У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за серпень 2023 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Загинув, виконуючи бойове завдання у селі Іванівське Бахмутського району Донецької області. Отримав ушкодження внаслідок вибухів та осколків[4]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[5].
13371
Міськів Роман
33 роки, м. Львів. Здобув освіту на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. У мирний час працював спеціалістом деревообробної справи. Із травня 2023 року проходив військову службу у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
40 років, м. Львів. Здобув освіту у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського. Після завершення навчання проходив військову службу в Харкові у лавах Національної гвардії. Спершу працював у рекламному агентстві, а згодом займався підприємницькою діяльністю. Із початком повномасштабного вторгнення увійшов до лав територіальної оборони. Боровся із військами РФ на східному напрямку у складі 125 окремої бригади територіальної оборони.
Загинув 1 серпня під час артилерійського обстрілу на Запорізькому напрямку. Похорон відбувся у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Пісочному 8 серпня 2023.
13374
Вольєв Сергій Вадимович
Народився у місті Хмельницький 9 травня 1993 року у родині військового. Закінчив Хмельницький колегіум ім. Володимира Козубняка та Хмельницький кооперативний торговельно-економічний коледж. Працював в торгівлі, мріяв стати журналістом та письменником, писав цікаві та змістовні оповідання. У липні 2015 року одружився, з часом народилися двоє синів Дмитро та Святослав. У лютому 2023 року призваний Хмельницьким ОМТЦК до лав Збройних Сил України коли меншому сину не було ще й року. Проходив навчання у навчальному центрі на Рівненщині після якого був направлений на навчання до Естонії де проходив навчання по програмі: «Infantry 5-week Basic Combat Course». Після повернення в Україну пройшов навчання на молодшого командира і був призначений на посаду командира відділення 68-ї Окремої Єгерської Бригади імені Олекси Довбуша. З травня місяця на фронті. Виконував бойові завдання спочатку на Донеччині в районі населеного пункту Бахмут, далі на Луганщині.
Загинув 1 серпня 2023 року від численних уламкових поранень не сумісних з життям в наслідок ворожого артилерійського обстрілу позицій бригади поблизу населеного пункту Твердохлібове Сватівського району Луганської області. Без сина залишились батьки, без чоловіка дружина, без батька двоє синів 7 та 1,5 років.
13375
Антощак Павло
8.07.1991, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №92 міста Львова. Здобув освіту у Львівському фаховому коледжі індустрії моди Київського національного університету технологій та дизайну. У мирний час працював торговим агентом та менеджером з продажів у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників. Виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та незалежності держави на південному напрямку у лавах 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» імені полковника Петра Болбочана Східного оперативно-територіального об’єднання НГУ
29 серпня 1989, Благодарівка Миколаївської області. Згодом родина переїхала до Львова. У ранньому віці втратив батька, а згодом і маму. Навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Червоноградська загальноосвітня школа-інтернат». Закінчив Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище», здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів». У мирний час працював в Одеській області в одному із місцевих відпочинкових комплексів. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України[8][9][10][11].
Загинув, виконуючи бойове завдання у селі Іванівське Бахмутського району під час артобстрілу. Похований 5 серпня 2023 року на Марсовому полі Личаківського цвинтаря у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[5].
13392
Петрів Тарас
43 роки, с. Горохолина Богородчанської громади. Командир відділення кулеметного взводу 1-ї окремої танкової бригади. Долучився до ЗСУ у березні 2022. Мав звання старшого солдата.
2 серпня 2023 року помер у лікарні в Запоріжжі[13].
13394
Хлопенюк Олександр
23 лютого 1976, с. Іванівка на Сновщині. Закінчив Тихоновицьку середню школу. У 1994—1996 роках пройшов строкову військову службу. У липні минулого року долучився до лав ЗСУ. Спочатку служив в роті охорони одного з відділів Корюківського РТЦК та СП. З травня 2023 року був у складі одного з підрозділів військової частини А4007 на посаді навідника механізованого відділення.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині[14].
13395
Шаравара Микола
(«Веган»)
28 травня 1987, с. Лапаївка поблизу Львова. Зголосився до Пласту 10 грудня 2000 р. Належав до гуртка «Вовкулаки» 1-го куреня імені Короля Данила у Львові. В липні 2001 року іменований пластуном-прихильником на Лисій горі у Львові. Вищу освіту здобув на історичному факультеті університету ім. І. Франка. Працював у ресторанній сфері. Після повномасштабного російського вторгнення 2022 р. добровільно зголосився до війська. З 23 квітня по 11 грудня 2022 р. воював у складі 10-го окремого стрілецького батальйону у населених пунктах Річка та Павлівка Сумської області. Був солдатом гранатометником і оператором дрону. Згодом перейшов до 116-ої окремої механізованої бригади Збройних сил України.
Загинув з чотирма побратимами 2 серпня 2023 р. у Пологівському районі Запорізької області під час штурмових дій внаслідок попадання ворожої протитанкової керованої реактивної ракети. Похорон відбувся 14 серпня у Львові, похований на Личаківському цвинтарі[15][16][17].
13396
Родь Андрій
с. Бодячів Сокальської громади. Захисник був командиром другого танкового взводу танкового батальйону військової частини А1008. Сержант.
Загинув у важкому бою на східному кладовищі. Похований на місцевому кладовищі в рідному селі 8 серпня 2023[18]
13397
Прохоренков Мар'ян
с. Бір Золочівського району. Був солдатом 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини.
30 червня 1994, с. Наталівка Житомирської області. Закінчив місцеву школу. Потім вивчився на маляра-штукатура. Строкову військову службу проходив у селі Дівички на Київщині, навчався там на артилериста. Згодом підписав контракт з 30-ю бригадою строком на 5 років. Обійняв посаду командира гармати. 4 місяці брав участь у миротворчій місії в Косові. Повернувся додому в 2014 році, коли почалася російсько-українська війна. Брав участь у пробитті коридору для виходу українських військ із Дебальцевого, потім воював під Бахмутом. Згодом Тімура перевели до 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Разом із побратимами боронив Донеччину. Потім протягом 7 місяців брав участь у миротворчій місії в Ліберії. Після демобілізації в 2018 році навчався в Київській школі економіки та на Міжнародній програмі REFA-International з оптимізації виробництва. Після того працював на заводі «Обербетон» у Житомирі, потім — у міжнародній компанії «Костал Україна» в Борисполі. Обіймав посаду провідного інженера з організації праці. Разом із побратимами боронив Київщину, Сумщину, Чернігівщину та Харківщину. П'ять місяців тому воїна перевели в 118-ту окрему механізовану бригаду.
26 серпня 1990. З перших днів повномасштабного вторгнення росії записався до ТРО Київської області. Неодноразово виїздив розбирати завали у Бучі, Ірпені та Гостомелі. Був призваний до лав ЗСУ та згодом відібраний на навчання до Великобританії. Після повернення в Україну одразу відправився на передову, де ніс службу у Збройних Силах України головним сержантом 80-ї окремої десантно-штурмової бригади 5-ї роти 2-го батальйону. Марив Перемогою, мріяв про світле майбутнє для доньки у вільній, незалежній Україні[22].
Загинув, виконуючи бойове завдання у с. Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. Похований 8 серпня 2023 року на Міському кладовищі у місті Києві (17 ряд, 15 місце). Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[23].
27 березня 1985 року м. Люботин. В перші дні повномасштабного вторгнення росії разом зі своїм братом Андрієм записався до лав ЗСУ. Одразу відправився на передову, де ніс службу на посаді головного сержанта 2 взводу 9 роти 3 механізованого батальйону 92-ї окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка.
Загинув, виконуючи бойове завдання в районі с. Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області. Похований 11 серпня 2023 року на Алеї героїв Міського кладовища Люботина. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[24][25].
с. Глибочок Тернопільської області. У дитинстві переїхав з батьками до міста Деражня Хмельницької області. Навчався в Деражнянському професійному аграрному ліцеї, потім – в Новоушицькому коледжі Подільського державного аграрно-технічного університету. Також вступив на економічний факультет Тернопільського інституту, але завершити не встиг. З 2015 року жив у місті Івано-Франківськ. Ще від початку Революції Гідності він відчував, що має щось зробити заради народу та держави, тому став на службу: спочатку – строкову, а згодом – і контрактну. Служив у Національній гвардії України. Отримав бойовий досвід під час АТО/ООС. Під час повномасштабної війни Дмитро був офіцером бойової групи спеціального призначення 4-го окремого штурмового загону спецпризначення Центру спеціального призначення НГУ «Омега». Разом із побратимами завжди випробовував себе на міцність, силу духу і витривалість. Брав участь у гонці Race Nation (2021), екстремальні туристичних змаганнях «Доброволець» (2021), змаганнях з високоточної стрільби (2023). Під час служби військовий отримав багато нагород, зокрема, нагороджений відзнакою «За участь в антитерористичній операції» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Майор.
Загинув під час виконання службових обов’язків поблизу села Благодатне на Донеччині. Російська авіабомба впала неподалік автомобіля з Дмитром та двома побратимами. Всі загинули на місці. Поховано Героя на цвинтарі в місті Деражні. У Дмитра залишилися мама та дружина [26]
24 березня 1978, с. Тисів. Закінчив місцеву школу. Здобув спеціальність «Слюсар по ремонту побутової техніки» у Стрийському професійно-технічному училищі. Загинув навідник відділення спеціального призначення однієї з військових частин ЗСУ. Навчався в Академії муніципального управління в Києві, мешкав в місті Васильків. З 2014 року брав участь в АТО/ООС у Сєвєродонецьку. З перших днів повномасштабного російського вторгнення став до лав територіальної оборони Василькова. Воював навідником відділення у складі взводу спеціального призначення військової частини ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання у селі Веселе Соледарської територіальної громади Бахмутського району 3 серпня 2023. Похований в рідному селі Тисів[28].
6 вересня 1970, м. Кропивницький. Навчався у міській школі № 32, а по її закінченню вступив до машинобудівного технікуму на спеціальність технік-технолог. Останнім часом працював будівельником у Знам'янці, де і проживав.
Загинув під Кліщіївкою у Донецькій області під час виконання бойового завдання. Похований на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища[31].
13415
Дятлюк Юрій
34 роки, Вінницька область. Випускник Факультету менеджменту та інформаційної безпеки. До повномасштабної війни виступав у чемпіонаті Вінницької області з футболу за аматорську команду Кряж-Агро. Також грав за міні-футбольний клуб Хімік. Служив старшим сапером інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону, 95ОДШБр. Брат футболіста Олександра Тимчика.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області. У воїна залишилася дружина, 11-річний син та чотирирічна донька [32][33].
13416
Мирошниченко Сергій
с. Ободи Сумської області. Закінчив там школу. Потім здобув фах електрозварювальника у Сумському професійно-технічному училищі №16. Жив і працював у Сумах. Пройшов навчання на Житомирщині та у Великобританії, обійняв посаду стрільця та разом із побратимами вирушив обороняти Донеччину.
Загинув 3 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Мар'їнка на Донеччині. Похований на Алеї Слави Баранівського цвинтаря у Сумах [34].
Народився 5 жовтня 1976 року у Дарницькому районі м. Києва. У мирному житті Євгеній працював директором ресторану швидкого харчування. Захисник України вже мав бойовий досвід і знав, на що здатні росіяни, бо він у 2015-2016 роках захищав державу в зоні проведення АТО/ООС. Тому 24 лютого 2022 року Євгеній був призван до лав ЗСУ та став на захист нашої Батьківщини.
На Донеччині, під час одного з бойових завдань отримав поранення. Та попри це, негайно повернувся на передову, щоб далі боронити країну від окупанта. Але 3 серпня Євгеній загинув в бою.
м. Суми. Була майстром спорту з легкої атлетики. Здобула освіту в Сумському державному університеті. Останнім часом мешкала в Києві. З 2019 служила бойовою медикинею 24ОМБр, 46ОАЕМБр та Інтернаціональному легіоні. Нагороджена відзнакою головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».
Помер у Дніпрі від отриманих поранень під час мінометного обстрілу поблизу Бахмута[38].
13427
Чудакоров Владислав Олегович
1998, с. Станькова, Прикарпаття. Служив молодшим інспектором прикордонної служби І категорії — інструктором кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної групи.
10 серпня 2023 похований на Алеї Героїв на цвинтарі в Чукалівці поблизу Івано-Франківська[39]
13429
Сліпченко Юрій
11 грудня 1979, с. Озеряни Варвинської громади У 2002 році закінчив Чернігівський педагогічний університет за напрямом «вчитель фізичного виховання». Працював за фахом у Кухарській та Озерянській загальноосвітніх школах. У 2015 році працював провідним фахівцем СТОВ «Дружба Нова». У травні минулого року долучився до ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А4723 на посаді водія механізованого взводу.
Загинув в місті Куп'янськ Харківської області. Похорон відбувся у Львові 11 серпня 2023. Похований на Марсовому полі на Личаківському цвинтарі[41][42].
13441
Новик Ярослав
20 жовтня 1987, Чернігів. Закінчив загальноосвітню школу № 28 після чого навчався у Чернігівському професійно-технічному училищі. Протягом 2006—2007 років проходив службу в роті почесної варти Президентського полку у Києві. Потім працював машиністом плавучого крана Кпл-3. У жовтні 2022 року почав служити у складі одного з підрозділів військової частини А4350 на посаді стрільця-снайпера, звання старший солдат.
Загинув в ході рекогностування, потрапивши під мінометний обстріл біля н.п. Берестове Бахмутського району [47][48]
13447
Лонський Олег Анатолійович («Граф»)
27.03.1992, с. Зарубинці Житомирська область. Стрілець-помічник гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А1008. Був мобілізований 4 грудня 2022.
Загинув в бою з окупантами, від вибухової травми в результаті мінометного обстрілу з боку противника в районі населеного пункту с. Першотравневе Куп'янського району Харківської області [49].
6 серпня
13455
Дзібій Віталій Іванович
2 січня 1993, с. Крихівці біля Івано-Франківська. Після закінчення середньої школи, навчався в ПТУ № 13. У грудні 2022 р. добровільно пішов на фронт захищати Україну. Воював у складі 1 полку спецпризначення «Сафарі» Національної поліції України. Згодом перейшов у 78 полк десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував складні бойові завдання у одній з найгарячіших точок.
Під час останнього завдання біля м. Оріхів Запорізької області отримав контузію та черепно-мозкову травму, від наслідків якої помер 6 серпня 2023 року. Похований на Алеї Героїв Крихівецького цвинтаря 8 серпня 2023[50]
Захисник загинув 6 серпня 2023 року в районі села Петропавлівка Харківської області, внаслідок отриманих поранень. Похорон відбувся 10 серпня 2023[51]
13457
Муравель Богдан
с. Криве Радехівської громади. Мобілізований на службу 7 вересня 2022 року. Військовий проходив службу у військовій частині А1008. Був водієм-санітаром медичного пункту мотопіхотного батальйону, солдатом.
с. Руда-Сілецька Кам'янка-Бузької громади. Військовослужбовець 2 батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного ОТО Національної гвардії України.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Роботине Запорізької області 6 серпня 2023 року. Похорон відбувся 12 серпня[53].
с. Сокіл Кам'янка-Бузької громади. Військовослужбовець 2 батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного ОТО Національної гвардії України.
Загинув 6 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Роботине Запорізької області. Похорон відбувся 12 серпня[53].
13462
Тищенко Андрій
20 лютого 1989, м. Рязань, Росія. З 1991 проживав в місті Чернігів, навчався у загальноосвітній школі № 3. Після отримання вищої освіти проходив службу в МВС. З першого дня повномасштабної війни долучився до оборонців України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А1815 на посаді головного сержанта-командира відділення кулеметної роти. Молодший сержант.
Загинув 6 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися з воїном у Чернігові та поховали на кладовищі Яцево[43].
13463
Петльований Андрій Миколайович
29 років. У 2013 році Андрій був призваний на строкову службу в Донецьку. В 2014 році, коли почалася війна, його взяли в полон. Після визволення з полону він підписав контракт з Нацгвардією на 3 роки і залишився служити Україні. 26 лютого 2022 року повернувся до служби.
Загинув на Донеччині, потрапив під сильний обстріл з своїм побратимом Олексієм Данилюком. Похований 6 серпня на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі[54]
15 березня 2001, м. Івано-Франківськ. Згодом сім'я переїхала до Тернополя. Вступив до Пласту в квітні 2012 року. Був гуртковим «Тамплієрів» 13 куреня ім. Олекси Довбуша в Тернополі. Здобував вищу освіту у Львівському університеті ім. І.Франка за спеціальністю історії та археології. Спеціалізувався на періоді середніх віків. Диплом бакалавра захищав в м. Сєвєродонецьк, коли вже був у війську. Належав до ГО «Традиція та порядок». Був прихильником ідей українського націоналізму. З початком повномасштабного російського вторгнення добровільно зголосився до війська. У складі тактичної групи «Реванш» був кулеметником, брав участь у боях за Київщину. Згодом воював чи не у всіх гарячих точках, зокрема в Бахмуті, Сєвєродонецьку, на Херсонщині. В боях отримав легку контузію. В жовтні 2022 року перейшов до іншого спеціального підрозділу. Був одним з найкращих кулеметників свого підрозділу. 13 березня 2023 року був нагороджений відзнакою за бойові заслуги від головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Помер від отриманих поранень на фронті у шпиталі міста Дружківка Краматорського району. Поранення отримав внаслідок ураження осколками під час мінометного обстрілу у населеному пункті Північне, що на Донеччині. Похорон відбувся 15 серпня 2023 в рідному селі[56]
Загинув на Запорізькому напрямку. Прощальну церемонію з воїном провели у селищі Нововоронцовка, а поховали у Золотій Балці Бериславського району 18 серпня 2023[57]
13468
Кравчук Микола Якович
46 років, с. Ромейки Вараського району Рівненської області. Закінчив Кузнецовське технічне училище №12, здобув фах електрозварювальника 3-го розряду. Працював будівельником. Часто їздив на заробітки в інші міста.
Загинув в бою з окупантами біля села Роботине Запорізької області. Захисник отримав смертельні множинні уламкові поранення[58].
13469
Логвиненко Владислав
(«Козак»)
23 роки, м. Павлоград Дніпропетровської області. З дитинства мріяв бути військовим. У 2012 році вступив у Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Після закінчення став курсантом Військово-юридичного інституту Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Згодом став курсовим офіцером воєнно-юридичного факультету рідного вузу. Перебував на передових позиціях у складі угруповання військ «Харків». Брав участь в обороні та визволенні Харкова, за що був нагороджений медаллю «За оборону міста-героя Харків». З початку березня 2023 року проходив службу у військовій частині А0504, що підпорядковується Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України. Офіцер брав участь у багатьох бойових, диверсійних, коригувальних та розвідувальних операціях. Посмертно нагороджений відзнакою ГУР МО України «За мужність при виконанні спецзавдань».
Загинув на Херсонщині. Коли разом із побратимами повертався з бойового завдання, під час переправи через річку Дніпро човен підірвався на ворожій міні. Похований на Алеї Героїв Луганського кладовища у рідному місті [59][60].
13470
Калюпін Володимир
21 квітня 1991, м. Борщів Тернопільської області. Був учасником Революції Гідності. Після закінчення військової кафедри одразу вступив до ЗСУ. Виконував бойові завдання у зоні АТО. Спершу у складі 51 окремої механізованої бригади, а згодом – 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем повернувся на фронт, воював на Запорізькому напрямку у складі 65 окремої механізованої бригади.
Загинув в районі н.п. Урожайне Донецької обл. внаслідок отриманих в бою поранень. Похований 16 серпня в рідному селі[62].
13472
Воронов Олексій Васильович
(«Фітнес»)
8 березня 2003, м. Балаклія, Харківщина. Вступив до Харківської державної академії фізичної культури, де навчався за спеціальністю «Фітнес та рекреація». У 2019 році здобув перемогу на чемпіонаті України з підйому на біцепс, у становій тязі і багатоповторному жиму. До повномасштабного вторгнення поєднував навчання в університеті, роботу в McDonald’s і тренування. Планував влаштовуватись на роботу фітнес-тренером, але не встиг. Улітку 2022 року вступив до добровольчого батальйону «Реванш». Згодом став частиною бригади Головного управління розвідки Міноборони України. Воював на Донецькому, Харківському, Запорізькому та Херсонському напрямках. Нагороджений посмертно відзнакою ГУР МОУ «За мужність при виконанні спецзавдань».
Загинув під час виконання бойового завдання на лівому березі Дніпра на Херсонщині. Отримав осколкове поранення в голову між селами Підстепне та Козачі Лагері. Залишились батьки, молодші сестра та брат, кохана дівчина [63]
Онищенко Владислав
(«Поет»)
11 жовтня 2001, м. Кропивницький. Син офіцера ЗСУ. Навчаючись в гімназії, потрапив у патріотичну скаутську організацію «Січ».Навчався на факультеті іноземних мов у Львівському національному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Німецький переклад і міжкультурна комунікація». Писав пісні, давав концерти зі своєю групою. З 24 лютого доєднався до добровольців територіальної оборони у Львові. У березні 2022 року долучився до добровольчого батальйону «Реванш». У травні 2022 року стало відомо, що його батько, який захищав Маріуполь від російських загарбників, потрапив у полон. Був у найгарячіших точках: Енергодар, Бахмут, Запорізький напрямок. Брав участь у форсуванні Дніпра, захопленні та розчищенні плацдарму на Херсонщині.
Загинув під час виконання бойового завдання на лівому березі Дніпра в районі села Козачі Лагері на Херсонщині на водному мінному полі [64].
Сіваш Антон Сергійович
(«Чівас»)
27 вересня 1998, м. Вінниця. Закінчив із золотою медаллю місцеву середню школу-гімназію №6. Потім здобув вищу освіту у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, Вінницькому національному аграрному університеті та у Відокремленому структурному підрозділі «Інститут інноваційної освіти Київського національного університету будівництва і архітектури». Був підприємцем. Коли почалася повномасштабна війна, знайшов спосіб потрапити до ЗСУ. У квітні 2022 року увійшов до тактичної групи «Реванш». У складі мінометного підрозділу разом із побратимами брав участь в обороні Сєвєродонецька на Луганщині. Після чого перевівся до Головного управління розвідки Міноборони України, де у складі мінометного підрозділу виконував складні операції в Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях. У 2023-му перейшов до штурмового підрозділу. Брав участь в обороні Харківщини та створенні стратегічного плацдарму на лівому березі Дніпра.
Загинув під час виконання бойового завдання на лівому березі Дніпра в районі села Козачі Лагері на Херсонщині. Похований на Сабарівському кладовищі в Вінниці. Залишилися батьки, брат та кохана дівчина [65].
7 серпня
13473
Суботяк Ігор
29 серпня 1975, м. Коломия. Знаний на Івано-Франківщині бандурист. 15 років працював у Фінляндії столяром в місті Гельсінкі, був актором Українського народного театру, бандуристом та учасником хору Товариства українців у Фінляндії «Переспів». 24 лютого 2022 повернувся в Україну. Був військовослужбовцем Івано-Франківського зонального відділу Військової служби правопорядку.
Рятував постраждалих від удару по Покровську. Загинув під повторного удару по тому саму місці коли тривала рятувальна операція. Отримав поранення несумісні з життям[66][67]
Загинув під Бахмутом. Прощання відбулося в селищі Гоща Рівненської області 12 серпня 2023[52][70]
13476
Бандилко Нестор
29 років, м. Житомир. Отримав освіту в ЗОШ № 17, після чого закінчив навчання в Житомирському кооперативному коледжі. Володів кубками з бойового самбо, має дипломи та грамоти у боксі, дзюдо та вільній боротьбі. У 2015 році нагороджений золотою монетою «Учасника бойових дій». У 2014 році вирішив приєднатися до захисту України і став добровольцем у АТО. З 2015 року він служив та брав участь у бойових діях в складі полку «Азов». З початком повномасштабного вторгнення Нестор приєднався до складу ТРО «Азов-Київ», яка перетворилася у 3-тю штурмову бригаду.
Помер в місті Суми під час перебування у відпустці. Похований на Ново-Центральному Баранівському кладовищі[72].
13478
Єсипенко Євгеній
(«Джексон»)
28 грудня 1998, с. Комарівка Борзнянської громади. Навчався у Комарівській школі. Після закінчення школи у 2016 році вступив до Київського будівельного училища. Працював у Києві на будівництві та кухарем у ресторані. З перших днів повномасштабної війни пішов служити. Був у складі одного з підрозділів військової частини А0504. Брав участь у боях за Бучу, Ірпінь, Бахмут та острів Зміїний. Був тяжко поранений, проходив лікування і реабілітацію за кордоном, після чого знову повернувся на бойові позиції.
Загинула у бою під Куп'янськом. Потрапила під ворожий обстріл. Похована 11 серпня 2023 у селі Михальча на Буковині[74][75]
13481
Яремчук Микола
53 роки, с. Йосипівка Вінницької області. У 1986 році закінчив Йосипівську школу. Потім вступив до Вінницького професійно-технічного училища №18, де здобув фах електромонтера електротранспорту. У 1988-1990 роках проходив строкову службу в місті Яворів Львівської області. Згодом працював електриком на Юзефо-Миколаївському цукрокомбінаті. Під час повномасштабної війни, 15 серпня 2022 року, чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Спочатку захищав рідну землю у складі в/ч А7020. Потім перевівся до 117-ої окремої механізованої бригади. Брав участь у запеклих боях за Мар’їнку Донецької області та Волохів Яр на Харківщині. Старший сержант.
Загинув 7 серпня 2023 року під час ворожого артилерійського обстрілу в районі села Мала Токмачка Запорізької області. Похований на Алеї Слави у рідному селі [76].
Загинув 7 серпня2023 року під час виконання бойового завдання на лівому березі Дніпра (Херсонщина)[80]. Похований 21 серпня 2023 року на Пантеоні Героїв Микулинецького цвинтаря м. Тернополя[81].
13483
Журавель Артем
(«Ріддік»)
19 травня 1988, м. Кам`янське. У 2003 році закінчив 9 класів середньої загальноосвітньої школи № 23, у 2007-му – Дніпродзержинський індустріальний технікум. Молодший сержант. З 2017 до 2021 року служив у ЗСУ на контракті, був учасником АТО.
Закінчив Національний авіаційний університет у Києві, отримав спеціальність біохімія. Брав активну участь у Революції Гідності. З 2013 року працював молодшим науковим співробітником Інституту біохімії НАН України. Він досліджував протипухлинну дію вітаміну Е (токоферолу). У 2019—2020 роках спробував себе у Данії у сфері агробізнесу. Згодом повернувся в Україну та займався приватним підприємництвом. Багато років був співорганізатором Ше.Fest, координував логістику та влаштовував ніч кіно. З початку повномасштабного вторгнення захищав Україну у складі Сил територіальної оборони. Здобув фах бойового медика. Він воював на Харківщині та під Бахмутом, брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку. Був організатором мегамаршу вишиванок з 2008 року.
Загинув на Запорізькому напрямку поблизу населеного пункту Червона Криниця Оріхівського району. Потрапив під артилерійський обстріл касетними боєприпасами ворога. Прощання з Андрієм відбулося 11 серпня 2023 року у його рідних Сокирянах у Чернівецькій області[85][86]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[87].
13491
Федорченко Сергій
44 роки, с. Угринів Івано-Франківського району. Був мобілізований 5 травня 2022 року. Воював поблизу міста Оріхів Запорізької області. Служив парамедиком.
Захисник загинув 8 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Петропавлівка Куп'янського району Харківської області[19].
13493
Холодський Анатолій
34 роки. Був водієм гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти.
Загинув в Козачих Лагерях на Херсонщині. Похований в Одесі [90][91].
13495
Женило Максим
18 січня 1980, м. Приозерськ (Казахстан). З часом переїхав в Україну, закінчив Чутівське СПТУ на Полтавщині за напрямом «тракторист». Проживав у Чутовому, а у 2009 році переїхав до Ічні на Чернігівщину. Після початку повномасштабної війни став на захист України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А1275 на посаді механіка-водія, молодший сержант.
Загинув 8 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися військовим та поховали його на місцевому кладовищі Ічні[40].
13496
Веремієнко Андрій
(«Монах»)
Пішов захищати Україну одразу після Майдану. Він був послушником у Києво-Печерській лаврі на початку двохтисячних. Володів англійською, польською та норвезькою мовами. Кілька років жив і працював в Польщі. Повернувся з Польщі після початку повномасштабного вторгнення.
15 січня 1989, Угорщина. Мешкав в Херсоні. Здобув вищу освіту у Національному торговельно-економічному університеті. Був учасником Революції Гідності. У мирному житті працював у ТОВ «ЦЕНТР ХЕРСОН». Коли почалася повномасштабна війна, чоловік вивіз родину в безпечне місце, а сам пішов до військкомату. Згодом Ілля був мобілізований до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Проходив службу на посаді командира взводу 46-ої окремої аеромобільної бригади. Разом із побратимами воював за Херсонщину (Велика Олександрівка, Мала Олександрівка) та Донеччині (Курдюмівка, Озарянівка, Соледар). За час служби офіцер був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий Хрест» та посмертно — орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Загинув в районі села Роботине Запорізької області. Під час штурму ворожих позицій на непідконтрольній території українські воїни потрапили під танковий обстріл. Похований на Алеї Слави центрального кладовища в селі Петропавлівська Борщагівка на Київщині[95].
13498|
Леонтьєв Валерій
48 років, м. Кропивницький. Після школи вступив у місцевий машинобудівний технікум за спеціальністю «Автомобільний транспорт». Працював в автобусному парку механіком. 8 лютого 2023 року був мобілізований.
15 січня 1990, с. Теліжинці. На війні служив командиром 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону, військової частини А 0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[97].
Загинув 8 серпня 2023 року в боях за н.п. Козачі Лагері.[99]
13501
Стасюк Ігор Петрович («Джокер»)
27 вересня 1992, м. Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №27. З підліткового віку займався з спортом: пауерліфтингом, бойовим самбо, змішаними єдиноборствами (ММА). Навчався у Рівненському економіко-технічному коледжі на електромеханіка. Потім родина Ігоря переїхала в село Кустин на постійне проживання. 16 серпня 2022 року мобілізований до війська. Солдат, спецпідрозділ «Любарт».
Загинув 8 серпня 2023 року в боях за н.п. Козачі Лагері внаслідок артилерійського обстрілу втратив праву руку, але продовжував вести бій. Помер від втрати крові на лівому березі річки Дніпро. Похований в селі Кустин. Залишилися дружина, дві доньки, брат, дві сестри, племінниці, племінники [100][101][102]
Загинув 8 серпня 2023 року в боях за село Козачі Лагері.[103]
13503
Порожній Дмитро
(«Фікус»)
26 років, селище Лисянка Черкаської області. У 2015-му закінчив Лисянський професійний аграрний ліцей, здобув професію оператора комп'ютерного набору. У 19 років пішов на контрактну службу. Служив у 35-ій окремій бригаді морської піхоти ЗСУ. Захистив берет кольору морської хвилі. У 2019-му виконував бойові завдання на території ООС у Донецькій області. Після звільнення з армії жив у Одесі, працював у компанії «Агромаркет» у відділі маркетингу. З початком повномасштабного вторгнення Дмитро відразу пішов до ТРО Одеси. Служив у 126-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Був командиром відділення у 224-му батальйоні. З грудня разом із побратимами боронив Миколаївщину та Херсонщину. Молодший сержант
Загинув поблизу села Козачі Лагері на Херсонщині. Під час виконання бойового завдання з форсування річки Дніпро ворожий снаряд потрапив у човен. Отримав смертельне осколкове поранення з ураженням головного мозку [104]
13504
Кухоцький Денис Іванович («Ісус»)
8.01.2002, 21 рік, Рівненська область. Проживав в місті Сарни. Був студентом факультету прокуратури та слідства Одеської юридичної академії. Став бійцем 126-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Служив у гранатометному відділенні 224-го батальйону. За місяць до загибелі отримав ступінь бакалавра, складав державний іспит з окопу.
Загинув поблизу села Козачі Лагері на Херсонщині. Під час операції «Штурм Дніпра» отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований в селі Городець на Рівненщині. Залишилися батьки, молодша сестра, дружина [105]
30 травня 1984, проживав у м. Бучач Тернопільської області. Учасник Революції Гідності (листопад 2013 — лютий 2014). Працював у Польщі і брав активну участь у житті української громади у Варшаві. На другий день повномасштабної війни 25 лютого 2022 року виїхав до України, боронив Київ у складі добровольчого підрозділу. З липня 2022 року вступив до лав ЗСУ. Воював у 47-маій окремій механізованій бригаді «Ма́ґура»[106].
Помер у лікарні святого Пантелеймона у Львові внаслідок важких поранень, отриманих 13 червня у бою поблизу населеного пункту Оріхове на Запоріжжі. Похований 11 серпня 2023 року в Бучачі[107][108].
13516
Яріш Сергій
с. Шегині Мостиського району. Був молодшим сержантом Морської піхоти ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання під Красногорівкою Донецької області. Похорон відбувся 13 серпня в с. Орлівка Ренійської громади. Залишилися дружина та донечка яка норидилась після загибелі батька, а також батьки та молодший брат [109].
13518
Садовий Роман
м. Дрогобич Львівської області. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до ТрО. За понад рік перебування в зоні бойових дій, воював у «гарячих» точках.
Загинув під час виконання бойового завдання, внаслідок поранень, несумісних із життям, в результаті мінометного обстрілу російських окупантів на Донеччині[111]
13520
Вихристенко Максим Васильович
16 липня 1986, м. Кропивницький. Навчався у школі № 30, після закінчення дев'ятого класу пішов працювати на завод, опанував професію зварювальника. Був мобілізований до ЗСУ у червні 2023. Служив на посаді гранатометника першого механізованого відділення другого механізованого батальйону
Загинув на Донеччині. Похований в рідному селі[113].
13522
Колчужний Євгеній Іванович
(«Цербер»)
14.03.2001. 6 березня 2022 року поповнив ряди захисників України. Був зарахований у 128 бригаду ТРО 230 батальйону , на посаду оператора 2-го протитанкового відділення , протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини А7405.
солдат, оператора 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 230 батальйону, в.ч. А7408.
15 вересня 1992 р.н, уроженець м.Дубно Рівненської області. У перші дні повномаштабної війни 24.02.2022р Вадим без вагань вступив до лав ТРО м.Дубно, на захист країни та сім'ї, де проходив навчання. 28 березня 2023 р. Вадим був мобілізований до лав ЗСУ де освоїв навички сапера. Згодом 15 червня 202Зр. був відправлений на схід нашої країни, у Донецьку обл., де проявив свою мужність і героїзм. Вадим був віданим солдатом і побратимом.
9.08.202Зр. під час виконання бойового завдання потрапив під обстріл країни агресора біля населеного пункту Васюківка Бахмутського району, та отримав поранення несумісні з життям.
13524
Царук Анатолій Петрович
(«Марк»)
10 серпня 1975, м. Сарни. З 1982 по 1992 роки навчався в Сарненській гімназії (нині ліцей №5). Після закінчення школи пішов навчатися у Рокитнівський медичний коледж. Працював у Сарненській районній стоматологічній поліклініці – зубним техніком. У 2000 році одружився,у шлюбі народилося дві доньки – Мирослава та Дана. 21 лютого 2019 року підписав трирічний контракт і проходив службу в 24 ОМБ ЗСУ. З 2019 по 2022 роки брав участь в АТО/ООС в Луганській і Донецькій областях. Після закінчення контракту повернувся до родини. А вже 24 лютого 2022 року знову став на захист України в бригаді НГУ «Азов», гранатометником. Старший солдат, гранатометник.
Загинув 9 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на території Серебрянського лісництва, Кремінського району, Луганської області. Похований на Алеї Героїв у м. Сарни [114].
44 роки, с. Підбірці Львівської області. Вищу освіту здобув у Львівському торговельно-економічному університеті. У мирний час працював у сфері торгівлі та будівництва. Після початку повномасштабного вторгнення РФ повернувся з-за кордону та пішов захищати Україну у складі 3-ї бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана Східного оперативно-територіального об'єднання НГУ. Брав участь у боях за Бахмут, де був поранений. Після лікування повернувся до військової частини.
22 квітня 1989, с. Рудники Заболотівської громади Коломийського району. У селищі Битків військовий проживав разом зі своєю сім'єю. У лавах ЗСУ служив снайпером.
Загинув від вогневого уламкового поранення, яке він отримав під час штурму бойових позицій армії РФ поблизу села Роботине Пологівського району. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Указ про нагородження президент підписав 3 листопада 2023 року. Нагороджений медаллю "За військову службу Україні" [118][119].
Загинув під час виконання бойових завдань у районі села Вільшана Куп'янського району Харківської області. Похований 16 серпня у с.Березівка (Новоукраїнський район)[120]
13535
Панін Даніїл
19 березня 1997, м. Чернігів. У дитинстві професійно займався бальними танцями, мріяв стати тренером. У 2014-му закінчив місцеву школу № 35. У 2015 році вперше уклав контракт та проходив військову службу на посаді снайпера-розвідника, кілька разів брав участь в АТО на сході України. Потім вступив до Військової академії, яка в Одесі. Закінчив її у 2020 році. Після початку повномасштабної війни служив у складі одного з підрозділів військової частини А7304, був на посаді командира стрілецької роти. Мав звання капітан.
Загинув 10 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині[73].
13536
Ковєрєнє Алла Валеріївна
3 квітня 1981, м. Житомир. Закінчила місцеву школу № 1, вищу освіту здобула у Поліському національному університеті. Працювала на державній службі головною спеціалісткою відділу державного контролю управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини. Займалася веслуванням на човнах «Дракон». Після початку повномасштабного вторгнення вступила до добровольчого батальйону «Соколи Полісся». Разом із тим проходила навчальний курс з надання першої медичної допомоги, після чого у званні молодшого лейтенанта була заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення у складі 115 окремої бригади ТрО та проходила військову службу на варті північних кордонів Житомирщини. Наприкінці весни 2023 року після ротації несла службу на східних рубежах країни[121].
Загинула під час виконання бойового завдання біля Куп'янська на Харківщині внаслідок прямого влучання ворожого снаряду. У загиблої залишилися дві неповнолітні доньки: Габріела та Даніела [122]
13537
Мацкович Олексій Васильович
22 березня 1986, с. Петрівка Перша. Здобув середню освіту у Олександрівській ЗОШ, а після – закінчив Олександрівський професійний аграрний ліцей за спеціальністю «кухар». Працював здебільшого на будівництві. Мешкав в Краматорську. Служив водієм, проходив службу на різних напрямках фронту.
Загинув в бою за територіальну цілісність України[124].
13539
Балашов Олександр
(«Балаш»)
30 років, с. Іванчі Рівненської області. Жив у селищі Квасилів рідної області. Закінчив Національний університет «Острозька академія» за спеціальністю «Економічна кібернетика». Працював за кордоном на різних роботах. У вересні 2022 року приєднався до лав Військово-морських сил ЗСУ та вирушив захищати свою країну від російських окупантів. Олександр проходив службу в 35-ій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Був командиром роти снайперів. Мав звання молодший лейтенант
Загинув неподалік селища Урожайне на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, внаслідок ворожого обстрілу отримав смертельні осколкове поранення голови та вибухову травму. Похований в селі Полиці на Рівненщині [125]
22 роки, с. Нижні Бистрий, Закарпаття. У 2017 році закінчив там школу І-ІІІ ст. імені Василя Вовчка. Був учнем авторської дитячої художньої школи члена Національної спілки художників України Ласло Гайду при школі мистецтв міста Хуст. Мріяв вивчати військову справу. Мешкав у селі Вучкове. Працював за кордоном. Навесні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України, долучившись до складу 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Виконував бойові завдання на сході України. Був оператором-радіотелефоністом, розвідником і джавелінщиком. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком «За зразкову службу», почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест», відзнакою президента України «За оборону України» та медаллю «За оборону рідної держави».
Під час виконання бойового завдання захисник потрапив під танковий обстріл та отримав осколкові поранення, несумісні з життям. Залишились дружина, донечка, батьки та старша сестра. Наприкінці 2023 року на фасаді Нижньобистрівського ліцею імені Василя Вовчка встановили меморіальну дошку на честь загиблого захисника [126]
13541
Головєй Микола Георгійович
01.06.1994, с. Юр'ївка Болградського району. Після завершення школи переїхав в с. Нові Біляри Южненської громади. Мобілізований в грудні 2022 р.
Молодший сержант, командир відділення 46 окремої аеромобільної бригади.
Загинув поблизу н.п. Роботине Запорізької області. Довгий час вважався зниклим без вісті, але у жовтні загибель військового підтвердилася. Похований 20 жовтня 2023 р. в м. Южне[127].
13542
Зотік Олександр Сергійович
10 грудня 1995, с. Семенівка Білгород-Дністровського району.
6 серпня 2023 року в ході виконання бойового завдання у результаті артобстрілу противником, отримавши важке поранення, був направлений в лікарню в м. Запоріжжя і 11 серпня помер. Похований 15 серпня 2023 року в с. Дорофіївка.
13551
Буйвал Дмитро Володимирович («Хім»)
1 липня 1991, с. Старе Село біля Сум. Засновник громадської організації «Голос вулиць», творчої майстерні та організатор фестивалю вуличного мистецтва «Харитоненко Fest». Відомий сумський фаєрщик, жива скульптура і мім.
11 серпня 2023 року біля села Роботине Запорізької області боєць отримав важкі поранення. Його госпіталізували у медзаклад у Дніпро, однак лікарі не змогли врятувати життя воїна[132].
13555
Смирнов Олександр
м. Горішні Плавні, що на Полтавщині. У 2015-му році закінчив Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», де здобув освіту за фахом «Гірничий інженер-електромеханік». З лютого 2021-го року був співробітником Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Працював на посаді електромеханіка. У березні 2022 року пішов захищати Україну від наступу російських військ.
Загинув під час виконання бойового завдання 11 серпня неподалік села Кліщіївка Донецької області. Похорон відбувся 15 серпня 2023 в місті Горішні Плавні[133].
13556
Петрунів Олег
с. Баранівці Самбірського району. Був солдатом відділення морської піхоти 36 бригади.
м. Київ. В старших класах обіймав посаду Президента шкільного самоврядування (1999-2001 рр). Після закінчення школи вступив до Національного авіаційного університету. Будучи студентом, розпочав підприємницьку діяльність та вдало поєднував роботу та навчання. Отримав диплом економіста, працював за фахом в автоцентрі НАУ. З початком повномасштабного вторгнення, брав активну участь у місцевому загоні територіальної оборони на Київщині. Після звістки про загибель близького друга родини в перші дні війни, він вирішив, що потрібно стати на його місце та захищати суверенітет України в лавах ЗСУ. Став навідником у 43-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Тараса Трясила. Брав участь у звільненні Миколаївщини, Херсонщини та територій на Запорізькому напрямку.
Помер у військовому шпиталі від поранень, отриманих під час виконання бойових завдань у с. Мала Токмачка Запорізької області. Виконував обовʼязки командира гармати та разом з побратимами потрапив під артилерійський обстріл 4 серпня 2023 року. 29 вересня 2023 року указом Президента України нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. Похований на Алеї героїв на Берковецькому (Міському) кладовищі у м. Києві 14 серпня 2023 року , 42 ділянка, 17 ряд. Залишилися дружина та син, якого у відпустці збирався вести до 1 класу. До відпустки не дожив 2 тижні.
13559
Бакаров Тимофій
30 років, Оржиця. Після закінчення Оржицької школи навчався на кухаря у Лазірківському ПТУ, згодом працював охоронцем у Києві. 28 січня 2023-го року разом зі старшим братом Дмитром вступив на військову службу до лав Збройних Сил України. Був командиром аеромобільного відділення.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине Запорізької області. Це сталося через російський мінометний обстріл. П’ять місяців Тимофія Бакарова вважали зниклим безвісти. Пізніше його тіло винесли побратими, а 8 січня 2024-го ідентифікували за результатами експертизи. Похований на Алеї Героїв у Полтаві.
13560
Прокопець Сергій
13 січня 1985, с. Іваниця, Парафіївська громада. Після початку повномасштабної війни долучився до лав оборонців України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А4640 на посаді навідника кулеметного взводу, 47ОМБр.
31 рік, м. Пологи. Капітан поліції, виїхав з окупації і продовжив нести службу в поліції на підконтрольній Україні території. 6 років присвятив службі в поліції.
1986, м. Калуш. Служив стрільцем-снайпером механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини.
м. Карлівка. Мав звання солдат, був стрільцем-санітаром другої роти протитанкових ракетних комплексів протитанкового батальйону однієї із військових частин.
Загинув 12 серпня 2023-го року неподалік міста Бахмут, що на Донеччині. Похорон відбувся 16 серпня 2023 в місті Карлівка[133].
13573
Лалазарян Вадим Арсенович
1996, с. Білозірка Тернопільської області. У лави ЗСУ мобілізувався у серпні 2022 року. Служив командиром 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного батальйону 46 окремої аеромобільної бригади.
Помер в одній з лікарень Запоріжжя. Отримав тяжке вогнепальне уламкове поранення внаслідок атаки дрона-камікадзе. Похований в Солотвинській громаді Івано-Франківської області[142].
13574
Змій Ігор
с. Глинськ Жовківської громади. Захищав Україну на східному напрямку.
Загинув під Ямполем на Донеччині він отримав поранення, несумісні з життям[144].
13576
Колеснік Михайло Юрійович («Ведмідь»)
12.05.1997, м. Запоріжжя. Після закінчення школи вступив до Національного університету «Запорізька політехніка», проте через два роки, у 2018-му, залишив навчання і поїхав до Києва. Там приєднався до організації «Національні дружини» при «Азові». Займався громадською діяльністю. Мріяв після війни продовжити навчання в університеті. Був спортсменом, займався баскетболом і боксом. Захоплювався футболом, вболівав за ФК «Металург» (Запоріжжя). Має нагороди: нагрудний знак "За сприяння оборони Києва " та медаль:"За військову службу Україні ". Оператор 3 відділення протитанкових ракетних комплексів 1 взводу протитанкових ракетних комплексів 2 роти протитанкових ракетних комплексів протитанкового батальйону 3 окремої штурмової бригади.
13 квітня 1992, с. Вістова Івано-Франківської області. Був жителем села Володимирці Журавненської громади Львівщини. Після школи юнак вступив у коломийський коледж і здобув спеціальність слюсаря автотранспорту. Відбув строкову службу в армії та працював на заводі у Стрию. Служив на передовій заступником командира 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону 116 ОМБр. За час служби неодноразово отримував нагороди та подяки.
25 червня 1998. Під час повномасштабної війни був старшим навідником 3 відділення протитанкових ракетних комплексів 1 взводу протитанкових ракетних комплексів 2 роти протитанкових ракетних комплексів протитанкового батальйону 3 окремої штурмової бригади.
21 квітня 1995, м. Івано-Франківськ. Став пластуном в 19 років. Закінчив Український Католицький Університет за спеціальністю Історія. Працював у книгарні «Є». Закінчив Львівську політехніку і навчався в Сілезькому університеті в Катовіцах. З 2021 р. працював у підприємстві «Терра Ресайклінг», що займалось сортуванням відходів. З 22 травня 2022 до лютого 2023 служив у 45-й окремій артилерійській бригаді. З лютого 2023 перейшов у 3-тю штурмову бригаду. В травні 2023 отримав поранення під Бахмутом.
Загинув під час бою з російськими військовими на Луганщині в районі Стельмахівки[155]
13587
Тарасюк Гнат Ігорович
16 серпня 1995, солдат[156] з[157] м. Надвірна. Закінчив Надвірнянський ліцей № 4. Був учасником АТО. З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну воював у складі штурмової групи 126 окремої бригади територіальної оборони на Херсонському напрямку.
Загинув поблизу села Козачі Лагері Херсонської області під час штурму військами РФ лівого берега Дніпра [158][159]
13588
Сахарук Ярослав Васильович
(«Ярік»)
31 січня 1991, с. Красне Калуського району. Там жив перші три роки. Згодом батьки розлучилися, і мати Лідія із сином переїхала у Бурштин. У 2006 році закінчив Бурштинську середню школу № 2 і вступив у Бурштинський енергетичний технікум на спеціальність «Теплотехнік». Після його закінчення у 2010 році працював на м'ясокомбінаті. За два роки Ярослав відкрив майстерню з ремонту побутової техніки. У 2014 році одружився з Наталею. Вони разом працювали на АЗС. Окрім основної роботи, продовжував ремонтувати побутову техніку. Згодом почав працювати водієм-експедитором. У березні 2021 року від коронавірусу померла мати Ярослава. Цього ж року 30 листопада у Ярослава і Наталії народився синочок Роман. З 28 лютого 2022 року пішов добровольцем і проходив військовий вишкіл в Івано-Франківську де 24 березня 2022 прийняв присягу на вірність українському народові. З 15 квітня 2022 року його відправили на передову у Харківську область Наприкінці лютого 2023 почав воювати на Лиманському напрямку. За короткий час на війні пройшов шлях від рядового до старшого солдата та став командиром 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А7091, 7-й стрілецький батальйон.
Загинув під час мінометного обстрілу, здійсненого окупаційними військами російської федерації на Запоріжжі[161]
13590
Онішко Андрій («Вікінґ»)
м. Донецьк. Здобув освіту у Донецькому державному університеті внутрішніх справ (тоді — Інститут). Під час навчання пройшов спеціальну підготовку на військовій кафедрі. Протягом останнього періоду працював маркетинговим директором IT-компанії. Був кандидатом у майстри спорту України з бодібілдінгу та пауерліфтингу. Із початком агресії Росії разом із сім'єю переїхав до Львова. Після повномасштабного вторгнення РФ вирішив захищати Україну, але чоловіку відмовляли чотири рази. Згодом йому вдалося вступити до Національної гвардії України. Спершу виконував завдання у 2-й окремій Галицькій бригаді Західного оперативно-територіального об'єднання НГУ. Згодом вступив до 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна (колишній спецпідрозділ «Ягуар»). Під час проходження служби був нагороджений відомчими відзнаками, зокрема, нагрудним знаком Національної гвардії України «За доблесну службу».
Виконуючи бойове завдання, власним тілом прикрив побратимів від вибухової хвилі та загинув 13 серпня 2023 року внаслідок отриманих поранень. Похований 17 серпня 2023 у Львові на Личаківському цвинтарі[162].
13591
Костишин Андрій Андрійович
23 листопада 1972, . Новосільці Жидачівського району Львівської області. У 1992 році закінчив Самбірське медичне училище за спеціальністю фельдшер. З 1995 року по 2011 рік працював фельдшером станції швидкої медичної допомоги ПС-5 м. Львів. Проживав у селі Стара Ропа Старосамбірської територіальної громади Львівської області. Був мобілізований в травні 2023 року. Сержант, служив фельдшером медичного пункту військової частини А7394, 5-го батальйону 125 бригади ТРО у м. Сіверськ Бахмутського району Донецької області..
Загинув під час виконання бойового завдання 13 серпня 2023 року в районі населеного пункту Сіверськ Бахмутського району Донецької області. Похорон відбувся 17 серпня 2023[162].
Загинув поблизу н.п. Вербове на Запорізькому напрямку під час артилерійського обстрілу[163]. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ст. (посмертно)[164].
Селище Коцюбинське біля Києва. Закінчила тодішню школу 18. Після початку повномасштабного вторгнення пішла разом з чоловіком захищати Україну від окупантів. Служила на посаді кулеметниці.
19 березня 1997, м. Стебник. Закінчив Стебницьку ЗОШ № 11 та Стебницький професійний ліцей. Останні роки проживав у Дрогобичі на вулиці Коновальця. Працював на фірмі «Грейнпласт». У березні 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив старшим солдатом 80-ї десантно-штурмової бригади. Останні місяці перебував на нульових позиціях фронту[168][169][170].
Загинув під час виконання бойових завдань з захисту України на Бахмутському напрямку фронту. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[138].
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Чин похорону та громадське прощання відбулися в церкві Свв. апп. Петра і Павла в с. Зимна Вода. Похований 16 серпня на цвинтарі села Зимна Вода[173]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[138].
16 вересня 1989, м. Червоноград Львівської області. Навчався у середній школі номер 12. Після закінчення навчання відбув строкову службу в армії. З червня 2021 року працював на шахті «Степова» ДП «Львіввугілля» на дільниці з видобування вугілля. Мобілізований у квітні 2022 року. Солдат 2 розрахунку 1 артилерійського взводу артилерійської батареї 2 десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[174][175][176]. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (28 листопада 2022)[177].
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. Похований 16 серпня 2023 року на Алеї Слави Бендюзького кладовища. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[138].
Загинув на східному напрямку під час ворожого обстрілу. Похований 16 серпня 2023 року на Алеї Слави Бендюзького кладовища[180]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[181].
13599
Грицей Ігор Анатолійович
30 вересня 1984, м. Долина. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну боєць служив водієм 5 гранатометного відділення протитанкового взводу 116 окремої механізованої бригади.
Помер 13 серпня 2023 року у військовій частині під час несення служби[182].
13600
Коваленко Денис
22 роки, селище Великий Бурлук Харківської області. До 2020 року навчався у Харківському педагогічному коледжі, працював у Харкові на будівельних майданчиках. Після деокупації Великобурлуцької громади, у жовтні 2022 року, як справжній патріот пішов добровольцем захищати Україну. Брав участь у боях на бахмутському та куп'янському напрямках.
14 серпня 1991, с. Лавки Мукачівського району Закарпаття. Служив у військовій частині 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат», що обороняв Маріуполь, Піски, Волноваху, Вугледар та інші міста і села на передовій.
20 серпня 2023 відбувся похорон в рідному селі[184]
13602
Рубан Сергій
28 років, с. Оріхівка Лубенської громади. Брав участь в АТО в Донецькій та Луганській областях. У жовтні 2014-го отримав поранення під час виконання бойового завдання в районі Донецького аеропорту. З перших же днів повномасштабного вторгнення знову став до лав Збройних Сил. Звільняв Макарів на Київщині. У складі 46-ї десантно-штурмової бригади захищав Батьківщину на Бахмутському, Херсонському та Запорізькому напрямках. Мав звання сержант.
Загинув 13 серпня 2023-го під час виконання бойового завдання біля села Роботине Запорізької області[185]
13603
Подоляка В'ячеслав
27 років, с. Попівка. Навчався в місцевій школі. Після її закінчення вступив до Полтавського національному університетові ім. Ю.Кондратюка, де навчався за спеціальністю «Будівельна справа». У квітні 2022 був мобілізований до лав ЗСУ. Мав звання Старший солдат.
Загинув 13 серпня біля населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Похований у Северинівці Сумського району[187].
13605
Чешня Олександр
17 січня 2002, с. Виблі, Куликівщина. У 2017 році закінчив дев'ять класів місцевої школи, а 10-11 клас закінчив у Горбівській школі. Професію електрозварювальника опанував у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту. Проходив строкову військову службу. Після демобілізації повернувся до цивільного життя, але у перший день повномасштабної війни, знову повернувся до служби. Був у складі одного з підрозділів військової частини А4722.
20 вересня 1969, м. Львів. Навчався у Середній школі № 85. Здобув професію «слюсар-інструментальник» у колишньому Середньому професійно-технічному училищі № 25 у місті Львові. Після завершення навчання проходив військову службу. У мирний час працював на Телевізійному заводі «Електрон» у Львові. Один із засновників Всеукраїнської громадської організації «Українська Народна Самооборона». Брав активну участь у подіях під час Помаранчевої революції та Революції Гідності, де був поранений. Виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі розвідувального батальйону УНСО. Із початком повномасштабного вторгнення боровся із російськими окупантами на східному напрямку у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України[188].
Загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Похований 24 серпня 2023 року на Личаківському цвинтарі у Львові[189]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[138].
1 лютого 1996 року, с. Улашанівка. З 2002 по 2013 рік навчався в Улашанівському навчально-виховному комплексі. Після закінчення вступив до Острозьського вищого професійно-технічного училища № 33, де здобув фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря-ремонтника, водія автотранспортних засобів. Трудову діяльність розпочав у приватній фірмі, а згодом, з 2016 року працював за кордоном. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Богдан брав участь у місцевій теробороні. 20 березня 2023 року був призваний на військову службу по мобілізації. Був стрільцем-снайпером десантно-штурмового батальйону військової частини А 0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[190][191].
Загинув на Запорізькому напрямку. Похований 31 серпня в с. Приморське[192].
Бурдужа Євген Миколайович
22.08.1977, с. Старосілля Білгород-Дністровського району. Після строкової служби працював у сільському господарстві, в подальшому уклав контракт із ЗСУ, брав участь в АТО/ООС. Останні роки проживав на Донеччині.
Загинув 14 серпня 2023 року районі населеного пункту Пискунівка, Донецької області. Похований у селі Артюхівка, Роменського району[195].
13602
Наточий Максим Олександрович
31 серпня 1986, м. Кропивницький. Закінчив школу № 32 та Міжнародний університет розвитку людини за спеціальністю «Фінанси та банківська справа», працював будівельником, робив ремонти. В лютому 2023 пішов у навчальний підрозділ, дуже швидко опанував професію снайпера, отримав кваліфікацію — і його відправили під Мар'їнку в район Костянтинівки. став командиром другого протитанкового відділення взводу вогневої підтримки другої десантно-штурмової роти. Місяць тому отримав осколкове поранення в плече.
На бойове завдання був відправлений 13 серпня, 14-го артобстріло накрило його позиції. Загинув біля села Новомихайлівка Покровського району Донецької області[112].
13603
Павловський Денис
7 вересня 2002, с. Пудлівці, Гуменецької громади, Кам'янець-Подільського району. До п'ятого класу хлопець навчався у Кам'янець-Подільській спеціалізованій школі, згодом батьки перевели його у Голосківську ЗОШ. Після закінчення школи вступив у ПТУ на Хмельниччині й здобув спеціальність «маляр-штукатур». 19 жовтня 2020 року добровільно вступив до лав ЗСУ й ніс службу в прикордонних військах в Ужгороді. У червні 2023 підписав акт на взятті участі в бойових діях. І через півтора місяця він загинув
Загинув при виконанні заходів з відсічі збройної агресії внаслідок артилерійського обстрілу позицій сил оборони в районі населеного пункту Курдюмівка, Донецької області. Похований 17 серпня в рідному селі[196].
13604
Мороз Богдан
с. Ожидів Золочівського району. Був навідником у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув 14 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області[134]
13605
Кіяніченко Костянтин
32 роки, м. Кам'янське. У 2011 році закінчив місцевий індустріальний технікум. Тривалий час працював у річковому порту. Від початку лютого 2023 року був у лавах Збройних сил України.
Попрощалися з військовим 20 серпня в Козацькій церкві Пресвятої Покрови у Кам'янському[197].
13606
Комісарчук Борис Борисович
37 років. Був навідником механізованого відділення другого механізованого взводу сьомої механізованої роти третього механізованого батальйону військової частини А1008.
Загинув в результаті ворожого обстрілу в районі населеного пункту Лиман Перший Куп'янського району Харківської області. Похований на місцевому цвинтарі в селищі Понінка[198]
13607
Земськов Данило Вікторович («Даня»)
22 липня 1990. Парамедик, сапер, розвідник. Був членом організації «Тризуб», добровольцем у формуванні «Правий сектор» з 2014 року, заступником командира по медичному забезпеченню в 23 РС. Здобував нагороди та мав декілька своїх Яхт. Член яхт-клубу «Стугна» в м. Українка.
Загинув під час артобстрілу на Лиманському напрямку. Прощання та поховання відбулося в місті Українка, Київської області 20 серпня[199]
13608
Бульба Микола
1998, м. Бердичів. Навчався у 4-й та 1-й школах, а потім у Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права на спеціальності “Розробка програмного забезпечення”. Після закінчення коледжу він вступив до Київського національного університету будівництва і архітектури. У 2022 році, вирішив внести свій внесок у захист своєї країни. Пішов на війну добровольцем і був призначений головним сержантом-командиром гармати 1 артилерійського взводу 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини А4350.
14 серпня 2023 року Микола героїчно загинув під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Роботине Запорізької області. Він підірвався на міні противника, виконуючи свій військовий обов’язок [200].
13609
Гончаров Олександр
(«Єгер»)
25 років, с. Темирівка Запорізької області. Після школи закінчив медичних коледж за спеціальністю «Фармація». Під час строкової служби в армії навчався у приватному університеті Запоріжжя, де здобув отримав освіту фахівця з фізичної реабілітації, вчителя з основ здоров'я. Захищав країну з 2019 року. Підписав контракт і вступив до лав 3-го окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго. Повномасштабну війну зустрів на фронті. Пройшов військових шлях від розвідника до заступника командира групи.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине Запорізької області. Похований на Алеї Слави Далекосхідного кладовища міста Кропивницького. Залишились батьки, брат, племінник та кохана дівчина [201]
Загинув 15 серпня 2023 року в місті Ізюмське, Харківська область. Військовослужбовця поховають на Алеї Слави у місті Буринь, Конотопського району[195].
13617
Мазур Михайло
с. Лівчиці Гніздичівської громади. Був старшим вогнеметником вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини А3719.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу українських позицій армією РФ поблизу села Шипилівка Сєвєродонецького району Луганської області[203].
13620
Цубера Михайло
53 роки, селище Дубове Тячівського району, Закарпаття. Був мобілізований до лав ЗСУ у березні 2022. Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.
Житель Самбірської громади. Був стрільцем десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини А2582.
Загинув 15 серпня 2023 року біля населеного пункту Вербове, Пологівського району Запорізької області[205]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[206].
13622
Харків Андрій
с. Куликів Львівського району. Став на захист Батьківщини з перших днів березня 2022 року. Був офіцером ЗСУ, командиром 3 взводу 2 роти 1 механізованого батальйону 116 бригади.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в районі села Урожайне Волноваського району Донецької області. Похований 26 серпня 2023 року в рідному селі[208].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області[209].
13625
Кузь Андрій
30.05.1978, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №34 імені М. Шашкевича. У 1993 році закінчив Професійно-технічне училище №26 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище інформаційно-комп'ютерних технологій»). Після завершення навчання проходив військову службу у лавах 28-го корпусу протиповітряної оборони. З 2006 року працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівська кондитерська фабрика «Світоч», де обіймав посади транспортувальника, а згодом – варника харчової сировини та продуктів. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів спершу до складу військової частини А4221, згодом виконував бойові завдання у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого
8 січня 1992, с. Стара Скварява, Львівщина. З 2012 року проживав у Яремчі на Франківщині. Бійця мобілізували до Збройних сил України у жовтні 2022 року.
36 років, м. Львів. Закінчив Техніко-економічний фаховий коледж Львівської політехніки. Згодом здобував освіту на економічному факультеті ЛНУ імені Івана Франка. Після цього проходив військову службу на Львівщині та Полтавщині. Працював на одному із місцевих приватних підприємств. Із початком повномасштабного вторгнення РФ став на захист України. Виконував бойові завдання на східному напрямку у лавах першого окремого Феодосійського батальйону 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
26 лютого 1997, Степова Долина, Миколаївська обл. В 19 років вступив до ЗСУ, брав участь в АТО. Після трьох років служби звільнився в запас, пізніше поступив в Уманський державний педагогічний університет на факультет філології та журналістики. В березні 2022 року долучився до лав 79 ОДШБр.
Загинув поблизу села Дорожнянка Запорізької області[217].
13647
Нявкевич Інна Віталіївна
(«Солдат Джейн»)
15 серпня 2003, селище Летичів, Хмельниччина. Ще підлітком вирішила, що стане військовою, активно займалася спортом. Намагалася вступити в Житомирський військовий інститут ім. Корольова, але їй трохи не вистачило балів. У 2020 році підписала контракт з ЗСУ, молодший сержант. Інструктор з фізичної підготовки, пізніше оператор штабу у 53-й ОМБр. Зустріла повномасштабне вторгнення під Волновахою. Брала участь у битвах за Авдіївку, Базмут, Херсонщину, Миколаївщину.
Загинула виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Покровськ Донецької області. Похорон відбувся 21 серпня 2023 в Летичеві. Залишилися батьки і старша сестра Діана [218][219]
13648
Майборода Костянтин
12 липня 1987, Новомосковський район. Його мобілізували до лав Збройних сил України 10 квітня 2023 року. Він перебував на посаді стрільця-снайпера одного з підрозділів.
Загинув внаслідок ракетного обстрілу села Орлівщина, Новомосковського району, Дніпропетровської області. Похований в Смілі куди переїхала його матір тікаючи від війни. Похований на Алеї Слави на Загреблянському кладовищі[222].
13651
Авдєєв В'ячеслав
32 роки. Проживав у селі Сидоряче Котелевської громади. Мав звання солдат
Загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку в результаті обстрілу вогневої позиції від осколкових поранень[224]
13653
Саржин Тарас
Селище Малокатеринівка Запорізької області. Випускник гімназії «Мрія». Молодший сержант, командир відділення. Учасник АТО в 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення Тарас працював у Польщі. Але повернувся, щоб захищати Україну.
Загинув біля селища Велика Новосілка Волноваського району Донецької області під час мінометно-артилерійського обстрілу[225]
13654
Хільський Олексій
35 років. Багато років пропрацював у Дніпровському драматичному молодіжному театрі «Віримо!». Пізніше переїхав до Києва де працював у Дитячому музично-драматичному театрі «ВІВАТ». До війни він знімався в кіно та популярних серіалах, серед яких «На твоєму боці», «Квочка», «Кріпосна», «Лікар Ковальчук», «Опер за викликом», «Загадка для Анни». Пішов у військо з перших днів повномасштабної війни. За його плечима — розвідувальні й штурмові дії на Херсонському напрямку, «гарячі» точки на карті Донеччини — Бахмут і Соледар, три поранення.
Загинув 17 серпня під час виконання бойового завдання внаслідок поранень. Це трапилось в районі села Григорівка Донецької області. Похорон відбувся 22 серпня 2023 в селі Твіржа[143]
13657
Довбня Микола Володимирович
31 рік, м. Кривий Ріг. Житель Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Загинув 17 серпня під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу. Це трапилось в районі населеного пункту Бахмут Похований 26.08.2023 у м.Кривий Ріг
13658
Майборода Костянтин Миколайович
(«Борода»)
12.07.1987, с. Сухий Хутір. Мобілізований у квітні 2023 Проходив службу на посаді стрільця-снайпера
Загинув 17.08.2023 біля н.п. Бахмут. Похований у селі Сухий Хутір Криничанської територіальної громади Кам’янського району [228].
13659
Таран Андрій
(«Деймос»)
23 роки, с. Саксагань Дніпропетровської області. Закінчив Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді. Потім навчався у Льотній академії Національного авіаційного університету, яку закінчив у 2023 році. Здобув професію інженера з управління повітряним рухом. У 2021-му під час навчання пройшов військову кафедру та став офіцером запасу. Паралельно працював у ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» на посаді диспетчера пункту забезпечення польотів та перельотів департаменту льотної експлуатації. У березні 2023 мобілізований до лав ЗСУ, 118 бригада. Обійняв посаду помічника начальника штабу-командира розвідувального взводу.
Загинув біля села Роботине Запорізької області. Під час виконання бойового завдання проводив медичну евакуацію поранених бійців під масованим мінометним обстрілом. Його життя обірвала ворожа керована авіабомба [229].
Огнєв Віктор Сергійович
4.04.1993, селище Черняхів Житомирської області. У 2014 році успішно закінчив вище професійне училище Житомирського державного технологічного університету і здобув професію верстатник широкого профілю. 18 січня 2023 року вступив до лав ЗСУ, а після підготовки у Великобританії доєднався до бойового підрозділу 82-ї десантно-штурмової бригади, військова частина А2582. Cтарший солдат
Загинув в Запорізькій області біля Роботиного [230]
Гаврилюк Богдан Леонідович
2 червня 2000. Будучи ще зовсім маленьким, втратив своїх батьків. Відтак виховувався у сім’ї тітки на Волині – у селі Угринів Городищенської громади. З 2006 по 2015 рік навчався в ЗОШ І-ІІІ ст. с.Угринів. Служив у складі 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнко як гранатометник.
Загинув в районі н.п. Курдюмівка Донецької області. Похований 23 серпня 2023 року в рідному селі[232].
Галета Анатолій Володимирович
11 травня 1978, с. Онуфріївка Кіровоградської області. Закінчивши 8 класів місцевої школи, одразу влаштувався працювати на Кременчуцький автозавод. Одночасно з роботою навчався у вечірній школі. У Кременчуці познайомився зі своєю майбутньою дружиною, у 2002 одружився. Працював у приватній фірмі збиральником меблів. У 2020 році влаштувався молодшим приймальником товарів в мережі супермаркетів АТБ. У січні 2023 року став до лав ЗСУ. Солдат, помічник гранатометника механізованого взводу 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» (в/ч А4699).
26 червня отримав поранення, які виявилися занадто важкими — після майже двох місяців боротьби серце захисника зупинилося. Помер у лікарні в Вінниці. Залишилися батьки, дружина, син та брат [233]
29 серпня 1990, селище Врадіївка Миколаївської області. Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Із братом займався бджільництвом, у міжсезоння займався фрілансом. З 2018 року жив у Миколаєві. Останнє місце роботи – «АТБ-маркет». У 2014-2015 роках брав участь в АТО у складі 79-ої окремої аеромобільної бригади, у 2016-2017 – був в Українській добровольчій армії. Тож, маючи бойовий досвід, знову пішов на фронт і в 2022-му, під час повномасштабної війни. Спочатку служив у 406-ій окремій артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова ВМСУ ЗСУ, у 2023 році перевівся до 12-ої бригади спеціального призначення НГУ «Азов», старший солдат.
Загинув на території Серебрянського лісництва поблизу Кремінної Луганської області. У бою з ворогом отримав смертельні поранення внаслідок гранатометного обстрілу. Залишилися дружина, батьки, брат [234][235]
18 серпня
13660
Місюра Олександр
25 років. Був навідником протитанкових ракетних комплектів.
51 рік, м. Чернівці. Народився у родині військових. У 1993 році закінчив Калінінградське вище інженерне училище інженерних військ та здобув звання «старший лейтенант». Військовослужбовець обіймав посади від начальника відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту та екологічної безпеки, до командира взводу. У 2013 році йому присвоїли звання «капітан». Згодом виконував бойові завдання у зоні АТО. Від початку повномасштабної війни воював у лавах 101 окремої бригади територіальної оборони.
27 липня 1983, м. Ходорів Львівської області. Навчався у Комунальному закладі загальної середньої освіти I-III ступенів № 3 імені Героя України Романа Точина міста Ходорів, згодом — у Опорному комунальному закладі загальної середньої освіти I-III ступенів № 1. Закінчив Українську академію друкарства. Після завершення навчання проходив військову службу у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Протягом 10-ти років пропрацював інженером виробництва у компанії «Ен Джі Метал Україна». Згодом обіймав посаду «Senior Java Developer» у компанії «Luxoft». Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від російських окупантів до лав 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна НГУ. Виконував бойові завдання на південному напрямку.
4 лютого 1998. Навчався у Львівській загальноосвітній школі I-III ступенів № 82 Львівської міської ради Львівської області. Згодом здобував освіту за спеціальністю «монтаж, обслуговування устаткування і систем газопостачання» у Відокремленому структурному підрозділі "Техніко-економічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка». Працював автомеханіком на станції технічного обслуговування "Тойота Центр Львів «Діамант». Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від російських окупантів. Виконував бойові завдання у складі 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Під час проходження служби здобув звання «молодший сержант».
Загинув на Запорізькому напрямку у результаті мінометного обстрілу військовими РФ під час ведення бойових дій поблизу села Вербове Пологівської міської громади[237].
13666
Слабошевський Віктор
м. Фастів Київської області. Навчався у місцевій школі №2. Потім здобув фах оглядача-ремонтника вагонів у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту. Пройшов строкову військову службу. Після повернення працював за спеціальністю в «Укрзалізниці», згодом – слюсарем-інструментальником у компанії ПраТ «Вентс». Під час повномасштабної війни, у квітні 2022 року поповнив лави захисників. Спочатку був оператором механізованої роти в одному з підрозділів ЗСУ та воював на різних напрямках. Влітку 2023-го пройшов навчання в Естонії, обійняв посаду навідника у бойовій бригаді та вирушив боронити Донеччину.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі міста Костянтинівка на Донеччині. Під час ворожого мінометно-артилерійського обстрілу захисник отримав смертельні поранення. Похований на Новому кладовищі у рідному Фастові.[238].
13667
Туляков Сергій Сергійович
(«Шахтар»)
08.10.1999, м. Торецьк Донеьцкої області. Навчався у місцевій школі, згодом продовжив навчання у вищому профтехучилищі. Деякий час працював за цивільними професіями у рідному місті. З травня 2022 року став на захист України
Загинув 18.08.2023р. поблизу м.Бахмут. Похований в Житомирі [239]
13668
Цикановський Владислав Віталійович
(«Троєщина»)
28.04.2001, м. Черкаси. навчався у Черкаському колегіумі «Берегиня» та в міській гімназії №9. Після закінчення гімназії закінчив Черкаський комерційний технікум за фахом технолога харчування. У 2020 році Владислав Віталійович став на захист України, підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях у зоні АТО.
Помер на наступний день після отриманих внаслідок артилерійського обстрілу поранень у Херсонській області. Похований 21 серпня 2023 року в Ізмаїлі[241]. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ст. (посмертно)[242].
27 вересня 1988, м. Рівне. В 2010 прийнятий на службу за контрактом, який закінчився в 2021. 6 червня 2022 мобілізований. Отримав поранення та контузію на одному з найважчих напрямків Запорізької області, в районі села Роботине. Головний сержант 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А4674, 117ОМБр.
30 липня, м. Івано-Франківськ. Навчався в Українській гімназії №1. Закінчив Києво-Могилянську Академію, вивчав філософію. Аналітик Благодійного фонду «Пацієнти України». Фахівець з публічних закупівель у сфері охорони здоров'я. Раніше працював аналітиком у Центрі «Антикорупційна платформа», регіональним координатором з медичних закупівель у мережі DOZORRO. Працював в компанії «Агенція відновлення та розвитку», згодом став її керівником. Батьки Остапа — відомі митці Богдан та Оксана Бринські. Його брат також воює на фронті. Молодший сержант 94-го прикордонного загону ДПСУ. Виконував бойові завдання у складі 3ОШБр.
Загинув у бою під Бахмутом від мінометного обстрілу. Уламок від снаряду змусив його серце зупинитися. Похорон відбувся 24 серпня в місті Івано-Франківськ. Похований на території меморіального комплексу "Дем'янів Лаз".
7 грудня 1979, c. Зелене Компаніївської громади Кропивницького району. Після закінчення школи здобув спеціальність токаря у професійно-технічному училищі №8. Працював трактористом у колгоспі імені Тельмана. У 2003 році переїхав до Кропивницького, де працював далекобійником. З 2015 по 2016 рік брав участь в антитерористичній операції. Був мобілізований до Збройних сил України з перших днів повномасштабного російського вторгнення.
Загинув на Куп'янському напрямку на Харківщині. Похорон відбувся 22 серпня 2023 [248]
13683
Глієвий Микола Іванович
(«Прапор»)
16 листопада 1982. Закінчивши школу в Розкопанцях, вступив до Богуславського педагогічного коледжу, де здобув диплом юриста, хоча за професією не працював жодного дня. Трудився у одній із охоронних структур столиці та паралельно займався зведенням будинків "із нуля" й до вручення господарям ключів.штаб-сержант, командир протитанкового взводу вогневої підтримки 3 штурмової роти 1 окремого штурмового батальйону військової частини А 4123. В 2019 році москалі вбили його брата молодшого брата Карлаша Олексія Анатолійовича.
14.01.1994, м. Донецьк. У 2009 році закінчив Донецьку гімназію №92. Згодом здобув кваліфікацію «Слюсар з ремонту автомобілів» у Донецькому професійному ліцеї автотранспорту. У 2017 році вступив до Навчального центру імені Василя Вишиваного Національної гвардії України та здобув спеціальність «Сапер». роходив строкову військову службу у складі військової частини 3023, далі підписав контракт із 15-тою бригадою оперативного призначення НГУ та виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Після повернення до цивільного життя працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод”». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем вступив до лав територіальної оборони. Згодом приєднався до складу 3-ї окремої штурмової бригади.
15 січня 2004, Гола Пристань. Після закінчення Голопристанського навчального закладу, успішно склавши ЗНО, був зарахований студентом до Дніпропетровського Державного університету Внутрішніх справ України на правоохоронну діяльність. З початком повномасштабного вторгнення Росії приєднався до Збройних Сил України. Взвод Десиптикони, 3ОШБр.
23 роки, м. Ніжин Чернігівської області. Закінчив Ніжинський ліцей при НДУ імені Миколи Гоголя. Потім навчався в Інституті геології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Науки про Землю» (геоінформатика). Працював спортивним аналітиком, мріяв стати розробником додатків Apple. Долучився до лав захисників у квітні 2023 року. Служив у 3-ій окремій штурмовій бригаді Збройних Сил України. Був кулеметником.
Загинув під час штурму 19.08.2023 року поблизу села Андріївка м. Бахмут. Похований на Алеї Слави (Берковецьке кладовище, м. Київ) [250]
13689
Басюк Едуард
45 років, селище Рокитне Рівненська область. Здобув освіту за спеціальністю «Прикладна механіка» в Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування. У цивільному житті тривалий час працював в ПрАТ «Рокитнівський склозавод». Під час повномасштабного вторгнення став на захист України, долучившись до лав 3-ої бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана. Обіймав посаду оператора 2-го протитанкового відділення.
Загинув під час виконання бойового завдання у селі Роботине Запорізької області. Внаслідок ворожого артилерійського обстрілу він отримав травми, несумісні з життям. Залишилися батько, двоє дітей та сестра [255].
2001, с. Іванівка Тернопільської області. Випускник бакалаврату історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Навчався за спеціальністю «Середня освіта (Історія)». З лютого 2023 року добровольцем долучився до «Азову». Воював на Бахмутському, Слов‘янському та Запорізькому напрямках[257][258].
Загинув внаслідок важкого поранення, отриманого в бою за Батьківщину. Похований 25 серпня в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[259][260][261][262][263].
13702
Унгурян Олександр В'ячеславович
41 рік, народився в смт Серпневе Одеської області, проживав в м. Чорноморськ. Сапер інженерно-саперного взводу 3 аеромобільного батальйону
20 серпня 2023
Загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу м. Бахмут. Похований 17 грудня 2023 року в м. Чорноморськ[264].
2 жовтня 1980, м. Київ. Закінчив загальноосвітню школу № 296 м. Києва. З 2019 року проживав в селі Хотів. 15 травня 2023 року був мобілізований до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Проходив навчання на полігоні у Великій Британії. Після повернення до України був переведений до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади у складі Десантно-штурмових військ Збройних сил України, яка вела наступальні дії на Бахмутському напрямку[265][266].
Загинув поблизу н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області. Похований у селі Хотів на Київщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
13704
Бучковський Андрій
13.12.1974, с. Лозино Львівської області. Згодом його родина переїхала до Львова. Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 44 імені Тараса Григоровича Шевченка. Здобув освіту у колишньому Львівському технікумі промислової автоматики. Після завершення навчання проходив військову службу. Працював у сфері надання послуг з охорони власності у Львові. Протягом 2015-2016 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від загарбників. Виконував бойові завдання спершу на Сумщині, а згодом – на південному напрямку у лавах 116-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Залишилися дідусь, мама, вітчим, дружина та 18-річна донька [268]
13705
Сікорський Данило («Марк»)
20 років, м. Херсон. Навчався у фізико-математичному ліцеї. Вступив до Льотної академії в Кропивницькому, але закінчити не встиг. Працював на Новій Пошті. Під час окупації Херсону потайки від батьків був учасником руху спротиву. У червні 2022-го коли з`явилася можливість виїхав на вільну територію. В липні 2022 пройшов відбір і підписав контракт з 3ОШБр. Був кулеметником.
Загинув під Бахмутом. Врятував побратима із підбитого ворогом танка, але згодом отримав смертельні поранення. Похований в рідному місті 29 серпня 2023 [269].
12 грудня 1990, с. Новожуків, Рівненська область. У 2014-2015 роках воював під час АТО. Першим етапом було визволення міст Слов’янськ, Краматорськ в 51 ОМБР, далі пекло Волновахи, Савур-Могила , Іловайський котел. Пройшовши ротацію, ще певний час служив в 24 ОМБР отримав відзнаку. Отримав медаль за службу Україні. З 24 лютого знову пішов захищати нашу Незалежність, проходив навчання в Словаччині, в червні 2023 отримав нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ В.Залужного “Золотий Хрест“. Служив у 54 окремому стрілецькому батальйоні, потому виконував обов’язки головного сержанта взводу у 117 окремій механізованій бригаді, воював у Запорізькій області.
8 жовтня 1977, с. Заплатин Стрийської громади. Закінчив Стрийську школу № 1. Навчався у ВПТУ № 34. Працював у Стрийському коледжі слюсарем-сантехніком. У квітні цього року став на захист Батьківщини. Навідник 1-го єгерського відділення військової частини.
Загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині[271].
13716
Саєнко Олександр
27 років, м. Краматорськ. З березня 2022 переїхав з родиною в Ужгородський район в село Вишка. Служив командиром 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224.
Отримав важкі поранення у ході виконання бойового завдання 3 серпня у Новомихайлівці Донецької області. 21 серпня у лікарні Вінниці військовий помер від отриманих поранень. 29 серпня похований в селі Вишка Ужгородського району[272]
13717
Шиковець Олександр
(«Шрек»)
15 серпня 1970, c. Велике Село Мінської області. Здобув середню спеціальну освіту за фахом слюсаря-судноремонтника. Пройшов строкову військову службу. У 1991 році оселився у місті Ніжин Чернігівської області. У 1992—2004 роках працював дизелістом у Ніжинській експедиції глибокого буріння. Потім був будівельником, бурильником за кордоном. Під час повномасштабного російського вторгнення, в березні 2022 року, чоловік добровільно мобілізувався до Збройних Сил України. Служив у 30-му батальйоні 117-ої окремої бригади територіальної оборони. Обійняв посаду командира відділення та вирушив боронити Сумщину. У січні 2023-го перевівся до 117-ої окремої механізованої бригади. Спочатку був водієм, а з березня став командиром відділення інженерно-саперної роти. У складі свого підрозділу боронив південний напрямок.
Загинув 21 серпня 2023 року біля села Роботине Запорізької області. Виконуючи службові обов'язки, боєць отримав смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу керованими авіаційними бомбами[273].
7 травня 1995, с. Червона Гірка Одеського району Одеської області. Закінчив Кам'янську школу. На захист країни він став 21 березня 2023 року. Пройшов перепідготовку та направився до зони проведення бойових дій. Служив навідником у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[276].
Загинув поблизу села Іванівське Бахмутського району в Донецькій області. Похований 29 серпня 2023 року в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
11.05.1997, м. Біла Церква. Майстер спорту з панкратіону, багаторазовий переможець чемпіонатів Київської області та м. Білої Церкви з панкратіону, рукопашного бою та джиу-джитсу; переможець Всеукраїнського турніру з панкратіону серед юнаків 2013 року, Чемпіон та срібний призер чемпіонату України з панкратіону серед юнаків 2014 року. Вихованець Білоцерківської ДЮСШ № 2. Солдат, старший навідник 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А4638,
19 січня 1986, м. Ізяслав Хмельницької області. Закінчив Плужненський професійний аграрний ліцей за професією водія-автомеханіка. Також здобув фах столяра у Хмельницькому ВПУ-4. Працював столярем на ДП «Ізяславський лісгосп». Під час повномасштабного російського вторгнення 2 травня 2023 року став на захист своєї держави, поповнивши лави Збройних Сил України. Проходив службу у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Був водієм[279][280][97].
Загинув поблизу села Іванівське Бахмутського району в Донецькій області. Отримав смертельне вибухове уламкове поранення грудної клітки внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований 24 серпня 2023 року на Алеї почесних поховань міського кладовища м. Ізяслав. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
13723
Опарастюк Ігор («Гарік»)
7 липня 1962. Бізнесмен, котрий жив за кордон, але з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до війська. Обороняв Київ, воював в Торському, Ямполі, Діброві, Серебрянському лісі.
Загинув під час боїв у Донецькій області надаючи допомогу пораненому побратиму [281]
13724
Богуцький Дмитро Анатолійович
29.07.1997, селище Стрижавка. Вінницького району. Добровольцем відправився на схід та у складі Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Заступник командира взводу №4 роти №2 батальйону №1 полку управління поліції особливого призначення №2 (штурмового полку «Цунамі»)
м. Червоноград. Із початком повномасштабного російського вторгнення чоловік доєднався до Збройних сил України. Військову службу проходив у військовій частині А0998.
Загинув 22 серпня на Донеччині у бою з російськими військами. Похований 26 серпня на Алеї Героїв на Бендюзькому кладовищі[284].
13731
Якимишин Петро
24 грудня 1979, с. Сілець Ямницької громади. Від початку війни воював в зоні АТО/ООС. Старший солдат, служив інструктором кінологічної групи інспекторів прикордонної служби однієї з військових частин.
Народився на Тернопільщині, однак останнім часом проживав у Дрогобичі. З першого дня повномасштабного вторгнення воїн добровільно став на захист України. Служив артилеристом 44-ої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Воював у гарячих точках.
Загинув 22 серпня 2023 року під час артилерійського обстрілу, отримавши осколкове поранення несумісне з життям — в районі села Нова Токмачка Запорізької області[287].
13734
Сінченко Дмитро
(«Перун»)
м. Кропивниький. Закінчив Національний технічний університет за спеціальністю "магістр адміністративного менеджменту". Автор Українського Тижня, Радіо Свобода. З 2012 року очолював ГО «Асоціація політичних наук». Політичний аналітик, блогер, публіцист. З 2014 року — волонтер, допомагав військовим. З 24 лютого 2022 року — боєць Української добровольчої армії (УДА), після початку повномасштабної війни воював у Київській області, потому на Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині. Під час війни здобув другу вищу освіту за спеціальністю "політолог". Він тоді брав відпустку із фронту. Для Українського Тижня робив матеріали про будні наших захисників на фронті. Останній його репортаж вийшов 24 серпня 2023 року. Був командиром взводного опорного пункту.
Загинув біля села Курдюміка неподалік від Бахмута від ворожої кулі снайпера. Вважався зниклим безвісти. Похорон відбувся 14 березня 2024 в Кропивницькому [288][289][290][291]
13735
Шарий Валентин Вікторович
(«Сапсан»)
14 квітня 1978, м. Кобеляки. Навчався у Кобеляцькій загальноосвітній школі №2. По закінченню школи здобував освіту в м.Харків. Одружений, з родиною проживав у Полтаві. Мав 2 сина. У 2022 році був призваний по мобілізації на військову службу третім відділом Полтавського РТЦК та СП. Солдат мінометного відділення мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону в\ч А4699.
Загинув під час бойового завдання біля села Олександро-Шультине, Краматорського району на Донеччині. Похований 27 серпня 2023 року в смт Лужани. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[23].
13746
Стасюк Артур Васильович
13.10.1987, с. Іванківці, Тернопільщина. Старший солдат. Став на захист України ще в 2015-му році. Повернувся до війська 3 березня 2022. Старший солдат, механік-водій інженерно-позиційного відділення інженерно-саперного взводу 2 механізованого батальйону 53 ОМБр.
Загинув районі села Водяне Донецької області. Похорон відбувся 1 вересня 2023 в рідному селі [295][296]
13747
Плеша Максим Вікторович
20 квітня 1991, м. Ужгород. Закінчив школу № 3 міста Ужгород. Здобував фахову освіту в Закарпатській академії мистецтв і став художником. Реставрував церкви, малював портрети, мав персональні виставки. Добровольцем вступив до Збройних сил України на 3-й день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, воював у найгарячіших точках.
Загинув в результаті ворожої атаки дрона-камікадзе позицій ЗСУ, поблизу села Торське, Краматорського району, Донецької області. Похорон відбувся 30 серпня 2023 в Ужгороді. Похований на Пагорбі Слави[297].
13748
Ржипецький Олег
(«Кум»)
17 серпня 1996, с. Чернятин Вінницької області. Закінчив Калинівське професійно-технічне училище №21, де здобув фах газоелектрозварювальника. У мирному житті працював на СТО, займався ремонтом автомобілів та зварювальними роботами. З червня 2022-го проходив службу в Збройних Силах України. Навчався у Великій Британії, а після повернення обійняв посаду гранатометника 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Разом із побратимами воював на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. Був нагороджений медаллю «За заслуги».
Загинув під час виконання бойового завдання, на Куп'янському напрямку поблизу населеного пункту Синьківка. Прощання відбулося 27 серпня в селі Острійки Київської області
29 березня 1999, с. Шманьківчики Чортківського району Тернопільської області. Перебуваючи за кордоном, коли почалась війна, негайно приїхав захищати Україну. Зареєструвався в центрі комплектування та чекав, коли покличуть захищати рідну землю. Пішов воювати 8 січня 2023 року. Старший солдат, командир десантно-штурмового відділення 82 ОДШБ[300].
12 лютого 1991, житель селища Радісне Авангардівської громади Одеської області. Пішов на військову службу по мобілізації 22 березня 2023 року. Після навчального центру був призначений на посаду водія до одного з підрозділів 80-ї Десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання із захисту України на Бахмутському напрямку[301][302].
Загинув під час визволення села Іванівське Бахмутського району Донецької області і зачистки ворожих позицій у складі штурмової групи, потрапивши під шквальний артилерійський вогонь рашистів, внаслідок якого загинув разом з трьома своїми побратимами. Лише через 4 дні бійці зуміли відбити супротив ворога і забрати тіла побратимів, в тому числі тіло Олександра Дудніченка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[181].
23 квітня 1989, с. Модричі Дрогобицького району Львівської області. У березні 2023 був мобілізований в 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після мобілізації згідно з розподілом потрапив на посаду гранатометника у 1-го відділення 2-го взводу 4-го роти 1-го десантно-штурмового батальйону 80 ОДШБр. Після мобілізації орієнтовно 3 місяці проходив тренування та бойове злагодження на полігонах Львівщини та Чернівецької області. Воював поблизу Бахмута[303][304][305].
Загинув поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області. Похований 31 серпня 2023 року в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
1995 р. н., проживав в селі Олександрове, Вараського району, Рівненської області. Призваний на військову службу по мобілізації 10 березня 2023 року Вараським РТЦК та СП Рівненської області. Солдат, навідник 1-го десантно-штурмового відділення, 1-го десантно-штурмового взводу, 5-го десантно-штурмової роти, 2-го десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[306][307].
Загинув від вибухів та осколків поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
30 вересня 1976, м. Шостка. Навчався в Шосткинській загальноосвітній школі №4. Успішно займався підприємницькою діяльністю – мав веломагазин «Крути педалі» та сервісний центр. Також працював далекобійником, їздив Європою. Поповнив лави 3-ої окремої штурмової бригади ЗСУ. Обіймав посаду командира відділення-командира машини. За успішне виконання бойових завдань був нагороджений відзнакою Головнокомандуючого ЗСУ «Золотий хрест».
Отримав поранення біля н.п. Андріївка. Помер в Дніпровській лікарні ім. Мечникова. Похований на Алеї Слави Лук‘янівського кладовища у Києві. В місті Шостка вулицю Кутузова перейменували на честь Сергія Мороза [308].
2 червня 2001, м. Докучаєвськ Донецької області. Навчався у місцевій школі. У 2014 році разом із мамою залишив окуповане місто та переїхав до Волновахи. Там і закінчив навчання у школі. У 2020-му здобув фах флориста у Великоанадольському лісотехнічному фаховому коледжі імені В.Граффа. У 2022 році закінчив Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка, отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Деревообробка та меблеві технології» та здобув фах інженера меблевих технологій. З початком повномасштабного вторгнення разом з мамою знову були вимушені шукати собі новий притулок через окупацію Волновахи. Хлопець вирушив до Києва. 18 січня 2023 вступив до лав 12-ої бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Після навчання обійняв посаду старшого кулеметника та поїхав на передову. Старший солдат.
Загинув на території Серебрянського лісництва, що поблизу міста Кремінна на Луганщині. Під час штурму ворожих позицій зазнав смертельної мінно-вибухової травми внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований на кладовищі Святого Миколая в Запоріжжі. [309][309].
12 травня 1989, м. Київ. В 2010-му році закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України. Працював водієм. Старший кулеметник бригади Буревій 2 батальйон 4 рота. З початку вторгнення РФ долучився до ТРО, потім перевівся до НГУ. Коли його підрозділ перейшов від бойових дій до охорони об'єктів, первівся до Гвардії наступу.
Загинув під час нічного наступу ворога біля села Стельмахівка Луганської області від ворожого дрону-камікадзе. В липні 2024 на вулиці Дністерській 1А на Старій Дарниці в Києві відкрили мурал "Я на своїй землі" присвячений Антону [310][311]
13767
Коваленко Олександр Олексійович
27.03.1976, м. Київ. Навчався в школі №227 м. Києва, яку закінчив в 1993 році. Навчався у Національному університеті фізичного виховання і спорту (НУФВСУ), який закінчив у 2007 році. У 2009 році закінчив Національний університет внутрішніх справ. Кандидат у майстри спорту з боксу. В 2014 році добровольцем пішов воювати на Схід України у складі батальйону «Айдар». Службу проходив в 2-ій штурмовій «афганській» роті. Брав активну участь в боях з сепаратистськими угрупуваннями і російськими підрозділами на території Луганської області. Зокрема на 29-му блокпосту, шахті «Родіна» в н.п. Золоте-4.
25 лютого 2022 року добровільно записався у склад 204 батальйону територіальної оборони (в/ч А7373). У складі підрозділу добровольців, відряджених у розпорядження ГУР МО, виконував завдання по захисту столиці -міста Київ у н.п. Мощун, Ірпінь. Брав участь у підготовці і звільненню острова Зміїний, боях під Сєверодонецьком, Енергодаром, Майорськом, Бахмутом. У березні 2023 року пройшов курс підготовки молодшого офіцерського командного складу за кордоном, в одній з дружніх країн НАТО. 14 липня 2023 штурмова група під його керівництвом перейшла Дніпро і спробувала закріпитись на ворожому березі. При спробі пройти вглиб берегової смуги, під вогневим обстрілом з сторони російських окупаційних військ група потрапила на заміновану ворогом ділянку місцевості. Внаслідок підриву на міні, отримав тяжкі поранення, втрату нижньої кінцівки але при цьому до останнього керував злагодженими діями свого підрозділу.
Молодший сержант, в/ч 0504 (ГУР МО)
Був евакуйований медиками спочатку в м.Херсон, м.Одесу, а згодом в м.Київ. Його сильний, спортивний, вольовий організм до останнього боровся за життя, не зважаючи на втрату обох нижніх кінцівок, чисельних уламкових поранень. І хоч медики намагались зробити все можливе, поступово відмовили життєво важливі органи й серце. Залишились син і дочка [312].
5 листопада 1963, с. Зелена Надвірнянського району. Після закінчення дев'ятирічної школи в рідному селі продовжив навчання в лісотехнічному технікумі м. Хуст, а далі проходив службу в армії. У 1987—1990 здобув освіту у Харківському воєнному училищі ракетних військ. У 1990 році разом з сім'єю переїхав на Рогатинщину в село Добринів. Працював майстром лісу у Пуківському лісництві, згодом — на будівництві в Івано-Франківську. Долучився до лав ЗСУ у березні 2022-го. Штаб-сержант.
63 роки. У 1981 році закінчив Качинське вище військове авіаційне училище льотчиків. Проходив службу в Конотопі, Миколаєві й Умані. У 1994 році звільнився з лав ЗСУ у званні майора. Тоді ж оселився на Київщині в місті Бориспіль. З 2015 року чоловік служив у Повітряних силах ЗСУ. Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. У 2018-му демобілізувався. Проте з початком повномасштабної війни В’ячеслав знову повернувся до армії. Був пілотом 40-ої бригади тактичної авіації. З 24 лютого 2022-го здійснив понад 200 годин нальоту.
Під час виконання бойового завдання зіткнулися два літаки L-39. Крім В’ячеслава загинули ще двоє пілотів – капітан Андрій Пільщиков і майор Сергій Проказін [319]. Похований на Рогозівському кладовищі у Борисполі[322].
Мешканець Полтавської області. Займався авіацією 24 роки. Служив майором, льотчиком та заступником командира у складі 40-ї бригади тактичної авіації. З початку російського вторгнення в Україну в 2022 році мав понад 100 годин бойових польотів, залучався до виконання повітряних операцій, в тому числі, тактичних завдань на східному та запорізькому напрямках.
Загинув 25 серпня 2023 року під час бойового завдання поблизу села Роботине [323].
13782
Шпонтак Сергій
(«Сірко»)
10 січня 1977, м. Ужгород. Закінчив ЗОШ №11, згодом профтехучилище №19. Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті фізичної культури. Працював директором Ужгородського міського центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», заступником директора обласної комплексної дитячо-юнацької спортивної школи ФСТ «Україна». Служив у складі 1 взводу 2 єгерського батальйону 68 окремої єгерської бригади в званні головний сержант. 5 місяців вважався зниклим безвісти. У воїна залишилися мама, дружина, син та донька.
Загинув 25 серпня 2023 року під час ворожих штурмових дій, виконуючи бойове завдання біля н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Похований 19 березня.2024 на Пагорбі Слави м. Ужгород з військовими почестями. Від головнокомандувача ЗСУ генерала О.Сирського зачитали пам'ятний лист на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах ЗСУ [324][325].
12 січня 2003, Донеччина. Коли він закінчив школу, то переїхав до Маріуполя, де зустрів повномасштабне вторгнення. Там, за словами одногрупників, хлопець пережив справжнє пекло, про яке пізніше дуже рідко говорив в голос. Після кількох місяців окупації зміг виїхати до м. Броди, що на Львівщині. Студент другого курсу історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. У лютому 2023 наважився долучитися добровольцем до бригади «Азов. Воював на Запорізькому і Слов‘янському напрямках.
Отримав важке осколкове поранення грудей в бою з ворогом на території Серебрянського лісництва під Кремінною на Луганщині. Помер в Дніпрі у військовому шпиталі [330][331]
13785
Тебешевський Андрій Сергійович
(«Ковбой»)
25 років, с. Салтичія Запорізької області. Навчався в Олександрівці, що на Дніпропетровщині. В цивільному житті працював монтажником у ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Будзвʼязок».Під час повномасштабного вторгнення служив солдатом-розвідником 43-ої окремої механізованої бригади. Нагороджений нагрудним знаком «Комбатанський хрест».
Під час падіння снаряда в селі Чернещина на Харківщині він відштовхнув свого побратима, а сам потрапив під удар. Похований у селі Олександрівка на Дніпропетровщині. Залишилися мама Олена, сестра Варвара і Світлана, дружина Катерина, син Дмитро та двоє дітей дружини – Ангеліна й Іван [332].
19 лютого 1996, с. Слобода-Рашків, Молдова. В 9 років втратив маму. З 2018 року мешкав в селі Підбір'я Рогатинського району, там створив сім'ю. 16 березня 2022 став до лав Збройних сил України. Проходячи службу, вирішив, що цього замало, здобув додаткове навчання. Відтоді працював над розмінуванням територій. Виконував завдання на східному напрямку у лавах 711-го полку охорони 1-ї окремої бригади імені князя Лева Державної спеціальної служби транспорту.
Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом [334][335]
13792
Сороколіт Олександр Миколайович
(«Львів»)
1996, Молодший сержант с. Рудники. З 2017 року був на контрактній службі у ВЧ А0680. У 2020 році відправився з миротворчою місією у країни Африки.З перших годин повномасштабного вторгнення ворога стояв у перших лавах на захисті рідної землі.Виконуючм бойове завдання 31 березня 2022 року разом із побратимами підірвався на протитанковій міні, де отримав важкі поранення.Пройшовши більше року виснажливого лікування і перенісши безліч операцій,знову став на захист України. Сповіщення про загибель воїна надійшло від командира ВЧ А2077. Правнук вояка УПА Миколи Сорокаліта (псевдо «Лютий», «Люлька»), котрий після боїв біля с. Дев’ятники Жидачівського району написав текст пісні «Лента за лентою»[336].
Загинув внаслідок отриманих під час артилерійського обстрілу поранень, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове, Запорізької області. Нагороджений орденом "За мужність II ступеня"(посмертно) [337].
13793
Кушпіт Назар
с. Вихопні Жовтанецької територіальної громади. Із початком повномасштабного російського вторгнення чоловік служив у війську механіком-водієм другого механізованого відділення військової частини А4722.
Захисник загинув 26 серпня у районі сіл Роботино та Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області. Похорон відбувся 21 листопада 2023 у Львові [338].
13793
Володько Володимир Володимирович
Володько Володимир Володимирович (солдат номером обслуги 1 мінометного взводу мінометної батареї військової частини А4626, ВОС – 143533А) народився 5 вересня 1982 року у місті Миронівка Київської області. Загинув 26 серпня 2023 року у Серебрянському лісі Луганської області. Похований на Міському кладовищі в м.Києва сектор 42 ряд 9 місце 38. Випускник Миронівського ліцею №2, вступив до Київського національного економічного університету України імені Вадима Гетьмана на факультет «Міжнародна економіка», який закінчив у 2005 р. Майже 20 років присвятив роботі у банківському секторі України. З початку повномасштабної війни, Володимир добровільно долучився мінометником до лав Збройних сил України, з осені потрапивши у найскладніші та найгарячіші напрямки, а саме Куп’янський, Луганський та Донецький напрямки. Став командиром-навідником мінометного підрозділу. Володимир розповідав, що останнім часом у місцях виконання бойових завдань, де перебував його підрозділ ворог застосовував всі свої сили, обстрілюючи безперервно наших воїнів з усіх видів зброї. У Володимира залишилася дружина Тетяна та 14-річний син Владислав, батько похилого віку.
26.08.2023р. загинув у Серебрянських лісах Луганської області під обстрілами «Градом». Похований на Міському кладовищі в м.Києва сектор 42 ряд 9 місце 38.
48 років, м. Київ. Навчався у школі №120. Вищу освіту здобув у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. З 2019 року служив за контрактом у Збройних Силах України. Був учасником АТО/ООС. З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні України від російських окупантів. Був розвідником 132-го окремого розвідувального батальйону Десантно-штурмових військ ЗСУ.
Загинув під час штурмових дій в районі села Роботине Запорізької області. В результаті стрілецького бою отримав смертельне поранення від ворожого кулеметного вогню. Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві [339]
14.03.1988, с. Гірське Сєвєродонецького району Луганської області. Закінчив 9 класів у школі №16 м. Золоте на Луганщині. В 2014 р. переїхав до Одеси. Мобілізований на початку 2023 р. Командир протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 82 ОДШБр.
Загинув в районі н.п. Вербове Запорізької області внаслідок мінометного обстрілу[340]. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ст. (посмертно)[341].
13796
Фецич Степан («Ібліс»)
23 роки, с. Возилів Тернопільської області. Закінчив Бучацький аграрний коледж за спеціальністю «Ветеринарія». Працював техніком-геофізиком в ТОВ «Георозвідка». Цікавився літературою, багато читав. Планував здобути вищу юридичну освіту. Був розвідником-сапером в бригаді НГУ Азов
Загинув на території Серебрянського лісництва поблизу міста Кремінна Луганської області. Під час ворожого танкового обстрілу снаряд влучив в окоп, де був воїн. Похований в рідному селі. Залишились батьки, брат, сестра і кохана дівчина [342].
Загинув поблизу с. Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське, Бахмутського району на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
24 червня 1983, м. Аркалик (Казахстан). У 2000 році родина Попик переїхала до смт Комишня Полтавської області. Навчався він у професійно — технічному училищі № 44 м. Миргорода, по закінченню якого отримав професію тракториста. З 2014 року працював у ТОВ «Агротех-Гарантія». 11 травня 2023 року був призваний на військову службу по мобілізації Миргородським РТЦК та СП Полтавської області. Проходив службу на посаді гранатометника 3-ого десантно-штурмового відділення, 2-ого десантно-штурмового взводу, 7-ї десантно-штурмової роти, 2-ого десантно-штурмового батальйону військової частини А0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[346].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське, Бахмутського району на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
3 серпня 1985, житель с. Вербка Городківської територіальної громади Вінницької області. Пішов служити 22 березня 2023 року. Військовослужбовець, солдат, водій 4 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу, 4 десантно-штурмової роти, десантно-штурмового батальйону військової частини А 0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[347][348].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське, Бахмутського району на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
13809
Огірчук Сергій Іванович
22 лютого 1987, с. Оріховець Білоцерківського району Київської області. 15 травня 2023 року був мобілізований до ЗСУ. Проходив службу у військовій частині 0284 на посаді гранатометника 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмового роти 2 десантно-штурмового батальйону. У червні 2023 року був направлений на навчання до Великої Британії. Після поверненню з навчання був направлений до 80-ї окремої десантно-штурмовї бригади, в складі якої брав участь у боях за Кліщіївку Бахмутського району Донецької області[349][350].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське, Бахмутського району на Донеччині.
13810
Cипко Дмитро
(«Марсель»)
20 років, м. Миколаїв. Закінчив школу №40. Згодом вступив до Миколаївського університету, проте не встиг завершити навчання. Певний час підробляв офіціантом у ресторані в Коблево. Коли почалася повномасштабна війна, хлопець пішов добровольцем до лав Національної гвардії України. Службу ніс у 12-ій бригаді спеціального призначення «Азов» (колишній ОЗСП «Азов»). Окрім штурмових завдань, був водієм, допомагав і вивозив поранених воїнів з поля бою.
Загинув поблизу міста Кремінна на Луганщині. Під час штурму пішов на небезпечні позиції та отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу [351].
16 вересня 1986, с. Бугаївка. Закінчив школу з відзнакою, потім вступив до Полтавської аграрної академії. З 2006 року проходив строкову службу в Збройних силах України, в десантно-штурмових військах. Протягом 2015 -2106 року брав участь в АТО. Після повернення додому довгий час працював в мережі "Маркетопт". З 25 квітня 2022 року призваний за мобілізацією у в/ч 1352, з якої за власним бажанням перевівся в 3 окрему штурмову бригаду А 4638.
21 рік, м. Київ. Навчався в Національному авіаційному університеті. Був активним, любив спорт та займався ММА. Останнім місцем роботи в цивільному житті був магазин «Sinsay». Посмертно солдат Агеєв Владислав Андрійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув при виконанні бойового завдання на Бахмутському напрямку Донеччини. Похований на Берковецькому цвинтарі столиці. Залишилися батьки, бабуся, дядько, дівчина, рідні, друзі [353].
13813
Мітєв Степан Васильович
12.07.1974, с. Табаки Болградської громади. Проживав в Одесі, де працював у будівельній галузі. Після початку повномасштабного вторгнення вступив до 126 бригади ТРО, служив на посаді гранатометника стрілецького відділення.
28.08.1984, с. Привороття, Брусилівський район, Житомирська область. З 2014 року брав участь в АТО на сході України. Отримав тяжке поранення, після лікування повернувся до мирного життя. Був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (16 листопада 2016) та орденом «За мужність» III ступеня (5 грудня 2017). Сержант ЗСУ. Від початку російського вторгнення в Україну виконував завдання на різних ділянках фронту.[355]
Загинув 27 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання. Герой України (посмертно) (23 серпня 2024)[356].
Покойовий
Іван Володимирович («Тяж»)
21.07.2003, м. Українка. Дитинство провів в с. Кузьминці Ржищівської громади. Навчався у Ржищівському ліцеї «Лідер». Недовго навчався в Польщі, але повернувся в Україну. Здобув спеціальність майстра з монтажу альтернативних джерел енергетики отримав у коледжі міста Київ. У жовтні 2022-го він пройшов базовий курс бойової підготовки, потім - сержантський курс і за три місяці у свої юні роки став головним сержантом взводу, командиром відділення полку «Азов».
10 травня 2002, 21 рік, м. Енергодар. З підліткового віку волонтерив в одній з місцевих організації, яка допомагала військовим. У 13 років в секреті від матері потрапив в зону АТО. У 16 років в 2018 році брав участь у талант-шоу "Х-Фактор" де виступив з авторською піснею "Україна" в жанрі реп та отримав від усіх суддів "так". Після школи вступив на навчання до Запорізького обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник". Після цього він навчався на факультеті підготовки спеціалістів Десантно-штурмових військ Одеської Військової академії. Пішов на фронт у березні 2023. Воював на Донецькому та Запорізькому напрямках.
Загинув під час мінометного обстрілу 28 серпня 2023 року. У захисника залишились батьки, брат та діти[363].
13816
Чернєцов Василь («Черік»)
6 жовтня 1986, с. Петропавлівка Херсонської області. Здобув середню спеціальну освіту. Займався веденням особистого селянського господарства у рідному селі. Під час повномасштабної війни, вибравшись з окупованої Херсонщини, чоловік одразу, не вагаючись, вступив до лав Збройних Сил України. Став бійцем 77-ої окремої аеромобільної бригади. Обіймав посаду командира аеромобільного відділення. Брав участь в обороні Донеччини.
Отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований на Берковецькому кладовищі в Києві [364].
13817
Павленко Дмитро Васильович («Вірус»)
19 лютого 1994 народився старший солдат в Черкаській області Жашківського району в селі Тетерівка. Навчався в Уманському Аграрному університеті по спеціальності "міжнародного менеджменту". Не закінчивши 4-й курс пішов з 2013 року на захист країни з першого вторгнення Росії. Після працював на різних роботах але завжди прагнув до кращого. В 2021 році зустрів кохання. Одружився і був щасливим. Вже з початком повномасштабної війни знову став на захист Батьківщини 24.02.2022. Був в лавах ЗСУ в підрозділі Бродяги. Виконував бойові завдання в гарячих точках Бахмута. Останній його захист держави і сім'ї був в Запорізькій області в населеному пункті Роботіно. 26.08.2023, їхавши з позиції, потрапили під обстріл. Лікарі робили все можливе але 28.08.2023, на жаль, серце зупинилось. Без батька залишилась 1.5 річка донечка і ще ненароджений синочок. Дружина була на 19-му тижні вагітності.
26.08.2023 потрапили під обстріл в Запорізькій області в н.п Роботіно. А 28.08.2023 його серце зупинилось. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований 31.08.2023 на Берковецькому цвинтарі у м.Києві на 42 ділянці, 18 ряд, 34 місце.
13818
Кузло Володимир Михайлович
(«Пророк»)
5.02.1993, м. Вараш. Після школи вступив до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, вільно володів англійською й іспанською мовами. 29 червня 2022 мобілізований до лав ЗСУ. Неодноразово брав участь у штурмах в районі Кремінної, а саме с. Терни та с. Ямполівка. Молодший сержант
Загинув в селі Вербове, Запорізька область від артилерійськогр обстрілу [365]
13819
Перепелиця Олександр
1997, м. Роздільна, Одещина. Із самого дитинства займався гандболом, грав на позиції захисника, брав участь у змаганнях. Дослужився до командира мінометного взводу І-ї роти спеціального призначення (на бронетранспортерах). Лейтенант.
21 травня 2002, м. Шаргород. Закінчив школу та фаховий коледж. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав національної гвардії. Служив у 12-ій бригаді спеціального призначення НГУ «Азов»; водій кулеметного відділення кулеметного взводу.
Загинув на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання в наслідок отриманих вогнепальних осколкових поранень не сумісних з життям.
13831
Демченко Максим Васильович
9 вересня 1979. Майор 44-тої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Раніше служив в 11 артилерійській бригаді. Захищав Україну з 2014-го року. Брав участь у бойових діях на території Запорізької, Донецької, Луганської, Київської та Житомирської областей.
Похорон відбувся 1 вересня у Тернополі. Похований на Алеї Героїв[370]
13832
Харів Ігор Богданович
1987, с. Слобода-Болехівська. Служив стрільцем-санітаром стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини.
Загинув 29 серпня 2023 року під час активних бойових дій на Донеччині, внаслідок ураження уламками та вибуховою хвилею[371].
13833
Власов Костянтин
22 квітня 1975, м. Чернігів. Після 24 лютого 2022 року став до лав ЗС України. Був у складі одного з підрозділів військової частини А4674 на посаді командира механізованого відділення.
Загинув 29 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запоріжжі внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Попрощалися з військовим у Чернігові в Катерининській церкві, поховали на кладовищі села Киїнка, де проживає його брат[372].
13834
Ражик Віталій
(«Шторм»)
24 роки, с. Абрамівка Полтавської області. З дитинства мріяв стати військовим, тому після закінчення школи вступив до військового ВНЗ. Навчався у столичному Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. З початку повномасштабного вторгнення молодий офіцер боронив Харківський напрямок. Потім перевівся до Національної гвардії України. Служив у ОЗСП «Азов», який згодом став 12-ою бригадою спеціального призначення «Азов». Під час служби отримав звання капітана і став командиром взводу.
30 травня 1983, с. Іванковичі. Навчався в м. Києві в ЗОШ № 127 Дарницького р-ну. Після закінчення школи здобув освіту в Національній академії аграрних наук України. Займався картинговим спортом. Молодший лейтенант.
Загинув під час бойового зіткнення з силами противника біля населеного пункту Шахтарське Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу [376][377][378]
28 травня 1981, 42 роки, с. Зелений Ріг Черкаської області. Служив з 1999 року в 8-му полку спецпризначення «Яґуар». Відтоді жив у місті Калинівка Вінницької області. Брав участь в АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до НГУ, молодший лейтенант.
Загинув в Запорізькій області біля села Роботине. Отримав смертельні поранення від ворожої гранати [379][380].
13838
Бончев Євген Миколайович
05.10.1984, с. Надеждівка Арцизької громади. На початку повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, воював у складі 11 бригади НГУ. В лютому під Авдіївкою загинув його молодший брат Ігор.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі с. Мала Токмачка Запорізької області[381].
13839
Борщ Роман
26.06.1992, м. Кілія Одеської обл. У 2018-2021 роках служив за контрактом в Ізмаїльському загоні морської охорони. В квітні 2022 року повернувся на старе місце служби.
Помер у лікарні м. Одеса внаслідок поранень отриманих 23 серпня під час нічної атаки на Ізмаїльщину[382].
13840
Кучеренко Микола Сергійовичч
(«Холод»)
4 вересня 1996, с. Гірське Одеської області. Здобув середню освіту. Працював у Одесі на будівництвах. Службу проходив у 126-ій окремій бригаді територіальної оборони. Обіймав посаду водія зенітно-кулеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки. Був відзначений медаллю «Ветеран війни».
13 січня 1989, м. Львів. Проживав у селі Зіболки Львівської області. Навчався у Зіболківському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів. Здобув вищу освіту у Львові, де й залишився працювати у будівельній сфері. Згодом перебрався до столиці. Брав активну участь у подіях під час Революції Гідності, потім добровольцем став на захист Батьківщини від загарбників. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції спершу у лавах добровольчого батальйону «Айдар», далі — у складі полку «Азов». Протягом довгого періоду боронив місто Маріуполь Донецької області. У 2021 році повернувся до цивільного життя, продовжив працювати у сфері будівництва та підтримував родини загиблих побратимів. З першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно повернувся на фронт, боронив державу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Брав участь у найважчих боях, зокрема, під час визволення Харківщини від окупантів. За особисту мужність був відзначений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Сталевий Хрест»[386][387].
Загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[267].
13848
Колісник-Кравченко Антон
(«Кай»)
9 січня 1991, м. Одеса. До війни працював в одеському клубі каякінгу інструктором. Приєднався до підрозділу ще у серпні 2022-го року, задовго навіть до того, як сформувався Полк.
18 квітня 1999. м. Одеса. В 14 років став переможцем всеукраїнського конкурсу "Інноваційний прорив - 2013" за розробку спеціалізованої системи iHelp, покликану полегшити орієнтування в місті для сліпих і слабозорих людей. В березні 2022 року долучився до одеської тероборони, пізніше працював перекладачем для іноземних інструкторів. В 59 бригаді служив стрільцем снайперського відділення.
22 жовтня 1990, Міловиці, Чехія. Народився в родині військових. Мешкав з родиною в військовому гуртожитку в Брюховичах. Навчався в школі №49 міста Львова. У 2011 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Брав участь у російсько-українській війні із 2014 року. З перших днів повномасштабного вторгнення організовував і здійснював спецоперації на тимчасово окупованих територіях України й на території Росії, за що був неодноразово нагороджений[391][392].
Останньою операцією Бабія стало знищення трьох російських бомбардувальників ТУ-22М3 на аеродромі «Сольці» у Новгородській області, що фактично повністю дестабілізувало роботу аеродромів і пунктів базування дальньої авіації і зменшило можливості РФ в нанесенні ракетних ударів ракетами Х-22 по Україні. В ході завдання 30 серпня 2023 року розвідувальна група на чолі з Бабієм вступила в бій зі спецслужбівцями ФСБ Росії. Прикриваючи відхід побратимів, Бабій зазнав смертельного поранення. За свій героїчний подвиг був вшанований званням Героя України з посмертним присвоєнням ордену «Золота зірка».
13851
Бухтій Сергій Миколайович
1973. У 1988-1992 роках навчався в Немирівському коледжі будівництва. Брав участь в АТО у 2014 році, будучи командиром БМ-21 "Град" у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Безпосередньо брав участь в антитерористичній операції (АТО) до 2015 року. В перші дні повномаштабного вторгнення, став на оборону України у складі 59 ОМПБр. Сумлінно виконував бойові завдання, воюючи протягом служби на Північному, Південному та Східному напрямках.
21 рік, м. Нетішин. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. У повномасштабній війні командував 2-ою самохідною артилерійською батареєю 117-ої окремої механізованої бригади, лейтенант
Загинув поблизу села Мала Токмачка Запорізької області. Посмертно нагороджено орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня. Похований в рідному Нетішині на Алеї Слави [395].
25 липня 1992, с. Більчин Мислятинського округу Ізяславської міської територіальної громади Хмельницької області[398]. Проживав у с. Мислятин. До лав захисників приєднався з перших днів повномасштабної війни разом зі своїм батьком. Солдат в лавах ЗСУ був навідником 1 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу, 8 десантно-штурмової роти, 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[399][400].
Загинув поблизу Кліщіївки на Донеччині. Похований 5 вересня 2023 року в рідному селі[401]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[181].
Загинув поблизу міста Бахмут Донецької області під час звільнення територій навколо міста Бахмут[403].
13864
Мисько Андрій
Житель Самбірського району Львівської області. Із початком повномасштабного російського вторгнення став на захист України. Був гранатометником відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення в/ч 3017 Національної гвардії України.
15 листопада 1992, м. Бахмут Донецької області. Був мобілізований 23 березня 2023 року Ніжинським РТЦК та СП Чернігівської області. Військову службу ніс стрільцем у десантно-штурмовому батальйоні військової частини А-0284 — 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[405][406].
Загинув, захищаючи від ворога рідну землю в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Похований 13 вересня 2023 року на Алеї Героїв Свіштовського кладовища в м. Кременчук Полтавської області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[181].
23 роки, с. Олексіївка Донецької області. З дитинства жив у селищі Межова на Дніпропетровщині. Там навчався у середній школі № 2. Потім закінчив Межівське професійно-технічне училище. З ранніх років цікавився бджільництвом, завжди намагався допомагати на пасіці, цим згодом і заробляв на життя. Також разом із вітчимом займався бурінням свердловин. З 2020 року Євген проходив службу в батальйоні охорони Арсеналу авіаційних засобів ураження. Під час повномасштабної війни, у травні 2023-го, за власним бажанням був переведений у 3-тю окрему штурмову бригаду ЗСУ. Там обіймав посаду стрільця-санітара.
Загинув під час бойового завдання в районі міста Бахмут на Донеччині. Захисник отримав смертельні поранення внаслідок артилерійського обстрілу з боку окупантів. Похований в селі Новопавлівка Дніпропетровської області[407].
13867
Загорулько Олександр Анатолійович
43 роки, м. Ічня Чернігівської області. Навчався в школі N3, де закінчив дев'ять класів. Після — 10 років працював на лісопилці, а далі займався виготовленням дверей, вікон і меблів на замовлення. 6 квітня 2022 року мобілізований до лав ЗСУ. Обіймав посаду стрільця-санітара у 118-ій окремій механізованій бригаді.
Загинув під час виконання бойового завдання 31 серпня 2023 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу біля села Роботине Запорізької області. Похований в рідному місті[408]
18 жовтня 1995, с. Самарка Одеської області. Здобув базову середню освіту. У 15 років пішов працювати на шахту і почав допомагати забезпечувати свою родину: батьків, сестру та брата. Був виконробом. У березні 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Він пройшов навчання у Житомирі й Дніпрі. Згодом обійняв посаду снайпера у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді та вирушив боронити Донеччину[409][410].
Загинув під час штурму біля села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[181].
13869
Димченко Сергій Михайлович
19.08.1985, с. Старокозаче Білгород-Дністровського району.
↑Іван Покойовий на псевдо «Тяж». YouTube. Спогади України. 21 серпня 2024. Процитовано 20 січня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)