|
Трипутня
Трипу́тня — село в Україні, у Дубровицькій міській громаді Сарненського району Рівненської області.[2] До 2020 підпорядковувалося Трипутнянській сільській раді.[2] Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області» увійшло до складу Дубровицької міської громади.[3] Населення становить 572 особи (2011).[1] НазваЗа однією версією назва села походить від «трьох путень» (відер), — так в давні часи називали відра. За іншою легендою назва села походить від трьох путів (доріг), один з яких був у сторону с. Дубов'я, другий — на с. Осова, третій — на Дубровицю.[джерело?] Польською мовою згадується як Tryputnia,[4] російською — як Трипутни.[5] ГеографіяПлоща села — 1,07 км².[2] Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «катастрофічна».[6] КліматКлімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[7] Опадів 607 мм на рік.[7] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 28 мм.[7] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 87 мм.[7] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 59 мм.[7] Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,5 °C.[7] Річна амплітуда температур становить 24,1 °C.[7]
Пам'ятки природи
ІсторіяТрипутня на мапах
Село вперше згадується 1654 року.[2] За іншими даними перша згадка про село Трипутня — 1629 рік.(карта Волинського воєводства 1629 року). Поблизу Трипутнів проживав пан Бронз, маєток якому подарував воробинський граф Плятер у 18 ст. Пан Бронз був людиною високоосвіченою і висококультурною, до того ж безмежно закоханий був у навколишню природу. Своє помістя він розмістив поблизу церкви на березі лісового потічка. Поблизу палацу він заклав чудовий парк, в якому висадили до 120 порід дерев і чагарників. Насіння квітів він виписував з багатьох країн Європи, в тому числі і з Голландії тюльпани. А на потічку він вибудував каскад ставків з проточною джерельною водою. Крім коропів пан розводив навіть форель.[джерело?] У 1906 році село входило до складу Бережницької волості Луцького повіту Волинської губернії Російської імперії.[5] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[9][10] Внаслідок Ризького мирного договору у 1921 році Західне Полісся до складу Польської держави. Рівненщину було поділено на 4 повіти: Острозький, Дубенський, Костопільський і Ровенський.[джерело?] У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[11] У 1921 році село входило до складу гміни Бережниця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[4] 1930 року Сарненський повіт приєднаний до складу Волинського воєводства.[12] У 1936 році входило до однойменної громади.[13] В селі була польська школа. Навчання було безплатне. Вивчали Закон Божий, історію, читання, математику, музику, вчили вишивати. Проводилися екскурсії поїздом в село Хіночі та в м. Дубровицю.[джерело?] Поблизу Трипутнів, у лісі розташовувалося польське село Березина. В ньому було 30 хат. Церкви в польському селі не було, тому поляки ходили до костьолу в Дубровицю та Володимирець.[джерело?] В 1939 році село в складі Правобережної України було приєднано до України в складі Радянського Союзу. З початком Німецько-радянської війни Волинь і Полісся перетворились на прифронтову смугу. 28 червня німці захопили м. Рівне. Німецького гарнізону в селі не було. Однак німці, приїжджаючи у темно-зелених мундирах, тримаючи в руках нагайки, разом з поліцаями забирали продовольство(поросята, корови, хліб і т. ін.), ламали жорна, діжки, плуги.[джерело?] Страшна трагедія сталася у 1943 році. В результаті конфлікту між бандерівцями та поляками 7 квітня 1943 року (на Благовіщення) спалили польське село Березину. Вдалося втекти лише декільком полякам. А в суботу 23 квітня 1943 року (на Великдень) поляки та німці розпочали жахливу акцію знищення села Трипутня. Село було взяте у кулеметне кільце, щоб люди не могли втекти. З смолоскипами в руках поляки почали підпалювати хату за хатою. Під дулами кулеметів люди втікали в ліс, ховалися по льохах. Поляками було вбито 78 людей. Після жахливої пожежі люди не мали де жити. Приходилося перебувати по 5-6 сімей в одній хаті .До печі була черга, щоб спекти хліб.[джерело?] У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби в лавах УПА та ОУН.[14] Весною 1943 року польська банда Ліверовського напала на хутори поблизу села і почала здійснювати грабежі мирного населення, проте наразилася на опір кущової боївки самооборони (УПА), яка відбила награбоване.[15] У квітні 1943 року німці з поляками спалили село та вбили близько 60 українців.[16][17] 20 квітня 1943 року німці з поляками повністю спалили село і вбили 90 мирних мешканців.[18] За даними українського націоналістичного підпілля у липні 1943 року більшовики спалили в Трипутнях 10 хат.[19] У серпні того ж року польські більшовицькі партизани спалили живцем 3 мешканців села.[20] Загалом встановлено 49 жителів села, які брали участь у визвольних змаганнях, з них 22 загинуло, 12 було репресовано.[21] 10 січня 1944 року Дубровицю зайняли частини 397 стрілецької дивізії 1 Українського фронту і радянські партизани Бегми. У 1947 році село Трипутня разом з хутором Гора підпорядковувалося Трипутнянській сільській раді Дубровицького району Ровенської області УРСР.[22] Після війни у вересні 1949 року в Трипутні було створено колгосп «Нове життя».[джерело?] Рішенням Дубровицької райради депутатів трудящих від 17 червня 1950 року 7 господарств колгоспу «Нове життя» села Трипутня були занесені у список «бандпособницьких» і підлягали вивозу за межі УРСР[23]. 11 грудня 1950 року колгосп «Нове життя» був об'єднаний з колгоспом ім. Молотова села Грані. 9 жовтня 1957 року колгосп ім. Молотова був перейменований у колгосп «Україна». 20 лютого 1958 року до колгоспу «Україна» був приєднаний колгосп ім. Чапаєва села Кривиця, до якого входили села: Кривиця, Літвиця, Залі шани. В 1960 році колгосп «Україна» був перетворений на підсобне лісове господарство ліспромгоспу Домбровицького району. З квітня 1966 року був створений радгосп «Трипутнянський». З 1996 року створено КСП «Трипутнянський». З січня 2000 року СВК «Трипутнянський».[джерело?] Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[24] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 3][26] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 2,65 Кі/км² (137Cs + 134Cs), молока — 6,65 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 0,56 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 195 мбер, з якої: зовнішнього — 34 мбер, загальна від радіонуклідів — 161 мбер (з них Cs — 150 мбер).[27] Відомі люди
Населення
Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 572 особи.[1] Густота населення — 612,15 особи/км².[2] Станом на 1906 рік у селі було 74 двори та мешкало 453 особи.[5] Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 109 будинків та 607 мешканців, з них: 298 чоловіків та 309 жінок; 558 православних, 44 юдеї та 5 римо-католиків; 560 українців, 42 євреї та 5 поляків.[4] Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 646 осіб, з яких 300 чоловіків та 346 жінок.[28] На кінець 1993 року в селі мешкало 632 жителів, з них 166 — дітей.[27] За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 649 осіб.[29] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[31]
Вікова і статева структураСтруктура жителів села за віком і статтю (станом на 2011 рік):[32]
Соціально-економічні показники
ПолітикаОргани владиДо 2020 року місцеві органи влади представлені Трипутнянською сільською радою.[2] ВибориСело входить до виборчого округу № 155.[36] У селі розташована виборча дільниця № 560290.[36] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 421 особа.[1] КультураУ селі працює Трипутнянський сільський будинок культури на 280 місць.[37] Діє Трипутнянська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 26 069 книг та яка має 8 місць для читання, 2 особи персоналу, кількість читачів — 667 осіб.[38] Історія бібліотеки
Бібліотеку в селі Трипутня було засновано 1954 рік. Літератури на той час було дуже мало, а бажаючих прочитати книги було багато. В селі Трипутня створювалися хати — читання, де збиралася група людей для, яких були організовані голосні читання. У квітні 1958 року направлена в с. Трипутня спеціаліст бібліотечної справи Осовська Є. М. Осовська Є. М. пропрацювала 27 років. В 1984 році пішла на заслужений відпочинок. Кількість читачів у 1958 році в бібліотеці с. Трипутня 830 з них дітей — 350. Книгозабезпеченість на одного читача була малою. Надходження літератури з кожним роком зростала. В 1966 році бібліотекарю с. Трипутня було присвоєно звання відмінної роботи, нагороджено дипломом. Народилася Євгенія Марківна в 1938 році в с. Турбівка, Попелянський р — н., Житомирська обл. Закінчила Дубенський культосвітній технікум 1956—1958 рр. Під час роботи бібліотекарем була нагороджена медаллю за доблесну працю до 100-річчя з Дня народження Леніна — 1970 році. У 1984 році бібліотекарем с. Трипутня працювала Стасюк Марія Василівна та Тимчишина Віра Федорівна. В 1987 році бібліотекарем с. Трипутня працювала Разкевич Любов Іванівна. До 1988 року бібліотека знаходилась в старому приміщенні. 1988 році бібліотеку було перенесено в нове приміщення Будинку культури. У 1998 році бібліотеку прийняла Самко Жанна Володимирівна, яка працює до цього часу. В 2002 році сільську і шкільну бібліотеки було об'єднано в публічно– шкільну. Більш детальна інформація Трипутнянська публічна — шкільна бібліотека ОсвітаУ селі діє Трипутнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[39] У 2011 році в ній навчалося 110 учнів (із 216 розрахованих) та викладало 18 учителів.[39] Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Трипутнянський дошкільний навчальний заклад „Чебурашка“», у якому станом на 2011 рік навчалося 17 дітей і працювало 3 учителі та вихователі.[40] ІнфраструктураНаявне відділення поштового зв'язку.[41] Ветерани Другої світової війниПодик Федір ІвановичНародився 12 травня 1911 року в селі Трипутня Дубровицького району Ровненської області, був одружений з Подик Антоніною Дмитрівною 1914 р. н., виховував сина і доньку, яка невдовзі померла від тифу, що в той час було звичним явищем. Після визволення Дубровичини 10 січня 1944 року силами 397 стрілецької дивізії І Українського фронту, Федір Іванович та багато його односельчан серед яких був і його рідний брат Павло Іванович, поповнили ряди Червоної Армії. На початок війни Подику виповнилося 30 років, службу проходив рядовим солдатом в артилерії. Почав воювати в Україні, і закінчив свій солдатський шлях дорогою понад Віслою в самому Берліні в травні 1945 року. Вернувся з війни живий та здоровий. З 1946 року працював їздовим на фермі, з 1972 року вийшов на пенсію, але не покидав своєї роботи ще протягом майже десяти років до 1980 р. Помер 16 вересня 1999 року. Виховав шестеро дітей. Був нагороджений:
ПриміткиКоментарі
Джерела
Книги
Офіційні дані та нормативно-правові акти
Мапи
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
