Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
17 грудня1982, м. Київ. Працював над українськими фільмами та серіалами, зокрема над стрічками «Захар Беркут», «Сторожова застава», «Кава з кардамоном» та «Віддана». Був два рази на «нулі» — Херсонщина і Донбас.
57 років. м. Новомосковськ Дніпропетровська область. Молодший сержант. У 1985 році Петро закінчив технікум електрифікації сільського господарства. Одразу після навчання пішов на строкову службу. По закінченню повернувся в рідне село і почав працювати електриком на меліорації. 15 років пропрацював у сталеплавильному цеху. Пішов на пенсію в 50 років, але продовжив працювати. У 2014 році разом з кумом Григорієм вирушили до військкомату як добровольці, але обох не взяли, бо тоді була велика черга. У 2022 році добровольцем пішов до армії. Служив разом з сином в 60-тій бригаді, яка була спочатку піхотна, потім стала окремою механізованою Інгулецькою. І син, і батько були саперами. Його рідний син загинув під час звільнення Херсонщини. Помер 30 жовтня 2022.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Курдюмівка біля Бахмута Донецької області. Снаряд влучив у машину Петра. Вилізти він не встиг[3][4].
9973
Півень В'ячеслав Володимирович
20 квітня 1970, с. Мирне Чернігівська область. Старший солдат, водій-електрик радіостанції 119 ОБрТрО.
30 років, м. Львів. Навчався у Львівській політехніці. Після цього проходив строкову військову службу. Захоплювався комп'ютерною технікою та активно займався спортом
4 серпня 1983, с. Голубече Вінницька область. Командир 3 кулеметного відділення кулеметного взводу (підрозділ — не уточнено). Був мобілізований 29 квітня 2022 року.
Загинув під час штурму позицій підрозділу противником, внаслідок мінометного обстрілу та стрілецького бою в районі населеного пункту Красногорівка Донецької області[10].
9979
Долінко Олександр Іванович
2 липня 1988, с. Дороге Дніпропетровська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Був мобілізований у квітні 2022 року.
Загинув внаслідок ворожого обстрілу біля міста Кремінна Луганської області[11].
Похорон відбувся 5 січня у Свято-Вознесенському греко-католицькому соборі[12].
9981
Постой Олександр Григорович
01982-07-1010 липня1982, м. Монастирище Черкаська область. Старший солдат, командир стрілецького відділення стрілецького взводу 160-го окремого батальйону територіальної оборони (Умань) 118 ОБрТрО.
Загинув в боях з російськими окупантами в Донецькій області[13][14].
9982
Ждань Антон Юрійович
7 серпня 1994, м. Дніпропетровськ. Солдат, взвод розвідки 98 механізованого батальйону 60 механізованої Інгулецької бригади.
Загинув під час мінометного обстрілу в районі населеного пункту Іванівка Бахмутського району Донецької області під час евакуації загиблих та поранених з позицій батальйону.
9983
Огорілко Іван(«Комендант»)
27 років, с. Нова Кам'янка Львівської області. Після школи здобував фах зварювальника у залізничному училищі. З 2015 року пішов на війну. Брав участь в АТО на Донбасі. Мужньо та гідно виконував накази та завдання. Під час повномасштабного російського вторгнення Іван служив у 63-й окремій механізованій бригаді Збройних Сил України. Продовжував боронити Батьківщину на передовій і щиро вірив у перемогу над ворогом.
Загинув в бою з окупантами за місто Бахмут на Донеччині. Похований в рідному селі[15].
9984 … 9990
(для доповнення за 1 січня 2023 року)
2 січня
9991
Юрченко Олег Володимирович («Кий»/«Щасливий») Орден «За мужність» ІІІ ступеняЮвілейна медаль «25 років незалежності України»Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»Медаль «За жертовність і любов до України»
01977-04-2020 квітня1977, с. Тростинка Київської області. Майор ЗСУ (підрозділ не уточнено). У 1995—1996 роках проходив службу в бригаді морської піхоти в Криму. У 1998—2000 рр. працював у правоохоронних органах України. З 2014 року перебував на керівних посадах в Службі безпеки України. З 2016 по 2018 рік працював в Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області. Працював керівником безпеки енергетичної компанії TIU Canada. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебував при виконанні особливих завдань на командних посадах.
Загинув в боях з російськими окупантами біля Бахмуту Похований 8 січня2023 року в родинному селі[16].
9992
Зінченко Віталій
20 років, с. Калмиківка Луганської області, потім з сім'єю переїхав до Старобільська, де вивчився на електрика. З 18 років почав служити на лінії розмежування в зоні ООС у Золотому на Луганщині. У районі Кремінної хлопець разом з побратимами-прикордонниками боронив Україну впродовж п'яти місяців. Хотів вивісити український прапор над звільненим Старобільськом.
Повернувся на східний фронт 20 грудня після ротації, 2 січня він загинув під Бахмутом. Похований на Краснопільському кладовищі у Дніпрі.[17].
9993
Медведь Станіслав Олександрович
2 серпня 1977, м. Шостка. Командир мінометного взводу роти вогневої підтримки, старший лейтенант. У 1994 році закінчив загальноосвітню школу № 12. Після цього юнак вступив до Сумського державного університету на інженерно-технічний факультет за спеціальністю «інженер-механік», який успішно закінчив в 1999 році. Згодом отримав другу вищу юридичну освіту. Навчався на військовій кафедрі в артилерійському училищі м. Суми, по закінченні якого чоловіку було присвоєно військове звання лейтенанта. В 2014 вступив в лави НГУ. Влітку 2022 року підписав контракт та пішов захищати Батьківщину на сході України.
23 роки, с. Морозівка Луганська область. Сержант ДПСУ. У Здобув фах вчителя фізичної культури та виховання у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Після випуску працював за спеціальністю у школі. У вересні 2021-го чоловік приєднався до лав Державної прикордонної служби України. Під час повномасштабного вторгнення захищав рідні землі у складі 3-го прикордонного загону. Обіймав посаду техніка-водія першої прикордонної застави відділу прикордонної служби № 1.
Загинув під час артилерійського обстрілу позицій під Бахмутом на Донеччині[19].
9995
Столяров Павло
37 років, м. Жмеринка Вінницька область. Військовослужбовець 61 ОМБр. Працював залізничником. 25 лютого 2022 року сказав батькам, що йде на місцевий ринок, проте сам відправився до військомату.
35 років, м. Львів. Закінчив Львівське вище професійне училище харчових технологій. У мирний час працював у будівельній сфері за кордоном. Захоплювався вільною боротьбою. Гарно співав, закінчив музично-хорову школу "Дударик". У перший день повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону, щоб стати на захист Батьківщини. Боронив її суверенітет та територіальну цілісність у лавах 119-ї окремої бригади територіальної оборони. Боровся із російськими окупантами у «гарячих точках», за особисту відвагу був нагороджений медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» II ступеня.
Загинув під час виконання бойового завдання.Посмертно нагороджений медаллю "За вірну службу" III ступеня. Похорон відбувся 12 січня у Гарнізонному храмі. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.[21][22].
28 років, м. Львів. Закінчив школу № 98 міста Львова. За освітою — «радіомеханік». Працював за кордоном у будівельній сфері. Протягом трьох років виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та добровільно вступив до лав ЗСУ. Боронив Україну у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Сухопутних військ ЗСУ.
33 роки, м. Луцьк. У 2004 році закінчив школу № 10 м. Луцька. У 2007-му здобув фах слюсаря-електрика у Волинському фаховому коледжі НУХТ. Багато років пропрацював на німецькому заводі «Кромберг/Шуберт» на посаді оператора верстатів з програмним керуванням. Під час повномасштабного російського вторгнення Сергію прийшла повістка. Наступного дня він пішов до військкомату. 20 червня приєднався до лав ЗСУ. Служив у 214-му окремому спеціальному батальйоні OPFOR. Обіймав посаду оператора відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу БПЛА роти вогневої підтримки. Восени вирушив на передову — під Бахмут.
Загинув під час виконання бойового завдання біля міста Бахмут на Донеччині. Похований на Алеї Героїв міського кладовища в селі Гаразджа на Волині[23].
9999 … 10002
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 2 січня 2023 року)
3 січня
10003
Суслопаров Ігор
Житомирщина. Був стрільцем-санітаром відділення механізованого батальйону.
2 вересня 1970, селище Чинадійово, Закарпатська область. Молодший лейтенант, військовослужбовець військової частини А4064. Голова Закарпатського штабу дитячої військової патріотичної гри «Сокіл-Джура», волонтерив з 2014 року. Як громадський активіст допомагав відстоювати річку Ріка від незаконних забудови міні-ГЕСами. На чолі взводу обороняв підступи до Броварів, потім брав участь у звільнення Ірпеня, обороні Вірнопілля (Ізюмський напрямок). З вересня займався бойовою підготовкою нової стрілецької частини, на посаді заступника командира батальйону останні дні керував ділянкою оборони в районі Бахмута.
Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом. Похорон відбувся 9 січня в Чинадійово[25].
10005
Самарський Євген
(«Борман»)
1 лютого 1994, м. Запоріжжя. З 2015 року служив у Карпатській Січі. Брав участь у боях за Сєверодонецьк, Волноваху та Маріуполь. Згодом став захищати Україну у лавах 60-ї бригади на Бахмутському напрямку. Мав вищу юридичну освіту. Дуже любив українську рок-музику, тварин, а особливо собак
Загинув на Бахмутському напрямку. Прощання відбулося 6 січня у Хортицькому районі Запоріжжя[26].
41 рік, м. Самбір. Закінчив СШ № 3. Вищу освіту здобув у Львівському національному університеті імені Івана Франка. За фахом — географ. Звідси його захоплення мандрівками. Брав участь в АТО. Після повернення у цивільне життя вступив на історичний факультет ЛНУ імені Івана Франка та здобув другу вищу освіту. 24 лютого 2022 перебував в Києві. Служив у 27-й бригаді Національної гвардії. Брав участь у боях за Бучу, воював поблизу Києва, Чорнобиля та на Харківщині.
Загинув від кульового поранення неподалік міста Кремінної на Луганщині. Похорон відбувся 9 січня у місті Самбір[27].
10007
Макієвський Микола Володимирович
23 травня 1995, с. Зарічне Вінницька область. Молодший сержант, механік-водій механізованого відділення 61 ОМБр.
Отримав поранення, несумісне з життям в результаті ворожого артилерійського та мінометного обстрілу поблизу міста Соледар Бахмутського району Донецької області [28].
10008
Остапенко Сергій Григорович
1971, м. Решетилівка Полтавська область. Старший сержант зенітного артилерійського відділення 61 ОМБр. Був мобілізований 26 лютого 2022 року.
Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу міста Соледар Донецької області[29]. 10 січня похований в Решетилівці.
10009
Кучер Олег
50 років, м. Решетилівка Полтавська область. Старший солдат, водій зенітного артилерійського відділення 61 ОМБр. Був мобілізований 26 лютого 2022 року.
1996, с. Зелений Довжок Вінницька область. Військовослужбовець ЗС України, 61 бригада.
Загинув поблизу міста Соледар Донецької області[31].
10011
Котович Ігор
13 червня 1991, Арциз. Матрос морської піхоти. Навчався в Татарбунарському професійно-технічному аграрному училищі. Ще у дев'ятнадцятирічному віці Ігор плекав надію стати військовим. Тому в 2010 році підписав трирічний контракт на проходження військової служби на Одещині. В 2014 році пішов добровольцем захищати державні кордони України на Донбасі, в зону АТО, де знаходився протягом дванадцяти місяців. Протягом останніх місяців боронив Херсонщину та Запоріжжя, у жовтні отримавши там контузію. Реабілітацію після поранення проходив в медзакладі Одеси, звідки ненадовго приїхав до родини в Арциз. У листопаді Ігор вже повернувся на передові позиції Донецької області.
19 грудня потрапив під щільний ворожий артобстріл, де отримав численні осколкові поранення. Медикам довелося військового ввести в штучну кому. І ось 3 січня серце бійця не витримало. Помер у лікарні на Вінниччині 6 січня похований на Арцизькому міському кладовищі.[32]
10012
Візенко Олексій Миколайович
22 квітня 1974, м. Ужгород. Старший лейтенант, заступник начальника першої прикордонної застави з персоналу прикордонної комендатури швидкого реагування № 1 1-го Прикордонного загону Східного регіонального управління ДПСУ.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в м. Соледар Донецької області[33].
10013
Плескун Павло Юрійович
1997, с. Пустомити, Волинська область. Був мобілізований на військову службу 27 жовтня 2022.
6 жовтня 1987, м. Львів. Навчався в школі #86 міста Львова. У мирний час працював у банківській сфері та у логістичній компанії. Захоплювався автомобілями, у дитинстві займався боксом. Із перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на війну. Захищав Україну у лавах 106 механізованого батальйону 63 ОМБр ЗСУ на південному та східному напрямках.
Загинув на Бахмутському напрямку. 13 січня похований на Личаківському кладовищі [35].
10015
Онікієнко Руслан Сергійович
21 березня 1993, с. Сухинівка Кобеляцького району Полтавської області. З лютого 2022 служив у психологічній службі, займався відбором мобілізованих гвардійців, психологічним супроводом військовослужбовців. Майор НГУ, начальник служби психологічного забезпечення в/ч.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника, поблизу населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області[38]. Похований 8 січня в селищі Берегомет. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[39].
Загинув 3 січня під час виконання бойових завдань у місті Бахмут Донецької області[40].
10018
Потарась Віталій
4 січня 1977, с. Велика Яблунька Волинської області. Закінчив Міжнародний економічно-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука в Рівному. Працював у будівельній компанії, яка займалася відновленням мостів. Долучився до ЗСУ в березні 2022. Мав відпустку лише в жовтні 2022.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Павлівка на Донеччині. Під час евакуації поранених побратимів боєць отримав поранення, яке виявилося смертельним. Похований в рідному селі[41].
10019
Жук Владислав Валерійович («Халк»)Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»Медаль «За поранення» (важке)
23 серпня 1977, м. Київ. Закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури за спеціальністю «Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології». Займався інтернет-бізнесом за напрямком роздрібної торгівлі. Під час повномасштабного вторгнення чоловік став військовим ЗСУ. Спочатку служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді. Боронив Донеччину та Луганщину. Під Бахмутом отримав поранення. Після лікування приєднався до 80-ої окремої десантно-штурмової бригади і знову вирушив на передову. Звільняв Харківщину і згодом знову опинився на Донбасі. За бойові заслуги, за високі показники якості ведення бою офіцер був нагороджений відзнаками: «За участь в бою», «Сталевий хрест», «За поранення»[42][43].
Загинув у бою з окупантами поблизу села Терни на Донеччині. Під час ворожого мінометного обстрілу отримав смертельну вибухову травму. Похований на Лісовому цвинтарі у рідному Києві [44].
10020
Так Павло
16 серпня 1991, с. Казаклія, Молдова. В дитячому віці переїхав в с. Зоря на Одещині. Після повномасштабного вторгнення вступив добровольцем до лав ЗСУ.
Загинув 3 січня 2023 року біля м. Соледар Бахмутського району. Майже рік вважався зниклим без вісті. Похований 16 січня 2024 року в с. Камчик[45].
25 березня 2000, с. Малі Загайці, Кременецький район. Солдат сапер І інженерно-саперного відділення І інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти
7 квітня 1994, народився та виріс у с. Цибулівка Березівського району Одеської області. Добровольцем долучився до сил оборони України, служив бойовим медиком 61 ОМБр. У складі підрозділу брав участь в боях на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині.
Загинув 3 січня 2023 року у місті Соледар Донецької області[48].
Головченко Юрій Петрович
с. Ольгівка. Навчався в Козирівській школі, закінчив Новгородківське ПТУ № 36. Проживав в Кропивницькому. Мобілізований 25 лютого 2022 року.
46 років, селище Отинія Коломийського району. У березні 2022 року мобілізували до війська. Служив старшим стрільцем у гірсько-штурмовій бригаді.
Загинув біля села Білогорівка Бахмутського району під час танкового обстрілу військовими РФ. Отримав тяжкі поранення, несумісні з життям[50].
10019
Гордійчук Богдан
(«Камінь»)
39 років, с. Золотолин, Костопільського району. В дитинстві переїхав у Рівне. Навчався в рівненських школах 9, 2 та 10, навчався у музичній школі, грав на бандурі. Продовжив навчання в автотранспортному технікумі. Займався реалізацією каменю, працював менеджером у «Вікна Steko», в останній рік працював у службі таксі 305. У 2014 році воював в АТО. 25 лютого 2022, одразу після повномасштабного вторгнення став на оборону м. Макарів Київської області.
Загинув на Харківщині. Похований 7 січня на кладовищі «Нове» у Рівному[51].
10020
Удодик Василь
(«Удав»)
33 роки, м. Рівне. Закінчив Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП, слюсар-механік. Строкову службу в армії проходив у Львові, а в 2014 році добровольцем вирушив у зону проведення антитерористичної операції.
Загинув на Харківщині. Похований 7 січня на кладовищі «Нове» у Рівному[51].
м. Івано-Франківськ. Два з половиною роки працював сомельє в гастромаркеті Winetime в Івано-Франківську. Пройшов навчання в Англії та став артилеристом.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині біля міста Бахмут. Похований на Алеї слави у Чукалівці [57][58][59].
10028
Булигін Сергій
18 жовтня 1978, м. Львів. Навчався у ліцеї № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Закінчив Львівське вище професійне училище інформаційно-комп'ютерних технологій (колишнє СПТУ № 26 міста Львова). Після завершення навчання проходив військову службу у лавах зв‘язківців в Одесі. У мирний час займався виробництвом меблів на місцевому приватному підприємстві. Захоплювався спортом, вирощуванням квітів та виготовленням акустичних інструментів. Боронив територіальну цілісність держави у лавах 46-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 16 січня. Похований на Личаківському кладовищі[60].
42 роки, м. Тернопіль. Він був підполковником служби цивільного захисту, начальником групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення.
Загинув поблизу Ізюма. Під час розмінування здетонував боєприпас[61].
10030
Бездольний Олексій
28 років, випускник Навчально-наукового інституту права київського університету ім. Тараса Шевченка. З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав Збройних Сил України та захищав країну в складі батальйону спеціального призначення у Харківській, Херсонській та Донецькій областях.
1977, Хмельницька область. Молодший сержант, військовослужбовець 63 ОМБр. До війни працював будівельником. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем відправився на фронт. 5 січня 2023 року збив російський літак Су-25 за допомогою ПЗРК «Stinger».
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в м. Бахмут Донецької області[63].
10033
Кушнір Сергій Леонідович
1992, с. Сумівка Вінницька область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув під час виконання бойового завдання у місті Соледар Донецької області. В результаті артилерійського обстрілу отримав травми несумісні з життям[64].
10034
Табірца Іван
24 грудня 1989, смт Короп Чернігівська область. Санітарний інструктор медичного пункту 61 ОМБр. Учасник АТО. З першого дня повномасштабного вторгнення разом зі старшим братом і батьком пішов боронити Україну.
Загинув під час бойових дій у міста Соледар Донецької області [6].
10035
Басістий Владислав Віталійович
16 червня 2003, м. Шаргород. Стрілець — помічник гранатометника десантно-штурмового відділення, матрос.
Загинув біля населеного пункту Водяне Донецької області[65].
10036
Яровий Володимир
м. Кременчук. Закінчив кременчуцький ліцей № 30 «Олімп»
Загинув на Харківщині підірвавшись на міні під час виконання бойового завдання. Похорону відбувся 10 січня у Хмельницькому. Похований на Алеї слави[67].
10038
Момот Олександр Олексійович
14 жовтня 1971, с. Козіївка Харківська область. Стрілець 1-го взводу 1 стрілецької роти (підрозділ — не уточнено).
41 рік. Командир відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону (підрозділ — не уточнено). Був президентом волейбольного клубу «Фенікс» і тренером юнацької волейбольної команди «Амбідекстр».
Загинув в боях у районі міста Мар'їнка Донецької області[69].
1 жовтня 1994, Борзна Чернігівська область. Випускник Навчально-наукового інституту права Київського університету ім. Тараса Шевченка. Служив у складі батальйону спеціального призначення у Харківській, Херсонській та Донецькій областях.
Загинув під Бахмутом від поранення снайпера.[70][71]
10041
Афанасієв Олександр Вікторович
28 вересня 1984, м. Житомир. Закінчив ЗОШ № 28 та Житомирський ПТУ № 5 за спеціальністю столяра, працював будівельником. Добровільно став на захист України із початком повномасштабного вторгнення.
Загинув під час виконання бойового завдання на Сході України.[72]
10042
Дзюба Юрій
48 років, м. Кременчук. Захищав незалежність України з 14 листопада. Служив у лавах 4-ї окремої танкової бригади на посаді стрільця кулеметного взводу 1-го стрілецького батальйону.
Загинув в місті Соледар Донецької області. Прощання з військовим проходило у Міському палаці культури, панахиду відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Похований 17 січня на Алеї Героїв Свіштовського кладовища поряд з іншими воїнами[73].
10043
Скальський Роман
29 листопада 1996, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі № 63 міста Львова, згодом — у Львівській загальноосвітній школі I—III ступенів № 82. Закінчив Техніко-економічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка». У 2019 році отримав диплом магістра за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Любив українську музику та джаз. До війни працював регіональним представником у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Клімхаус Трейд». Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації за власним бажанням приєднався до лав 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Під час проходження служби здобув звання «молодший сержант» та отримав посаду командира відділення.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 16 січня. Похований на Личаківському кладовищі[60].
10044
Льон Олексій
16 грудня 1973, м. Рубіжне Луганської області. Навчався у Рубіжанській спеціалізованій школі I—III ступенів № 2 Рубіжанської міської ради Луганської області. Здобував освіту у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Згодом проходив військову службу у Шепетівці Хмельницької області. Обіймав посаду апаратника 4-го розряду у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство „Зоря“» в Рубіжному. Обожнював рибалку, у вільний час збирав ретро-велосипеди. Із початком повномасштабного вторгнення боровся із російськими окупантами у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 16 січня. Похований на Личаківському кладовищі[60].
10045
Тимошенко Сергій Іванович
18 липня 1972, с. Піщів Новоград-Волинського району Житомирської області. проживав у селі Бугаївці колишнього Глобинського району. Останнім часом Сергій Іванович мешкав на Сумщині. 27 липня Ужгородським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Закарпатської області був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у військовій частині А4267 на посаді стрільця мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону.
Отримав смертельні поранення поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району на Донеччині під час стрілецького бою з російськими окупантами[74].
Помер не вийшовши з коми після травм отриманих внаслідок автомобільної аварії під час виконання бойового завдання[76][77][78][79].
10047
Найда Андрій
25 років, с. Мала Вільшанка Київська область. Солдат, стрілець-санітар 241 ОБрТрО. Після школи здобув фах зварювальника у Білоцерківському професійно-технічному училищі імені Павла Поповича. Працював за спеціальністю. Під час повномасштабного вторгнення приєднався до лав Збройних сил України.
Отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Кліщіївка під Бахмутом на Донеччині[80].
10048
Охота Володимир Борисович
30 серпня 1973, м. Кам`янець-Подільський. До повномасштабного вторгнення займався будівельним бізнесом. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до лав ЗСУ. Старший лейтенант військової частини А7014, 66-та механізована бригада. Побратим музиканта Саші Буля. Був на посаді начальника інженерної служби батальйону.
Ще напередодні Нового року він встиг відвідати рідну домівку і після 30 грудня повернувся назад на війну, а 5 січня загинув під Бахмутом. Він відвозив своїх підлеглих саперів на ротацію і на переправі вони потрапили під обстріл. Він залишився живий від первинного влучання, яке підбило їхній автомобіль. Вийшов, машина загорілася, він почав допомагати пораненим, щоб вони могли покинути транспортний засіб. І в цей момент стався другий приліт, який його вже вбив. Похований на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців 13 січня 2023 [81].
10049
Белень Володимир
46 років, м. Львів. Здобув вищу юридичну освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка. У 1994-му році відбував строкову службу. Працював за фахом у Львові, згодом — у Києві. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати Україну. Боровся проти російських військ у лавах 66-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ ЗСУ.
21 грудня 1990, с. Цінева Дубівської громади. До повномасштабного вторгнення жив з сім'єю в Івано-Франківську. На початку повномасштабної війни був за кордоном, але вирішив повернутися, щоб долучитися до брата Ігоря в силах оборони. У травні 2022 мобілізований на військову службу, служив розвідником розвідувальної роти. Воював поруч з старшим братом.
Отримав важке поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу Гуляйполя Запорізької області. Помер в Запоріжжі у госпіталі. Похований в рідному селі Цінева. Після смерті брата Ігор Вовчук служив ще понад рік [83][84][85][86].
10052
Калентьєв Станіслав Едуардович
15 червня 1995, с. Чутівка Полтавська область. Командир відділення аеромобільного взводу (підрозділ — не уточнено). Закінчив Полтавський аграрний університет.
21 рік, с. Ісківці Полтавська область. Закінчив Кременчуцький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою та Національну академію Національної Гвардії України. Лейтенант 2-го батальйону оперативного призначення 3 БрОП. Виконував бойові завдання на фронті з липня 2022 року.
Загинув під час виконання бойового завдання на південно-східній околиці міста Бахмут Донецької області[88]. Герой України (посмертно)[89].
10055
Кременецький Вадим Володимирович
27 лютого 1992, м. Дунаївці Хмельницька область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 2018 році був учасником АТО.
Загинув у селі Перемога Шосткинського району Сумської області[90].
10056
Топольницький Олег Григорович
16 квітня 1976, м. Рига, Латвія. Пізніше з родиною переїхав до Житомира, де закінчив школу та агротехнічний коледж. Був призваний до лав ЗСУ та потім демобілізований. З початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов в одну з бригад ЗСУ.
27 травня 1987, смт. Короп, Чернігівська область. Тут ріс та навчався, потім працював у поліції Києва, але згодом повернувся у рідне селище. Працював у місцевому лісгоспі. Після вторгнення служив у військовій частині А0222, а пізніше у А4219. Старший солдат.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Кліщіївки на Донеччині.[92]
Загинув, захищаючи населений пункт Курдюмівка Бахмутського району. Попрощалися з воїном 12 січня у Степанівці у колишньому Чутівському районі[74].
10058
Разкевич Анатолій Дмитрович
м. Кропивницький. З 2019 року працював в автотранспортному цеху підприємства «Дніпро-Кіровоград». У бійця залишились дружина та двоє синів.
Загинув в районі селища Білогорівка Луганської області від кулі снайпера.[93].
10059 … 10065
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 6 січня 2023 року)
7 січня
10061
Заіка Юрій
1973, с. Стримба Надвірнянського району. Служив старшим стрільцем.
Загинув під час ведення бойових дій з військовим формуванням Російської Федерації поблизу села Роздолівка Донецької області[94].
10062
Ковальчук Михайло Богданович
1980, с. Рівня Рожнятівської територіальної громади. Служив стрільцем-снайпером у гірсько-штурмовій роті.
Загинув від несумісного з життям поранення, отриманого внаслідок ворожого мінометного обстрілу поблизу села Білогорівка Бахмутського району Донецької області[95][96].
10063
Уланов ОлегПавлович
48 років, с. Дідківці, Хмельницька область. Бойовий медик, молодший сержант.
Загинув внаслідок танкового обстрілу у районі населеного пункту Білогорлівка, Бахмутського району, Донецької області[97].
10064
Бураков Олександр
33 роки, був нацгвардійцем, старшим кулеметником бронеавтомобіля батальйону оперативного призначення.
Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом[98].
10065
Храпанов Андрій
МСУ з фрі-файту, суддя національної категорії з фрі-файту, тренер СК «Upgrade»
Загинув на донецькому напрямі від мінометного обстрілу.[103]
10070
Стражник Володимир Васильович
1975, житель с. Ковалівка, Івано-Франківська область. Був призваний на військову службу 6 червня 2022 року навідником кулеметного відділення 10 ОГШБ.
Загинув під час бойових дій на території Донецької області[104].
10071
Демчук Олег Васильович
18 жовтня 1988, с. Садки Рівненська область. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО/ООС. З початком повномасштабного вторгнення без вагань знову став на захист Батьківщини.
Загинув внаслідок отриманої вибухової травми під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Соледар Донецької області[105].
10072
Чигін Остап
17 березня 1996, м. Львів. Навчався у комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська загальноосвітня санаторна школа № 1 I—III ступенів імені Богдана-Ігоря Антонича». Закінчив Львівський державний університет безпеки життєдіяльності за спеціалізацією «Охорона праці». Після завершення навчання проходив військову службу у лавах Національної гвардії України. У мирний час працював представником інформаційного центру Товариства з обмеженою відповідальністю «Водафон Ентерпрайз Юкрейн» у Львові. Згодом обіймав посаду старшого фахівця напряму сервісу в Акціонерному товаристві «Універсал банк». Захоплювався футболом. З початком повномасштабного вторгнення захищав Батьківщину від держави-терориста у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Загинув при виконанні бойового завдання. Похований 17 січня на Личаківському кладовищі у Львові[106].
10073
Овчинніков Мирослав
30 жовтня 1975, м. Турка Львівської області. З 2000 року проживав у селі Чорнобаївка Херсонської області. Навчався у Турківському закладі загальної середньої освіти I—III ступенів № 1. Закінчив колишній Львівський технікум залізничного транспорту. У 1994 році проходив військову службу у Чернігівській області. З 1996 року працював на 1-шій Львівській дистанції сигналізації та зв'язку, згодом — диспетчером на Херсонській дистанції сигналізації та зв'язку. У вільний час захоплювався футболом. З початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила
Загинув при виконанні бойового завдання. Похований 17 січня на Личаківському кладовищі у Львові[106].
10074
Андрушко Володимир Іванович
01969-10-2020 жовтня1969, с. Зарубинці (Уманський район) Черкаська область. Старший сержант, стрілець стрілецького відділення стрілецької роти 160-го окремого батальйону територіальної оборони (Умань) 118 ОБрТрО.
Помер 7 січня від отриманих раніше поранень в Донецькій області[107][14].
10075
Кучер Іван
1980, с. Підгір'я. Головний сержант стрілецького взводу. Після початку повномасштабного вторгнення мобілізувався у 10 гірсько-штурмову бригаду. З 4 березня 2022 року перебував на фронті.
Загинув біля села Яковлівка Донецької області[108].
10076
Овчаренко Юрій Олександрович
5 серпня 1979 року, м. Долина. Був призваний на військову службу 2 березня 2022 року. Старший сержант, командир кулеметного відділення, кулеметного взводу стрілецького батальйону 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Влітку тримав оборону селища Зайцеве, де отримав контузію голови та черепно-мозкову травму. Після потрапив в госпіталь, лікарі додатково виявили тромбоз ніг, тому на реабілітації він переніс операції на обидві ноги. Незважаючи на травми, уже 3 грудня повернувся на нульові позиції до побратимів.
Від 7 січня 2023 року Юрій Овчаренко вважався зниклим безвісти. Загинув від численних кульових поранень, отриманого поблизу села Яковлівка Бахмутського району на Донеччині. Похорон відбувся 2 березня в місті Долина[109][110].
10077
Леонов Сергій
24 роки, с. Женишківці Хмельницької області. Навчався у Говорівському професійно-технічному училищі. Після закінчення був призваний на строкову військову службу. Після демобілізації повернувся додому. Їздив на заробітки у Польщу. З початком повномасштабного російського вторгнення долучився до місцевої територіальній обороні. Згодом отримав повістку і став військовослужбовцем 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Роздолівка під Соледаром на Донеччині. Похований у рідному селі Женишківці[111].
Отримав поранення несумісні з життям під час мінометного обстрілу, проводячи штурмові дії з відновлення втрачених позицій на Бахмутському напрямку[112].
…
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 7 січня 2023 року)
8 січня
10071
Галушко Денис Олександрович
(«Ден»/«Брат»)
1984, м. Київ. Залишилося троє дітей. Перед повномасштабним вторгненням він став керівником ресторації Bel Gustо, працював в компанії Winetime. У березні взяв на себе ще й управління волонтерською кухнею. Пліч-о-пліч з колегами та друзями вони готували для ЗСУ та ТРО під час активних бойових дій у Київській області.
Був поранений під час масованого ворожого обстрілу зі ствольної артилерії, мінометів та стрілецької зброї під Соледаром, отримав осколкові поранення, несумісні з життям. Похорон відбувся 9 січня[114].
10073
Гошко Вадим Володимирович
1 липня 1987, м. Луцьк. Інспектор прикордонної служби 2 категорії — кулеметник відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування № 1 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління ДПСУ. Був мобілізований 20 травня 2022 року.
Загинув в районі м. Соледар Донецької області[115].
10074
Тарасов Денис
43 роки, м. Запоріжжя. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Запорізький юридичний інститут. Був керівником юридичної фірми та президентом громадської організації "Запорізька правозахисна ліга «Універсал». Захищав інтереси противників забудов. З 2017-го був адвокатом та членом політичної партії, балотувався у мери. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист рідного Запоріжжя у лавах підрозділу територіальної оборони ЗСУ.
08 січня 1998 с. Годилів, Великокучурівська громада, Чернівецького району Чернівецької області. Разом із батьком без вагань з перших днів війни стали на захист рідної країни. В жовтні 2022 втратив батька на війні. Загинув у свій день народження, йому виповнилося 25 років.
Загинув в місті Часів Яр Бахмутського району Донецької області, при здійсненні заходів із забезпечення оборони України[117].
18 лютого 1973, с. Кам'янка. Солдат-стрілець 36 ОБР. У 2021 році підписав контракт і став до лав ЗСУ. З початком повномасштабного вторгнення він відразу став на захист Батьківщини, брав участь у тяжких боях на Донеччині. Поблизу селища Піски у серпні воїн отримав важку контузію, з того часу він боровся з важкою хворобою.
Помер від отриманих травм під час бойових дій[120].
10079
Сергієнко Кирило
(«Малиш»)
39 років, м. Київ. Отримав юридичну освіту. Тривалий час працював гідом до Чорнобильської зони відчуження. Був консультантом в магазині туристичного спорядження Gorgany. Лейтенант 46-ї ОДШБ. Захищав Київ у складі полку «Азов», потім воював на Запоріжжі, Херсонщині та Бахмутському напрямку. Перевівся у 46-ту ОДШБ.
Загинув на заводі «Артемсіль» у Соледарі від осколкових поранень під час ворожого обстрілу. Два уламки снаряда залетіли збоку під бронежилет і влучили у серце. Похований на Алеї Слави Лісового кладовища в Києві. Залишилися дружина та донька [121].
10079
Андрушко Юрій Васильович
21 рік, Одеська область. Закінчив Старокозацький професійний аграрний ліцей за спеціальністю кухар, кондитер.
12 серпня 1996, с. Перебиківці. Навчався на кухаря-кондитера у місті Харків. Після служби в армії брав участь у антитерористичній операції на сході. Коли розпочалася війна 24 лютого 2022 року Дмитро один із перших пішов захищати Україну і свій військовий обов'язок виконав.
Загинув під час виконання бойового завдання у населеному пункті Соледар Бахмутського району Донецької області. Похований 18 січня у селі Перебиківці Клішковецької громади[124].
10082
Cпиридонов Максим
31 рік, м. Кременчук. Старший солдат. Навчався у школі № 16, потім закінчив професійно-технічне училище № 29 й кілька років працював на Крюківському вагонобудівному заводі. З листопада воїн служив у лавах 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був стрільцем механізованого відділення.
Загинув поблизу Авдіївки. 18 січня похований на Свіштовському кладовищі на Алеї Героїв[125].
10083
Клєцков Микита Олегович
4 липня 1995, м. Кременчук. Випускник школи № 27 міста Кременчук. Закінчив навчальний курс Кременчуцького професійно-технічного училища № 22. Проходив службу в Батальйоні почесної варти, церемоніальному підрозділі українського Президентського полку. Потім був вояком у десантно-штурмовому війську. Неодноразово захищав Україну у гібридній війні з росією у зоні АТО/ООС. Останній час був воїном у 137 батальйоні 35 бригади морської піхоти зі званням старший матрос, посада навідник.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу російських окупаційних військ, отримав несумісне з життям поранення поблизу населеного пункту Кремінна.[126]
10084
Cтепчук Андрій
42 роки, м. Житомир. Офіцер. Навчався у житомирській школі № 7. Закінчив військову кафедру у військовому інституті імені Сергія Корольова, коли навчався у Житомирській політехніці. Залишилися дружина, двоє дітей та батьки.
Загинув на сході України. Поховали воїна на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі[127].
10085
Кузьмук Євгеній Володимирович
15 квітня 1980, м. Вінниця військовослужбовець ЗСУ, 60 бригада, 90 батальйон. З перших днів війни захищав Україну.
Загинув під час виконання бойового завдання у н.п. Кліщіївка, Донецької обл. Похований 03.02.2023 у м. Вінниця.
31 рік, с. Хоросниця Львівської області. Закінчив Львівське професійно-технічне училище №20. У серпні 2014 року чоловік був призваний на військову службу до ЗСУ, пізніше підписа контракт з ЗСУ. Брав участь в АТО/ООС. Із початком повномасштабної війни пішов захищати Україну. Обіймав посаду головного сержанта-командира інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу.
Загинув 8 січня 2023 року. 26 серпня 2023 відбувся похорон у селі Бортянин[128].
10087
Цимбал Юрій
43 роки, Одеса. До повномасштабного вторгнення працював керуючим готелю Ribas Karpaty мережі Ribas Hotels Group. Добровольцем записався до 46-ї окремої аеромобільної бригади.
Загинув 8 січня 2023 року в м. Соледар під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу. Похований 17 січня 2023 року в с. Олександрівка[129].
Міщанин Андрій Юрійович
12 травня 1993, м. Ніжин. У 1999 році пішов у 1-й клас місцевої ЗОШ №9. Після її закінчення навчався в Аграрному інституті, де закінчив магістратуру. У 2015-2016 роках проходив строкову військову службу на Харківщині. Після неї працював охоронцем в магазині у Броварах, згодом зайняв посаду адміністратора закладу. Після початку повномасштабної війни вирішив долучитися до лав ЗСУ. Служив у військовій частині А4049, 44ОСБ.
Загинув під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Терни на Донеччині. Похований в Ніжині на Фрунзівському кладовищі [130]
Ширков Ярослав
(«Смайл»)
20 років, м. Добропілля Донецької області. Навчався в ліцеї рідного міста та музичній школі №1. Вступив на заочну форму навчання до Фізико-технічного інституту НТУУ «Київський політехнічний інститут імені І. Сікорського». Працював із батьком, разом робили ремонти у квартирах на замовлення. Служив у взводі розвідки Азову, був снайпером 2-ї категорії.
Загинув в районі с. Времівка Донецької області [131]
27 квітня 1999, с. Лісна Велесниця, Надвірнянської територіальної громади. Навчався у Верхньомайданській ЗОШ І-ІІ ступенів. Після закінчення школи, в 2014 р. поступив у Вище художнє професійне училище № 3 м. Івано-Франківська та отримав спочатку диплом кваліфікованого робітника, а потім, в 2019 р. — молодшого спеціаліста за спеціальністю «Декоративно прикладне мистецтво. Різьба по дереву». З 16 років був членом УНСО. Був курсантом програми Карпатський Легіон. В 18 років став інструктором програми, а також тренером з хортингу. 28 лютого 2020 р. підписав контракт з Збройними Силами України, а саме з 80-ю Окремою Десантно-Штурмовою Бригадою, де проходив й проходив подальшу службу. Влітку 2022 року проходив навчання у Великій Британії як оператор безпілотних літальних комплексів[134].
Загинув поблизу села Григорівка Донецької області від влучання ворожого снаряду на позицію, де перебував воїн. З ним також загинули його побратими[135].
10090
Дідушко Віктор Андрійович
16 вересня 1983 р. Львів‘янин. Похований у с. Підвисоке на Івано-Франківщині. У 2015-16 роках був у АТО, стримували кордони на Луганщині. Добровольцем пішов у перші дні війни спочатку в рядах 80 ДШБ, а потім у 46 ОДШБ, був розвідником-кулеметником.
Загинув у бою в районі міста Соледар Донецької області внаслідок мінометного обстрілу[136][137].
10091
Кшивецький Роман Сергійович
20 років, с. Вербляни, Буська громада. Ніс службу в українській армії з осені 2020 року, був стрільцем-снайпером.
Отримав осколкові поранення біля населеного пункту Дружківка, що на Донеччині. Травми виявилися несумісними зі життям[138].
10092
Петрішен Володимир Васильович
55 років, Тульчинська громада. Був стрільцем 2 стрілецького відділення, 2 стрілецького взводу, 1 стрілецької роти.
Потрапив під раптовий обстріл в районі населеного пункту Червона Діброва Луганської області та отримав поранення несумісні із життям[139].
10093
Ткаченко Анатолій Сергійович
17 лютого 1964, м. Сновськ Чернігівська область. Капітан, командир мінометної батареї 119 ОБрТрО. У різні роки працював в Локомотивному депо, в Чернігівській митниці на посаді старшого інспектора та в охоронному агентстві на посаді інспектора охорони. 26 лютого 2022 року добровольцем пішов боронити Батьківщину.
Загинув від поранення під час виконання службового завдання біля села Парасковіївка Бахмутського району Донецької області в результаті обстрілу ворожою технікою[140].
10094
Сінчук Степан Вікторович
11 січня 1974, с. Олексіївка, Хмельницька область. Закінчив ПТУ в с. Пилява, працював механізатором у місцевому колгоспі, різноробочим в Києві на будівництві. Разом з дружиною виховували 5 дітей. З початком повномасштабної війни став добровольцем у ЗСУ. На фронті був механіком-водієм БМП механізованого взводу військової частини.
Загинув внаслідок обстрілу з протитанкового ракетного комплексу біля м. Кам‘янки Донецької області.[141]
10095
Почеп Сергій Миколайович
16 листопада 1972 р. (50 років), Ваці Полтавського району. Працював у «Полтаваобленерго» водієм служби транспорту і логістики. Багато років працював електрогазозварником, водієм на підприємствах Полтави. 27 лютого 2022 р. добровольцем пішов захищати Батьківщину. Служив стрільцем 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7097.
Загинув через артилерійський обстріл в районі Красногорівки на Донеччині[142].
29 років, родом із Хорольщини проживав в Біляївці Одеської області. Проходив службу у 80 ОДШБр служив снайпером розвідником. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (22 вересня 2022)[143].
Загинув під Григорівкою Донецької області. Поховали 17 січня в Біляївці[144]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня посмертно (8 березня 2023)[145].
10097
Вовк Вадим Сергійович
1996 р.н., с. Касинівка, Кам'янський район, Дніпропетровська область. Проходив строкову військову службу в 2016—2017 роках на посаді старшого сапера у 101-шій окремій бригаді охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. Після того, як в лютому 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, повернувся в ту саму частину, де проходив строкову службу. Займав посаду командира 3 відділення охорони 1 взводу охорони 9 роти охорони 3 батальйону охорони. У нього залишилися батько, мати та сестра.
Загинув поблизу населеного пункту Дружба, що на Донеччині[146].
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу неподалік с. Дружба Донецької області після дводенного ворожого штурму позицій[147].
10099
Зубрійчук Денис («Грек»)
27 років, родом з Коростенського району Житомирщини, раніше це був Овруцький район. Після школи та коледжу він закінчив Державний економіко-технологічний університет транспорту. Боронив Україну в складі прикордонного підрозділу на Донбасі
Загинув під Соледаром. Військовий отримав важке поранення, коли росіяни використовували схожий на український однострій та розпізнавальні стрічки того ж кольору. Під час евакуації від отриманих поранень загинув[148].
10100
Гнітецький Андрій («Гостомель»)
43 роки, селище Гостомель Київської області. Закінчив Державний податковий університет, де здобув спеціальності бухгалтера та аудитора. Цікавився IT-технологіями. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік воював за рідну країну у лавах Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Командував взводом у 46-й окремій аеромобільній бригаді, старший лейтенант.
Загинув в бою з російськими окупантами за місто Соледар на Донеччині. Похований в рідному селищі Гостомель[149].
Бардзій Василь
33 роки, с. Оболоння Долинської громади. Служив командиром гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти однієї з бригад ЗСУ.
20 жовтня 1988, с. Смолянка (Олишівська громада). З першого дня повномасштабної війни чоловік долучився до лав Захисників України. Службу ніс у складі військової частини А7332 на посаді стрільця, старший солдат.
Загинув ід час виконання бойового завдання поблизу села Парасковіївка на Донеччині[130]
10 січня
10100
Томашевський Антон
32 роки, с. Благодатне, Слобожанська громада. Брав участь в АТО та захищав Україну на Луганщині, після завершення контракту працював енергетиком на Зміївській ТЕС, повідомили у громаді. Проходив службу в 92 окремій механізованій бригаді в підрозділі мінометної батареї 3 механізованого батальйону у званні штаб-сержанта.
Загинув від удару у селі Берестове Харківської області[151]. Похований 12 січня у селі Благодатне.
10101
Остапів Роман Богданович
11 червня 1976. Працював заступником директора ПП "Агрофірма «Медобори». У лавах ЗСУ перебував з весни 2022 року, гідно виконуючи свій військовий обов'язок. Депутат Великогаївської сільської ради Тернопільського району.
Загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання[152][153].
10102
Яренко Сергій Володимирович
27 жовтня 1988, с. Ядути, Чернігівська область. Закінчив Київське професійно-технічне училища № 10 за спеціальністю технолог молочної промисловості. Працював на молочному заводі «Галактон» у Києві. Перед початком війни працював на будівництві в Києві. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну був мобілізований до лав ЗСУ.
м. Кам'янець-Подільський. Інтернаціональний чемпіон зі змішаних єдиноборств ММА та тренер. З перших днів війни після 24 лютого вирушив на фронт. Служив у 80-й бригаді ДШВ.
(деталі відсутні)[156] Повідомлено про смерть 10 січня[157]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[158].
загинув внаслідок військових дій від вибухів та осколків поблизу населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області. Похований 15 січня 2023 року в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[162].
10107 … 10119
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 10 січня 2023 року)
11 січня
10120
Непомящий Ігор
м. Одеса, 126-та окрема бригада територіальної оборони.
Загинув під час виконання бойового завдання у зоні бойових дій[163]
31 липня 1982, с. Берегомет, Чернівецька область. Житель селища Кути. З 4 вересня 2014 року до 22 вересня 2015 року проходив військову службу в зоні АТО. З початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до Буковинської ТРО.
Загинув на донецькому напрямку внаслідок танкового обстрілу противника.[165]
10123
Шишумовський Андрій
53 роки, м. Дрогобич. Закінчив Дрогобицький професійно-технічний ліцей № 15. Під час служби в армії пройшов гарячі точки Афганістану та Нагірного Карабаху. Після повернення працював на автокрановому заводі, згодом таксистом і далекобійником. Мав інвалідність, та не дивлячись на це, він добровільно викликався захищати рідну країну.
Загинув під час виконання бойового завдання на Волноваському напрямку[166].
10124
Конюшенко Віктор Володимирович
4 жовтня 1975, м. Полтава. Випускник Полтавського професійного ліцею транспорту. До повномасштабного вторгнення захисник жив у Полтаві. Інженер «Південної залізниці». Призваний на військову службу по мобілізації Полтавським об'єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки 12.04.2022 р. до Академії сухопутних військ м. Львів, після проходження навчання направлений до військової частини А 1962 60-ї окремої механізованої бригади на посаду командир танкового взводу танкової роти.
Загинув під час виконання бойового завдання на сході країни[74][167].
10125
Костенко Павло
13 червня 1968, с. Сидоренкове Харківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Служив у кулеметному у відділенні охорони забезпечення боєприпасами взводу вогневої підтримки 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади.
Загинув під час виконання бойового завдання неподалік села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області[168].
10126
Пролесковський ДмитроНагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)
31 рік, смт. Нижньогірський, АР Крим. Закінчив Національний аерокосмічний університет імені Миколи Єгоровича Жуковського «Харківський авіаційний інститут». Працював у сфері ІТ. У 2022 році разом з родиною переїхав до Львова. Із початком повномасштабного вторгнення РФ добровільно пішов захищати Україну. Воював проти російських військ у складі 4-ї окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського Корпусу резерву Сухопутних військ ЗСУ. Указом Міністра оборони України за особисту мужність, виявлену при виконанні бойових завдань, був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу».
Похорон відбувся 24 січня у Львові, похований на Марсовому полі на Личаківському кладовищі[169].
10127
Ковальчук Дмитро
37 років, м. Кременчук. Був призваний на військову службу під час мобілізації 4 жовтня 2022-го року та був солдатом, снайпером. Залишилася дружина.
Загинув під час виконання бойового завдання у селищі Білогорівка на Луганщині[170]
10128
Совінський Микита Віталійович («Лис»)
29 жовтня 1996, м. Київ. Лейтенант. Командир зенітно-ракетного взводу 1-го стрілецького батальйону 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади (в/ч А0989). З відзнакою закінчив теплоенергетичний факультет Київського політехнічного університету ім. Сікорського, там же продовжував здобувати другу вищу освіту — заочно вчився в інституті прикладного системного аналізу. До початку повномасштабної війни працював інженером в філії ВРТП «Укргазеенргосервіс» АТ «Укртрансгаз», де займався налагодженням газоперекачуючих агрегатів. З початку повномасштабного російського вторгнення був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив службу у 59-ій ОМПБр, згодом у складі 56-ої ОМПБр. Боронив с. Невельське на Донеччині, де командував взводним опорним пунктом. Виконував бойові завдання поблизу міст Старомихайлівка та Красногорівка. Після ротації був направлений на Запорізький напрямок в м. Гуляйполе.
Загинув 11 січня 2023 року біля міста Гуляйполе Запорізької області під час виконання бойового завдання. Разом із побратимами він потрапив під мінометний обстріл окупантів. Похований 20 січня 2023 р. у рідному Києві на Алеї Слави на Берковецькому кладовищі, 42 ділянка, 13 ряд.
8 травня 2002, м. Київ. Ультрас київського «Динамо». Був розвідником-кулеметником в ССО Азов. Виконував завдання на Запорізькому напрямку. На початку 2023 був направлений до Бахмута.
Загинув у стрілецькому бою при штурму ворогом позицій під Бахмутом. Отримав два поранення у груди і черевну порожнину, але поранення були не сумісні з життям і помер в побратима на руках[171]
10130
Чирва Анатолій
27 липня 1971. Служив у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді водієм-заправником заправних відділень підвозу паливно-мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення.
Загинув у селі Терни Донецької області. Похований в селі Киїнка поруч з могилами його батьків [130]
20 грудня 1980, м. Сімферополь. У 1997 році закінчив школу №18. З юнацьких років був гітаристом, згодом – вокалістом рок-гурту «Lithium», який після російської окупації Криму відновив діяльність у Києві. Був діджей-резидентом клубу «2 Капітани». Був активістом Автомайдану, брав участь у Революції Гідності. Після окупації Росією Криму залишився в Києві та пішов воювати добровольцем, був учасником АТО/ООС. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року чоловік знову став до лав захисників. Долучився до ДФТГ міста Українка Київської області. Згодом у складі 1 механізованого взводу 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR ЗСУ брав участь у боях в інших гарячих точках.
Загинув в районі села Кліщіївка Бахмутського напрямку Донеччини. Він зібрав навколо себе бійців з різних формувань і понад п’ять годин вів нерівний бій з переважаючими силами противника, під атакою позиції трьох танків ворога та шквальним артилерійським вогнем. Стояв до останнього, загинув, отримавши кілька поранень. 21 січня 2023 року воїн був підданий кремації в Києві з метою перепоховання на батьківщині після деокупації Криму. Тимчасово захоронений на Байковому цвинтарі в столиці. Посмертно Герой нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня [172].
10132 … 10134
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 11 січня 2023 року)
12 січня
10135
Левицький Дмитро
Жовтень 2001, с. Орів, Дрогобицький район. 126-та окрема бригада територіальної оборони. Навчався в Орівській ЗОШ 1-2 ступенів. Закінчивши 9-ий клас продовжив навчання в одному із Стрийських ПТУ. Був призваний на строкову службу, яку проходив в Харкові. Приїжджав у відпуску додому перед війною, радів, що до «дембелю» залишилося небагато. Будував плани на майбутнє. Але через цю прокляту війну їм не судилося здійснитися. Після закінчення строкової служби залишився воювати.
Загинув під час виконання бойового завдання біля Кремінної. Медики цілу ніч боролися за його життя, але не змогли врятувати[173].
10136
Ковалюк Петро Михайлович («Явір»)
22 травня 1982, м. Вижниця Чернівецької області. Викладав історію та «Захист України» у Вижницькому опорному ліцеї, заслужений вчитель історії. З серпня 2016 року по березень 2018 року виконував бойові завдання в зоні АТО. Згодом повернувся викладати в школі й займався громадською діяльністю. Від початку повномасштабної війни вступив до тероборони Вижничини. На момент загибелі був командиром роти вогневої підтримки 93-го батальйону 107-ї бригади ТРО.
Загинув під час виконання бойового завдання через танковий обстріл на сході України.[174]
10137
Лосина Володимир
01980-07-1515 липня1980, с. Покровське Полтавська область. Мешканець м. Пирятина Полтавської області. Старший солдат, старший стрілець підрозділу ОПБр. Після навчання в НВК, закінчив Гадяцьке державне училище. Працював у м. Полтаві на телебаченні, АЗС, олійному заводі. З 2011 року з родиною переїхав на постійне місце проживання до м. Пирятина. Працював на ТОВ «Пирятинський сирзавод», далі — за кордоном. З 1998 по 2000 рік проходив військову строкову службу на посаді музиканта військових оркестрів. Вдруге, на військову службу до ЗС України, був призваний за мобілізацією 1 квітня 2022 року. Залишилися батьки, дружина та донька.
Згідно повідомлення Пирятинської міської ради, загинув під час виконання бойового завдання в районі с. РоздолівкиБахмутського району Донецької області[175].
10138
Чичиньов Олександр Анатолійович
01980-12-1818 грудня1980, м. Пирятин Полтавська область. Старший солдат, стрілець-санітар підрозділу ОПБр. У 1998 році закінчив Пирятинську середню школу № 4, далі навчався в Лубенському ПТУ-12, отримав спеціальність кухаря третього розряду. Працював на ТОВ «Пирятинський сирзавод». З 1999 року по 2000 рік проходив строкову військову службу на посаді оператора. З 28 січня 2015 по 7 вересня 2015 року проходив військову службу за мобілізацією на посаді оператора радіотехнічних комплексних систем, а з 2017 по 2019 рік проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0409. Втретє, на військову службу до ЗС України, був призваний за мобілізацією 1 квітня 2022 року. Залишилися троє дітей та брат.
Згідно повідомлення Пирятинської міської ради, загинув під час виконання бойового завдання в районі с. РоздолівкиБахмутського району Донецької області[175].
10139
Киркуш Іван
27 листопада 1997, м. Миргород. Закінчив 9 класів школи № 9 і продовжив навчання в Хомутецькому фаховому коледжі. За підсумком отримав диплом з відзнакою за спеціальністю технологія виробництва й переробки продукції тваринництва. У серпні 2022 розпочав виконувати бойові завдання на сході України в складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Служив стрільцем-зенітником першого зенітного ракетного взводу військової частини А 0224.
Виконуючи завдання, загинув біля населеного пункту Побєда на Донеччині[176].
10140
Ведмідь Руслан
21 жовтня 1995, Валківська громада Харківська область. З 2002 року навчався у Високопільській школі, де закінчив дев'ять класів. Після школи проходив навчання у Харківському електромеханічному технікумі. У 2016 році був призваний до армії. Під час повномасштабного вторгнення Росії пішов захищати Україну 5 березня.
Загинув під час запеклого бою із російськими загарбниками (місце — не уточнено)[177].
10141
Баркар Рустам
42 роки, м. Буча Київської області. До лав Збройних сил Рустам пішов у травні 2022 року — вогнеметником вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
Загинув у місті Курахове Донецької області. Похований 21 січня на Алеї Героїв в місті Буча Київської області[178].
10142
Антіпов Віталій
Народився у Житомирі. Закінчив ЗОШ № 28, навчався в Житомирському професійно-технічному училищі будівництва і дизайну. Із початком повномасштабної агресії росії в Україні, з перших днів разом зі своїм батьком добровільно стали на захист України в лавах ЗСУ. Загинув 12.01.2023, відбиваючи атаки російських окупантів в Донецькій області.
Загинув відбиваючи атаки російських окупантів в Донецькій області. Похований на Міському цвинтарі 22.01.2023[179].
10143
Кулик Євгеній
23 роки, м. Зіньків. Проходив службу у десантно-штурмових військах Збройних сил України та Французькому іноземному легіоні. Для захисту Батьківщини Євгеній повернувся до України та воював у районі Бахмута.
Загинув під час бойових дій поблизу міста Бахмут Донецької області[180].
10144
Мороз Іван Іванович
34 роки, с. Постолівка, Чортківський район, Тернопільська область. Командир відділення. Добровольцем пішов на фронт.
Загинув у бою, в районі смт. Білогорівка Луганської області[181]. Похований 6 лютого в рідному селі[182].
10145
Назаренко Юрій
12 січня 1992, м. Кривий Ріг. Випускник спеціальності «Професійна освіта» КНУ. В 17 років поїхав до батьків в Португалію, але повернувся жити в Україну
12 січня 1988, с. Руські Комарівці, Ужгородський район, Закарпаття. Із 15-річного віку навчався та жив в Ужгороді. Солдат, водій першого гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини А7080 101-ї окремої бригади ТрО. Захищав Україну в Донецькій, Луганській та Харківській областях[184].
Загинув поблизу Кліщіївки Бахмутського району, Донецька область. З 28 грудня 2022 року вважався зниклим безвісти. Похований на Пагорбі Слави в Ужгороді 23 січня 2023 року[185].
10147
Настич Михайло
22 жовтня 1994, м. Перечин, Закарпаття. Захищав Україну в Донецькій, Луганській та Харківській областях у складі роти вогневої підтримки військової частини А7080 101-ї окремої бригади ТрО. Писав вірші, публікував їх на своїй сторінці у Фейсбуці[186].
Загинув поблизу Кліщіївки Бахмутського району, Донецька область. З 28 грудня 2022 року вважався зниклим безвісти. Похований 21 січня 2023 року у Перечині[187].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Новомихайлівка, Донецької області[155].
10155
Однокоз Дмитро
09 червня 1989, м. Львів. Навчався у загальноосвітній школі № 32. Закінчив технічний фаховий коледж при Національному університеті «Львівська політехніка» на радіотехніка і конструктора радіотехнічних пристроїв. У мирний час працював за спеціальністю у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівський бронетанковий завод» та «ЦВГ Україна». У 2015 році виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. У 2021 році підписав контракт із Збройними силами України. Із початком повномасштабного вторгнення захищав Батьківщину від російських окупантів у лавах 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ.
Загинув виконуючи бойове завдання. 21 січня похований на Личаківському кладовищі[192].
10156
Кожем'як Андрій
(«Чуб»/«Кажан»)
21 рік, с. Зінці. Пластун, склав присягу навесні 2015 під час мандрівки до Холодного Яру. Після закінчення Полтавського політехнічного фахового коледжу працював в «Полтаваобленерго», де працював електромонтером з експлуатації розподільних мереж. На енергетичне підприємство він влаштувався у березні 2020-го, а в жовтні того ж року пішов на строкову службу. У 2022 вступив до Національного юридичного університету. Молодший сержант, командир відділення морської піхоти героїчно боровся із російськими окупантами у найгарячіших точках сходу України. На фронті став командиром відділення 88-го батальйону морської піхоти у складі 35 ОБрМП.
Отримав смертельне поранення у бою під Красногорівкою Донецької області[193]. Прощання з героєм відбулося 21 січня біля Свято-Успенського кафедрального собору в Полтаві. Похований на кладовищі, яке розташоване між селами Зінці та Терешки[194].
10157
Борецький Сергій
52 роки, Лозівська громада Харківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО (2014—2017). У квітні 2022 року знову став на захист України.
Загинув у Бахмутському районі Донецької області[195].
Загинув під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку на Донеччині. Похований 23 січня в рідному селі.
10160
Сичов Вадим Вадимович
14 липня 1977, м. Горький (зараз — Нижній Новгород у рф). Був оператором зенітної самохідної установки в 59-й окремій мотопіхотній бригаді ЗСУ (військова частина А1619). У 2015 брав участь в АТО. У 2021 році добровільно вступив на службу до лав ЗСУ і брав участь стримуванні збройної агресії росії на Донбасі.
Загинув поблизу населеного пункту Водяне Ясинуватського району Донецької області. Похований в селі Лохуватка Дніпропетровської області[198].
10161
Єфіменко Дмитро («Фізик») Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
26 січня 1984, м. Пологи Запорізької області. 2006-го закінчив Бердянський державний педагогічний університет. Працював вчителем фізики, математики та захисту Вітчизни у Пологівському ліцеї «Основа». У 2014 році брав участь в АТО, за що був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції» та «За оборону Маріуполя». Згодом повернувся до цивільного життя. Воював у лавах 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас», що у складі 54-ї механізованої бригади. Обіймав посада старшого навідника мінометного взводу.
Загинув під час бою з окупантами біля міста Сіверськ на Донеччині, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого ракетного обстрілу. Похований на кладовищі «Нове» у Рівному[199].
10162
Гавриш Олексій Михайлович
34 роки, с. Грабів, що на Чернігівщині. У 1994-му пішов до Будянської школи. Закінчив 9 класів. Два роки навчався в Ічнянському професійно-технічному училищі на кранівника, а потім проходив строкову військову службу в Донецьку. Згодом підписав контракт. Кілька років працював у Міністерстві внутрішніх справ України в Києві. Під час повномасштабного вторгнення, 4 квітня 2022 року, добровільно став на захист України. Обіймав посаду кулеметника 3-го відділення 3-го взводу 3-ї стрілецької роти 2 механізованого батальйону 118-ої окремої механізованої бригади.
Помер 13 січня 2023 року в селі Хацьки Черкаської області. На той час там дислокувалася його військова частина. Разом із побратимами він готувався їхати на навчання за кордон. Похований в селі Лучківка на Чернігівщині [200]
21.3.1989, с. Корделівка. Старший солдат, стрілець-гранатометник, в/ч 3028.
Загинув біля села Спірне Донецької області [201][202]
10164 … 10164
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 13 січня 2023 року)
14 січня
10165
Кручак Богдан Богладнович
27 червня 1997, с. Долиняни Рогатинської громади Івано-Франківської області. У 2014 році закінчив Долинянську ЗОШ I—III ст., навчався за спеціальністю «Гірництво» в Івано-Франківському національно технічному університеті нафти і газу. У 2019 році здобув освітній ступінь магістра. Служив старшим навідником гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько-штурмової роти. Виконував бойові завдання на сході України.
Загинув на Бахмутському напрямку біля населеного пункту Спірне[203].
28 років, Канада. Медик, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Громадянин Канади, багато років жив із батьками у Кіністіно, Саскатчеван, перш ніж переїхати до села Порт-Еліс, Британська Колумбія, на острові Ванкувер. Брав участь у Євромайдані, його прізвище було у списку затриманих у лютому 2014 року активістів. Воював від початку повномасштабного вторгнення. Був під Гостомелем, у Мощуні, у Лисичанську, Сіверськодонецьку. Брав участь у Євромайдані, його прізвище було у списку затриманих у лютому 2014 року активістів.
Загинув під час артобстрілу в місті Соледар Донецької області[206]
10169
Глуханич Іван
с. Мирча Закарпатської області. Служив у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Молодший сержант, командир відділення протитанкових керованих ракет стрілецького батальйону в/ч А1556.
14 червня 2001, 21 рік, м. Харків. Навчався в харківській середній школі № 119. Був студентом факультету фізичного виховання і спорту Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до лав ТРО. В подальшому перейшов до ГУР МО "KRAKEN"
18 січня 2004, м. Івано-Франківськ. Після закінчення франківського ліцею № 1 у 2021 році став студентом факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, мав стати перекладачем англійської мови. Спортсмен Івано-Франківської міської федерації Зендокай карате-до, чемпіон та призер обласних змагань з карате, призер всеукраїнських змагань, володар чорного пояса. Брав активну участь у роботі Штабу оборони Прикарпаття. З червня 2022 року у лавах Азову, а на фронті — з вересня. У жовтні приєднався до підрозділу «Хартія», де був помічником гранатометника.
Загинув під час виконання бойового завдання неподалік Бахумта[214]
10171
Рожко Дмитро
32 роки, с. Горохолин Ліс, Івано-Франківська область. Служив у кулеметному взводі 10 гірсько-штурмової бригади.
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу поблизу села Краснополівка Донецької області[215]
10172
Соляк Орест Романович
с. Баня, проживав в м. Моршин. Воював у 36-й бригаді морської піхоти.
Загинув під час мінометного обстрілу біля населеного пункту Опитне Бахмутського району Донецької області[216].
10173
Чиж Віктор Володимирович
1974, м. Червоноград. Із початком повномасштабного вторгнення Герой боронив територіальну цілісність та суверенітет держави у лавах прикордонної служби.
Загинув унаслідок поранень, які отримав під час артилерійського обстрілу поблизу селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області[218].
10175
Лукачек Роберт Іванович
(«Роберто»)
м. Хуст, Закарпатська область, проживав на вулиці Братів Шерегіїв. До війни займався роздрібною торгівлею. Воював під Попасною, потім з боями проходив Сєвєродонецьк та Лисичанськ.
Загинув у боях під Водяним, отримав важкі поранення[219].
10176
Солтис Руслан Романович («Позитив»)
01980-09-2424 вересня1980, мешканець с. Забужжя (Червоноградський район) Львівська область. Молодший сержант, командир зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 62-го окремого батальйону територіальної оборони 103 ОБрТрО. Залишилися дружина та матір.
Загинув у боях з російськими окупантами біля міста Кремінна, що на Луганщині[220].
22 роки, с. Пліщин Шепетівської громади. 20 липня 2017 року через Шепетівський РВК м. Шепетівка був призначений на військову службу у Збройні Сили України. З липня 2017 року по червень 2021 року навчався у національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів) на факультеті бойового застосування військ за спеціалізацією «Управління діями механізованих підрозділів». З липня 2021 року проходив військову службу на офіцерських посадах у м. Київ.
Загинув на російсько-українській війні під час виконання бойового завдання[222].
10179
Калащук Роман
смт Асканія-Нова, Херсонщина. Навчався у місцевій школі, а за тим здобував фах слюсаря, токаря-фрезерувальника у столиці. Проживав у місті Рівне, створив тут сім'ю. Займався ремонтами, міг фактично з нуля звести будинок, впорядкувати його. працював на Одещині, коли почалася війна — повернувся у Рівне. Брав участь у звільненні Балаклії, Куп'янська.
Загинув під час бойових дій у Кремінському районі Луганщини. Похований на кладовищі «Нове»[223].
10180
Демчук Віталій Миколайович
01967-10-066 жовтня1967, с. Жакчик Кіровоградська область. Головний сержант, заступник командира взводу 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти окремого стрілецького батальйону ЗС України (підрозділ — не уточнено). В 1970-х роках сім'я переїхала в Родниківку. Після закінчення школи навчався в Уманському технікумі механізації. Після цього відслужив два роки строкової служби в армії. Повернувшись в рідне село пішов працювати на аеродром, де проходив службу у званні сержанта 7 років. 1991 року одружився. Після того працював у відділі культури Уманського району. 23 серпня 2022 року був призваний до лав ЗСУ. Отримав дві грамоти за оборону України.
Загинув у бою з окупантами поблизу населеного пункту Водяне Донецької області[224].
10181
Стрижак Максим
м. Золоте. Його сім'я переїхала в Нововолинськ з міста Золоте Луганської області. Максим служив у лавах прикордонників.
55 років, м. Суми, мікрорайон Хіммістечко. Навчався на зварювальника у Сумському училищі № 6. Воював в Афганістані. Був призваний на службу у квітні 2022 року. На Донеччині отримав бойові травми і контузію.
Помер у лікарні Сум від отриманих на Донеччині травм. Похований на Алеї слави Баранівського кладовища[226].
Загинув в місті Бахмут Донецької області. Вступив у виснажливий бій, під час якого ліквідував 11 військових противника та дві БМП. У ході бою отримав поранення, несумісне з життям [229][230]. Герой України (23 серпня 2024, посмертно)[231].
1971, с. Копанки. Служив у лавах Збройних сил України водієм у відділенні спецробіт ремонтно-відновлювального батальйону.
Загинув під час ворожого мінометного обстрілу у районі села Роздолівка Бахмутського району[234].
10188
Зобків Петро Казимирович
смт. Букачівці Рогатинської громади, Івано-Франківської області. Навідник гірсько-штурмового відділення, гірсько-штурмового батальйону.
Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Роздолівка, Бахмутського району, Донецької області[235].
10189
Куцик Олександр Михайлович
14 серпня 1996, м. Ковель. Старший солдат. Служив у війську за контрактом з 2016 по 2021 роки. Був учасником бойових дій, воював під Краматорськом.
Загинув з батьком під час виконання бойового завдання. 17 січня похований на Алеї Героїв міського кладовища[236].
10190
Куцик Михайло Степанович
м. Ковель. 25 лютого 2022 року пішов добровольцем обороняти країну разом із сином. Був приватним підприємцем, захоплювався автомобілями.
Загинув з сином під час виконання бойового завдання. 17 січня похований на Алеї Героїв міського кладовища[236].
10191
Тацяк Степан
20 листопада 1993, с. Пнів Івано-Франківської області. Служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді.
Помер у лікарні Дніпра від отриманих поранень 2 січня у Соледарі. Поховають на кладовищі в селищі Битків[237].
10192
Романовський Валерій
Вчився у Харківському педагогічному університеті Сковороди, був там аспірантом. З 2007 року працював в академії культури. Кандидат історичних наук, доцент катедри культурології Харківської державної академії культури, член Харківського історико-філологічного товариства, пам'яткознавець.
Зазнав поранень під час боїв на фронті. Помер у лікарні 16 січня[238].
10193
Криворучко Богдан Олександрович
с. Олександрівка, Вінницької області. З 2019 року служив за контрактом та був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС. Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну брав участь у боях за звільнення Миколаївської та Херсонської областей.
Загинув поблизу населеного пункту Водяне, Ясинуватського району, Донецької області[239]
Після випуску зі школи вступив на навчання на слюсаря-ремонтника до вищого професійного гірничо-будівельного училища міста Горішні Плавні, яке закінчив у 2017 році. Трудову діяльність у компанії Ferrexpo розпочав у червні 2018 року в ремонтно-сервісному цехові ПрАТ «Полтавський ГЗК», де працював до грудня 2018 року, а потім звільнився з компанії. Повернувся на підприємство у квітні 2022 року як слюсар-ремонтник цеху виробництва окатків ПГЗК, а 30 серпня 2022 року розпочав службу в Збройних силах України за контрактом.
Загинув під час ведення бойових дій в районі міста Соледар Донецької області через танковий обстріл з боку супротивника[74].
10198
Штойко Ігор
51 рік, с. Куропатники Бурштинської територіальної громади. Був учасником АТО та ООС.
м. Ужгород. Молодший сержант, командир відділення десантно-штурмового взводу, 79 ДШБр.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Мар'їнка Донецької області. 26 січня відбулося прощання на площі Народній, біля пам'ятника Тарасу Шевченку в м. Ужгород[244].
Нежура Андрій
29 років, народився у Львові. Закінчив Професійно-технічне училище № 56. Після завершення навчання проходив строкову військову службу. Згодом підписав контракт зі Збройними силами України. Певний час працював у будівельній сфері. Із початком повномасштабного вторгнення РФ добровольцем пішов на війну. Воював у лавах 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила.
16 грудня 1984. З першого дня повномасштабного вторгнення долучився до ДФТГ «Дозор» Броварської територіальної громади. Брав участь у звільненні сіл Броварського району. В кінці червня 2022 разом з іншими добровольцями «Дозору» долучився до батальйону «Свобода».
м. Маріуполь. Сержант взводу 3 роти 3 ОШБр. З перших днів Грек був одним з наших найяскравіших воїнів. Коли ворог штурмував, він пішов у контратаку зі словами: «це вам за Маріуполь, суки». Мріяв звільнити рідний Маріуполь від окупанта.
Загинув під Бахмутом при штурмі ворогом наших позицій, у стрілецькому бою[247]. Герой України (посмертно)[248].
Ткаченко Олександр Віталійович
(«Домовой»)
8 липня 1999, 23 роки, с. Рівне Кіровоградської області. У 2016 році закінчив місцеву школу №2 та вступив до Центральноукраїнського технічного університету міста Кропивницький. Навчався на спеціальності «Архівна, бібліотекарська та ділова справа». Після двох курсів навчання перевівся на заочне відділення, щоб працювати і мати кошти на свої захоплення. Пішов працювати на термінал ТОВ «Нова пошта» у Кропивницькому. Працюючи на «Новій пошті», перевівся до Києва, на інноваційний термінал, щоб бути ближче до зони відчуження, оскільки захопився походами. Понад 20 разів був у Чорнобильській зоні відчуження. Останні три роки почав професійно займатися фотографією, завдяки роботі зміг купити хорошу камеру, об’єктиви та інші аксесуари. Незабаром до захоплень додалося ще одне: «чорне» дігерство – це дослідження підземель, закинутих каналізаційних мереж та інших підземних об’єктів. Багато ходив підземним Києвом, відкриваючи нові ходи та історичні закинуті локації. Коли почалося повномасштабне вторгнення, долучився до лав Добровольчого формування територіальної громади «Легіон-д» (батальйон «Реванш»). Перші пів року підрозділ був на блокпостах, виїздив на зачистки звільнених населених пунктів, працював у Мощуні. Влітку 2022-го пройшов навчання і перевівся в Головне управління розвідки Міноборони України. Спочатку був зв’язківцем, відповідав за зв'язок між підрозділами по всьому Бахмуту. Потім перевівся у штурмову групу спецпідрозділу «Шаман». Проте через півтора місяця жорстоких боїв за Бахмут осколок міни влучив у його серце.
Загинув під час штурму міста Бахмут Донецької області. Осколок міни влучив у його серце. 20 січня 2023 року воїна поховали в рідному селі. Після загибелі Олександра друзі та побратими організували в Києві виставку його робіт, яка тривала місяць. Потім рідні провели таку ж виставку і в Кропивницькому [249].
16 листопада 1978, с. Путятинці Рогатинської громади, Івано-Франківської області. Служив командиром взводу 1 навчальної механізованої роти 1 навчального механізованого батальйону. Навчався у Івано-Франківському фізико-технічному ліцеї. З відзнакою закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, був кваліфікованим інженером-геологом. Працював на підприємствах газовидобувної галузі. Головним його захопленням був футбол. Гравець, тренер, меценат, капітан ФК «Путятинці». 18 травня 2022 року вступив до лав Збройних сил України.
Помер в одному із київських госпіталів від поранень. Поранення отримав 4 січня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу села Кліщіївка Донецької області. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)[235][250].
10201
Грицюк Василь
(«Англічан»)
4 січня 2001 рік, с. Боднарів. У лавах ЗСУ воїн служив старшим стрільцем гірсько-штурмової роти. Після закінчення школи навчався на механіка-автослюсаря в Івано-Франківському вищому професійно-технічному училищі № 13. У мирний час працював в Естонії разом з друзями, займався фасадними роботами. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону, щоб боронити рідну землю. 27 червня йому вдалося підписати контракт зі Збройними силами України. Вирушив на військові навчання до Англії. Після повернення воював у лавах 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Загинув в бою з бойовиками одного з військових формувань РФ на Донеччині в районі села Роздолівка під Соледаром. Похований у рідному силі Боднарів на Прикарпатті[234][251].
10202
Мищак Андрій
1986 рік, с. Витвиця. Був призваним в армію 20 травня 2022 року. Служив молодшим інспектором відділу прикордонної служби «Дякове».
Загинув від травм, отриманих під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Кармазинівка[252].
3 січня 1975, Добрівляни Дрогобицької громади. Закінчив місцеву школу, згодом Меденицьке училище. Працював на будівництвах. Після повномасштабного вторгнення росії на українські землі, в березні відправився на фронт. Служив в інженерних військах, працював над будівництвом укріплень в прикордонних зонах.
Загинув під час виконання бойових завдань на Бахмутському напрямку фронту потрапивши під ворожий артилерійський обстріл[254].
10205
Чорі Павло
1986 рік, с. Ключарки, Мукачівщина, Закарпаття. Проходив службу у 81-ій бригаді 112 батальйону ДШБ. Молодий батько, чоловік, брат, син.
Загинув, виконуючи бойове завдання, у м. Білогорівка Луганської області[255].
21 травня 1967, м. Харків. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України. Працював дитячим масажистом, у 2014 році став добровольцем, учасник АТО. Служив у Трьохізбенці Луганської області. 24 лютого повернувся до військової справи. У день смерті народився онук.
Загинув під Бахмутом. Похований на Алеї Слави міського кладовища № 18[258][259].
10210
Баранюк Владислав Вікторович
01996-06-1616 червня1996, с. Краснопілка (Уманський район) Черкаська область. Солдат, головний сержант десантно-штурмового взводу 79 ОДШБр. У віці 5,5 років втратив батька. З 1-го по 4-й клас навчався в краснопільській ЗОШ, потім родина переїхала в Умань і він продовжив навчання в ЗОШ № 7. З 19 років прочав працювати. Працював закордоном. Останнім місцем роботи була Умань. Влітку 2022 року звільнився з роботи і 30 серпня 2022 року був призваний за контрактом до лав ЗСУ. Спочатку був у навчальній частині в Житомирській області, а потім був відправлений на Донеччину.
Загинув в бою з окупантами в Донецькій області[260].
10211
Прищеп Денис
(«Первак»)
27 років. Був солдатом-розвідником одного з підрозділів спеціального призначення ГУР МО України. З початком повномасштабного вторгнення російських військ до України Денис Прищеп пішов добровольцем захищати свою державу.
12 червня 1978, м. Прилуки Чернігівська область. Після закінчення школи № 6 навчався в СПТУ № 34. Працював на різних місцевих підприємствах водієм. Служив у військовій частині А2802.
Загинув біля населеного пункту Водяне Донецької області. Похорон відбувся 21 січня у Прилуках[262].
10213
Киряхно Дмитро
6 червня 1990, м. Прилуки Чернігівська область. Закінчив місцеву школу № 7, потім навчався в СПТУ № 34. Працював водієм. Служив у військовій частині А2802.
Загинув біля населеного пункту Водяне Донецької області. Похоронв відбувся 21 січня у Прилуках[262].
10214
Мудровський Ярослав
1 липня 2001, с. Черніївка Хмельницька область. Молодший сержант 95 ОДШБр. Учасник ООС. 29 липня 2019 року підписав свій перший контракт і вступив до Збройних сил України. 26 лютого 2022 року отримав контузію та був госпіталізований. Не пролікувався і 3 тижнів, як повернувся на фронт.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Терни Донецької області[263].
10215
Мельничук Юрій
39 років, м. Калуш. Мобілізований до війська 28 вересня 2022 року. Служив кулеметником стрілецького батальйону.
Загинув поблизу Яковлівки Бахмутського району на Донеччині. З ним пропав зв'язок і понад місяць вважався зниклим безвісти[264].
10216
Рошканюк Василь
1974, с. Мишин. Проходив військову службу в Криму та був учасником АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії став на захист суверенітету України. Служив штаб-сержантом, заступником командира бойової машини, навідником-оператором.
Загинув під час бойових дій на території Донецької області[265].
10217
Орловський Михайло
4 листопада 1969. Був штаб-сержантом одного з підрозділів ЗСУ.
Похований 27 травня 2023 у селі Камінне Івано-Франківського району[266].
10218
Бобрик Роман
с. Східниця Дрогобицького району.
Загинув 17 січня 2023 року на Донецькому напрямку [267]
02.11.1996, м. Дніпро. З дитинства захоплювався футболом. У 2008-2014 роках був гравцем юнацьких команд «Дніпро», «Інтер» та футбольного клубу міста Володимир-Волинськ. У 2015-му вступив на факультет «Будівництво та експлуатація будівель та споруд» Придніпровського енергобудівного технікуму. Через 3 роки вступив до Міжрегіональної академії управління персоналом на факультет «Фінанси та банківська справа». Воював у лавах 3-ї окремої штурмової бригади (колишній «Азов» ССО). Брав участь у боях на Донеччині, посада гранатометник.
Загинув 17.01.2023 поблизу м. Бахмут, с. Кліщіївка. Нагороджений Орденом за Мужність III ступені посмертно. Похований на кладовищі у селі Любимівка Дніпропетровської області [268].
Міністр внутрішніх справ України. Колишній народний депутат від партії «Слуга народу», голова Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності.
Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок підриву транспорту з бійцями на міні[270].
10254
Павлюк Володимир
45 років, м. Калуш. Пішов на фронт добровольцем ще у 2014 році. Воював у Дебальцевому в одному з батальйонів 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Після початку великої війни боєць, не роздумуючи, знову став у стрій.
Загинув під час бойових дій з військовими формуваннями РФ поблизу села Роздолівка Бахмутського району на Донеччині[271].
10255
Ткачик Юрій Миколайович
48 років, с. Гарячківка Городківської громади. Бувс таршим водієм стрілецького взводу стрілецької роти, призваний на військову службу 16 травня 2022 року Тульчинським РТЦК.
Загинув біля населеного пункту Верхньокам'янське Бахмутського району Донецької області[272].
Приєднався до Військово-морських сил у 2005 році, а у 2006 році пройшов навчання у військово-морських котиків. Під час служби в армії отримав нагороди за службу в Іраку та Афганістані. Його останнім призначенням у серпні 2016 року був підрозділ спеціального призначення Західного узбережжя SEAL. Був оператором спеціальних бойових дій 1-го класу. Дезертирував з армії в березні 2019 року. Після цього його позбавили знаку «морських котиків» — тризуба, вирішивши, що він не відповідає вимогам, які висуваються до службовців спецпідрозділу.
Загинув допомагаючи обороняти українську землю[277].
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу під Соледаром Бахмутського району Донецької області[278].
10262
Вичівський Степан
12 січня 1969. Проживав у селі Бишів Івано-Франківського району. Боєць воював у лавах 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
Загинув під час ворожого артобстрілу поблизу міста Бахмут на Донеччині[279].
10263
Купріянов Володимир Олександрович
46 років, с. Великий Хутір, Черкаська область. Молодший сержант. У 2015 брав участь у АТО у 4-й бригаді оперативного призначення НГУ, в/ч 3018, а в листопаді 2022 року знову став до лав Збройних Сил України. Стрілець-санітар[280].
Загинув під селом Водяне на Донеччині під час виконання бойового завдання. Похований у селі Великий Хутір 24 січня 2023.
10264
Пустовіт Олександр Васильович
2 травня 1977, с. Заболотне Крижопільської громади. Старший солдат, був механіком-водієм 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти.
Загинув під час виконання бойових завдань в південно-східному регіоні Бахмута Донецької області [281].
10265
Олійник Анатолій Сергійович
9 жовтня 1988, с. Рокита, Полтавська область Був призваний на військову службу по мобілізації Миргородським РТЦК та СП 29 квітня на посаду стрілець-санітар 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 5-ї стрілецької роти, 2-го стрілецького батальйону.
Загинув 18 січня в районі Бахмуту, Донецької області внаслідок мінометного обстрілу позиції, отримавши поранення несумісні з життям[282]
10266
Заярний Анатолій Володимирович
13 січня 1987, с. Усок, Шосткинський район Сумської області. Воював в Зайцевому, Пісках і інших гарячих точках
Загинув неподалік населеного пункту Водяне на Донеччині. Похований 24 січня на Веригинському кладовищі міста Глухів[283].
10267
Головатий Мар'ян
33 роки, с. Стиборівка Львівська область. Закінчив географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2016 році здобув науковий ступінь — кандидат наук. Після завершення навчання вступив до лав 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Працював у концерні «Галнафтогаз». Захоплювався колекціонуванням монет та гірським туризмом, а також був активним учасником Громадської організації «Борець». Боровся із військами РФ на південному та східному напрямках у лавах 24 бригади.
25 років, м. Харків. До повномасштабного вторгнення займався фігурним катанням, з яким хотів пов'язати своє майбутнє. На ковзани став у 7 років, професійно почав займатися з 12. Був срібним призером чемпіонату України та ввійшов до топ-10 на Юнацьких Олімпійських іграх-2016. Після змагальної кар'єри Дмитро був артистом циркового шоу на льоду «Гранд». До мобілізації у вересні 2022 року, чоловік займався організацією гуманітарної допомоги у своєму районі — селищі Жуковського в Харкові та прилеглих територіях. Служив санітаром.
Загинув від артилерійського обстрілу поблизу м. Бахмут[284].
10269
Сугай Іван
(«Менчул»)
58 років, Закарпатська область. Народився в багатодітній сім'ї. З 10 дітей був четвертим. З 15-ти років жив у Кам'янському. Працював на Придніпровському хімічному заводі, у 1983 там познайомився з майбутньою дружиною. У 1984—1986 роках служив в армії. 25 лютого 2022-го зранку пішов у військкомат. 27 лютого поїхав на передову. Служив у військовій частині 108-мої окремої бригади територіальної оборони оперативного командування «Схід». У нього було 8-9 підлеглих. Сам не любив філонити та від них вимагав. У вересні на Донеччині отримав поранення лівої ноги.
Разом з двома побратимами переховувався у підвалі, коли сусідні позиції почали обстрілювати на Запорізькому напрямку. Командування дало наказ розібратись, звідки стріляють. Але під час розвідки захисників помітили. Іван та Віктор Могилевцев (позивний Магелан) загинули під танковим обстрілом. Третій солдат отримав поранення руки[285].
10270
Могилевцев Віктор Миколайович («Магелан»)
3 липня 1974, селище Кринички. У 1998 році закінчив Дніпровський державний технічний університет. Довгий час працював на Дніпровському металургійному комбінаті, останнім часом в ПрАТ «Орель-Лідер». Мешкав в Кам'янському. 27 лютого 2022 року був призваний з мобілізації та брав участь у бойових діях проти збройної агресії армії РФ
Загинув під час бою в Запорізькій області разом з Іваном Сугаєм. Похований на Алеї Героїв цвинтаря на вулиці Весняній[286].
10271
Гукасян Олексій Серопович
Солдат, інспектор прикордонної служби 2 категорії 1 відділення 11 прикордонного загону. Народився 15.11.1979 року в м. Херсон. Проживав в Великих Клинах Голопристанського району. Навчався в Гладківській школі в с. Велика Гладківка Херсонської області. Після закінчення школи поступив в школу міліції м. Херсон, працював за спеціальністю розшуку неповнолітніх дітей. 24 лютого став на захист міста до лав ТРО. Після виїзду з окупації, був призваний на службу 28.09.2022 року Запорізьким територіальним центром комплектування. Без батька залишились 2 доньки 17 та 11 років.
18 січня 2023 року отримав множинні мінно-вибухові осколкові поранення несумісні з життям поблизу м. Бахмут при виконанні завдання. Похований 28 січня на Берковецькому кладовищі в м. Києві. 42 ділянка 14 ряд.
15 жовтня 1997. Навчався у гімназії імені В. Т. Сенатора в м. Сміла Черкаської області. Закінчив Знам'янське залізничне училище. У 2020 підписав контракт із ЗСУ. Старший солдат, командир 1-го аеромобільного відділення, 2-го аеромобільного взводу, 10-ої аеромобільної роти, 4-го аеромобільного батальйону (підрозділ не уточнено). У травні 2022 був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Загинув біля м. Соледар Бахмутського району Донецької області внаслідок важких поранень несумісних з життям, отриманих у результаті артилерійського обстрілу. Похований у м. Сміла. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[287].
10273
Нагорний Олександр
24 липня 1988, м. Луцьк. Був мобілізований 21 травня 2022 на посад водія 3-го відділення протитанкових керованих ракет взводу протитанкових керованих ракет. Син артистки Волинського народного хору Людмили Нагорної.
Загинув 18.01.2023 під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту с. Степове Василівського району Запорізької області[288][289].
10274
Тищенко Андрій Петрович («Лимон»)
15.02.1985, с. Миколаївка Житомирська область. Проживав в селищі Коцюбинське Бучанського району Київської області. Навчався у професійно-технічному училищі в місті Київ, працював різноробочим. Проходив строкову військову службу з листопада 2003 року по квітень 2005 року у 1121-му навчальному зенітно-ракетному полку (1121 НЗРП, в/ч А3435, селище Десна Чернігівської області) в складі 169-го навчального центру «Десна» імені князя Ярослава Мудрого. У 2014 році на початку російської агресії проти України, 4 вересня 2014 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Службу проходив у складі 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича (26 АБр, в/ч А3091, пп В323, м. Бердичів), номер обслуги протитанкових гармат. Брав участь в Антитерористичній операції на Сході України (Донецька та Луганська області). Звільнений у запас 12 травня 2015 року. Стрілець, номер обслуги 44-го окремого стрілецького батальйону (44 ОСБ, в/ч А4049). Брав участь у боях за Харківську область та Донбас.
Загинув виконуючи бойове завдання та рятуючи своїх побратимів поблизу села Терни Лиманської територіальної громади Краматорського району Донецької області. Похований 24 січня 2023 року в селі Жеревці Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області. [290]
Тиркало Богдан Михайлович
(«Лиcий»/«Борода»)
12 травня 2000, м. Немирів, що на Вінниччині. З першого дня повномасштабного вторгнення, вступив у ряди добровольців ЗСУ. Стояв на сторожі міста Києва та Київської області. Перебував на службі у 205-му батальйоні, 241-ї бригади ТРО міста Києва. Стрілець 1-го стрілецького відділення, 3-го стрілецького взводу, 1-ї роти. У січні 2023 року разом з побратимами був направлений на Бахмутський напрямок. Був випускником Національної Академії Служби Безпеки України. Навчався за освітньою програмою «Управління інформаційною безпекою», яка акредитована Міністерством освіти і науки України . Здобув кваліфікацію бакалавра за спеціальністю « Кібербезпека » . Паралельно навчався на кафедрі військової підготовки Національної академії Служби безпеки України. З 17 жовтня 2022 року був зарахований на заочну форму навчання для здобуття ступеня магістра за освітньою програмою «Організація захисту інформації з обмеженим доступом». Через високий рівень підготовки був неодноразово відмічений командуванням військової частини А7374.
Загинув при виконанні бойового завдання під час артилерійського обстрілу в м.Бахмут отримав поранення несумісні з життям та загинув захищаючи Україну [291][292].
25 років, c. Малий Правутин Хмельницької області. Навчався в Малоправутинському НВК. Після закінчення 9 класу вступив до Нетігинського професійного ліцею. Здобув професію елеткрозварювальника та автослюсаря. У 2017 році проходив строкову службу в місті Маріуполь у 36-й ОБМП. Через рік пішов добровольцем в зону ООС де прослужив 3 роки. Працював за кордоном, після 24 лютого 2022 повернувся в Укарїну. Служив 3ОШБр, командував відділенням.
Загинув відбиваючи ворожий штурм в районі міста Соледар на Донеччині. Похований в рідному селі [293].
23.02.1994, м. Слов’янськ. В 7 років померла його мама, а в 9 бабуся, тому він потрапив до школи-інтернату. Освіту здобував у хіміко-механічному технікумі, згодом закінчив фізмат Донецького державного педагогічного університету. У 2014-му приїхав у Хотин Чернівецької області. Там проживала як переселенка мати його товариша, який уже воював і був поранений. Згодом переїхав до села Кочубіїв Кам’янець-Подільського району. До великої війни працював у місцевому кафе. Навесні 2022 року за покликом серця добровільно прийшов до військкомату. Влітку був призваний на військову службу.
Загинув в битві за Бахмут. Похований у рідному Слов’янську біля могили матері [294][295]
19 січня
10275
Бабій Михайло Миколайович
(«Потап»)
45 років, с. Раковець Городенківської громади. Молодший сержант. У шлюбі з 17 листопада 2000 року. Працював на території Польщі і повернувся в Україну.
Загинув Поблизу села Краснополівка Бахмутського району, отримав смертельні поранення під час артилерійського обстрілу російськими військовими[296].
10276
Хижинський Юрій
29 років, Миколаївщина.
Близько 17-ї години екіпаж батальйону поліції спеціального призначення поліції Миколаївщини під час патрулювання одного з населених пунктів Бериславського району потрапив під артилерійський обстріл військ РФ. Внаслідок обстрілу декілька правоохоронців отримали поранення, а Юрій загинув на місці[297].
10277
Стефановський Олександр
29 років, с. Коршів. Був механіком-водієм взводу протитанкових ракет
Загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Іванівка Харківської області[275].
10278
Литвинчук Костянтин
31 рік, м. Калуш. Був призваний на військову службу по мобілізації 7 березня 2022 року. Служив старшим сапером саперного відділення інженерно-саперного взводу, старший солдат.
Загинув під час вогневого контакту з противником в районі населеного пункту Зелений Гай у Запорізькій області.[298]
10279
Мізяк Микита Сергійович
15 квітня 1990, Люботинська громада Харківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув у населеному пункті Білогорівка Луганської області[299].
10280
Калитин Володимир Михайлович
26 червня 1964, м. Львів. Закінчив колишнє професійно-технічне училище № 43 за спеціальністю «столяр із виготовлення художніх меблів». У 90-х роках працював на залізниці. Згодом розпочав діяльність у будівельній сфері в Україні та за кордоном. Брав участь у подіях на Майдані та займався волонтерською діяльністю. З початком повномасштабного вторгнення добровільно вирішив стати на захист Батьківщини та вступив до лав окремого полку спеціального призначення «Азов» (полк ССО «Азов» Київ). Брав участь у обороні столиці, згодом виконував бойові завдання на східному напрямку.
Похорон відбувся 23 січня у Львові, похований на Марсовому полі на Личаківському цвинтарі[300][301].
10281
Кобилянський Володимир
44 роки, с. Лісна Слобідка, Коршівської громади Коломийського району, Івано-Франківської області.
Загинув під час бойових дій з військовими формуваннями РФ поблизу села Роздолівка Донецької області[302].
41 рік, м. Шостка. Солдат, розвідник-кулеметник. Навчався у школі номер 12, закінчив хіміко-технологічний технікум ім Івана Кожедуба. Працював на підприємстві електричних мереж у Шостці. Вихованець шосткинського спортивного клубу «Патріот». Неодноразово брав участь у змаганнях з карате та здобував перемоги. Отримав три вищі освіти: електротехнічну — у Харківському політехнічному інституті, юридичну — в академії імені Ярослава Мудрого, а після навчався державному управлінню в Національній академії державного управління при Президенті України у Харкові. Останнє місце роботи Олександра — компанія «Укренерго», де він працював провідним інженером. Добровольцем пішов воювати ще у 2015 році. Майже рік воював поруч зі своїми побратимами у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді. Увесь час — в найгарячіших точках. Звільняв від російських загарбників міста і села Донецької, Луганської областей. Виганяв окупантів з Харківщини. За звільнення Харківської області отримав почесний нагрудний знак «Сталевий Хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного[303].
Загинув під час виконання бойового завдання від осколкового поранення[304]. Похований у рідному місті. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[162].
10283
Петренко Анатолій Володимирович
13 грудня 1973, с. Нехвороща, Полтавської області. Призваний на військову службу по мобілізації Полтавським ОМТЦК та СП в перший день повномасштабного вторгнення — 24 лютого на посаду водія 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти.
Загинув 19 січня в населеному пункті Богородичне, Донецької області, внаслідок поранень несумісних з життям, отриманих під час бойового зіткнення з противником[282]
10284
Підопригора Дмитро
34 роки, м. Харків. Володар Кубка України з бодібілдингу та фітнесу, багаторазовий призер різних чемпіонатів та турнірів. Був володарем Відкритого Кубка Полтавської області. У спортсмена залишилися дружина та малолітня дочка.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу позиції у селищі Білогорівка Луганської області[305].
10285
Шляхтич Артем
Служив у складі 17 танкової бригади ім. Костянтина Пестушка з 2015 року. З перших днів повномасштабного вторгнення ворога став на захист Батьківщини. Він завжди був на найжорстокіших ділянках фронту.
Загинув обороняючи місто Соледар Донецької області[306]
25 років, м. Рівне. Боєць 3 роти ССО «Азов». На третій день війни повернувся з-за кордону, аби стати на захист рідної землі.
Прикривав передову групу при відході з MG, відійшов останнім, внаслідок чого отримав поранення, несумісне з життям під Бахмутом. Помер у лікарні. Похований 22 січня у Рівному[307][308].
1997, с. Малий Правутин Берездівської громади. Воював в складі 36 бригади морської піхоти. Має державну відзнаку «За мужність» 2-го ступеня. На початку осені потрапив в ССО «АЗОВ». Одразу проявив свої професійні здібності, та був призначений командиром відділення.
При ворожому штурмі, за абсолютною чисельною перевагою ворога, прийнявши нерівний бій і героїчно загинув. 25 січня відбувся похорон у селі Малий Правутин[309]
10288
Cамойленко Микола
26 років. 2 роки працював слідчим у райвідділі. Потрапив в полон у Маріуполі 2 березня 2022. Кілька разів телефонував з полону і розказував, що на нього відкрили кримінальну справу й обвинувачують в участі в терористичному угрупованні. Перебував у донецькому СІЗО.
Помер у полоні від менінгіту. Про це повідомили через 40 днів після його смерті[310].
10289
Ткачук Дмитро Дмитрович
(«Бабай»)
15.03.1996, с. Мигове, Буковина.
Загинув 19.01.23 у н.п. Кліщіївка. Похований у Черкаській області, де проживають нині його батьки [311]
10290
Гончарук Сергій Володимирович
(«Боцман»)
41 рік, селище Стара Синява Хмельницької області. Навчався у Старосинявській середній школі. Згодом закінчив професійно-технічне училище в селі Голосків. Працював за кордоном. З початком повномасштабної війни чоловік добровольцем приєднався до Збройних Сил України. Службу ніс у лавах 63-ї окремої механізованої бригади. Був такелажником 3-го евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону.
Загинув в бою на Бахмутському напрямку Донеччини. Під час виконання бойового завдання неподалік села Кліщіївка боєць отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований в рідному селищі [312].
10290 … 10290
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 19 січня 2023 року)
20 січня
10291
Барило Станіслав Миколайович
18 вересня 1966. Капітан, мав вищу освіту, після місцевих виборів з 2002 року працював на посаді сільського голови колишньої Грушинської сільської ради, пізніше виконував обов'язки старости в Новоаврамівській сільській ОТГ до реформи децентралізації. Командир 1-ої стрілецької роти 116-ої окремої бригади територіальної оборони
18 січня 2023 отримав осколкове мінно-вибухове поранення на спостережному посту ротного опорного пункту в районі населеного пункту Соледар Донецької області. Лікарі Дніпропетровської обласної лікарні імені І. І. Мечникова боролися за його життя, але від отриманих поранень 20 січня помер[74].
10292
Юськов Дмитро Васильович
39 років, Крим. Після анексії Криму в 2014 році переїхав в Урожайне на Батьківщину своєї покійної матері. 26 лютого 2022 року був мобілізований та ніс службу в рядах Морської піхоти України. Був у найбільш гарячих точках та мужньо захищав нашу державу, виконуючи найскладніші завдання.
Загинув захищаючи Україну в районі міста Соледар[313].
Помер в одній з лікарень міста Рівне внаслідок серцевого нападу[314].
10294
Людкевич Михайло
с. Нижня Липиця, Рогатинського району, Івано-Франківської області. Мешкав у Івано-Франківську. Працював столяром. 1 березня 2022 року чоловік добровольцем зголосився на фронт. Воював на сході України, отримав важкі поранення. Боєць пройшов курс реабілітації. Згодом медики його комісували за станом здоров'я.
Помер від серцево-судинного захворювання отриманого внаслідок травм отриманих на війні[315]
39 років, м. Хмельницький. Вступив до Пласту в липні 2002 року. Виховник гуртка та зв'язковий підготовчого куреня ім. С.Петлюри. Навчався у Хмельницькому ПТУ № 25, згодом вивчав історію у Кам'янець-Подільскому національному університеті ім. І.Огієнка. Був риболовом-спортсменом, володів риболовним магазином, був головою Хмельницької обласної федерації риболовного спорту. Відправився до тероборони міста з перших днів повномасштабного вторгнення. Побувавши у бригаді на кількох посадах і маючи бажання зробити більше для вигнання окупантів з рідної землі вирішив перевестися до полку «Азов». Залишилося двоє дітей.
Загинув під час бою від ворожого артилерійського обстрілу на Бахмутському напрямі [317][317].
10296 … 10299
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 20 січня 2023 року)
21 січня
10300
Андрійків Руслан Ярославович
1977, с. Микуличин Івано-Франківська область. Служив у 10 гірсько-штурмовій бригаді. Помер від недуги, якою захворів під час російсько-української війни.
с. МалоріченськеАР Крим. Мешканець м. Києва. З першого дня повномасштабної війни записався у тероборону Києва. Потім служив у лавах спеціального підрозділу «Крим» Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Загинув від кулі снайпера під Бахмутом на Донеччині[319].
10302
Cвирид Тарас Ярославович
5 січня 1988, м. Калуш. Навідник зенітно-кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки (підрозділ — не уточнено).
Загинув поблизу Соледара Донецької області від вогнепального поранення під час виконання бойового завдання[320][321].
10303
Долинський Володимир
1985, м. Городенка Івано-Франківська область. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув внаслідок російського артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу селища Спірне на Донеччині[322].
10304
Загниборода Павло
(«Макар»/«Док»)
1983, м. Вінниця. Посмертно присвоєно звання Майор. У цивільному житті він був лікарем-терапевтом. 1997 року з відзнакою закінчив Вінницький національний медичний університет. Був активним учасником Революції гідності. У 2014 році з Майдану пішов добровольцем на фронт та потрапив до лав 79 окремої аеромобільної бригади, де проходив службу на посаді начальника медичної служби батальйону. Демобілізувався у 2015 році. Працював у Одеському Бюро Перекладів МАРАТ. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до прикордонного загону Дозор.
Загинув внаслідок осколкових поранень після артилерійського обстрілу виконуючи бойове завдання у складі медичної евакуаційної групи під Бахмутом[323]. Церемонія прощання відбулася в Одесі — у соборі Різдва Христового Православної Церкви України[324].
10305
Роман
(«Граф»)
Родом з Донбасу. Кинув хорошу роботу за кордоном в кінці 2013 року, щоб приїхати на Майдан. Потім пройшов буремну весну 2014-го в Донецьку. Служив у Дніпро-1. Воював в Пісках. Залишилась дружина і двоє дітей.
8 квітня 1987, 35 років, м. Харків. Майстер спорту з альпінізму, тренував дітей та обіймав посаду віцепрезидента Федерації альпінізму та скелелазіння учасником Гімалайських експедицій, адміністратором харківського скеледрому «Вертикаль». У 2013 році пережив напад пакистанських терористів на Нангапарбаті.
Загинув з Григорієм Григор'євим біля Соледару[326].
10307
Григор‘єв Григорій Григорович
35 років, м. Харків. Працював у харківській міськраді. Виконував багато громадських справ, працюючи на скеледромі «Вертикаль». Був кандидатом у майстри спорту зі скелелазіння, мав другий розряд з альпінізму.
38 років, м. Львів. У мирному житті працював на пилорамі. Від початку повномасштабно вторгнення став на захист України. Воював проти російських військ у складі 24 ОМБр імені короля Данила.
Загинув під час борони Бахмута, що на Донеччині[327]. Прощання із захисником відбулося в храмі Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ селі Старичі. Похорон відбувся 28 січня.
10309
Шпіть Олександр
31 рік, Лозівський район Харківська область. Водій зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу вогневої підтримки 113 ОБрТрО. Долучився до територіальної оборони у перший день війни.
Загинув під час виконання бойового завдання біля с. Благодатного Донецької області[328].
Загинув під час боїв з російськими окупантами в Донецькій області[330].
10312
Смоляк Ігор Михайлович
30 липня 1982, м. Ладижин. Закінчив Ладижинську ЗОШ № 2. Із 1997 по 2000 роки навчався у Немирівському ПТУ. Із 2000 року працював на Ладижинській ТЕС та ТОВ «Вінницька птахофабрика». 28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ.
Загинув 21 січня 2023 року поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області[331].
10313
Анохін Роман
45 років. Займався скелелазінням. З перших днів пішов він в тероборону, потім в Збройні Сили.
Майже рік вважався зниклим безвісти. Загинув чоловік 21 січня 2023 року біля Бахмута Донецької області. Похований на Алеї Слави Баранівського кладовища Сум [332].
Жук Роман Володимирович
(«Аркан»)
12.03.1992 р.н.
Загинув 21 січня 2023 р, поблизу м.Бахмут.
Маляров Михайло Владиславович
(«Франк»)
19 років. З початком повномасштабної війни прагнув стати на захист держави, проте через вік йому відмовляли. Після загибелі рідного дядька йому все ж вдалося встпити в Кракен. Вільно володів французькою, тому після війни мріяв вступити в Французький легіон.
1 серпня 1999, Красилівський район Хмельницька область. Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (24.08.2022).
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Водяне Ясинуватського району Донецької області[333].
10315
Візінський Степан
27 років, с. Ясенів-Пільний Івано-Франківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Кузьмине, що на Луганщині[334].
10316
Орлюк Сергій Анатолійович
28 липня 1985, с. Райки. Закінчив школу. Далі були роки навчання в Козятині та проходження строкової служби. Понад 19 років пропрацював прапорщиком у Райківській виправній колонії. Бажання захищати Україну виявилось сильнішим. Тож вже з 1 вересня чоловік був строю Збройних Сил України. Гранатометник 4 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Красна Гора Донецької області[335].
10317
Мойсєєв Сергій («Чужий»)
39 років, с. Даничів Рівненської області. Освіту здобував у вищому професійному училищі №24, що в місті Корець. За фахом – зварювальник, працював різноробочим. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов боронити Україну. Воював на Донецькому напрямку у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був снайпером. Обіймав посаду командира бойової машини. Нагороджений медаллю «Незламним героям російсько-української війни».
Отримав ушкодження внаслідок військових дій у селі Новоселівка Друга. Похований у рідному селі. У захисника залишилися дружина і донька [336]
10318
ВеретьонникІгор Олесійович («Чужий»)
21 рік, с. Слоут Сумської області. Закінчив Глухівський агротехнічний коледж за спеціальністю механізація. Під час повномасштабного вторгнення став на захист України, долучившись до лав 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Обіймав посаду гранатометника.
Загинув в селі Новоселівка Друга, що на Донеччині. Під час виконання бойового завдання він отримав смертельне поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований в рідному селі [337].
10319
Тищенко Антон Васильович («Камінь»)Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагороджений орденом «За мужність» lll ступеня (посмертно).
37 років, м. Запоріжжя. Молодший сержант 3 ОШБр. Учасник АТО/ООС. У 2021 демобілізувався. На початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та долучився до лав полку «Азову» ССО. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (27.05.2022)[339].
Загинув у бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. Похований на кладовищі Святого Миколая в Запоріжжі.[340].
10330
Шахляров Ельшан Айдинович
23 травня 1970, Сумгаїт, Азербайджан, проживав у с. Шрамківка, Золотоніський р-н, Черкаська обл. Командир роти, сержант.
Загинув біля с. Водяне, Покровський район, Донецька область[341].
21 грудня 1997, м. Харків. Виступав у парі з Анастасією Побіженко, був срібним призером чемпіонату України та ввійшов до топ-10 на Юнацьких Олімпійських іграх-2016. Після спортивної кар'єри був артистом циркового шоу на льоду «Гранд».
40 років, с. Біловіж Сарненського р-ну Рівненської області. Вивчився на лісівника. Після строкової служби в армії працював пожежником у місцевому лісництві. Залишилися батьки, 18-річна донька і 15-річний син.
Загинув від осколкового поранення біля села Водяне на Донеччині[344].
10335
Місюра Денис Русланович
25 серпня 1996, с. Зарічани, Житомирський район. Коли йому виповнилося два роки сім'я переїхала до Житомира, де хлопець навчався у ліцеї № 21. Після школи продовжив своє навчання Денис у профтехучилищі № 15, де здобув спеціальність «електрика». Потім працював за кордоном, а коли повернувся вступив до Державного університету «Житомирська політехніка». У червні 2022 року Дениса Місюру мобілізували до ЗСУ. Він був єдиною дитиною у сім'ї. У захисника залишилися батьки.
Загинув у бою поблизу села Зарічне Донецької області[345][346].
19.07.1992, м. Київ. Був вихованцем київського БК «Фенікс», володар Кубка світу з ММА, віцечемпіон Європи з ММА і багаторазовий чемпіон України зі змішаних єдиноборств ММА у ваговій категорії 52,2 кг. У 2021 року він став володарем Кубка світу зі змішаних єдиноборств у вазі 52 кг у Празі. На тому турнірі в Чехії збірна України була найкращою в молодіжному командному заліку і третьою — в дорослому. Служив розвідником
Загинув поблизу села Кліщіївка, Донецька обл. Нагороджений посмертно орденом за мужність ІІІ ступеня [347]
Останнім місцем служби був напрямок Сватового на Луганщині. У середині січня 2023 року під час бойового завдання отримав множинні поранення та був госпіталізований до одного із лікувальних закладів м. Дніпра. Після кількох операцій 23 січня 2023 року його серце зупинилось. Похований у Черкасах[348] Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[162].
10338
Горбань Микола Васильович
01994-03-1616 березня1994, 28 років, с. ГаркушинціМиргородський район Полтавська область. Солдат, командир машини 1-го мотопіхотного відділення підрозділу 15 ОМПБ «Суми»58 ОМПБр. Відповідно до рішення 30 сесії Миргородської міської ради 8 скликання відзначений найвищою відзнакою громади — «Почесний громадянин Миргородської міської територіальної громади» (посмертно).
Згідно повідомлення Полтавського обласного ТЦК та СП та Миргородської міської ради, військовослужбовець загинув в результаті вогнепального поранення, несумісного з життям, в боях з російськими окупантами поблизу села Велика Вісь Чернігівської області[349][350].
02 лютого 2001. Розвідник з розвідувального взводу, 2-го механізованого батальйону військової частини №А4638, 3-тя окрема штурмова бригада. Студент Факультету економічних наук НаУКМА, у червні 2022 року мав отримати диплом менеджера, проте після початку повномасштабного вторгнення пішов у академічну відпустку. Планував повернутися у лютому 2023 та завершити навчання. Мешкав у Києві. Працював рятувальником і пекарем. Був учасником ультрас київського футбольного клубу «Динамо».
Загинув під Бахмутом внаслідок отриманих осколкових поранень під час ворожого обстрілу[351].
10340
Перкулаб Олег
27 травня 1975. Вважався зниклим безвісти з 24 січня 2023. Ідентифікований в травні 2023.
18 травня похований на Алеї героїв у селі Чукалівка[352].
Загинув у населеному пункті Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області[353].
10342
Шульга Максим
43 роки, м. Львів. Закінчив колишній Військовий-інженерний інститут при Подільському державному аграрно-технічному університеті за спеціальністю «інженер-сапер». У 2001—2002 роках проходив службу у лавах внутрішніх військ МВС України. Тоді був командиром інженерно-технічного взводу окремої інженерно-саперної роти. Протягом останніх років займався приватним підприємництвом в Італії. У перший день повномасштабного вторгнення РФ добровольцем пішов на війну. Виконував бойові завдання у лавах Другої окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіальної об'єднання Нацгвардії України.
Похований 27 липня 2023 на Личаківському кладовищі[354]
4 грудня 1973, мешканець м. Корсунь-Шевченківського Черкаської області. Був активним учасником Революції Гідності та дістав чисельні пошкодження під час протистояння у Черкасах. Багато років безкорисливо працював над відновленням меморіалів та могил вояків Армії Української Народної Республіки. Він належав до дружньої команди Благодійного фонду «Героїка», метою якого є збереження пам'яті про захисників України столітньої давнини. Як тесляр та каменяр, власноруч працював над відновленням пам'ятників. У 2014—2016 рр Олег воював к складі добробатів в АТО. У лютому 2022 долучився до 72-і бригади імені Чорних Запорожців, героїчно захищаючи Київ під Мотижиним.
1987, с. Оболоння Івано-Франківська область. Служив водієм протитанкового взводу механізованого батальйону.
Загинув під час ворожого штурму Авдіївки Донецької області[358].
10347
Василечко Іван
1978, м. Болехів Івано-Франківська область. Був мобілізований 22 вересня 2022 року. Служив командиром гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмової роти.
У бою з російськими окупантами, що на Донеччині отримав поранення. Згодом герой помер у лікарні[358].
10348
Олійник Ігор Богданович
27 січня 1983, м. Галич Івано-Франківська область. Лейтенант, командир розвідувальної роти. Жив у селі Клубівцях Івано-Франківської громади.
44 роки, с. Вище Солоне Харківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО.
Загинув у боях біля м. Соледар Донецької області[360].
10350
Лебехівський Андрій
28 років, с. Половецьке, Бердичівський район, Житомирська область. Закінчив Половецький ліцей, Бердичівське професійне училище, отримав спеціальність столяра-будівельника. У складі десантно-штурмової бригади Андрій пішов на війну у травні 2022 року. Був водієм зенітної установки. Залишилися батьки, дружина, двоє дітей.
Загинув у боях біля м. Кремінна. Поховали воїна на Смолянському військовому кладовищі.[361].
10351
Малик Юрій
26 років, с. Кустолово-Суходілка, Полтавський район. Служив на посаді гранатометником стрілецької роти в механізованій бригаді. У воїна залишилася дружина, батьки та троє дітей.
Загинув від отриманих під час танкового обстрілу поранень у місті Вугледар Донецької області[362].
10352
Мірошниченко Олександр Сергійович
м. Чорнобай. Старший солдат. Був командиром відділення стрілецького взводу окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Загинув в запеклому бою на Донеччині. Поховали захисника на Алеї пам'яті захисників України, що на центральному кладовищі.[363].
10353
Петренко Богдан
31 рік, м. Балаклея. Був номером обслуги відділення кулеметного взводу механізованого батальйону.
19 червня 1992, с. Козари, Рогатинський район, Івано-Франківська область. Закінчив ЗОШ №22 І–ІІІ ст. в м. Івано-Франківську. 2009 – 2013 рр. навчався в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу за спеціальністю «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування». З 1 березня по 30 травня 2014 р. навчався в Краківській гірничо-металургійній академії ім. Станіслава Сташиця. Закінчив магістратуру в ІФНТУНГ та отримав диплом магістра з відзнакою за спеціальністю «Екологія». У 2016 – 2022 рр. працював у ВО «Карпати» в’язальником схемних джгутів, шнурів та кабелів 3-го розряду. У 2022 р. став до лав ЗСУ. Служив старшим солдатом розвідувального взводу 1 стрілецького батальйону 2 роти окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців В/Ч 2167 м. Біла Церква. Проходив воєнну підготовку у Великобританії.
Загинув у районі населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області [365]
10355
Ємельянов Володимир
30 років, с. Козарі Букачівської територіальної громади. Служив розвідником кулеметного взводу 1 батальйону 2 роти 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. До повномасштабного вторгнення працював на підприємстві «Карпати». В червні 2022 року мобілізований. На початку липня поїхав на навчання за кордон. 24 січня 2023 зник безвісти.
20 січня 1996, с. Велика Вісь, Чернігівський район. Навчався у Роїщенській середній загальноосвітній школі, а з 2004 року продовжив навчання у спеціалізованій школі-інтернат в селі Березне. Після закінчення школи працював на Роїщенській фермі різноробом. У 2010 році Олександр разом із сім'єю переїхав до Чернігова, а у 2018-му — розпочав проходження строкової військової служби у лавах ЗС України. До початку подій 24 лютого 2022 року працював охоронцем. Службу ніс у складі військової частини А2167 на посаді стрільця-помічника гранатометника.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вугледар на Донеччині[367].
1 серпня 1998, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №99 міста Львова. Навчався у «Львівському вищому професійному училищі комп'ютерних технологій та будівництва». Перебуваючи в Польщі, здобув фах машиніста-оператора дорожньо-будівельних машин та працював у місцевій компанії «BUDPOL». Із початком повномасштабного вторгнення добровільно повернувся з-за кордону та вступив до територіальної оборони. Згодом приєднався до лав 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (колишній окремий полк спеціального призначення «Азов»). Виконував бойові завдання із захисту державного суверенітету та незалежності на східному напрямку.
Похорон відбувся 17 травня 2023. Похований на Личаківському кладовищі[368][369].
10357
Лебехівський Андрій Михайлович
11 лютого 1995, с. Половецьке, Гришковецька громада. Останні роки мешкав в Житомирі. У травні 2022 призваний до лав ЗСУ. Водій зенітно-ракетного взводу артилерійської батареї десантно-штурмового батальйону.
Загинув біля міста Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області[346].
10358
Куруляк Руслан
(«Обломов»)
30 жовтня 1989, м. Житомир. Закінчив ліцей № 19 в Житомирі. В середині 2000-х активно брав участь в заходах патріотичної молоді Житомира. Був представником фанатської групи «White ZT Family». Був учасником Революції Гідності. Був активним вболівальником ФК «Динамо» і місцевої футбольної команди «Полісся». Входив до складу «Ультрас» обох клубів. Із 2014 року пішов добровольцем захищати Україну до складу полку «Азов». З перших днів повномасштабної війни знову став на захист України. Враховуючи великий бойовий досвід, приєднався до Головного управління розвідки МОУ. Служив у Білоруському добровольчому корпусі, виконував складні та важливі бойові завдання. Брав участь в обороні Києва, звільненні Ірпеня, Бучі, Херсону та багатьох інших міст. Останні місяці був частиною диверсійної групи, що працювала виключно в тилу ворога і постійно послаблювала позиції окупантів.
Успішно виконав бойове завдання в тилу ворога. Та під час відходу групи захисник був убитий пострілом ворожого снайпера. Похований на військовому кладовищі у рідному Житомирі[370].
10359
Труба Олександр Григорович («СПАС»)
10 травня 1976 р.н., м. Київ. Був патріотом і завжди стояв на боці правди та справедливості. У березні 2015 року пішов добровольцем на захист України в лави ЗСУ до 72 ОМБр імені Чорних Запорожців. Був кулеметником. Брав участь у бойових діях під Волновахою в населених пунктах: с. Богданівка, с. Старогнатівка, с. Гранітне. Їхня 7 рота стояла в с. Старогнатівка, коли там постійно велися бої і окупанти хотіли прорвати оборону, щоб взяти м. Маріуполь. Брав участь в штурмі в населеному пункті с. Білокам'янка в серпні 2015 року. Після року служби демобілізувався. У березні 2022 року знову пішов до лав ЗСУ і виконував обов'язки по захисту Батьківщини. Незадовго до загибелі отримав посаду командира 2 відділення протитанкового взводу в.ч. А4062. Побратими розповідали, що він мужньо тримався, отримавши важке поранення, та незважаючи на нестерпний біль, допомагав чим міг тим, хто тримав бій. Як в цивільному житті, так і на службі він завжди казав: «Все буде добре!».
22 січня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі с. Новобахмутівка Покровського району Донецької області отримав важкі множинні осколкові поранення. 24 січня 2023 року його серце зупинилося у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова. Похований в м. Київ на Міському (Берковецькому) кладовищі. 42 ділянка, 14 ряд.
Мельничук Василь
Івано-Франківщина. У 2014 році брав участь в Майдані. Брав участь в АТО та ООС. Боєць звільняв Авдіївську промзону, що на Донеччині. Згодом повернувся до цивільного життя. 25 лютого 2022 року військовий повернувся у лави Збройних сил України. Він обороняв Київ та східні рубежі Донецької області.
Загинув поблизу Вугледару. З 24 січня 2023 вважався зниклим безвісти.
Миндра Олександр Сергійович
1974 р.н. Мешканець м. Канів, Черкаська обл. Старший солдат, помічник гранатометника.
Загинув під час виконання військового завдання на Донеччині.[371]
22 грудня 1990, м. Славутич, Київська область. Закінчив Славутицьку школу №3. Почав навчання в Севастопольському університеті ядерної енергії та промисловості, був переведений до Харківського університету. Працював у Консорціумі «Новарка», ТОВ «РК ПРОЕКТ» провідним інженером відділу індивідуальної дозиметрії зовнішнього опромінення. Був командиром Національних Дружин і «Centuria» міста Славутича. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист рідної землі. Парамедик ССО «Азов-Київ», молодший сержант.
Загинув під Бахмутом, Донецька області. Мав дружину та двох доньок [372][316]
Бойко Сергій
м. Київ. У 2014 переїхав жити до Ірпеня. До війни працював юристом. У перші дні повномасштабного вторгнення вирішив стати на захист своєї Батьківщини та пішов добровольцем до ССО «Київ-Азов». Разом з побратимами брав участь у боях на Київщині, на Запорізькому напрямку та під Бахмутом. Молодший сержант, командир відділення 3 ОШБ.
Похований 18 травня 2023 на Ірпінському кладовищі на Алеї Героїв [373]
10354
Кулябко Віталій Олександрович
Співробітник гірничого цеху «Кривбасвибухпрому» з 2015 року. був старшим навідником кулеметного взводу роти вогневої підтримки десантно-штурмового батальйону.
Загинув на Донецькому напрямку. Прощання відбулося 30 січня у Покрові Нікопольського району[374][375].
1985, смт Вороніж Чернігівська область. Бойовий медик та інструктор, був лейтенантом медичної служби. Служив у 1-му механізованому батальйоні 93 Гвардійської окремої механізованої бригади. Брав участь в АТО, евакуював поранених та загиблих бійців з ДАПу, Авдіївки, Пісків, Водяного, Опитного, Тоненького, опорних пунктів шахти Бутівка, РЛС «Зеніт». У липні 2015 року був нагороджений орденом «Народний Герой України». У 2019 році Роман Бабич розповів кореспондентам Суспільного про штурм ДАПу та евакуацію поранених. 27 березня 2022 року призваний на медичну службу Фастівським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Київської області.
Загинув виконуючи бойове завдання. Загинув 25 січня 2023 року в місті Бахмут, відспіваний 29 січня в Свято-Миколаївському храмі міста Боярки на Київщині, там же похований [376][377][378][379].
10356
Черевко Микола Юрійович(«Кольт») Орден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
5 вересня 1973, м. Івано-Франківськ. У 1990 році закінчив ліцей № 5 міста Івано-Франківськ. Брав участь в АТО з 2015 року. Старший сержант, командир другої роти 80 окремої десантно-штурмової бригади. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (28 листопада 2022)[380]. Залишилося троє доньок.
Загинув у бою із російськими загарбниками поблизу села Торське в Донецькій області при штурмі позицій ворога[381]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[382]. На ліцеї в якому навчався Микола 8 червня 2023 відкрили анотаційну дошку[383].
45 років, м. Львів. З 1995 до 2000 чоловік навчався на технологічному факультеті Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького. У 2020 році закінчив юридичний факультет Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ЛНУ імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та активно підтримував Майдан під час Революції Гідності. У 2014 році Віталій Свінціцький добровольцем вирушив на Схід. Там захищав Україну у складі 80 окремої Десантно-штурмової бригади. У 2015 році повернувся до цивільного життя. Тоді продовжив громадську та волонтерську діяльність: заснував соціальний тренажерний зал для ветеранів АТО та був одним із співорганізаторів «Фестивалю спорту» та щорічного фестивалю «Active Army Fest». Був депутатом Львівської міської ради 7 скликання. Заснував ГО «Союз ветеранів десанту», був керівником ГО «Громадянське суспільство і влада» а також президентом ФК «Барилів». Із перших днів повномасштабного вторгнення РФ Віталій повернувся до 80 бригади. Попри важке поранення, після нетривалого лікування повернувся на фронт. Президент України нагородив чоловіка орденом «За мужність» III ступеня[384].
Загинув під час виконання бойового завдання. Прощання із військовим відбулося 29 січня у Львівській катедрі, Похорон відбувся 30 січня, похований на Личаківському кладовищі[385]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[382].
2 липня 1994. м. Городок Хмельницької області. До 9-го класу навчався у Городку. Потім вступив до кадетського ліцею у Кам'янець-Подільському, а згодом у Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка здобув освіту вчителя фізики та математики. Вчителював у Борщівці й у ліцеї № 4, що в Городку. Згодом працював у «IQ OFFICE». Восени 2021-го підписав контракт та вступив до лав ЗСУ. Був професійним навідником десантно-штурмового батальйону 80-ї ОДШБр[386]. Двічі був поранений. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (3 червня 2022)[387].
Загинув поблизу населеного пункту Торське Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[158].
30 років, с. Мартове Харківська область. Старший солдат, кулеметник 4 ОТБр.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Благодатне на Донеччині[389].
10361
Жадан Олександр
28 років, м. Канів. Закінчив Канівську гімназію імені Івана Франка. Служив старшим водієм аеромобільної роти окремої десантно-штурмової бригади. У травні 2022 року добровольцем пішов на фронт. У загиблого героя залишилися батьки, брати та дружина.
Загинув під час бойового завдання на Донеччині[390].
10362
Стефанюк Максим
29 років, м. Київ. Був стрільцем-санітаром. У нього залишився шестирічний син й дружина.
1.11.1985, 37 років, м. Суми. До війни працював електриком. Служив старшим солдатом, навідником розвідувального відділення першого розвідувального взводу 44 ОСБ, 115 ОМБр.
Загинув поблизу населеного пункту Терни Донецької області. Після відспівування в храмі Віталія Соколова поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища. Залишилося двоє дітей: хлопчик і дівчинка.[392][393].
10364
Кудрявцев Дмитро
30 років, м. Свалява. До війни працював журналістом у різних відомих українських виданнях, зокрема: журнал ФОКУС, Obozrevatel, Народна Правда, ФАКТИ ІСТV. Освіту здобував у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця у місті Києві. На війні Дмитро Кудрявцев виконував бойове завдання на посаді стрільця-санітара у 18 окремому батальйоні 35 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. У героя залишилась жінка.
Загинув виконуючи бойове завдання. Похорон відбувся 2 лютого у Сваляві[394].
10365
Лях Єгор
24 роки, м. Кривий Ріг. До війни працював помічником машиніста тепловоза на підприємстві «АрселорМіттал Кривий Ріг». У нього залишилися мати і батько.
Загинув виконуючи бойове завдання поблизу м. Бахмут[395].
10366
Дубровський Артем
(«Дубр Тьома»)
23 роки, м. Житомир. Навчався у 36 школі Житомира, закінчив агротехнічний коледж. Вчився у Польщі. Грав у самодіяльному театрі, хотів стати режисером. Після початку російського вторгнення волонтерив, згодом мобілізувався, служив у десантно-штурмових військах. У загиблого воїна лишилися мати та дружина.
25 січня Артем у складі штурмової групи свого підрозділу штурмував позиції росіян біля Кремінної на Луганщині. Мати Артема написала, що ворога наші воїни знищили, але потрапили під артилерійський обстріл, під час якого Артем та ще кілька хлопців загинули[396].
10367
Сокур Валерій Петрович
с. Пастирське, Черкаський район. Після закінчення школи вступив до Київського спортивного училища. Займався будівництвом, присвятивши цій справі майже все життя. Наприкінці осені 2022 року вже був мобілізований до Збройних Сил України.
Загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області[397].
10368
Переклад Вадим Петрович
(«Тракторист»)
28.11.1978, м. Вознесенськ. 7-й окремий батальйон «АРЕЙ» УДА 129-ї ОБр ТРО Збройних сил України, солдат.
Під час обстрілу позицій підрозділу отримав поранення несумісне із життям[398]
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Торське Краматорського району на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
10370
Похилий Дмитро Олегович
29 квітня 2001, c. Хмельове (Новоукраїнський район). Старшого матроса вважали безвісти зниклим. Тіло захисника знайшли в одній із братських могил.
Загинув під час виконання бойових завдань у Маріуполі. Похований 25 січня.[400]
10371
Волинко Анатолій Михайлович
(«Волина»)
2 квітня 1967, с. Киселівка Носівського району Чернігівської області. Після закінчення школи (в сусідньому селі Держанівка) здобув освіту в м. Києві та став машиністом тепловозу. За спеціальністю служив та працював у Радянській армії, де отримав військове звання — прапорщик. По закінченню служби працював у різних сферах. Штаб-сержант, стрілець-помічник гранатометника 44 окремого стрілецького батальйону ЗС України. З початком повномасштабного вторгнення, як відповідальна за свою родину й Батьківщину людина, взяв до рук зброю та став на захист України і 10 серпня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, де отримав звання — штаб-сержант. Служив в 44 ОСБ, 115 ОМБр.
25 січня 2023 року, внаслідок штурму позицій ЗСУ російсько-окупаційними військами, під мінометним вогнем, поблизу населеного пункту Терни Донецької області, отримав вибухову травму несумісну з життям. Дякуючи сміливості та відважності побратимів, тіло було евакуйоване з поля бою та повернуто в м. Київ, де проживає його родина. Похований 1 лютого 2023 року на Міському (Берковецькому) кладовищі в м. Київ. Ділянка 42, ряд 14, місце 32 [401]
Тимочко Андрій
1980, с. Витвиця Калуського району. Служив гранатометником стрілецького відділення стрілецького взводу однієї з військових частин
Загинув поблизу села Новодарівка Пологівського району Запорізькій області. Боєць майже три місяці вважався зниклим безвісти [402].
Загинув захищаючи Вугледар, у складі 72 бригади імені Чорних Запорожців [403].
26 січня
10385
Бідніна Сергій
39 років, с. Рубани, Полтавський район. Сергій Бідніна був учасником АТО, на початку повномасштабного вторгнення його мобілізували. У нього залишилися дружина та донька.
Загинув внаслідок штурмових дій російських військ поблизу міста Вугледар Донецької області[404].
10386
Незамай Віталій Олександрович
14 липня 1986 р.н., м. Ірпінь. Після 24 лютого вивіз родину за кордон, а сам вступив до лав тероборони, а потім Збройних сил. Воював на Харківщині та сході України. Без батька залишились двоє дітей.
Загинув під час ведення бойових дій поблизу міста Бахмут Донецької області[405].
10387
Римар Руслан
44 роки, м. Рівне. Закінчив 13 школу, потому здобув освіту слюсаря у місцевому училищі. Останні роки працював енергетиком. У перші дні війни чоловік пішов у військкомат, але на службу викликали не одразу. У листопаді 2022 року Руслан поїхав на навчання у Кам'янець-Подільський, згодом його перевели на Вінниччину, а вже звідти — на передову. Служив сапером. У нього залишилася дружина, донька та син.
Загинув внаслідок танкового обстрілу в районі села Водяного, обороняючи Донеччину. Поховали військового на кладовищі Нове[406].
37 років. Молодший сержант. В мирний час працював ветеринаром у Харкові. Учасник АТО на Донбасі. У 2017 роц був нагороджений медаллю «За відвагу і честь». З початком повномасштабної війни чоловік знову став на захист рідної країни. Спочатку був у лавах Харківської тероборони, а згодом став бійцем Нацгвардії. У квітні 2022-го був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
Загинув під Бахмутом. Під час виходу на вогневі позиції боєць потрапив під ворожий обстріл і через відкриту бокову поверхню бронежилета осколок влучив у ділянку серця[407].
20 березня 1993, м. Хорол Полтавської області. Після закінчення 9 класів Хорольської гімназії вступив до Хорольського агропромислового коледжу і отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «технік-механік». Строкову службу в армії не проходив, але добровільно пішов захищати Батьківщину в 80-й ОДШБр. Стрілець 1 десантно-штурмового відділення, 2 десантно-штурмового взводу, 3 десантно-штурмової роти, 1 десантно-штурмового батальйону, 80-ї десантно-штурмової бригади[408].
Загинув поблизу села Торське Краматорського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[409].
1992, с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області. З 2014 року воював у зоні АТО. Сержант, командир аеромобільного відділення 80-ї ОДШБр[410][411].
Загинув під Бахмутом. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[409].
30 січня 1997, м. Ковель. Навчався на журналістиці у Національному університеті «Острозька академія», заробляв на життя фотографією, а після повномасштабного вторгнення став на захист України. На передовій йому вдавалося поєднувати військову справу і роботу фотографа. Спочатку вступив до лав ТРО, потім долучився до 3-ї окремої штурмової бригади. Служив у взводі вогневої підтримки, був оператором БПЛА де філігранно наводив артилерію на ворогів, регулярно займався аеророзвідкою.
24 лютого 1985, с. Чорнолізці Тисменицької громади. Навчався у місцевій школі, згодом опанував професію водія-автослюсаря. Служив у ЗСУ та отримав звання сержанта. Декілька років працював у спецпідрозділі поліції. У травні 2022 року повернувся до війська. Служив командиром відділення та стрільцем кулеметного взводу у складі 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Павлівка на Донеччині[413].
Загинув від осколкового поранення при відображенні російського десанту, знищивши, за словами товаришів по службі, п'ятнадцять солдатів противника. 17 лютого 2023 похований у Варшаві на військовому цвинтарі Повонзки.
Удовика Євген
(«Малий»)
31 рік, с. Гусинка Харківської області. У дитинстві з родиною переїхав до міста Куп'янськ, де пішов до 1-го класу школи №4. Згодом родина переїхала до Харкова. Там Євген здобув середню освіту у школі №83. Потім здобув професію електрогазозварювальника у Харківському автотранспортному технікумі. У мирному житті працював зварювальником на Харківському залізобетонному комбінаті №15. На початку повномасштабної війни допомагав виготовляти бетонні «їжаки». Невдовзі приєднався до Національної гвардії України, щоб воювати за свою країну. Служив у 3-ій бригаді оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана (в/ч 3017). Був командиром міномету мінометного взводу мінометної батареї.
15.09.2000, м. Житомир. Після закінчення школи навчався в Житомирському ПТУ №13, опанував професію. Працював у приватному бізнесі. Із січня 2020 року став на захист України. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медалями «Захиснику Вітчизни», «За сумлінну службу», відомчою відзнакою «Козацький хрест» ІІІ ступеня, грамотами командування. Молодший сержант
10 серпня 1998, м. Ніжин Чернігівська область. Закінчив ЗОШ № 9. У 2013 році вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Військовий льотчик III класу 299 БрТА, майор (посмертно). Закінчив Харківський університет Повітряних сил. За час повномасштабного російського вторгнення в Україну здійснив 141 бойовий виліт, знищивши близько 70 одиниць броньованої техніки, понад 80 автотранспортних засобів, приблизно 30 автоцистерн пально-мастильних матеріалів, близько 600 осіб живої сили противника. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького.
Був підбитий ворожим винищувачем[417]. Під час виконання бойового завдання на Су-25 у складі пари літак було збито поблизу села Шабельківка, Краматорського району, Донецької області. Відводячи підбитий літак від житлових будівель, втратив висоту для безпечного катапультування і загинув.
10386
Мар'ян Тарас
1993, с. Верхній Струтинь Калуського району. Служив в одному з підрозділів Сил оборони.
Загинув під час ворожого мінометного обстрілу неподалік Бахмута.[418].
10387
Філь Іван
1994, с. Медуха, Дубовецька громада. Студент 4 курсу спеціальності «Менеджмент» Івано-Франківського навчально-науковий інституту менеджменту Західноукраїнського національного університету. Ще з 2014-го року він захищав від ворога схід України. Ексголова Галицького районного об'єднання воїнів АТО. Згодом вступив до лав одного з підрозділів Сил оборони.
Загинув під час виконання бойового завдання біля селища Першотравневе Харківської області[424].
10393
Самєдов Гусейн
25 років, с. Зарічани, Житомирський район. Після школи вступив до медичного інституту. Служив у Нацгвардії. Разом із своїм підрозділом захищав м. Бахмут. За сумлінну службу отримав відпустку, а потім знову поїхав на передову.
Загинув під час артобстрілу на Луганщині. Поховали героя у селі Зарічани, неподалік Житомира[425].
13 серпня 1996, м. Костянтинівка Донецької області. Закінчив місцеву школу № 5 і вступив до Костянтинівського технікуму Луганського національного аграрного університету. У 2015 продовжив навчання вже у Харківському національному аграрному університеті імені Василя Докучаєва за спеціальністю «Агрономія». Пройшов строкову службу при Військовому інституті танкових військ НТУ «ХПІ». Після строкової служби працював ландшафтним дизайнером у Харкові. На момент повномасштабного вторгнення працював у Польщі, та повернувся в Україну, щоб стати на її захист. 1 березня 2022 року він приєднався до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади та вирушив на передову[426]. Служив майстром відділення технічного обслуговування артилерійського дивізіону.
Загинув під час ведення бойових дій поблизу с. Торське, Донецької області[405]. Похований на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища у Кропивницькому[426]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[427].
10395
Хижковий В'ячеслав
46 років, с. Кам'янка, Охтирський район, Сумська область.
Помер від поранень, несумісних з життям. Він був поранений під Вугледаром Донецької області під час артобстрілу українських позицій[428].
10396
Сайко Максим Миколайович
(«Туз»)
21 листопада 1991. 7-й окремий батальйон «АРЕЙ» УДА 129-ї ОБр ТРО. солдат.
Під час бойового зіткнення з ворогом отримав поранення несумісне із життям[429]
10397
Стецура Назарій («Анонім»)
25 років, с. Тарасівка Львівської області. Мешкав у Львові. Навчався у загальноосвітній школі № 42. Згодом закінчив Львівське вище професійне політехнічне училище. Пройшов строкову військову службу. Повернувся додому та працював старшим зміни у мережі магазинів «EVA». Захоплювався автомобілями. Під час повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, служив у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. За 3 місяці до загибелі одружився.
Загинув в бою з окупантами за місто Бахмут. Отримав смертельне вогнепальне поранення голови. Похований на Марсовому полі у Львові[430].
10398
Аксьонов Валентин(«Джоні»)
28 років, с. Кацмазів Вінницької області. Закінчив Фастівський ліцей, здобув фах столяра. Працював електриком і водієм у Києві на будівництві. У 2017—2021 роках служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. З 2020-го жив на Миколаївщині. Захоплювався автомобілями, виготовленням виробів з дерева. У перший день повномасштабної війни чоловік приєднався до Снігурівської роти охорони на Миколаївщині. З травня захищав Україну у лавах 56-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України. Обіймав посаду навідника кулеметного відділення.
Виконуючи бойове завдання підірвався на ворожій протитанковій міні біля міста Гуляйполе Запорізької області. Похований в селі Кобзарці на Миколаївщині[431].
10399
Нечипоренко Максим
6 липня 1996, м. Глухів, що на Сумщині. Навчався в загальноосвітній школі № 3, закінчив Глухівський агротехнічний коледж та здобув ступінь магістра у Глухівському педуніверситеті. З 2019 року уклав контракт з Державною прикордонною службою. Свою службу почав у місті Шостка, а потім був переведений до Луганського прикордонного загону. Повномасштабне вторгнення Росії чоловік зустрів на Луганщині, на кордоні з Росією. Воював у Попасній, Рубіжному, Сєвєродонецьку. У липні 2022 року Максима Нечипоренка нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» за його внесок у захист країни. А вже взимку він разом із побратимами брав участь у захисті Бахмута.
Загинув під час ворожого обстрілу поблизу Іванівського від тяжких поранень несумісних з життям[432].
10400
Сілкін Олександр(«Дід»)
52 роки, с. Бірківка Чернігівської області. Закінчив там школу. Потім навчався у професійному будівельному ліцеї № 18. Працював муляром на будівництвах. Жив із родиною у Чернігові. Згодом працював охоронником. Під час повномасштабної війни воював у лавах 1-ої окремої танкової бригади Збройних Сил України. Обіймав посаду сапера інженерно-саперного відділення. Брав участь у боях за Чернігів та область, далі вирушив із підрозділом воювати на інших гарячих напрямках фронту.
Загинув біля села Нескучне на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, захисник потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав смертельні поранення. Похований на Алеї Героїв цвинтаря «Яцево» у Чернігові[433].
Загинув поблизу с. Торське Краматорського району. Похований 31 січня 2022 року на міському кладовищі у с. Попелі на Алеї Героїв. Нагороджений орденом «За мужність» IІI ступеня (посмертно)[162].
Левицький Ярослав
м. Моршин.
Загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Кузьмине Сєвєродонецького району Луганської області [435].
14 лютого 1994, Запорізька область. Розпочав свій шлях у професійному спорті у 2011 році у складі друголігового «Динамо» (Хмельницький). Дебютував за клуб 16 квітня 2011 року у виїзному матчі проти «Росі», провівши на полі 60 хвилин. На момент дебюту йому виповнилося 17 років, 2 місяці і 3 дні. У клубі провів 2 сезони, за цей час вийшовши на поле у 12 матчах. Сезон 2012—2013 років провів у юнацькій команді «Іллічівця». У 2015 році грав у чемпіонаті Запорізької області за «Вектор» (Богатирівка), дійшовши з командою до фіналу кубку області та завоювавши срібні медалі чемпіонату області. У період з 2016 по 2018 рік виступав за друголігові «Металург» (Запоріжжя) і «Таврію» (Сімферополь).
Загинув в Бахмутському районі
Саган Ігор
3.08.1981, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 99. Після завершення навчання здобув професію заготівельника верху взуття у місті Львові. Працював за фахом на місцевому приватному підприємстві. Також займався приватним підприємництвом. Із початком повномасштабного вторгнення росії вступив до лав 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
Похорон відбувся 11 вересня у Львові. Залишилися батьки, дружина, донька та сестра [436].
28 січня
10400
Солоненко Іван
34 роки, смт. Вільшанка, Вільшанський район, Кіровоградська область. Мобілізований 7 липня 2022 року. Служив кулеметником.
Безверхий Анатолій Нагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)
17 вересня, 1973 р., м. П'ятихатки. Середню освіту здобув у Жовтих Водах, у загальноосвітній школі № 3. Далі були два роки строкової військової служби. Одразу після повернення з армії Анатолій почав працювати у місцевій виправній колонії. Там він пропрацював 17 років. Після — пішов працювати у воєнізованій охороні. У 2014 році Анатолій став на захист України. Він брав участь в антитерористичній операції на Донеччині та Луганщині. Він мав статус учасника бойових дій. Удруге на передову Анатолій потрапив 25 лютого 2022 року. Він служив на посаді головного сержанта механізованої роти Збройних сил України. Був відзначений медалями «За хоробрість у бою», «За вірність народу України» та нагрудним знаком «За зразкову службу». У нього залишилися матір, дружина, син та донька.
9 серпня, 1987 р.н., с. Пустовійтове, Кременчуцький район, Полтавська область. Строкову службу Олександр проходив у прикордонних військах на Закарпатті. Потім навчався у Полтавському будівельному професійно-технічному училищі. Працював будівельником в агрофірмі «Пустовійтове». У 2014 році Олександр захищав Батьківщину в зоні АТО, а в листопаді 2022 року став на захист свого дому від російських окупантів. Проходив службу на посаді навідника другого відділення кулеметного взводу третьої стрілкової роти в 32-му окремому стрілецькому батальйоні.
Загинув під час масованого артилерійського обстрілу у населеному пункті Дворічна Куп'янського району Харківської області[423].
10403
Токарев Олександр
39 років, с. Іванівка, Сєвєродонецький район, Луганська область. Працював грозом першої дільниці в ШУ «Першотравенське», а в грудні був призваний до лав ЗСУ. Проходив службу водієм у 93-тій окремій механізованій бригаді «Холодний Яр».
Загинув у результаті обстрілу позицій підрозділу поблизу села Павлівка Волноваського району на Донеччині[440].
10405
Литвинчук Артем («Поляк»)
27 років, смт Високопілля Херсонська область. Військовослужбовець роти вогневої підтримки 103 ОБрТрО. У березні 2022 року повернувся із-за закордону до Львова та добровільно пішов у ТЦК та СП. Звідти його призвали до лав ЗСУ. Воював на Донецькому та Луганському напрямках. Батько Артема — морпіх. 12 квітня 2022 року його забрали російські військові і на час смерті сина його місцеперебування невідоме. Залишились мати та молодший брат.
Загинув у боях з російськими окупантами під Кремінною, що на Луганщині[441].
10406
Новіцький Ростислав («Стрий»)
01975-02-077 лютого1975, м. Стрий Львівська область. Сержант, старший оператор протитанкової роти вогневої підтримки 103 ОБрТрО.
Загинув у боях з російськими окупантами на Луганщині[442].
10407
Запотічний Євген («Потіха»)
01975-02-077 лютого1975, с. Андріянів Львівська область. Військовослужбовець роти вогневої підтримки 103 ОБрТрО. Закінчив Підзвіринецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. Після завершення навчання проходив військову службу в армії. Працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівський автобусний завод» та у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго». Із перших днів повномасштабного вторгнення проходив військову службу у складі 103 ОБрТрО. Боронив Україну на східному та південному напрямках. Залишилися дружина та дві доньки.
Навчався «Київський університет інвестиційного менеджменту» за спеціальністю бухгалтер-фінансист, улюблене хобі 'ФУТБОЛ'. В 2015 р. був призваний в склад військової частини — польова пошта В2612 у зону проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. 29.04.2022 р. призваний на військову службу. Солдат, стрілець 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А4062. Без батька залишилась 13-річна донька.
28.01.2023 отримав поранення, несумісні з життям (сталося під час виконання обов'язків військової служби в районі бойових дій, одержані під час захисту Батьківщини, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України) у населеному пункті Новобахмутівка Донецької області. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно). Похований 6 лютого на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 14 ряд.
10411
Воротний Тарас
32 роки. Закінчив запорізьку спеціалізовану школу-інтернат “Січовий колегіум”. Закінчив факультет журналістики Запорізького національного університету. Дизайнер й ілюстратор, активіст “Демсокири” та автор партійного логотипу, молодший сержант ЗСУ. Був учасником Революції Гідності, згодом вступив до лав ЗСУ. Під час повномасштабного вторгнення займав посаду стрілець-помічник гранатометника.
Військовий 1 роти 2 штурмового батальйону 3 ОШБр «Азов».
Героїчно загинув на Бахмутському напрямку пр спробі ворога у нічний час штурмувати наші позиції переважаючими силами. Вступив в бій не чекаючи підмоги внаслідок чого прорив вдалося відбити[232].
10416
Демченко Юрій Олександрович
1 листопада 1979, с. Високопілля Харківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
37 років, Красноградський район Харківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання в районі села Парасковіївка у Бахмутському районі Донецької області[208].
10418
Нусер Михайло
(«Лютий»)
18 січня 1991 р.н., с. Шенборн, Мукачівський район, Закарпатська область. На фронт пішов добровольцем 28 лютого 2022 року. Військовий служив в гранатометному взводі 105-го механізованого батальйону 63-ої бригади. Отримав звання старшого навідника. З початку вторгнення Росії в Україну був на передовій в Бучі, потім — в Миколаєві. Восени 2022 року брав участь у звільненні Херсона. У Михайла залишилась вагітна дружина та дві доньки.
Загинув виконуючи бойове завдання в м. Бахмут[448].
10419
Некрученко Олександр
24 роки, м. Ватутіне. У 2014 році закінчив 9 класів школи. Продовжив навчання у Ватутінському професійно-технічному училищі № 2, яке закінчив 2018 року, здобув спеціальність «Маляр-штукатур, облицювальник-плиточник». З 2018 по 2019 рік проходив строкову службу в Національній гвардії України. 8 вересня 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації. У військовій частині служив оператором-телефоністом розвідувальної групи. В нього залишилися мама, кохана дівчина, бабуся, брати та сестра.
Загинув в Донецькій області під час артилерійського обстрілу[449].
10420
Каадзе Георгій
26 вересня 1999 р.н., с. Мрин, Носівський район, Чернігівська область. Навчався у місцевій ЗОШ І-III ступенів. У 2012 році Георгій разом з сім‘єю переїхав до села Мрин, що на Носівщині. Навчався в Київському НУБіП. У листопаді 2022 року чоловік долучився до лав ЗСУ.
Загинув під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Соледар на Донеччині. Поховали бійця на місцевому кладовищі села Мрин[450].
Загинув під час бойових дій поблизу села Червонопопівка Сєвєродонецького району на Луганщині. Поховали бійця на місцевому кладовищі[451].
10422
Вибранський Володимир
(«Одеса»)
40 років, Одеська область. Мешка у селищі Ланчин на Івано-Франківщині. Працював електриком. Останнім часом працював за кордоном. Коли почалося повномасштабне вторгнення повернувся до України. Спочатку приєднався до лав ТРО селища Ланчин, а в березні вирушив обороняти Київщину. Згодом був мобілізований до Державної прикордонної служби.
29 років, с. Зимна Вода біля Львова. Закінчив Львівський поліграфічний коледж за спеціальністю «Друкарське виробництво». Працював начальником зміни складу компанії Nestle. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік боронив рідну країну у складі 7-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Благодатне на Донеччині, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований в рідному селі[453].
55 років, Новополтавка, старший солдат добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Депутат від партії «Європейська Солідарность» у Чорнобаївській селищній раді. Учасник війни в Афганістані
Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу біля м. Вугледар Донецької області[454]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[455].
1986, c. Осівці, Камінь-Каширська громада. Народився в багатодітній сім'ї в сім'ї лісника. В 22 роки одружився. У мирному житті заробляв виконанням ремонтних та будівельних робіт. Допомагав оновлювати й місцевий храм, який за покликом душі завше відвідував. У 2014 році мобілізований до лав ЗСУ, кілька місяців працював у військкоматі, потім його забрали вже у військову частину, потім на Рівненський полігон, але на передову тоді не потрапив і за рік був демобілізований. На початку березня 2022 року знову долучився до оборони держави.
Загинув під час виконання бойового завдання у складі 7-го прикордонного загону боєць потрапив під ворожі обстріли поблизу Соледара. Нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеня. 19 березня відбулося прощання в рідному селі[456][457]
10426 … 10429
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 29 січня 2023 року)
30 січня
10430
Іванів Іван
29 років, с. Брошнів-Осада, Калуський район, Івано-Франківська область. Був мобілізований 5 червня 2022 року. У нього залишилися родина, матір, брати.
Загинув під час мінометного обстрілу російськими військовими на східній околиці села Іванівське Бахмутського району[458].
Загинув у ході ведення бойових дій поблизу м. Часів Яр Бахмутського району Донецької області[451].
10432
Дєдов Андрій Васильович
01979-02-2222 лютого1979, м. Харків. Народився в родині військовослужбовця. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО (2016). Після російського вторгнення в Україну, у травні 2022 року, знову став на захист України. 28 липня 2022 року, в боях з російськими окупантами поблизу смт Зайцеве Донецької області, загинув молодший рідний брат Дєдов Олексій Васильович, 1987 р.н. Залишилися мама, донька, син та брат.
Згідно повідомлення Пирятинської міської ради, загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено). Похований в м. Пирятині Полтавської області[459].
10433
Барилюк Андрій
18 січня, 1981 р.н., м. Івано-Франківськ. Був активним учасником національної скаутської організації України «Пласт» до 1997 року. Закінчив загальноосвітню школу № 10. Опісля навчався в професійному технічному училищі № 8 на деревообробній спеціалізації. Згодом проходив строкову армійську службу в місті Євпаторія Автономної республіки Крим. Два роки служив на військовому аеродромі в Івано-Франківську. Працював у різних міських підприємствах та магазинах, де професійно займався столярством та збором меблів. У 2004 році одружився, а за рік у подружжя народилася донька. У березні 2022 року добровільно зголосився до війська. Воював на Житомирщині аж до відступу російських військ у квітні 2022 року. Влітку зі своїм підрозділом вирушив до міста Лисичанськ Луганської області, де потрапив у оточення і виходив з боями. У серпні отримав поранення від розриву гранати під Бахмутом, внаслідок цього переніс декілька операцій з видалення уламків із легень, рук та ніг. Деякі осколки в ногах так і залишилися. Проходив тривалу реабілітацію, проте в січні 2023 року знову повернувся на фронт.
Загинув у боях поблизу населеного пункту Роздолівка Донецької області. Похований на Алеї Слави в Чукалівці [460].
13 січня 2002[461], м. Львів. Навчався у місцевій середній школі № 72. Після закінчення 8 класу вступив до Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. З 2020 року служив за контрактом у Збройних Силах України. У 2022 році вступив на заочну форму навчання на спеціальність «Менеджмент» Львівського національного університету імені Івана Франка. Любив подорожі, гірський туризм і спорт. Під час повномасштабного російського вторгнення Олег воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[462].
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Ступочки на Донеччині. Внаслідок ворожого обстрілу отримав смертельне уламкове поранення в шию. Похований 8 лютого на Личаківському цвинтарі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[463].
21 серпня 1985, м. Радехів Львівської області. З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати Батьківщину. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади в Миколаївській, Харківській, Херсонській, Луганській, Донецькій областях. У грудні 2022 року отримав поранення у Харківській області. Після лікування поїхав у Донецьку область виконувати свій військовий обов'язок[464][465][466][467].
Загинув під час виконання бойового завдання у с. Іванівське Бахмутського району Донецької області. Вісім місяців вважався зниклим безвісти. Особу загиблого встановили після ексгумуації та ДНК-експертизи. Похований 28 вересня 2023 року в рідному місті. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[468].
10436
Нестерович Володимир Володимирович
30 липня 1985, с. Теклівка.
Довгий час вважали зниклим безвісти поблизу села Кліщіївка Бахмутського району. Однак 14 листопада 2023 підтвердили його загибель [469]
14 вересня 1976, м. Люботин. Старший майстер-сержант. Навчався у загальноосвітніх школах № 2 і № 3, потім – у технічному училищі №16. Деякий час працював на Південній залізниці. Брав участь в АТО з 2014 року, три місяці мужньо захищав Донецький аеропорт, був поранений. З 25 лютого 2022 року захищав Харківщину у складі Добровольчого формування територіальної громади «Хартія». У серпні 2022 року підписав контракт на службу у лавах Збройних Сил. Мужньо воював під Авдіївкою і Бахмутом.
Зник безвісти 30 січня 2023 року поблизу Бахмута. 17 березня родичі опізнали його тіло, яке привезли у Бучу на Київщині. За їх словами, його тримали у полоні та катували російські військові [471][472][473].
10439
Гудим Олег
40 років, селище Брошнів-Осада. Вступив до лав ЗСУ 28 лютого 2022 року
Загинув в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області від ворожого обстрілу. Майже рік його вважали зниклим безвісти. За допомогою ДНК-експертизи його тіло ідентифікували [474]
10440 … 10444
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 30 січня 2023 року)
31 січня
10445
Баєв Кирило
Був студентом Харківського університету ім. Сковороди, навчався на факультеті фізичного виховання і спорту. Цьогоріч мав писати бакалаврську дипломну роботу.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі Соледара[475].
10446
Коробко Сергій Вікторович
01975-12-1818 грудня1975, смт Пантаївка Кіровоградська область. Солдат 48-го окремого стрілецького батальйону 72 ОМБр. Навчався в школі № 17, згодом здобув освіту юриста. Проходив військову службу в місті Первомайськ. Після повернення розпочав підприємницьку діяльність. Працював за кордоном. З початком повномасштабного вторгнення повернувся до України і з 17 серпня 2022 року призваний до лав Збройних сил України за мобілізацією.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу під час відбиття штурмових дій противника в районі Вугледара, що у Донецькій області[476].
10447
Діанов Валерій Олександрович
01978-08-1414 серпня1978, м. Львів. Солдат 48-го окремого стрілецького батальйону 72 ОМБр. Навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 86. 1996 року закінчив Професійно-технічне училище № 53 міста Львова за спеціальністю «слюсар-ремонтник». Після завершення навчання проходив військову службу в армії. Працював у будівельній галузі, раніше обіймав посаду у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Віконні системи». З початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем вступив до лав 72 ОМБр. Боровся із окупантами на східному напрямку. Під час боїв за Павлівку отримав поранення, але повернувся у стрій.
Раптово померла в лікарні від серцево-судинної недостатності[478].
10449
Рябенко Ігор
(«Крим»)
38 років. Народився в Криму, тому взяв собі такий позивний. Брав участь у боях в Ірпені, звільненні Бучі та Гостомеля на Київщині. Разом з батальйоном пройшов важкі бої в Рубіжному, Сіверськодонецьку, Зайцевому та на околицях Бахмута.
21 серпня 1971. Почав свою боротьбу з московською імперією ще під час війни у Чечні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, одразу долучився до спротиву агресору.
Похований 7 лютого в селі Мила, Київська область[480].
10451
Соколов Дмитро Вікторович
(«Рокер»)
27 вересня 1983, м. Київ. Пройшов з батальйоном «Свобода» важкі бої у Сіверськодонецьку, Зайцевому та околицях Бахмута. Після контузії та шпиталю повернувся на війну, адже був добровольцем і мав величезну мотивацію боронити Україну.
Похований 9 лютого на Лісовому кладовищі в Києві[481].
10452
Андріанов Максим Олександрович
4 липня 1995, м. Біла Церква. Молодший сержант протитанкового взводу військової частини А2167, прийнятого 21.05.2020 року військову службу
Загинув від отриманих поранень, несумісних з життям в результаті здійснення противником артилерійського та танкового обстрілу позицій підрозділу поблизу н.п. Вугледар Волноваського району Донецької області. Похований 6 лютого на Алеї Слави на Сухоярському кладовищі[482].
1 липня 1984, м. Кам'янське. У 2003 році закінчив ПТУ № 22. Упродовж 2003—2004 років проходив строкову військову службу, працював на підприємстві. 13 березня 2022 пішов до лав Прикордонних військ України.
55 років, с. Боршів Львівської області. Закінчив Перемишлянський професійний ліцей. Після завершення навчання проходив військову службу. У мирний час Дмитро займався бізнесом та захоплювався літературою. У 2018 році чоловік виконував бойові завдання у зоні АТО. Тож з перших днів повномасштабного вторгнення військовий добровольцем знову став на захист країни. Боровся із військовими РФ у лавах 63 окремої механізованої бригади на території Миколаївської та Донецької областей.
5 жовтня 1984 р.н. артист цирку, повітряний гімнаст.72 ОМБр. Любив життя і цінував кожен день. Був чудовим батьком, сином, чоловіком та товаришем. 25 лютого став на захист нашої країни. Був в Вугледарі, Бахмуті, стійко і мужньо виборював право на вільне життя . Без батька залишилися троє дітей .
30 січня 2023 отримав важке поранення під Вугледаром, на жаль, врятувати не встигли. Похований на Берковецькому кладовищі у м. Київ 42 ділянка, 14 ряд, 28 місце .
10457
Догару Ярослав Іванович
20 серпня 1974, селище Бородіно Болградського району.
5 січня 2023 року зник без вісті в районі населеного пункту Озарянівка Бахмутського району. Лише в листопаді 2023 його загибель була підтверджена. Похований 4 листопада 2023 року в рідному селищі[486].
10458 … 10459
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 31 січня 2023 року)
Нотатки
16 квітня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський під час інтерв'ю телерадіокомпанії CNN повідомив, що у війні з російськими окупантами загинуло від 2500 до 3000 українських військових[487].
11 травня 2022 року, в ході спеціального брифінгу офіційних представників Сил оборони України, начальник оперативного управління штабу управління Нацгвардії України Олексій Надточий, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати Національної гвардії України під час виконання бойових завдань склали: безповоротні втрати — 501 військовослужбовець, санітарні втрати (зазнали поранень) — 1697 військовослужбовців[488].
23 вересня 2022 року, президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю французькому виданню Ouest-France заявив, що впевнений у перемозі свого народу в цьому конфлікті, в якому, за його оцінками, гине 50 солдатів на день. «У п'ять разів менше, ніж російських військових», — сказав український президент[491][492].
1 грудня 2022 року, радник глави Офісу президента Михайло Подоляк в ефірі 24 каналу заявив, що втрати української армії склали до 13000 військових. «У нас є офіційні оцінки Генерального штабу, є офіційні оцінки, які говорить Верховний головнокомандувач. І вони в нас сягають від 10 до 12,5-13 тисяч загиблих. Тобто, ми відкрито говоримо про кількість загиблих», — сказав Подоляк[493][494].
«Таблиця/Список загиблих» буде наповнюватися та корегуватися по мірі можливості за надходженням відповідної інформації, яка постійно змінюється в результаті інтенсивності бойових дій (посилання — тільки на офіційні та перевірені джерела)
Див. розділ «Обговорення».
Відомості з Указів Президента України «Про присвоєння звання Герой України», «Про відзначення державними нагородами України» доповнювати в кінці основної Таблиці, з подальшим уточненням соц.-демографічними даними загиблих Героїв і рознесенням записів за відповідними датами!
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.png)
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
.png)
