Походження села Берестя має декілька версій. Одна з головних версій походження села — це те, що в давнину, коли наша місцевість не мала назви, то тут росло дуже багато рослин бересту, саме завдяки йому прославилась ця місцевість і отримала назву «Берестя».[джерело?] Польською мовою згадується як Bereście,[3] російською — як Берестье.[4]
Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «передкризова».[7]
Клімат
Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[8] Опадів 611 мм на рік.[8] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 28 мм.[8] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм.[8] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 61 мм.[8] Пересічна температура січня — -5,5 °C, липня — 18,6 °C.[8] Річна амплітуда температур становить 24,1 °C.[8]
Село Берестя[ком. 1] на російській спеціальній мапі Шуберта 1826—1840 років (рос. дореф.)Берестя[ком. 2] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)Берестя[ком. 3] на німецькій карті 1917 року (нім.)
У 1947 році село Берестя разом з хуторами Антонів та Шепель підпорядковувалося Берестівській сільській раді Дубровицького районуРовенської областіУРСР.[16] Рішенням Дубровицької райради депутатів трудящих від 17 червня 1950 року 4 господарства колгоспу ім. Ворошилова села Берестя були занесені у список «бандпособницьких» і підлягали вивозу за межі УРСР.[17] З 13 липня до 3 серпня 1953 року маршрутна експедиція під керівництвом М. Ломової, обстежуючи Рокитнянський та Дубровицький райони Рівенської області, серед низки інших населених пунктів відвідала Берестя.[18]
Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[19] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 4][21] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 2,81 Кі/км² (137Cs + 134Cs), молока — 3,34 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 0,39 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 127 мбер, з якої: зовнішнього — 37 мбер, загальна від радіонуклідів — 90 мбер (з них Cs — 79 мбер).[22]
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області» увійшло до складу Дубровицької міської громади.[23]
Станом на 1859 рік, у власницькому селі Берестя налічувалося 55 дворів та 558 жителів (339 чоловіків і 219 жінок), з них 552 православних і 6 юдеїв[24]. Наприкінці XIX століття у селі було 136 домів і 726 жителів.[6] За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 990 осіб, з них: 487 чоловіків та 503 жінки; 949 православних.[30] Станом на 1906 рік у селі нараховувалося 148 двори та мешкало 994 особи.[4] Станом на 1906 рік у селі нараховувалося 148 дворів та мешкало 994 особи.[4]
Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 215 будинків та 1400 мешканців, з них: 702 чоловіки та 698 жінок; 1341 православний, 44 юдеї, 14 римо-католиків та 1 євангельський християнин; 701 «тутейший», 639 українців (тогочасною офіційною мовою «русинів»), 44 євреї, 14 поляків та 2 особи іншої національності.[3]
Відповідно до енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР» (1973) населення тоді складало 2609 осіб, було 582 двори[5]. Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2791 особа, з яких 1381 чоловік та 1410 жінок.[26] На кінець 1993 року в селі мешкали 2733 жителі, з них 842 — дітей.[22]
Село входить до виборчого округу № 155.[36] У селі розташована виборча дільниця № 560257.[36] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 2027 осіб.[28]
Культура
У селі працює Берестівський сільський будинок культури на 400 місць.[37] Діє Берестівська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 20 279 книг та яка має 18 місць для читання, 2 особи персоналу, кількість читачів — 745 осіб.[38]
У березні 1991 року в селищі був створений фольклорно-етнографічний колектив «Серпанок». Вже у січні 1992 колектив став переможцем у районному огляді, а також лауреатом обласного конкурсу колядок і щедрівок. У 1995 році у м. Рівне проводився Міжнародний фестиваль «Древлянські джерела». У репертуарі «Серпанку» понад 100 пісень, це в основному місцеві суспільно-побутові поліські пісні, веснянки, стрілецькі, повстанські, жнивацькі, купальські, колядки та щедрівки. У 1997 році колективу присвоєно звання народного.[джерело?]
У селі діє Берестівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[48][49] У 2011 році в ній навчалося 351 учень (із 250 розрахованих) та викладало 39 учителів.[48]
Нещодавно[коли?] було побудовано нову школу, що може вміщати в себе близько 500 осіб.[джерело?]
Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Берестівський дошкільний навчальний заклад „Берізка“»,[50][51] у якому станом на 2011 рік навчалося 60 дітей і працювало 7 учителів та вихователів.[50]
Інфраструктура
У селі наявний сквер площею 800 м².[52] Наявне відділення поштового зв'язку.[53]
Відомі люди
Народилися
Пінчук Руслан Григорович (1988—2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Черняк Андрій Миколайович — український військовослужбовець, ректор Національної академії Служби безпеки України.
↑«Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[20]
Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.
