|
Рокитне (селище, Сарненський район)
Роки́тне (колишні назви — Рокитно) — селище в Україні, адміністративний центр Рокитнівської селищної громади Сарненського району Рівненської області. Населення становить 7367 особи (2023)[2] Протягом 1927—1939 років було містом[3]. У селищі Рокитне розташовані залізнична станція Рокитне-Волинське на лінії Коростень — Сарни[4], скляний, каменедробильний заводи, деревообробний комбінат, медичне училище. ГеографіяСелищем тече річка Бунів — права притока Льви. КліматКлімат у селищі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)[5]. Опадів 643 мм на рік[5] Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 31 мм.[5] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 93 мм[5]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 62 мм[5]. Пересічна температура січня — -5,7 °C, липня — 18,6 °C[5]. Річна амплітуда температур становить 24,3 °C[5].
ІсторіяВиникнення Рокитного припадає на час промислового пожвавлення 1880-х років XIX століття, яке пов'язане з розбудовою робітничого містечка навколо склозаводу поблизу станції Охотнікове на землях села Рокитне[6]. До 1922 року село було відоме під назвою Охотнікове, що походило від прізвища власника землі, в якого бельгійський склозаводчик єврейського походження Розенберг у 1888 році купив невелику ділянку кварцових пісків, придатних для скловаріння, і відкрили тут примітивну гуту. Поштовхом до швидкого розвитку села стало спорудження 1898 року заводу і прокладання на початку 1900 року залізничної колії Київ — Ковель. Лінія пройшла через селище, і тут спорудили залізничну станцію Рокитне. Охотникове входило до Кисорицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. За Ризьким мирним договором у 1921 році Охотникове відійшло до Польщі. У 1922 році селище перейменоване на Рокитне, а залізнична станція отримала назву — Рокитне-Волинське. 1 жовтня 1933 року селище було розширене за рахунок приєднання частини території гміни Кісориче з розміщеними на ній казармами Корпусу прикордонної сторожі[7]. У дорадянській українській мові відбувалося випущення звуку Н у словах похідних від топонімів закінчених на -на, -не, -ни, -ний, -но, щоб запобігти збігові приголосних.[8] Згідно з тодішньою парадигмою мало би бути: Роки́тне — роки́тенський — роки́тенщина — роки́тенець. У вересні 1939 року Рокитне в складі Західної України було приєднане до СРСР. Після возз'єднання Західної та Східної України проводились роботи щодо розмежуванню районів і у 1940 році був утворений Рокитнівський район. Почали працювати перші державні органи влади. Головою виконавчого комітету районної Ради депутатів трудящих працював Поляков, головою селищної ради — Зак. Під час німецько-радянської війни Рокитне входило до військової округи «Заграва» регіональної групи УПА-Північ[9]. 11 листопада 1944 року біля селища у засідку УПА потрапила та була розгромлена рота 205-го окремого стрілецького батальйону 16-ї бригади НКВС. Бій тривав близько 3,5 годин. За даними УПА: загинуло 117 солдатів НКВС, а власні втрати склали 4 убитих та 12 поранення[10]. За даними радянської сторони, підрозділ НКВС втратив убитими 26 людей, пораненими 10 і одного зниклим безвісти. Втрати УПА склали 70 людей убитими[11]. У квітні 1986 року селище постраждало від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і належить до третьої категорії населених пунктів, потерпілих від цієї катастрофи. 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», утворена Рокитнівська селищна громада. 17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рокитнівського району, селище увійшло до складу Сарненського району[12]. 26 січня 2024 року, відповідно закону, селище міського типу буде перетворено на селище. Так як селище знаходиться на кордоні з республікою Білорусь. То до повномасштабного вторгення з слів мешканців мешканці ходили в ліс по гриби та ягоди до сябрів. НаселенняСтаном на 1 січня 2019 року населення становить 6704 особи[13]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[14]:
ПромисловістьСтаном на грудень 2002 року в селищі працювало 5 промислових підприємств, 3 будівельні організації, 3 сільськогосподарські, 2 автотранспортні, 2 підприємства зв'язку, 2 комунальні та інші, 85—100 підприємств — приватні. Пріоритетною галуззю промисловості в селищі є скляна промисловість. Серед промислових підприємств відомими за межами України є відкрите акціонерне товариство «Рокитнівський скляний завод», який в 1998 році святкував свій ювілей — 100-річчя з дня заснування. Питома вага продукції цієї галузі в загальному об'ємі промислового виробництва району становить 80-82 %. Нині склозавод — це:
Суттєво наповнює бюджет селища Рокитнівський держлісгосп, який випускає в рік товарної продукції на суму більше 5 млн гривень. Це, в основному, пиловник хвойний і листяний, рубостійкий, стовпи на ДВП, фанера сировинна, дрова паливні, техсировина, тара ящична, заготовки пилені тощо. Значну долю у випуску продукції займають товари народного споживання — дверні і віконні блоки, бетон товарний, ліжка, карнизи, штахетник, дранка штукатурна, консервна продукція. ТзОВ «РВК-М» є виробником товарного бетону та цементних розчинів. Виробництво здійснюється на італійському бетонному заводі фірми « SAMI». Доставка бетону та розчинів проводиться автоміксерами ємністю 5 м.куб. . Бетони РВК-М є надійним, сучасним будівельним матеріалом. Продукція підприємства знаходить ринки збуту, в основному, в Україні, але держлісгосп займається і зовнішньоекономічною діяльністю, що становить майже 16 % реалізованої продукції. Це співпраця з фірмами Австралії, Німеччини, Польщі, Білорусі щодо експортних поставок заготовок пилених, дров технологічних, балансів соснових, живиці та ін. У селищі триває процес приватизації та роздержавлення підприємств. Більше половини з них стали акціонерними товариствами. Славиться рокитнівська земля своєю промисловістю будівельних нерудних матеріалів. На території району працюють 5 щебеневих заводів, серед них ТОВ «Рокитнівський спецкар'єр». Наговіцин Петро Культура і освіта.JPG)
виступає Народний аматорський ансамбль української пісні та Народний академічний хор селища. На території селища діють три релігійні організації: українська православна церква, римсько-католицька та християн віри євангельської. Бібліотеки
Символіка20 травня 1997 року Рокитнівська селищна рада відповідним рішенням затвердила сучасний герб та прапор Рокитного (автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило). Герб — щит скошений зліва, у верхньому синьому полі золоті рушниця та мисливський ріжок, у нижньому золотому полі — зелені вербові віти; щит увінчує срібна міська корона. Прапор — квадратне полотнище; на зеленому тлі — жовта квітка азалії; лінії, що відходять від середини сторін прапора, відсікають білі трикутники. Рушниця і мисливський ріжок символізують давню назву поселення — Охотникове, зелені вербові віти вказують на сучасну назву селища (рокита — верба), синій колір у гербі та білий у прапорі означають річки й озера, якими багатий цей край, а квітка азалії підкреслює своєрідність місцевої флори. Зелений колір — ліси, які оточують селище. Особистості
Примітки
Книги
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
