У статті, наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за жовтень 2023 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
42 роки, військовослужбовець ЗСУ, призваний на військову службу по мобілізації до особового складу військової частини на посаду командира взводу зв'язку
Кравцов ЄвгенПочесний нагрудний знак «Срібний хрест»
4 грудня 1995, селище Білокуракине Луганської області. Закінчив місцеву школу та по досягненню 18-ліття відразу пішов захищати Батьківщину. Зі 109 окремим гірсько-штурмовим батальйонам «Едельвейс» пройшов бої за Авдіївку, Попасну, Бахмут та шлях від солдата до сержанта. З перших днів перебував на передовій у складі 115-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Брав участь в боях на Сумщині, Донеччині, Харківщині. Спочатку воював на посаді взводного та вже незабаром його підвищили до ротного, а згодом заступника командира батальйону.
22 лютого 2000, Білопілля. Боронив Україну ще з жовтня 2021-го року. Воював на Донецькому, Луганському, Херсонському та Харківському напрямках. Тримав оборону більше місяця в кільці під Харковом. Був на штурмах в Курульках, Зайцевому, в селі Ольгівка, Солодкому, Кам`янці Харківської області. В червні 2023 став командиром роти в 95ОДШБр, капітан.
Отримав чисельні поранення під час артилерійського обстрілу. Під вогонь потрапило його авто патрульної поліції. Удар був такої сили, що пробило броню. Помер у лікарні.[10]
14327 … 14340
Валерій Дейнеко
підполковник, кандидат наук. Командир штурмової роти штурмового батальону 92-ї бригади. Пішов на війну добровольцем, узяв до рук зброю з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну. Петиція присвоїти звання Героя України (посмертно) набрала необхідну кільність голосів та знаходиться на розгляді
Загинув очолюючи штурмову групу під час штурму позицій ворога біля села Андріївка на Донбасі [11]
3 жовтня
14341
Староста Іван Іванович
рядовий поліції, боєць взводу № 1 полку управління поліції особливого призначення № 2 (штурмовий полк «Цунамі») Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють»
під час виконання бойового розпорядження в ході бойових дій, отримав несумісне з життям поранення, перебуваючи поблизу села Курдюмівка Бахмутського району Донецької області[12]
14342
Русавський Олександр Миколайович
(«Руся»)
17 вересня 1997, м. Вінниця. Навчався у 31-й міській школі, потім – у Вінницькому фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну, по завершенню якого здобув й дві вищі освіти: у Вінницькому національному технічному університеті та Національній академії Національної гвардії України.Був старшим лейтенантом, командиром мінометної батареї військової частини 3028 Національної гвардії України. Захищав столицю. Потім брав участь у боях на Донецькому та Запорізькому напрямках. Командував мінометною батареєю 3-го батальйону оперативного призначення 14-ої штурмової бригади НГУ «Червона калина».
Отримав смертельні поранення під час виконання бойового завдання біля села Вербове в результаті стрілецького бою та ворожого мінометного обстрілу. Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Посмертно отримав звання капітана [13].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кліщіївка Донецької області. Похорон відбувся 9 жовтня 2023 в місті Луцьк[15]
14355
Георгій Голубов
35 рокiв. Мешкав у Вінниці. Був сапером у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Бойовий шлях воїна розпочався понад рік тому у пекельному Бахмуті, а закінчився на Запорізькому напрямку
Загинув під час виконання бойового завдання 4 жовтня– під селом Копані Пологівського району. Поховали Георгія Голубова на Алеї Слави Сабарівського кладовища,12 жовтня[16]
Загинув під час зіткнення з російською диверсійною групою в районі села Козачі Лагері на Херсонщині. Похований 9 жовтня в с. Крижанівка Одеського району [17]
14357
Войтюк Богдан
34 роки, м. Луцьк. Служив на посаді номер обслуги відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти.
16 липня 2002, м. Кривий Ріг. Закінчив школу в 2018 році. Опанував у профтехучилищі професію електрогазозварювальника. Солдат, стрілець патрульного батальйону
11 жовтня 2000, селище Колки Волинської області. Народився у родині військовослужбовців. Мешканець с. Наварія біля Львова. Навчався у Ліцеї № 18 Львівської міської ради. Згодом вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Під час навчання здобув військове звання «лейтенант». У вільний час активно займався спортом, отримав звання чемпіона України з кікбоксингу. Після завершення навчання в академії проходив військову службу у зоні проведення антитерористичної операції у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Вторгнення рф зустрів на передовій. Виконував бойові завдання поблизу населених пунктів Сіверодонецьк, Лиман, Зарічне, Мар'їнка та здобув звання «капітан». Двічі зазнавав контузії, однак щоразу повертався на фронт до побратимів. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, відзнакою Президента «За оборону України»[20][21].
9 грудня 1988. Народився за кордоном. Протягом свого життя проживав у різних населених пунктах України: у селі Миропілля і містах Канів та Корсунь-Шевченківський Черкаської області, у столиці та поблизу Борисполя. У мирний час разом із друзями активно займався волонтерською діяльністю, зокрема, роздачею їжі нужденним. Також допомагав у соціальному служінні в місцях позбавлення волі та поширенню там християнських цінностей. Із початком повномасштабного вторгнення рф боронив державу на південному напрямку фронту на посаді стрільця-снайпера 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Ріс без батьків. Із рідних у нього нікого не залишилося[23].
Загинув від рук окупантів, захищаючи Україну. Похований 14 жовтня 2023 року на Личаківському цвинатрі у Львові[24]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[25].
14373
Нестерук Сергій Петрович
31 січня 1988, 35 років, с. Білашів колишнього Здолбунівського району. Після закінчення місцевої школи він вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де здобув спеціальність "Гідромеліорація". Працював на підприємстві "Сталь-М". У грудні 2022 року отримав повістку.
Загинув у боях на Донеччині. Вважався зниклим безвісти, ідентифікований за допомогою ДНК аналізу. 15 жовтня, через рік після загибелі, тіло воїна повернулося до рідного дому [26].
29 липня 1986, с. Мокряни Дрогобицького району. Навчався в Малій академії мистецтв у Підбужі, потім у Львівській національній академії мистецтв. Влітку 2022 долучився до лав ЗСУ. Наприкінці серпня 2022 року поїхав на полігон, згодом був на навчанні у Великій Британії, після чого відправився на передові позиції фронту. Захищав Україну в складі 1 окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна, ВЧ А-4626. Близько року перебував на Харківському напрямку фронту. Останні кілька місяців виконував бойові завдання з захисту України на Донеччині.
35 років, с. Веселе Донецької області. Здобув вищу освіту за фахом вчителя фізичної культури у Донецькому інституті здоров’я фізичного виховання та спорту. Жив у місті Хмельницькому. Працював у компанії «Смарт Ліфт», тому і отримав свій позитивний. Останнє місце роботи – приватна охорона в Києві. З початком повномасштабної війни чоловік долучився до лав Окремого загону спеціального призначення «Любарт». Був водієм-розвідником, навідником. Боронив Київську, Донецьку, Херсонську та Запорізькі області. Старший солдат, спецпідрозділ «Любарт».
Загинув 6 жовтня 2023 року в ході штурму ворожих позицій в районі н.п. Вербове Запорізької області. Похований в рідному селі Веселому. Залишились батьки, донька, рідні, близькі, друзі та побратими [28][29]
31 ріку, м. Київ. Закінчив середню загальноосвітню школу №288 у Святошинському районі, а потім вступив до коледжу навчатися на електрика. У 18 років зрозумів, що його покликанням є кулінарія. Був су-шефом, шеф-кухарем, старшим по кухні. Спершу влаштувався на роботу в заклад «Druzi Cafe», потім працював у «Urban Space 500» і «Тайський привіт». Зрештою, повернувся в «Urban Space 500». Після ракетного удару по багатоповерхівці в Дніпрі 14 січня 2023 року чоловік твердо вирішив стати на захист України. Навчався в школі сержантів у Чернігівській області. Згодом пройшов навчання снайперів, марксменів. Обіймав посаду стрільця-снайпера у 32-ій окремій механізованій бригаді.
Загинув в селі Іванівка на Харківщині. Захиснику отримав смертельну вогнепальну травму під час ворожого мінометного обстрілу. Похований на Берковецькому кладовищі в Києві [32].
14403
Федорин Дмитро
1981, м. Лисичанськ. Закінчив місцеву школу, вивчився у ліцеї на кухаря. До повномасштабного вторгнення окупантів працював на шахті. Після окупації Лисичанська вивіз дітей та дружину на Полтавщину у грудні 2022 року. Після переїзду влаштувався на пилораму. Разом з дружиною Тетяною виховував п'ятьох дітей. Долучився до ЗСУ 19 серпня 2023.
Загинув біля населеного пункту Вербове Запорізької області, загинув внаслідок артилерійського обстрілу, отримавши поранення не сумісні з життям [34][35]
23 червня 1988, с. Карапиші Миронівського району Київської області. Проживав 3 роки в с. Старі Петрівці. Був членом Сил територіальної оборони. Був мобілізований 5 серпня 2023 року. Проходив навчання за кордоном та на війні був 1 місяць і 1 день. Солдат, помічник кулеметника 1 взводу 18 роти 3 батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[36][37][38].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Мала Токмачка Запорізької області. Похований на кладовищі в Петрівській громаді на Алеї загиблих героїв. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[39].
56 років, м. Коростишів Житомирьскої області. В 1984 році поступив до Кам'янець-Подільського вищого військового інженерно-командного училища, яке закінчив в 1988 році. З 1988 року по 2004 рік проходив службу в ЗСУ (командир інженерного взводу, роти, батальйону, заступник командира військової частини з озброєння). У 2004 році звільнений в запас ЗС України. У грудні 2013 року брав участь в подіях на Майдані. Після окупації Криму та вторгнення в Україну російських збройних сил добровільно пішов до ЗС України та став на захист Батьківщини. У вересні 2014 року був мобілізований до 90-й окремого аеромобільно-десантного батальйону на посаду помічника командира батальйону з оперативного забезпечення. Батальйон виконував бойове завдання в Донецькому аеропорту та околиці Донецька: Опитне, Водяне, Піски. З 22 січня 2015 року очолив командування батальйоном, який останній виходив з Донецького аеропорту, у вересні його демобілізували. Після демобілізації він займався громадською діяльністю, а від початку повномасштабного вторгнення Росії знову став на захист Батьківщини. Командир 206-го батальйону територіальної оборони ЗСУ. До 206-го батальйону прийшов у травні 2022 року спочатку начальником штабу. А у серпні він став комбатом. За мужність на полі бою нагороджений орденами Богдана Хмельницького III і ІІ ступенів (2015-16 рр.).
5 липня 1976. Навчався в Сапанівській ЗОШ І-ІІІ ст. Був заступником командира 3-ої стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення 105-ої окремої бригади тероборони ЗСУ. Чоловік був прийнятий на службу в ЗСУ 15 липня 2022 року.
Загинув у ході виконання бойового завдання в районі села Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області.
14442
Петрів Юрій
17 липня 1983, м. Нетішин Хмельницької області. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 міста Нетішин. Після закінчення 9-го класу вступив до Нетішинського професійного ліцею. У середині 2000-х років закінчив колишній Львівський інститут економіки і туризму. Завершивши навчання, працював у ресторанній сфері, а після переїзду до столиці займався торгівлею. Протягом 2015—2016 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 39-го окремого мотопіхотного батальйону «Дніпро-2». Після повернення до цивільного життя продовжив працювати у торгівельній сфері. У вільний час захоплювався вирощуванням квітів, колекціонуванням марок та монет. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від окупантів до лав 67-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Боронив державу на північному та східному напрямках фронту[23].
Загинув у результаті обстрілу ворогом позицій у Бахмутському районі Донецької області, отримавши ушкодження не сумісні з життям від вибухів та осколків.
14444
Бадюл Сергій
23 січня 1966, м. Вінниця. Вчився у школі №26, служив в армії. Працював електриком. Перед повномасштабним вторгненням працював на Вінницькому заводі «Маяк». Воював із з 2022 року, пішов добровольцем. Захищав Україну у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Загинув під час артобстрілу позицій 10 жовтня у Покровському районі Донецької області [44]
14445
Жупанов Олексій Олегович
1 вересня 1989, м. Вінниця. Навчався у 22 школі, а потім – Вінницький національний технічний університет, який закінчив за спеціальністю технології та засоби телекомунікацій. Встиг відслужити і строкову армійську службу. Деякий час він працював на телекомунікаційних мережах, а останні роки перед повномасштабним вторгненням – на Укрзалізниці. Був бійцем 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка боронив Україну на Донецькому напрямку
12 жовтня 1993, м. Рені Одеської області. Навчався у міській школі №5. З 2017 по 2021 рік служив за контрактом в ЗСУ. Брав участь в АТО-ООС. Після повномасштабного вторгнення брав участь у визволенні Ізюма, воював у Новій Каховці, Бахмуті.
Загинув у м. Чугуєві на Харківщині під час виконання бойового завдання. Похований 15 жовтня 2023 року на міському цвинтарі в Рені[47].
14448
Сенчак Ігор Романович
21.12.1974, с. Підгайчики. Працював будівельником. Працював в Польщі, повернувся захищати Україну. 21 травня 2022 року його мобілізовували на військову службу. Солдат, водій реактивного артилерійського взводу
Максим Науменко у 2014 році переїхав з родиною з Донецька до Ужгорода і став активним учасником як музичного, так і громадського життя міста. Серед ужгородців він знайшов чимало друзів, адже мав відкриту, щиру і позитивну вдачу.На початку повномасштабного вторгнення Росії, незважаючи на те, що був переконаним пацифістом, Максим Науменко взяв до рук зброю і став на захист України у лавах ДПСУ.
Загинув при виконанні бойового завдання під Донецьком.[49][50]
14454
Молчанов Сергій Олексійович
(«Пельмень»)Почесний громадянин міста Тернополя
7 липня 2002, смт. Селекційне Харківський район, Харківська область. Належав до Харківської округи Пласту з 2020 р. Мав пластове псевдо та військовий позивний «Пельмень». Пройшов крайовий вишкіл виховників УПЮ ч.189. Робив спроби започаткувати Пласт в містах Мерефа та Зміїв Харківської області. Учасник крайового військово-патріотичного вишколу «Триангула». Був сержантом 2 стрілецького батальйону 67-ої окремої Механізованої бригади. 7 березня 2023 отримав контузію, після нетривалого лікування повернувся на фронт.
Загинув з побратимом під час виконання військового завдання в Серебрянських лісових масивах поблизу м.Кремінна Луганської області внаслідок прицільного ворожого обстрілу.[51][52]
14455
Олександр Пархонюк
1967, родом із Центральної Азії. Виріс у Туркменському містечку Байрамали. Пройшов службу в армії. Згодом переїхав до Вінниці, де одружився. Мав трьох дітей. Працював монтером дороги у Вінницькій транспортній компанії. Влітку 2022 року став у стрій 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Пройшов пекло боїв на Херсонщині та у Бахмуті.
1 червня 1988, м. Житомир. Повну середню освіту успішно здобув у ЗОШ №12. Вступив до Європейського університету та отримав освіту. Працював у сфері ремонтно-будівельного бізнесу. Георгій після смерті матері виховувався у родині дідуся і бабусі, які багато років викладали на факультеті іноземних мов ЖДУ ім. Івана Франка. З дитинства захоплювався театром, займався театрально-цирковим мистецтвом у студії «Диваки», любив спорт, малював, грав у футбол і був чудовим вболівальником. У березні 2023 року став на захист України у лавах ЗСУ.
11 жовтня2023 року північніше с. Лук'янці, Харківської області захисник в складі евакуаційної групи здійснював бойове чергування на точці евакуації позицій підрозділу. Внаслідок артилерійського обстрілу по точці евакуації отримав поранення несумісні з життям.
11 жовтня2023 року в районі виконання бойового завдання за призначенням відбувся мінометний обстріл, внаслідок якого сержант Володимир Замковий отримав поранення несумісне з життям, взявши увесь удар міни на себе.
14459
Оз Марк Миколайович
1.01.1998, с. Петримани, Вінницька область. 2004-2013 роки – навчався в Воронівській та Мурованокуриловецькій загальноосвітній санаторній школі-інтернат І-ІІІ ступенів для дітей з захворюваннями серцево-судинної системи. У 2019 році розпочав проходження строкової військової служби, під кінець служби підписав контракт. У 2022 пішов воювати спочатку розвідником, потім артилеристом в складі 40 ОАБр. Перебуваючи на фронті спробував повторити танець старшої дочки сімейки Адамсів Венздей, яку на екрані втілила американська акторка Дженна Ортега. Практично одразу відео набрало 2,5 млн переглядів у TikTok. Потім служив в спецпідрозділі Kraken, старший солдат.
Зашинув с. Іванівка Чугуївського району Харківської області. В момент ворожого обстрілу не помітив дрона з вибухівкою, який здетонував поряд, внаслідок чого отримав обширні поранення, несумісні з життям. Похований 17 жовтня 2023 на кладовищі в селі Ягідне Могилів-Подільського району Вінницької області [54].
14460
Татарин Ігор
13 лютого 1998, с. Остриня Тлумацької громади. Навчався в Івано-Франківському професійному ліцеї автомобільного транспорту і будівництва. На захист рідної землі воїн став ще 9 грудня 2021 році, до початку повномасштабного вторгнення Росії, був двічі поранений, але після лікування незмінно повертався на фронт, до побратимів.
Загинув під час виконання бойового завдання у районі Першотравневого Куп'янського району, що на Харківщині, він потрапив під ворожий обстріл. Поранення стали смертельними [55]
1983, м. Нововолинськ. Двічі служив в миротворчій місії в Іраку. 24 лютого 2022 перебував за кордоном і одразу повернувся додому. Згодом служив на кордоні з Білоруссю.
27.06.1963, м. Маріуполь Донецької області. Навчався у Середній загальноосвітній школі №60 м. Маріуполь. Закінчив Державний вищий навчальний заклад «Приазовський державний технічний університет». Після завершення навчання започаткував власну справу, займався виготовленням меблів та інших столярних виробів. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у лавах «Азову». Будучи одним із засновників ГО «Маріупольська Дружина» та головою ГО «Патріот», із початком повномасштабного вторгнення одразу вступив до місцевої територіальної оборони. Героїчно обороняв Маріуполь на лівому березі міста та, після отримання важких поранень, опинився в госпіталі на території заводу «Азовсталь». Пройшов полон в Оленівці та на території росії. Повернувся на Батьківщину тільки після 200 днів ув’язнення, обміняний 1 грудня 2022. За три місяці, не дочекавшись повного одужання, знову повернувся до побратимів. Боронив державу у лавах 109-ї окремої бригади територіальної оборони.
23 березня 1978, 45 років. Навчався в Козівському ліцеї №1. На початку повномасштабного вторгнення Ярослав вступив до Збройних сил України. Воював у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, стрілець-санітар.
Загину біля села Ягідне о 14:23 у бою з переважаючою кількістю ворога
14466
Зиблий Сергій
27 жовтня 1992, м. Борзна. Закінчив дев'ять класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. Христини Алчевської. Вступив до Борзнянського державного сільськогосподарського технікуму на відділення "Виробництво та переробка продукції рослинництва", а у 2012 році отримав диплом та кваліфікацію агротехніка. Вищу освіту здобув у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка, який закінчив у 2016 році й здобув спеціальність учителя біології та хімії. П’ять років займався викладацькою діяльністю в Носелівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Останні роки працював слюсарем з експлуатації та ремонту газового устаткування у Борзнянській дільниці АТ "Чернігівгаз". Після початку повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А3316 на посаді оператора відділення управління - командира самохідної артилерійської батареї, солдат.
Загинув у районі Новомихайлівки Донецької області[61][62].
14471
Олег Манжос
51 рік. Старший сержант, воював у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка, 9-го окремого мотопіхотного батальйону «Вінницькі скіфи». Його батько був офіцером. Це і гарнізонне дитинство, і часті переїзди. Із 1980 року сім’я жила у Вінниці. Навчався у вінницькій 10-й школі, а по її завершенні проходив строковий вишкіл у радянській армії. І залишився у ній, підписавши контракт. Певний час працював, але знову повернувся на службу. Цього разу проходив її у полку спеціального призначення «Ягуар».
Загинув 12 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу селища Первомайське Донецької області [63].
14472
Бондарь Олександр Петрович
30 вересня 1973. Працював на Хорольському механічному заводі. У війську служив водієм-радіотелефоністом стрілецького відділення 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Мав звання солдата.
Загинув внаслідок російського обстрілу позицій підрозділу в районі населеного пункту Солодке на Донеччині. Смерть настала в стабілізаційному пункті, куди бійця доставили після отриманих тяжких поранень. Залишилася дружина, троє синів, брат та невістка. Похований на Алеї Слави центрального міського кладовища міста Хорол [64][65].
14473
Стукало Олександр
(«Парадокс»)
7 жовтня 1993, с. Теліжинці Хмельницької області. Через 2,5 роки його всиновили, відтоді жив у селі Слобідка Рівненської області. Навчався на електрогазозварника в професійно-технічному училищі. До вторгнення працював комірником у магазині «Mobil the parts». Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік захищав свою країну в лавах 23-го інженерно-позиційного полку Збройних Сил України. Разом із побратимами виконував складні бойові завдання та до останнього вірив у перемогу над окупантами.
Загинув біля села Малинівка Запорізької області. Виконуючи бойове завдання, зазнав смертельних поранень внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований в селі Слобідка на Рівненщині [66].
Під час російського вторгнення в Україну — полковник, командир 1-го окремого штурмового загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення Національної гвардії України.
03.08.1996, с. Калинівка, виріс у Путрівці. Закінчив школу та наш коледж за спеціальністю Обслуговування пілотажно-навігацйних комплексів По його закінченні вступив і успішно закінчив Національний авіаційний університет. У серпні 2023 року отримав повістку і мобілізувався до ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Орлянка Куп’янського району Харківської області від вибухової травми внаслідок артилерійського обстрілу ворога [68].
14476
Євсюков Сергій Станіславович
(«Фізрук»)
28.04.1996, с. Кам'янка Харківської області. Закінчив Харківську гуманітарно-педагогічну академію за спеціальністю «Фізичне виховання». Паралельно навчався на військовій кафедрі Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба. 25 січня 2023 року добровільно став військовослужбовцем ЗСУ. Він долучився до лав 23-ї окремої механізованої бригади. Обіймав посаду командира роти. Воював на територіях Донецької та Запорізької областей. Був нагороджений грамотами та медаллю «За хоробрість у бою». Лейтенант, командир 2-ї механізованої роти в/ч А4741.
м. Синельникове. Навчався у школі №7. Працював слюсарем із ремонту рухомого складу на залізниці. З початком повномасштабного вторгнення, 14 березня 2022 року поповнив лави Збройних сил України, був стрільцем-оператором механізованого батальйону.
Загинув поблизу населеного пункту Водяне на Донеччині. Вважався безвісти зниклим з 12 жовтня 2023 року до травня 2024 [70][71]
14479
Ватаг Ростислав
(«Сотник»)
13 квітня 1979. Навчався в фізико-математичній гімназії ім. І.Франка №1, відтак у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка. Одружився 17 липня 2003 в Тернополі. Працював керівником департаменту продажу металопластикових вікон заводу «Viknar’off». Після відкритого російського вторгнення в березні 2022 р. зголосився добровольцем до війська. Був бійцем 10 штурмової роти «Спрут» окремого розвідувально-диверсійного спецпідрозділу «Kraken» Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Спершу брав участь у боях за Київщину. Під час Слобожанського контрнаступу брав участь у боях, де проявив себе вправним з протитанковими засобами. Також працював на евакуаціях, де проявив себе добрим медиком. Після поранення під час допомоги побратимам, відновився і був призначений головним сержантом групи. Вже як головний сержант брав участь у боях за міста Бахмут та Соледар на Донбасі.
12 жовтня 2023 р. поблизу с. Іванівка, Куп’янського району Харківської області при спробі витягнути тіло побратима, вступив у бій з переважаючою ворожою групою. Майже знищивши її, о 05:07 ранку отримав смертельне поранення.
Народився 16 серпня 2002 року. Навчався у Переорській школі. Закінчив професійне училище № 4. У 2020 році після навчання був призваний на строкову військову службу. 23 лютого 2023 року перевівся до Львівської військової частини 4114. Цього ж року підписав контракт та перевівся до військової частини в місто Калинівку, в нову бригаду «Червона калина». Молодий воїн був розвідником-кулеметником першого розвідувального відділення взводу розвідки спеціального призначення п'ятого батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного ОТО Національної гвардії України. Проходив навчання у Києві, Львові, Івано-Франківську, Великобританії.
1998 р. н., житель села Гальчин Бердичівського району Житомирської області. Стрілець-номер обслуги 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини А 0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, був призваний на військову службу 29 липня 2023 року Бердичівським РТЦК та СП[74][75][76].
Загинув поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[77].
14488
Плюснін Павло
29 червня 1992, м. Львів. У мирний час працював у сфері перевезень, згодом разом із друзями започаткував власну справу із монтажу систем вентиляції та кондиціонування. З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації добровольцем став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність держави у складі 53-ї ОМБр імені князя Володимира Мономаха оперативного командування «Схід». Не зважаючи на те, що двічі отримував поранення, щоразу повертався на передову.
Загинув в районі міста Вугледар Волноваського району Донецької області внаслідок атаки FPV-дрона [79].
14490
Ферштей Василь Михайлович
(«Фізрук»)
25.11.2000, с. Стриганці. З 2019 року він навчався на спеціальності "Державна безпека" у Національній академії НГУ в Києві. Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, продовжив здобувати освіту на Львівщині. Згодом — місяць навчань у Великій Британії. У вересні 2023 року Василь Ферштей став командиром взводу розвідки 14 штурмової бригади. 8 жовтня 2023 року воїн поїхав у зону бойових дій на Запоріжжя.
11 грудня 1989, с. Дубові Махаринці Хмільницького району Вінницької області. Закінчив школу в рідному селі, далі вступив в залізничне училище, працював на станції Козятин–1. Був дуже вмілим майстром по дереву. 25 серпня 2023 року, був призваний на військову службу. Стрілець–помічник гранатометника 3–го десантно–штурмового відділуння, 3–го десантно–штурмового взводу, 6–ї десантно–штурмової роти, 2–го десантно–штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[81].
Загинув поблизу населеного пункту Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області, отримавши поранення несумісне з життям. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[77].
14502
Данилів Роман
с. Труханів, Сколівської громади. Матрос, снайпер, стрілець І штурмового відділення ІІІ взводу десантно- штурмової роти однієї з в/ч ЗСУ.
Загинув 14 жовтня поблизу села Кринки на Херсонщині під час виконання бойового завдання [82].
14503
Боровець Роман («Добриня»)
29 років, с. Великі Межирічі Рівненської області. авчався у місцевій школі. Потім здобув фах психолога у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка. Проте працювати за фахом не захотів. Став будівельником. Захоплювався спортом, зокрема футболом. Одружився та очікував з коханою на сина, однак у 2021 році вагітна дружина померла. Відтоді життя чоловіка сильно змінилося. З початком повномасштабної війни він пішов добровольцем на фронт, оскільки хотів, щоб Україна була вільною та мирною. Приєднався до лав 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, став командиром взводу. Брав участь в обороні села Павлівка та боях за місто Вугледар на Донеччині. Наприкінці липня 2023 року був переведений на Куп’янський напрямок Харківщині, а згодом опинився на Луганщині.
Загинув під час штурму ворожих позицій біля села Райгородка на Луганщині. Поховали Романа біля дружини та сина в селі Великі Межирічі [83]
14504
Нікітін Сергій Миколайович («Бухгалтер»)
42 роки, м. Вінниця. Здобув фахову освіту за спеціальністю «Прикладна механіка» у Вінницькому професійно-технічному училищі. В цивільному житті працював будівельником. Останнє місце роботи – будівництво приватної школи в Києві. Під час повномасштабної війни, у лютому 2023 року, чоловік добровільно мобілізувався до лав захисників. Службу проходив у 77-ій окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ. Пройшов навчання у Британії. Згодом воював на посаді стрільця-снайпера взводу снайперів.
За нещасливим збігом обставин у день смерті Олександра його брат, Станіслав Дейна, отримав важкі поранення. Чоловік втратив ногу, отримав переломи та контузію ока з потраплянням уламка [85].
14506
Кавінський Андрій
м. Калуш. Був старшим стрільцем-оператором 1-го штурмового відділення десантно-штурмового взводу. Старший сержант.
7 серпня 1992, м. Чернігів. У 2008 році закінчив місцеву середню школу № 28. Навчався у Державному професійно-технологічний ліцеї деревообробної промисловості за напрямом «столяр, виробник художніх виробів з дерева». Працював водієм у «ЮКО», за цим же напрямом — у фірмі «Наша Ряба». Після початку повномасштабної став на захист України. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А1376 на посаді кулеметника.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися з воїном в Чернігові в Катерининській церкві, поховали на кладовищі Яцево.
14520
Полтава Світлана
29 червня 1974, м. Первомайськ Миколаївської області. З 1981 по 1989 роки навчалася у Первомайській школі. З 1982 року — у Вівсяниківській. Після закінчення школи здобула освіту «Швачки-мотористки». У 1995 році одружилася, народила п'ятеро дітей. Працювала соціальною працівницею відділення соціальної допомоги, допомагала одиноким літнім людям по господарству. Потім — на фермі. З 2017 по 2023 роки служила у Збройних силах України за контрактом. На фронті була санітаркою лікувального відділення медичної роти. Витягувала поранених з поля боя та супроводжувала їх до госпіталю.
Загинув на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання. Похований 22 жовтня в рідному селі. 8 грудня 2023 року на фасаді Каракуртського ліцею встановлено меморіальну дошку на його честь[90].
14522
Євстафієв Володимир
13 грудня 1968, с. Жовта Круча Запорізької області. Навчався у Комунальному закладі «Жовтокручанська загальноосвітня школа I—II ступенів». Здобував освіту у Державному навчальному закладі «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей». Проходив військову службу у лавах зенітно-ракетних військ за кордоном. Після повернення на Батьківщину спершу працював зварювальником, а згодом у аграрній сфері. Захоплювався спортом: активно займався атлетичною гімнастикою, протягом останніх років був тренером з вільної боротьби для своєї доньки, що навчається в одному зі спортивних коледжів Львова. Із початком повномасштабного вторгнення рф добровольцем став на захист Батьківщини до лав 15-ї бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади Південного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на південному та східному напрямках фронту.
Залишилися дружина, дві доньки, син, дві онучки та брат[91].
14523
Піцик Олександр
16 березня 1982, м. Калуш Івано-Франківської області. Навчався у Калуському ліцеї № 7, згодом вступив до Калуського ліцею імені Дмитра Бахматюка. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» за освітньою програмою «Комп'ютерна інженерія». Вирізнявся активною громадянською позицією: брав активну участь в акції «Україна без Кучми», подіях під час Помаранчевої революції та Революції Гідності. Усе життя пропрацював у сфері меблевого конструювання та дизайну у Львові, Києві та Одесі. Протягом певного періоду займався підприємницькою діяльністю. Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від загарбників. Боронив державу на південному напрямку у складі 15-ї бригади оперативного призначення імені Богдана Завади НГУ.
1999 р. н., с. Кам'яний Міст Кіровоградської області. Жив у місті Кропивницький. Закінчив Кіровоградське вище професійне училище № 4, де здобув професію верстатника широкого профілю, оператора верстатів з програмним керуванням. Працював на заводі «Червона зірка», а також на Соколівському м'ясокомбінаті. Після призову на строкову службу до ЗСУ відразу підписав контракт. Під час повномасштабного російського вторгнення Валерій воював за Україну в лавах 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Старший солдат. Разом із побратимами виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту[95][96].
Загинув, обороняючи Бахмутський напрямок Донеччини. Біля села Кліщіївка отримав смертельне осколкове поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований у місті Новомиргород на Кіровоградщині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[77].
15 травня 1989, м. Хмельницький. Навчався у школі №9. Пройшов строкову службу, потім закінчив військову академію в місті Одесі. Став офіцером та розпочав службу в ССО. Брав участь в АТО з 2014 року. Виконував складні задачі на небезпечних ділянках фронту. Обіймав посаду командира групи спецпризначення у 8-му полку ССО.
Загинув біля села Вербове Запорізької області. Похований на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове в Хмельницькому. Залишилися мама, дружина і син [97]
14527
Чернишова Юлія Олександрівна
24 грудня 1990, с. Сари Гадяцької громади. Після закінчення місцевої школи навчалася у Київському міському медичному коледжі. Працювала медичною сестрою в центральній поліклініці Міністерства внутрішніх справ. У липні 2020 року була призвана на військову службу за контрактом. Сержантка, санітарна інструкторка евакуаційного відділення медичної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка. Була нагороджена відзнакою «За заслуги». Перебувала у гарячих точках та допомагала рятувати життя побратимів.
Загинула в районі смт Борова Ізюмського району Харківської області внаслідок ворожого авіаудару. Вдома у Юлії залишилися батьки, два сини та донька [98].
14528
Коваленко Олександр Олексійович
28 липня 1982, м. Фастів. В 1999 році закінчив міську школу №9. Після закінчення залізничного училища працював машиністом моторвагонного депо у Фастові, став професіоналом своєї справи. У лютому 2014 року був відзначений державною нагородою “Почесний залізничник”, за попередження залізничної катастрофи під час роботи ДРГ на залізних коліях, які відбувались в період Революції Гідності. З початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Вступив до 208 окремого Батальйону Територіальної оборони, пізніше потрапив до стрілецької роти військової частини. За цей час був двічі нагороджений – медаллю “Незламним героям України у російсько-українській війні” та медаллю “За оборону рідної держави”. Вже в період воєнного стану закінчив Український державний університет залізничного транспорту, здобувши вищу світу.
47 років, с. Нагуєвичі. Закінчив Київську академію МВС. Певний час працював у пожежно-рятувальній частині в Дрогобичі, а згодом — у Дрогобицькій виправній колонії. Також їздив на заробітки за кордон. На початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну та пішов у військкомат, щоб долучитися до захисту України.
Загинув внаслідок російського артилерійського обстрілу поблизу села Кринки, Херсонської області [82].
14538
Коваль Мирослав Олександрович
51 рік, м. Нововолинськ Волинської області. Здобув фах фрезерувальника у Нововолинському СПТУ-11. У 1992-му одружився та переїхав з дружиною до Білорусі. Певний час працював формувальником на Брестському заводі залізобетонних конструкцій. Але наприкінці того ж року подружжя повернулося на Батьківщину. Працював у різних сферах до 1995-го, а тоді приєднався до лав МВС. Там пропрацював більше 20 років, брав участь в АТО та вийшов на пенсію за вислугою років. 23 березня 2023 року, знову став на захист своєї країни від окупантів. Приєднався до 100-ої окремої бригади територіальної оборони (в/ч А7063). Був водієм стрілецького відділення. Спочатку ніс службу на Волині, а згодом вирушив на Лиманський напрямок Донеччини.
Загинув в бою біля села Торське на Донеччині. Життя захисника обірвала куля ворожого снайпера. Похований в селі Скиби на Волині, де він жив із родиною. У місті Любомль Волинської області загиблому встановили меморіальну дошку [102].
14539
Білий Михайло Васильович
26 квітня 1975, с. Старі Кути. Був офіцером резерву 66 окремої механізованої бригади. Військовослужбовця призвали на службу 8 травня 2022 року.
З 16 жовтня 2023 року вважався безвісти зниклим. Однак, при проведенні упізнання тіл, отриманих в результаті пошуку, тіло невідомого військовослужбовця ЗСУ було ідентифіковано. Загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Макіівка, Луганської област. Ідентифікований в травні 2024 [103]
14540
Гелетій Михайло
1989, м. Калуш. Служив стрільцем-санітаром єгерського батальйону
Загинув на Луганщині внаслідок мінно-вибухової травми [86]
14541
Стринжа Віктор
4 лютого 1968, АР Крим. У 1971 році разом із сім’єю переїхав у Бурштин. Жив у селі Старий Мартинів. Закінчив Бурштинську школу № 2, згодом — середнє професійно-технічне училище № 6 у Калуші. Працював на Бурштинській ТЕС. У 1990 році одружився, у шлюбі народився син Олег. У 1994 році звільнився зі станції та працював за кордоном. З 2015 до 2016 року головний сержант військової розвідки брав участь в АТО, де був командиром відділення. Має нагороди за участь в антитерористичній операції. У 2023 році був мобілізований у військову частину, служив на посаді стрільця-помічника гранатометника.
Народився 4 січня 1999 року у Вінниці. Після закінчення третьої міської загальноосвітньої школи, вступив до Вінницького національного аграрного університету на факультет економіки та підприємництва. Його бойовою родиною стала 15-та бригада оперативного призначення Національної гвардії України, що згодом отримала назву «Кара-Даг». У Миколи був позивний — «Хаскі». Молодий воїн знищував ворога на Запорізькому напрямку: від Оріхова до Мелітополя. Захиснику назавжди 24 роки… Із війни на нього чекали мама, тато та брат.
5 жовтня 1991, с. Підзамче Радивилівської громади Рівненської області. 9 травня 2022 року був призваний до Збройних Сил України другим відділом Дубенського РТЦК та СП. Молодший сержант, командир десантно-штурмового відділення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[105][106].
Загинув у тяжких боях під Бахмутом на Донеччині. Вважався зниклим безвісти два місяці. Похований 15 грудня 2023 року в рідному селі[107]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[108].
Загинув від мінно-вибухової травми в районі с. Райгородка Сватівського району Луганщини[109]
14554
Спасиба Олег
(«Веселий»)
22 жовтня 1989, с. Германівка Обухівського району Київської області. У червні 2007 року закінчив навчання в місцевій школі, після цього отримав технічну та вищу освіту. З серпня 2017 року Олег працював інспектором КП ОМР "Обухівська міська варта". А в 2019 року він був прийнятий на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України Міністерства юстиції України до державної установи "Київський слідчий ізолятор". Під час служби був нагороджений відзнаками за сумлінне і якісне виконання своїх службових обов'язків, а також за мужність, самовідданість та прагнення примножувати свій внесок в розвиток ДКВС України. 16 липня 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Під час служби отримав посаду командира відділення легендарних "Вовків Да Вінчі" 67 ОМБр 27 стрілецького батальйону 3-ї роти.
10 липня 1996, Кострин. Мобілізований 2 грудня 2022 Удгородським ТЦК та СМ. Старший солдат, навідник-оператор 1 десентно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового зводу 2 десантної-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А2582.
Загинув в районі села Вербове Пологівського району Запорізької області [114].
24561
Сова Василь Володимирович
17 квітня 1998, с. Польове Сосницького району. 2015 року закінчив школу в селі Жовтневе (нині Покровське), здобувши повну середню освіту. Проживав у селі Слобідка з мамою, вітчимом та молодшим братом. Солдат, навідник відділення. Працював у ДП «Зернятко» робітником. Призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період 4 січня 2023 року Корюківським РТЦК та СП Чернігівської області. Служив на посаді навідника 4 десантно-штурмового відділення З десантно-штурмового взводу 10 десантно-штурмової роти З десантно-штурмового батальйону військової частини А2582.
20 серпня 1990, м. Козова, Тернопільська область. Інспектор спецпідрозділу TacTeam Управління патрульної поліції у Львівській області[118]. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за фахом «історик-археолог», також здобув юридичну освіту. Був майстром спорту України з хортингу та активним учасником марафонів у Львові. З перших днів повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання із оборони та звільнення Київщини. Згодом боровся із російськими окупантами на території Миколаївської та Херсонської областей. Наприкінці 2022 року боронив державу на східному напрямку фронту.
Повертаючись з бойових позицій під Кремінною, потрапив під ворожий артилерійський обстріл і отримав поранення не сумісні з життям. Похорон відбувся 23 жовтня у Львові [78].
11 листопада 1990, м. Прилуки Чернігівської області. Здобув освіту у Прилуцькому гідромеліоративному технікумі, згодом вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України. У 2018 році переїхав до Львова, де зустрів майбутню дружину. У мирний час працював спершу керівником магазинів «ROZETKA», потім створював україномовний контент на платформах «Twitch» і «YouTube». Добровільно став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання на території Харківської та Донецької областей у складі 3-ї ОШБр.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 29 жовтня в Арцизі[122].
14573
Стрішко Михайло Михайлович
15 січня 1985, 38 років. У 2002 році закінчив Черкаський коледж економіки та управління. Не маючи військового досвіду та керуючись своєю громадянською позицією, з перших днів повномасштабної війни звернувся до місцевого ТЦК та був призваний до лав Державної прикордонної служби України. Проходив службу в підрозділах Чернігівського прикордонного загону, сержант.
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу вогневих позицій в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області. Залишилася дружина та двоє дітей [123].
14574
Тимошенко Володимир
25 листопада 1967, 55 років, м. Світловодськ Кіровоградської області. Після навчання в школі вступив до Кіровоградського машинобудівного технікуму, по закінченню якого працював майстром на заводі. Отримав військовий досвід під час строкової служби. Останні роки працював на підприємствах майстром з холодильного обладнання. У листопаді 2022 року був мобілізований до ЗСУ. Служив гранатометником, сержант.
5 червня 1982. Закінчив факультет декоративно-прикладного мистецтва в Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Закінчивши університет, влаштувався працювати на круїзний лайнер. Пройшов необхідні підготовчі курси в Одесі й вирушив у свою першу шестимісячну подорож у країни Скандинавії. 5 років подорожвав по світу працюючи на круїзних лайнераї. Учасник Революції Гідності. Разом з братами Василем та Петром Сказківими (гурт "Петровичі") написав гімн Майдану. Після Яворівського полігону служив спочатку артилеристом, але згодом перевівся у 36-ту бригаду морської піхоти. У 2023 році проходив навчання у Військовій академії в Одесі. Командир десантно-штурмового взводу.
Загинув на Херсонщині. О 10:00 отримав поранення уламком у лівий бік живота. До 20:00 дзвонив і просив евакуації, але побратимом не вдалося його витягнути. Похований 29 жовтня 2023 року на Алеї героїв у Чукалівці [126][127]
14577
Писаренко Сергій
(«Полтава»)
Медаль «За військову службу Україні»
51 рік, м. Полтава. Закінчив Полтавський технікум м'ясної промисловості. В цивільному житті працював за кордоном водієм-далекобійником. Служив у кулеметному взводі 5-ї окремої штурмової бригади. Воював на Донецькому напрямку. У березні 2023-го був тяжко поранений. Довго лікувався, переніс близько 40 операцій та ампутацію нижньої кінцівки. Незважаючи на це, чекав протезування для того, щоб повернутись у стрій і продовжити захищати Україну.
Помер у Львівському шпиталі. Залишились дружина, двоє дітей та онук [128]
14578
Носач Олександр Павлович
3 січня 1974, м. Одеса. У Кропивницький він переїхав з батьками. Мобілізований в вересні 2022. Служив на посаді стрільця першого стрілецького відділення.
Загинув 19 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Красногорівка на Авдіївському напрямку Донецької області. З цього часу вважався зниклим безвісти. Похорон відбувся 19 лютого 2024 [131].
14590
Діденко Анатолій
27 вересня 1993, м. Кілія Одеської області. У 2014-2016 роках працював у Кілійському відділені поліції. Моблізований в березні 2022 року.
Загинув під час виконання бойвого завдання в районі населеного пункту Кринки на Херсонщині. Похований 24 жовтня у рідному місті.
14591
Голядинець Володимир
(«Камінь»)
18 листопада 1997, м. Володимир Волинської області. У 2017 році закінчив Володимир-Волинський агротехнічний коледж за спеціальністю «Електрична інженерія» та одразу пішов на строкову службу. У 2018 році вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Певний час займався кікбоксингом. Капітан, командир 7-ї роти 3-го батальйону 110ОМБр. За час служби отримав відзнаки: «За оборону рідної держави», «За оборону Авдіївки», «Знак пошани» та «За оборону України».
Загинув в Авдіївці. Під час евакуації поранених побратимів отримав смертельні поранення внаслідок ворожого танкового обстрілу. У свої останні хвилини прикрив собою товариша, чим врятував йому життя. Похований офіцер у рідному місті на Федорівському кладовищі. Залишилися мама, вітчим і брат (обоє також військовослужбовці), сестра, бабуся та наречена. [132]
21 вересня 1985, м. Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №1, потім Рівненський економіко-гуманітарний інститут, де здобув спеціальність “Програмування”. Працював у IT-компанії “GlobalLogiс”. На момент повномасштабного вторгнення проживав з родиною в Києві. Добровільно став на захист Києва. Долучився до 47ОМБр. Пройшов бої на Запорізькому напрямку в рамках літнього контранаступу та брав участь в жорстоких боях за Авдіїівку. Солдат
Загинув в бою на Авдіїському напрямку. Похорон відбувся 10 серпня 2024, оскільки довгий час тривало повернення тіла та ДНК-експертиза. Залишилися дружина, мама, сестра та бабуся [134].
44 роки, м. Балаклія Харківської області. Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Далі присвятив своє життя військовій службі. Захищав Україну в зоні АТО/ООС, а після 24 лютого 2022 року обіймав посаду начальника відділу забезпечення спеціальних військ озброєння логістики ОК «Захід». Полковник
Виконуючи бойові завдання біля села Розівка Запорізької області, отримав смертельні поранення внаслідок ворожої атаки з БПЛА. Похований на кладовищі «Нове» в Рівному, де він мешкав із родиною. Залишилися мама, дружина, діти, сестра. У місті Балаклія перейменували вулицю на честь Володимира Целуйка [135].
14598
Згривець Дмитро
6 вересня 1995, м. Кропивницький. Закінчив загальноосвітню школу № 1, навчався у Кропивницькому фаховому коледжі харчування та торгівлі, де отримав спеціальність кухаря. Перед тим як став на захист рідної країни, працював у супермаркеті. Призваний до лав ЗСУ у листопаді 2022 року. Навчання проходив у Горішніх Плавнях, тоді – в Баштанці. Матрос
Загинув поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області. Залишилися батьки, дружина та син [124][136]
14599
Кудин Олександр Григорович
22 листопада 1986, с. Сатанівка. З 1993 по 2004 рік провів свої шкільні роки в Сатанівській школі. Після закінчення навчання здобув спеціальність водія. Працював на пилорамі, на Уманському пивзаводі, займався ремонтом автомобілів. Окрім цього, працював у Монастирищенському лісництві. У липні 2022 року долучився до лав ЗСУ. Стрілець-снайпер 137-го окремого батальйону, 35-ї окремої бригади морської піхоти, матрос
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки Херсонської області. Залишився батько та сестри [137][138].
14600
Кириченко Олександр
31 жовтня 1989. Працював водієм на різних підприємствах. У 2017 році підписав контракт та весь цей час перебував на службі у найгарячіших точках. Був старшим солдатом, водієм автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини А4242.
Загинув на Запорізькому напрямку внаслідок нанесення росіянами удару ударним БпЛА типу Shahed. Залишилися вагітна дружина, син та мати. Похований селі Перемишель на місцевому кладовищі [139]
5 жовтня 1976, м. Ковель. Строкову службу проходив у 1994—1996 роках у Криму. У вересні 2023 року мобілізований до ЗСУ. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Загинув під час виконання бойового завдання, на Харківщині від пострілу снайпера [143]
14604
Кузьменко Костянтин
26.08.1997, м. Житомир. Середню освіту здобув у Житомирському екологічному ліцеї №24. Вступив до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, навчався на кафедрі радіоелектроніки. Займався гирьовим спортом, був кандидатом в майстри спорту, мав відзнаки і нагороди. Після третього курсу перевівся до Державного університету «Житомирська політехніка» на факультет інженерно-комп'ютерних технологій. На п'ятому курсі за програмою обміну студентами був направлений на навчання в Туреччину, де виявив глибокі знання й успішно опанував нові. Працював в рідному Університеті, паралельно працював інженером на приватному підприємстві. Як офіцер запасу був мобілізований до лав ЗСУ в червні 2023 року.
Молодший лейтенант, мужньо виконавши військовий обов'язок, загинув у Запорізькій області 20 жовтня 2023 року [144]
14605
Гордійчук Євген
(«Джаконда»)
25 грудня 1999, с. Лукачани Чернівецької області. У 2018-му закінчив Кельменецький професійний ліцей та здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів. У 2019-2020 роках проходив строкову службу в ДПСУ. У 2021-2022 роках навчався в коледжі «COSINUS» польському місті Лодзь і працював у компанії «S.I.C». У перші дні повномасштабної війни чоловік повернувся з Польщі на Батьківщину та вже наступного дня, 28 лютого 2022 року, приєднався до ТРО Макарівського району Київщини. Допомагав вивозити українців з окупації. А вже 25 квітня мобілізувався до ЗСУ. Службу проходив у 5-ій окремій штурмовій бригаді на посаді навідника роти вогневої підтримки.
Загинув 20 жовтня 2023 року біля села Кліщіївка, що під Бахмутом на Донеччині. Під час виконання спецзавдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований на Лісовому цвинтарі в Києві [145].
Загинув у місті Вугледар Волноваського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу позицій [146].
14607
Воліков Сергій
(«Воля»)
26 жовтня 1997, с. Августинівка Запорізької області. Після закінчення загальноосвітньої школи працював токарем. У перші дні повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ. Служив у 43-ій окремій механізованій бригаді на посаді навідника кулеметного відділення кулеметного взводу механізованого батальйону. Проходив навчання в Англії та Польщі. Сумлінно виконував бойові завдання й до кінця був відданий присязі.
Загинув внаслідок ворожого артобстрілу поблизу села Макіївка Луганської області. Залишились мама, сестра та племінники-двійнята. Похований в рідному селі [147]
5 листопада 1987, с. Пилипівка. Повну середню освіту успішно здобув у ЗОШ №27. Після закінчення школи вступив до Державного університету «Житомирська політехніка». Закінчивши третій курс, працевлаштувався. Служив навідником-оператором розвідувального відділення військової частини А0409.
Загинув у бою, внаслідок танкового обстрілу, по взводному опорному пункту противником зі сторони збройних сил російської федерації у районі н.п. Васюківка Бахмутського району Донецької області. Похорон відбувся 26 жовтня в місті Житомир [148].
14.07.2005, с. Постолівка Тернопільської області. Був солдатом, стрільцем 2 аеромобільного відділення, 1 аеромобільного взводу, 9 аеромобільної роти, 3 аеромобільного батальйону.
Загинув в результаті мінометно-артилерійського обстрілу, у Запорізькій області [149].
14617
Фещенко Сергій Миколайович («Жак»)
40 років, с. Новоселиця. Після закінчення школи здобув професію столяра у Ватутінському професійно-технічному училищі. Працював будівельником у Києві. 22 грудня 2022 року чоловік приєднався до Збройних Сил України. Став бійцем 67-ї окремої механізованої бригади. Служив в зенітному ракетно-артилерійському дивізіоні, старший солдат.
Загинув біля селища Діброва на Луганщині. Похований в місті Шпола на Черкащині. Залишилися батько, дружина, син, донька, брат і сестра [150]
14618
Міщук Микола Сергійович
15 грудня 1999, с. Будераж. У 2015 році він закінчив Повчанську школу і пішов навчатися до Радивилівського професійного ліцею на муляра-штукатура. Після закінчення навчання працював на сезонних роботах у Польщі. Мобілізований 27 червня 2023 року. Одним із найкращих пройшов тестування та потрапив на навчання військовій справі за кордоном
20 квітня 1993, с. Ставки, Вінницької області. З 2017 і до початку повномасштабного вторгнення був учасником війни на сході України, з початком повномасштабного вторгнення продовжив обороняти Україну у лавах 30 ОМБр. Служив у 2-му механізованому взводі 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону, старший солдат.
Загинув біля села Григорівка в Донецькій області [154].
14627
Віттман Рудольф
27 років, Арад, Румунія. Був трансильванським угорцем. Він закінчив єдину угорськомовну середню школу в Арадському повіті. Близько п'яти років провів у Французькому іноземному легіоні. Прибув до нашої країни добровольцем і воював у найважчих фронтових умовах у складі Іноземного легіону. У нашій країні Рудольф зустрів дівчину Іванну та закохався у неї.
11 серпня 1987, с. Сальник. Після закінчення місцевої школи навчався на зварювальника в ПТУ №21 м.Калинівка. До війни працював на одному з приватних підприємств Вінниччини. До війська був мобілізований 1 серпня 2023 року.
Загинув захисник 23 жовтня, але лише в листопаді побратимам вдалося забрати його тіло. залишилися батько та брат. Похований у Сальнику [159].
14637
Смук Надія Дмитрівна
40 років, с. Василів, Чернівецька область. У 2002 завершила Чернівецький педагогічний коледж імені Юрія Федьковича. Певний час жила і працювала у Варшаві, де була учасницею Клубу українських жінок. Під час пандемії коронавірусу повернулась в Україну, працювала репетиторкою польської мови, а також була вчителькою у школі в Кулівцях. Після початку повномасштабної війни займалась волонтерством, а у липні 2022 року вступила в ЗСУ. Була старшою солдаткою військової частини А4699.
Загинув в районі села Вербове Пологівського району Запорізької області.[163]
14640
Журибіда Андрій Петрович
(«Журба»)
28 листопада 1999, м. Шепетівка Хмельницької області. В цивільному житті був талановитим кухарем, готував в різних ресторанах Києва. Долучився до лав 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був стрільцем штурмового відділення роти «Гонор», що в складі 1-го батальйону «Вовки Да Вінчі».
Загинув поблизу села Синьківка Куп'янського району Харківщини. Під час виконання бойового завдання отримав поранення та продовжував вести бій за ту ділянку. Але ворожа атака з безпілотників обірвала його життя. Залишилися мама, молодший брат, дружина [164].
8 жовтня 2000, м. Кропивницький. Мав професію електроенергетика та електромеханіка. Молодший сержант НГУ. З початку повномасштабного вторгнення воював на Харківському напрямку. Півроку був на Бахмутському напрямку, потім – на Запорізькому. Служив на посаді начальника групи радіозв’язку
Загинув біля села Роботине Запорізької області. Окупанти поцілили в автомобіль протитанковою ракетою. Михайло отримав поранення без шансів на життя [165][129][166].
47 років,мешкав у Вінніці.Дмитро Гоголь із початком повномасштабного російського вторгнення вступив до Медичного Добровольчого Батальйону «Госпітальєри». Дмитро працював з екіпажем поблизу Кремінної. Усі ротації відбув на самому нулі.У цивільному житті був професійним пауерліфтером та тренером, переможцем міжнародних змагань.
Загинув на східному напрямку війни. Йому було лише 47 років…
14650
Хантіль Олександр Володимирович («Лящ/Хан»)
36 років, с. Замістя Чернігівської області. Мав середню освіту. Жив у Києві. Працював охоронником. Зустрів своє кохання та планував одружитися наприкінці 2023 року. На військову службу чоловіка призвали 11 липня 2023-го. Він служив у 35-ій окремій бригаді морської піхоти ВМС ЗСУ. Був стрільцем-санітаром. Боронив Донеччину, Миколаївщину й Херсонщину.
22 жовтня 1986, м. Кропивиницький. Навчався в загальноосвітній школі № 30. Захоплювався туризмом, любив подорожувати, займався важкою атлетикою. Свою майбутню інженерну спеціальність отримав у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. Пройшов військову строкову службу. Працював на олійно-екстракційному заводі машиністом навантажувально-розвантажувальних зернових машин. У грудні 2022 року долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді радіотелефоніста-електрика десантно-штурмової роти, солдат.
Загинув поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Залишилися мама, дружина та син [124]
14652
Пашкевич Олексій
12 лютого 1983, м. Кропивницький. Закінчив загальноосвітню школу № 11. З дитинства захоплювався історією та мріяв бути авіатором. У 2000 році здійснив свою мрію - вступив до Льотної академії Національного авіаційного університету. Після її закінчення залишився працювати у виші. Працював на авіаційно-технічній базі льотної академії інженером з технічного обслуговування повітряних суден і аеродрому. У серпні 2022 року долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді командира десантно-штурмової роти, лейтенант.
16 грудня 1986. Атестат про середню освіту здобув у 32-й міській школі. Потім закінчив ДНЗ «Центр професійно-технічної освіти № 1» за спеціальністю слюсар-механік. Працював на будівництві. А у вільний від роботи час захоплювався комп'ютерною технікою. Став до лав Збройних сил України у червні 2023 року. Служив у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади ім. кошового отамана К. Гордієнка (в/ч А 1736). Військовий учасник бойових дій на Харківському напрямку. У воїна залишилася мама та брат.
9 квітня 2002, с. Назавизів Надвірнянського району Івано-Франківської області. Служив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував службові обов'язки на багатьох напрямках [170].
Загинув поблизу населенего пункту Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області. Похований 1 листопада 2023 року в рідному селі[171]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) [77].
19 вересня 2002, с. Тухля Славської громади Львівської області. До війни працював на залізниці та коли розпочалася повномасштабна війна пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив у роті снайперів 80-ої окремої десантно-штурмової бригади[172][173][174]. 24 серпня 2023 року нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» [175].
17 листопада 1990 року, м. Львів. Навчався у Ліцеї №94 Львівської міської ради. У 2008 році здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів III-го розряду» у Вищому професійному училищі №29 міста Львова. У мирний час обіймав посаду експедитора у філії «Львів-Молоко» Приватного акціонерного товариства «Тернопільський молокозавод». Згодом працював менеджером-експедитором у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Мегафрукт».Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації активно займався волонтерською діяльністю і допомагав у забезпеченні порядку у своєму місті. У січні 2023 року став на захист Батьківщини до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Солдат, номер обслуги 1 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 10 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади (в/ч А0284). Виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.
Загинув при виконанні бойового завдання за призначенням внаслідок мінометного обстрілу, обстрілу зі ствольної артилерії поблизу населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.
Похорон відбувся 11 листопада на Личаківському цвинтарі. Похований поруч з невідомим солдатом [176] Залишилися дружина та брат.
37 років, с. Зятківці Вінницької області. Здобув середню освіту. В мирному житті їздив на роботу за кордон. Із перших днів повномасштабного вторгнення вступив до територіальної оборони Гайсинської громади. Згодом був призваний на військову службу. Обіймав посаду кулеметника 22-ї окремої механізованої бригади. Виконував завдання на Донецькому напрямку. Отримав поранення. Неодноразово рятував життя побратимів, ризикуючи своїм.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Кліщіївка Донецької області. Він разом із своїм товаришем Іллею прикривали побратимів, які виходили з ворожих позицій. Обоє загинули. Похований в селі Зятківці [177].
14668
Вінніченко Ілля Іванович
2 серпня 1988, с. Крутогорб, Гайсинський район, Вінницька область. 25 січня 2023 року був мобілізований у лави ЗСУ. Проходив навчання за кордоном. Солдат механізованого батальйону 22ОМБр.
23 березня 1995, м. Бердичів. Навчався у 12-й школі, після закінчення навчання вирішив пов’язати себе з будівництвом. Його спеціалізацією були внутрішні будівельні роботи. Свою справу молодий чоловік любив, знався на ній, і ці його якості приносили радість та втіху людям, які прагнули оточити себе сучасністю, надійністю, комфортом, затишком. Наприкінці грудня 2022-го був мобілізований. За оцінкою керівництва частини, служив він гідно, чітко виконуючи усі поставлені завдання. Мав заслужений авторитет серед побратимів, був по-справжньому вмотивованим бійцем.
Героїчно загинув в одному з боїв, що точилися на Запорізькому напрямку.
14679
Богдан Ярослав Євгенійович
4 жовтня 1973. Батько азовця Андрія Богдана, котрий зараз у полоні РФ та Анатолія Богдана, котрий зараз на фронті. На початку повномасштабного вторгнення вирішив, що має долучитися до ЗСУ як і його сини.
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня
4 січня 1975, м. Вінниця. Навчався у 22-й школі, після — у політехнічному технікумі. У мирному житті виготовляв меблі. Воював у складі 65-ї окремої механізованої бригади (в/ч А7013). У гранатометному взводі був водієм: евакуйовував поранених, підвозив бійців на позиції тощо.Вінничанина відзначили нагородами: Хрестом Українського козацтва, почесним нагрудним знаком Начальника Генштабу «За досягнення у військовій службі», нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій», численними грамотами та подяками
Загинув Сергій у бою поблизу села Роботине 27 жовтня. Йому було 48 років [182]
14692
Паращук Максим
(«Лунтік»)
28 років, селище Арбузинка Миколаївської області. Навчався в місцевому професійному ліцеї. З 2017 року працював складальником в компанії «БаДМ». Службу ніс у лавах 26-го окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України.
Мельник Ярослав
(«Ідеаліст») Відзнака Президента України «За оборону України»
3 червня 1990, с. Княжолука Івано-Франківської області. В 2007 році закінчив Долинський природничо-математичний ліцей (нині Долинський ліцей "Інтелект"), фізико-математичний профіль. Здобув вищу освіту в Національному університеті "Львівська політехніка". Барикади революції, АТО, найманство в Африці. Один із засновників ДУК "Правий сектор" на Львівщині. У 2014-2015 роках бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції в лавах полку "Азов". За особисту мужність Ярослава Мельника нагороджено відзнакою Президента України "За оборону України". Став кадровим військовослужбовцем. Обіймав посаду командира одного з підрозділів у складі 140-го окремого центру ССО.
30 вересня 1990, м. Івано-Франківськ, але зростав в селі Хотимир. Після 16 років повернувся до рідного міста. Закінчив Івано-Франківське вище професійне училище сервісного обслуговування техніки, де здобув професію електромеханіка. Проходив строкову службу в протиповітряній обороні міста Львів. У професійному житті змінив кілька фахів та відвідав багато країн. Вивчився на водолаза-рятувальника, це і стало його основним місцем роботи. До вторгнення працював на міській рятувальні станції. Під час повномасштабної війни чоловік став бійцем Збройних Сил України. Службу проходив у 78-му окремому десантно-штурмовому полку «Ґерць». Обіймав посаду командира розвідувального відділення розвідувального взводу, молодший сержант.
Загинув поблизу села Вербове Запорізької області. Коли ворог здійснив атаку з дрона, боєць прикрив собою побратимів. Залишилися дружина, син, мати, батько, брат [187].
14696
Дульський Максим Петрович
4 лютого 1987, м. Кропивницький. Долучився до війська в листопаді 2022. Навідника-оператор розвідувального відділення
Народився та зростав у Вінниці.42 роки Навчався у 29-й школі, а потім у ДНЗ «Центр професійно-технічної освіти №1», де здобув спеціальність «Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр».
Пішов на війну. Служив у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади ім. кошового отамана К. Гордієнка (в/ч А 1736).
У ході бою знищив бойову машину піхоти ворога і ліквідував дев’ятьох російських військових. Крім того, надав допомогу двом пораненим побратимам і евакуював їх з поля бою. Повертаючись назад, його автомобіль був уражений із ворожого протитанкового ракетного комплексу. Сядристий А. отримав смертельні поранення[188]. Герой України (23 серпня 2024, посмертно)[189].
Загинув на Луганщині[190]. Бійця поховали 2 листопада в Сокирянах.
14721
Кобзар Вадим
28 років, м. Біляївка Одеської області. Закінчив місцеву школу №1. Потім навчався в Одеському професійному ліцеї морського транспорту. Захоплювався риболовлею та комп’ютерними іграми. Після одруження переїхав до Чернігова. До вторгнення працював продавцем-менеджером на продуктовій оптовій базі. Коли почалася повномасштабна війна, виїхав з міста разом із вагітною дружиною. Після народження доньки родина повернулася до Чернігова, а 27 липня 2022 року чоловік мобілізувався до Збройних Сил України. Службу проходив у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Був командиром саперного відділення. Перебував у найгарячіших точках – Куп'янський напрямок Харківщині, Сватівський – на Луганщині, Бахмут – на Донеччині. Молодший сержант.
Загинув в Донецькій області. Після успішного виконання бойового завдання потрапив разом із побратимами у ворожу засідку та поліг у бою. Посмертно Герой нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня [191]
17 березня 1980, с. Первомайське Приморського краю. Житель с. Бутова Долина. Навчався у Великобагачанській середній школі. Після закінчення школи здобув спеціальність "тракторист" у Красногорівському СПТУ-49. Проходив військову службу у Харківських хімічних військах. Працював спочатку у колгоспі ім.Леніна, пізніше – у Великобагачанському комбікормовому заводі. Перед війною перейшов працювати в СФГ "Меридіан". 21 листопада 2022 року був призваний до ЗСУ. Служив у військовій частині А0409 бригади №30. Був командиром бойової машини та командиром відділення 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
Загинув під час обстрілу в районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області [192][193].
14723
Шевердін Андрій Петрович
(«Бєня»)
1998 р.н. мешканець Чорноморської міської громади. На початку повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до ЗСУ. пізніше пройшов навчання на артилериста.
27 листопада 1995, м. Кам`янське. Упродовж 2011-2015 років навчався у Дніпродзержинському металургійному коледжі. У 2020 році закінчив Дніпровський державний технічний університет, у 2023 році – Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Тривалий час працював на ПрАТ "Камет-Сталь". У лютому 2023 року став до лав ЗСУ.
Осташ Роман Степанович
(«Хав’єр»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
17 березня 1992, с. Воскресинці. Головний сержант. Проходив службу у в/ч А7091, головний сержант 1-го взводу 3-ї стрілецької роти 7-го стрілецького батальйону 65 ОМБр, м. Івано-Франківськ. У 2013-2014 роках пройшов підготовку в армії. Потім працював на Захід-Агро МХП (Воскресинцівський елеватор), а згодом тривалий час підзаробляв на життя за кордоном.
Загинув на схід від населеного пункту Невське Луганської області під час артилерійського обстрілу[200].
14735
Патра Юрій
(«Патрік»)
28 років, с. Струсів Тернопільської області. Там виріс та здобув середню освіту. У 2018 році пройшов строкову військову службу. У 2021-му одружився із коханою Галиною та переїхав до села Лучка рідної області. На початку повномасштабної війни, у березні 2022 року був призваний до Збройних Сил України. Службу проходив у 16-му окремому стрілецькому батальйоні (в/ч А7100) на посаді стрільця. Разом із побратимами боронив Запорізький напрямок.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Левадне Запорізької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований в селі Лучка на Тернопільщині. Вдома на нього чекали дружина Галина та донька Ілона 2023 р.н.[201].
14736
Курильчик Олександр
1986, м. Березне. Cолдат, служив в інженерних військах. Захищав Україну з березня 2023 року.
Помер у госпіталі перебуваючи на військовій службі. Похований у місті Березне[202][151]
14737
Сєріков Олександр Володимирович
(«Гай»)
13.04.1978, 45 років, м. Гайсин. У званні головного сержанта з 02.11.2014 по 04.03.15 року проходив службу у військовій частині А1423. 4.02.23 добровільно долучився до ЗСУ. 27.07.23 року на території Запорізької області отримав осколкове поранення від мінометного обстрілу. Гранатометник 1-го механізованого батальйону військової частини А4699
Загинув неподалік від населеного пункту Красногорівка[203][204].
14738
Шутяк Андрій
5 грудня 1972, 51 рік, м. Львів. Здобув професійно-технічну освіту у фаховому коледжі транспортної інфраструктури Львівської політехніки. З початком повномасштабного вторгнення став на захист держави. Воював у складі 25-го окремого штурмового батальйону 47 окремої механізованої бригади "Маґура" ЗСУ. Воював на кількох напрямках, зокрема на території Запорізької та Донецької областей.
25 квітня 1980, м. Вінниця. Навчався у Вінницькому ліцеї №30 ім. Тараса Шевченка. Згодом здобув фах автослюсаря в училищі №13 Вінниці. Працював у місті за фахом.
Загинув в бою в районі населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області. Похорон відбувся 4 листопада у Чернівцях[212].
14761
Коваль Олег Олександрович («Балта»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»Орден «За мужність» ІІІ ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеня
40 років, м. Балта Одеської області. Закінчив школу №3. У 2001 році був призваний на строкову службу до лав ЗСУ, яку проходив у десантно-штурмовій роті в Криму. У 2016-му брав участь в АТО, де був розвідником. Тоді ж був нагороджений медаллю «За військову службу Україні». 25 лютого 2022 року чоловік повернувся до лав захисників і став бійцем Військово-морських сил ЗСУ. Служив у 137-му батальйоні 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Був бійцем розвідувального взводу. Воював на Миколаївщині, Донеччині та Херсонщині. Неодноразово військовий був відзначений командуванням нагородами, зокрема 2023 року отримав такі: відзнака Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», орден «За мужність» ІІІ ступеня, медалі «За хоробрість в бою» та «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня.
Загинув в районі села Кринки на Херсонщині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу. Залишились мама і двоє дітей [213][214].
14762
Ловар Дмитро
(«Борода»)
51 рік, м. Кіровоград, нині Кропивницький. Згодом родина переїхала до Чернігова. Там він закінчив середню школу і вступив до Чернігівського політехнічного інституту. Але вищу освіту так і не здобув, тому що був призваний на строкову службу. В мирному житті працював інженером з монтажу камінів. Під час повномасштабного вторгнення служив у ССО ЗСУ, сержант.
Загинув під час відбиття атаки ворожої ДРГ в селі Леонівка Чернігівської області. Похований у місті Чернігові на кладовищі «Яцево». Залишились батько, дружина, син, донька та брат [215].
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
_patch.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.png)
