванов Володимир Анатолійович
(«Дредд»)
21 квітня 1984, селище Сахновщина Харківської області. Після закінчення середньої школи здобув вищу освіту в Харківському економіко-правовому університеті за спеціальністю «Правознавство». З 2005 року поєднав свою професію із судовою системою: почав працювати у Броварському міськрайонному суді Київської області. З 2019 року почав працювати в Апараті Верховного Суду на посаді секретаря судового засідання управління забезпечення роботи другої судової палати секретаріату Касаційного цивільного суду. Наприкінці 2023-го став на захист Батьківщини й добровільно перейшов на військову службу до ЗСУ. Командир мотопіхотного взводу 152-ї ОЄБр.
Загинув в напрямку на місто Сватове, Луганської області [319].
20665
Байжанов Вадим
20 жовтня 1984, м. Івано-Франківськ. За висновком військово-лікарської комісії, був обмежено придатним до військової служби, оскільки мав проблеми зі здоров'ям. 24 лютого 2024 року мобілізувався до лав ЗСУ. Пройшов навчання на Яворівському військовому полігоні. Потім його скерували у 22-гу окрему механізовану бригаду.
1985, с. Назавизів, Надвірнянської громади. Волонтерив, а згодом добровільно вступив до лав ЗСУ. Воював на Донецькому напрямку, був поранений, отримав декілька контузій. був стрільцем відділення охорони взводу охорони у Богородчанах, де проходив службу після поранення в зоні бойових дій і, на жаль, помер після тривалої важкої хвороби
Помер у селі Хом'яківка Тисменицької громади на Івано-Франківщині під час відпустки [324]
20682
Денисюк Сергій Леонідович
41 рік, с.Бабка Вараської громади. Навчався у Старорафалівській гімназії. На початку липня 2024 був мобілізований до лав ЗСУ. Стрілець-помічник гранатометника 2-го десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового батальйону 95-тої окремої десантно-штурмової бригади
Загину поблизу с.Погребки Суджанського району Курської області. Залишилася мати, брат та сестра [325][326].
20683
Закрева Володимир Володимирович
26.01.1989, м. Луцьк. Був призваний на військову службу до складу військової частини на посаду навідника 4 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону.
16.10.1986, м. Стрий. Навчався у Стрийській школі №3 та в ВПУ №35. Був умілим майстром. 25 лютого 2022 року добровольцем подався на захист Батьківщини. Солдат, водій 1-го відділення взводу підвозу боєприпасів автотранспортного батальйону.
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в місті Торецьк. Без батька залишився 10-річний син Остап. Похорон відбувся 5 вересня 2024 [331][330].
20689
Проказюк Назарій
16 серпня 1996, с. Гаї Бродівського району Львівська область. Пластун. Капітан, був командиром вертольота вертолітної ланки вертолітної ескадрильї військової частини.
Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба повідомив, що під час виконання навчально-тренувального польоту зазнав катастрофи вертоліт Мі-2. За даними університету, двоє членів екіпажу загинули, серед них Проказюк Назарій. Падіння відбулося в Львівській області. Похорон відбувся 3 вересня 2024 [332][308]
20670
Тищук Артур
с. Братківці Стрийської громади. Добровільно вступив до лав ЗСУ в квітні 2022 року. Був старшим солдатом, старшим розвідником-гранатометником 5-ї окремої штурмової бригади. 21 червня 2023 року захисник отримав медаль-нагрудний знак "Ветеран війни-учасник бойових дій". Понад два роки воював на Бахмутському напрямку.
Помер 30 серпня 2024 року під час реабілітації вдома [333]
20673
Врацький Андрій Олександрович
18 травня 1981, м. Краматорськ. Навчався у ЗОШ № 9 та Вищому професійному училищі №28 за спеціальністю слюсар з ремонту автомобілів. У 1999 після закінчення училища, проходив строкову військову службу у лавах Національної гвардії України в АР Крим місто Сімферополь. Після строкової служби з вересня 2001 року, життя було пов’язане зі службою в Державній службі України з надзвичайних ситуацій, частина №31 місто Краматорськ на посаді командир відділення-водій. Після подій у 2014 році, став на захист держави, підписав контракт та приєднався до лав Краматорського прикордонного загону №11. З серпня 2020 по грудень 2021 проходив службу на посаді старшого розвідника-водія відділу організації оперативної розшукової діяльності ГОРВ. Повномасштабну війну зустрів приймаючи на себе декілька посад: водій групи тримання ВПС Троїцьке, сержант з матеріального забезпечення, сержант матеріального забезпечення другої розвідувальної-ударної прикордонної застави відділу прикордонної служби розвідувально-ударних безпілотних повітряних суден. З лютого 2024 проходив службу на посаді старший розвідник – водій відділення забезпечення оперативно-розшукових підрозділів комендатури забезпечення Східного регіонального управління. Віддано та сумлінно, впевнено та рішуче, хоробро до останнього дня стояв на захисті Батьківщини, за що має багато нагород, подяк, медаль «За відвагу», медаль «За службу Державі», «За участь у Антитерористичній операції», медаль «Учасник АТО», медаль «Ветеран війни». Сержант
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Міньківка, Бахмутського району, Донецької області. Похований в місті Київ. Залишилися дружина, донька та батьки [334]
31 серпня
20710
Гуцал Роман
16.04.1994, м. Львів. Закінчив Ліцей №51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Згодом за спеціальністю «бухгалтер» продовжив навчання у Львівському кооперативному коледжі економіки і права. Вищу освіту здобув на історичному факультеті та факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Займався підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі. Під час повномасштабного російського вторгнення став на захист держави до лав 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Проходив навчання українських військових в Іспанії. Виконував бойові завдання на території Запорізької та Донецької областей.
Пивоваров Андрій Юрійович («Берс»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
9 червня 1997, м. Охтирка. У 2017 закінчив Роменський коледж за спеціальністю "Хімічні технології тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів". Після вступив до добровільного молодіжного корпусу "Правий сектор". У складі "Правого сектору" був кулеметником, воював на Донеччині. У 2018 році вступив до лав ЗСУ у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького. З початком повномасштабної записався до 95 Десантно-штурмової бригади, вів бої у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Молодший сержант, 132-й окремий розвідувальний батальйон. Був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України "Лицарський хрест" та нагрудним знаком "Золотий хрест" від головнокомандувача Збройних Сил України.
29 грудня 1982, м. Глухів. Навчався в ЗОШ №2. Вступив до Професійно-педагогічного фахового коледжу Глухівського національного педагогічного університету імені О.Довженка, де отримав спеціальність "тракторист-машиніст". Професійний шлях розпочав в ТОВ «Велетень», працював трактористом. З часом перейшов до філії «Шосткинське лісове господарство» ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ» в цех переробки деревини.
Загинув поблизу населеного пункту Михальчина-Слобода Новгород-Сіверського району Чернігівської області під час бойового завдання. Похорон відбувся 4 вересня 2024 [301]
20725
Моряк (Лук'янов) Сергій
с. Вишняки, що на Полтавщині. Воював у складі батальйону безпілотних систем "МАРА" 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
Під час війни він поєднав своє життя з волонтеркою, яка народила дитину вже після його смерті. На жаль, малеча знатиме свого тата лише за розповідями мами і бачитиме на фото [343][344].
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
_patch.svg)
.png)
.svg)
.png){kind=small}
.svg)
.svg)
.png)
