Мощун був стратегічно важливою позицією для російських окупаційних військ, оскільки захопивши його, вони могли вийти на Київ. Саме на Мощун Росія кинула кваліфікованих бійців та значну кількість техніки[1]. Мощунська битва стала однією з найважливіших битв оборони Києва в березні 2022 року[2][3].
Відступаючи, українські війська підірвали мости через річку Ірпінь з метою стримування наступу противника. Обстріли та бої вздовж річки тривали вже кілька днів.
Карта-схема обох берегів річки Ірпінь із зображенням одного моста і трьох понтонних переправ наведених російськими військами під час боїв за село Мощун
5 березня незначні сили підрозділів спеціального призначення РФ зайняли північно-західну частину села.
Вранці 6 березня російські війська почали форсувати річку значними силами. На той час оборону села утримувала рота 72 ОМБр. Під тиском українські бійці відступили до центру села і перегрупувались. Тоді на підкріплення прибули спецпризначенці, озброєні протитанковими засобами[6]. Російські «Гради», артилерійський вогонь, мінометні обстріли, авіаудари, атаки з безпілотників і ударних гелікоптерів безперервно накривали село. Російські засоби РЕБ перервали зв'язок і вивели з ладу українські безпілотники.
На той час росіяни зіткнулися із запеклим опором української армії і сил територіальної оборони в сусідньому місті Ірпінь та інших районах на захід від столиці. Не зумівши прорвати оборону України там, російські окупаційні війська вирішили зосередитися на просуванні до Києва через Мощун.
На початку війни було підірвано частину Козаровицької дамби, щоб змусити потік води з Київського водосховища спуститися в Ірпінь, проти течії річки, щоб створити природну перепону, фактично обмеживши російським військам в районі аеропорта «Антонов» доступ до Мощуна, який вони розглядали як ворота до Києва[7][8]. Ірпінь вийшла зі свого природного русла на 1,5–2 метри, чим ускладнила форсування річки.
11 березня російські війська почали масований штурм Мощуна з усіх боків. Українські війська ввели в село додаткові сили, щоб відбити наступ. В наступні дні українські сили під впливом «вогневого валу» поступово відступали на околиці села, основні сили українських військ займали оборону в лісі біля Мощуна[9].
Приблизно 14 березня командир 72-ої ОМБр Олександр Вдовиченко в розмові з Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним запропонував українським силам відступити з Мощуна, на що генерал Залужний відповів: «Якщо відійдете — далі Київ»[5]. Командування вирішило продовжувати оборону села. Полковник Вдовиченко ухвалив рішення змінити тактику. Він почав проводити ротацію сил не довше, ніж на три дні, і ввів у бій додатковий батальйон. Після проведених контратак, 16 березня Збройні сили України остаточно відбили втрачені позиції.
Через кілька днів українські підрозділи заблокували Мощун з двох боків і почали обстрілювати з важкої артилерії місця переправи і зосередження російських військ[6]. Українська армія витіснила російські війська до річки Ірпінь.
21 березня ЗСУ повністю звільнили село Мощун від російських загарбників[10].
Руйнування в селі
Значення
Мощун став одним із форпостів оборони Києва[11][12]. На невелике село Мощун — стратегічну точку, яку необхідно було взяти росіянам, щоб вийти на Київ — противник кинув кваліфіковані війська і усе можливе озброєння: ствольну і реактивну артилерію, міномети, авіацію. Попри складне становище, українській армії вдалось зупинити масований наступ противника і в подальшому відтіснити російські війська на лівий берег річки Ірпінь[13].
Програші російських військ в Мощуні, Ірпені, Макарові та інших населених пунктах, зрештою, змусили їх відступити з території Київської області[14][15].
Наслідки
Під час важких боїв у селі Мощун було знищено близько 2 тисяч будинків із 2,8 тисячі[16].
У ході битви за Мощун загинуло близько 118 українських військовослужбовців[17].
РФ
За даними розслідування радіо Свобода, в битві загинули принаймні близько сотні російських військовослужбовців. Вони належали до 76-ї, 98-ї та 106-ї дивізій ПДВ, а також 155-ї та 40-ї бригад морської піхоти. Не менше 45 десантників втратив лише 331-й парашутно-десантний полк 98-ї дивізії. Загинуло не менше 3 нагороджених медаллю «За повернення Криму». В селі було знищено або покинуто близько 30 одиниць російської військової та інженерної техніки. Не менше 5 учасників битви (з яких троє — посмертно) отримали звання «Герой Російської Федерації»[3].
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.jpg)
