01984-04-066 квітня1984, Житомир. З дитинства проживав у м. ЧуднівЖитомирська область. Старший сержант, командир відділення 15-го ОМПБ «Суми»58-ї ОМПБр. Закінчив Житомирське ВПУ-17. Протягом 11 років (з перервами) проходив службу в ЗСУ за контрактом. На фронті з 10.07.2015. Залишилися дружина та донька.
Під час мінометного обстрілу позицій поблизу смт Верхньоторецьке Ясинуватського району дістав важкі поранення у живіт і груди, прикривши собою побратимів. Помер у шпиталі. Похований в Чуднові[1].
Близько 12:30, під час несення служби на блокпосту під Авдіївкою (Донецька область), військовослужбовцю стало зле. Під час транспортування до ЦРЛ м. Торецьк йому надали першу медичну допомогу, але дорогою він помер[2].
Загинув близько 20:00 під час обстрілу з мінометів 120-мм калібру в селі Широкине під Маріуполем (Донецька область), ще 4 бійців дістали поранень. Після прощання з Василем у військовому містечку в Миколаєві, його поховали в селі Осички[3].
Підірвався на фугасі під час виконання бойового завдання в зоні АТО. Разом з ще двома пораненими був доставлений до шпиталю, помер після операції. Похований на Центральній алеї кладовища у Лозовій[4].
Загинув у ніч на 5 липня, під час обстрілу позицій бригади в районі Красногорівка — Піски (Донецька область). Михайло прикрив собою чотирьох побратимів, врятувавши їм життя. Похований у Миколаєві[5]. За повідомленням ТСН, близько 23:00 4 липня, під час артилерійського обстрілу селища Піски (Ясинуватський район), загинули двоє військовослужбовців, ще 6 дістали поранень[6]. За повідомленням «5 каналу» в сюжеті зі шпиталю, 5 липня під Красногорівкою внаслідок мінометного обстрілу загинув один військовослужбовець 128 огпбр, ще троє дістали поранень[7].
01975-01-2121 січня1975, Новоселівка (Гайсинський район)Вінницька область. Старший солдат, старший оператор відділення взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти 59 ОМПБр. З 1994 року працював складачем поїздів 5 розряду паливно-транспортного цеху ДТЕКЛадижинська ТЕС. Мобілізований 13 липня 2015 року. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей, донька 2003 р. н. та син 2005 р. н.
О 13:15, під час огляду взводного опорного пункту в районі міста Попасна (Луганська область), підірвався на протипіхотній міні МОН. Похований в с.Новоселівка [9]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій 2 українських військовослужбовців загинули, 10 – отримали поранення. На брифінгу Андрій Лисенко уточнив, що один військовий загинув в результаті підриву на вибуховому пристрої у Троїцькому (ймовірно, Троїцьке (Попаснянський район), ще один — під час обстрілу в районі міста Мар'їнка[10].
01993-04-2727 квітня1993, ОбухівКиївська область. Командир відділення 3-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону81-ї ОАЕМБр. Вступив до пілотного факультету Національного авіаційного університету, однак не закінчив його. З 2010 по 2011 рік проходив строкову службу у військах протиповітряної оборони в Одесі. Працював у ПАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» вантажником, розмелювачем картону. Мобілізований 17 липня 2015 року, після підготовки на Львівщині був зарахований у 81-шу бригаду снайпером. Неодружений, залишилися батьки, сестра.
Близько 13:00 в промзоні міста Авдіївка (Донецька область) під час обстрілу міна 120-мм калібру залетіла у бліндаж, загинули двоє бійців, ще 3 дістали поранень. Володимир потрапив під завал, осколок міни не пробив бронежилет наскрізь, але Володимир отримав травми голови, обох рук і ніг та живота, помер у лікарні. Похований в Обухові[11][12].
В промзоні міста Авдіївка (Донецька область) під час обстрілу міна 120-мм калібру залетіла у бліндаж, загинули двоє бійців, ще 3 дістали поранень. Олег загинув одразу. Похований в с. Сваричів[11][13].
3288
Турик Максим Васильович
01981-11-044 листопада1981, ВарашРівненська область. Солдат, механік-водій танку 3-ї роти 17 ОТБр. Мобілізований 14 березня 2015 року. У березні 2016, після року служби, підписав короткостроковий 6-місячний контракт. Проходив військову службу у м. Покровськ на Донеччині. Залишилися мати та дві сестри.
2 липня був госпіталізований із зони АТО (з району міста Бахмут) до Харківського військового госпіталю у важкому стані (крововилив у мозок, набряк, ЧМТ), де помер 7 липня. У військовій частині рідним Максима повідомили, що він загинув внаслідок нещасного випадку (впав з паркану і вдарився головою). Похований на міському кладовищі Вараша у селі Стара Рафалівка[14]. 10 листопада «Факти і коментарі» опублікували статтю, де товариші по службі вже після демобілізації розповіли, що солдат отримав важкі травми від командира роти в присутності комбату, під час т.зв. боксерського бою. Максим відмовився битися, але комроти наніс йому кіль ударів у голову. Бахмутським міськвідділом поліції (Донецька область) за фактом було відкрите кримінальне провадження, 9 листопада мати Максима отримала листа від Міноборони, що справу закрито через відсутність складу злочину[15]. У лютому 2020 року обвинувальний акт відносно командира підрозділу однієї із військових частин ЗС України у нанесенні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого та перевищенні влади військовою службовою особою, скеровано до суду[16].
019781978, БуцневеДеражнянський районХмельницька область. Старшина, військовослужбовець 131-го окремого розвідувального батальйону. До 2013 року працював оперуповноваженим у Деражнянському відділі міліції Хмельницької області. Потім поїхав на заробітки в Росію. Повернувшись додому, пішов на військову службу. Залишилися батьки та дружина з дитиною.
О 19:00 поблизу села Лопаскине (Новоайдарський районЛуганська область) на керованому фугасі біля річки підірвався мікроавтобус VOLKSWAGEN T4, загинули двоє військовослужбовців. Похований у рідному селі[17].
Загинув о 8:20 поблизу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область) від кулі снайпера. Зранку противник почав обстріл передових позиції ЗСУ з БМП-1. Василь у цей час займався телефонним кабелем й затримався на відкритій ділянці, снайперська куля потрапила у сонну артерію[19].
01962-09-099 вересня1962, 53 роки, БєльціМолдова. Проживав у м. МелітопольЗапорізька область. Старший сержант 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В2970 (Бахмут). Спортсмен, тренер з рукопашного бою. Працював в охоронній фірмі. Мобілізований 3 вересня 2014 року до 3-го батальйону 79-ї ОАЕМБр, звільнений в запас у вересні 2015 року. 2 березня 2016 підписав контракт на військову службу в 54 ОМБр. Залишилися дружина та син (бойовий офіцер, захисник Донецького аеропорту).
О 4:00 на «світлодарській дузі» противник розпочав масований артилерійський обстріл, під прикриттям якого спробував провести атаку на позиції ЗСУ поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Атаку відбито. Володимир загинув від кульового поранення. Похований у Мелітополі[20][21].
019921992, ЯготинКиївська область. Солдат, гранатометник АГС 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»54-ї ОМБр. 2003 року батьків Олександра позбавили батьківських прав, він виховувався у дитячому будинку «Віночок». Закінчив Переяслав-Хмельницький ЦПТО, в 2012 році відслужив строкову службу в 26-й артбригаді. Мобілізований у червні 2014 року. У складі 25-го батальйону обороняв Дебальцеве. Після демобілізації в липні 2015 повернувся додому, але за кілька місяців підписав контракт на військову службу і знову пішов на фронт. Неодружений.
О 4:00 на «світлодарській дузі» противник розпочав масований артилерійський обстріл, під прикриттям якого спробував провести атаку на позиції ЗСУ поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області (за іншими даними, поблизу с. Логвинове). Атаку відбито. У перші хвилини обстрілу загинули троє українських захисників, ще один помер від поранень, двоє у тяжкому стані, кілька легкопоранені й контужені. Похований в Яготині[20][22].
38 років, КопайгородБарський районВінницька область. Мешкав у с. Селище (Літинський район). Солдат, кулеметник роти вогневої підтримки 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»54-ї ОМБр. В дитинстві переїхав з мамою на Літинщину. Мобілізований 24 квітня 2015 року як доброволець, проходив підготовку на Рівненському полігоні. Спочатку був снайпером, потім кулеметником. Залишилися мати та бабуся. Прим. Волонтер 25-го батальйону Ксенія Бикова у Facebook написала про втрати, в коментарях до посту назвала двох загиблих - Немой і Гриша[23].
О 4:00 на «світлодарській дузі» противник розпочав масований артилерійський обстріл, під прикриттям якого спробував провести атаку на позиції ЗСУ поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Атаку відбито. У перші хвилини обстрілу загинули троє українських захисників, ще один помер від поранень, двоє у тяжкому стані, кілька легкопоранені й контужені (троє загиблих з 25 ОМПБ, один з 54 ОМБр). Похований в смт Копайгород[20][24].
Загинув близько 7:00, під час виконання бойового завдання в зоні АТО, місце не уточнено. Поховання на кладовищі с. Мала Снітинка[25]. Прим., один військовослужбовець загинув під час обстрілу поблизу смт Новгородське під Горлівкою (Донецька область)[26].
Загинув близько 5:00, під час виконання бойового завдання неподалік населених пунктів Тарамчук та Новомихайлівка (Мар'їнський район) Донецької області. Сапери разом з групою прикриття висунулися на передній край і натрапили на міну направленої дії з «розтяжкою». Загиблих побратими виносили вже під час обстрілу. Похований у рідному селі Містки[27][28].
Загинув близько 5:00, під час виконання бойового завдання неподалік населених пунктів Тарамчук та Новомихайлівка (Мар'їнський район) Донецької області. Сапери разом з групою прикриття висунулися на передній край і натрапили на міну направленої дії з «розтяжкою», двоє бійців загинули, ще один дістав поранень. 13 липня з воїном попрощалися на Майдані Незалежності в Києві[27][29].
01983-06-1212 червня1983, Жуки (Кобеляцький район)Полтавська область. Проживав у м. Кобеляки. Солдат, механік-водій БМП 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). Виховувався мамою, був єдиним сином. Закінчив Кобеляцьке ПТУ (нині — аграрний ліцеї), де здобув спеціальність водія. Працював слюсарем на Кобеляцькому цукровому заводі та автослюсарем на СТО в Полтаві, Києві. Мобілізований 16 червня 2015 року як доброволець, до цього в армії не служив. Воював в районі Авдіївки, Зайцевого. Мати померла, залишився 7-річний син.
Загинув близько 23:00, під час відбиття чергової спроби прориву ДРГ противника в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Як розповіли бойові товариші, Юрій вів спостереження за противником у девятиповерхівці. Обставини загибелі вони не уточнили, але підтвердили, що в нього було чотири ножових поранення. Похований у Кременчуці на Свіштовському кладовищі, у секторі героїв АТО[31].
Загинув в ніч на 13 липня на блокпості під Авдіївкою (Донецька область), під час мінометного обстрілу, діставши множинні мінно-вибухові поранення, несумісні з життям. Похований на Алеї Слави на Годилівського кладовища у Чернівцях[32].
01970-05-2727 травня1970, Київ. Полковник СБУ, заступник начальника управління Департаменту контррозвідки СБУ. Закінчив Національну юракадемію ім. Ярослава Мудрого. Віддав Службі понад 27 років, пройшов шлях від слідчого до заступника начальника управління в органах СБУ на Київщині, Закарпатті, у Полтавській і Рівненській областях. 2014 року, після відрядження в зону АТО, призначений заступником начальника управління – начальником відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ в Рівненській області. З кінця січня 2015 майже весь час перебував на Сході, був одним з керівників зведених мобільних груп по боротьбі з незаконним переміщенням товарів через лінію розмежування. Залишилися мати, дружина та син.
Загинув в результаті артилерійського обстрілу позицій ЗСУ в районі міста Мар'їнка (Донецька область). Сергій дістав два проникаючі поранення у спину, під обстрілами побратими витягли його до «швидкої», але він вже помер[34].
019711971, Махнівка (Козятинський район)Вінницька область. Молодший сержант, військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади. Мобілізований 16 серпня 2014 року. Учасник бойових дій під Донецьком (Піски, район аеропорту). Через рік служби, у вересні 2015, був демобілізований. З 15 березня 2016 року повернувся до своєї бригади на військову службу за контрактом. Залишилися дружина, син та донька.
13 липня, під час виконання бойового завдання поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області, підірвався на «розтяжці». Помер від поранень у військовому шпиталі м. Харків[35].
Поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) троє військовослужбовців потрапили у засідку під час виконання бойового завдання. Куля влучила Сергію у голову, він загинув миттєво. Тіло добу не могли вивезти з поля бою через обстріли. Похований на Алеї Слави на Центральному кладовищі Чернівців[36]. Намагаючись врятувати побратимів, ще один буковинець, 20-річний Павло Юрбаш з с. Сергії, потрапив у полон. Звільнений 27.12.2017 за обміном[37].
Загинув близько 10:00 поблизу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область). У бойовому зіткненні Олексій закидав противника гранатами, але сам дістав поранення в ногу. Під час відходу був смертельно поранений у голову. Похований в Радивонівці[39]. Прим. 19 липня, журналіст Юрій Бутусов повідомив, що вдалося забрати у російських бойовиків за обміном тіло військовослужбовця 54-ї ОМБр, який загинув під час патрулювання нейтральної смуги кілька днів тому[40].
01958-03-099 березня1958, 58 років, Миколаїв (Львівська область). Мешкав у м. Золочів. Капітан, командир мінометної батареї 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). Адвокат. Після закінчення юридичного факультету Львівського Державного Університету ім. Франка, працював юрисконсультом, а згодом — адвокатом. Пішов на фронт добровольцем. Залишилися дружина та троє дорослих дітей.
Близько 3-ї години ранку внаслідок мінометного обстрілу позицій бригади в районі смт Зайцеве — Майорськ під Горлівкою (Донецька область), загинули 4 військовослужбовці, ще 3 дістали поранень. Після прощання у Золочеві Олександра поховають на Личаківському кладовищі у Львові, на Полі почесних поховань №76[41][42].
Близько 3-ї години ранку внаслідок мінометного обстрілу позицій бригади в районі смт Зайцеве — Майорськ під Горлівкою (Донецька область), загинули 4 військовослужбовців. Олега довезли до лікарні, але врятувати не змогли. Похований у м. Липовець[41][43].
01976-04-1919 квітня1976, СєвєродонецькЛуганська область. Солдат 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). Закінчив ПТУ №101 в Сєвєродонецьку. Був призваний за мобілізацією як доброволець. У квітні 2016 року демобілізувався, але вже 29 травня підписав контракт та повернувся до своєї бригади. Залишилися батько, дружина та син.
Близько 3-ї години ранку внаслідок мінометного обстрілу позицій бригади в районі смт Зайцеве — Майорськ під Горлівкою (Донецька область), загинули 4 військовослужбовців. Похований на Центральному кладовищі Сєвєродонецька[41][44].
01980-10-1919 жовтня1980, Луганська область. З дитинства проживав у м. П'ятихаткиДніпропетровська область. Молодший лейтенант, заступник командира мінометної батареї 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). Закінчив Криворізький педагогічний університет та став вчителем історії у Мар'янівській загально-освітній школі. Перед війною працював у мережі «АТБ». Мобілізований у березні 2014 року як доброволець, через рік підписав контракт на подальшу військову службу. Мати Володимира померла, поки він був на війні. Залишились дружина та однорічний син.
Близько 3-ї години ранку внаслідок мінометного обстрілу позицій бригади в районі смт Зайцеве — Майорськ під Горлівкою (Донецька область), загинули 4 військовослужбовців, ще 3 дістали поранень. Похований у П'ятихатках[41][45].
01993-06-1313 червня1993, УгляТячівський районЗакарпатська область. Старший лейтенант, командир 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Навчався в Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. В лютому 2015 року закінчив Національну академії Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного у Львові (достроковий випуск), та вже навесні 2015 року 21-річний лейтенант потрапив на передову, у 93 ОМБр, і був призначений командиром роти. 10 місяців воював під Донецьком (Піски, район аеропорту). Командування називає його одним з найбільш перспективних і талановитих офіцерів бригади. Залишилася мати, у якої Володимир був єдиним сином.
Увечері поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області, під час патрулювання місцевості зі сторони нейтральної території група військовослужбовців 93-ї ОМБр була обстріляна ворожими силами противника з гранатометів і кулеметів, після чого зав'язався бій, внаслідок якого було поранено 3-х бійців. БМП-2, що виїхала на допомогу та евакуацію, підірвалася на замаскованій противником протитанковій міні. Володимир загинув при близькому вогневому контакті. Серед поранених його товариш та однокурсник, командир 7-ї роти Олександр Сак («Стафф»). Поховали 23-річного офіцера в рідному селі Угля[46][47].
Увечері поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області, під час патрулювання місцевості зі сторони нейтральної території група військовослужбовців 93-ї ОМБр була обстріляна ворожими силами противника з гранатометів і кулеметів, після чого зав'язався бій, було поранено 3-х бійців. БМП-2, що виїхала на допомогу та евакуацію, підірвалася на замаскованій противником протитанковій міні, внаслідок чого Роман загинув. Похований у с. Піски (Лубенський район)[46][48].
Загинув від вогнепального осколкового поранення в результаті обстрілу з протитанкового гранатомету під Маріуполем (Донецька область). 20 липня з двома морськими піхотинцями попрощалися у військовій частині в Миколаєві[49]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій 7 військовослужбовців загинули, 14 отримали поранення. Зокрема, один військовослужбовець загинув поблизу села Водяне, на схід від Маріуполя[50].
3314
Лелеко Василь Іванович
01988-08-3030 серпня1988, ЧаплинкаХерсонська область. Солдат, механік-водій 2-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадно-артилерійської групи 17-ї окремої танкової бригади, в/ч пп В3675. Мобілізований 22 квітня 2015 року, по закінченні року служби підписав контракт.
Трагічно загинув в районі с. Воздвиженка (Донецька область). Похований в смт Чаплинка[51]. Журналіст Юрій Бутусов повідомив про небойові втрати: один загиблий у 53-й ОМБр і один у 17-й танковій бригаді[40].
Взвод Івана був відведений за «Мінськими угодами», але Іван зголосився нести службу на передових позиціях та був відряджений до взводно-опорного пункту роти розвідки в районі міста Мар'їнка (Донецька область). Близько 20:00 до опорного пункту підійшла ДРГ противника, російські бойовики відкрили вогонь зі стрілецької зброї та підствольних гранатометів. Напад відбито. Іван загинув від осколкового поранення, поранені ще двоє захисників. Похований у с. Кононча[52].
01965-02-1414 лютого1965, 51 рік, ГребінкаПолтавська область. Проживав у м. ФастівКиївська область. Молодший сержант, командир протитанкового взводу роти танкової підтримки 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»59-ї ОМПБр. Довгий час працював на залізниці машиністом пасажирських потягів, пізніше — в охоронній фірмі у Києві. На війні з вересня 2014 року, брав участь у боях в районі Донецького аеропорту. Після року на фронті залишився на військовій службі за контрактом. У квітні 2016 року підбив з ПТРК два «Урали» бойовиків з боєприпасами. Нагороджений кількома відзнаками. Одружений.
Був смертельно поранений поблизу с. Новозванівка (Попаснянський район), під час масованого обстрілу українських позицій зі 152-мм артилерії, але зміг самостійно викликати допомогу та підтримувати себе у свідомості, залишаючись на позиції. Похований на Інтернаціональному кладовищі Фастова, на Алеї Слави[53][54].
3317
Матвієць Роман Михайлович (Псевдо «Матвій») Медаль «За військову службу Україні»Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Загинув близько 17:00 поблизу с. Новозванівка (Попаснянський районЛуганська область), під час бойового зіткнення. Роман кинувся у лісосмугу, звідки працював кулемет противника. Врятувавши життя своїх побратимів, загинув на місці від отриманих кульових поранень. Похований у с. Хорошів[53][55].
01972-12-088 грудня1972, Чернівці. Старший солдат, оператор-радіотелефоніст розвідувально-спостережного відділення розвідувального взводу спостереження 54-го окремого розвідувального батальйону, в/ч пп В2803 (Новоград-Волинський). Працював у складі технічного персоналу в обласній лікарні швидкої допомоги. Мобілізований 14 серпня 2015 року. Неодружений. Залишилися батьки, в яких Віталій був єдиним сином.
Загинув близько 5:30 під час артилерійського обстрілу поблизу села Гнутове під Маріуполем (Донецька область). Похований у Чернівцях, на кладовищі, що по вулиці Кишинівській[56][57].
Загинув близько 5:30 під час артилерійського обстрілу поблизу села Гнутове під Маріуполем (Донецька область), снаряд потрапив у бліндаж. Похований у рідному селі Красне[56][58].
Загинув близько 5:30 під час артилерійського обстрілу поблизу села Гнутове під Маріуполем (Донецька область). Похований на Маріупольському кладовищі у Бахмуті[56][59].
Загинув близько 5:30 під час артилерійського обстрілу поблизу села Гнутове під Маріуполем (Донецька область), від прямого влучення снаряду. Похований у Кривому Розі[56][60].
Помер в зоні проведення АТО, місце не уточнено. Після приготування обіду для особового складу Віктор приліг відпочити. Близько 17:00 його спробували розбудити, але він ознак життя не подавав. Медики констатували смерть, попередньо, через гостру серцеву недостатність. Поховання на місцевому кладовищі с. Сатанів, у центрі якого буде започатковано Алею Слави[61].
Загинув від кулі снайпера під час бойового зіткнення з ДРГ противника в районі міста Мар'їнка (Донецька область). Похований у Вишнівці[63].
Люлюк Олексій Олександрович
01983-07-1919 липня1983, БільмакЗапорізька область. Старший солдат 93-ї окремої механізованої бригади. У березні 2014 році підписав контракт та розпочав службу у 92-й механізованій бригаді в с. Башкирівка Харківської області. Весною 2016 року був переведений до 93-ї механізованої бригади. Після підготовки на полігоні в Широкому Лані був відправлений в зону АТО. Залишилися батьки, дружина та двоє доньок.
01985-09-044 вересня1985, Запоріжжя. Солдат, водій БТР 3-ї десантно-штурмової роти 122-го окремого аеромобільного батальйону81-ї ОАЕМБр. Працював водієм на заводі «Кремнійполімер». Мобілізований 15 липня 2015 року. Залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей, донька 2010 р. н. і син 2012 р. н.
Загинув о південь у промзоні міста Авдіївка (Донецька область) під час бойового зіткнення з ДРГ противника. Троє десантників прийняли нерівний бій, двоє захисників загинули, один поранений. Поховали Олега на кладовищі Святого Миколая у Запоріжжі[65].
Загинув о південь у промзоні міста Авдіївка (Донецька область) під час бойового зіткнення з ДРГ противника. Троє десантників прийняли нерівний бій, двоє захисників загинули, один поранений. Похований у Вишгороді[66].
Загинув під час виконання бойового завдання, підірвавшись на міні поблизу міста Авдіївка (Донецька область). Похований у с. Медин[67]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій 3 українських військовослужбовців загинули, ще 3 дістали поранення[68]. Двоє загинули в Авдіївці, один у с. Невельське (Ясинуватський район)[69].
Загинув від вогнепального поранення у голову під час бойового чергування в районі м. ВолновахаДонецька область. Похований на Алеї почесних воїнських поховань Рівнянського кладовища м. Кропивницький[71].
Загинув під час обстрілу на «світлодарській дузі». Як повідомили «Подробиці» з посиланням на штаб, один військовий загинув під час обстрілу смт Луганське (Бахмутський районДонецька область). Поховання в с. Новокраснянка[72].
01992-11-2828 листопада1992, Харків. Військовослужбовець, оператор-навідник артилерійського реактивного взводу 27-ї окремої реактивної артилерійської бригади. Мобілізований у листопаді 2015 року як доброволець, згодом підписав контракт на військову службу. Залишилися батьки, дружина та син.
Був знайдений мертвим у лісопосадці поблизу селища Ракша (Добропільський район Донецька область). Загинув від вогнепального поранення у голову. Основні версії слідства — самогубство. Родичі вважають, що причиною смерті могло стати вбивство.[75]
20 липня дістав важке поранення у голову поблизу с. Полтавка (Костянтинівський район) на Донеччині, 9 днів перебував у комі. Помер у Харківському військовому госпіталі. Похований в с. Слободище[76].
Загинув близько 21:00 поблизу смт Луганське (Бахмутський район Донецька область). Похований в рідному селі[77].
3335
Нечипоренко Роман Володимирович
01978-07-1414 липня1978, ЛубниПолтавська область. Прапорщик, військовослужбовець 58-ї окремої мотопіхотної бригади (Суми). 2002 року закінчив Лубенський лісотехнічний коледж, але вирішив стати військовим. Протягом 15 років проходив військову службу у в/ч А2975 (3097-ма база технічних засобів служби пального) в Лубнах. Брав участь в миротворчій місії ООН в Сьєрра-Леоне. Останній рік служив у 58 ОМБр. Залишилися мати, дружина та двоє дітей.
Загинув від вогнепального поранення на території військовій частині поблизу Авдіївки (Донецька область). За попередніми висновками судмедекспертизи - боєць скоїв самогубство. Родичі вважають, що причиною смерті могло стати вбивство.[78]
Загинув у ніч на 30 липня в результаті ДТП, яка сталася в районі Лисичанська (Луганська область). Разом із Юрієм в автомобілі були троє його побратимів, всі вони госпіталізовані[81].
01972-02-2323 лютого1972, Піщане (Сумська міська рада)Сумська область. Мешкав в АР Крим. Сержант, військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Свого часу лужив на Кавказі та у Середній Азії. У 2014 році працював на хімічному заводі в Криму, після окупації півострова російськими військами повернулся на Сумщину та навесні 2014 року добровольцем пішов у 15-й БТО «Суми». У квітні 2015 демобілізувався, а у липні 2015 знову пішов на фронт у складі 128-ї бригади. Розлучений. Залишилися батьки, 23-річна донька та брат, який служив разом із Віталієм.
Загинув в районі Донецького аеропорту під час обстрілу опорного пункту, в результаті розриву гранати. Похований на Алеї Слави Центрального кладовища міста Суми[82]. За повідомленням ЗМІ один військовослужбовець загинув біля селища Опитне (Ясинуватський район)[83].
Ніс службу в районі міста Попасна (Луганська область). Близько 14:00, був поранений у голову та шию на позиції, — 5 кульових поранень. Того ж дня, близько 19:00, помер в лікарні міста Попасна. Основні версії слідства — самогубство, або необережне поводження зі зброєю. Похований у с. Маньківка[84]. Рідні домоглися повторної судово-медичної експертизи, 13.07.2017 проведено ексгумацію. Експертиза підтвердила, що кулі увійшли під різними кутами[85].
47 років, проживав в смт КатеринопільЧеркаська область. Старший лейтенант мотопіхотної бригади ЗСУ (в/ч не уточнено, ймовірно, 59-та ОМПБр). Закінчив військове училище і, відслуживши в ЗСУ, звільнився в запас. Призваний за мобілізацією. Залишилася цивільна дружина та дві доньки, які мешкають в Донецькій області.
01992-09-1010 вересня1992, Рокитне (Кременчуцький район)Полтавська область. Проживав у м. Кам'янськеДніпропетровська область. Молодший сержант, сержант роти з матеріального забезпечення 9-ї роти 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. У два роки залишився без батьків, його з братом виховували дідусь з бабусею. Навчався у Вищому професійному училищі №7 в Кременчуці за спеціальністю «маляр-штукатур». Згодом обрав професію бармена, поїхав до Києва, де працював в ресторані. У червні 2015 року, пішов на військову службу за контрактом, обороняв Піски в районі Донецького аеропорту. Залишилися старший брат і бабуся.
Загинув поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області в результаті підриву на фугасі під час виконання бойового завдання. Від вибуху «Бармен» і «Мультік» загинули на місці, «Тарік» помер у машині «швидкої», ще один боєць дістав поранення. Похований у с. Рокитне[89][90].
01994-07-1818 липня1994, СтаромлинівкаВеликоновосілківський районДонецька область. Мешкав в смт Велика Новосілка. Молодший сержант, заступник командира бойової машини — навідник-оператор 9-ї роти 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. 2012 року переїхав до райцентру. Закінчив місцевий професійний ліцей. На фронті з 2014 року, служив за контрактом кулеметником у 1-му батальйоні 93 ОМБр. Під час боїв за Іловайськ, був захоплений в полон, звільнений 21 вересня 2014 року разом з 27 іншими бійцями. Після лікування у шпиталі, знову повернувся на фронт. Під час відпустки поїхав до Харкова та вступив на заочну форму навчання факультету післядипломної освіти у Харківському національну університеті Повітряних сил імені Кожедуба. Залишилися батьки та четверо молодших братів.
Загинув поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області в результаті підриву на фугасі під час виконання бойового завдання. Похований в смт Велика Новосілка[89].
01977-11-2626 листопада1977, Дніпро. Молодший сержант, т.в.о. командира взводу 9-ї роти 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. 1997 року закінчив механіко-металургійний технікум. Інженер і менеджер. Прийшов до військкомату добровольцем, мобілізований на початку 2015 року, захищав Піски, після демобілізації підписав контракт і повернувся на передову. Залишилася мати.
Загинув поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області в результаті підриву на фугасі під час виконання бойового завдання. Від вибуху двоє бійців загинули на місці, «Тарік», який йшов третім, помер від поранень в машині «швидкої». Похований у м. Дніпро[89][91].
01965-09-044 вересня1965, 50 років, Павлівка (Іллінецький район)Вінницька область. Старший солдат, старший механік-водій механізованої роти 30-ї окремої механізованої бригади. Мобілізований 4 лютого 2015 року. Після демобілізації проходив реабілітацію в санаторії. 15 липня 2016 підписав контракт на військову службу з Гайсинською військовою частиною (ймовірно, 59 ОМПБр) і повернувся в рідну 30-ту ОМБр. Залишилися мати, дружина та двоє синів, 14 і 7 років, і старший син від першого шлюбу.
Загинув увечері поблизу міста Волноваха (Донецька область) від множинних вогнепальних осколкових поранень внаслідок підриву на вибуховому пристрої. Вибухом Сергію відірвало обидві ноги. Похований у с. Павлівка[92].
3347
Простяков Сергій Сергійович
01982-01-1515 січня1982, Миколаїв. Матрос, водій десантно-штурмового відділення десантно-штурмового батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти (Миколаїв). Працював на консервному заводі «Вікторія». Мобілізований 9 липня 2015 року як доброволець. Залишилися батьки та молодший брат.
3 серпня, неподалік села Широкине (Волноваський район Донецька область) під час виконання бойового завдання група морпіхів на автомобілі підірвалась на протитанковій міні. Сергій, який був за кермом, дістав найтяжчих поранень, прийнявши удар на себе й врятувавши життя товаришу. Помер в лікарні міста Маріуполь, не виходячи з коми. Після прощання у військовій частині, Сергія поховали у м. Миколаїв[93].
01994-09-2828 вересня1994, ПокровськДонецька область. Солдат, сапер 1-ї штурмової роти «Вовки Подолянина» (ДУК ПС) 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Навчався у Донецькому національному університеті. Один з організаторів руху «Громадський актив Красноармійська». Коли почалися бойові дії у 2014 році, у 19-річному віці пішов добровольцем на фронт. Переходив у різні підрозділи, щоб завжди залишатись на передовій. Влада як свого бойового побратима згадують бійці «Дніпро-1», батальйону ОУН, 8-го батальйону «Аратта» ДУК ПС. Воював у Пісках та Донецькому аеропорту, під Широкиним, на шахті «Бутівка» та на «світлодарській дузі». Активно вів свої сторінки у Facebook та Twitter, робив багато фото з фронту. Щойно був зарахований на юридичний факультет Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, у майбутньому хотів поєднати цей фах із військовою кар'єрою.
Близько 20:00, під час мінометного обстрілу, поблизу міста Дебальцеве (Донецька область), в районі Луганське — Логвинове, в результаті розриву 120-мм міни дістав поранення, що несумісні з життям, помер дорогою до лікарні. Похований на Алеї Героїв Покровського кладовища[94].
3349
Шелепун Олександр Миколайович
01971-03-088 березня1971, Богатир (Погребищенський район). Проживав у с. Морозівка (Погребищенський район)Вінницька область та у м. Іллінці. Старшина І статті, водій протитанкового відділення протитанково-кулеметного взводу 1-ї мотопіхотної роти 9-го окремого мотопіхотного батальйону, в/ч пп В2248, 59-ї ОМПБр. 1989 року закінчив Погребищенське ПТУ-42. З 1989 по 1992 рік служив у морфлоті в Калінінграді, потім біля Литви на підводному човні. Працював у київській міліції, пізніше у ВПУ-42 в місті Погребище майстром з водіння. Останнім часом мешкав з дружиною в Іллінцях. Призваний на військову службу за контрактом 31 травня 2016 року. Залишилися мати, дружина та чотири доньки від попередніх шлюбів.
Помер внаслідок серцевого нападу під час охорони блокпосту у місті Костянтинівка (Донецька область). Похований на Алеї Слави Центрального кладовища м. Суми[96].
Загинув у бою близько 0:30 під час атаки російських бойовиків в районі міста Попасна (Луганська область). Дмитро був на позиції, вираховував та подавляв ворожого кулеметника, коли поряд із ним розірвалася міна. Врятувати бійця не змогли[97]. За даними ІАЦ РНБО, що оприлюднені на брифінгу 13 серпня, за минулу добу один військовослужбовець загинув, двоє поранені[98]. Медперсонал лікарні м. Попасна повідомив спостерігачів СММ ОБСЄ, що військовослужбовець ЗСУ помер від поранень, які отримав 12 серпня в Попасній[99].
12 серпня о 23:40 російські бойовики почали артилерійсько-мінометний обстріл позицій ЗСУ в Майорську під Горлівкою (Донецька область). Максим дістав важке поранення у груди, його доставили в лікарню Бахмута. Помер від поранень о 3:00 в лікарні. Похований в Токмаку[100].
01979-12-1818 грудня1979, Полтава. Майор, начальник ППО 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Кадровий військовий. Пройшов бої під Дебальцевим у складі 128-ї ОГПБр, де служив командиром батареї ракетно-артилерійського дивізіону. Один з офіцерів, які 2015 року «з нуля» створили 10-ту ОГШБр. Залишилися батьки, дружина та троє дітей.
Загинув під час бойового зіткнення з диверсійно-розвідувальною групою російських найманців в с. Єлизаветівка (Мар'їнський район) Донецької області. Похований на Алеї Слави Розсошенського кладовища у Полтаві[101].
3354
Нестеренко Віктор Григорович
019541954, 62 роки, мешкав у м. БердянськЗапорізька область. Волонтер, майстер з ремонту озброєння 56-ї окремої мотопіхотної бригади (Мирне). Після звільнення зі ЗС України на пенсію, з початком війни на сході України, вирішив, що його досвід стане в пригоді в зоні бойових дій та повернувся до війська як волонтер.
01973-08-1717 серпня1973, КельменціЧернівецька область. Молодший сержант, командир відділення ГСАБатр 122-го окремого аеромобільного батальйону81-ї ОАЕМБр. Працював газозварювальником у приватного підприємця. Призваний за мобілізацією 27 січня 2015 року, по закінчені терміну уклав контракт на подальшу службу. Залишилися мати, дружина та четверо дітей, три доньки й син (1998, 2001, 2004 та 2008 р. н.).
01979-04-2727 квітня1979, Черевки (Миргородський район)Полтавська область. Старшина, заступник командира взводу роти вогневої підтримки 3-го батальйону 25-ї окремої аеромобільної бригади. Працював у приватному підприємстві «Ладабудсервіс» бригадиром у будівельній бригаді. У листопаді 2014 року підписав контракт на військову службу та взимку вирушив на фронт. Залишилися мати та молодший брат, який теж воював.
Загинув під час мінометного обстрілу в районі міста Авдіївка (Донецька область). Похований у Пашковці[106][107].
3358
Гребенкін Олександр Олександрович
01992-08-1717 серпня1992, ХрестівкаЧаплинський районХерсонська область. Солдат, гранатометник зенітно-кулеметного відділення радіолокаційної роти (в/ч А2845, Скадовськ) 14-ї радіотехнічної бригади (Одеса). У листопаді 2011 року був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Криму. З 2013 року служив за контрактом. Після окупації півострова з квітня 2014 року ніс службу за контрактом у Скадовську. Пройшов чотири ротації в зону АТО.
01977-11-1010 листопада1977, Слов'янськДонецька область. Старший сержант, механік-водій БМП-154-ї окремої механізованої бригади (Бахмут). В ранньому віці втратив матір, виховувався батьком. Мобілізований у вересні 2015 року. Залишилися батько та неповнолітній син. Місцеві мешканці в коментарях повідомляють, що брат Миколи під час окупації Слов'янська долучився до ополченців під керівництвом російського терориста Гіркіна.
Загинув у ніч на 19 серпня під час артилерійського обстрілу поблизу села Троїцьке (Ясинуватський район) Донецької області, снаряд розірвався в трьох метрах від нього. Похований у Слов'янську[109]. Прим. Місце смерті потребує уточнення. ЗМІ повідомляють, що Микола загинув поблизу с. Троїцьке (Ясинуватський район), але 54 ОМБр несе службу на «світлодарській дузі», можливо, Троїцьке (Попаснянський район).
Загинув під час бойових дій у Майорську під Горлівкою (Донецька область). Внаслідок розриву міни отримав наскрізне проникаюче поранення шиї та грудної клітки, помер від гострої крововтрати. Похований у м. Бориспіль, де мешкають родичі Михайла, на Алеї Слави міського кладовища по вулиці Покровській[110]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу двоє українських військовослужбовців загинули та 8 зазнали поранень. Усі втрати понесені внаслідок обстрілів на Донецькому напрямку[111].
Загинув близько 14:00 під час обстрілу з АГС поблизу смт Зайцеве (Донецька область) внаслідок вибуху гранати, прикривши собою товариша. Похований у Соколівці[112]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій один український військовослужбовець загинув, 4 зазнали поранень[113].
01967-02-2222 лютого1967, ШепетівкаХмельницька область. Молодший сержант, навідник-оператор БМП-2 6-ї штурмової роти 93-ї окремої механізованої бригади. Займався різьбярством церковних іконостасів, працював будівельником. На фронт пішов добровольцем, з вересня по листопад 2014 року воював у складі батальйону «Донбас». В листопаді 2014 підписав контракт на службу в 93-й ОМБр. Учасник оборони Донецького аеропорту. Залишилася дружина та двоє дітей, син і донька-першокласниця.
01974-08-1616 серпня1974, Львів. Молодший лейтенант, командир взводу — старший офіцер батареї, т.в.о. командира 5-ї гарматної артилерійської батареї 2-го гарматного артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади, в/ч пп В1428. Служив у Прикордонних військах. Мав дві вищі освіти, 1997 року закінчив Український державний лісотехнічний університет, 2005 року закінчив правничий факультет ЛНУ ім.І.Франка. Працював за фахом юриста. Активний учасник Революції Гідності. До війська пішов солдатом-добровольцем 4 вересня 2014 року, після демобілізації підписав контракт на військову службу в 44 бригаді. Нагороджений Почесною відзнакою бригади. 2016 року пройшов курс підготовки офіцерів в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного. Залишилася дружина та двоє дітей, 15-річна донька і 10-річний син.
Місце й обставини не уточнено. Загинув у зоні АТО під час виконання бойового завдання. Похований на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №76[116].
9 серпня 2014 року, під час передислокації батальйону на інший блокпост в районі міста Дебальцеве (Донецька область), танк, в якому їхав Олександр, потрапив під обстріл та підірвався на міні. Військовий дістав осколкові поранення та переломи кінцівок, роздроблення стопи. В Артемівській лікарні йому встановили апарат Ілізарова, в подальшому лікувався у Київському та Ірпінському шпиталях. 31 серпня йому зробили операцію, а 2 вересня уві сні він впав у кому, в якій перебував останні два роки. У ніч на 24 серпня Олександр помер. Похований у Мені[117].
01975-05-088 травня1975, ВасильківКиївська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону128-ї ОГПБр. Боєць «Легіону Свободи». З 1992 по 1997 рік служив у Повітряних силах. 1995 року закінчив Київський інститут Військово-Повітряних Сил. Був інженером-механіком, мав спеціальність «спеціаліст із авіаційного озброєння» та звання старшого лейтенанта. Приватний підприємець. Член Васильківської міської організації ВО «Свобода» з 2012 року. На фронт пішов добровольцем. Залишилася дружина та донька 2005 р. н.
Загинув у ніч на 24 серпня, поблизу міста Красногорівка (Донецька область), за іншими джерелами поблизу смт Зайцеве, в результаті мінометного обстрілу. Міна потрапила у бліндаж. Похований у Василькові[118].
3367
Володько Максим Миколайович
01989-10-2222 жовтня1989, Одеса. Старший сержант — командира гармати 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. 2010 закінчив Миколаївський аграрний університет і здобув базову вищу освіту бакалавра, за спеціальністю «Механізація та електрифікація сільського господарства». З 22.10.2010 по 13.10.2011 проходив строкову військову службу на посаді командира відділення в/ч 3024. З 19.03.2014 по 27.11.2014 проходив військову службу за мобілізацією в Очаківському РВК на посаді начальника служби захисту інформації. З 29.11.2014 по 13.03.2015 — начальник речового складу в/ч пп В1079. З 06.01.2015 по 07.03.2015 брав участь в АТО. 06.08.2015 добровільно прийшов у військо за мобілізацією вдруге, в/ч пп В3950.
Загинув від кулі снайпера близько 17:00 на передовій, на крайньому блокпості села Широкине (Волноваський район Донецька область). 28 серпня побратими прощались з Володимиром на базі батальйону «Аратта» в Маріуполі. Похований у Новому Роздолі на Малихівському цвинтарі[121].
01961-11-055 листопада1961, 54 роки, Кам'янка-БузькаЛьвівська область. Проживав у с. Новий ВитківРадехівський район. Молодший сержант, військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади. Навчався в Добротвірському СПТУ за спеціальністю електрозварювальник. Після строкової армійської служби, у 1984 році розпочав свою трудову діяльність в м. Кам'янка-Бузька, а з 1985 року працював на Радехівщині. Мобілізований 13 серпня 2015 року. Залишилися батьки, дружина, діти та внуки.
01996-01-099 січня1996, ПапужинціТальнівський районЧеркаська область. Солдат, командир ЗУ-2354-ї окремої механізованої бригади (Бахмут). Грав у папужинській футбольній команді «Славутич». Вчився у м. Ватутіне. В березні 2016 року підписав контракт на військову службу. Проходив підготовку Навчальному центрі «Десна», де його хотіли залишити інструктором, але Василь вирішив їхати на передову. Незабаром мав поїхати до Німеччини на військові навчання сержантів. Залишилися дружина, мати та вітчим.
Загинув від осколкових поранень під час мінометного обстрілу опорного пункту поблизу смт Луганське (Бахмутський район Донецька область). Похований в с. Папужинці[124]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій в зоні АТО загинув один військовослужбовець, ще 9 дістали поранення[125].
3373
Васюк Олександр Павлович
01965-08-2929 серпня1965, 50 років, Рівне. Старший солдат, гарматник 54-ї окремої механізованої бригади (Бахмут). Мобілізований у липні 2015 року як доброволець, на той час його брат теж був на фронті. Залишились дружина та 20-річний син.
19 серпня в районі міста Бахмут (Донецька область), танк, в якому перебував військовослужбовець, попав під обстріл та загорівся. Олександра витягнули з вогню та евакуювали до лікарні з опіками понад 60% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження. Похований у Рівному на кладовищі у мікрорайоні «Тинне»[126].
01981-04-2929 квітня1981, Кам'янськеДніпропетровська область. Проживав у м. Дніпро. Доброволець, командир взводу 1-ї окремої штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Один з найкращих штурмовиків ДУК. Закінчив Хмельницьке професійно-технічне училище за спеціальністю столяр-тесляр. Працював в охоронній фірмі, супроводжував вантажі за кордон. Займався спортом. П'ять років прослужив у складі миротворчих сил в Іраку. З перших днів війни воював у складі батальйону ОУН, згодом перейшов до ДУК. Залишилися мати і брат.
01977-05-1010 травня1977, Богданівка (Знам'янський район)Кіровоградська область. Старший солдат, старший навідник гармати 56-ї окремої мотопіхотної бригади (Мирне). Після строкової військової служби, з 1997 року працював в ДП «Чорноліське лісове господарство», спочатку охоронцем, а з 2001 року — верстатником деревообробних верстатів цеху переробки деревини. Мобілізований 9 липня 2015 року. Залишилися дружина та двоє дітей, донька і син.
Загинув о 22:00 під час артилерійського обстрілу смт Сартана під Маріуполем (Донецька область). В 5 метрах від Олександра розірвався снаряд 152-мм калібру, осколки пробили бронежилет. Похований у Богданівці[129].
01991-07-099 липня1991, ТягунІллінецький районВінницька область. Старший солдат, механік-водій розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти 131-го окремого розвідувального батальйону (курінь УНСО). Батьки померли, коли Микола ще був школярем. До війни працював трактористом. У війську з весни 2016 року, військовослужбовець за контрактом. Неодружений, залишилася сестра.
Загинув під час виконання бойового завдання на території Попаснянського району Луганської області. Тіло з поля бою змогли дістати лише 1 вересня. Похований у с. Тягун[130].
За повідомленням видання «Тиждень» з посиланням на військових, у ніч на 31 серпня під час артилерійського обстрілу поблизу міста Щастя (Луганська область) загинув військовослужбовець 22-го батальйону[131]. За даними Луганської обласної ВЦА, внаслідок обстрілу міста Щастя поранено 28-річну медсестру Щастинської міської лікарні, пошкоджено кілька житлових будинків і храм, один будинок згорів[132].
Загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине (Волноваський район Донецька область). Похований у Радивилові[133].
01994-09-3030 вересня1994, СлавутаХмельницька область. Сержант, командир відділення — командир машини розвідувального взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади. Здобув професію електрогазозварювальника у місцевому професійному ліцеї. Призваний до лав ЗСУ 23 квітня 2014 року, в подальшому уклав контракт на продовження військової служби. Залишилися батьки і молодший брат.
Загинув від кульового поранення близько 1:00 у бойовому зіткненні біля села Богданівка (Волноваський район) Донецької області. Похований в с. Цвітоха Славутського району[134].
Загинув на Луганщині від кульового поранення в голову. Похований в с. Зеленче[135].
3382
Заболотний Микола Петрович
01972-01-2828 січня1972, Мовчани (Жмеринський район)Вінницька область. Старшина, військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). Строкову службу проходив на флоті в Севастополі. Працював на різних посадах у місцевому господарстві. Мобілізований 17 серпня 2015 року. З 1 квітня 2016 перебував у зоні АТО. Залишилися мати, дві старші сестри, цивільна дружина, 19-річна донька та внук, який народився наступного дня після смерті Миколи.
Був поранений в зоні АТО, тривалий час лікувався у кардіологічному відділенні Харківського військового госпіталю, помер від серцевої хвороби. Поховання 6 вересня у с. Мовчани[136].
Помер в Харківському військовому госпіталі, зупинилося серце. Похований у с.Забужжя[137]. 3 вересня волонтери повідомили, що у військовому клінічному центрі в Харкові померли двоє військових[138].
Лазар Олександр Ілліч
01986-05-1313 травня1986, ДроздівкаЧернігівська область. Майор розвідки ЗСУ (в/ч не уточнено). Закінчив Житомирський військовий інститут імені Сергія Корольова, навчався у військово-дипломатичній академії. З 2009 року проходив службу у військовій частині, що належала до Управління розвідки. В зоні проведення АТО перебував з 2015 року. Залишилися батько, дружина та донька. Нагороджений нагрудними знаками «За зразкову службу», «20 років військової розвідки України» та «Герой Києва» (посмертно).
В пам’ять про Олександра Лазара у травні 2019 року на будівлі Дроздівської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
Помер у військовому госпіталі після повернення із зони АТО від важкої хвороби, яку отримав внаслідок перебування у зоні бойових дій. Похований у Дроздівці[139].
01968-06-066 червня1968, Іллінка (Біляївський район)Одеська область. Проживав з сім'єю в м. Очаків. Капітан 3 рангу, заступник командира по роботі з особовим складом 73-го морського центру спеціальних операцій, в/ч А1594 (Очаків). Після багаторічної служби у морському спецназі звільнився в запас. 2006 року заснував Військово-патріотичний спортивний клуб «Майський» в Очакові, займався спортивно-патріотичним вихованням молоді, був президентом клубу і тренером з кіокушин-кан карате (чорний пояс, II дан). З початком бойових дій на Сході, поновився на службі, і з 2014 року перебував у зоні АТО. 3 липня 2015 року за бойові заслуги нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Залишилися дружина, троє дітей та двоє онуків.
Загинув під час виконання спеціального завдання в районі міста Маріуполь (Донецька область), підірвався на протипіхотній міні. Після прощання в Очакові похований в с. Іллінка[140].
3385
Кравченко Олександр Володимирович
01996-04-022 квітня1996, Роздольне (Зміївський район)Харківська область. З 2-х років проживав у с. ТесівОстрозький район Рівненська область. Солдат, старший навідник 1-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї 1-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 30-ї окремої механізованої бригади. 1998 року родина переїхала на Рівненщину. 2013 року закінчив Первомайський професійний ліцей на Харківщині. Працював у воєнізованій охороні в м. Рівне. 31.05.2016 підписав контракт на військову службу. Залишилися батьки та старший брат, теж учасник АТО.
Під час несення служби в зоні АТО захворів на запалення легенів з ускладненнями. 31 серпня його поклали до шпиталю, але хвороба прогресувала. Помер о 5:30 ранку 6 вересня[142].
01969-05-3131 травня1969, ХотівКиєво-Святошинський районКиївська область. Проживав у м. Богуслав. Старший сержант, командир розвідувального відділення, в.о. командира взводу розвідувальної роти 81-ї окремої аеромобільної бригади. З 17 років почав працювати трактористом в рідному селі. Після армійської служби працював трактористом у Хотіві, водієм маршрутки в Києві, охоронником в приватній фірмі, водієм в Кабінеті Міністрів, охоронцем в Державній Службі Охорони. До 2014 останні 5 років працював трактористом в ТОВ «Богуславка Агро». Член УНСО. На фронт пішов добровольцем, 29 жовтня 2014 року підписав контракт до закінчення особливого періоду. Починав службу в 54-му ОРБ, потім його рота була переведена до 81-ї бригади. Учасник боїв за Донецький аеропорт, де був поранений. З весни 2016 тримав оборону в промзоні Авдіївки. Залишилися мати, сестра, 17-річний син і 13-річна донька від попередніх шлюбів, дружина та троє дітей. Дружина Володимира — волонтер БФ «Надія», в подальшому — військовослужбовець ЗСУ.
Фронтові поранення та контузії призвели до серцевого захворювання. 1 вересня, перебуваючи в зоні АТО, Володимир потрапив до реанімації. Помер від розриву аорти в клініці Амосова у Києві, за кілька днів до призначеної операції. Похований в Богуславі[144].
Загинув ввечері в районі міста Мар'їнка (Донецька область) внаслідок мінно-вибухових травм під час обстрілу з АГС. За іншими відомостями, розвідник підірвався на вибуховому пристрої з «розтяжкою» в Мар'їнці та від отриманих поранень помер по дорозі в лікарню. Похований 12 вересня у Любашівці[145].
На передових позиціях батальйону, в районі міста Мар'їнка (Донецька область), під час обладнання взводно-опорного пункту внаслідок спрацювання вибухового пристрою загинули четверо військовослужбовців. Двоє загинули на місці, двоє померли в лікарні від поранень[148][149].
3393
Варенич Олег Володимирович (Позивний «Лєший»)
01984-06-2121 червня1984, ЛунинецьБілорусь. Проживав у с. ТаверівкаЧутівський районПолтавська область. Солдат, старший водій автомобільного взводу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (Коломия). Був відряджений до 46-го батальйону «Донбас Україна». Виріс у селі Нова Парафіївка Кегического району Харківської області, куди з батьками переїхав у 1980-х. Навчався у Кегичевському ПТУ на водія. Працював в селі механізатором. В грудні 2009 року одружився, а у 2010 переїхав до села дружини Таверівка, на Полтавщину. Мобілізований 9 липня 2015 року як доброволець. Залишились батьки, молодший брат, дружина та двоє дітей, 5-річна донька і 2-річний син.
На передових позиціях батальйону, в районі міста Мар'їнка (Донецька область), під час обладнання взводно-опорного пункту внаслідок спрацювання вибухового пристрою загинули четверо військовослужбовців. Двоє загинули на місці, двоє померли в лікарні від поранень. Похований у селі Нова Парафіївка[148][150].
3394
Зуєв Андрій Олександрович
01994-09-2828 вересня1994, Київ (Дніпровський район). Солдат, водій-номер обслуги ЗРБ 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (Коломия). Був відряджений до 46-го батальйону «Донбас Україна». Закінчив Київський професійний ліцей «Авіант», де здобув спеціальності водія, автомеханіка та електрика. Строкову службу проходив у військовій частині зв'язку в Семиполках, водієм-електриком. Потім 2,5 роки служив за контрактом пожежником у 13-й частині МНС Дніпровського району Києва. Мобілізований 9 липня 2015 року, проходив підготовку в Десні, потім служив у Білій Церкві, з грудня 2015 до травня 2016 займався перегонами техніки, з 28 травня 2016 перебував у зоні АТО. Залишились батьки і брат.
9 вересня на передових позиціях батальйону, в районі міста Мар'їнка (Донецька область), під час обладнання взводно-опорного пункту внаслідок спрацювання вибухового пристрою загинули четверо військовослужбовців. Двоє загинули на місці, двоє померли в лікарні від поранень. Медики мобільного шпиталю 11 годин боролись за життя Андрія, о 2:00 він помер. Похований у с. Черняхівка Яготинського району, поряд із могилою бабусі[148][151].
3395
Двигало Григорій Матвійович
01964-05-1111 травня1964, 52 роки, Велика ДимеркаБроварський районКиївська область. Прапорщик, військовослужбовець 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (Коломия). Був відряджений до 46-го батальйону «Донбас Україна». Після 8-го класу школи почав трудову діяльність, працював слюсарем-станочником, майстром з пошиття та ремонту взуття, будівельником. 10 років віддав військовій службі. Любив музику, грав в ансамблі у Великій Димерці. Займався бізнесом, був керівником київських підприємств ТОВ «Завод «ЛугаПласт», ТОВ «Київський магнат». Мобілізований влітку 2015 року, служив на різних посадах, свого часу був командиром гармати. Залишилися син, дві доньки, онуки.
9 вересня на передових позиціях в районі міста Мар'їнка (Донецька область), під час обладнання взводно-опорного пункту внаслідок спрацювання вибухового пристрою загинули четверо військовослужбовців. Григорій підірвався під час знешкодження вибухового пристрою, помер в лікарні від поранень. Похований в смт Велика Димерка[148][152].
3396
Ткаченко Роман Валентинович (Позивний «Ромашка»)
Чернігів. Стрілець окремої тактичної групи імені капітана Воловика Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Понад рік перебував у найгарячіших точках під Донецьком (Піски, Зеніт). Посмертно народжений Відзнакою «Хрест Корпусу».
Близько 16:00 поблизу сіл Нижньотепле та Артема (Станично-Луганський район) Луганської області у перестрілці двоє військовослужбовців загинули, п'ятеро дістали поранення. Попередньо в штабі АТО повідомили про напад ДРГ. Згодом з'ясувалося, що через конфлікт 41-річний військовослужбовець з автомату розстріляв своїх співслужбовців і втік, його затримали неподалік місця трагедії. Після прощання в Генічеську Юрія поховали в с. Гайове (Генічеський район)[156][157].
Близько 16:00 поблизу сіл Нижньотепле та Артема (Станично-Луганський район) Луганської області у перестрілці двоє військовослужбовців загинули, п'ятеро дістали поранення. Попередньо в штабі АТО повідомили про напад ДРГ. Згодом з'ясувалося, що через конфлікт 41-річний військовослужбовець з автомату розстріляв своїх співслужбовців і втік, його затримали неподалік місця трагедії[156][158].
Загинув близько 23:00 на маріупольському напрямку, поблизу села Чермалик (Донецька область) під час обстрілу з САУ 2С1 «Гвоздика». Від розриву снаряду 122 мм був смертельно поранений осколком у спину. Похований на Алеї Слави військового кладовища Соцміста в Кам'янському[159].
Загинув о 22:10 на блокпості поблизу смт Зайцеве (Бахмутський район Донецька область), внаслідок артилерійського обстрілу зі 152-мм гармат 2А36 «Гіацинт-Б». Похований в Малині[160].
Помер в ніч на 14 вересня в розташуванні військової частини 3057 у місті Маріуполь (Донецька область). За попередніми висновками судмедексперта, у бійця стався інсульт[161].
Вдень у промзоні міста Авдіївка (Донецька область) Владислав знешкоджував міну, але наступив на інший саморобний вибуховий пристрій, встановлений терористами. Узявши весь удар на себе, врятував життя своїм побратимам. Помер у вечері в лікарні Авдіївки від мінно-вибухової травми, що несумісна з життям. Похований 20 вересня в с. Червоний Кут[162][163].
01969-10-011 жовтня1969, Житомир. Підполковник, заступник командира по роботі з особовим складом 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. У 1989 році був зарахований на військову службу за контрактом. 1996 року закінчив курси молодих офіцерів Харківського вищого військового училища НГУ й отримав звання молодшого лейтенанта Гвардії. З грудня 2012 року служив у десантних військах. На фронті від початку бойових дій, пройшов всі бої зі своїм 13-м ОДШБ 95-ї бригади. Був поранений біля с. Спартак в районі Донецького аеропорту. Влітку 2015 призначений заступником командира бригади. Залишилась дружина та дві доньки.
18 вересня повернувся із зони АТО, де ніс службу в місті Мар'їнка (Донецька область). В ніч на 22 вересня помер у Харкові від інфаркту. Похований у м. Вовчанськ[166].
01991-04-3030 квітня1991, МагаданРРФСР. З однорічного віку проживав у м. Вінниця. Старший солдат, кулеметник снайперського взводу 53-ї окремої мотопіхотної бригади. Коли Іллі було 11 місяців, він разом із матір'ю повернувся в Україну, до Вінниці. Вступив до Вінницького будівельного технікуму, згодом навчався у Вінницькому торговельно-економічному інституті КНТЕУ. Займався дзюдо. 2011 року розпочав військову службу за контрактом. Після перепідготовки в Старичах 11 лютого 2016 вирушив в зону АТО, останні три місяці перебував у першій лінії оборони. Залишилася мати, в якої Ілля був єдиним сином.
Загинув близько 19:00 під час мінометного обстрілу смт Зайцеве (Бахмутський район Донецька область), на позиції «Зайцеве — Жованка» у передмісті Горлівки. Похований на Алеї Героїв міського кладовища Вінниці[168].
3410
Гук Андрій Мирославович
43 роки, СтрийЛьвівська область. Старшина, сапер 703-го інженерного полку, в/ч А3817 (Самбір). Виріс у сім'ї військового. Служив у Самборі з 7 серпня 2014 року, а з 10 жовтня 2014 перебував у зоні бойових дій. Залишилася дружина.
23 лютого2015 року, під час бойового чергування поблизу смт Станиця Луганська (Луганська область), підірвався на міні та зазнав вкрай важкого поранення голови. Пережив чотири операції в Харківському та Київському військових шпиталях, перебував у комі. Рік і вісім місяців боровся за життя, але помер у лікарні[169].
01974-04-2323 квітня1974, КостянтинівкаДонецька область. Сержант, головний сержант взводу 54-ї окремої механізованої бригади. У 1989—1993 роках навчався у Горлівському автодорожньому технікумі Донецького національного технічного університету. Строкову службу проходив у в\ч 2262 НГУ в Чугуєві. Багато років пропрацював на підприємстві «Український бекон». Мобілізований у березні 2015 року, служив головним сержантом – командиром відділення взводу охорони в Костянтинівському військкоматі. Після демобілізації підписав контракт на службу в 54-й ОМБр, сам попросився на передову, куди був відправлений у травні 2016 року.
28 серпня 2016 року, під час бойового чергування на «Світлодарській дузі» (дебальцівський напрямок), дістав важке поранення внаслідок мінометного обстрілу. Майже місяць провів у Харківському госпіталі, але врятувати його життя не вдалося. Похований у Костянтинівці[170].
01977-02-2121 лютого1977, Північний КавказРРФСР. Мешкав у м. Вінниця з 1993 року. Сержант, командир відділення 53-ї окремої механізованої бригади. Проходив строкову службу, згодом вдруге пішов до армії, пройшов відбір до складу миротворчої місії в Іраку, але тоді в нього народився син. З початком російської агресії 2014 року прийшов до військкомату добровольцем. Мобілізований в серпні 2015, після демобілізації підписав контракт. Розлучений, залишилися мати та син[172].
27 вересня троє бійців вийшли на бойове завдання з розвідки в районі міста Горлівка і потрапили під обстріл. Одного бійця вдалося одразу евакуювати, другий вийшов до своїх через півтори доби. Вони розповіли, що бачили Дмитра із пораненням, з лівого боку у нього йшла кров, він лише встиг сказати: «Виходьте звідси». Через два місяці в морг м. Дніпро було доставлене тіло. Точна дата смерті невідома, загинув у полоні, на хресті вказано жовтень 2016 без дати. Після проведення ідентифікації за ДНК похований 23 грудня 2016 року на Алеї Слави міського кладовища Вінниці[173].
Помер від серцевої недостатності під час несення служби в селі Трудівське (Волноваський район Донецька область). Похований у Прилуках на кладовищі «Новий побут», поряд з могилою матері[175].
01979-09-1818 вересня1979, Красилівка (Ставищенський район)Київська область. Солдат, механік, налагодник бронетехніки 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. Олександр був наймолодшим сином з чотирьох дітей у сільській родині. Працював різноробом на фермі у Красилівці. Мобілізований 27 березня 2014 року. Після підготовки на полігоні в Житомирській області воював під Слов'янськом, та в районі Луганська. Залишилися батьки, троє братів, 18-річна донька від першого шлюбу, дружина та четверо дітей (9-річний син і три доньки — 8, 5 і 4 роки).
Отримав важкі поранення під час обстрілу з РСЗВ «Град»14 липня2014 року поблизу села Зеленопілля (Довжанський район) Луганської області (Атака біля Зеленопілля). Осколок потрапив через ліву ключицю в спину, пошкодивши легеню, хребет та спинний мозок. Був паралізований. Лежав в Дніпропетровську, потім в Одесі, пізніше лікувався в першій обласній лікарні Київщини. Переніс безліч операцій. Під час чергової операції серце Олександра зупинилося. Похований на цвинтарі села Красилівка[176].
01971-12-1717 грудня1971, Полтава. Мешкав у с. СтарицьківкаМашівський районПолтавська область. Доброволець 1-ї окремої штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Навчався у професійно-технічному училищі №23 в Полтаві. Армійську службу проходив у Білорусі, там одружився. Після розлучення приїхав із сином на Полтавщину, до села Старицьківка. У травні 2015 року прийшов добровольцем у полтавський 17-й запасний батальйон ДУК ПС, пройшов вишкіл і з лютого 2016 вирушив на фронт. В липні був поранений на шахті «Бутівка», після лікування одразу повернувся на передову. Залишилися батьки, сестра двоє братів та син. Один з братів теж на фронті.
29 жовтня близько 20:00 дістав важке поранення у голову від кулі снайпера в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Довезли до шпиталю, стабілізували, але рана була несумісна з життям. О 1-й годині ночі В'ячеслав помер на операційному столі. Похований на Алеї Героїв Центрального кладовища Полтави[177].
Загинув у зоні проведення АТО (місце та обставини не уточнені). Похований 6 жовтня у с. Світанок[178]. Прим. В соцмережах повідомляють про нещасний випадок[179].
Загинув під час несення служби в районі с. Кам'янка (Ясинуватський район) Донецької області. Обставини не уточнено. Похований у м. Київ, Лук'янівське військове кладовище[181].
Загинув поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області від множинних вогнепальних поранень під час мінометного обстрілу. Мирослав на чолі розвідгрупи під час виконання бойового завдання виявив ДРГ противника, після чого група потрапила під масований обстріл. Пораненого командира донесли до бази, але він помер. Похований у селі Волохів Яр[184].
За попередньою інформацією, причина смерті — необережне поводження зі зброєю. Загинув в Луганській області (тіло доставлене з Сєвєродонецька). Похований у с. Хренів[185].
Загинув внаслідок ДТП. Близько 15:00 у селищі Мангуш під Маріуполем (Донецька область) автомобіль «Ніссан» з військовослужбовцями ВМС ЗСУ зіткнувся з автомобілем «КРАЗ», який рухався по головній дорозі. Андрій помер від травм по дорозі до лікарні, ще троє військових травмовані[186].
Загинув вночі в районі міста Авдіївка (Донецька область), під час виконання бойового завдання у боэзіткненні з ДРГ противника. Похований на Алеї Слави міського кладовища м. Гайсина[187][188].
3424
Фролов Максим Васильович
01984-02-022 лютого1984, Кривий РігДніпропетровська область. Проживав у м. ЗвенигородкаЧеркаська область. Командир відділення піхоти 54-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Звенигородську школу-інтернат. 2008 року здобув спеціальність землевпорядника в Шевченківському коледжі. Працював на посаді апаратника у Звенигородському сироробному комбінаті. Мобілізований 18 липня 2015 року до 169-го навчального центру, зарахований до 54 ОМБр. У березні 2016 був поранений, після лікування знову поїхав на передову. Залишилися батьки, дружина та 4-річна донька.
Загинув на опорному пункті «Свобода» в районі міста Дебальцеве (Донецька область), внаслідок підриву вибухового пристрою (необережне поводження зі зброєю або самогубство, проводиться слідство). Похований у м. Звенигородка[189].
01994-12-1313 грудня1994, Хмельницький. Лейтенант, командир роти глибинної розвідки 130-го окремого розвідувального батальйону (Рівне). 2016 року закінчив Одеську військову академію. Ще коли вчився, у 19 років писав рапорт з академії, щоб його відправили в зону АТО. Після завершення навчання поїхав на фронт, де перебував з квітня 2016 року. Ніс служби в районі міста Попасна на Луганщині командиром взводу 2-ї розвідувальної роти, в липні призначений командиром РГР, з серпня воював у Донецькій області. Залишилися батьки і сестра.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Мар'їнка (Донецька область). Повертаючись із завдання о 10:50 підірвався на міні МОН-50, зачепивши «розтяжку». Похований на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове міста Хмельницький[190].
Вбитий поблизу міста Дружківка (Донецька область). Тіло з ознаками насильницької смерті знайшли біля блок-посту[191].
3427
Ємець Олексій Васильович
1961, Харків. Майор запасу, артилерист, військовослужбовець ЗСУ (93-тя бригада). Мешкав у районі Холодна Гора в Харкові. В минулому — слідчий прокуратури. Звільнився за станом здоров'я (слабке серце). Журналіст, письменник, історик, правозахисник. Досліджував методи і способи ведення інформаційно-психологічної війни проти українського народу з боку РФ, у співавторстві з Олегом Яциною написав з цієї тематики статтю «Як хочуть нас ділити…» (2009), книги «На війні як на війні» [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (2009), "Операція «Варяг» (2009). Ще тоді спрогнозував російську агресію в Криму в своїй публікації «Місце битви — Крим»[192]. На початку березня 2014 року прийшов добровольцем до військкомату, влітку 2014 був мобілізований.
Загинув під час виконання бойового завдання, в смт Зайцеве (Бахмутський район Донецька область). Підірвався на «розтяжці» та отримав множинні вогневі осколкові поранення, що несумісні з життям. Похований в селі Шарівка (Ярмолинецький район)[195].
3430
Долгов Андрій Валерійович
01975-04-2121 квітня1975, Вінниця. Підполковник, офіцер Центру спеціальних операцій «А»СБУ. Займався кікбоксингом. Закінчив Вінницький ДПУ ім. Коцюбинського. В СБУ з 1995, служив у Києві, з 2003 — в Управлінні СБУ у Вінницькій області. 2002 був зарахований до лав спецпідрозділу «Альфа». У 2012 мав відрядження в Ірак, де охороняв Посольство України. Протягом весни — літа 2014 неодноразово виконував оперативно-бойові завдання у районі проведення АТО. Залишилися мати, дружина, донька та син, який також обрав шлях військового.
16 вересня під час мінометного обстрілу дістав важкі поранення на опорному пункті шахти «Бутівка» поблизу міста Авдіївка (Донецька область). Осколок міни застряг у мозку, перебито хребет та стегнову кістку, втратив багато крові. Не приходячи до тями, переніс п'ять операцій, та був підключений до апарату штучного дихання. У вкрай важкому стані перебував в обласній лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Помер у ніч на 8 жовтня. Похований на Пагорбі Слави ужгородського кладовища «Кальварія»[197].
Загинув об 11.00 біля села Талаківка неподалік Маріуполя (Донецька область), внаслідок осколкового ураження в голову від розриву 82-мм міни. Після прощання у Мелітополі воїна поховали в с. Астраханка, поряд із могилою батька[202].
01988-07-2929 липня1988, Кам'янка (Апостолівський район)Дніпропетровська область. Мешкав у м. Зеленодольськ. Солдат, кулеметник розвідувальної роти 54-го окремого розвідувального батальйону. Працював охоронцем та начальником караула в супермаркеті, потім на супроводі вагонів. Наприкінці зими 2016 року підписав контракт та після двох місяців підготовки у навчальному таборі вирушив на фронт. 19 серпня нагороджений відзнакою батальйону. Залишилися батьки у Кам'янці, дружина та двоє дітей в Зеленодольську, — син і донька, яка народилася за два тижні до смерті батька.
Загинув близько 10:00 під час виконання бойового завдання поблизу села Широкине (Волноваський район Донецька область) від вибуху 120-мм міни. Похований у Кам'янці[203]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій двоє українських військовослужбовців загинули, 8 дістали поранення, 3 отримали контузію. Таких втрат сили АТО зазнали в Новозванівці на Луганщині, та — головним чином — у Широкиному[204]. Волонтери «Повернись живим» повідомили про двох загиблих та двох поранених внаслідок обстрілу на Луганщині (повідомлення о 12:03 10 жовтня)[205]. Луганська обласна поліція та Луганська обласна ЦВА цю інформацію не підтверджують, за даними поліції 10 жовтня під час обстрілу Новозванівки поранено одного військовослужбовця[206][207].
Загинув під час несення служби в районі міста Волноваха (Донецька область), обставини не уточнено[208].
3438
Попов Олександр Васильович
01973-09-077 вересня1973, мешкав в с. УрзуфМангушський районДонецька область. Підполковник поліції, начальник Кальміуського відділення поліції м. Маріуполь. В правоохорониих органах України з 1995 року. Починав з молодшого оперуповноваженого служби з боротьби з економічною злочинністю, потім 14 років пропрацював у кримінальній міліції. З 2012 по 2015 роки очолював кримінальний блок тоді ще Першотравневого райвідділку, а з жовтня 2015 був призначений на посаду начальника Кальміуського відділення. Забезпечував дотримання законності та правопорядку в населених пунктах прифронтової зони сектору «М» Сартана, Старий Крим, Талаківка, Гнутове, Ломакине. Залишилися батьки, дружина та 14-літня донька.
Помер вдома вночі в результаті інфаркту. Похований з воїнськими почестями в селі Урзуф[209].
3439
Сімонов Олександр Олександрович (Позивний «Крупний»)
01993-05-1010 травня1993, СмолінеМаловисківський районКіровоградська область. Солдат, командир бойової машини — командир 3-го відділення 1-го взводу 4-ї роти 2-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Кіровоградське ВПУ № 4, де здобув спеціальність електрогазозварювальника. Потім навчався у Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства за фахом «автомеханік». Захоплювався футболом, був голкіпером у команді «Шахтар» (Смоліне). В травні 2013 року був призваний на строкову службу, з 26 грудня 2014 продовжив військову службу за контрактом. Залишились батьки і сестра.
Загинув о 22:10 поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області від чисельних кульових поранень. Разом з двома бійцями пішов на пост № 2, аби з'ясувати причини невиходу на радіозв'язок особового складу. На посту побачили двох військових у стані алкогольного сп'яніння, один з яких на зауваження почав сваритися і відкрив стрільбу з автомату. Сімонов помер на місці, Поліщук — у лікарні. Похований 19 жовтня у Смоліному[210][211].
Загинув поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області від кульовтго поранення. Разом із Сімоновим Олександром пішов на пост № 2, аби з'ясувати причини невиходу на радіозв'язок особового складу. На посту побачили двох військових у стані алкогольного сп'яніння, один з яких на зауваження почав сваритися і відкрив стрільбу з автомату. В результаті було смертельно поранено двох військовослужбовців, Сімонов помер на місці, Поліщук — у хірургічному відділенні Попаснянської ЦРЛ[210][212].
Загинув (помер) в зоні проведення АТО (місце та обставини смерті не уточнені). Похований у Золочеві[213].
3442
Смирнов Олександр Сергійович
019921992, НововолинськВолинська область. Молодший сержант, командир відділення 14-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Нововолинське ВПУ, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів, навчався на юридичному факультеті ЛНУ ім. Івана Франка. У 2013 році пішов служити за контрактом до 51-ї ОМБр. На війні був майже від початку, пройшов бої за Іловайськ, був поранений, потрапив у полон. Після звільнення та лікування повернувся на фронт. Командування планувало після закінчення університету направити Сашка на офіцерські курси. Залишилися мати, сестра та бабуся.
Загинув в смт Станиця Луганська (Луганська область), під час виконання службових обов'язків (обставини не уточнено). За іншою версією, загинув від рук 56-річного військовослужбовця, на тілі Олександра три кульових поранення. Похований у Нововолинську, на старому міському кладовищі[214].
Застрелився із закріпленої зброї (АКСУ) під час несення служби на кордоні з окупованим Росією Кримом, у тимчасовому таборі на території покинутого солезавода в Генічеському районі Херсонської області[215].
01993-10-2525 жовтня1993, ФастівКиївська область. Старший солдат, кулеметник 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»59-ї ОМПБр. 2011 року закінчив Фастівський центр профтехосвіти за спеціальністю «електрогазозварник, рихтувальник кузовів». У 2010—2012 роках працював за фахом, на ТДВ «Електронагрівач». У квітні 2013 пішов на строкову армійську службу, після закінчення якої, 13 серпня 2014 , підписав контракт до закінчення особливого періоду та був направлений в зону АТО. Неодружений.
Між селом Новозванівка та містом Попасна (Луганська область) на міні підірвався військовий автомобіль «ГАЗ-53-12», за кермом якого був Андрій. До ЦРЛ м. Попасна доставлено чотирьох військовослужбовців з мінно-вибуховими травмами. Андрій від отриманих поранень помер у хірургічному відділенні. Похований на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища міста Фастів[216].
01994-10-2929 жовтня1994, Новопокровка (Солонянський район)Дніпропетровська область. Мешкав у м. Дніпро. Матрос, навідник СПГ 2-го взводу 2-ї роти десантно-штурмового батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти. 2016 року закінчив транспортно-економічний коледж у Дніпрі за спеціальністю «помічник машиніста». Працював охоронцем у ТОВ «Омега», а з весни 2016 року — на «Новій Пошті». Захоплювався грою у футбол. 31 серпня 2016 підписав контракт на військову службу. Після проходження нетривалого навчання, відбув до зони АТО, під Маріуполь, де загинув у другий день свого перебування на фронті. Залишилися батька та молодший брат.
Загинув близько 11:00 на спостережному посту поблизу сел Лебединське та Водяне Донецької області, в результаті смертельного поранення у голову під час обстрілу позиції ворожою ДРГ з підствольних гранатометів. Дмитро до останнього вів вогонь, намагаючись подавити вогневі точки противника. Під час перезарядження до окопу, де він перебував, прилетів ВОГ. Похований у рідному селі Новопокровка[217].
3446
Колубай Сергій Миколайович
01994-11-2828 листопада1994, ЗаміхівНовоушицький районХмельницька область. Молодший сержант, навідник бойової машини 1-го штурмового батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Після 9 класу вступив до Жмеринського вищого професійного училища, яке закінчив 2013 року за спеціальністю «провідник», працював за фахом кілька місяців. У жовтні 2013 пішов в армію на строкову службу і 14 січня 2014 підписав контракт. Пройшов військову підготовку у Львівській області та через кілька місяців у 19-річному віці потрапив на передову, де пройшов бої в «гарячих точках», був поранений. Контракт мав закінчитись через два місяці, хлопець планував повернутися до дому та одружитись. Залишилася мати.
Загинув поблизу села Новозванівка (Попаснянський район Луганська область). За офіційною версією, Сергій застрелився на бойовому посту. Поряд знайшли гільзу калібру 5,45 мм. Родичі та колишні бойові побратими у цю версію не вірять. Похований у с. Заміхів[218].
В травні 2016 під час несення служби в Олександра почалися проблеми зі здоров'ям, лікарі діагностували рак легенів. Півроку чоловік боровся за життя. 20 жовтня помер в Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова. Похований на міському кладовищі Сєвєродонецька[219].
12 квітня 2016 року, під час несення наряду біля шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька»), під Донецьком, потрапив під снайперський обстріл, куля розбила скулову кістку й зупинилась у основі черепа. Хірурги клініки ім. Мечникова у м. Дніпро вилучили кулю під час складної двогодинної операції, і через день Микола прийшов до тями. Вже наприкінці квітня повернувся додому, де пробув кілька тижнів, але в нього почалися проблеми з кишечником. Лікувався у Мукачівському шпиталі, проходив реабілітацію у санаторіях, однак 22 жовтня серце воїна зупинилось. Лікарі діагностували гострий панкреонекроз. Похований в с. Дубове[220].
01993-03-1616 березня1993, Кривий РігДніпропетровська область. Старший солдат, водій-стрілець, розвідник-підривник групи розвідки спецпризначення окремого загону спецпризначення «Азов» в/ч 3057 НГУ. До війни захоплювався парашутним спортом, належав до руху футбольних ультрас. Їздив у Польщу на навчальні курси у приватній військовій компанії. Мріяв стати військовим інструктором міжнародного рівня та навчати українських новобранців. На початку лютого 2015 року прибув до полку «Азов», пройшов базову підготовку, та в подальшому ще багато курсів та навчальних полігонів. На фронті з 17 лютого 2015 року. Спочатку потрапив у розвідку танкового батальйону «Азова», за два місяці перейшов у розвідроту. Залишились батьки та старший брат.
Загинув увечері під час розмінування міни МОН-50 в районі міста Мар'їнка (Донецька область), в зоні відповідальності оперативно-тактичного угруповання (ОТУ) «Маріуполь». Похований на Алеї Слави криворізького Центрального цвинтаря[221].
01981-07-1717 липня1981, ОхтиркаСумська область. Молодший сержант, командир 2-го відділення інженерно-саперного взводу 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар»10-ї ОГШБр. Здобув вищу освіту за фахом програміста. Активний учасник і волонтер Революції Гідності. З початку бойових дій був активним волонтером, допомагав армії, за власний кошт купував потрібні речі та відвозив на передову, у березні 2015 року і сам пішов на фронт добровольцем. 24 серпня 2015 нагороджений почесною відзнакою «Лицарський Хрест родини Мазеп» міжнародної громадської організації «Родина Мазеп»[222]. Залишилися батьки, дружина та син.
Загинув близько 19:00 під час виконання військового завдання поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області. Похований в Охтирці[223].
3451
Хрупчик Іван Васильович
01993-01-2929 січня1993, СудчеЛюбешівський районВолинська область. Солдат 130-го окремого розвідувального батальйону (Рівне). З 2008 по 2011 рік навчався в Любешівському технічному коледжі Луцького НТУ, де здобув спеціальність тракториста-машиніста, водія. Підписав контракт на військову службу, після трьох місяців «учебки» повернувся додому у відпустку, звідки вже вирушив на Схід.
01981-11-2020 листопада1981, Дніпро. Боєць роти «Чорний Туман» Української Добровольчої Армії. Закінчив вище професійне училище, де здобув спеціальність «тракторист, водій широкого профілю». З 18 років займався євроремонтами, мріяв стати військовим, як його дідусь. Був мобілізований до ЗСУ 22 квітня 2015 року, після закінчення строку служби повернувся на фронт добровольцем.
Загинув у промзоні міста Авдіївка (Донецька область), накривши собою гранату та врятувавши життя побратимам. Похований на кладовищі с. Дороге (Дніпровський район)[225].
01992-06-3030 червня1992, МоначинівкаКуп'янський районХарківська область. Мешкав у Куп'янську. Молодший сержант, старшина 5-ї роти 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади. 2010 року закінчив вище професійне училище № 34 за фахом «повар-кондитер». Проходив строкову службу в 40-й бригаді тактичної авіації, де й захопився літаками, служив на аеродромі у взводі охорони. Після армії закінчив військовий коледж. На початку 2016 року підписав контракт на військову службу. Після війни хотів вступити до Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба. Залишився паралізований батько.
Близько 21:00 в районі міста Мар'їнка (Донецька область) зазнав осколкових поранень під час обстрілу з АГС, помер дорогою до лікарні від великої крововтрати. Після прощання у Куп'янську похований на кладовищі села Кучерівка (Куп'янський район)[226].
Загинув близько 17:00 поблизу села Павлопіль (Волноваський район Донецька область) від поранень у голову, отриманих під час мінометного обстрілу. Поховання в Мелітополі[227].
Загинув близько 15:00 в результаті мінометного обстрілу села Широкине (Волноваський район Донецька область). Ще один боєць, Юрій Волков, дістав поранень, від яких помер в лікарні. Прощання з двома захисниками пройшло у будинку офіцерів м. Новоград-Волинський, їх поховали на Алеї Слави Центрального кладовища[228][229].
01989-06-2424 червня1989, Новоград-ВолинськийЖитомирська область. Солдат 54-го окремого розвідувального батальйону, в/ч пп В2803. В родині було п'ятеро дітей, батько помер, з 3-х років Юрій лишився без батьківської опіки і виріс у дитбудинку, що у Денишах під Житомиром. Закінчив вище професійне училище за спеціальністю «електрик». Переїхав жити до матері у село Романівка (2015 року мати Юрія загинула в ДТП). Підробляв в Овручі у столярному цеху, різноробочим на будівництвах, більше року працював охоронцем в ТРЦ «Блокбастер» у Києві. В квітні 2016 року підписав контракт на військову службу. Залишилася цивільна дружина на 9 місяці вагітності.
28 жовтня був важко поранений в результаті мінометного обстрілу села Широкине (Волноваський район Донецька область), помер від множинних осколкових поранень в лікарні Маріуполя. Прощання з двома воїнами 54 ОРБ пройшло в будинку офіцерів м. Новоград-Волинський, їх поховали на Алеї Слави Центрального кладовища[228][230].
01982-12-2929 грудня1982, ТальнеЧеркаська область. Молодший сержант, навідник бойової машини 72-ї окремої механізованої бригади. Закінчив вище професійне училище за спеціальністю «шофер-тракторист». Після строкової служби працював на цукровому заводі та залізниці. Захоплювався активним відпочинком, полюванням та риболовлею. Навесні 2016 року підписав контракт на військову службу. Воював в районі Авдіївки. Залишились батьки, сестра, дружина з дитиною та дві доньки від першого шлюбу.
В ніч на 31 жовтня загинув від кулі снайпера, що поцілила у голову, під час бойового зіткнення поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський район) Донецької області. Похований у м. Тальне[231].
3458
Астахов Станіслав Алієвич
01971-05-1414 травня1971, Чернігів. Волонтер АТО. Працював далекобійником, згодом — водієм у мережі «Ашан». Активний учасник Революції Гідності, був у лавах Чернігівської Самооборони. З початком війни почав возити волонтерську допомогу військовим у найгарячіші точки, в Щастя, Піски, Станицю Луганську.
Влітку 2015 року потрапив під обстріл «Градів», дістав опіки обох ніг. За кілька місяців почалася гангрена, довелося ампутувати спочатку одну ногу, а згодом, після травми, іншу. Ускладнення давало і захворювання на діабет. Станіслав лікувався в обласній лікарні Чернігова, потім у Київському інституті травматології. Помер уві сні в ніч на 30 жовтня. Похований в Чернігові[232].
3459
Вашура Микола Васильович (Позивний «Мент»)
01977-10-3030 жовтня1977, КременчукПолтавська область. Старший сержант, військовослужбовець 93-ї ОМБр. До війни два роки служив у патрульній службі МВС в Кременчуці. На фронт потрапив 2014 року в складі 93-ї ОМБр, з 27 жовтня 2014 воював у Пісках. Учасник боїв за Донецький аеропорт. В Опитному Миколі в бронежилет, у задню пластину, з автоматної черги потрапило 7 куль. Тоді у нього були поламані ребра, але від госпіталізації він відмовився. У вересні 2015 демобілізувався, а вже через два місяці, 9 листопада, підписав контракт і повернувся в зону бойових дій. Залишилися мати та син 2006 р.н.
Помер через зупинку серця у ніч з 30 на 31 жовтня під час несення служби у Покровську (Донецька область). Після чергування приліг відпочити й не прокинувся, помер уві сні. Похований на Свіштовськму кладовищі у секторі Героїв АТО[233].
01987-12-2222 грудня1987, ДубноРівненська область. З 4-х років мешкав у с. Адамівка (Березнівський район). Молодший сержант, командир відділення зв'язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар»10-ї ОГШБр. Після смерті батька переїхав жити до села Адамівка. Закінчив вище професійне училище № 7. Працював на будівництві. З 2012 року був директором ТОВ "ТВК «Меркурій» у Києві (оптова торгівля). Активний учасник Революції Гідності, зокрема протистояння на Грушевського та на вулиці Інститутській, був поранений. Пішов на фронт добровольцем від самого початку бойових дій, а в грудні 2014 підписав контракт до закінчення особливого періоду. Залишилися мати, сестра та дружина, яка теж служить в батальйоні «Айдар». Вони познайомилися на війні, одружилися 28 серпня 2016 року.
В ніч на 2 жовтня, поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області, загинули двоє бійців батальйону «Айдар», ще двоє дістали поранень. За попередніми даними, бійці загинули через детонацію боєприпаса у каналі ствола міномету М120-15 «Молот». Проводиться службове розслідування. Після прощання на Майдані у Києві та Рівному, похований в с. Адамівка[234][235][236].
В ніч на 2 жовтня, поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області, загинули двоє бійців батальйону «Айдар», ще двоє дістали поранень. За попередніми даними, бійці загинули через детонацію боєприпаса у каналі ствола міномету М120-15 «Молот». Проводиться службове розслідування. Після прощання на Майдані у Києві, Рівному та Дубно, похований в с. Студянка, хутір Дворище[234][235][238].
3462
Сірик Юрій Володимирович
01975-12-2929 грудня1975, ОвручЖитомирська область. З 2007 року проживав у с. НовоівницькеАндрушівський район. Сержант, командир відділення стрілецько-зенітного взводу 30-ї окремої механізованої бригади. Закінчив вище професійне училище, де здобув фах електрика. Після строкової армійської служби з 1995 по 2006 рік служив у прикордонних військах. У 2010—2011 роках працював начальником охорони у київській фірмі «Ельба Інвест». Був мобілізований у березні 2014 року. Пройшов бої за Степанівку, бої за Савур-могилу, бої за Дебальцеве. В травні 2015 демобілізувався, повернувся додому, але згодом продовжив службу за контрактом і знову вирушив на передову. Розлучений, залишилися мати і 16-річний син.
Загинув від смертельного поранення під час мінометного обстрілу поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області. Похований в с. Степок (Андрушівський район), де живе мати Юрія[239]. За інформацією речника Міноборони з питань АТО, за минулу добу двоє військових загинули, 5 зазнали поранень. Полковник Андрій Лисенко уточнив, що двоє бійців загинули і двоє поранені в результаті мінометного обстрілу поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області[240].
3463
Узлов Андрій Миколайович
01982-10-1919 жовтня1982, ОлександріяКіровоградська область. Командир БТР 1-го окремого мотопіхотного батальйону «Волинь»14-ї ОМБр. Закінчив Олександрійський профліцей (ПТУ № 13) за фахом «електрослюсар». Служив в армії в Криму. Потім працював охоронцем в магазинах, клубах, займався приватними будівельними ремонтами. Їздив на заробітки в Севастополь, Харків. Був призваний за мобілізацію у вересні 2014 році, брав участь у боях в Дебальцеве, Горлівці, Красногорівці, по закінченні строку служби повернувся додому. В червні 2016 року підписав контракт і повернувся до свого батальйону. Неодружений, залишилися мати і старший брат.
Помер в розташуванні батальйону в смт Новоайдар (Луганська область). 1 листопада був присутній на вечірньому шикуванні, а вранці, о 10:00 тіло Андрія знайшли під відкритим небом без ознак життя. Попередньою причиною смерті назвали інсульт. Похований на Верболозовському кладовищі Олександрії[241].
01994-09-2525 вересня1994, Київ. Молодший сержант, стрілець-санітар взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Вихованець київської школи регбі, гравець команди «Авіатор» (Київ) та молодіжної збірної Центрального регіону. 2010 року вступив до Деснянського економіко-правового технікуму при МАУП. Після отримання диплома молодшого спеціаліста працював помічником депутата і заочно навчався в Деснянському інституті МАУП. 27 лютого 2016 року підписав трирічний контракт, до 29 квітня проходив підготовку на полігоні Десни, після чого вирушив на фронт. Залишилися батьки.
Загинув близько 19:00 під час мінометного обстрілу промзони міста Авдіївка (Донецька область), внаслідок прямого влучання 120-мм міни в окоп. Похований на міському кладовищі «Берковець»[242].
15 вересня до 1-й міської лікарні Мелітополя звернувся військовий, якому стало погано. Його привезла дружина. Лікарі виявили в нього осколкове поранення скроневої області, від гранати. Він розповів, що отримав поранення три дні тому в зоні АТО, приїхав до дому у відпустку. Романа поклали в реанімацію, він перебував у важкому стані. Ввечері того ж дня його санавіацією доправили до Запоріжжя. Після тривалого перебування в комі Роман помер в обласній лікарні. Поховання в Мелітополі[243]. За інформацією речника Міноборони з питань АТО, військовослужбовець, який раніше отримав поранення в районі проведення АТО, помер в лікарні м. Запоріжжя[244] 3 листопада Максим Мірошниченко, боєць АТО та колишній журналіст, повідомив схожу історію: в Запорізькій лікарні помер військовослужбовець 56-ї ОМПБр, 29-річний шахтар з Павлограда, який впав у комі, в нього виявили пухлини в мозку. Він нібито був демобілізований з військової служби «заднім числом»[245]
01973-01-1818 січня1973, Київ (Деснянський район). Старший матрос, оператор протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 501-го окремого батальйону морської піхоти36-ї окремої бригади морської піхоти. Закінчив вище професійне училище, де здобув професію зварювальника. Працював водієм таксі, експедитором, сортувальником в «Епіцентрі». Захоплювався полюванням. Був мобілізований як доброволець, служив зенітником у прикордонних військах, через рік, 18 травня 2016, підписав контракт на подальшу військову службу в морській піхоті. Залишились батьки, дружина та двоє дітей (сину виповнилося 13 років у день смерті Олександра).
Загинув вранці у боєзіткненні з ДРГ противника, яка підійшла під прикриттям мінометного обстрілу, поблизу села Павлопіль (Волноваський район Донецька область). Похований на Лісовому кладовищі Києва[246].
01976-06-2424 червня1976, ЯкторівЗолочівський район. Мешкав у Львові. Молодший сержант, військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Любив футбол, грав у команді рідного села Якторова. Закінчив вище професійне училище у Львові. Строкову службу проходив у Хмельницькому, командиром БМП у званні молодшого сержанта. Повернувшись, одружився та переїхав жити до Львова. Їздив на заробітки у бригаді будівельників. Мобілізований навесні 2014 року, 10 місяців служив інструктором на Яворівському полігоні, а потім у складі 128-ї ОГПБр вирушив на фронт. Демобілізувався у вересні 2015 року, а у вересні 2016 підписав піврічний контракт з 24-ю ОМБр і повернувся на передову. Залишились дружина та двоє дітей.
Загинув на бойовому посту поблизу села Новозванівка (Попаснянський район Луганська область) під час мінометного обстрілу, від осколкового поранення, що несумісне з життям. Після прощання у Гарнізонному Храмі м. Львова Олега поховали в рідному селі Якторів[247].
3468
Суприкін Олег Олегович
01987-09-1111 вересня1987, Зелена (Волочиський район)Хмельницька область. Мешкав у с. Наркевичі. Військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено, можливо 14 ОМБр). Закінчив Волочиський промислово-аграрний професійний ліцей де отримав професії муляра і монтажника. Строкову військову службу проходив в 302-му зенітно-ракетному полку у Харкові. Працював у будівельно-ремонтній бригаді. Захоплювався футболом, грав у волейбол і настільний теніс. Заочно навчався на кафедрі міського будівництва та господарства Будівельно-технологічного інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури, отримав ступінь бакалавра. З весни 2016 року проходив військову службу за контрактом. Неодружений, залишилися мати і молодша сестра.
01989-07-2323 липня1989, Панасівка (Козятинський район)Вінницька область. Мешкав у сусідньому селі Гурівці. Сержант, інструктор з вогневої тактичної підготовки 199-го навчального центру ВДВ. Був мобілізований у липні 2014 року, розвідник, командир відділення 128-ї ОГПБр, позивний «Десант». Пройшов гарячі точки: Попасна, Нікішине, бої за Дебальцеве, 23 грудня 2014 зазнав важкого поранення у плече, один осколок так і залишився в тілі. Після лікування, у січня 2015, повернувся на фронт, а в березні був демобілізований. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Під час місцевих виборів у жовтні 2015 року балотувався до Козятинської районної ради по 28-му округу від Європейської партії України[249]. 11 грудня 2015 підписав контракт на військову службу в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Як повідомляють житомирські ЗМІ, останнім часом мешкав у Бердичеві. В зону АТО виїхав у складі підрозділу 199-го Центру ВДВ. Залишились мати, дружина та двоє маленьких синів, 7 і 4 років.
Загинув близько 7:00 від мінно-осколкового поранення, підірвавшись на фугасі за 350 м від взводного опорного пункту, під час розвідки в районі Торецька (Донецька область). Бойовий товариш Олександра розповів, що він загинув під час бойового зіткнення з ДРГ противника. Похований в с. Панасівка[250].
01976-12-1010 грудня1976, Миколаїв. Мешкав у с. СливинеМиколаївський район (Миколаївська область). Сержант, військовослужбовець 1-ї штурмової роти «Вовки Подолянина» (ДУК ПС) 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Миколаївський національний аграрний університет, інженер-механік. Цікавився психологією. Працював на фабриці «Сандора», у Школі моряків виконробом з оснащення електротехнікою, на будівництвах. До війни був приватним підприємцем[251]. Був призваний за мобілізацією в березні 2015, з серпня 2015 воював під Маріуполем, матрос, навідник десантно-штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти36-ї ОБрМП. Під час служби познайомився з бійцями ДУК ПС та активістами «Правого сектору» в Миколаєві. Після демобілізації у березні 2016, брав активну участь у діяльності миколаївського осередку НВР «Правий сектор». На фронт повернувся, підписавши контракт з 54-ю бригадою, у складі якою воюють бійці ПС. Був старшим на передовій позиції під Дебальцевим. Залишились мати і син, який мешкає з матір'ю в Криму.
Загинув близько 13:00 від осколкового поранення під час мінометного обстрілу поблизу смт Луганське (Бахмутський район Донецька область), помер дорогою до лікарні. Похований на кладовищі у Великій Коренисі (Миколаїв)[252].
01980-05-1111 травня1980, Чита, РРФСР. Мешкав у м. Житомир. Сержант контрактної служби, командир БМП — командир 2-го відділення 1-го взводу 1-ї роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Родина Сергія переїхала в Україну, і школу він закінчив вже у м. Первомайськ (Миколаївська область). Після строкової армійської служби заочно закінчив Житомирський політехнічний інститут за спеціальністю «Управління персоналом та економіка праці». Подальше життя пов'язав з військовою службою. В армії з 1998 року, свого часу проходив службу в Іраку. Влітку 2014 брав участь у боях за Іловайськ. В 72 ОМБр служив з вересня 2014 року (за іншими даними, з весни 2015). Залишилась мати, брат (теж військовослужбовець), дружина та 3-річний син.
Загинув близько 22:00 від осколкового поранення під час мінометного обстрілу в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Похований на Смолянському військовому кладовищі Житомира[254].
Загинув (помер) поблизу смт Станиця Луганська (Луганська область), обставини не уточнено. У повідомленні на сайті Рожищенської РДА зазначено, що Віталій «пішов з життя, захищаючи нашу державу». Поховання у с. Щурин[256].
30 жовтня о 2:10 дістав вкрай важке кульове поранення під час обстрілу на шахті «Бутівка», за іншими даними, в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). Військові медики 66-го польового шпиталю прооперували його в Авдіївській лікарні, після стабілізації військовим вертольотом евакуйований у Дніпро. Були пошкоджені внутрішні органи, переніс кілька складних операцій з видалення нирки та селезінки, періодично приходив до тями. 20 днів Віталій боровся за життя, 19 листопада о 13:00 помер в реанімаційному відділенні Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова. Поховання в рідному селі Масківці[257].
Загинув (помер) о 17:15 у селищі Піски (Ясинуватський район) поблизу Донецька (за непідтвердженою інформацією в соцмережах, загинув під час мінометного обстрілу). Похований у місті Родинському[258].
3477
Назаренко Володимир Вікторович
01963-08-2727 серпня1963, 53 роки, ХлипнівкаЗвенигородський районЧеркаська область. Мешкав у м. Звенигородка. Військовослужбовець 58-ї окремої мотопіхотної бригади (Суми). До 1980 року проживав у с. Шевченкове. Навчався в СПТУ-11 м. Сміла, з липня 1981 року працював токарем 4 розряду в інструментальному цеху Смілянського машинобудівного заводу, після проходження армійської служби з 1984 року працював токарем у Вільшанській сільгосптехніці, потім у Звенигородській філії УПТОК, в МК-25 м. Ватутіне, у транспортному цеху Ватутінського м'ясокомбінату. З червня 1994 — сторожем на Звенигородській дільниці хімреактивів у Черкасах, з 2000 року — у ТОВ «Вербиченька». З 2001 по 2002 — токар Звенигородського райавтодору. 16 березня 2015 року був мобілізований, проходив службу у Звенигородському райвійськкоматі. З 28 липня 2016 ніс службу за контрактом в 58 ОМПБр. Брав участь у бойових діях поблизу м. Авдіївка. Залишилися дві дочки.
У жовтні 2016 лікарі виявили у військовослужбовця злоякісну пухлину легенів (саркому 4-ї стадії), за місяць його не стало. Похований у Звенигородці[259].
3478
Корнієнко Андрій (Позивний «Гусар»)
60 років, мешкав у м. Одеса. Офіцер, військовослужбовець ЗС України (в/ч не уточнено). Кадровий військовий, десантник, багато років віддав військовій службі, вийшов на пенсію. З початком бойових дій у 2014 році пішов на фронт добровольцем, проходив службу радистом в Донецькій області. Потрапити до зони АТО йому вдалося лише з третього разу — військкомат двічі відмовляв добровольцю через вік. Залишилася дружина.
На фронті отримав поранення та потрапив в Одеській військовий госпіталь. Травма була безпечною, але в ході лікування у військовослужбовця виявили онкозахворювання. За життя Андрія медики боролися більше року, але врятувати його не змогли. Громадянська панахида пройшла в Будинку офіцерів Одеського гарнізону[260].
Загинув під час бойового зіткнення між селами Широкине та Водяне Донецької області, неподалік Маріуполя, ще двоє дістали поранення. Тяжко поранений розвідник Руслан Пустовойт (позивний «Павук») доправлений до лікарні Мечникова у Дніпро. Він розповів, що разом із двома побратимами розвідники, під час перевірки території, натрапили на засідку. Ворожа ДРГ зайшла на контрольовану Україною територію. Бійцям вдалося вчасно помітити керовану міну МОН, але ворог одразу відкрив кулеметний вогонь. Руслана, який стікав кров'ю, інший боєць, поранений у руку, ніс на собі майже кілометр. А Мар'ян загинув, його тіло вдалося забрати лише 28 листопада. 1 грудня воїна поховали у рідному Роздолі[262].
01995-05-2727 травня1995, Старий СалтівВовчанський районХарківська область. Солдат 4-ї роти 92-ї окремої механізованої бригади. З 12 років пішов працювати, щоб допомагати фінансово своїм батькам. Захоплювався книгами, спортом, дуже любив куховарити. 2013 року закінчив Старосалтівський професійний аграрний ліцей за фахом муляр-штукатур. Того ж року підписав контракт на військову службу. Рік тому помер батько Олексія. Залишилися мати, брат, сестра, цивільна дружина та 2-річна донька.
Загинув близько 11:00 від кулі снайпера під час обстрілу позиції поблизу міста Мар'їнка (Донецька область). Як розповів боєць ДУК тернопільський журналіст Михайло Ухман, кулю випустили з відстані близько 200 метрів, вона пройшла навиліт через легені. 22-річному бійцю намагалися надати першу допомогу, але він помер на руках товаришів. Похований у Старому Салтові[263].
Загинув близько 16:00 від кулі снайпера під час бойового чергування на спостережній передовій позицій поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком. Похований в селі Підполоззя[265].
Загинув в Маріуполі (Донецька область) в результаті нещасного випадку. Згідно матеріалів слідства, смерть настала внаслідок черепно-мозкової травми: о 2-й годині ночі у казармі на голову Богдана впав гантель. Похований в селі Тростянець[266].
01994-07-3131 липня1994, Біла ЦеркваКиївська область. Молодший сержант, старший розвідник, оператор БПЛА розвідувальної роти 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). З 15 років мати Максима, в якої від був єдиним сином, виховувала його сама. Закінчив 13-те вище професійне училище будівництва та сервісу, де здобув професію муляра-штукатура. Був призваний на строкову армійську службу і 26 березня 2013 року підписав контракт на три роки. З 2014 захищав Батьківщину на фронті. По закінченні контракту продовжив нести службу на передовій. Залишилася мати.
Загинув під час мінометного обстрілу в районі міста Авдіївка, поблизу селища Кам'янка (Ясинуватський район) Донецької області (за іншими даними, поблизу селища Крута Балка того ж району). Похований на Алеї Слави Сухоярського кладовища Білої Цекві[267].
Близько 6-ї години ранку доставлений в лікарню міста Авдіївка (Донецька область) в стані клінічної смерті, черепно-мозкова травма. Як повідомив командир 1-ї ОШР, Едуард загинув в результаті поранення внаслідок розриву ворожої міни. Похований у с. Новоселівка (Новомосковський район) на Дніпропетровщині[268].
Вбитий приблизно о 14:30 на взводному опорному пункті в районі «Бахмутської траси», поблизу смт Новотошківське (Попаснянський район Луганська область) молодшим сержантом Поповим, який після вчинення злочину намагався викрасти БМП і зброю та виїхати на окуповану територію. За однією з версій, це була спланована диверсія, Попов вбив командира, щоб позбутися свідка. БМП відбили, перебіжчик втік, пішки перетнувши лінію розмежування в районі окупованої Голубівки (колишній Кіровськ). Олега поховали у рідній Обухівці[269].
Вбитий старшим матросом з АКС-74У під час конфлікту в приміщенні КПП ВОП військової частини А3821, на околиці с. Чермалик Волноваського району, від поранень грудної клітки помер на місці. Вбивцю засуджено до 8 років позбавлення волі, на суді він пояснив, що застосував автомат з метою самооборони, бо матрос погрожував йому ножем[270]. Похований на Старокримському кладовищі Маріуполя.[271]
01965-05-088 травня1965, 51 рік, БіленченківкаГадяцький районПолтавська область. Мешкав у м. Полтава. Сержант, командир зенітно-ракетної самохідної установки 4-го відділення зенітно-артилерійського взводу 92-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Гадяцьке професійне училище за фахом тракториста-меліоратора. У 1983—1985 роках служив строкову в «Десні» у 300-му навчальному танковому полку інструктором, готував водіїв танків, яких потім одразу відправляли до Афганістану. Після армії почав працювати у локомотивному депо «Полтава», їздив на пасажирських і товарних составах спочатку помічником машиніста, згодом машиністом тепловозу. Наприкінці 80-х років бригада машиністів потягу «Київ-Полтава» запобігла великій залізничній аварії, тоді з колії зійшов лише тепловоз та декілька вагонів, обійшлося без жертв, Олександра нагородили державною грошовою винагородою. Мобілізований 9 серпня 2014 року, служив у складі 16-го ОМПБ «Полтава» на кордоні з Придністров'ям, в грудні потрапив до зони АТО, служив у Щасті, Сватово, Зайцевому. Після демобілізації повернувся додому, але вже в лютому 2016 підписав контракт на подальшу службу. Залишилися батько, сестра, дружина, син 1998 р.н., донька та онука.
Загинув в результаті мінометного обстрілу в районі міста Красногорівка (Донецька область). Міна пробила колоди у бліндажі і розірвалася всередині. Олександр дістав поранення грудної клітки, осколками пробило легені. Його оперативно довезли до шпиталю, але лікарям не вдалося врятувати життя воїна. Похований на Алеї Слави центрального міського кладовища Полтави[272].
01989-11-1414 листопада1989, Мукачеве. Мешкав у м. РахівЗакарпатська область. Солдат, стрілець, помічник гранатометника 3-го взводу 3-ї роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону128-ї ОГПБр. Вступив до ліцею на юридичний факультет, де навчався до 2012 року. Працював оператором на місцевому телеканалі «М-студіо». Після одруження переїхав у Рахів, працював на складі супермаркету «Ду-Мен». Активний учасник Революції Гідності[274]. Пішов на фронт добровольцем у травні 2014 року в складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», де воював у групі «Семана» 5-го окремого батальйону, згодом в 1-й ОТГ ім. Капітана Воловика, кулеметник, позивний «Малий». Після півтора року на фронті повернувся додому, але за кілька місяців знову вирушив на фронт, підписавши контракт із ЗСУ в травні 2016. Залишилися батьки, брат, сестра, дружина та дві маленькі доньки.
Близько 12:00 вбитий пострілом в голову поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) Донецької області під час кулеметного обстрілу. Після прощання на Майдані Незалежності у Києві воїна поховали на Алеї Слави центрального кладовища Мукачева[275].
Помер внаслідок переохолодження, тіло було виявлено на відстані півтори кілометра від села Пшеничне (Кремінський район) Луганської області. За повідомленням військкомату, військовослужбовець самовільно залишив ешелон у цивільній формі одягу в місті Кремінна. Поховання у с. Гиновичі[276].
3492
Червоний Ігор Миколайович (Позивний «Гудвін»)
01967-11-055 листопада1967, Ківшарівка (підпорядковане місту Куп'янськ) Харківська область. Доброволець Окремої штурмової роти «Карпатська Січ»93-ї ОМБр. Активний учасник Революції Гідності. З початком російської агресії долучився до захисту Харківщини, будував блокпости, брав участь в патріотичних акціях, у 2014 році став членом НВР «Правий сектор» Куп'янська. Згодом пішов на фронт добровольцем, воював в районі Донецького аеропорту. Окрім цього, займався волонтерською діяльністю, за власні кошти допомагав бійцям на передовій. Залишилася дружина та двоє дітей, син і донька.
01978-02-1515 лютого1978, ВарварівкаВовчанський районХарківська область. Старший солдат, старший водій — гранатометник 3-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади. Вступив до вищого професійного училища у Старому Салтові, де отримав фах водія. Після строкової армійської служби працював спочатку у прикордонній службі, потім водієм у рідному селі, де мав власне господарство. Згодом переїхав із дружиною та дітьми до Харкова, де теж працював водієм. Мобілізований 11 травня 2015 року, у складі прикордонних військ ніс службу в Станиці Луганській. Після демобілізації, в липні 2016 підписав піврічний контракт. Залишились батько, два брати, цивільна дружина та четверо дітей віком від 2 до 14 років.
Під час ворожого обстрілу з важкого озброєння в районі міста Красногорівка (Донецька область) мінометний розрахунок 92 ОМБр висунувся на позицію, щоб відбити атаку і потрапив під мінометний обстріл. Троє бійців загинули на місці. Із захисниками попрощалися на плацу 92 ОМБр в Башкірівці. Похований на цвинтарі села Варварівка[278][279].
Під час ворожого обстрілу з важкого озброєння в районі міста Красногорівка (Донецька область) мінометний розрахунок 92 ОМБр висунувся на позицію, щоб відбити атаку і потрапив під мінометний обстріл. Троє бійців загинули на місці. Із захисниками попрощалися на плацу 92 ОМБр в Башкірівці. Похований в рідному селищі[278][280].
01983-04-099 квітня1983, Єфремівка (Первомайський район)Харківська область. Солдат, командир міномету 3-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади. Мешкав у с. Семенівка (Первомайський район), а останній рік — у Харкові. Виріс у багатодітній родині, в якій було 6 дітей. Закінчив вище професійне училище № 29 в Первомайську. Служив у десантних військах. Працював на млині у ТОВ «АГРО UA» (на той час ТОВ «Більшовик»), потім різноробом та вантажником. Мобілізований наприкінці січня 2015 року, в липні 2016 підписав піврічний контракт. Залишилися батьки, дві сестри, брат, дружина та 7-місячна донька.
Під час ворожого обстрілу з важкого озброєння в районі міста Красногорівка (Донецька область) мінометний розрахунок 92 ОМБр висунувся на позицію, щоб відбити атаку і потрапив під мінометний обстріл. Троє бійців загинули на місці. Володимир прикрив собою молодшого сержанта, врятувавши йому життя. Із захисниками попрощалися на плацу 92 ОМБр в Башкірівці. Похований в рідному селі Єфремівка[278][281].
3496
Соломкін Віталій Олександрович (Позивний «Вітек»)
019641964, 52 роки, росіянин. Військовослужбовець 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч В2970. Мати Віталія родом з Житомирщини. За радянських часів служив у десантних військах. Значну частину життя прожив у Західній Європі. В липні 2015 року приїхав в Україну та приєднався до лав Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». З жовтня 2015 по червень 2016 перебував на базі ПС «Чонгар» у рамках військово-політичної операції «Громадська блокада Криму». У червні перейшов до складу окремої тактичної групи ДУК ПС імені капітана Воловика, брав участь у бойових діях поблизу Авдіївки та Мар'їнки. Підписав контракт з 54 ОМБр ЗСУ на початку осені 2016 року. Мати давно померла, залишились лише далекі родичі. Колишня дружина мешкає в Москві.
Загинув на «світлодарській дузі» від численних кульових поранень. За повідомленням видання «Лівий берег» з посиланням на джерела в правоохоронних органах, поблизу міста Світлодарськ (Бахмутський район Донецька область), під час сварки військовослужбовець бригади з Грузії застрелив з автомата іншого військового, громадянина РФ 1964 р.н. Порушено кримінальне провадження за статтею «умисне вбивство». Побратими з ДУК ПС поховали Віталія на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро[282].
3497
Лібрук Михайло Богданович
01971-10-044 жовтня1971, мешкав в м. Львів. Майор Служби безпеки України, співробітник Управління СБУ у Львівській області. Служив в СБУ з 1997 року на різних посадах, пройшов шлях від прапорщика до майора, неодноразово нагороджувався відзнаками керівництва СБУ та облуправління. Залишилися мати, сестра, дружина та 22-річний син.
Помер в результаті інсульту під час виконання обов'язків військової служби в м. Щастя (Луганська область). Похований на Личаківському кладовищі, на Полі почесних поховань № 76[283].
3498
Романов Григорій Георгійович
01982-09-1717 вересня1982, мешкав у м. ПокровськДонецька область. Командир гармати протитанкового артилерійського взводу протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч В2970. Проходив строкову службу в прикордонних військах. 30 грудня 2014 року пішов на військову службу за контрактом. З 2015 служив у військкоматі, 2016 року був переведений в 54-у бригаду. Без батька залишився 5-річний син.
Помер в Харківському військовому госпіталі в результаті тяжкого запалення легень. Похований на Центральному кладовищі Покровська[284].
3499
Ремішевський Євген
019851985, Вінниця. Старший солдат, військовослужбовець 101-го окремого полку зв'язку і управління Повітряних Сил ЗСУ, в/ч А2656 (Вінниця). Мав середню технічну освіту. Служив за контрактом. Відбув в зону АТО у відрядження до 72-ї ОМБр, в/ч пп В0849. Залишилися мати, сестра, дружина та 7-річний син.
За повідомленнями в соцмережах, загинув від кульового поранення в промзоні міста Авдіївка (Донецька область). За повідомленням сайту «Новинарня», у Миронівському райвійськкоматі розповіли, що причиною смерті стала «дурна куля», але не відомо, з чийого боку, проводиться службове розслідування. Похований в Миронівці[286].
01988-10-1515 жовтня1988, Біла ЦеркваКиївська область. Старший сержант, головний сержант взводу — командир бойової машини (БМ-21) 1-ї реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Закінчив Київський будівельний технікум за спеціальністю «Зелене господарство і садово-паркове будівництво». В бригаді служив за контрактом з 2008 року. На передовій з березня 2014. Бойовий шлях: Амвросіївка, Савур-Могила, Маріуполь, Волноваха, район Авдіївки. Залишились мати, брат, дружина та двоє дітей, 2010 і 2012 р.н.
Помер у сні на позиції підрозділу в районі міста Авдіївка (Донецька область). Похований на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр» в Білій Церкві[287]. На час відкриття меморіальної дошки на сайті Білоцерківської міськради зазначено — загинув внаслідок мінно-вибухової травми на околицях м. Авдіївки, під час виконання бойового завдання[288].
01984-02-1414 лютого1984, ДергачіХарківська область. Солдат, гранатометник 1-ї штурмової роти «Вовки Подолянина» (ДУК ПС) 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Воював в першому складі ДУК ПС з жовтня 2014 року, 4-й взвод 2-а штурмова рота, брав участь в боях за Піски та Донецький аеропорт. 2015 року, отримавши опіки під Волновахою та після другої контузії, тимчасово повернувся додому. Перебуваючи на лікуванні, брав активну участь в громадських акціях, був активістом ГО «Деркачівська альтернатива» та руху «Вільні люди». Восени 2016 уклав контракт і повернувся на фронт в підрозділ Подолянина. Залишилася мати.
Починаючи з 5:50, в районі «Світлодарської дуги», після тривалої артилерійської підготовки із застосуванням мінометів та ствольної артилерії, російсько-окупаційні війська намагалися вибити передові підрозділи сил АТО із займаних позицій та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське. Відбиваючи атаки противника, українські воїни здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка. В боях загинули п'ятеро захисників, понад 20 дістали поранення, травми і контузії, один зник безвісти (були дані, що поранений, потрапив у полон). Потужні обстріли тривали протягом всього дня. Роман загинув у бою за висоту «Варяг». Похований на Алеї Слави в центрі м. Дергачі[289][290].
01980-07-1818 липня1980, Кам'янка (Каховський район)Херсонська область. Старший солдат, командир бойової машини — командир 1-го відділення 3-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. З березня 2015 воював в Пісках під Донецьком у лавах ДУК ПС, влітку 2015 підписав контракт, служив кулеметником розвідвзводу 1-го батальйону 93 ОМБр, до лютого 2016 обороняв позиції на шахті «Бутівка». Восени підписав новий контракт, з 54 ОМБр, де служать побратими з ДУК. Залишилися мати, брат, сестра і донька.
Починаючи з 5:50, в районі «Світлодарської дуги», після тривалої артилерійської підготовки із застосуванням мінометів та ствольної артилерії, російсько-окупаційні війська намагалися вибити передові підрозділи сил АТО із займаних позицій та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське. Відбиваючи атаки противника, українські воїни здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка. В боях загинули п'ятеро захисників, понад 20 дістали поранення, травми і контузії, один зник безвісти (були дані, що поранений, потрапив у полон). Потужні обстріли тривали протягом всього дня. Похований в селі Кам'янка[289][291].
01970-04-1212 квітня1970, народився на Донбасі. Проживав у м. Дніпро. Солдат, снайпер 1-ї штурмової роти «Вовки Подолянина» (ДУК ПС) 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. До війни працював сервісним майстром з ремонту медичного обладнання. Доброволець ДУК ПС, на війні від самого початку, пройшов дві ротації в Донецькому аеропорту, воював у Пісках і на шахті «Бутівка», двічі був поранений. У вересні 2016 став героєм сюжету ТСН[292]. Залишилися дружина та п'ятеро дітей, дві доньки, двоє усиновлених синів і молодший 4-річний син. Відео: Друг Сім'янин.
Починаючи з 5:50, в районі «Світлодарської дуги», після тривалої артилерійської підготовки із застосуванням мінометів та ствольної артилерії, російсько-окупаційні війська намагалися вибити передові підрозділи сил АТО із займаних позицій та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське. Відбиваючи атаки противника, українські воїни здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка. В боях загинули п'ятеро захисників, понад 20 дістали поранення, травми і контузії. Андрій Широков зник безвісти, він виходив на завдання один, тому свідків його загибелі немає. Ввечері 22 грудня вдалося витягти тіло воїна з поля бою за 200 м від позицій противника. За повідомленням в групі «Вовки Подолянина» у ФБ, він загинув від двох кульових поранень зі снайперської гвинтівки у перші години бою. Похований у місті Дніпро на кладовищі селища Ясне[289][293].
01995-02-022 лютого1995, МеліоративнеНовомосковський районДніпропетровська область. Лейтенант, командир 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Батько українець, мати кореянка. Микитина мама — хореограф, він зі шкільних років добре співав, танцював, грав на гітарі, але з 9 класу вирішив стати військовим. В лютому 2016 року закінчив Національну академію сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові (прискорений курс), і вже у квітні 21-річний офіцер вирушив на фронт. Наймолодший командир роти 54 ОМБр, командував опорним пунктом на передовій. Залишились мати, молодший брат, вагітна наречена. Планував одружитися 20 січня у Львові. Герой України (посмертно)[294].
Починаючи з 5:50, в районі «Світлодарської дуги», після тривалої артилерійської підготовки із застосуванням мінометів та ствольної артилерії, російсько-окупаційні війська намагалися вибити передові підрозділи сил АТО із займаних позицій та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське. Відбиваючи атаки противника, українські воїни здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка. В боях загинули п'ятеро захисників, понад 20 дістали поранення, травми і контузії, один зник безвісти. «Шайтан» загинув від кулі снайпера, коли повертався зі своєю групою від позицій противника поблизу Калинівки, біля лісу. Через обстріли його не змогли витягти з поля бою. Пізніше стало відомо, що тіла «Шайтана» і «Ефи» потрапили до бойовиків. 25 грудня в місті Щастя тіла двох загиблих українських військовослужбовців були передані представникам Міноборони у присутності СММ ОБСЄ, в обмін на тіла чотирьох бойовиків «ЛНР». Похований в рідному смт Меліоративне[289][295][296].
01975-05-1616 травня1975, мешкав у Херсоні. Солдат, помічник гранатометника 1-го відділення, 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Андрій з Кубані, але жартував, що не росіянин, бо Кубань то є історична українська земля. Досвідчений військовий, служив у ВДВ. Доброволець (ДУК ПС). Дружина Андрія воює в його ж підрозділі, вони разом вже 20 років, двічі розлучалися, але на фронті знову одружилися, в Бахмуті півтора місяці тому. Залишилися мати, сестра, дружина, 19-річний син і донька шкільного віку.
Починаючи з 5:50, в районі «Світлодарської дуги», після тривалої артилерійської підготовки із застосуванням мінометів та ствольної артилерії, російсько-окупаційні війська намагалися вибити передові підрозділи сил АТО із займаних позицій та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське. Відбиваючи атаки противника, українські воїни здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка. В боях загинули п'ятеро захисників, понад 20 дістали поранення, травми і контузії, один зник безвісти. «Ефа» був у групі «Шайтана». Тяжко поранений в обидві ноги, він прокричав побратимам, щоб відходили без нього і залишився прикривати. Товаришам вдалося витягти іншого пораненого 21-річного хлопця. Пізніше стало відомо, що тіла «Шайтана» і «Ефи» потрапили до бойовиків. 25 грудня в місті Щастя тіла двох загиблих українських військовослужбовців були передані представникам Міноборони у присутності СММ ОБСЄ, в обмін на тіла чотирьох бойовиків «ЛНР». Похований в Херсоні[289][295][297].
01967-04-077 квітня1967, КопейськЧелябінська областьРРФСР. Проживав у м. Бориспіль, с. Корніївка (Баришівський район)Київська область. Солдат, командир відділення, гранатометник 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»54-ї ОМБр. У дитячі роки часто переїздив з батьками (РРФСР, Україна, Казахстан), школу закінчив у Борисполі. Строкову службу проходив мічманом на Далекосхідному флоті. Здобув середню технічну освіту за спеціальністю «радіомовлення та радіозв'язок» (1987, Хабаровськ). 1999 року зі своєю сім'єю оселився на Київщині. Працював бетонщиком у ТОВ «Трест Бориспільсільбуд», таксистом, займався підприємництвом у сфері будівництва. З 9 лютого 2015 року служив у ЗСУ за контрактом, був тяжко поранений в районі Попасної. Після закінчення контракту уклав новий і 6 грудня 2016 повернувся на передову у свій батальйон. Залишились дружина, донька та неповнолітній син.
Починаючи з 5:50, в районі «Світлодарської дуги», після тривалої артилерійської підготовки із застосуванням мінометів та ствольної артилерії, російсько-окупаційні війська намагалися вибити передові підрозділи сил АТО із займаних позицій та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське. Відбиваючи атаки противника, українські воїни здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка. В боях загинули п'ятеро захисників, понад 20 дістали поранення, травми і контузії, один зник безвісти. Потужні обстріли тривали протягом всього дня. Сергій загинув близько 7:00, під час спроби прориву противником лінії оборони. Він стріляв з АГС, відволікаючи увагу на себе, був смертельно поранений у груди. Похований на Алеї почесних поховань Рогозівського кладовища Борисполя[289][298].
В районі «Світлодарської дуги» противник намагався повернути втрачені напередодні позиції. Відбиваючи атаки в районі між Луганським та окупованою Калинівкою, загинули двоє захисників з 25-го ОМПБ. З воїном прощались на Майдані Незалежності в Києві. Після прощання у Львові похований в Бортниках[299][300].
В районі «Світлодарської дуги» противник намагався повернути втрачені напередодні позиції. Відбиваючи атаки на ВОП «Лівша» в районі між Луганським та окупованою Калинівкою, загинули двоє захисників з 25-го ОМПБ. Похований на міському кладовищі Ірпеня на Алеї Слави[299][301].
Трагічно загинув у районі м. Костянтинівка в Донецькій області. Похований в м. Баштанка Миколаївської області[302]. За повідомленнями в ЗМІ, на території військової частини в м. Костянтинівка застрелився боєць 90-го батальйону з Миколаївської області. Зранку мав їхати зі своїм підрозділом на передову, але перед шикуванням раптово зник. Знайдений мертвим в одному з приміщень в/ч[303].
3511
Ратушний Всеволод Валерійович
01969-09-3030 вересня1969, Львів. Командир відділення 24-ї окремої механізованої бригади. Навчався в Львівському лісотехнічному інституті, на механічному факультеті. Призваний на військову службу за контрактом 30 березня 2016 року. Залишилася мати.
Загинув при виконання бойового завдання в районі міста Попасна. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові[304]. За інформацією ГУ НП в Луганській області, зі сторони окупованого с. Калинове бойовики здійснили 10 обстрілів околиць с. Новозванівка та с. Новоолександрівка. Внаслідок обстрілів загинув військовослужбовець ЗСУ[305]. За повідомленням LB.ua, в місті Золоте (Попаснянський район Луганська область) на території військової частини військовослужбовець випадково застрелив з автомата Калашникова свого товариша по службі[306].
01994-05-2020 травня1994, ХмільникВінницька область. Солдат, навідник кулеметного взводу 2-ї роти 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В4680. 2013 року закінчив професійний ліцей сфери послуг за фахом «муляр, штукатур, лицювальник-плиточник». Влітку 2015 року був призваний на строкову службу у підрозділі ГМЗ (група матеріального забезпечення) 24-ї ОМБр, у подальшому підписав контракт і вирушив на фронт. Залишились мати і дві сестри.
Загинув під час обстрілу поблизу села Новозванівка (Попаснянський район Луганської області), отримав кульове поранення в голову від ворожого снайпера. Похований на Соколівському кладовищі у Хмільнику[307]. За інформацією речника МОУ з питань АТО, за минулу добу внаслідок активних бойових дій двоє військовослужбовців загинули, 4 отримали поранення, ще 4 — контузію[308].
3513 … 3515
Військовослужбовці ЗСУ (підрозділ не уточнено). Мешканці Харківської області, 1980, 1983 та 1995 р.н.
Отруїлися чадним газом під час пожежі, що сталася близько 17:00 внаслідок короткого замикання у приміщенні сауни по вулиці Ярослава Мудрого міста Красногорівка (Донецька область)[309].
01983-02-2020 лютого1983, АлуштаКримська область. З дитинства мешкав у с. Верхня КриницяВасилівський районЗапорізька область. Прапорщик, вогнеметник роти радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Вступив до Василівського державного аграрного технікуму за спеціальністю «фермерське господарство». Після строкової служби залишився в армії за контрактом, відслужив 6 років, до 2009 у званні прапорщика. 2016 року знову пішов до війська за контрактом, проходив службу інструктором в 184-му навчальному центрі у Старичах, 30 листопада 2016 року відряджений до 72-ї бригади на передову. Залишилась мати, вітчим, сестра, дружина та дві доньки.
Загинув вранці від кульового поранення під час обстрілу міста Авдіївка (Донецька область). Куля влучила в шию, пошкодивши артерію. Похований в с. Верхня Криниця[310].
01980-03-077 березня1980, Київ. Солдат, командир відділення розвідвзводу 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. У ранньому віці втратив матір. Займався боксом та боротьбою, цікавився зброєю. З 2010 року щонеділі проходив тренування в УНСО. Доброволець, у травні 2014 року пішов на війну у складі добровольчого міліцейського батальйону «Золоті Ворота», ніс службу на Луганщині. Із квітня 2015 року служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні (батальйон УНСО), командир 1-го відділення 1-го взводу 1-ї роти. Воював в районі Маріуполя (Павлопіль, Широкине, Лебединське). 2016 року підписав контракт з 54 ОМБр. За кілька днів до загибелі отримав контузію на «світлодарській дузі» і потрапив у шпиталь, але вирвався на передову. Залишився брат, який разом з Сергієм пішов на фронт, він боронить Україну у лавах УДА.
Загинув від розриву 122-мм снаряду під час боїв на «світлодарській дузі». Похований на Алеї Слави Лук'янівського військового цвинтаря у Києві[311].
Комбат 1-го батальйону 54 ОМБр Олексій Оцерклевич підтвердив загальні втрати бригади на «світлодарській дузі» за 18-22 грудня: 9 загиблих, 35 поранених, 17 отримали контузії, 11 травмованих. Такі ж дані по загиблих наводить і журналіст Юрій Бутусов: 18 грудня загинули шестеро, 19-го двоє, 22-го один[312]. Прим. Повідомлення «Громадського»[313] про ще одного загиблого на «світлодарській дузі» у ніч з 20 на 21 грудня не підтверджено.
Помер в госпіталі ім. Пирогова у м. Вінниця. Похований у Вознесенську на кладовищі «Прогрес»[314].
3519
Муждабаєв Руслан Іл'ясович (Позивний «Татарин»)
01955-10-2727 жовтня1955, 61 рік, мешкав у м. СімферопольКрим. Військовослужбовець 2-ї «афганської» штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Кримський татарин, народився у вигнанні, куди депортували його родину. За освітою інженер-механік. Активний учасник Революції Гідності, приїхав на Майдан одразу після побиття студентів, був у 8-й «афганській» сотні Самооборони Майдану. Активний учасник протистоянь 18-20 лютого[315]. На Майдані здружився з волинянами, познайомився зі свободівцями з Боярки, пізніше став членом Боярської міської організації ВО «Свобода». З Майдану вирушив добровольцем на фронт[316]. Залишились сини. Руслан Іл'ясович дуже хотів повернутися у звільнений Крим, де не був з часів Майдану. Під час прощання Рефат Чубаров сказав: «Боляче те, що ми ховаємо Руслана далеко від Криму. Далеко від землі, до якої він повертався все життя».
Серце воїна зупинилося вночі у бліндажі на передовій, після повернення з бойового чергування на посту. 28 грудня з Русланом попрощалися у Києві, похований на Східному кладовищі за Броварами[317].
3520
Мороз Олександр Миколайович (Позивний «Лютий»)
01953-11-2525 листопада1953, 63 роки, Грушівка (Криничанський район)Дніпропетровська область. Мешкав у м. Кам'янське (колишній Дніпродзержинськ). Доброволець дніпровської роти «Чорний Туман» 8-го окремого батальйону «Аратта» Української добровольчої армії. Закінчив професійне училище № 22 у Кам'янському, здобувши фах вальцівника. Після строкової служби у танкових військах якийсь час працював у правоохоронних органах. У подальшому працював на Дніпровському меткомбінаті в будівельній бригаді прокатного цеху, звідки й вийшов на пенсію за віком. Вивчав історію України. Писав вірші, невеличкі поеми. Мріяв придбати земельну ділянку в Грушівці, де колись був родовий маєток прадіда. Учасник Революції Гідності, активіст патріотичних організацій. Залишились брат, двоє синів та донька.
Загинув вранці поблизу села Широкине (Донецька область), підірвавшись на вибуховому пристрої з «розтяжкою». Похований на Алеї Слави військового кладовища м. Кам'янське[318].
Близько 15:00 поблизу селища Крута Балка Ясинуватського району Донецької області розвідгрупа виявила підрозділ російських бойовиків. Під час півгодинного боєзіткнення, прикриваючи свою групу, Леонід загинув від кульових поранень. Тіло загиблого під вогневим прикриттям забрали російські бойовики, за їх словами перед смертю «Козак» встиг зарізати двох ворогів. 30 грудня тіло воїна було повернуте українській стороні за домовленістю. 2 січня з Леонідом попрощались на Алеї Небесної сотні в центрі Києва, похований на Лук'янівському військовому кладовищі[319].
01971-05-2727 травня1971, ТаращаКиївська область. Старшина, старший сапер — гранатометник інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»54-ї ОМБр. Працював у столярній майстерні. Мобілізований в липні 2014 року як доброволець, в лютому 2015 підписав контракт. Воював в районі Донецького аеропорту, під Дебальцевим, був поранений. Залишилися мати, дорослий син і брат, який служить у 72 ОМБр.
Загинув неподалік села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області («світлодарська дуга»). Як розповів комбат Є. Лавров, група саперів поверталася з розмінування. Сергій помітив міну МОН-50 під снігом, зупинився, присів, і в цей час спрацювала «розтяжка». Вибухом Сергія розірвало, ще двоє саперів зазнали тяжких поранень, одному з них, відірвало ногу. Похований у Таращі[320].
3523
Стасій Олег Олександрович
019951995, ПомічнаДобровеличківський районКіровоградська область. Старший солдат, оператор зенітного самохідного артилерійського взводу 169-у НЦ, де проходив строкову службу та підписав контракт, після чого відбув в район проведення АТО/ООС. Неодружений, залишилися батьки.
Був знайдений без ознак життя о 3:00 в районі сел Павлопіль та Гнутове, що неподалік міста Маріуполь (Донецька область). За офіційною інформацією, покінчив життя самогубством шляхом підриву гранати. Похований в м. Помічна[321]. Прим. За словами головного військового прокурора А. Матіоса, втрати ЗСУ в зоні АТО склали: бойові втрати — 3 поранених, небойові — 5 (1 самогубство, 4 при необережному поводженні з гранатою РГД-5). По небойових втратах Матіос не уточнив, загиблі чи поранені[322].
Невстановлена дата смерті
Баєшко Олександр Анатолійович, позивний «Саша», боєць 8-го ОБат «Аратта» УДА. Комбат Андрій Гергерт назвав Олександра Баєшка серед загиблих бійців батальйону (facebook, 21 листопада 2016)[323].
Коваленко Михайло Васильович, 01988-12-2222 грудня1988, ЗгурівкаКиївська область. Військовослужбовець ЗСУ. Мобілізований навесні 2015 року, учасник АТО. Наприкінці 2015, під час служби в зоні АТО, захворів. Після півроку лікування, у травні 2016-го, внаслідок значного погіршення здоров'я, потрапив до реанімації. Під час лікування, був звільнений з лав ЗСУ за станом здоров'я. Помер 02016-07-033 липня2016 у Головному військовому госпіталі м. Київ. Похований в Згурівці. Залишились дружина та четверо дітей. Суд першої інстанції зобов'язав Міноборони виплатити грошову допомогу родині учасника АТО[325].
Серпак Сергій Євгенович, 019781978, Кропивницький. Водій артилерійського дивізіону 57-ї ОМПБр. Ще на початку бойових дій навесні 2014 року пішов до війська, у 42-й БТО «Рух опору». Учасник бойових дій в зоні АТО. Через рік був демобілізований, але вирішив продовжити службу та підписав контракт. Ніс службу у військовій частині в Запорізькій області. Помер 02016-07-055 липня2016 у Запорізькому обласному госпіталі від серцевої хвороби. Похований у Кропивницькому[326].
Рошташ Анатолій Іванович, 26 років, мешкав у с. ПлисківПогребищенський районВінницька область. Солдат 72-ї ОМБр. Мобілізований 14.07.2015. Ніс службу в Мар'їнці та Зайцевому. 1 липня 2016 року підписав контракт, перебував на полігоні Новомосковський. Залишилася мати. 02016-07-077 липня2016 під час перебування у відпустці загинув у ДТП. За повідомленням волонтера, напередодні Анатолій допоміг дістатися до лікарні людині, якій стало зле, закупив за власні кошти медикаменти і рушив пішки додому. По дорозі його збила машина, водій, не надавши допомоги, поїхав. В поліції розповіли, що близько 01:00 поблизу села Росоша (Липовецький район) Вінницької області водій автомобіля «Фольцваген Вента» скоїв наїзд на 26-річного чоловіка, який лежав на дорозі, проводиться слідство[327].
Роговський Михайло Іванович, 01968-10-1414 жовтня1968, Вербиця (Жидачівський район)Львівська область. Старшина 17-ї ОТБр. В ранньому віці втратив матір, виховувався бабусею. Три роки служив на флоті. Працював у рідному селі. Пішов на фронт добровольцем 15.07.2015. Учасник бойових дій в зоні АТО, останнім часом ніс службу в районі міста Попасна на Луганщині. Неодружений. 02016-07-1515 липня2016 помер від серцевої недостатності в районі залізничного вокзалу м. Київ, під час прямування із зони АТО в короткострокову відпустку. Похований у Вербиці[328].
Яхновський Олександр Вікторович, 01974-10-2727 жовтня1974, МартиновичіПоліський районКиївська область. Мешкав у м. КерчАР Крим (до окупації). Старший прапорщик, головний старшина 501-го ОБМП36-ї ОБрМП. 1978 року разом із батьками переїхав на Житомирщину, в село Скурати, Малинський район. Після закінчення школи два роки служив у прикордонних військах на Львівщині. 1994 року переїхав до міста Керч, працював інструктором по спорту в Національній гвардії, згодом продовжив військову службу в Керченському батальйоні морської піхоти. Після окупації Криму російськими військами вийшов на материкову Україну та на початку АТО вирушив на фронт, більше року воював на передовій. Одружений. Він так і не побачив свого онука, який народився в Керчі. Помер 02016-07-1818 липня2016 у Бердянську (Запорізька область) від серцевого нападу. 20 липня з Олександром попрощалися у військовій частині в Миколаєві. Похований в с. Скурати на Житомирщині[329][330].
Пономаренко Сергій Вікторович, 45 років, НікопольДніпропетровська область. Проживав у м. Київ. Командир мінометного розрахунку роти вогневої підтримки 34-го ОМПБ «Батьківщина»57-ї ОМПБр. Займався велоспортом, був у складі збірної СРСР, брав участь у міжнародних змаганнях (Джиро д'Італія, Тур де Франс). Майстер спорту. Мобілізований у липні 2015 року, в подальшому ніс службу за контрактом, воював у Зайцевому під Горлівкою. 02016-07-2525 липня2016 близько 11:00, на полігоні «Широкий лан» в Миколаївській області, під час стрільб розірвався 120-міліметровий міномет М120-15 «Молот». Загинув один військовослужбовець, ще 10 дістали поранень (один у важкому стані, з осколковим пораненням голови). Похований у Нікополі. Залишилися донька від першого шлюбу та вагітна дружина[331].
Козлітін Валерій (Позивний «Папай»), 53 роки, КалинівкаВінницька область. Військовослужбовець роти матеріального забезпечення 46-го ОБСпП «Донбас Україна». Мобілізований у 2015 році, навесні 2016 підписав контракт на подальшу військову службу. Учасник АТО, воювал під Горлівкою, Кримським та Мар'їнкою. Помер в ніч на 02016-07-3030 липня2016 вдома від інсульту, перебуваючи на лікарняному через перелом ноги. Похований у м. Калинівка. Залишилося двоє дітей[333].
Ткачук Юрій Іванович, 48 років, КостопільРівненська область. Підполковник, заступник начальника Центру забезпечення реалізації договорів про скорочення озброєнь (Львів). Закінчив Київське вище танкове інженерне училище та Військову академію (м. Київ). В ЗСУ з 1992 року. Нагороджений медалями та відзнаками. Протягом 2015—2016 років виконував службові завдання у зоні проведення АТО. Помер 02016-07-3131 липня2016 при виконанні службового обов'язку (місце та обставини не уточнені). Похований у Костополі. Залишилася дружина та донька[334].
Алєксєєв Сергій, 41 рік, КраснопавлівкаЛозівський районХарківська область. Розвідник 92-ї ОМБр. Проходив службу в зоні АТО протягом року. Помер 02016-07-3131 липня2016 в результаті захворювання на рак крові, яке було виявлено під час проходження служби. З квітня 2016 року лікувався у Харкові та Києві. 31 липня серце військового зупинилося. Похований у Краснопавлівці. Залишились мати, брат та вітчим[335].
Качалуба Максим Романович, 29 років, Романове СелоЗбаразький районТернопільська область. Військовослужбовець 3-ї роти спецпризначення «Золоті Ворота»ППОП «Київ». Закінчив комерційний коледж, відслужив в армії. Працював на київському підприємстві «БРВ Київ» експедитором. Активний учасник Революції Гідності. В липні 2014 року пішов добровольцем захищати Україну, з серпня 2014 воював на Луганщині у складі батальйону «Золоті Ворота». Останнім часом служив у Києві, але подав рапорт, щоб знову вирушити на передову. Тим часом поїхав додому у відпустку. Раптово помер 02016-08-1010 серпня2016 від набряку головного мозку. Похований в рідному селі. Залишилися батьки та молодший брат[337].
Теслюк Георгій Михайлович, 01979-06-1111 червня1979, ЧагорГлибоцький районЧернівецька область. Проживав у м. ТетіївКиївська область. Уролог, лікар-волонтер Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Рано втратив батька. Після закінчення Чернівецького медичного училища, вступив до медичного університету. Будучи ще студентом, працював в Чернівецькій обласній лікарні у відділенні урології, цей напрям медицини обрав собі для майбутнього фаху. Після закінчення вузу отримав направлення у Тетіїв, працював у районній лікарні. Під час Революції Гідності став лікарем-волонтером, з 11 грудня 2014 був на Майдані. На громадських засадах проводив у Тетієві курси з медичній підготовці в умовах бойових дій. Починаючи з травня 2015 року двічі виїздив до зони АТО, працював у залізничній лікарні міста Попасна, що єдина вцілила після артобстрілів, оперував поранених військових, лікував цивільне населення. За кілька місяців через створений за ініціативою Георгія поліклінічний прийом у Попасній пройшли сотні пацієнтів. Вдруге вирушаючи в зону АТО, Георгій вже знав, що невиліковно хворий, хотів зробити побільше, тож працював майже без відпочинку. Іноді проводив по п'ять операцій на день, коли було багато поранених, оперував на трьох столах одночасно. В червні 2016 повернувся додому. Помер 02016-08-1414 серпня2016 вдома від онкозахворювання (рак шлунку). Похований у Тетієві. Залишилася дружина та двоє дітей, син і донька[338].
Лавренчук Олександр (Позивний «Француз»), Комарівка (Бродівський район)Львівська область. Молодший сержант, заступник командира БМП — навідник-оператор 2-го батальйону 24-ї ОМБр. Мобілізований влітку 2014 року до 17-ї ОТБр, за три місяці до демобілізації був переведений до 54-ї ОМБр. В зоні АТО ніс службу з 30.10.2014 до 17.09.2015. В березні 2016 підписав контракт, після навчання у 184-му навчальному центрі (Старичі) в складі 24-ї ОМБр ніс службу в районі с. Кримське на Луганщині, з кінця березня до 22 червня 2016. Після виведення підрозділу із зони бойових дій прибув на подальше несення служби на полігон Міжнародного центру миротворчості та безпеки у Старичі. Неодружений. 02016-08-2727 серпня2016, під час обслуговування техніки після стрільб, в результаті несанкціонованого пострілу з танкового кулемету, Олександр, який перебував на броні бойової машини, отримав вогнепальне поранення, несумісне з життям. Похований у Комарівці[339].
Агенія Сергій, 26 років, СлобідкаКодимський районОдеська область. Старший солдат, снайпер десантно-штурмового взводу 3-го ОАеМБ «Фенікс»79-ї ОДШБр. Сирота. Призваний за мобілізацією влітку 2015 року. Учасник бойових дій в зоні АТО. 02016-08-2828 серпня2016, у ніч на 29 серпня, вбитий співслужбовцем на території військової частини в селищі Азов (Розівський районЗапорізька область). 30-річний солдат зайшов у розташування підрозділу та розстріляв з автомата 26-річного старшого солдата, коли той спав[340].
Качур Олександр Миколайович, 01976-09-2020 вересня1976, Черкаси. Солдат 34-го ОМПБ «Батьківщина»57-ї ОМПБр. Мобілізований у серпні 2015 року. Учасник АТО. 25 липня 2016 року близько 11:00, на полігоні «Широкий лан» в Миколаївській області, під час стрільб розірвався 120-міліметровий міномет М120-15 «Молот», в результаті чого Олександр отримав тяжкі поранення. Помер 02016-09-022 вересня2016 в лікарні м. Одеси. Похований на третьому кладовищі міста Черкаси. Залишилися батьки, двоє братів, дружина та двоє синів, 16 і 5 років[341].
Ф. Солдат, військовослужбовець ЗСУ за контрактом. 02016-09-1616 вересня2016 близько 17:50 на території військового містечка Міжнародного центру миротворчості та безпеки на Яворівському полігоні під час несення служби у добовому наряді з охорони складів ракетно-артилерійського озброєння, порушив правила поводження зі зброєю, в результаті чого дістав вогнепальне поранення в підборіддя з автомату, помер на місці[343].
Протасевич Андрій Борисович, 01981-05-2222 травня1981, Львів. Сержант, командир БМП 24-ї ОМБр. В зоні АТО побував у найгарячіших точках, після демобілізації продовжив служити за контрактом. Активний учасник ГО «Львівська обласна спілка соціального захисту бійців АТО та сімей загиблих». Загинув 02016-09-1616 вересня2016 на Яворівському полігоні (Львівська область) під час стрільб зі штатного озброєння бойових машин з ходу в нічний час. О 22:00 керівник заняття виявивши, що порушуються заходи безпеки дав команду на негайне припинення вогню, але екіпаж БМП встиг зробити постріл, що помилково влучив в іншу БМП. Андрій дістав вогнепальне поранення, помер у машині «швидкої допомоги». Похований на Полі почесних поховань №76 Личаківського кладовища. Залишилися дружина та донька[344].
Старусєв Олександр Миколайович (Позивний «Сом»), 01972-07-2222 липня1972, Валміера, Латвія. Мешкав у м. ЛадижинВінницька область. Командир танку 24-го ОШБ «Айдар». Виріс в сім'ї військового. З четвертого по восьмий клас навчався в Німеччині, де служив батько. Коли батька перевели у Забайкалля, Олександр переїхав в Ладижин до бабусі. Закінчив місцевий технікум механізації. Строкову службу проходив у танкових військах. На фронт пішов добровольцем у складі батальйону «Донбас», пізніше перейшов до «Айдару». Учасник бойових дій в зоні АТО. 02016-09-1616 вересня2016 був збитий поблизу свого будинку на вулиці Слобода в Ладижині водієм мікроавтобуса, який втік з місця ДТП. Підозрюваний, 56-річний настоятель Ладиженського храму УПЦ МП, підтверджує, що проїжджав тією вулицею, але заперечує наїзд на людину. Ведеться слідство. Залишилися батьки, донька й син[345].
Мамчур Іван Леонідович, 18.05.1979, мешканець м. Рівне. Учасник АТО (не підтверджено)[346]). Майор внутрішньої служби, начальник відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації Рівненського СІЗО. Відповідав за інженерно-технічне забезпечення установи. До 2009 служив у 3 ОПСпП. З 2011 працював у Рівненському СІЗО. Вбитий 16.09.2016 у своєму під'їзді на вул. Відінській, — застрелений з пістолету на 6-му поверсі. Вбивцю затримали у листопаді 2016 під час в'їзду в Україну, 27.04.2017 обвинувальний акт скерований до суду. Вбивця Олег Смородинов, російський найманець, розповів журналісту «Нью-Йорк Таймс» (стаття вийшла 31.03.2019 [Архівовано 12 квітня 2019 у Wayback Machine.]), що отримав замовлення на вбивство від двох офіцерів ФСБ, у списку було шість українців, які, начебто, брали участь у бойових діях під час російсько-грузинської війни 2008 року[347]. За злочин Смородинов отримав близько $5000 і 300 тис. рублів. 02.03.2020 суд засудив завербованого ФСБ РФ найманця до 12 років позбавлення волі, 02.04.2020 вирок набрав законної сили[348].
Яровий Олександр Сергійович, 01981-02-2525 лютого1981, Володимирівка (Іллінецький район)Вінницька область. Мешкав у м. Іллінці. Старший сержант, військовослужбовець 92-ї ОМБр. 8 років пропрацював у місцевому сільгосптоваристві «Маяк», з 2011 року працював вантажником у ТОВ «Люстдорф». Мобілізований влітку 2015 року, учасник АТО. Згодом продовжив службу за контрактом. 02016-09-1818 вересня2016, близько 21:30, у пункті дислокації військовій частині в с. Малі Проходи (Харківська область), що неподалік російського кордону, під час конфлікту 28-річний старший солдат (учасник АТО) застрелив Олександра з автомата та тяжко поранив ще одного співслужбовця, після чого втік зі зброєю. Втікач також дістав поранення, його затримали на околиці Харкова. Похований на кладовищі села Володимирівка. Залишилася дружина та троє дітей. У вересні 2017 вбивця був засуджений до 10 років позбавлення волі[349][350].
Філімонова Катерина, 31 рік, Станично-Луганський районЛуганська область. Телефоністка 92-ї ОМБр. Пішла до війська добровольцем захищати Батьківщину, у квітні 2016 підписала контракт на військову службу. На початку вересня на полігоні в смт Гончарівське, де 92 бригада перебуває на зборах, відбувся вибух плити. Катерина була поруч і дістала опіків 50% тіла. Померла 02016-09-2626 вересня2016 близько 22:00 в Опіковому центрі м. Київ. Залишилися батьки і 6-річний син на Луганщині[351].
Ступак Віталій, 01995-01-2727 січня1995, Житомир. Молодший сержант, військовослужбовець 53-ї ОМБр. Закінчив Житомирський політехнічний ліцей, де отримав спеціальність зварювальника. Призваний на строкову службу в 2013 році. У 2014 перейшов на контрактну службу, і був переведений в 53 ОМБр. У березні 2016 року був направлений в зону АТО. Загинув 02016-10-055 жовтня2016під час навчань на полігоні в смт Десна (Козелецький район) Чернігівської області. Близько 10:00 на тактичному полі навчального центру в ході відпрацювання тактичного заняття під час спішування з БМП-1, військовослужбовець попав під гусеницю бойової машини та від отриманих тілесних ушкоджень загинув. Попередньою причиною трагедії є порушення правил експлуатації бойової машини водієм-механіком БМП-1. Похований в Житомирі. Залишилася дружина та маленька дитина.[352].
Федічев Валентин Миколайович, 01960-04-1717 квітня1960, 56 років, ПлотинаСтанично-Луганський районЛуганська область. Мешкав у м. Київ. Полковник ЗСУ, директор департаменту соціальної та гуманітарної політикиМіністерства оборони України. Народився в родині військовослужбовця, походить з давнього роду донських козаків. Закінчив Свердловське вище військово-політичне танкове училище. Ветеран війни в Афганістані. З 1994 року служив у центральному апараті Міноборони та Генштабу ЗСУ. 2002 року закінчив стратегічний факультет Національної академії оборони України. З грудня 2006 року — головний інспектор Головної інспекції Міноборони. Брав участь в АТО від початку бойових дій на Сході України. Із червня 2014 по квітень 2015 року — заступник керівника штабу АТО[353]. Під час боїв за Дебальцеве був одним з керівників оборони дебальцівського плацдарму, в лютому 2015 виходив з Дебальцевого разом з українськими підрозділами[354]. В квітні 2015 повернувся до роботи у Києві. За час служби нагороджений Орденом Данила Галицького та Орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Помер 02016-10-2626 жовтня2016 у Києві через хворобу серця. Прощання з полковником Федічевим відбудеться 29 жовтня у м. Київ в Центральному будинку офіцерів. Залишилася дружина та двоє синів, — офіцери, учасники бойових дій в зоні АТО[355].
Габрієлян Тігран Іванович, Оріхівський районЗапорізька область. Учасник АТО, військовослужбовець 92-ї ОМБр. Загинув 29 жовтня 2016 року, місце не уточнено. За версією керівництва бригади — підірвав себе гранатою. Похований в Оріхівському районі. Рідні намагаються з'ясувати справжні обставини смерті[356].
Дівіченко Василь Сергійович, 01987-01-1414 січня1987, Рожеве (Олександрійський район)Кіровоградська область. З дитинства мешкав у м. Олександрія. Військовослужбовець 3-го ОПСпП. Закінчив медучилище за спеціальністю «фельдшер». Строкову службу проходив у Києві. Потім працював водієм на вантажних машинах, таксі, ремонтував автомобілі. Останнім часом працював водієм у Петрове. В червні 2016 року пішов служити за контрактом до 57-ї ОМПБр, в серпні перевівся у 3-й полк СпП. 02016-10-3131 жовтня2016, близько 12:00, у приміщенні Навчально-методичного центру цивільного захисту по вулиці Кавалерійська, 31, м. Кропивницький, на другому поверсі, що перебуває в оренді в/ч пп В2336, в казармі стався вибух гранати. Василь загинув, ще троє військовослужбовців дістали тяжких поранень. За попередніми даними, вибух стався через необережне поводження з боєприпасом, який один з військовослужбовців приніс до казарми. Після прощання у військовій частині в Кропивницькому Василя поховали на Вероболозівському кладовищі Олександрії. Залишилися батьки, дружина та троє синів віком 7, 6 і 1,5 років[357].
Блонський Андрій Анатолійович (Позивний «Бєлка»), 42 роки, ГостомельКиївська область. Мешкав у м. Буча та в смт Гостомель. Лейтенант, розвідник 11-го ОМПБ «Київська Русь»59-ї ОМПБр. З 1991 по 1996 рік навчався в Київському вищому танковому інженерному училищі, але службу розпочав у повітрянодесантних військах, на посаді командира взводу. До війни жив у Гостомелі, мкр Баланівка. Активний учасник Революції Гідності, у складі 7-ї Львівської сотні (сотня Лева) Самооборони Майдану, був поранений. З Майдану, у травні 2014, разом зі львівською групою добровольців пішов на передову у Слов'янськ, відбивав гору Карачун, обороняв блокпости, ходив у розвідку[358]. Воював під Донецьком та Дебальцевим, пройшов всю війну. Нагороджений Орденом За мужність III ступеня. Два тижні як повернувся з фронту. Раптово помер 02016-11-077 листопада2016 вдома через відрив тромбу. Після прощання в Гостомелі та Бучі воїна поховали на Алеї Слави міського кладовища міста Буча. Залишилися мати, сестра і син[359].
Логвінов Михайло Олександрович, 019581958, 58 років, Велика Знам'янкаКам'янсько-Дніпровський районЗапорізька область. Проживав у м. Запоріжжя. Полковник, заступник військового комісара Запорізького обласного військового комісаріату по роботі з особовим складом та громадськістю. З 1976 по 1980 рік навчався в Сімферопольському вищому військово-політичному будівельному училищі. З того часу його доля була нерозривно пов'язана з армією. Служив у військах Забайкальського, Закавказького, Приволзько-Уральського військових округів. З часом повернувся на Запоріжжя. З 2005 року проходив службу на посаді заступника військового комісара. З 2014 року активно працював у Раді оборони Запорізької області. Займався питаннями мобілізації, допомоги військовим та їх родинам, взаємодії з волонтерами. Навесні 2015 і сам за власним бажанням поїхав у відрядження до зони АТО, де пробув з 18 травня по 4 липня. Також, був активним дописувачем Офіційного вебсайту Міноборони та військових ЗМІ. Виховав двох синів, які стали бойовими офіцерами ЗСУ і захищають Україну у складі 55-ї ОАБр[360]. Помер ввечері 02016-11-2222 листопада2016 після тривалої тяжкої хвороби (онкозахворювання). Прощання з офіцером пройшло на території в/ч пп В0105 (55 артбригада). Похований на Алеї Пошани Капустяного кладовища у Запоріжжі[361].
Бугаєнко Олександр, 1971, Одеса. Прапорщик, військовослужбовець 59-ї окремої мотопіхотної бригади (Гайсин). Призваний за мобілізацією 2014 року з м. Одеса, після року служби підписав контракт, учасник АТО. Залишилися дружина та дитина. В березні 2016 Олександр опублікував в інтернеті свою книгу на релігійно-філософську тему. Прибув із зони АТО до Військово-медичного центру в м. Вінниця, де лікувався майже місяць у ЛОР-відділенні та відділенні гастроентерології. 02016-11-2222 листопада2016 о 8-й ранку отримав у медсестри направлення на медичне обстеження і консультацію лікаря, а у вечері повісився у себе в палаті, де його й знайшли наступного ранку[362]. Прим. В газеті «Прикордонник України», № 30-31 від 21 серпня 2015 року, є публікація про 45-річного прикордонника, прапорщика з Черкащини Бугаєнка Олександра Ярославовича, позивний «Боцман». Закінчив школу прапорщиків в «Десні», служив у Сімферополі на посаді старшини протитанкової батареї, звільнився з армії, працював у крюнінговій компанії на торговому судні. Мобілізований навесні 2014 року до прикордонних військ, служив на адмінкордоні з окупованим Кримом, на Чонгарі. В березні 2015 був демобілізований, але за три тижні добровільно повернувся до служби в ДПСУ, зарахований до бойової прикордонної комендатури Білгород-Дністровського загону, військовослужбовці якого виконували свої обов'язки в зоні АТО. На час публікації (серпень 2015) ніс службу на блокпосту на шахті «Родіна». Одружений, має дорослого сина[363] Ймовірно, це та сама людина, земляки Бугаєнка О. Я. пишуть, що він дістав контузію в районі Золотого, помер 22 листопада у Вінницькому госпіталі[364].
Адамов Геннадій , 019731973. Прапорщик, військовослужбовець 406-ї ОАБрВМС ЗСУ. Учасник АТО. Нещодавно повернувся із зони АТО. Загинув внаслідок ДТП під час проходження служби на Миколаївщині. 22 листопада2016 року близько 16:30 на автодорозі Р-06 «Ульянівка-Миколаїв», на в'їзді до Миколаєва, в районі автозаправки, зіткнулися автоцистерна «Scania» та автомобіль «Opel-Vectra» (водій автоцистерни не надав перевагу в русі транспортному засобу, що рухався по головній дорозі). У легковику перебували четверо військових, які поверталися із ремонтної частини, троє з них загинули на місці: 19-річний матрос Євгеній Кулініченко і 22-річний старший лейтенант Олександр Олійник з 406-ї ОАБр та 22-річний старший лейтенант В'ячеслав Марченков з 32-го реактивного полку ВМС. Четвертого, Геннадія Адамова, каретою «швидкої» доставлено до лікарні у тяжкому стані, лікарі зробили операцію, але він 02016-11-2323 листопада2016 помер в реанімації від отриманих травм. Залишилась дружина та донька[365].
Дзак Михайло Володимирович, 01982-10-2323 жовтня1982, ОноківціУжгородський районЗакарпатська область. Старший солдат, військовослужбовець 130-го окремого розвідувального батальйону (Рівне). Мобілізований влітку 2015 року, служив у прикордонних військах кінологом. Після демобілізації підписав контракт, з серпня 2016 року перебував у зоні АТО. Помер 02016-12-099 грудня2016 від серцевої недостатності в місті Дніпро, коли повертався з відпустки у розташування підрозділу в зону бойових дій. Лікарі назвали причиною смерті гостру ішемічну хворобу серця. Після прощання у рідних Оноківцях похований в Ужгороді на Пагорбі Слави[368].
Яворський Олександр Тарасович, 01969-03-099 березня1969, ДеражняХмельницька область. Механік-водій 2-ї роти оперативного забезпечення 12-го окремого полку оперативного забезпечення. Виріс в родині офіцера. Вступив до військового училища у Москві, але за сімейних обставин змушений був покинути навчання. Закінчив школу прапорщиків, проходив службу в підрозділах військової розвідки. Був вахмістром Чорноморського козачого війська, тривалий час служив в охороні Почаївської Лаври. Вдома хотів при храмі організувати козацьке виховання для дітей. Монархіст. З початку бойових дій кілька разів сам ходив до військкомату. Мобілізований 16 серпня 2014 року, воював на Луганщині, 29 жовтня 2015 підписав контракт. Розлучений. 02016-12-1515 грудня2016 під час ротації із зони АТО у пункт постійного призначення у потязі в Олександра стався інсульт. Його прооперували у Центральному військовому госпіталі в Київі, але врятувати життя військовика не вдалось. Похований в Хмельницькому на Алеї Слави кладовища Ракове[369].
Адамчук Олександр (позивний «Адам»). Військовослужбовець ППСПОП «Київ». Активний учасник Революції Гідності. Учасник бойових дій в зоні АТО. Загинув в ДТП 02016-12-1717 грудня2016 близько 10:00 біля села Бірків Літинського району Вінниччини. За повідомленням поліції, 30-річний сержант Національної гвардії, житель Чернівецької області, керуючи автомобілем «Опель», не впорався з керуванням і з'їхав з дороги. На узбіччі машина зіткнулася з деревом, внаслідок чого водій загинув[370].
Міскевич Павло (Позивний «Фізрук»), 019841984, Харків. Молодший сержант, гранатометник 92-ї ОМБр. Закінчив Харківський інститут фізичної культури і спорту. Працював у сфері спорту, займався пауерліфтингом. Пішов на фронт добровольцем в серпні 2014 року. Воював на Луганщині, зокрема біля міста Щастя, на позиції «Фасад» за мостом[371]. Загинув 02016-12-2828 грудня2016 у Харківському військовому госпіталі, куди він прибув на реабілітацію у зв'язку з осколковими пораненнями. Близько 19:00 його знайшла медсестра у зачиненій кабінці туалету з ножовим пораненням шиї. Бійця одразу ж доставили до реанімаційного відділення, але врятувати його життя не вдалося. За попередніми даними, боєць скоїв самогубство. Похований на Безлюдівському кладовищі № 18 у Харкові. Залишились батьки[372].
Коновалюк Олександр Васильович, 01961-12-022 грудня1961, Горохівське (Снігурівський район)Миколаївська область. Прапорщик, військовослужбовець окремого гарматного артилерійського дивізіону (в/ч А2611) 406-ї ОАБр. Протягом року служив за мобілізацією, учасник бойових дій в зоні АТО. У подальшому підписав контракт. Помер 02016-12-3131 грудня2016 внаслідок травм, отриманих під час проходження служби. Похований в с. Горохівське[373].
Померлі демобілізовані учасники АТО
Пастущак Олександр Вікторович, 01995-06-1111 червня1995, Запоріжжя. Учасник боїв під Іловайськом. Самотужки вибрався з «Іловайського котла», через що вважав себе дезертиром і ховався на Запоріжжі. 3-го травня 2016 року, внаслідок жорстокого побиття у Вільнянському районі Запорізької області, потрапив до Запорізької обласної клінічної лікарні з важкою черепно-мозковою травмою. 1 липня був доставлений літаком до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (Одеса). Перебував у комі, помер 02016-07-099 липня2016 не приходячи до свідомості. Сирота, з рідних залишилися бабуся та дідусь[374].
Гушленко Володимир Миколайович (позивний «Сніг» / «Сніжок»), 01959-09-2424 вересня1959, 56 років, Київ (Дніпровський район). Демобілізований доброволець, командир БТР 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» НГУ. Брав участь у боях в населених пунктах Логвинове, Вуглегірськ, Дебальцеве, Широкине. Під час ротації був ушпиталений до лікарні швидкої допомоги, де виявили рак. Після перенесеної операції став інвалідом І групи. Помер 02016-07-2424 липня2016 від раку після тривалого лікування. Похований у Києві. Залишилися дружина, двоє дітей та четверо онуків[376].
Коваленко Ігор Миколайович (позивний «Грін»), 01973-05-2222 травня1973, ОбухівКиївська область. Сержант, командир 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 11-го окремого мотопіхотного батальйону59-ї ОМПБр. Мобілізований 18 травня 2014 року як доброволець. З 6 липня по 25 серпня 2014 року воював у зоні АТО. 23 серпня 2014 внаслідок обстрілу з «Градів» поблизу смт Луганське дістав вибухову травму, контузію головного мозку та забій грудної клітки, лікувався у ВМКЦ м. Ірпінь. 18 грудня 2014 року був виключений зі списків особового складу частини, тому що перебував на лікуванні. Після лікування повернувся в Обухів. Через раптове погіршення стану здоров'я був направлений до шпиталю, де 02016-08-022 серпня2016 року помер. Похований в Обухові. Залишилися мати, брат та 11-річний син[377].
Карпузов Андрій Юрійович, 01992-05-3131 травня1992, Чернігів. Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 21. Призваний до Збройних сил України у березні 2014 року. Солдат 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Учасник АТО. Демобілізований у березні 2015 року. Загинув 02016-08-033 серпня2016 близько 16:30 у Чернігові, в мікрорайоні Бобровиця біля будинку батьків дружини, від вибуху гранати. Основні версії слідства — необережне поводження з вибуховим пристроєм та самогубство. Залишилися батько, брат, дружина. Похований у Чернігові.[378].
Гакало Володимир Володимирович, 46 років, Решнівка (Збаразький район)Тернопільська область. Демобілізований військовослужбовець роти автозабезпечення 24-ї окремої механізованої бригади. Пройшов війну у Нагірному Карабаху наприкінці 1980-х. Їздив на заробітки закордон. Був мобілізований 26 квітня 2015 року, воював у Кримському на Луганщині, наприкінці липня 2016 повернувся додому. Неодружений, проживав із батьком. Тіло чоловіка з чисельними ушкодженнями виявили 02016-08-1414 серпня2016 близько 19:15 на березі річки Гнізна у м. Збараж, в нього були поламані ребра, потрощені кістки, таз, пошкоджені внутрішні органи. Через два дні затримали підозрюваного, з яким Володимира бачили напередодні, він засуджений до 10 років позбавлення волі. Поховали Володимира в рідному селі. Залишились батько, брат і сестра. Водночас батько вважає, що вбивство «списали» на раніше засудженого за крадіжки. Люди розповіли батькові, що бачили, як його сина збив автомобілем місцевий чиновник, керівник однієї з природоохоронних організацій Збаража, також є свідки того, що тіло до річки привезли. 76-річний батько намагається добитися правди в поліції й у судах[379].
Фарима Михайло Васильович, 01971-07-2222 липня1971, ДоброгостівДрогобицький районЛьвівська область. Демобілізований військовослужбовець. Мав сільськогосподарську професію. Активний учасник Революції Гідності. У вересні 2014 року пішов добровольцем на фронт. Демобілізувався у вересні 2015 й одразу ж розпочав активну громадську діяльність. Голова громадської організації учасників АТО «Вартові Прикарпаття». Працював над створенням охоронної фірми для працевлаштування учасників АТО. Наслідки отриманої на війні контузії спричинили важку хворобу. 26 червня 2016 року після перенесеного інсульту впав у кому. Помер 02016-08-1616 серпня2016 у відділенні реанімації міської лікарні Стебника. Похований в с. Доброгостів[380].
Витишин Володимир Іванович (позивний «Добриня»), 019891989, проживав у м. Хмельницький. Волонтер-медик. Працював у зоні АТО в команді волонтерів екстреної медичної служби ASAP RESCUE («Хоттабич»), 2015 року рятував поранених в районі Донецького аеропорту, Дебальцевого, Попасної. Голова Благодійного фонду «Центр «Добриня», що належить до волонтерського руху «Хмельницький. Армія SOS». Останнім часом займався створенням центру реабілітації воїнів АТО та будівництвом центру реабілітації дітей з ДЦП в Хмельницькому. За повідомленням поліції, тіло 27-річного чоловіка, який покінчив життя самогубством, повісившись на дереві, знайшли 02016-08-2121 серпня2016 близько 19:00 у дворі його домогосподарства в с. Карпівці (Хмельницький район). Видимих ознак насильницької смерті не виявлено, він залишив передсмертну записку. Поховання у Хмельницькому. Залишилася дружина та однорічний син[381]. Волонтери та друзі у версію самогубства не вірять[382].
Виноградський Андрій Данилович, 51 рік, Житомир. Військовий капелан, волонтер, учасник АТО. До війни успішно займався бізнесом, грав на органі у церкві Різдва. В березні 2014 року почав возити допомогу українським військовим в захоплений Крим, згодом допомагав переселенцям, постійно їздив у зону АТО як капелан і волонтер. Нагороджений медаллю «25 років Незалежності України». Один із героїв проекту «Обличчя України» Радіо Свобода. Помер 26 серпня2016 року через проблеми з серцево-судинною системою. Похований у Житомирі. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (УПУ №168/2017 від 28.06.2017, посмертно)[383].
Лепехін Андрій Олексійович (позивний «Пастир»), 51 рік, Кривий РігДніпропетровська область. Учасник бойових дій, доброволець. Водій 2-ї роти 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», під час дислокації підрозділу в с. Піски у 2014—2015 роках. 18 січня 2015 дістав важке поранення в Пісках. Після повернення з фронту і лікування шукав роботу в Києві, збирав документи для оформлення статусу інваліда війни. Помер 02016-08-2929 серпня2016 ввечері в результаті зупинки серця. Похований у Кривому Розі[384].
Герасимчук Андрій Юрійович, 01996-02-2323 лютого1996, 20 років, ЛуцькВолинська область. Доброволець, колишній боєць роти патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо» (до її розформування у 2015 році). Навчався у Луцькому вищому професійному училищі №9. В 17 років став активним учасником луцького Євромайдану, потім брав участь у протестах в Києві, у складі підрозділу «Нарнія». Під час протистоянь на Майдані був двічі поранений, лікувався в Польщі. Ще будучи неповнолітнім пішов на фронт у складі «Торнадо», спочатку неофіційно, а згодом отримав статус учасника АТО. Помер 02016-08-3030 серпня2016 від важких травм, отриманих у результаті ДТП, що сталася 23 серпня опівдні на 134-му кілометрі траси Київ — Запоріжжя поблизу повороту на село Мельники Черкаської області. Після прощання в Луцьку Андрія поховали у батьківському селищі Дубище Рожищенського району[385].
Черновський Віталій Васильович, 01970-12-055 грудня1970, ЧудейСторожинецький районЧернівецька область. Майор запасу, заступник командира протитанкового дивізіону по роботі з особовим складом 44-ї окремої артилерійської бригади (Тернопіль). У 1988—1992 роках навчався у військовому училищі. Проходив військову службу на посадах офіцерсько-командного складу в 66-й механізованій бригаді м. Чернівці. Якийсь час працював на будівництві. Мобілізований у вересні 2014 року, в подальшому підписав річний контракт. 12 серпня 2016 року, по закінченні контракту, повернувся додому. 02016-09-022 вересня2016, менш ніж через місяць після повернення додому із зони АТО, помер через зупинку серця. Похований в с. Чудей поруч з могилами батьків. Залишилась донька, три сестри та четверо братів[386].
Троцюк Сергій Адамович, 01983-03-2020 березня1983, СиновеСтаровижівський районВолинська область. Прапорщик, колишній військовослужбовець 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Свого часу служив у ракетних військах. На фронт пішов добровольцем, воював півтора року, двічі був поранений та контужений, але так і не встиг оформити статус учасника бойових дій, хоч мав посвідчення інваліда війни. Вбитий 02016-09-099 вересня2016. Тіло Сергія було знайдене на автобусній зупинці в селі Седлище (Старовижівський район) Волинської області. Проведеними слідчими діями та експертизою була встановлена ймовірна причина смерті: чоловік отримав травму, несумісну з життям, у ДТП, а тіло без документів підкинули на зупинку. Похований в с. Синове, біля могили батька. Залишилися мати на Старовижівщині, сестра, цивільна дружина в Харкові[387].
Гончаров Олександр Іванович, 01972-07-099 липня1972, Полтава. Старший лейтенант, демобілізований військовослужбовець 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава»58-ї ОМПБр. Закінчив Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка. 2 квітня 2015 року був мобілізований як доброволець. Воював на Луганщині, під Горлівкою, в районі Авдіївки. На фронті переніс мікроінсульт. Демобілізований у квітні 2016, збирався знову повернутися на службу, проте не пройшов медкомісію, кардіолог направив його до шпиталю. Раптово Олександру стало погано, його забрала «швидка». Помер 02016-09-2222 вересня2016 у полтавській лікарні через відрив тромбу. Похований на Центральному міському кладовищі Полтави на Алеї Героїв[388].
Солдатов Андрій (позивний «Спец»), 01986-09-2222 вересня1986, Луганська область. Доброволець батальйону особливого призначення «Київ-2» (з 2015 року — 2-га рота полку поліції особливого призначення «Київ»). До війни служив в спецпідрозділі МВС. З початком бойових дій добровольцем пішов захищати Батьківщину. Служив під Волновахою, воював у Кримському на Луганщині. Помер 02016-09-2323 вересня2016 від серцевого нападу в лікарні під Києвом (Обухівський район), де проходив лікування від важкої хвороби на нервовому підґрунті. Похований на Байковому кладовищі Києва[389].
Татарченко Руслан Вікторович, 01968-09-077 вересня1968, ДолинаІвано-Франківська область. Демобілізований військовослужбовець батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1». Маючи досвід бойових дій, на фронт пішов добровольцем, пізніше потрапив у «Луганськ-1». Учасник боїв на трасі «Бахмутка» та у Станиці Луганській. Під час оборони Станиці у Руслана стався інфаркт, проходив лікування у шпиталі МВС в Києві. Після демобілізації часто відвідував своїх побратимів в зоні АТО. Помер 02016-09-2525 вересня2016 вдома на лікарняному ліжку, після тривалої серцевої хвороби. Поховання у м. Долина[390].
Мосін Юрій Миколайович||01983-05-1010 травня1983, ЯсинуватаДонецька область. Волонтер. Під час Революції Гідності був волонтером медичної служби Майдану. Коли почалася війна на Сході, їздив на фронт, допомагаючи українським захисникам. Один із засновників ГО «Міжнародний альянс братської допомоги». Родина залишилася на окупованій території. Покінчив життя самогубством 02016-09-2525 вересня2016 у Києві. 28 вересня з Юрієм попрощались на Майдані Незалежності. Похований в Києві[391].
Яцюк Віталій, 28 років, Білий РукавХмільницький районВінницька область. Демобілізований військовослужбовець ЗСУ. Жив разом з батьком, мати живе у сусідньому селі. Призваний за мобілізацією, після року служби повернувся додому. Зі Сходу повернувся близько двох місяців тому. Як говорять близькі, весь цей час був у депресивному стані. Повісився вночі 02016-09-2626 вересня2016 в с. Білий Рукав. Похований в рідному селі[392].
Серовецький Валентин Райтович (позивний «Олрайтич»), 01968-01-1111 січня1968, ФастівКиївська область. Військовий капелан 8-го окремого батальйону «Аратта» Української добровольчої армії, батальйону «Айдар», 92-ї ОМБр та інших військових підрозділів. Священик УПЦ КП. Під час Революції Гідності брав участь у богослужіннях на Майдані. Коли почалася війна, благословляв на захист Батьківщини бійців Нацгвардії, ЗСУ і добровольців, їздив з гуманітарною допомогою в зону АТО, відвідував блокпости, вивозив переселенців. В червні 2014 року потрапив у полон на Луганщині до банди Козіцина, два місяці пробув у підвалі СБУ в окупованому Луганську, де його катували, виводили на «розстріл», знущались та заразили на гепатит C[393]. Після звільнення лікувався у Києві та Харкові та продовжував капеланське служіння. За два роки об'їздив майже весь Донбас. Загинув 02016-10-033 жовтня2016 о 2:50 у ДТП поблизу міста Фастів (Київська область). Прощання з отцем Валентином пройшло у Свято-Миколаївському храмі м. Фастів. Похований на Алеї Слави міського кладовища. Залишилися дружина та п'ятеро дітей[394].
Білінський Іван (позивний «Вано»), 33 роки, мешкав у с. Митниця (Підволочиський район)Тернопільська область. Демобілізований військовослужбовець, сержант, був заступником командира взводу 6-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Мобілізований навесні 2015 року. Учасник АТО. Під час служби на адмінкордоні з окупованим Кримом був старшим блокпосту. Після демобілізації з травня 2016 перебував вдома, проходив лікування. Помер вдома на Тернопільщині від захворювання на рак. Серце захисника зупинилося о 12:00 02016-10-055 жовтня2016. Похований в с. Теклівка (Підволочиський район). Залишилися дружина та двоє дітей шкільного віку, син і донька[395].
Жовтобрюх Олег Леонідович, мешкав у м. ЛуцькВолинська область. Демобілізований військовослужбовець. Молодший сержант, був командиром відділення роти матеріального забезпечення батальйону матеріального забезпечення 51-ї окремої механізованої бригади. Мобілізований навесні 2014 року до 51 ОМБр (бригаду розформовано 22.09.2014, на її основі сформовано 14-ту ОМБр). Учасник АТО. Помер 02016-10-088 жовтня2016 через зупинку серця. Похований у с. Полонка Луцького району[396].
Степан, 41 рік, ГонятичіМиколаївський район (Львівська область). Демобілізований військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено). Учасник бойових дій. Повернувся з війни у 2015 році, працював. 02016-10-1010 жовтня2016 застрелився у себе вдома з мисливської рушниці. Залишилися мати, дружина та двоє дітей.[397].
Загарюк Павло Дмитрович (позивний «Крест»), 01965-10-066 жовтня1965, 51 рік, Чернівці. Демобілізований військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Працював експедитором в одній із приватних фірм Чернівців. На фронт пішов добровольцем влітку 2014 року. Брав участь у боях за Дебальцеве, де отримав важку травму коліна, яка потім дала ускладнення на хребет. Після демобілізації лікувався у шпиталі. Тоді ж, під час обстеження, медики діагностували у нього рак на IV стадії. Павло постійно підтримував зв'язок з побратимами на передовій, допомагав їм як волонтер. Помер 02016-10-1111 жовтня2016 у Чернівцях від онкологічного захворювання. Похований на Центральному кладовищі Чернівців біля Годилова. Залишилися батько, син та внуки[398].
Ярмула Олександр Леонідович, 01970-05-088 травня1970, проживав у м. КременчукПолтавська область. Був водієм-заправником бензовозу 30-ї окремої механізованої бригади. 1988 року закінчив Кременчуцьке училище № 22 за спеціальністю автослюсар, після служби в армії працював водієм, до мобілізації був водієм «швидкої». Активний учасник Революції Гідності. На фронт пішов у 2015 році добровольцем, приховавши, що хворий на цукровий діабет. Пройшов бої за Дебальцеве, де був поранений. У листопаді 2015 року звільнився з лав ЗСУ за станом здоров'я. Повернувшись до дому, працював далекобійником. Помер 02016-10-1919 жовтня2016 у м. Переяслав-Хмельницький під час рейсу. Був за кермом, коли йому стало погано, впав у кому і помер дорогою до лікарні, не приходячи до тями. Похований в с. Запсілля (Кременчуцький район). Залишилися мати, брат та 12-річний син[399].
Рябий Володимир Юрійович, 01990-10-2020 жовтня1990, ТальнеЧеркаська область. Колишній боєць батальйону «ОУН». Учасник Революції Гідності. Воював у підрозділі «Слобідська сотня» в Пісках, на шахті «Бутівка». В липні 2016 повернувся з фронту. Загинув 02016-10-2222 жовтня2016 внаслідок підриву на вибуховому пристрої о 3-й годині ночі у своєму приватному будинку в місті Тальне. Вибухом рознесло частину будинку, Володимиру відірвало руки і ноги, він помер у лікарні. Перед тим в нього стався конфлікт із поліцейськими, чоловік його сестри звинуватив поліцейських у вбивстві, але наявні записи з камери спостереження цю версію не підтверджують. Неодружений, залишились батьки і сестра[401][402].
Решетник Сергій Іванович, 01977-06-1414 червня1977, КременчукПолтавська область. Молодший сержант, був командиром відділення 72-ї окремої механізованої бригади. Закінчив ПТУ № 16. Після строкової служби працював у домобудівничому комбінаті № 3, згодом — на автоскладальному заводі. До війни був таксистом. В грудні 2014 року підписав контракт на військову службу, воював в районі Волновахи. 2015 року повернувся до Кременчука. Через кілька місяців після повернення з фронту Сергію стало погано прямо на вулиці в м. Кременчук, помер в ніч на 02016-10-3030 жовтня2016 в реанімаційній палаті. Похований на Свиштовському кладовищі Кременчука, поряд із могилою матері[404].
Подаровський Олег Геннадійович (позивний «Сніжок» / «Анубіс»), 01984-07-3030 липня1984, БерестяБілорусь. Мешкав у м. Дніпро. Парамедик окремого медичного батальйону «Госпітальєри» Української Добровольчої Армії. Працював менеджером в «Аквапромресурс» у Бересті. В батальйоні від самого початку, з 2014 року, виконував обов'язки парамедика і водія в Широкине. Мати живе в Білорусі. Тяжко захворів восени 2015 року, цілий рік боровся з недугою. Помер 02016-11-033 листопада2016 в лікарні міста Дніпро. Похований на Краснопільському кладовищі[406].
Капранчук Сергій Володимирович (позивний «Капрон»), 01964-02-1717 лютого1964, 52 роки, Житомир. Демобілізований військовослужбовець, солдат, номер розрахунку ЗУ батальйону спецпризначення «Донбас» НГУ. Активний учасник Революції Гідності. Їздив із волонтерською допомогою на передову, у 2015 році добровольцем пішов на фронт. Комісований за станом здоров'я навесні 2016. Після повернення з чергової волонтерської поїздки до с. Широкине відчув себе погано. Помер у першій міській лікарні Житомира в ніч на 10 листопада2016 від гострого інфаркту міокарда. Похований на Житомирському військовому кладовищі[407].
Козлов Михайло Олександрович, 01980-04-1919 квітня1980, КонотопСумська область. Демобілізований учасник АТО, військовослужбовець 21 ОМПБ Сармат 56 ОМПБр. Воював в районі Маріуполя. Помер від тяжкої хвороби після повернення з фронту. Похований у Конотопі 20 листопада 2016[408].
Войцеховський Валерій Вікторович, 01972-01-2424 січня1972, Одеса. Демобілізований військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади. До війни працював у знімальній групи російського кінематографу, але покинув все і повернувся захищати Україну. Був поранений на фронті, тривалий час проходив лікування. Інвалід війни. Помер 02016-11-2020 листопада2016. Похований на Таїровському кладовищі м. Одеса[410].
Богуш Володимир, 31 рік, МашівЛюбомльський районВолинська область. Демобілізований військовослужбовець ЗСУ. До війни служив на прикордонній заставі у Висоцьку. Весною 2016 повернувся із зони АТО. Загинув 02016-11-2525 листопада2016 внаслідок нещасного випадку під час заготівлі лісу біля села Машів на Волині. Залишилися дружина та двоє дітей[411].
Бурлак Олександр Сергійович (Буглак), 019841984, Чапліївка (Шосткинський район)Сумська область. Демобілізований військовослужбовець, учасник бойових дій, два роки перебував на фронті. Після повернення у своє село оформлював інвалідність. Повісився 02016-11-2525 листопада2016. Похований у Чапліївці. Залишилися дружина та син[412].
Баланюк Юрій (позивний «Хантер»), 43 роки, Демівка (Чечельницький район)Одеська область. Проживав в Одесі. Демобілізований військовослужбовець, снайпер батальйону спецпризначення «Донбас» НГУ. Активний учасник Революції Гідності, одразу після Майдану пішов добровольцем на фронт. Демобілізувався навесні 2016. Але Юрія знову тягнуло на фронт, він поїхав у Київ з метою підписати контракт. Ввечері 25 листопада на Столичному шосе в Київі його збив «Мерседес». Медики дві доби боролися за життя Юрія, але травми були несумісними з життям. 27 листопада2016 він помер у лікарні. Залишились батьки та сестра. Похований в рідному селі[413].
Гречка Василь, 01987-01-2121 січня1987, Бабинці (Чортківський район)Тернопільська область. Демобілізований військовослужбовець, солдат, артилерист 24-ї окремої механізованої бригади. Був мобілізований влітку 2015 року як доброволець, воював на Луганщині в районі Трьохізбенки, потім ніс службу в Сєвєродонецьку. Повернувся з фронту в жовтні 2016 року. Загинув 02016-11-2929 листопада2016 в селі Бабинці на Тернопільщині. Тіло виявили на березі річки Нічлава, слідів насильницької смерті немає, ймовірно, послизнувся і впав до річки, помер від переохолодження. Похований у Бабинцях. Залишилися батьки, сестра, молодший брат і син[414].
П'ясецький Володимир Анатолійович, 019721972, Погреби (Глобинський район)Полтавська область. Демобілізований військовослужбовець 8-й Полтавської окремої автомобільно-санітарної роти. Під час боїв за Іловайськ вивозив поранених з окупованої території, рятував поранених захисників Донецького аеропорту, Авдіївки. Повернувся з фронту в жовтні 2015 року. Помер 02016-12-022 грудня2016 від раку легенів[415].
Маринович Микола Омелянович, 01965-05-1919 травня1965, 51 рік, СамбірЛьвівська область. Учасник АТО, воював на Донеччині. Військовий пенсіонер. Учасник Революції Гідності. Член партії ВО «Свобода»[416]. За місяць після повернення з фронту помер вдома 02016-12-044 грудня2016 через раптову зупинку серця. Похований у Самборі. Залишилися син і донька[417].
Димитришин Володимир Васильович, 01960-07-022 липня1960, 56 років, КуликівкаЧернігівська область. Старшина, дмобілізований військовослужбовець ЗСУ. З 1993 по 2001 рік був суддею Куликівського райсуду[418]. Пізніше працював головним юристом Управління агропромислового розвитку Куликівської РДА[419]. Був мобілізований на початку 2015 року, з 16 вересня 2015 по 20 квітня 2016 року ніс службу в зоні АТО. Помер вдома внаслідок посттравматичного синдрому. Похований 6 грудня 2016 року в смт Куликівка[420].
Руда Руслан Володимирович, 01972-11-2828 листопада1972, ОлександріяКіровоградська область. Демобілізований військовослужбовець, бортмеханік вертолітного підрозділу 11-ї окремої бригади армійської авіації. Закінчив Олександрійське ПТУ № 7 за спеціальністю зварювальника. Строкову службу проходив у вертолітних військах, після чого продовжив службу в олександрійській в/ч 2269. Працював у вугільній промисловості, займався підприємництвом. У 2014—2015 роках ніс службу за мобілізацією, учасник АТО. Через загострення хронічної хвороби та внутрішню кровотечу потрапив до реанімації Першої олександрійської міської лікарні, помер 02016-12-055 грудня2016. Похований в Олександрії на Звенігородському кладовищі. Залишилися мати та донька[421].
Ромахов Олександр, 01987-09-2525 вересня1987, Луцьк. Колишній військовослужбовець «афганської» роти 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Учасник АТО. Після повернення з фронту довго лікувався, шукав роботу. 02016-12-1919 грудня2016 близько 16:00 в Луцьку, у Центральному парку імені Лесі Українки, виявили повішаним тіло чоловіка, поліція розглядає версію самогубства. Похований в Луцьку[424].
Альохін Руслан Валерійович, 01980-05-3131 травня1980, мешкав у м. КорюківкаЧернігівська область. Демобілізований військовослужбовець ЗСУ. Мав вищу освіту, працював машиністом ШДМОАТ ПАТ «Слов'янські шпалери». Призваний за мобілізацією у 2014 році. Учасник АТО. 2016 року повернувся з фронту. 02016-12-2222 грудня2016 помер у лікарні міста Корюківка внаслідок раптової важкої хвороби. Похований у Корюківці. Залишилася дружина та двоє маленьких дітей[425].
.png)
.png)
.png)
.jpg)
.png)
