У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за червень 2024 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Загинув у місті Вовчанськ. Залишилися мама, брат, дружина, дві доньки, зяті, онучка [6].
18602
Борщ Володимир
(«Локі»)
10 січня 1986, м. Кременчук. У цивільному житті був директором приватної будівельної компанії. Його мобілізували у червні 2022-го року у Хмельницькій області. Рота "Дике Поле", молодший сержант. Служив на посаді командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Помер внаслідок поранень отриманих при виконанні завдань із захисту цілісності та суверенітету держави на території Харківської області. Похований на Харківщині 3 червня 2024 року [8].
18604
Харитонов Олександр («Номад»)
02.11.2001, м. Слов`янськ. Закінчив ЗОШ №8. Після школи вступив до військово-юридичного інституту Харківського національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Повномасштабне вторгнення хлопець зустрів у Харкові, коли закінчував 4-й курс університету. Разом з однокурсниками він приєднався до сил оборони міста, вступивши у ТрО. З 2023 року паралельно із службою працював у харківському Державному бюро розслідувань (ДБР). У жовтні 2023 року добровільно вступив до лав ЗСУ. Офіцер групи планування десантно-штурмового батальйону, молодший лейтенант.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Чугуєва Харківської області. Похорон відбувся 22 червня 2024 [11]
18608
Алдошин Андрій
7 вересня 1972, м. Бурштин. Закінчив Бурштинську школу № 2, Бурштинський енергетичний технікум. Після навчання проходив строкову військову службу. На початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав ЗСУ. Сержант брав участь у боях у Донецькій області в складі 419 батальйону. Під час служби мав інсульт. Після лікування знову повернувся на службу.
Згодом у чоловіка погіршився стан здоров’я і його госпіталізували до Івано-Франківської обласної лікарні. 1 червня 2024 року він помер. Залишилося двоє синів [12]
2 червня
18620
Залевський В’ячеслав
(«Хмель»)
12 грудня 1999, с. Пиковець Хмільницького району на Вінниччині. Навчався на історичному факультеті ВДПУ імені Михайла Коцюбинського. Був учасником низки військово-патріотичних фестивалів, освітніх та меморіальних заходів у Бердичеві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Києві, Львові та інших містах. Як волонтер активно допомагав Центру історії Вінниці, а згодом Музею Вінниці, брав участь у міжнародних, всеукраїнських та регіональних музейних проєктах і виставках. Був членом клубу військово-історичної реконструкції "Лев і Архангел" Вінницького історичного товариства. Служив у роті вогневої підтримки у складі мінометного розрахунку. На початку 2024 року добровільно приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення “Азов”
Загинув під час виконання бойового завдання на Лиманському напрямку на Донеччині [13][14]
18621
Гнатів Юрій
3.05.1980, м. Стрий, Львівська область. Навчався у місцевій школі №1 та в Івано-Франківському університеті нафти і газу. Працював викладачем у Стрийському ВПУ №35, згодом займався підприємницькою діяльністю. 25 лютого 2022 року добровольцем став на захист України, 65-й окремий батальйон територіальної оборони, солдат.
12 липня 1984, с. Малий Кобелячок Новосанжарська громада. По закінченню місцевої школи, навчався в СПТУ № 10 міста Полтава, де здобув професію електрика. Далі двадцять років працював за спеціальністю на будівництві. У березні 2023 року став до лав ЗСУ. Після навчання у Десні прйшов гарячі точки на Чернігівщині, Сумщині, Харківщині, Донеччині та Запоріжжі. Молодший сержант, командир радіовідділення взводу зв’язку.
28 вересня 1993, с. Брахівка Львівської області. Навчався в Олеському професійному ліцеї з 01.09.2009р.до 25.05.2012р. за спеціальністю “Муляр, штукатур, столяр”. Був мобілізований 28 липня 2022 року Золочівським РТЦК. Служив у складі 3-го механізованого батальйону 67-ої окремої механізованої бригади ЗСУ. Отримав контузію в районі села Кліщіївка. Пройшов вишкіл в Великобританії та отримав звання сержант.
Загинув поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району на Донеччині [19].
18627
Казаєв Вадим
1984, с. Мишин Нижньовербізької громади. Мобілізований у лютому 2024 року. Він служив у гранатометному відділенні 214 окремого спеціального батальйону OPFOR.
Загинув поблизу міста Костянтинівка на Донеччині. Похований у селі Іванівка Хмельницької області, де проживає батько загиблого [20].
3 червня
18640
Капітуров Денис
(«Фламінго»)
44 роки, м. Дніпро. Закінчив дніпровську школу №89 і навчався в Національній металургійній академії України (Дніпро). Займався організацією патріотичних фестивалів, зніманням рекламних роликів.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області [23].
18642
Гарбуз Ігор
26 серпня 1968, м. Новгород-Сіверський. До повномасштабного російського вторгнення чоловік викладав у комунальному закладі "Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж" Чернігівської облради.. Був мобілізований в вересні 2022. Головний сержант ЗСУ.
Загинув виконуючи бойове завдання в с. Спірне Бахмутського району, Донецької області
18643
Бакота Володимир
1973. Його призвали до війська у травні 2022 року. Служив навідником відділення супроводження взводу охорони роти забезпечення боєприпасів у 54 окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи.
Загинув 3 червня 2024 року поблизу Спірного Бахмутського району Донецької області [27].
18645
Панчак Василь
1996, с. Лісний Хлібичин. До лав ЗСУ мобілізувався 25 лютого 2022 року. Воював у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Служив оператором відділення протитанкових керованих ракет 1 стрілецького батальйону.
25.12.1971, с. Виннички, Львівська область. Закінчив колишній Львівський технікум громадського харчування. З 2000 року проживав та працював у різних сферах у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав ЗСУ. Спершу проходив навчання у Німеччині, де успішно склав іспит та отримав відзнаку у вигляді марунового берету – символу високої професійної майстерності та мужності. Після повернення на Батьківщину обійняв посаду навідника-кулеметника у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Брав участь у найзапекліших боях на Запорізькому напрямку, звільняючи, зокрема, Вербове, Роботине та інші.
Похорон відбувся 10 червня 2024 у Львові. Залишилися батьки, дружина, син, донька та брат, який продовжує боронити державу на передовій [29].
18661
Яровий Руслан
13.11.1975, м. Донецьк. Навчався у Донецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 28 Донецької міської ради Донецької області. Додатково завершив курси підготовки тілоохоронців, а згодом вступив на військову службу до лав Повітряних Сил. Протягом певного періоду проживав у столиці, у 2019 році перебрався до Львова. Працював у сфері надання послуг з охорони громадян. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Виконував бойові завдання на території Донецької області.
Похорон відбувся 8 червня 2024. Залишилися три брати, сестра, племінники, донька та дружина [30]
18662
Надіївський Зіновій Михайлович
25 травня 1974, с. Княжолука Калуського району. Служив у Збройних силах України гранатометником 3 взводу 65 окремої механізованої бригади. Мав звання "старший солдат".
30.03.1999, с. Савчуки. Проживав у місті Здолбунів Рівненської області. Навчався у Здолбунівському ліцеї №4 Здолбунівської міської ради Рівненської області. Здобув освіту за спеціальністю «Електрогазозварник» у Квасилівському професійному ліцеї. Із початком повномасштабного вторгнення рф продовжив боронити Україну у складі 80-ї бригади. За сумлінне виконання бойових завдань був нагороджений численними відзнаками, зокрема, орденом «За мужність» III-го ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни», відзнакою командувача Сухопутних військ «За звитягу». Виконував бойові завдання на Миколаївському та Донецькому напрямках.
Загинув під час виконання бойових завдань біля Малої Токмачки [35]
18667
Токар Сергій Валерійович
28 років, с. Великий Карабчіїв Городоцького району Хмельницька область. Вступив до Вінницького транспортного фахового коледжу, здобув спеціальність «майстер шляховий». Згодом став студентом Донецького фінансово-економічного університету, отримав спеціальність економіста. Працював менеджером. У липні 2022 отримав повістку. Проходив навчання у Британії.
Помер в лікарні в місті Дніпро внаслідок отриманих поранень. Похований в селі Нестерівці[36].
18668
Степаненко Сергій Нагрудний знак «Учасник АТО»
18 травня 1974, м. Ладижин. Навчався в Ладижинській загальноосвітній школі №3, а потім здобув освіту в Ладижинському коледжі, який завершив з відзнакою. Після тривалий час працював старшим електромонтером на Ладижинській ТЕС. У 2015-му році брав участь в АТО. Був нагороджений нагрудними знаками «Учасник АТО» та «Ветеран війни – Учасник бойових дій». Воював у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюк. Водій відділення зенітно-ракетного взводу стрілецького батальйону ЗСУ
31 грудня 1999, с.Миколаївка Прилуцького району Чернігівської області. З 2007 по 2016 рік навчався у Погребівській ЗОШ І-ІІ ступенів. Потім навчався у Прилуцькому професійному ліцеї. Після закінчення навчання працював у ТОВ «Агрофірма Миколаївка». З початком повномасштабного вторгнення, не вагаючись, у березні 2022 року підписав контракт, 1-ша бригада оперативного призначення НГУ «Буревій».
Помер у лікарні. У військового залишилися мама і донька. Похоронв відбувся 7 червня 2024 [41].
18681
Палюга Іван
21 серпня 1970, с. Загір`я, Івано-Франківська область. У лютому 2023 року долучився до лав Збройних сил України. В армії служив водієм бензовоза — доставляв пальне на передову.
Загинув під час російського мінометного обстрілу поблизу села Роздолівка Соледарської громади. 22 червня 2024 скорботний кортеж з тілом воїна прибув в Городенківську громаду [44]
19684
Дектерьов Денис Почесний нагрудний знак «За сприяння війську»
2 листопада 1994, м. Фастів. Навчався в місцевій загальноосвітній школі № 3. З 2020 року працював у Великій Британії. 9 березня 2022 року добровільно вступив до лав НГУ. Згодом перевівся до частини 3018 "Рубіж". У грудні 2023 року був переведений до бригади спеціального призначення "Азов". Був нагороджений відзнакою учасника бойових дій "Ветеран війни" та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "За сприяння війську".
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Луганщині [45]
19685
Ленок Микола
Музикант, гармоніст, артист "Дикого театру". Актор вистави "Червоне, чорне і знову червоне" режисера Максима Голенка у жанрі анархічний вестерн. У 2022 році служив бойовим медиком у 136-му окремому батальйоні територіальної оборони міста Бровари. В армії приєднався до ансамблю своєї військової частини.
Загинув 6 червня під час виконання бойового завдання [48]
18701
Панас Тарас
5.07.1985, м. Львів. Навчався у Ліцеї №75 імені Лесі Українки Львівської міської ради. Здобув освіту у Львівському автомобільно-дорожньому коледжі Національного університету «Львівська політехніка». Впродовж останнього часу займався ремонтними роботами. Із початком повномасштабного вторгнення росії став на захист Батьківщини від загарбників. Після проходження навчань боровся із окупантами на Донеччині, Харківщині та Луганщині у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша ЗСУ. Обіймав посаду командира відділення. Під час виконання бойових завдань отримав серйозне поранення.
Похорон відбувся 8 червня 2024. Залишилися мама, двоє дітей, брат, тітка і двоюрідні брат та сестра [30].
18702
Кармаліта Сергій
31 травня 1981, с. Закрівці Отинійської громади. Жив у Івано-Франківську. З 2014 роув був учасником АТО/ООС, мав понад 15 бойових нагород. Під час повномасштабного вторгнення боєць служив головним сержантом взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки 109 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Був тричі поранений, мав чотири контузії.
Помер в Івано-Франківську під час відрядження з передової [49]
18703
Дубук Ігор
23.03.1982, м. Львів. Навчався у Ліцеї №57 імені Короля Данила Львівської міської ради. Здобув вищу освіту на хімічному факультеті Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання працював у різних сферах діяльності у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини на південному напрямку у лавах 15-ї бригади оперативного призначення НГУ.
Похорон відбувся 10 червня 2024 року у Львові. Залишилися батьки, син, брат та дружина [32]
18704
Лівач Ростислав («Рос»)
25.01.1987, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі №59 міста Львова. Займався в секції із фехтування, де став майстром спорту із фехтування на шаблі. Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського. Після завершення навчання займався підприємницькою діяльністю, де співпрацював з різними компаніями у сфері ІТ, експлуатації й обслуговування верстатів з числовим програмним управлінням та створював координатні верстати. Із початком повномасштабного російського вторгнення боронив Україну у лавах 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», а згодом – у складі 78-го окремого десантно-штурмовому полку «Герць». Нагороджений відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства оборони України – медаллю «Хрест Десантно-штурмових військ». Виконував бойові завдання на території Донецької області.
Похорон відбувся 12 червня 2024 року у Львові. Залишилися мати, батько, бабуся та брат [50]
18705
Бойко Сергій
(«Муха»)
28 березня 1988, с. Гуменці. Після закінчення школи працював на різних роботах. Був учасником бойових дій у зоні проведення антитерористичної операції. Мобілізований до лав ЗСУ 9 лютого 2024 року. Спочатку служив у Кам'янці-Подільському. Рота "Дике Поле".
10 січня 1996, м. Кременчук. Навчався у ЗОШ № 1 та у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Працював поліцейським у Кременчуці, а з 2021 року розпочав військову службу за контрактом. Старший солдат, старший оператор комплексу РЕБ. Батько Романа також служить в ЗСУ.
Загинув в районі села Костянтинівка Покровського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу під час проведення мінування перед переднім краєм позиції [10]
18709
Топчій Павло Петрович
27 квітня 2003, с. Ганнівка Височанської сільської ради Одеської області. 20 лютого 2024 уклав контракт на проходження військової служби та служив матросом у 38-ій бригаді морської піхоти.
13 травня 1988, м. Тернопіль. Стиліт і художник. Був учнем Тернопільської обласної експериментальної комплексної школи мистецтв імені Ігоря Герети. У своїй творчості проявляв себе як відкрита квір-персона, постійно долучався до мистецьких майстерень у Києві, Одесі та інших містах. Знявся у фільмі "Зсув" (2016) Олексія Радинського. Долучився до лав ЗСУ до повномасштабного вторгнення.
Загинув в Донецькій області. Похорон відбувся 13 червня 2024 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища м. Тернопіль [53][54].
18711
Лисак Вадим
50 років, селище Гребінки. У 2019 році, разом із сім’єю – дружиною, сином та донькою переїхав до Ірпеня, працював начальником відділу зв'язку у Києві. У серпні 2023 року долучився до війська. Проходив військові навчання в Україні та Німеччині. За час служби проявив себе як хоробрий та відповідальний боєць, за що згодом йому довірили посаду командира піхотної роти.
Три місяці до смерті отримав осколкове поранення голови у Бахмутському районі . До останнього боровся за життя у лікарні під апаратом ШВЛ. Помер від отриманого на фронті поранення. Похорон відбувся 12 червня 2024 [55]
18712
Ціось Денис Валерійович («Ghost») Орден «За мужність» ІІІ ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняНагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
19.01.1988, с. Пушкіно, Уссурійський район, Приморський край. Згодом переїхав в м. Острог, Рівненська область. Навчався в Острозькому ліцеї №1. Потім продовжив навчання в ДПТНЗ «Острозьке ВПУ» та отримав спеціальність слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій автотранспортних засобів (категорії «В» і «С»). Працював на станції технічного обслуговування в м. Рівне. Був мобілізований 19.03.2014 року. З 2015 року був учасником Антитерористичної операції. З 25.02.2016 року уклав контракт з 130-м окремим розвідувальним батальйоном, який дислокується в місті Дубно на Рівненщині, тим самим здійснив свою дитячу мрію – став професійним військовим. 16.10.2019 року був звільнений у запас. Проте за покликом серця та не зраджуючи дитячій мрії з листопада 2019 року уклав контракт з військовою частиною А1788 ССО. З початком повномасштабного вторгнення був направлений на захист Київської області. Старший сержант, командир 1-го відділення Групи спеціального призначення Військової частини А1788 ССО. Під час виконання бойового завдання отримав поранення, але після одужання відразу повернувся на службу. В вересні 2022р. забезпечував оборону та зачистку м. Балаклія, м. Ізюм, м. Куп'янськ Харківської області. З жовтня 2022р. приймав участь в обороні міста-фортеці Бахмут Донецької області, де отримав ще одне поранення. В кінці грудня повернувся у стрій. Із квітня 2024 року стояв на обороні Харківської області.
Загинув в районі с. Липці Харківської області, рятуючи побратима, отримав поранення несумісні з життям. Залишилася дружина, батьки та троє дітей. Похований в Острозі [56][57]
8 червня
18720
Парамонов Іван Олександрович
17 січня 1996, м. Київ. Закінчив школу №89 у 2013 році. У волонтерство прийшов у 2015 році, коли долучився до відновлення шкіл у Станиці Луганській разом з ГО “Новий Донбас”. Випускник програми «Управління неприбутковими організаціями» Інституту лідерства та управління УКУ (2021 р.), виконавчий директор ГО « Штука» (раніше ГО «Майстерня ідеї»), стипендіат нагороди «Світло Справедливості» за моральне, духовне та етичне лідерство. У часі навчання в УКУ брав участь в академічній мобільності до Католицького університету Хорватії в Загребі та вивчав діяльність постконфліктних громад. Розробив стратегію розвитку ГО «Майстерня мрії» у своїй дипломній роботі на базі досвіду хорватських та сербських організацій. У лютому 2024 добровільно вступив до лав ЗСУ.
Загинув на Харківщині від поранень осколками в шию і серце. 12 червня 2024 відбулося прощання на Майдані Незалежності, потім відбулося поховання на Алеї Героїв на Лісовому кладовищі [58][59][60][61]
18721
Ковалишин Роман
18.09.1975, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі №32 міста Львова. Проходив військову службу у лавах 1-го прикордонного загону ДПСУ. Працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівський бронетанковий завод» на посаді «слюсар з ремонту бронетехніки». З початком повномасштабного російського вторгнення повернувся до лав 1-го прикордонного загону ДПСУ, де виконував бойові завдання на території Донецької області.
Похорон відбувся 12 червня 2024 року у Львові. Залишилися дружина, двоє дітей, мати та брат з дружиною [50]
18722
Чепіль Юрій
2.05.1978, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №36 міста Львова. Професійно-технічну освіту за спеціальністю «столяр з виготовлення художніх меблів» здобув у Професійно-технічному училищі №17 міста Львова (зараз – Ставропігійське вище професійне училище). Працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЗДОББУД», ТзОВ «ДІ.ВІ. ЕС» та ТзОВ «Завод Стеко». Під час повномасштабного вторгнення російської федерації захищав Україну у складі військової частини А4821 Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на Харківському, Запорізькому, Донецькому напрямках.
Похорон відбувся 12 червня 2024 року у Львові. Залишилися дружина, донька, мати, бабця, сестра та племінник [50]
18723
Савчук Андрій
13.12.1990, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 52 Львівської міської ради. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова». Працював спершу на гуртовому ринку сільськогосподарської продукції «Шувар», а впродовж останнього періоду – на місцевому поліграфічному підприємстві. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у складі 111-ї окремої бригади територіальної оборони.
Похорон відбувся 18 червня у Львові. Залишилися мама та молодший брат з родиною [62]
18724
Лема Василь («Патрік»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
28.02.1990, м. Стрий Львівської області. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №55 м. Львова та Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 44 ім. Т.Г.Шевченка. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг». Після завершення навчання працював у ресторанній сфері, а згодом — на виробництві у Польщі. Після 24 лютого 2022 повернувся з-за кордону та добровільно став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання на південному та східному напрямках у складі 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти ЗCУ. Обіймав посаду радиста-розвідника роти спеціальної розвідки. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
29 років, м. Горішні Плавні. Після закінчення загальноосвітньої школи №5 здобув освіту в Політехнічному технікумі. Працював рятувальником у рятувальній службі Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Після початку повномасштабної війни пішов захищати країну в складі в/ч А4788 Сил спеціальних операцій ЗСУ. Спочатку обіймав посаду гранатометника, згодом став бойовим медиком розвідувального взводу розвідувальної роти.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в районі острова Козацький у Херсонській області. Похований на Алеї Слави рідного міста. Залишились батьки та сестра [10][63].
18726
Пилипишин Андрій
5.02.1988, м. Львів. Навчався у Ліцеї №70 Львівської міської ради, згодом вступив до Заставненського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Львівської області. Після завершення навчання працював на пекарні у Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та незалежності держави на Донеччині у складі 67-ї окремої механізованої бригади.
Загинув на Запорізькому напрямку. Залишилися донька, син та дружина [65]
9 червня
18730
Варення Святослав
(«Свят»)
13 листопада 1977. Долучився до Пласту в 1995 році. Активний учасник Помаранчевої та Революції Гідності. Працював економістом, пізніше займався цивільними дронами у Dronarium Україна. Навесні 2022 зголосився добровольцем до війська. Вступив до 49-го окремого штурмового батайльону «Карпатська Січ». Брав участь у боях за Київщину, Луганщину, Лиман, а також воював на Куп`янському напрямку.
Загинув внаслідок прямого попадання в бліндаж при обороні Часового Яру [66]
18731
Тяжлов Євген Андрійович Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
18 квітня 1993, с. Сазонівка Оржицької громади. Навчався у Чевельчанській школі та в одному з черкаських ПТУ, де здобув професію плиточника-облицювальника. Працював охоронцем на молочно-товарній фермі групи «Кернел», згодом — фермерського господарства «Світанок». У вересні 2022 року мобілізований до лав ЗСУ. За успішне виконання бойових завдань нагороджений Золотим хрестом — почесною відзнакою головнокомандувача ЗСУ. Молодший сержант, командир відділення артилерійської батареї аеромобільного батальйону.
Загинув в районі села Катеринівка Мар’янського району Донецької області [10]
18732
Рідкобород Микола Миколайович Нагрудний знак «Учасник АТО»
3 листопада 1986, м. Хорол. Навчався у школі № 4, здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю слюсаря з ремонту с/г техніки. Після строкової служби працював на Хорольському елеваторі та трактористом у ТОВ «Астарта-Прихоролля». Вперше став до лав ЗСУ у 2015 році й понад 5 років життя віддав захисту Вітчизні в зоні проведення АТО/ООС. У 2020 році повернувся в рідний Хорол. Два роки пропрацював у дорожній компанії «Онур» на Київщині. З перших днів повномасштабного вторгнення повернувся на службу: спочатку ніс варту на блокпостах. Згодом брав участь у будівництві фортифікаційних споруд на підступах до ЧАЕС. Після проходження військової підготовки в Англії, захищав країну від рашистських окупантів на Харківському, Авдіївському, Бахмутському напрямках. Мав низку нагород та відзнак за зразкове виконання військового обов’язку: нагрудний знак «Учасник АТО», медаль «Ветеран війни», іменний годинник голови Львівської облради за участь в АТО. Старший солдат, водій-гранатометник Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Загинув біля м. Святогірськ Краматорського району Донецької області. Залишилися батьки, брат, сестра, дружина та донька [10]
18733
Дорошенко Руслан Федорович Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
29 серпня 1978, с. Войниха Лубенського району. Закінчив місцеву школу та ПТУ № 53, де здобув спеціальність тракториста. Працював на залізниці та на Лубенському меблевому комбінаті. Певний час жив із сім’єю і працював у Києві. Був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест» та пам’ятним знаком «43 окрема артилерійська бригада імені Гетьмана Тараса Трясила». Солдат, номер обслуги гармати самохідно-артилерійського дивізіону.
Міхєєва Дар`я Вікторівна («Кармен»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
21 липня 1979, м. Запоріжжя. Навчалася у школі №75 у Запоріжжі. Медикиня, молодший сержант. У 2023 році військова була нагороджена нагрудним знаком "Золотий хрест".
Загинула під час виконання бойового завдання внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу зі сторони російських окупаційних військ на Куп’янському напрямку на передовій під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 13 червня 2024 [68].
18736
Птиченко Роман
с. Завалля Кіровоградська область. Молодший сержант.
13.08.1990, селище Новоолексіївка Херсонської області. Навчався у Новоолексіївському ліцеї №1 Генічеської міської ради. Після завершення навчання працював у сфері надання послуг з охорони власності у Новоолексіївці. Із початком повномасштабного вторгнення, через партизанську діяльність проти ворога, був змушений покинути рідне селище. Спершу проживав у Дніпрі, а згодом перебрався до Львова. Тут проходив військовий вишкіл, після завершення якого вирушив до міста Болград Одеської області, де вступив до лав 88-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського Військово-морських сил ЗСУ. Боронив державу на території Донецької та Запорізької областей, був нагороджений відомчою медаллю Міністерства оборони України «За поранення».
Загинув в районі населеного пункту Білогорівка Лисичанського району Луганської області. [70]
18739
Собченко Юрій Борисович
8 травня 1975, с. Черняхів Житомирської області. Стрілець-санітар 3-го механізованого відділення 1 механізованого взводу 3-ї механізованої роти 2 механізованого батальйону 67ОМБр.
Терни Краматорського району Донецької області [71]
18740
Легар Роман
(«Ісус»)
7 січня 1999, м. Бровари. Навчався у школі #2 (Торгмаш). До вйни працював програмістом. У 2017 їздив на протести в Білорусь. У 2023 році спершу долучився до ТРО, потім перевівся в бригаду «Азов». Боєць групи спеціального призначення «Контакт12» бригадної артилерійської групи, пілот FPV-дронів.
25 травня1971, Приазовське, Запорізька область. У січні 2014 встановив намет на Хрещатику та створив Першу Київську сотню ОУН ім. Євгена Коновальця[75][76]. Був учасником боїв на Грушевського та Інститутській, в тому числі 18—19 лютого 2014 року на Майдані Незалежності. Загалом, під час революції був поранений 8 разів. Командир добровольчого батальйону ОУН. У 2014 році воював у Бахмуті. У 2016 році Коханівський та його громадська організація ініціювали регулярні масові акції прямої дії щодо московських фінансових установ: "Сбербанку Росії" та "Альфабанку". У лютому 2022 року його батальйон обороняв Лютіж у Київській області, згодом брав участь у боях на Донеччині.
21 вересня1977. До ЗСУ приєднався навесні 2022 року. Був протягом кількох місяців військовослужбовцем 518-го батальйону у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Згодом капітан Арсен Федосенко служив фотографом у Медіацентрі СтратКому ЗСУ, фотографував воєнні злочини росіян.
Загинув 10 червня 2024 року на Харківщині внаслідок удару керованої авіабомби[79]
18752
Дубеня Святослав
27 лютого 1997, с. Підмихайля Новицької громади. Його мобілізували до лав ЗСУ влітку 2023 року. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.
Помер 10 червня 2024 року у лікарні міста Дніпро після важких поранень, отриманих під час бойових завдань в місті Часів Яр на Донеччині. Залишилися батьки, дружина, дворічна донечка та сестра [80].
18753
Ленда Вадим Григорович
14 грудня 1985, с. Попівка Оржицької громади. Навчався у місцевій школі. Закінчив курси тракториста. Потім працював у Комишнянському лісництві, а згодом — у ТОВ «Батьківщина-Нива». З осені 2023 року продовжив трудову діяльність у виробничо-господарській фірмі «СПМК-516 ЛТД». Солдат, водій кулеметного взводу роти вогневої підтримки.
Загинув в районі селища Новодонецьке Волноваського району Донецької області[10]
18754
Кока Микола Григорович Нагрудний знак «За доблесну службу»
16 березня 1978, с. Піски Лубенського району. Закінчив Засульську школу, а потім ПТУ № 53 у селі Войниха, де отримав професію тракториста-машиніста. Працював у ТОВ «Фактор», на Укрзалізниці, у ТОВ «Екотеплоресурс» на Київщині. У березні 2023 року став на захист України. Молодший сержант, мінометник НГУ. Спочатку воював поблизу Кремінної на Луганщині, а згодом на найгарячішому Харківському напрямку. Був нагороджений відомчою відзнакою — нагрудним знаком «За доблесну службу».
Загинув в районі села Липці Харківської області [10]
18755
Ковтун Роман Миколайович
Проживав у Сєвєродонецьку. З початку повномасштабного наступу у березні 2022 року разом з тіткою виїхав до Полтави. Згодом родина переїхала до Кременчука і разом облаштовували нове місце проживання. У листопаді 2023 долучився до лав ЗСУ і звільняв рідну Луганщину. У лютому отримав поранення, але після шпиталю повернувся до військової частини.
Загинув в районі села Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області [10]
18757
Дидяк Олексій
18 серпня 2000, селище Борова. Після школи навчався у Київському вищому професійному училищі будівництва і дизайну, де здобув професію електромонтажника та електрозварювальника. У 2020 році був призваний на строкову службу в лавах НГУ, отримав звання "старший солдат". 5 жовтня 2022 року Олексій підписав контракт, проходив службу в бригаді оперативного призначення Нацгвардії. 23 лютого 2024 отримав осколкове поранення внаслідок застосування FPV-дрону. Після одужання повернувся до служби. В травні 2024 року перевівся до відділення розвідувальних безпілотних комплексів взводу безпілотних комплексів спеціального призначення батальйону оперативного призначення НГУ.
2 червня 1984, Крим. За порадою Андрія Кузьменка стала стилістом потроху й дійшла до того, що я стала в 5 найкращих стилістів України й РФ. Працювала стилісткою, одягаючи, зокрема, акторів "Кварталу 95" і президента України Володимира Зеленського та ведучих телешоу Орел і Решка. Коли вона везла костюми до Жовтневого палацу вночі 30 листопада, вона стала свідком побиття студентів на Майдані Незалежності. Під час Революції Гідності вона витягувала поранених на вулиці Інститутській. У березні 2014 року Шура разом з іншими активістками вирушила до Криму, який вже був окупований російськими військовими без розпізнавальних знаків. На одному з блокпостів їх затримали, і вона провела п’ять днів у полоні. До повномасштабного вторгнення РФ вона відкрила власну костюмерну і працювала з відомими артистами: з гуртами Бумбокс, O’Torvald і Kozak system, співачками Тіною Кароль та Ламою, з журналом Viva. 9 березня 2022 приєдналася до лав ТРО. Виконувала завдання в Київській області та під Бахмутом.
4 листопада 1982, с. Дроздовичі Городоцької громади. Був мобілізований в 2014році брав участь в АТО пройшов Іловайський котел отримав Учасника Бойових Дій і медаль учасника АТО. Мобілізований в 2022-му році. Брав участь у боях в селах Благодатне і Партизанськ на Херсонщині. На Донецькому напрямку в м. Бахмут, с. Діброва, с. Терни на Лиманського напрямку.
Загинув 11 червня 2024 року поблизу с. Нововодяне на Сватівському напрямку Луганської області від скиду боєприпасу з дрону. Похорон відбувся 15 червня 2024. Залишилися мати,дружина і двоє синів [86].
15 травня 1974, с. Угорники Коломийського району. Служив з 2 червня 2022 року навідником 140 роти охорони військової частини А0742, Коломийський аеродром. Солдат.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Терни Краматорського району Донецької області. Залишилися батьки, брат, дружина і донька [92]
18775
Кашараба Роман Іванович
22.06.1974, с. Посухів. Навчався в Посухівській початковій школі та Потуторській ЗОШ. Строкову службу проходив у 1992-94 роках. Працював в побутовій сфері та в будівельній галузі. 26 січня 2023 року – мобілізований до лав ЗСУ. Військовослужбовець військової частини А4447.
23 вересня 1993, м. Кривий Ріг. Після закінчення школи навчався в Криворізькому автотранспортному технікумі. У 2017 році закінчив Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей, проходив виробничу практику на Криворізькому залізорудному комбінаті учнем машиніста бурової установки дільниці №24 шахти "Козацька" (на той час – "Гвардійська"). В цивільному житті працював машиністом бурової установки КЗРК. 3 січня 2023 мобілізований до лав ЗСУ. Служив мотористом першого відділення взводу механізації другої ШВР військової частини Т0400, 1936 окремий батальйон механізації.
17 червня 2003, 20 років, с. Олексіївка Маразліївської сільської громади, Одещина. Закінчив місцеву школу. Ніс службу у спеціалізованому військовому формуванні, яке входить до системи Міністерства оборони – у Державній спеціальній службі транспорту.
Загинув в районі населеного пункту Степногірськ Запорізької області [95][96]
12 червня
18788
Шевцов Михайло
26.10.1976, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №72. Згодом здобув професійно-технічну освіту у колишньому Професійно-технічному училищі №38 у Львові. Після завершення навчання працював у Приватному акціонерному товаристві «Львівський електроламповий завод «Іскра», а впродовж останнього часу – у сфері надання послуг з охорони власності. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів до лав 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на Харківщині та Луганщині.
7 січня 1980, с. Греблі Семенівської громади. Його дитинство і юність минули в с. Товсте. У 1996 році він закінчив Товстівську восьмирічну школу. Навчання продовжив у професійно-технічному училищі міста Кременчука, де здобув професію столяра. Наприкінці 1990-х проходив строкову службу в лавах Збройних сил України. З 2011 по 2017 роки трудився у ФГ «Товсте». З 2017 року працював на автозаправній станції. Солдат, кулеметник стрілецької роти.
Помер 12 червня 2024 року в лікарні міста Харкова від травм, отриманих у бою біля Вовчанська [101]
18795
Зосімчук Максим
2001, с. Великі Цепцевичі, Рівненська область. був стрільцем-санітаром 2-го відділення 1-го взводу 1-ї роти 5-го батальйону спеціального призначення бригади НГУ АЗОВ, служив за контрактом.
Загинув під час виконання бойових завдань, внаслідок обстрілу противником позицій з реактивної системи залпового вогню під час бою на території Серебрянського лісництва у районі Григорівки на Сіверському напрямку [102].
18796
Щерба Роман
37 років, м. Борислав. У травні 2022 року вступив до лав ЗСУ. Служив у складі Мукачівського прикордонного загону.
Загинув від отриманих травм поблизу Вовчанська [11]
18797
Дедюля Роман
22 роки, с. Нове Місто Добромильської громади. Був заступником начальника прикордонної застави з морально-психологічного забезпечення, воював у розвідувальній прикордонній заставі другої прикордонної комендатури швидкого реагування Першого прикордонного загону Державної прикордонної служби України військової частини 9937.
Загинув 12 червня 2024 року поблизу села Шабельне Харківської області [15]
18798
Луців Василь Володимирович
26 липня 1984, Байківці. У 2003 році закінчив Тернопільське ВПУ №4 за спеціальністю столяр. Мобілізований 23 березня 2022 року. Був солдатом 107-ї реактивної Кременчуцької бригади. був водієм-майстром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки.
Отримав важкі поранення під Бахмутом, після чого був направлений на лікування. Помер 12 червня 2024 року в Центральному військовому шпиталі міста Києва [104]
18800
Щетінін Максим
44 роки, м. Запоріжжя. Командир відділення 36-ї бригади морської піхоти. До повномасштабної війни працював в акціонерному товаристві (АТ) "Запорізький Завод Феросплавів" (Запорізький феросплавний завод). Пройшов трудовий шлях від горнового до начальника зміни.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Вовчанські Хутори Харківської області. Потрапив під російський артилерійський обстріл і отримав смертельне уламкове поранення [105]
13 червня
18800
Рибалко Святослав Володимирович
7 вересня 1976, м.Мерефа Харківська область. У 1993 році завершив навчання у Мереф’янській Середній школі №2 та вступив до Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», який успішно закінчив у 1998 році, отримавши повну вищу освіту. Після закінчення вишу працював провідним інженером відділу матеріально-технічного постачання ВАТ транспортного будівництва «ПІВДТРАНСТЕХМОНТАЖ», а з 2004 року – директором приватного підприємства «Ностро». Мав хист до спорту, завзято тренувався та отримав звання майстра спорту з боротьби. 17 квітня 2023 року вступив до лав ЗСУ. Вірно служив Батьківщині солдатом 1-го відділення 1-го взводу зенітно-артилерійської батареї в/ч А1376.[106]
51 рік, Бориспіль. Капітан, начальник групи регламенту та ремонту авіаційного озброєння і десантного обладнання технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки. Як кадровий військовий, повномасштабне вторгнення РФ разом з колегами-військовими зустрів на службі у Мелітополі на посаді начальника групи регламенту та ремонту авіаційного озброєння і десантного обладнання технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки.
Загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині [109].
18804
Ошкодер Анатолій
5 червня 1973, м. Ладижин. З 1980 по 1988 рік навчався в Ладижинській загальноосвітній школі №1. У 1991 році закінчив Крижопільське професійно-технічне училище та влаштувався на Ладижинську ТЕС. Паралельно з роботою навчався у Ладижинському фаховому коледжі Вінницького національного аграрного університету. У 2005 році він отримав диплом техніка-електрика. Понад 30 років свого життя Анатолій присвятив енергетиці. Тривалий час працював електрослюсарем. Потім – машиністом крана. 18 квітня 2022 року він був призваний до лав Збройних Сил України. Служив водієм снайперського відділення. Разом з побратимами він стримував ворожу навалу на Донецькому напрямку.
Загинув поблизу населеного пункту Нова Полтавка Краматорського району [110]
18805
Половинко Руслан Віталійович
7 червня 2001, с. Забережжя. Навчався в сільській школі, опісля в Богородчанському професійному ліцеї. Згодом родина переїхала проживати в Первомайськ, де Руслан продовжив навчання. У 2020 році пішов на строкову службу. 30 грудня 2021 року звільнився і почав працювати в Олексіївській ТГ Харківської області.
26 жовтня 1976, м. Рівне. Спочатку навчався у рівненській школі №8, а в старших класах — у селі Глинне Рокитнівського району. Після цього служив в армії протягом двох років. На початку повномасштабного вторгнення Сергій разом із братом Олегом були в Польщі. Олег повернувся до України наступного ж дня, а менш ніж за місяць Сергій також повернувся, щоб стати на захист держави. Спочатку було злагодження та навчання на полігоні, після чого він почав виконувати бойові завдання. У липні 2022 року отримав поранення, але це не зупинило його від повернення на фронт.
Загинув 14 червня біля села Новоолександрівка на Донеччині [101]
18821
Бокієв Олег Олександрович
(«Борода»)
12 липня 1991, старший навідник 1 відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 2 десантно-штурмового батальйону старший солдат. З 2015 року стояв на захисті держави. У Захисника залишилися батьки похилого віку та дружина з дитиною.
25.01.1984, с. Дев’ятники Львівської області. Навчався у Середній загальноосвітній школі №22 ім. Василя Стефаника міста Львова. Згодом вступив до Вищого професійного училища №36 міста Львова (сьогодні – Львівський фаховий коледж харчових технологій та бізнесу НУХТ), де здобув освіту техніка-технолога за спеціальністю «Виробництво молочних продуктів». Далі продовжив навчання у Національному університеті харчових технологій за напрямом підготовки «Харчова технологія та інженерія», отримав кваліфікацію бакалавра з харчової технології та інженерії. Працював за спеціальністю у Приватному акціонерному товаристві «Львівський міський молочний завод» та у ПрАТ «Концерн Хлібпром». Впродовж 2013-2022 років працював у Польщі. У той самий час розпочав навчання на асистента лікаря-стоматолога. Після 24 лютого 2022 повернувся з-за кордону. Виконував бойові завдання у складі 15-ї бригади оперативного призначення НГУ («Кара-Даг»). Проходив військову службу на посаді командира 2-го відділення розвідувальних безпілотних комплексів взводу безпілотних комплексів спеціального призначення. Боронив державу на території Запорізької області.
Загинув біля населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області внаслідок ворожих мінометного та артилерійського обстрілів [117]
15 червня
18840
Баб’як Ярослав
с. Бистриця Дрогобицького району. Служив у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Був стрільцем стрілецького батальйону військової частини А0998.
Загинув поблизу населеного пункту Новоселівка Перша Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми отримавши несумісні з життям поранення. Похорон відбувся 18 червня 2024 [119].
29 грудня 1978, м. Луцьк. Долучився до Пласту на початку 1990-х. Учасник АТО. Активний волонтер. Головний сержант роти ударних безпілотних комплексів 25 ОПДБр.
25 листопада 1996, с. Комарове Ратнівської громади. У 18 років залишив університет та добровольцем пішов захищати Батьківщину від російських окупантів в АТО. Він мав численні нагороди та знищив велику кількість ворожої техніки та особового складу. Старший сержант 3ОШБр.
25.08.1992, м. Львів. Навчався у Ліцеї №52 Львівської міської ради. Здобув освіту у Вищому професійному училищі №20 міста Львова. Після завершення навчання почав займатися будівельно-ремонтними роботами. Спершу працював у Франції, а згодом продовжив займатися ремонтами у Львові. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист Батьківщини від загарбників. Після завершення вишколу проходив військову службу на посаді бойового медика у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував завдання на території Запорізької і Донецької областей та двічі отримував складне поранення.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку [92]
18864
Долбнєв Дмитро
21.09.1980, м. Львів. Навчався у місцевій Середній загальноосвітній школі. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка». Після завершення навчання займався ремонтними роботами у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист держави від російських загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність України на південному напрямку у лавах 33-ї окремої механізованої бригади.
Похорон відбувся 1 липня у Львові. Залишилася сестра [128]
18865
Шубін Едуард
20 років, с. Козача Лопань. Більшу частину життя прожив у Дергачах, де закінчив ліцей №3. Після закінчення школи чоловік здобував освіту у навчальному закладі «Регіональний центр професійної освіти будівельних технологій Харківської області», отримав спеціальність слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів та водія автотранспортних засобів категорії "С". У листопаді 2021 рокупроходив військову строкову службу у 1-й Президентській бригаді оперативного призначення НГУ імені гетьмана Петра Дорошенка. На початку повномасштабного вторгнення перебував у Київській області, брав участь у героїчних оборонних операціях в Гостомелі, Ірпені, Мощуні та Бучі. У грудні 2022 року захисник перевівся до 13-ї бригади НГУ «Хартія», разом з побратимами воював на ділянці фронту Лиман-Кремінна, а з червня 2024 року – на Харківському напрямку.
Загинув на Харківщині поблизу селища Липці. Залишились мати Тетяна, батько Олександр та брат Вадим [129].
18866
Гембич Микола
19 грудня 1979, с. Верхнє Висоцьке на Турківщині у багатодітній сім’ї. Після одруження переїхав до Стрия, працював на Стрийському ВРЗ. Впродовж 2015-16 років учасник АТО. На початку повномасштабного вторгнення знову мобілізований у лави ЗСУ. Сержант, командир бойової машини – командир механізованого відділення.
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу н.п. Нововодяне, Сватівського району, Луганської області. Похований у м.Києві на Алеї Слави Лісового кладовища
17 червня
18880
Хемій Любомир
29.09.1986, м. Львів. Навчався у Ліцеї №21 Львівської міської ради та у Навчально-виховному комплексі «Інженерно-економічна школа - Львівський економічний ліцей». Здобув ступінь магістра у колишньому Університеті банківської справи. Після завершення навчання працював у торгівельній сфері у місті Львові. У 2015 році добровольцем став на захист держави та виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся до лав ЗСУ. Проходив військову службу у складі військової частини А4152 ЗСУ.
27.04.1989, 35 років, с. Монастирець Грабовецько-Дулібівської громади. Середню освіту здобув у Конюхівській СЗОШ І-ІІІ ст, згодом навчався у Стрийському ВПУ №34. Став на захист країни у березні 2022 року. Долучився до лав 65 батальйону територіальної оборони. Був старшим стрільцем-оператором.
Загинув 17.06.24 в с.Нововодяне Луганської області [134]
18885
Которов Денис Юрійович
11 січня 2004, м. Чернівці. Мав освіту програміста. В 20 років долучився до війська. Був солдатом військової частини А4638. Спочатку мав посаду в штабі, але він рвався в бій. Допомагав утримувати позиції та стримувати просування російських військових на Харківщині. Під час одного з виїздів на позиції в автомобіль бійців влучила ракета – тоді побратими хлопця загинули, а його самого відкинуло у воронку від снаряда й засипало землею. Там він пробув три дні.
Наприкінці травня отримав черепно-мозкову травму – в його голову прилетів уламок. День пробув у комі, а згодом його перевезли до лікарні у Києві, де зробили операцію: пересадили шкіру з голови на голову, щоб перекрити отвір й знерухомити уламок. Медики лікували його й виявили менінгіт: потрібно було викачувати рідину, зокрема з хребта. За кілька днів хвороба поширилася організмом: підвищилася температура до 42 градусів, а кров перестала живити мозок. Це спричинило зупинку серця та ще одну кому. Помер в лікарні. 20 червня 2024 похований на Алеї слави Центрального кладовища Чернівців [135][136].
Військовослужбовці загинули 18 червня 2024 року внаслідок удару російського FPV-дрона на Харківському напрямку [137]
18903
Яковішак Ігор
1976, с. Пнів Надвірнянського району. Воював з 2014 року. Був командиром відділення бригади швидкого реагування Національної гвардії України "Рубіж", був командиром 3-го відділення 3-го зенітного ракетного взводу 2-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини 3018.
Загинув в районі виконання завдання на Донецькому напрямку під час виконання військового обовʼязку по ремонту артилерійського озброєння [139].
18905
Нагайчук Олег Миколайович
1 червня 1976, с. Пилява, Хмельницька область. У 1993 році закінчив Пилявську середню школу (зараз – Пилявський ліцей). Після закінчення школи вступив до Вінницького державного технічного університету на інженерно-будівельний факультет, котрий закінчив у 1998 році. Після закінчення вишу був прорабом на будівельній фірмі «Діта» у м.Хмельницькому. 22 жовтня 2023 року був призваний на військову службу. Служив у 144-ій бригаді у Чернігівській області. 6 червня 2024 року бригаду перевели у Донецьку область під Покровськ.
Загинув під час російського штурму поблизу села Новомихайлівка Донецької області. Похований на Алеї слави, що на кладовищі у мікрорайоні Ракове [140][141]
18906
Прокоп'юк Юрій
24 квітня 1997, с. Космач. Його виховували бабуся і батько. Закінчив місцеву школу. У 2017 році підписав контракт з 10 бригадою "Едельвейс". В 2022 пішов добровольцем, хоча міг не служити, адже батько незрячий. У 2023 році підписав контракт із Силами спеціальних операцій
10 червня 1974, м. Охтирка Сумської області. Здобув повну загальну середню освіту. Працював у сфері охоронних послуг. Займався реставраційними роботами пам’ятників Другої світової війни. Захоплювався професійним боксом. Із початком повномасштабної війни чоловік долучився до Сил оборони. Спочатку був у ТРО, а в грудні 2023-го був переведений до 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Там воював на посаді гранатометника.
Загинув під час штурму біля села Сергіївка на Луганщині. Похований на Алеї Слави біля центрального кладовища Охтирки. Залишились дружина, син і донька [146]
19 червня
18926
Ружило Григорій Іванович
15 жовтня 1973, с. Мирне Назавизівського старостинського округу. В 2014 році служив в АТО.
Загинув прийняв свій бій на північній околиці села Дорожнянка, що на Запоріжжі [147]
18927
Кирчів Андрій Іванович
1980, с. Корчин. Працював у Європі, але коли розпочалася війна вирішив повернутися. Командир 2 стрілецького відділення, 3 стрілецького взводу, 4 стрілецького батальйону, молодший сержант
2 жовтня 2001, с. Вовків. Навчався у Вовківській школі, потім встпив у «Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут». добув вищу військову освіту на факультеті підготовки спеціалістів військової розвідки та Сил спеціальних операцій Військової академії міста Одеса. Після завершення академії підписав контракт із ЗСУ. Старший лейтенант, командир групи спеціального призначення.
20 лютого 1978, с. Мирне Надвірняньскої громади. Від 2014 року щороку ніс службу у зоні АТО. Пройшов майже всю Донеччину, побував у всіх гарячих точках.
Народився 21 листопада 1993 у с. Трипілля. З 2021 року брав активну участь у акціях та протестах. 24 лютого 2022 року пішов добровольцем в 135 батальйон ТРО, а з березня 2023 року перевівся в 12 бригаду НГУ "Азов". Боєць групи спеціального призначення «Контакт12» бригадної артилерійської групи, пілот FPV-дронів.
Загинув на Донецькому напрямку. Позорон відбувся в селі Спаське [154].
20 червня
18950
Лопатко Стефан
1.01.1991, с. Зарудці Львівської області. Навчався у Зарудцівській гімназії Львівської міської ради. Після завершення навчання працював у сфері надання послуг з охорони власності та у мережі супермаркетів «Сільпо», а впродовж останнього періоду – у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання на Донеччині у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу. Під час проходження служби неодноразово отримував важкі поранення, однак повертався на фронт.
Загинув під час бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині [157]
18953
Істомін Денис Євгенович
(«Море»)
29.08.1981. Тривалий час працював у експлуатаційному підрозділі Запорізької АЕС, а за кілька років до повномасштабного вторгнення переїхав з родиною до Одеси. Коли почалась велика війна, прийняв рішення стати на захист своєї країни та пішов служити за контрактом у складі 35 бригади морської піхоти. Визволяв Херсон. Отримав поранення. Після реабілітації перевівся в 3 ОШБр. Старший солдат 3 ОШБр.
Загинув біля населеного пункту Нововодяне Сватівського району, Луганської області [158]
18954
Крук Павло Іванович
10 липня 1993, с. Лави Сосницького району Чернігівської області. Закінчив Лавську ЗОШ І-ІІ ст. у 2009 році. Навчався у Чернігівському промислово-економічному коледжі Київського національного університет технологій та дизайну за спеціальністю «Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і споруд» «технік-електрик» у 2013 році. Проходив військову службу за контрактом у НГУ у складі в/ч 3030 з 01.11.2016 по 25.01.2022 року на посадах стрільця, стрільця-кулеметника та командира відділення. Проходив військову службу за контрактом у складі в/ч А4638 з на посаді стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А4638.
Відзнака Президента України «За оборону України»Орден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Срібний хрест»
30 листопада 1999, 24 роки, с. Олександропіль Дніпропетровської області. Навчався в Національному університеті «Одеська політехніка». З 2019 року служив за контрактом у Національній гвардії України. Був старшим офіцером бойової групи Окремого загону спеціального призначення «Омега». З початку повномасштабного вторгнення офіцер виконував бойові завдання в складі груп спеціального призначення «Донбас» та «Омега». Воював на території Донецької, Луганської, Харківської та Запорізької областей.
Загинув при виконанні бойового завдання біля села Роботине Запорізької області [160].
21 червня
18970
Когут Роман Почесний нагрудний знак «Срібний хрест»
30.11.1990, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №23 міста Львова, згодом вступив до Приватної середньої загальноосвітньої школи-гімназії «Відродження». Здобув освіту у ВСП «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка». У 2013 році закінчив Львівський національний університет природокористування. Після завершення навчання працював завідувачем господарства на стадіоні «Україна», а впродовж останнього періоду – у сфері надання послуг з охорони власності у Дрогобичі. Напередодні повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав територіальної оборони. Після початку війни став на захист держави від російських окупантів до складу 103-ї бригади ТРО ЗСУ. Виконував бойові завдання на південному та східному напрямках. За особисту мужність був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».
15 листопада 1992, с. Торговиця Івано-Франківської області. У 2020 році став на захист країни. 3 травня 2022 року Зеленський нагородив Михайла Комана орденом "За мужність" III ступеня. Окрім того, бійця відзначили медаллю "За оборону міста Бахмут" оперативно-тактичного угрупування "Соледар" та відзнакою "Золотий лев" 24 ОМБр.
Загинув в районі села Північне Донецької області [163]
19974
Курило Андрій
19.03.1972, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №22 імені Василя Стефаника м. Львова. Спершу здобув професійно-технічну освіту у Вищому професійному училищі №20 міста Львова, згодом вступив до Національного університету «Львівська політехніка». Понад 18 років пропрацював друкарем на Приватному підприємстві «Лата» у Давидові. Після 24 лютого 2022 виконував завдання на східному напрямку у складі 7-го прикордонного Карпатського загону.
Похорон відбувся 1 липня у Львові. Залишилися батьки, дружина, двоє дітей та брат [128]
22 червня
18990
Смецький Антон
27 травня 1986, м. Донецьк. Займався танцями з 5-ти років, танцював в ансамблі "Донбас", у 17 років переїхав в Київ, працював із зірками шоу-бізнесу, зокрема з Іриною Білик і Дмитром Коляденком. Мав власний шоу-балет. Спочатку служив у Київській теробороні, а потім – сапером у 116-ій окремій механізованій бригаді. Постійно перебував на запорізькому напрямку. Влітку 2023 отримав поранення від вибуху міни в окопі ховаючись від ворожого танку, була ампутована частина ноги. Був прооперований в Запоріжжі та Дніпрі. З грудня 2023 проходив реабілітацію в центрі Superhumans Center. Вдруге повернувся на службу після протезування ноги.
42 роки, Естонія. Понад десять років служив у елітному підрозділі Скаутського батальйону Сил оборони країни. Входив до складу 3-ї штурмової бригади, куди приєднався місяць тому. До цього захищав Україну в інших підрозділах.
Загинув біля села Райгородка на межі Харківської та Луганської областей на лінії Куп’янськ – Сватове [167].
18992
Горбковий Андрій
4.10.1977, с. Відники Львівської області. Навчався у Відниківській гімназії. Спершу здобув освіту у ВСП «Фаховий коледж інфокомунікацій НУ «Львівська політехніка», згодом вступив до Української академії друкарства. Після завершення навчання проходив військову службу у лавах десантників. Займався підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі у місті Львові. Увесь свій вільний час присвячував родині. Із початком повномасштабного вторгнення працював інструктором з рекрутингу у 3-му відділі Львівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Із квітня 2024 року виконував бойові завдання на Харківщині у лавах 42-ї окремої механізованої бригади.
Загинув внаслідок мінно-вибухової травми, виконуючи бойове завдання поблизу села Новоселівка Перша Покровського району Донецької області [168].
18994
Кіт Богдан
13.03.1977, с. Зарудці Львівської області. Навчався у Зарудцівській гімназії Львівської міської ради. Після завершення навчання проходив військову службу у складі Повітряних Сил у Вінниці. Впродовж довгого періоду пропрацював слюсарем у Львові. Згодом підписав контракт із ЗСУ, у 2015 році виконував завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі Тилу ЗСУ. Після повернення до цивільного життя працював у сфері надання послуг з охорони власності. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на Донеччині у лавах 67-ї окремої механізованої бригади.
8 листопада 1988. с.Угерсько Стрийської громади. Закінчив школу в рідному селі. Фах здобув у ВПУ №34. Добровольцем подався захищати Батьківщину ще в лютому 2022 року. Солдат, сапер 2 інженерного саперного відділення інженерного саперного взводу 3 механізованого батальйону.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Без сина залишилися батьки, без брата три сестри [130].
23 червня
19005
Безусий Олесь
(«Чайка»)
м. Київ. Закінчив Київський національний університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «біолог-зоолог». З 1995 року розпочав свою наукову діяльність в стінах Інституту рибного господарства УААН. Починаючи від посади техніка рибовода, вчився в аспірантурі, працював у відділах гідробіології, а потім селекції риб, та найбільше цікавився дослідженням раків, їх поведінки та культивуванням. Саме цьому і були присвячені більшість його наукових експериментів та праць. Був активним учасником усіх революцій, починаючи із проголошення незалежності, справжнім патріотом та люблячим сином України. Ветеран АТО. Пішов на фронт добровольцем у перші дні повномасштабного наступу РФ. Брав участь в обороні Києва, визволенні Бучі та Чернігова. Науковий співробітник Інституту рибного господарства Української академії аграрних наук.
Загинув неподалік населеного пункту Павлівка Донецької області. Похорон відбувся 29 червня 2024 [171]
19006
Шередько ВолодимирПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
24.04.1990, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №65 міста Львова, згодом вступив до Середньої загальноосвітньої школи №64 I-III ступенів міста Львова (сьогодні – Ліцей «Гроно» Львівської міської ради). У 2008 році закінчив Міжрегіональний центр професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну міста Львова. Здобув вищу освіту у Хмельницькому національному університеті. Після завершення навчання обіймав посаду закрійника у Приватному підприємстві «Вест-Мода». Впродовж 2015-2016 років працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Бадер Україна», згодом – у ТОВ «Галицька будівельна гільдія». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання на Донеччині, Харківщині та Луганщині у лавах 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Похорон відбувся 28 червня 2024. Залишилися батьки, дружина та 4-річний син [69].
19007
Крикун Артем Миколайович
(«Скрім»)
9.08.1985, м. Красногорівка, Донецька область. В 2022 році, під час повномасштабного вторгнення разом зі сім’єю переїхав в місто Радехів. Протягом 4 років служив в полку «АЗОВ». Був членом добровольчого формування територіальної громади Радехівщини, а саме інструктором. Згодом добровольцем вступив в лави 503 батальйону морської піхоти. Проходив строкову службу в 25 ДШВ. Командир 4 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти військової частини А4765, молодший сержант
Похорон відбувся 27 червня 2024 в місті Радехів [172][173]
19008
Ленюк Іван
12 травня 1969, с. Тязів. Навчався у місцевій школі. Став на захист країни у березні 2022 року. Служив на передовій водієм гранатометного розрахунку протитанкового взводу в єгерському батальйоні однієї з військових частин. Старший солдат.
41 рік. Був мобілізований у квітні 2024. Служив стрільцем-помічником гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу однієї з військових частин.
28.02.1998, с. Мисюрівка, Старосинявський район, Хмельницька область. 24 січня 2024 року потрапив на службу в ЗСУ, проходив навчання у в/ч 1414 (м. Десна). Отримав посаду стрілець. Через 2 місяці переведений у 3ОШБр, 3 механізована батальйон.
З останнього виїзду 18.06.24 р. не повернувся, останній бій прийняв у с. Сергіївка, Луганської області. 22.06. отримав поранення, 23.06 його серце зупинилося у госпіталі Харківської області. У нього залишилась дружина Марина та донечка Злата [176].
24 червня
19025
Кохан Сергій
50 років, м. Бориспіль. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. Ю.Головатого продовжив навчання у Київському радіомеханічному технікумі. Пройшов строкову військову службу у Державній прикордонній службі України. Працював у авіакомпанії "Аеросвіт" та паралельно з роботою вступив до Київського інституту цивільної авіації. Після отримання вищої освіти отримав підвищення і став диспетчером авіакомпанії. Згодом – робота у компанії ТОВ "АЕРОХЕНДЛІНГ". У березні 2023 року поїхав до навчального центру, а опісля у складі 67-ої окремої механізованої бригади ДУК вирушив на передову. Згодом був переведений до 41 ОМБр ЗСУ.
Загинув внаслідок ворожого авіаудару (скиду КАБу) поблизу населеного пункту Майорськ Донецької області. Від отриманих важких поранень помер в лікарні [179].
19047
Черкалін Роман
24 роки, м. Авдіївка. Проживав у Королівці Коломийського району. Гранатометник 5-ї окремої штурмової бригади.
Загинув під час артилерійського обстрілу на Донеччині [180].
19048
Гринишин Богдан
6.10.1976, с. Звенигород Львівської області. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 92 м.Львова. Після завершення навчання у школі здобув професійно-технічну освіту за професією «Столяр». Проходив строкову військову службу у лавах військ протиповітряної оборони у Харкові. Завершивши службу, впродовж певного періоду був моряком на іспанському флоті. Після повернення в Україну працював у будівельній сфері. Із початком повномасштабного вторгнення росії вступив до складу ЗСУ. Виконував бойові завдання на Донеччині. Попри отримане під Бахмутом складне поранення, повернувся на фронт до своїх побратимів.
Похорон відбувся 1 липня у Львові. Залишилися батьки, сестра, племінники, тітка, дядько та двоюрідні сестри [128]
19049
Григор’єв Василь
1973, с. Січинці. Навчався в одному з хмельницьких училищ, де здобув професію електрика. У цивільному житті працював за фахом. Був мобілізований до лав ЗСУ 29 серпня 2022 року. Був стрільцем, помічником гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони батальйону.
3 жовтня 1989, м. Шепетівка. Проходив строкову військову службу у Київській області й Вінниці. Спочатку працював таксистом, згодом — у військовій сфері. 18 липня 2022 року підписав контракт із ЗСУ. На фронті був гранатометником 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини.
16 квітня 1993, с. Кіндратівка Хотінської громади. Працював у Польщі та повернувся, щоб стати до лав захисників України. Був командиром другого зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу першого механізованого батальйону.
14.05.1998, м. Стебник Львівської області. Навчався у Стебницькому ліцеї №7 Дрогобицької міської ради Львівської області. Спершу здобув освіту на історичному факультеті Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, згодом вступив на економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Закінчив кафедру військової підготовки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Був засновником і активним учасником літературних та історичних клубів, зокрема, «Resistence. Бунт має рацію». Входив до складу молодіжного театру «Альтер». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем вступив до лав «Правого сектору», згодом боронив державу у лавах 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Із перших днів війни перебував «на нулі» та не пропустив жодного бойового виходу.
7 березня 1999, м. Нетішин. Після закінчення школи навчався у Нетішинському професійному ліцеї, де здобув фах електрика. 2017 року за контрактом долучився до лав ЗСУ. Був старшим солдатом механізованого відділення механізованого батальйону. Був поранений 4 рази.
м. Трускавець. Мобілізований на військову службу 24 лютого 2022 року. Служив інспектором прикордонної служби комендатури швидкого реагування військової частини 2144.
Загинув біля села Кругляківка на Куп’янському напрямку від обстрілу [192]
19090
Кучерук Володимир Сергійович
9 серпня 1991, м. Ланівці. З перших днів повномасштабного вторгнення був у складі добровільного формування №23 м.Київ "Карпатська Січ" 112-ої бригади територіальної оборони України (в/ч А7294). Брав безпосередню участь в боях, захищаючи Київ, обороняв Бучу, Ірпінь, Ізюм. Після лікування контузії у січні 2023 року пройшов курси військової підготовки у навчальному центрі. Уклав контракт з 37 бригадою морської піхоти і був прийнятий на посаду оператора відділення управління зенітної ракетно-артилерійської батареї. Указом президента України нагороджений медаллю "Захисника Вітчизни", командуванням ВМС ЗСУ у 2024 році нагороджений медаллю "Ветеран Війни". У 2024 році бійцю посмертно присвоїли звання "Почесний громадянин Тернопільської області".
22 липня 1975, с. Бродецьке Катеринопільського району Черкаської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі, після закінчення якої продовжив навчання у Козацькому професійно-технічному училищі, де і здобув професії пасічника та механізатора. Працював у підсобному господарстві "Бондарка". Переїхав на постійне місце проживання до селища Міжгір'я Хустського району Закарпатської області. Був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив військову службу сержантом, старшим стрільцем-оператором мотопіхотного взводу мотопіхотного батальйону однієї з військових частин.
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Кам’янське Запорізької області [195].
19093
Харюк Руслан
(«King»)
Плоска Селятинської громади Чернівецької області. Після закінчення школи відслужив в армії, а потім працював у підрозділі швидкого реагування “Тигр”. З початку повномасштабного вторгнення долучився до війська. 12 жовтня 2022-го зазнав тяжких осколкових поранень. Повернувся на фронт після поранення. Проходив навчання у Великій Британії, після чого працював інструктором, передаючи бійцям свій досвід. З 14 червня 2024 року став головним сержантом розвідки у 47-й бригаді.
Загинув під час штурму вони підійшли майже впритул до ворога. Поблизу села Сокіл Покровського району потрапили під танковий обстріл. Залишилися мама та кохана [196]
28 червня
19105
Теплюх Богдан
(«Данко»)
23.09.1985, м. Львів. Навчався у Львівському фізико-математичному ліцеї-інтернаті при Львівському національному університеті імені Івана Франка. Здобув освіту в Інституті комп'ютерних технологій, автоматики та метрології Національного університету «Львівська політехніка» за напрямком «Комп’ютерна інженерія». Закінчив кафедру військової підготовки в університеті. Після завершення навчання працював розробником програмного забезпечення у місті Львові. Із першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса. У лавах загону брав участь у боях у Лисичанську, Сіверськодонецьку, також боронив державу на Харківщині.
Похорон відбувся 3 липня 2024 у Львові. Залишилися мама, три тітки та двоюрідні брати і сестри [197].
19106
Квас Роман
м. Кривий Ріг. Більше 17 років пропрацював у ремонтному виробництві ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» електрозварником. Служив теслярем-покрівельником 1-го будівельного відділення 3-го інженерно-позиційного взводу 1-ої роти інженерної підтримки батальйону інженерної підтримки.
Загинув під час виконання бойового завдання у с. Макіївка Сватівського району Луганської області [200].
19108
Тарасюк Роман
3 червня 1995, м. Шепетівка. Після закінчення школи навчання у місцевому професійному ліцеї, де здобув фах маляра-штукатура. 25 лютого 2022 року долучився до лав ЗСУ. Спочатку служив у роті охорони Шепетівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, згодом — у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді на посаді стрільця-снайпера гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти. Двічі був поранений, після реабілітації повертався на службу. Захисник отримав відзнаку Міністерства оборони України — медаль "За поранення".
Похорон відбувся 3 липня 2024. Загинув внаслідок удару ворожого FPV-дрона на Донеччині [191].
19110
Логінов Микола
(«Старий»)
28.04.1988, с. Коритниця Волинської області. Навчався у закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів смт. Нижанковичі Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області. Фахову та вищу освіту здобув у Дрогобицькому фаховому коледжі нафти і газу та Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Після завершення навчання впродовж 2011 – 2014 років проходив військову службу у Мостиському прикордонному загоні ДПСУ. У 2015-му році вступив до лав новоствореної Національної поліції України, де ніс службу в управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції. З 2019 по 2022 рік працював за кордоном у сфері вантажних перевезень. Нагороджений медаллю Національної гвардії України «За звитягу», почесною відзнакою «Хрест 54 ОМБР» та нагрудним знаком «Знак пошани» Донецької обласної військової адміністрації. З початком повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист України до лав Національної гвардії України, де виконував бойові завдання у складі 4-го батальйону оперативного призначення «Сила Свободи» 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука на Донецькому напрямку.
с. Романівка Лопатинської громади Червоноградського району. Був солдатом, стрільцем-снайпером механізованого батальйону військової частини А4007, 110ОМБр.
Загинув 29 червня 2024 року через мінометний обстріл біля населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області. Похорон відбувся 2 липня [205]
19128
Брянський Руслан
01.01.1985, м. Мар’їнка Донецької області. Навчався у Макіївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №92 Макіївської міської ради Донецької області. Професійно-технічну освіту за спеціальністю «слюсар-ремонтник» здобув у місті Донецьк. Тривалий час працював на шахтах, а згодом – у сфері будівництва. Під час повномасштабного російського вторгнення став на захист Батьківщини до лав 7-го прикордонного Карпатського загону.
12.04.1998, Брюховичі. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 41 м. Львова. Здобув освіту у Вищому професійному училищі №48 (сьогодні – Державний професійно-технічний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище комп'ютерних технологій та будівництва»). Після завершення навчання впродовж двох років пропрацював у пенітенціарній службі, згодом переїхав до Польщі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся з-за кордону та добровольцем долучився до оборони України. Служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Боронив державу на території Харківської та Донецької областей.
Похорон відбувся 4 липня 2024 у Львові. Залишилися бабуся, батьки та брат [207][144].
19147
Дем'янчук Богдан
4 листопада 1983, с. Гвізд. З перших днів повномасштабного вторгнення брати Дем'янчуки долучилися до лав Збройних сил України. Спочатку Богдан воював у 50 полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України. Брав участь у боях за село Спірне Бахмутського району. Згодом служив на Рівненщині.
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
_patch.svg)
.png)
.png)
.svg)
.svg)
.png)
