У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за грудень 2023 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
20 травня 1987, м. Львів. Навчався у Ліцеї № 46 імені В'ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Здобув освіту у Закладі вищої освіти «Львівський університет бізнесу та права» (тоді — Інститут). Протягом останнього періоду працював оператором із налагодження автоматичних та напівавтоматичних ліній у компанії «ГАЛИЧ ПРОФІЛЬ». Із початком повномасштабного вторгнення рф, попри відсутність військового досвіду, добровольцем став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України[2][3].
Загинув від рук російських окупантів, захищаючи Україну. Похований 6 грудня 2023 року на Личаківському цвинтарі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
14852
Заліпа Павло Іванович
9 липня 2001, с. Комарове. Уже 25 лютого стояв у чергах до київського ТРО в надії отримати зброю. Воював у взводі розвідки 3-го батальйону 47-ої бригади «Маґура». Його брат Микола також служив, загинув 15 травня 2024 року.
Загинув під час штурму позицій росіян в районі Авдіївського коксохімічного заводу [5].
14854
Сікорський Віктор
34 роки, с. Добропілля Скадовського району. Евакуювався з родиною з окупованої частини Херсонської області в місто Хмельницький. Проходив службу у 38 окремій бригаді морської піхоти.
Народився в селі Бруслинівці 16 вересня 2001 року. Закінчив 9 класів Пеньківської СЗШ I—III ступенів. Згодом здобув освіту у вищому художньому професійно-технічному училищі № 5.У 2021-му був призваний до армії та проходив службу у військовій частині А1356 у бригаді тактичної авіації. Загинув 2 грудня 2023 року.
У Героя залишилися батько Микола Іванович, мама Ольга Йосипівна, брати Олександр, Станіслав, Микола, Андрій, троє племінників і кохана дівчина Олена.
Влився в УНСО під час подій Революції гідності. Був полум'яним націоналістом, брав активну участь у всіх акціях, заходах, вишколах. На момент вторгнення 24.02.2022 року перебував за кордоном. Одразу покинув роботу за кордоном і приєднався до нашого взводу добровольцем 1 березня 2022 року. Стрілець Вінницької крайової команди УНСО. Боронив Київ, воював на Херсонському та Запорізькому напрямках. Брав участь в обороні Красної Гори, Бахмуту.
с. Оселя Львівської області. Був одним із добровольців, які у 2014 році розпочали виконувати бойові завдання у зоні АТО. До 2021 року захисник боронив державу у складі батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Нацгвардії України. Із початком повномасштабного вторгнення РФ добровольцем повернувся на фронт у складі 503 окремого батальйону 38 бригади морської піхоти ВМС ЗСУ.
Загинув 3 грудня 2023 року в Кринках Херсонської області. У захисника залишилася дружина, донька, сестра та син [9].
14867
Рибчак Тарас Федорович
13.04.1987, с. Голешів Львівської області. Навчався у Голешівській загальноосвітній школі І ступеня. Протягом 2005—2006 років проходив строкову службу у лавах ЗСУ. Згодом успішно закінчив навчання у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Упродовж 2017—2020 років обіймав посаду пожежного-рятувальника у 4-му державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі військової частини А4788 Сил спеціальних операцій.
Загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України. Похований 8 грудня 2023 року на міському кладовищі у Гаразджі Луцького району[18]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[19].
14873
Вовченко Сергiй Валерiйович
1 листопада 1983 р. н., мешканець Червоноградської громади Львівської області[20].
29.08.1985, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 72. Здобував освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Львівський професійний політехнічний ліцей» (тоді — Професійно-технічне училище № 33 міста Львова). У мирний час працював у будівельній сфері, протягом певного періоду проживав у столиці. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, попри відсутність військового досвіду, став на захист Батьківщини від загарбників. Боронив суверенітет та незалежність держави на східному напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
33 роки, Шрі-Ланка. молодший сержант ЗСУ, командир третього піхотного взводу роти ССО "Чарлі". Вступив до Інтернаціонального легіону у березні 2022 року. Через проросійську Владу у Шрі-Ланці він перевіз до України і свою сім'ю - маму з сестрою.
Похований на Кладовищі в Млинові поруч з побратимом Тарасом Коханюком, як і бажав воїн з Шрі-Ланки [21][22].
14876
Вінтоняк Михайло
9 листопада 1993, с. Липовиця Рожнятівського району. Пізніше сім’я переїхала в Діброву. 15 травня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ, служив у 24 бригаді ОМБР на Бахмутському напрямку.
48 років, с. Ліски, Одеська область. Молодший сержант. Головний сержант механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4689
Загинув в районі населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Вважався зниклим безвісти. 6 листопада 2024 визнаний мертвим [24]
14878
Персіянов Руслан Євгенович
13 травня 1984, с. Гайове Козельщинського району Полтавської області. Зростав у багатодітній родині разом із п’ятьма сестрами. У 1987 році переїхав до села Мар’ївка Онуфріївського району Кіровоградської області. Після навчання у місцевій школі залишився у селі працювати на фермі. У 2010 році перейшов працювати на конярський завод міста Кременчук. Потім працює на будівництві, далі — на підприємстві вирощування овочів у селі Велика Багачка Миргородського району. Протягом кількох останніх місяців цивільного життя працював різноробом у селі Піщане Кременчуцького району. Став до лав ЗСУ у січні 2023 року. Солдат, стрілець-снайпер 21ОМБр.
Загинув через тяжкі поранення під час виконання бойового завдання[30].
14883
Харьковий Костянтин
16 липня 1983, м. Вінниця. Закінчив загальноосвітню школу № 15, а потім здобув фах столяра у професійно-технічному училищі № 7. У мирний час працював на будівництві, був майстром із ремонту квартир. «А на війні Костянтин освоїв справу навідника, — розповіли рідні. — Незадовго до загибелі, його призначили командиром підрозділу. Побратими згадують його як мужнього воїна, який був готовий йти до переможного кінця, завжди про всіх турбувався. Був надзвичайно добрим. Таким і залишиться у нашій пам'яті…». У Захисника залишились дружина та 9-річна донечка.
13.05.2000, м. Цюрупинськ (Олешки) Херсонської області. Закінчив Херсонський Національний Технічний Університет по спеціальності «Облік і оподаткування», здобувши кваліфікацію «Магістр». Паралельно очолював військову кафедру Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на факультеті зенітно-ракетних військ. 24 лютого 2022 року одразу поїхав у військкомат міста Олешки за спорядженням аби стати на захист рідного міста. Перебуваючи під окупацією допомагав людям. Вивіз всю сімʼю у Вінницю й наступного ранку вирушив у Миколаїв долучившись до лав ЗСУ добровольцем. Декілька тижнів проходив навчання у Рівненській області, був на спеціальності Зенітно-ракетних військ та розвідки. Після розформування став командиром 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти. З 09 червня 2022 року по 28 вересня 2023 року виконував бойові завдання з протидії збройної агресії російської федерації проти України на території Донецької та Луганської областей. З квітня 2023 був в Лимані та Кременній, 5.05.23 року під час артилерійського обстрілу отримав осколкове поранення в потилицю. Його госпіталізували в Краматорськ - пізніше в Дніпро. 3 29 вересня 2023 року до 5 грудня 2023 року виконував бойові на території Херсонської області. Лейтенант.
55 років, с. Вербка Вінницької області. Після закінчення Вербської середньої школи здобув освіту в Крижопільському професійно-технічному училищі та отримав спеціальність водія-механіка. В рідному селі займався сільським господарством, любив полювання та риболовлю. З початком повномасштабного вторгнення долучився до 10-го армійського корпусу, потім був переведений до 118-ї окремої механізованої бригади на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.
Загинув поблизу села Роботине Запорізької області. Отримав смертельні уламкові поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований в рідному селі. Залишилася донька [35]
29 червня 1997, м. Світловодськ, Кіровоградської області. Навчався у Світловодській школі № 1, після 11-го класу вступив до професійно-технічного училища № 5 на електрозварника. Згодом навчався ВСП "Фаховий коледж Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського"(технолог металопродукції), після чого закінчив Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського (бакалавр інженер-технолог металоконструкції). Після навчання Герой працював на Світловодському заводі залізобетонних виробів майстром виробничого цеху, потім працював охоронцем у супермаркеті "Маркетопт". Згодом працював в охоронній службі на підприємстві "Королівський смак". У вільний від роботи час полюбляв займатися важкою атлетикою та цікавився автомобілями. 22 червня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив гранатометником, гранатометного відділення 1-го штурмового взводу 10-ї штурмової роти 4-го штурмового батальйону. Проходив військове навчання в Польщі. У листопаді 2023 року пройшов навчання на гранатометника у м. Київ.
8 грудня 2023 року родині повідомили про те, що Олександр зник безвісти під час виконання бойового завдання. Тіло захисника було знайдено 19 грудня 2023 року, на наступний день рідним прийшло сповіщення, що герой загинув 6 грудня 2023 року в н.п. Кліщіївка, Донецької обл. Прощання з Олександром відбулось 26 грудня 2023 року на центральній площі м. Світловодськ. Поховали захисника на Військовому кладовищі [39].
14889
Лавор Дмитро Вадимович
(«Шульц»)
6 квітня 2004, м. Миколаїв. Навчався у школі №42. Спочатку проходив службу сапером в 67ОМБр. За місяць до загибелі долучився до 47ОМБр.
27 років, м. Київ. Вступив до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». На другому курсі покинув навчання через тяжке поранення, яке отримав під час Революції Гідності. Доброволець 24 сотні Майдану. Запеклі дні на Грушевського пройшов у передовиках, де отримав кілька поранень гумовими кулями та отруєння газом. 18 лютого 2014 отримав тяжке поранення біля Маріїнського парку під час сутички беззбройних людей із беркутом. До лікарні його вдалося забрати Ірині Геращенко із колегами де лікарі провели кілька термінових операцій: частина черепа була роздроблена і довелося встановити титанову пластину та пройти тривалий курс реабілітації. Брав участь в АТО.У мирному житті працював інструктором з рафтингу, був менеджером з прокату човнів і каяків. У перші години російського вторгнення, не роздумуючи, повернувся в Україну з-за кордону, щоб добровільно стати на захист Батьківщини. Воював у складі 78-го окремого десантно-штурмового полку «Ґерць» на посаді зовнішнього пілота (оператора) БпЛА. Нагороджений відзнакою Православної церкви України – медаллю «За жертовність і любов до України» (2016), а також численними грамотами і подяками.
Загинув поблизу села Вербове Запорізької області. Під час бою він прикрив собою побратимів від ворожого дрона. Похований на Лісовому кладовищі у Києві.[46][47][48]
18 березня 1980, с. Пеніжкове, житель с. Углуватка. Був водієм взводу артилерійської батареї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта.
48 років, м. Берислав Херсонської області. Після початку повномасштабного вторгнення РФ відправив родину в Новороздільську громаду, а сам вступив до лав ЗСУ. Був старшим вогнеметником взводу радіаційного, хімічного та біологічного захисту.
Загинув 8 грудня 2023 року під час обстрілу поблизу села Лиман Перший Харківської області[50]
14901
Малиш Владислав
32 роки, с. Лозуватка. У 18 років вступив до лав прикордонних військ і служив у Закарпатській області. Здобув спеціальність кінолога, згодом він став начальником кінологічної служби Діловецького прикордонного загону. У 2020 році він повернувся до рідного села Лозуватка і продовжив служити у Криворізькому міжнародному аеропорту. Боронив країну з перших днів повномасштабної війни, він виконував бойові завдання у найгарячіших точках на півдні України.
24 роки, с. Круті Одеської області. Навчався в Південноукраїнському національному педагогічному університеті за фахом вчителя історії. Був бійцем 73-го морського центру спеціальних операцій. Він багато вчився та професійно виконував бойові завдання на передовій.
8 липня 2001, с. Клекотів Львівської області. Після закінчення школи навчався у Олеському професійному ліцеї. Деякий час працював у Києві на кузні. Солдат
20 лютого 1996 року. Закінчив початкову школу в Підлісному, загальну освіту отримав у Пеньківському ліцеї. Закінчив Вінницький транспортний коледж за спеціальністю «Галузеве машинобудування». Згодом — служба в армії. Працював на Вінницькому асфальтобетонному заводі «Шляхбуд». 3 лютого 2023 року був на війні. Служив у 37-ій окремій бригаді морської піхоти. Мав звання старшого стрільця-оператора відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини А4548.Удома в Олега залишилися мати Наталя Петрівна, батько Олександр Васильович, який також захищає нашу Батьківщину, менша сестричка Альона та братик Максим
33 роки. Солдат, лінійний наглядач взводу зв'язку 1 механізованого батальйону, 47ОМБр «Маґура». Випускник радіофізичного факультету КНУ 2013 року, отримав диплом магістра з відзнакою. Був обдарованим автоелектриком, з початком війни почав волонтерити. Згодом вирішив піти до лав ЗСУ.
Загинув під Авдіївкою в районі населеного пункту Очеретине Покровського району. Залишилися дружина та двоє маленьких дітей. Нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно, Указ Президента України від 12 лютого 2024 року, № 76/2024) [58][59]
Після закінчення у 2018 році Київського військового ліцею імені Івана Богуна продовжив навчання на Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у Харкові. Студент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. Студент став на службу, коли отримав перші офіцерські погони. У серпні 2023 року український захисник одружився із коханою Ксенією.
28 років, Вінниччина. Займався будівельними та ремонтними роботами. Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до лав Національної гвардії України. Служив у 14-ій бригаді оперативного призначення «Червона Калина», старший солдат.
27.07.1983. Випускник Львівської академічної гімназії 2000 року. У 2005 році закінчив Національний університет «Львівська політехніка» за напрямком менеджмент. Був співвласником і заступником директора приватної фірми. Від початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Старший солдат, зовнішній пілот безпілотних літальних апаратів. Воював у складі 10 гірсько-штурмової бригади та 78 окремого штурмового підрозділу. Брав участь в боях під Соледаром, Бахмутом, Білогорівкою, Роботине, Новопокровкою. Нагороджений медаллю «Хрест Десантно-штурмових військ» (17 листопада 2023)
Поблизу н.п. Вербове Запорізької області отримав поранення, від яких помер у лікарні 11 грудня 2023[9].
14921
Лаврук Юрій
4 жовтня 1985, м. Косів. Був старшим солдатом, стрільцем, служив у зенітно-ракетному взводі 8 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». У війську воював з березня 2022 року.
Загинув 11 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в Запорізькій області[9].
14923
Литвин Сергій
м. Кримськ, РФ. Мешкав у Волновасі Донецької області. Напередодні повномасштабного вторгнення РФ вступив до лав Волноваської територіальної оборони. Із перших днів війни виконував бойові завдання у складі 109 окремої бригади територіальної оборони. Боронив країну на території Луганщини, Харківщини та Донеччини.
Вважався зниклим безвісти від 11 грудня 2023 року. Загинув біля міста Авдіївка Донецької області[63].
14925
Фролов Вадим Вікторович
33 роки, м. Бердичів. Навчався у 7-й школі, потім – у будівельному ліцеї. Працював водієм на місцевому хлібозаводі: встав рано вранці і розвозив людям хліб. Служив електриком-дизелістом польової лазні взводу матеріального забезпечення у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура», солдат.
19 травня 2001, м. Шостка. Разом з братом-близнюком навчався у школі № 1. Відвідував Шосткинську школу мистецтв за класом баяну. Після закінчення школи вступив до Шосткинського центру професійно-технічної освіти та здобув професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва; Водій автотранспортних засобів». Строкову службу проходив у складі ракетних військ на території Івано-Франківської області. В перші дні повномасштабного вторгнення записався до ТРО. Спочатку обороняв Сумщину. Потім служив в 47ОМБр на Запорізькому та Донецькому напрямках. Мав брата близнюка, який також воював, а потім демобілізувався
Отримав осколкове поранення під ключицю і він швидко витік, тому що в цьому місці важко зупинити кров, Донецька область. Поховани й в Шостці 17 грудня 2023 [65][66].
15 квітня 2000, мешканець с. Суховоля Зимноводівської громади Львівської області. Із початком повномасштабного російського вторгнення став на захист України від окупантів. Був розвідником-радіотелефоністом 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 2-го десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[67][68][69].
Загинув поблизу Кліщіївки Бахмутського району Донецької області. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
22 роки, м. Кривий Ріг. Закінчив Донецький юридичний інститут МВС України і отримав звання лейтенанта. З 2021 року працював дільничим в Інгулецькому районі Кривого Рогу. У березні 2023 року пішов захищати Україну у складі спецпідрозділу «Лють»
Загинув поблизу Авдіївки. Понад півроку вважався зниклим безвісти [74]
14948
Денисов Вадим («Данчик») Відзнака Президента України «За оборону України»
22 роки, с. Вернигородок, Вінницька области. Закінчив Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту. Із 2020 року працював в Укрзалізниці слюсарем з ремонту рухомого складу у Фастівському вагоноремонтному відділенні філії «Рефрижераторна вагонна компанія». 6 квітня 2021 року був призваний до армії. Він служив у 101-їй окремій бригаді охорони Генерального штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова на посаді стрільця. Також був навідником у військовій частині №0939 2 відділення охорони 1 взводу 7 роти. Отримав відзнаку президента України «За оборону України». Мав статус ветерана війни.
27.12.1994, с. Гринячка. Солдат, номер обслуги міномету мінометного взводу 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-ого батальйону оперативного призначення Західного ОТО Національної гвардії України (військова частина 3028)
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області в результаті влучання дрону по БМП-1 [77][78].
14952
Мосорук Леонід Дмитрович
13 березня 1975. Жив у Верховині. Воював від початку повномасштабного вторгнення. Служив у зенітно-кулеметній роті 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Мав звання сержанта.
Загинув під час бою на Донеччині. Похований у м. Сокиряни. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[82].
14958
Гуцуляк Сергій Михайлович
46 років, м. Кам'янське. Із перших днів повномасштабного вторгнення він пішов боронити України. До початку великої війни брав участь у 2015 році в АТО/ООС. Служив на посаді водія стрілецького відділення
7 червня 1975, с. Яланець, Вінниччина. У 1991 році закінчив місцеву школу та вступив на навчання до Ольгопільського професійно-технічного училища. А вже в 1993 році отримав фах електрика. Після навчання — потрапив на строкову службу до військової частини 3028. Згодом проходив службу у частині в місті Охтирка Сумської області. Працював у столиці на будівництві. Служив в 35ОБМп.
Народився у Вінниці 26 лютого 1980 року. Навчався у 30-й загальноосвітній школі, а потому у Вищому професійному училищі № 7, де здобув спеціальність столяра. Працював за фахом багато років, виготовляв гарні та комфортні меблі.
29 років, с. Великі Ком'яти Закарпатської області. Жив у Львові й Києві. Із початком повномасштабного вторгнення РФ пішов до війська добровольцем. Воював на південному та східному напрямках у складі 12 бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
Загинув на території Серебрянського лісу в Луганській області. Під час мінометного обстрілу уламок влучив між каскою і бронежилетом. У військового залишилася мама та бабця[86].
27 серпня 1970. Закінчив калуський ліцей №6. Став на захист України 15 березня 2023 року. На фронті служив телефоністом-лінійним наглядачем відділення зв'язку механізованого батальйону одного з військових формувань ЗСУ.
31 березня 1981, Одещина. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ. У лютому 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ до в/ч А3287 на посаду командира стрілкового відділення, мав звання молодший сержант. 7 березня 2022 року він вже поїхав у відрядження до м. Миколаїв, де виконував бойові завдання по серпень 2022 року. Брав участь у виконанні бойових завдань під Миколаєвом, Кривим Рогом, Дніпром. З травня 2023 року став головним сержантом розвідувальної роти в 41-ій окремій механізованій бригаді(в/ч А4576), в липні 2023 року отримав звання сержанта.
7 січня 1996, с. Новоукраїнка Болградського району Одеської області. Був мобілізований 24 березня 2023. Молодший сержант, командир механізованого відділення.
Загинув 18 грудня 2023 року в районі населених пунктів Синьківка — Лиман Перший Куп'янського району Харківської області перебуваючи під щільним артилерійським та мінометним вогнем[96]. Похований 22 січня 2024 року в с. Калачівка Болградського району[97][98]
5 січня 1991, с. Постолівка. З 2014 року Дмитро проходив військову службу за контрактом. Був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС. Звільнившись у 2019 році, працював в охоронній службі. Останні 10 років до війни проживав у місті Обухові Київської області. В 2022 знову став на захист України.
Загинув під час бою на Бахмутському напрямку Донецької області. Майже місяць його бойові побратими не мали змоги забрати тіло загиблого воїна через ворожі обстріли. Лише 15.01.2024 вдалося це зробити. Похований на Алеї слави Обухівського кладовища «Польок»[99].
Загинув під час виконання обов'язків військової служби 18.12.2023 р. на Донецькому напрямку.
15012
Тернавський Артур Тимофійович
2 липня 2001, с. Городнє Краснокутської громади. Навідник 2-го мінометного відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки 2-го десантно-штурмового батальйону.
Загинув через ворожий обстріл у районі Бахмута, отримавши смертельні поранення [100].
15014
Кулик Олександр
26 березня 1992, с. Андріївка. Закінчив Соколовобалківську загальноосвітню школу та вступив до Аграрно-економічного фахового коледжу ПДАУ. Після його закінчення чоловік працював у Полтаві оператором із встановлення систем відеоспостереження та охорони. У вересні 2022 у нього та його дружини Юлії народилася донька, а у лютому 2024 був мобілізований. Після проходження бойової підготовки боронив Україну на Харківщині, Херсонщині та Донеччині. 31 жовтня він дістав поранення під час штурму й танкового обстрілу, перебуваючи на позиції поблизу Авдіївки.
14 вересня 1975. Щорс. У 1990 році закінчила міську середню загальноосвітню школу №1. У червні 1993 року здобула кваліфікацію кухаря-кондитера III розряду у Щорському професійно-технічному училищі №7. З 1993 по 2006 рік вона працювала кухарем в їдальні в радгоспу «Сновський». З 2009 по 2016 рік працювала соціальним робітником в Територіальному центрі по селах Шкробове та Суничне. 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення російської федерації, були призвана до військової частини А0216 в Одеської області на посаду кухаря.
32 роки, с. Вербіж Миколаївської громади. Після мобілізації проходив військове навчання за кордоном. Воїн служив гранатометником першого аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону 46 окремої аеромобільної штурмової бригади.
Народився 21 жовтня 2003 року у Вінниці. Закінчив ліцей № 9. З дитинства захоплювався спортом. Займався легкою атлетикою, а також рукопашним боєм. Зі шкільної лави готував себе до військової служби.
Першою його фронтовою родиною став полк «Азов», наступною — батальйон «Донбас». Попри юний вік, у нього не бракувало сил боротися. Їх додавало величезне прагнення якнайшвидше звільнити рідну землю від ворога".
24 роки, с. Сопачів Вараської громади Рівненської області, мешканець міста Вараш. У 2016 році завершив Вараський ліцей № 5. Також навчався у ПТУ ВП РАЕС на слюсаря з ремонту реакторно-турбінного устаткування. Із серпня 2021 по жовтень 2023 р. працював слюсарем ремонтником на ВП РАЕС. На початку листопада 2023 року підписав контракт із 80-ою окремою десантно-штурмовою Галицькою бригадою. Служив стрільцем-номером обслуги десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону[104].
Загинув, виконуючи бойове завдання біля с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Тіло десантника вдалося евакуювати з поля бою лише 24 грудня[105]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[106].
10 вересня 1997, м. Кремінна Луганської області. В юнацьких роках короткочасно належав до «Пласту» на Луганщині. З початком антитерористичної операції у 2014 році разом із сім'єю переїхав з Луганщини до Івано-Франківська, де у вересні 2015 року вступив до тутешнього осередку «Пласту» та став виховником гуртка «Ворони» у 27 курені імені Володимира Івасюка. Був інструктором з картографії та орієнтування. Згодом став членом третього куреня «Лісові Чорти» в кодлі «Хом'як». Закінчив школу № 20 в місті Івано-Франківськ. У 2015—2019 роках навчався на факультеті математики та інформатики Прикарпатського національного університету. Закінчив військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта. З березня 2018 по серпень 2019 працював в одному з веломагазинів-майстерень в Івано-Франківську. У 2020 році переїхав до Польщі. Проживав у Любліні, де активно долучився до розвитку місцевого осередку «Пласту» та став виховником юнацького гуртка. Склав пластову присягу 1 серпня 2020 року у відкритому морі поблизу міста Хель (Польща). У липні 2021 був комендантом найбільшого на той час українського пластового табору в Польщі «Мамаєва Слобода». Навчався на факультеті управління та менеджменту Люблінської політехніки. Продовжував працювати як веломайстер та у сфері логістики. Після повномасштабного вторгнення РФ він повернувся в Україну. Долучився до лав ЗСУ, 79-та окрема десантно-штурмова бригада. Воював на Донеччині. Лейтенант, командир взводу роти управління
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Новомихайлівка Покровського району Донецької області. Похований на Алеї Героїв, кладовище села Чукалівка міста Івано-Франківська. У загиблого залишились батьки, молодший брат, дівчина [107][108].
15037
Беспальченко Іван Михайлович
27 грудня 1974, с. Катеринівка, Лозівського району. Стрілець-помічник гранатометника, солдат. Після закінчення школи здобув спеціальність електрозварювальника. У 1993 році пішов на строкову службу до лав ЗСУ. Після повернення з армії працював у рідному колгоспі на пожежній машині. У листопаді 2022 року Іван Беспальченко став на захист Батьківщини.
Загинув в районі н.п. Іванівка Куп'янського району. Прощання відбулося 21 січня 2024 року на Катеринівському кладовищі. 21 січня 2024 похований на Катеринівському цвинтарі[109].
Загинув 20 грудня внаслідок авіаудару на Донеччині [111]
15040
Бовкун Олександр Анатолійович
9.07.1977, м. Хрустальний (м. Красний Луч) Луганської області. У 1997 році разом з родиною переїхав до с. Варварівка Карлівського району. Останнім часом працював охоронцем в ПСП «Орач». Був призваний на військову службу по загальній мобілізації у кінці вересня 2023 року. 47ОМБр.
21 рік, с. Чагор. Був солдатом військової частини А7186. Він долучився до ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. Брав участь у контрнаступі на Харківщині.
14.01.1975. Стрілець-помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 1-го стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону, сержант. 16 грудня 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. На початку травня 2023 року у боях за Бахмут ризикуючи неодноразово викликав вогонь на себе, щоб зберегти життя своїм побратимам.
Загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Діброва Сіверськодонецького району Луганської області[114].
15052
Смик Петро
6 червня 1978, с. Сливки Калуського району. На війні був гранатометником. Захищав Україну з серпня 2023 року у складі 229 батальйону 127 бригади територіальної оборони ЗСУ.
51 рік, м. Маріуполь, Донецька область. До війська вступив на початку повномасштабного вторгнення. Служив у військовій частині А7091 (7-й стрілецький батальйон) на східному напрямку.
26 липня 1970, Лозівська громада. Після повномасштабного вторгнення він одразу хотів піти на фронт, втім через стан здоров'я родина його відмовила. Коли у 2023 призвали сина, потайки від родини вступив до лав ЗСУ. Отримав звання старшого сержанта та посаду командира бойової машини
16 липня 1987, Кривий Ріг. Актор театру та кіно, випускник Київського театрального університету ім. Івана Карпенка-Карого. Працював у театрах «Біла Ворона», «Особистості», Українському сучасному театрі, Луганському музично-драматичному театрі. З початком повномасштабного вторгнення вступив у тероборону.
Долучився до АЗОВу в травні 2023. Був кулеметником бронеавтомобіля та брав участь у найжорстокіших боях з російськими військами. Попри численні поранення та контузії, він відмовлявся звільнятися зі служби
Загинув на Бахмутському напрямку біля населеного пункту Білогорівка Донецької області. 28 грудня 2023 полеглого бійця поховали на Алеї героїв у селі Чукалівка [120].
34 роки, м. Самбір. До війська пішов добровольцем на початку повномасштабної війни. Служив у складі 46-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Був стрільцем, брав участь у боях за Соледар, Бахмут і Горлівку.
Був поранений під час атаки російських дронів і помер у шпиталі 24 грудня 2023 року. У військового залишилася мама та брат[121].
15062
Кусий Іван
с. Квітневе Бібрської громади. Із початком повномасштабного вторгнення РФ долучився до Збройних Сил України. Залишились батьки, син, донька, сестра та брати.
Загинув 24 грудня 2023 року поблизу Добропілля на Донеччині[121].
15063
Популященко Степан
56 років, с. Малі Ланки. Був учасником АТО, на початку повномасштабного вторгнення долучився до війська як доброволець. Виконував бойові завдання у Київській області й на східному напрямку. Залишилися батьки, брат, сестра та племінники.
Загинув 25 грудня 2023 року в районі населеного пункту Федорівка Бахмутського району Донецької області. У нього залишилася дружина, троє дітей і сестра[117].
15067
Поляк В'ячеслав
32 роки, селище Володимирець, Вараський район. Навчався на столяра у Вищому професійному училищі, згодом проживав у Вараші. Влітку був мобілізований до лав ЗСУ. Служив навідником роти спеціального призначення.
Загинув біля населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Похований 4 січня 2024 року в селищі Сергіївка[125].
15071
Татаринов Антон
(«Татар»)
м. Дніпро. Середню спеціальну освіту здобув у місцевому фаховому коледжі. Згодом почав займатися підприємницькою діяльністю, пов'язаною із будівельними роботами. 8 лютого 2022 року Антон приєднався до лав захисників. Служив у ТРО: спочатку — у в/ч А7408, потім — у в/ч А7384. У квітні 2023-го перевівся до Нацгвардії та став бійцем 12-ої бригади спеціального призначення «Азов». Обіймав посаду старшого розвідника групи спеціального призначення розвідувального взводу.
Загинув на території Серебрянського лісництва в районі селища Діброва Луганської області. Того дня воїни відбивали ворожі штурми та допомагали суміжним підрозділам. Коли ситуація почала стабілізуватися, Антон вирушив із групою за побратимами. Однак ворожа міна влучила поруч із ним, завдавши смертельних ран. Похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровщини [126].
20.02.1999, с. Запілля на Волині. Був призваний на службу 26.12.2022. Служив мінометником 3-го взводу 1-ї роти 2-го батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Мав звання солдата.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу в районі н.п. Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Залишились дружина та син, який народився вже після смерті батька [127][128]
15 липня 1997, м. Івано-Франкове. У 2012 р. закінчив 9 класів Івано-Франківської СЗШ і в цьому ж році вступив до Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. М. Грушевського за спеціальністю видавнича справа та редагування. Після закінчення коледжу служив за контрактом у прикордонній комендатурі швидкого реагування м. Великі Мости, а згодом - оператором повітряної розвідки відділу прикордонної служби «Краківець» 93-го прикордонного загон. Після закінчення контракту працював водієм-інкасатором ПриватБанку. 24 лютого 2022 року став резервістом першої черги. В перший день великої війни Влад відразу пішов до війська, став до лав 80-ої ОДШБр. Потім був головним сержантом і старшим оператором групи спеціального призначення ССО. Воював у Миколаївській області й на Лисичанському, Бахмутському та Куп'янському напрямах.
25 січня 1999, м. Харків. Молодший лейтенант. Після закінчення Харківського національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, працював бортпровідником в авіакомпанії «Skyup». Паралельно здобував другу вищу освіту в Льотній академії Національного Авіаційного університету. Після 24 лютого 2022 займався волонтерською діяльністю, допомагав жителям Харкова та місцевій 92-й окремій штурмовій бригаді. У липні 2022 року долучився до лав добровольчого батальйону «Хартія», який згодом став 13-ою бригадою оперативного призначення Нацгвардії України. Був оператором безпілотника. За час служби боронив Україну в Соледарі та Бахмуті на Донеччині. Згодом був призначений командиром взводу БПЛА.
Загинув біля села Серебрянка Бахмутського району Донеччини. Внаслідок ворожого удару КАБом по позиції отримав смертельні поранення. Похований в селищі Зернове на Харківщині. Нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеня посмертно[134]
15078
Назарчук Віктор Миколайович Почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»
34 роки, м. Конотоп Сумської області. З дитинства жив на Чернігівщині. Закінчив школу в селі Головеньки. У 2014 році здобув фах вчителя музичного мистецтва у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя. До вторгнення працював сортувальником напівфабрикатів та виробів у ТОВ «Орієнтир-буделемент». Був призваний до Збройних Сил України в травні 2023 року. Службу проходив у 30-ій окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Обіймав посаду командира стрілецького взводу. Разом із побратимами боронив Бахмутський напрямок. За час служби був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ – нагрудним знаком «Хрест хоробрих», отримав подяку від командування стрілецької роти своєї бригади.
Загинув біля села Міньківка, що в Бахмутському районі Донеччини. Офіцер зазнав смертельної вибухової травми внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований в місті Носівка Чернігівської області, де він жив із родиною.[135].
Шаюк Андрій
17 січня 1977, м. Бурштин. Закінчив Бурштинську загальноосвітню школу № 2. У травні 1995 року був призваний на військову службу в ЗСУ. Після звільнення він повернувся у Бурштин, працював на різних підприємствах області. У серпні 2023 року його мобілізували до лав ЗСУ. З 23 жовтня він служив гранатометником у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
23 листопада 1995, м. Львів. Навчався у ліцеї «Сихівський» Львівської міської ради. З дитинства брав активну участь у діяльності організацій «Сокіл» та «Спадщина». Займався музикою у хоровій капелі «Дударик». Учасник Революції Гідності Був учасником антитерористичної операції в складі батальйону «Карпатська Січ». Навчався на юридичному факультеті ЛНУ. У 2020 вступив до Національної академії сухопутних військ де здобув звання молодший лейтенант. Повномасштабне вторгнення зустрів у Сумах. Пізніше підписав контракт із 58 окремою мотопіхотною бригадою імені гетьмана Івана Виговського, також воював у лавах 30 ОМБр імені князя Костянтина Острозького заступником комроти з МПЗ. Під час несення служби отримав звання старший лейтенант, оператор БПЛА. У червні 2022 року, перебуваючи на реабілітації у Львові, Орест Рись разом із хористами “Дударика” записав гімн куреня “Залізної остроги” УСС
Прощання із відбулося 2 січня на Лісовому цвинтарі міста Києва[139].
15081
Кіндер Олександр Валерійович
(«Кіндер»)
1989, с. Білокриниччя Судилківської громади, Хмельниччина. Після закінчення 9 класів навчався у Слов’янському авіаційному коледжі в Донецькій області за спеціальністю «Ремонт та обслуговування повітряних суден». Згодом працював на залізниці монтером колії, в службі охорони у виправних закладах та на автозаправці. 27 листопада 2022 був мобілізований до ЗСУ Старший оператор протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки у 503-му окремому батальйоні морської піхоти, що в складі 38 ОБрМП., старший матрос.
Загинув на Херсонщині під час обстрілу реактивної артилерії. Це сталося біля села Токарівка Херсонської області.
15084
Байденко Ігор
(«Дід»)
47 років, с. Бужани Волинської області. У 1993 році закінчив сільську школу. Потім навчався у Горохівській автошколі ДОСААФ. Пройшов строкову військову службу. Працював у місцевому колгоспі, а останні 5 років їздив на заробітки за кордон. У листопаді 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання та згодом приєднався до 503-го окремого батальйону морської піхоти Військово-морських сил.
Похований на Алеї Слави Баранівського кладовища[146].
15089
Кобзар Олександр
27 років, с. Нерушай Одеська область. Із початком повномасштабного вторгнення РФ долучився до Збройних Сил України. Згодом воював в Бахмуті, в боях отримав легку контузію та поранення. 5 липня 2023 року був нагороджений відзнакою за бойові заслуги від Головнокомандувача Збройних Сил України
Загинув під час виконання бойових завдань поблизу села Студенок Сумської області[148].
15091
Гордецький Микола Володимирович
13.05.1978, с. Великий Кобелячок Новосанжарського р-ну. Закінчив Великокобелячківську школу, далі навчався в Полтавському ПТУ-23, був призваний на військову службу. Одружився, переїхав до Карлівки в 2001р., працював будівельником. Мав двох синів. У ЗСУ із 06.02.2023 року. Рядовий, займав посаду гранатометника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 407 окремого стрілецького батальйону 110 окремої механізованої бригади ім. генерал-хорунжого Марка Безручка в/ч А4895
Серце воїна перестало битися 28 грудня 2023 року при обороні Авдіївки [149].
15092
Гавриленко Сергій Віталійович
28 квітня 1983, м.Миргород. Закінчив школу №3, відслужив строкову службу у лавах ЗСУ і присвятив себе цирковій арені. Брати Гавриленки гастролювали Україною з цирком «Шапіто». Повернувшись у Миргород, працював на різних роботах, будував плани на життя. 28 квітня 2022 року, у свій 39-й день народження не вагаючись, пішов захищати рідну домівку та рідну державу.
Загинув при обороні Авдіївки. У полеглого захисника залишилися дружина та двоє дітей [150]
15093
Трохимець Владислав Анатолійович
23 роки, с. Синівка Сумської області. Після закінчення школи вступив до Сумського національного аграрного університету. Під час повномасштабного російського вторгнення долучився до лав ЗСУ. Воював за свою країну в складі 110-ї окремої механізованої бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Він був водієм-слюсарем ремонтного відділення бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення механізованого батальйону.
Загинув в бою за місто Авдіївку на Донеччині. Отримав смертельні поранення, потрапивши під ворожий артилерійський обстріл. Похований в рідному селі [151]
15094
Грузін Константин Станіславович
(«Кузьма»)
23.08.1974, с. Жовте, П’ятихатського району. Проживав в м. Стебник. Закінчив ЗОШ №7, згодом навчався в Стрийському училищі. Працював на підприємстві «УКРГАЗ видобування» газорізальником. В час повномасштабної війни Константин став на захист України. Був навідником 2-го мотопіхотного відділення мотопіхотного батальйону в/ч А0998, 24 ОМБр. Солдат, навідник мотопіхотного відділення
Військовий загинув 29 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в Луганській області[154].
15097
Коваленко Олександр
36 років, м. Мелітополь Запорізької області. У 2005 році закінчив Мелітопольський професійний ліцей залізничного транспорту за спеціальністю «Електромонтер». Працював і в лінійному відділі, і в спецпідрозділах. У 2017 році приєднався до ЗСУ за контрактом в спецпідрозділ морської піхоти. Одним із перших звільняв лівий берег Дніпра в Херсонській області.
Отримав контузію, помер у лікарні на Миколаївщині 29 грудня 2023 року[155]
15098
Власов Володимир
9 травня 1998, м. Рені Одеської області. У 2019 році розпочав військову службу в Ізмаїльському прикордонному загоні, наприкінці 2021 року переведений до Білгород-Дністровського прикордонного загону.
З червня по серпень 2023 року виконував бойові завдання на сході України. З серпня переведений до Краматорського прикордонного загону.
Загинув 29 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Курдюмівка Донецької області. Похований 6 лютого 2024 року в м. Рені[156].
15099
Стоянов Олександр Георгійович
10 травня 1983 року, с. Василівка Березанського району Миколаївської області. У 1987 році родина переїхала у м. Баштанка, де він проживав до 2000 року. Навчався у Баштанський загальноосвітній школі № 2. В 2004 році переїхав в с.Плющівка. Мобілізований до лав ЗСУ 28 грудня 2022 року
6.10.1971. Головний сержант, командир відділення. До повномасштабного вторгнення Ігор Іванюк був приватним підприємцем, громадським діячем, депутатом Жовківської районної ради від ВО «Свобода» (2010—2015 рр.), а потім Дублянської міської ради від ВО «Свобода» (2015—2020 рр.), а також керівником Дублянської міської організації ВО «Свобода» з 2013 року. В лавах ВО «Свободи» з 2008 року. На війні був з 28 лютого 2022 року. Пішов добровольцем спочатку в батальйон «Свобода» Київської Тероборони, а потім у 5-ту окрему штурмову Київську бригаду.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області [160].
Кравченко Вадим
(«Крава»)
1 січня, 1941 рік, с. Скорінець Чернігівської області. Закінчив місцеву школу. Потім здобув професію маляра-штукатура в Чернігівському професійно-технічному училищі. У 2001 році був призваний на строкову службу до ЗСУ. 10 жовтня 2023 року чоловіка призвали до лав Збройних Сил України. Він долучився до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Похований селі Поромівка Житомирської області [161]
30 грудня
15101
Голуб Роман Миронович
(«Крафтер»)
11 лютого 1997, м. Івано-Франківськ. Боєць 3-го батальйону «Свободи»бригади наступу НГУ «Рубіж», сапер. Випускник Івано-Франківського ліцею № 21 імені Євгена Коновальця. З перших днів він виїхав з рідного Івано-Франківська, щоб взяти участь в обороні Києва. Долучився до батальйону «Свобода», брав участь в боях за столицю, потім пройшов криваві бої Сіверськодонецька, Зайцевого, Бахмуту. Неодноразово отримував поранення і контузії, але щоразу повертався у стрій, до побратимів.
Загинув 30 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання у місті Авдіївка Донецької області. У нього залишилася мати, дружина та двоє дітей[50].
15103
Стецюк Василь
41 рік, с. Кушлина. Був мобілізований в жовтні 2023.
Дикуша Віктор ОлександровичОрден «За мужність» ІІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Хрест хоробрих»Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
5 травня 1998, м. Гуляйполе Запорізької області. Разом з родиною проживав у с. Нововолодимирівка та с. Веселий Гай Новомиколаївського району. У 2013 році закінчив Веселогаївську школу, потім — Гуляйпільське ПТУ № 28. Працював на ТОВ «Лідер». У 2018 році створив сім'ю. Станом на період повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну перебував за кордоном. Він повернувся та став на захист Батьківщини. Був старшим сапером групи інженерного забезпечення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Брав участь у Харківській операції, на Кремінній, на Бахмутському напрямку[164]. За відданість Українському народові, мужність та відвагу, Віктора було відзначено: нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест», нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих», нагрудним знаком «Учасник бойових дій»[165].
Загинув біля села Кам'янське Запорізької області[168].
15107
Савченко Тарас Васильович
11 липня 1982, с.Коломійцеве Озеро Штомпелівського старостинського округу. Солдат, радіотелефоніст 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в складі 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура» ЗСУ (в/ч А4699)
Загинув поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області [169]
31 грудня
15107
Давиденко Олександр Олександрович
(«Мультік»)
32 роки, м. Кропивницький. Закінчив профтехучилище № 8, здобувши спеціальність лицювальника-плиточника. Працював на підприємствах міста. У червні 2023 мобілізований до лав Збройних сил України. Здобув кваліфікацію «Бойовий медик». Виконував бойові дії в Донецькій області. Служив на посаді стрільця-санітара
Загинув в районі населеного пункту Вільшана Куп'янського району Харківської області під час бойового зіткнення з підрозділами збройних сил російської федерації[170].
1976, м. Калуш. Був учасником АТО/ООС. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну мобілізувався до війська 11 липня 2022 року. Воював стрільцем-помічником гранатометника мотопіхотної роти у складі 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», солдат.
Загинув 31 грудня 2023 року поблизу села Берестове Бахмутського району. Залишилися дружина, неповнолітня донька, мама і сестра[110].
15110
Руслан Петрович Пилипака
Закінчив ХНУПС за спеціальністю авіаційного інженера. Після початку війни пройшов навчання на іноземну техніку за кордоном. Направлений до зведеного підрозділу. Майор (посмертно). Повітряні Сили ЗС України
Загинув 31 грудня 2023 року в районі населеного пункту Кринки Херсонської області під час артилерійського обстрілу підрозділами збройних сил російської федерації[171]
Примітка
16 квітня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський під час інтерв'ю телерадіокомпанії CNN повідомив, що у війні з російськими окупантами загинуло від 2500 до 3000 українських військових[172].
11 травня 2022 року, в ході спеціального брифінгу офіційних представників Сил оборони України, начальник оперативного управління штабу управління Нацгвардії України Олексій Надточий, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати Національної гвардії України під час виконання бойових завдань склали: безповоротні втрати — 501 військовослужбовець, санітарні втрати (зазнали поранень) — 1697 військовослужбовців[173].
14 липня 2022 року, в ході спеціального брифінгу, директор Департаменту організації заходів цивільного захисту ДСНС Віктор Вітовецький, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати ДСНС під час виконання службових обов'язків склали: загиблі — 41 рятувальник, травмовані (зазнали поранень) — 131 рятувальник, полонені — 6 рятувальників[174].
23 вересня 2022 року, президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю французькому виданню Ouest-France заявив, що впевнений у перемозі свого народу в цьому конфлікті, в якому, за його оцінками, гине 50 солдатів на день. «У п'ять разів менше, ніж російських військових», — сказав український президент[177][178].
«Таблиця/Список загиблих» буде наповнюватися та корегуватися по мірі можливості за надходженням відповідної інформації, яка постійно змінюється в результаті інтенсивності бойових дій (посилання — тільки на офіційні та перевірені джерела)
Відомості з Указів Президента України «Про присвоєння звання Герой України», «Про відзначення державними нагородами України» доповнювати в кінці основної Таблиці, з подальшим уточненням соц.-демографічних даних загиблих Героїв і рознесенням записів за відповідними датами!
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
_patch.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
