Координатор проєкту — радник міністра внутрішніх справ Віктор Андрусів.[3] Проєкт ведуть журналісти Володимир Золкін та Дмитро Карпенко.
За словами творців, проєкт призначений для того, щоб громадяни РФ мали змогу знайти своїх родичів, яких уряд Російської Федерації відправив на війну в Україні, та дізнатися про їхню долю. Метою створення стала інформація про замовчування владою РФ реальної кількості загиблих і полонених солдатів армії Російської Федерації на території України.
«Ищи своих» розміщується на офіційному сайті, а також у каналі Telegram.
Станом на березень 2022 року внаслідок вторгнення на території України загинуло більш як 12 000 російських військовиків[4], а у полоні перебувало більше 700[5].
27 лютого МВС України оголосило про створення спеціального інтернет-проєкту, який має на меті допомогти родичам та близьким мертвих або полонених їх знайти або ідентифікувати[6][7].
Наприкінці лютого 2022 року також був доданий Telegram бот, що давав можливість зв'язатися родичам полоненого з представниками проєкту, для подальшої комунікації.[3]
Сайт публікує відео, фото та документи полонених та вбитих. Автентичність принаймні двох відео підтвердили журналісти «Радіо Свобода»[8].
Нардеп Євгенія Кравчук заявила, що за перший день роботи до сервісу надійшло більш як 2000 звернень[9].
Після оголошення на території Росії«часткової мобілізації» перше відео з полоненим нової мобілізації записали вже 9 жовтня 2022 року.[10]
Станом на 2 березня 2022 року близькі впізнали 60 полонених військовиків[11].
Реакції на роботу
Міністерство оборони РФ не коментує дані, що публікуються силами інтернет-проєкту[12]. На вимогу «Роскомнадзору» сайт «Ищи своих» заблокували на території Росії, а на адресу сервісу Telegram надіслали вимогу про видалення відповідного каналу[13][14].
Газета «Вашингтон Пост» описала проєкт, як «жахливу тактику в надії розпалити антиурядову лють всередині Росії». Газета зазначила, що проєкт може бути інтерпретований як такий, що порушує положення Женевських конвенцій, які стверджують, що уряди повинні «захищати військовополонених від образ і громадської цікавості».[15]
У статті, опублікованій Центром Вільсона, керівник проєкту Віктор Андрусів відповів, що проєкт виконує «винятково гуманітарну функцію».[16]
