Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Список загиблих за березень 2023 року
№
Світлина Емблема
Прізвище, ім'я, по-батькові
Про особу
Обставини смерті
1 березня
10800
Орішко Микола Миколайович
1966 р.н., м. Корюківка. Капітан. За час служби у ЗСУ отримав звання заслуженого ветерана. Проходив службу у складі підрозділу ВЧ А3321
21 квітня 1973 року, с. Ліски Коломийського району
Загинув під час бойових дій з військовими формуваннями РФ поблизу села Кузьмине Луганської області[3].
10802
Курилюк Василь
30 січня 1980 року, с. Лісний Хлібичин. Молодший сержант. Залишилися дружина та двоє синів, один з яких служить у Нацгвардії України контрактником.
Був важко поранений під Бахмутом 5 лютого 2023 року. Помер у госпіталі[4].
10803
Антощук Федір Анатолійович
27 лютого 1973. Народився в м. Кам'янське. Старший солдат. Залишилась дружина, донька, син та дві сестри
Загинув під час виконання військового завдання в районі с. Водяне через осколкові та вибухові рани. Похований 8 березня на кладовищі по вулиці Весняна на Соцмісті м. Кам'янського[5]
10804
Нос Максим
29 років, Кривий Ріг. Стрілець кулеметного взводу Національної гвардії України. Навчався в місцевому гірничому коледжі. Після навчання пішов працювати на Криворізький залізорудний комбінат. У 2015—2016 році проходив строкову службу в лавах Збройних сил. На початку березня 2022 року мобілізувався до ЗСУ. Працював гірником очисного забою на шахті «Тернівська».
26 років, м. Київ. Навчався у школі № 197. Закінчив факультет інформатики й обчислювальної техніки Національного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Працював у сфері ІТ. Під час повномасштабного вторгнення Єгор приєднався до лав Національної гвардії України. Був гранатометником у 1-й Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка. Воював у Мощуні, Сєвєродонецьку та Бахмуті. Казав, що після Сєвєродонецька може святкувати другий день народження.
Загинув від прямого влучання в окоп під час артилерійського обстрілу біля села Білогорівка на Донеччині. Уламок потрапив Єгору в ділянку шиї. Похований на Вишневому кладовищі на Київщині[7].
10806
Соломенніков Ігор
22 роки, м. Севастополь, АР Крим. Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після випуску служив у 7-й бригаді тактичної авіації імені Петра Франка. З початком повномасштабного вторгнення капітан Соломенніков обороняв українське небо від російських окупантів та успішно нищив ворога. Восени до його бригади приєднався полковник Волинець, з яким вони згодом здійснили багато бойових вильотів. І разом загинули на Донбасі.
Загинув під час виконання бойового завдання біля Бахмута на Донеччині. Разом із ним загинув пілот Віктор Волинець. Їхній літак СУ-24М був збитий ворожим винищувачем. Похований в Києві[8]
7 серпня 1997, с. Суворовське Тульчинського району. З 2003 по 2012 роки навчався в Суворовській загальноосвітній школі I-II ступенів №1. Після закінчення дев’ятого класу в 2012 році вступив до Тульчинського ВПУ №41, яке закінчив у 2015 році, здобув спеціальність «слюсар-ремонтник», «водій автотранспортних засобів (С)». Працював вантажником у складі готової продукції у ТОВ «Вінницька птахофабрика». З 2017 по 2019 роки проходив строкову службу в Збройних Силах України в місті Івано-Франківськ. Старший солдат, був старшим водієм 2 взводу розвідки спеціального призначення роти розвідки спеціального призначення військової частини А3028 Західного ОТО Національної гвардії України.
Загинув в районі населеного пункту Спірне Донецької області, потрапив під мінометний обстріл. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня [10].
10809
Коменярський Тарас Григорович
17.11.1973, с. Горинка Кременецького району, Тернопільщина. Закінчив Колосівську гімназію. Командир гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 гірсько-штурмової роти військової частини ЗСУ.
Загинув на Бахмутському напрямку біля н.п. Білогорівка, Донецька область від поранень внаслідок мінометного обстрілу [11]
10810
Трофіменко Роман Миколаєвич
Загинув 1 березня 2023 року в Бахмуті. Артилерійський обстріли.[12]
Похований у с. Єлизаветівка Миколаївського району Миколаївської області[13].
Курсон Станіслав
Був членом партії Європейська Солідарність. Став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення. Він служив у лавах 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
Загинув на Бахмутському напрямку. Понад рік вважався зниклим безвісти [14]
Довгополий Станійслав
(«Бруно»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
34 роки, селище Савинці. Після закінчення загальноосвітньої школи вступив до Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, після закінчення якого працював на елеваторі, обіймав посаду апаратника з оброблення зерна 5 розряду. Після звільнення його рідного селища, в жовтні 2022 року, долучився до лав ЗСУ. Проходив навчання в Англії
Загинув від поранень, несумісних життям, під час виконання бойового завдання поблизу селища Білогорівка Луганської області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня [15].
20 років, стрільць-радіотелефоніст 2 відділення 1 взводу оперативного призначення Національної гвардії України
Загинув у Луганській області під час мінометного обстрілу[16]
10812
Дуркач Василь
54 роки, с. Делієве. Дубовецької територіальної громади. Проживав у Івано-Франківську. До повномасштабного вторгнення РФ працював за кордоном далекобійником. 1 березня 2022 коли почалася велика війна, повернувся додому й добровольцем пішов боронити країну. Одразу пішов у військкомат. Йому дали повістку, але не взяли, сказали зачекати. Кілька разів його кликали допомогти автомобілі ремонтувати, і аж у жовтні його прийняли до лав ЗСУ. Служив солдатом та водієм 7 стрілецького батальйону. Воював під Харковом, а тиждень до загибелі був переведений на Луганський напрямок.
Їхав разом з двома побратимами о 1:00 міняти військових на позиції. Вони вийшли з автомобіля і їх обстріляли з танка. Побратими залишилися живими, наразі перебувають у госпіталі. Василь загинув миттєво, бо йому влучило в голову. Це все відбулося поблизу села Невське на Луганщині[17].
10813
Хомюк Олег Петрович(«Хома»)
07.10.1971. Військовослужбовець 206-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Разом з сином звільняли Київську, Харківську та Херсонську області. Пізніше Хомюки поїхали на Донеччину.
Загинув у бою за Бахмут прикривши собою сина. Прощання відбулося 10 березня на Майдан Незалежності[18].
10814
Хомюк Микита Олегович(«Турист»)
13.06.1997. Старший солдат 206-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Разом з батьком звільняли Київську, Харківську та Херсонську області. Пізніше Хомюки поїхали на Донеччину.
Загинув у бою за Бахмут не зважаючи на те, що батько прикрив його собою[18].
26 серпня 1986, с. Сілець Сокальського району Львівської області. У мирний час був викладачем та керівником фізичного виховання у Міжрегіональному центрі ПТО художнього моделювання і дизайну м. Львова. З перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну, Ярослав пішов на захист своєї країни у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. У цій бригаді у 2014 році брав участь в АТО. За зразкову службу був нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО». Під час служби вдосконалював свої знання та навички, подавав приклад у виконанні військового обов'язку. Постійно перебував у гарячих точках Миколаївської, Харківської та Донецької областей[19][20].
Загинув у бою під Бахмутом від мінометного обстрілу. Похований 4 березня в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[21].
10816
Прусаєв Ігор
(«Боксер»)
23 роки, м. Каховка Херсонської області. Закінчив там середню школу № 1. Коли почалася повномасштабна війна, Каховку окупували російські військові. Ігор вступив до лав міської організації з охорони громадського порядку «Щит». У березні його викрали окупанти. Майже тиждень хлопця катували та знущались з нього, а потім відпустили. Після цього він виїхав з рідного міста і пішов до ЗСУ. Пройшов навчання на навідник БМП-2. Став стрільцем-піхотинцем у Центрі програми підготовки ЗСУ у Великій Британії. Мав стати лідером сержантського корпусу. У складі 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR вирушив на передову.
Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині[22]
10817
Романенко Євген Вікторович («Рома») Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
Молодший сержант, старший сапер, 2- інженерно-саперне відділення, 2 взвод, 2 інженерно-саперна рота. У 1993 році закінчив загальну середню школу м. Київ № 222. 24 червня 1996 року отримав диплом Київського професійно-технічного училища, отримав спеціальність слюсар по ремонту машин. З червня 2003 року почав працювати на підприємстві ООО «БМ СЕРВІС.» З 2010 року працював на підприємстві ТОВ «Тайфун Трак Партнер». З 2015 року до повномасштабного вторгнення працював слюсарем по ремонту автомобілів 4-го ступеня ТОВ «Автобудкомплекс». Без батька залишилося двоє дітей, донька Карина 2005 року народження та син Олександр 2018 року народження. Приєднався добровольцем до лав ССО АЗОВ 27.02.2022,а через півроку до 3 ОБШр. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках Запорізького та Донецького напрямку.
22.02.2023 Євген отримав важкі осколкові поранення виконуючи бойове завдання поблизу с. Кліщіївка, Бахмутський напрямок. 2.03.2023 його серце перестало битися у військовому госпіталі ім. Мечникова м. Дніпро. Нагороджений почесним нагрудним знаком «Сталевий Хрест» 1-го ступеня (посмертно). Похований 6 березня на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 16 ряд.
26 років, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 114. У 2011 році вступив до Автотранспортного коледжу Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет». Навчався за спеціальністю «Організація перевезень і управління на автомобільному транспорті» та здобув кваліфікацію техніка-технолога (механіка). З листопада 2015-го працював у ТОВ «ПРОМСПЕЦБУД». Спочатку був слюсарем черговим по ремонту обладнання, а згодом – механіком. У 2017 році продовжив навчання у Криворізькому національному університеті. У серпні 2022-го вступив до лав ЗСУ. У вересні поїхав на навчання до Британії, після цього був направлений на службу до 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ, де був командиром відділення. У січні 2023-го вирушив на фронт. Воював у Соледарі. З лютого перебував на Бахмутському напрямку із пораненням, що не загоїлося. За свою службу воїн був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ Сталевий хрест» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Загинув в бою за місто Бахмут на Донеччині в результаті ворожого артилерійського обстрілу. Похований на Алеї Слави кладовища Широка Дача в Кривому Розі [23][24].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Кремінна Луганської області. Під час ворожого артилерійського обстрілу отримав поранення, від якого помер[25].
10826
Струк Тарас
43 роки, с. Радча. Мешкав у селищі Єзупіль. Був мобілізований 12 липня 2022 року
Під час боїв на Бахмутському напрямку отримав поранення. Певний час перебував на лікуванні в Івано-Франківську. Після тяжкої операції — помер у лікарні[26].
2 квітня 1993, м. Вінниця. волонтерка і парамедикиня 93-ї бригади «Холодний Яр». Раніше працювала у страховій компанії. Після російського вторгнення допомагала цивільним і військовим, а пізніше добровільно пішла у ЗСУ. Була медикинею у стабілізаційному пункті Бахмута, який перев'язував і готував поранених військових до довгої дороги для передачі медикам.
Загинула під час евакуації поранених під Бахмутом. Машина швидкої допомоги в якій вона їхала, потрапила під обстріл[27].
1 січня 1974, с. Хриплин Івано-Франківської територіальної громади. Захисник Донецького аеропорту, «кіборг». Сержант. Командиром 4 десантно-штурмового відділення, 3 десантно-штурмового взводу, 2 десантно-штурмової роти, 1 десантно-штурмового батальйону, 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[28]. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (28 листопада 2022)[29].
Загинув поблизу села Ступочки Донецької області. Похований 8 березня на Алеї героїв в Чукалівці[30]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[21].
10829
Петрущак Павло Йосипович
21 квітня 1996. Навчався у Ліцеї № 74 імені Марійки Підгірянки Львівської міської ради. У 2014 році закінчив Державний навчальний заклад «Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту». Здобував освіту у Львівському фаховому коледжі транспортної інфраструктури. Учасник Пласту з 2008 року. У 2013 році вступив до «Великого Плем'я Лісових Чортів». Учасник Революції Гідності. Згодом проходив строкову службу у лавах військ берегової охорони. Повернувшись, працював помічником машиніста локомотива. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав 120-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ ЗСУ.
25 років, с. Сільця-Млинівські Волинської області. Закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ. Певний час працював за професією. На момент повномасштабної війни перебував за кордоном, але згодом повернувся та приєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Воював на посаді старшого навідника розвідувального відділення 13-го батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади..
Загинув біля міста Кремінна на Луганщині. Рятував побратимів, коли потрапив під артилерійський обстріл та отримав смертельні поранення. Похований в селі Доманове на Волині[33].
43 роки, с. Березянка Житомирської області. У 2000 році закінчив Житомирський базовий коледж за спеціальністю «Лікувальна справа». Працював за фахом. У 2020-му закінчив Житомирський економіко-гуманітарний міжнародний університет «Україна» та здобув ступінь бакалавра з фізичної реабілітації. Працював за спеціальністю. Служив у 127-му батальйоні 112-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був головним медиком роти.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Діброва на Луганщині. Похований в с. Ходорків на Житомирщині[34].
10832
Новік Дмитро
26 січня 1995, с. Замглай на Ріпкинщині. Навчався в Замглайській школі, після цього вступив в місцеве професійно-технічне училище, де опановував професію тракториста. Проходив строкову військову службу, після якої підписав контракт та вперше долучився до оборонців Батьківщини. Після початку повномасштабної війни він знову долучився до лав ЗС України. Службу ніс у складі військової частини А4010.
Загинув під час виконання бойового завдання біля Бахмуту на Донеччині підрозділ Дмитра потрапив під ворожий артилерійський обстріл, внаслідок чого він отримав поранення, які виявились несумісними з життям. Похорон відбувся 11 березня 2023[35].
5 жовтня1971, м. Тернопіль. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну пішов добровольцем на фронт. Служив головним сержантом третього стрілецького взводу першої стрілецької роти.
36 років, с. Дружня Київської області. У 2005 році закінчив Київський геологорозвідувальний технікум, отримав кваліфікацію техніка-геофізика. Здобув вищу освіту у Київському державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій за спеціальністю фахівця з телекомунікаційної інженерії. Працював логістом. Від керівництва неодноразово отримував подяки та відзнаки за сумлінне ставлення до роботи. Любив ліс і відпочинок на природі. Захоплювався футболом.
Загинув під час виконання бойового завдання. Внаслідок сильного артилерійського обстрілу отримав поранення не сумісне з життям поблизу с. Діброва Луганської області. Посмертно Сергій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали захисника на Берковецькому кладовищі в м. Києві 42 ділянка(16 ряд, 24 місце)
Вишатицький Владислав
10 серпня 2001. Закінчив школу №65 в місті Львів у 2016 році.
47 років, с. Довгий Войнилів Івано-Франківської області. Навчався у Калуському професійно-технічному ліцеї. Працював в автошколі. Потім їздив на заробітки до Польщі та Словаччини. Воював в Іраку та брав участь в АТО на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, був кулеметником одного з підрозділів. Двічі був поранений.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роздолівка під Соледаром на Донеччині. Похований в с. Довгий Войнилів на Івано-Франківщині[39].
25 років, народився і жив у місті Івано-Франківськ. Навчався у ліцеї № 16. Потім здобув професію коваля у вищому професійному училищі № 21. Працював на підприємстві «Франко Брук», де спочатку вкладав бруківку, а потім займався її виготовленням. З 2019 року воював в ООС на Донбасі. Під час повномасштабного російського вторгнення Сергій воював за незалежність України та її мирне майбутнє у лавах ЗСУ. Був бійцем 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на передовій[40].
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Іванівське під Бахмутом на Донеччині. Похований на Алеї Героїв у рідному місті. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41].
Загинув 4 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі м. Бахмут Донецької області. Похований 11 березня 2023 року в рідному селі[3].
10815
…
10824
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 4 березня 2023 року)
5 березня
10825
Фесенко Тетяна («Мурка»)
30 років, Гостомель. Воювала у розвідувальному батальйоні пліч-о-пліч зі своїм чоловіком. До повномасштабного вторгнення родина жила в Мостищах на Київщині, а 3 роки тому переїхала у столицю. У перший день повномасштабної війни подружжя відправило свою 8-річну дитину з рідною їм людиною за кордон.
Загинула під Бахмутом. В її окоп потрапив снаряд. Її чоловік отримав контузію, проте доповз до коханої й 2,5 кілометра ніс її разом із кумами до пункту евакуації. 11 березня відбулося прощання з Тетяною у Гостомелі[42].
м. Шепетівка. Останні роки проживав у Хмельницькому з дружиною і двома синочками. Солдат, служив водієм у восьмому окремому полку спеціального призначення.
Загинув неподалік від міста Часів Яр на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно (1 травня 2023)[43].
31 грудня1985, Дніпро. У мирному житті працював в.о.головного металурга "Дніпропетровського заводу прокатних валків". Офіцер запасу, був мобілізований у травні 2022 року до лав ЗСУ. Був командиром взводу 9 роти 3 батальйону 54 окремої механізованої бригади ім. Івана Мазепи, лейтенант.
У березні 2023 пішов на важкий штурм під смт.Білогорівка Луганської області. Хлопці під постійними арт-обстрілами тримали позиції більше доби. Загинув виконуючи бойове завдання неподалік Білогорівка (смт), Луганська область [45].
15 березня1988, м. ПершотравенськДніпропетровська область. Закінчив школу №1 та Першотравенське професійно-технічне училище №40, де здобув фах електрослюсаря підземного. Працював на шахті імені Сташкова. Одружився, трьох синів. Старший солдат, проходив військову службу за контрактом з 28.08.2018 року в 46 Батальйоні особливого призначення Донбас, який входив до 54 омбр ім Івана Мазепи. Пройшов курси снайпера, був кулеметником та навідником БМП-2. Пройшов Волноваху і стримував ворога в напрямку Курахово.
Загинув виконуючи бойове завдання неподалік Білогорівка (смт), Луганська область. Попав під артилерійський обстріл і отримав поранення несумісне з життям. Похорон відбувся 12 березня 2023 [46][47]
10830
Кобець Віталій
(«Тяпа»)Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
24 роки, с. Річиця Забродівської громади. Рано осиротів. Навчався у місцевій школі. Потім обрав шлях військового і вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Воював в ООС. Був нагороджений нагрудний знаком «Сталевий Хрест». Старший лейтенант, командир танкового взводу танкового батальйону 93 бригади.
Загинув поблизу Бахмута. Разом зі своїм танковим екіпажем прямував на бойове завдання, коли вони потрапили під вогневе ураження з ворожого дрона. Весь екіпаж загинув [48][49][50].
10831
Мельник Андрій
21 рік, с. Райполе на Дніпропетровщині. Закінчив Межівське училище. Водій-механік танку.
До війни був теслярем. Він відслужив 5 років на контракті, брав участь у змаганні танкових взводів у 2012 році, тоді вони посіли друге місце. Його брат також був танкістом. Коли стало відомо, що Росія вторглася в Україну, він із товаришами вирушив у військкомат і записався до місцевої ТрО. Під час строкової служби також був танкістом, освоїв усі навички та міг замінити будь-якого члена екіпажу в бою. Служив навідником танку. Два його брати загинули раніше.
Загинув від ураження ворожого дрона. Матір Сергія втратила трьох синів [51][50].
5.12.2001, 21 рік, с. Владична Чернівецької області. Навчався у Широковецькому ліцеї. Потім закінчив Ставчанський професійний ліцей, здобув фах шофера-тракториста. Під час повномасштабного вторгнення, влітку 2022 року, хлопець був призваний до лав Збройних сил України. Служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї ОГШБр. Обіймав посаду заступника командира бойової машини, навідника-оператора гірсько-штурмового відділення. Солдат. Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув біля села Білогорівка на Донеччині. Виконуючи службові обов’язки, захисник врятував побратима, а сам отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Залишилися батьки, дві сестри, бабуся, дідусі, тітки. Похований в рідному селі [52]
10834
…
10839
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 5 березня 2023 року)
6 березня
10840
Дучак Тарас
48 років, с. Хоросно, Львівська область. Парамедик, до ЗСУ був призваний 15 серпня 2014 року, тоді проходив службу у складі 24 бригади. Брав участь в боях під Кримським, Авдіївкою, Новотошківським. У вересні 2015 року — демобілізований. У грудні 2022 знову вступив у Збройні Сили України до 67 ОМБР, батальйону імені Тараса Бобанича.
Загинув під Бахмутом. Похорон відбувся 11 березня[53].
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання в населеному пункті Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Похований на Центральному цвинтарі Чернівців 9 березня 2023 року[56]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[41].
10842
Сипливий Микола
2000, житель Маловисківської громади.
Загинув під час виконання бойового завдання в селі Богданівка Донецької області[44].
13 січня 1976, м. Полтава. Молодший сержант. Після закінчення школи здобув фах автокранівника в Полтавському професійно-технічному училищі №23. Воював ще в дев'яності, змагаючись за незалежність Ічкерії в рядах УНСО. Був знайдений в купі трупів, після чого отримав свій позивний. У 2014—2015 роках захищав Україну у лавах Азову. З початку повномасштабного російського вторгнення чоловік боронив Україну в лавах 116-ої окремої бригади ТРО ЗСУ. А в листопаді 2022-го перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади, в.ч. А4638, на посаду номер обслуги 3-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти 2-го штурмового батальйону.
Загинув поблизу міста Бахмут Донецької області. Похований 17 березня у Полтаві[62].
32 роки, м. Дніпро. Керівниця пресслужби Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області. 10 квітня 2022 року разом з колегами ліквідовували наслідки обстрілу аеропорту в Дніпрі. Тоді росіяни завдали повторного удару, внаслідок чого постраждало 6 рятувальників. Поранення Євгенії було найважчим.
Лікувалася в Німеччині, у Берліні. Померла після 11 місяців лікування в місті Київ. Президент України нагородив орденом «За мужність» III ступеня. Похорону відбувся 19 березня 2022[63]
10860
Бойко Василь Степанович
1 січня 1986, с. Великий Кунинець, Кременецького району, Тернопільської області. У травні 2022 року поповнив ряди ЗСУ. Служив навідником 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А0222. Весь час перебував на Донецькому напрямку.
07.03.2023 року в районі населеного пункту м. Авдіївка, виконуючи чергове бойове завдання, в наслідок мінометно - артилерійського обстрілу отримав травми не сумісні з життям. До 21.04.2023 року вважався зниклим безвісти, 28.04.2023 року його поховали у рідному селі [64].
10861
Пімєнов Олександр
(«Лютий»)
35 років, м. Запоріжжя. Здобув середню освіту. У мирному житті працював будівельником. З 2022 року служив в інженерно-саперному підрозділі 197-го батальйону (в/ч А7363) 124-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України.
Загинув під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Потрапив у ворожу засідку та внаслідок обстрілу отримав смертельне поранення. Похований на цвинтарі Святого Миколая в рідному Запоріжжі [65].
10862
Гадюка Павло Леонідович
20 червня 1988, с. Шабо Білгород-Дністровського району. З початку повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до лав ЗСУ
Загинув 7 березня 2023 року в районі н.п. Дубово-Василівка Донецької області. 16 березня 2023 року похований в с. Шабо.
10863
Губаренко Володимир Іванович
11 липня 1967, с. Шенгаріївка Зіньківської громади. Закінчив школу в рідному селі та Харківський архітектурно-будівельний технікум. Проходив військову службу в Німеччині. Більшість своєї трудової діяльності пропрацював будівельником.
26 років, с. Миньківці Хмельницької області. Навчався у Миньковецькій загальноосвітній школі. Потім вступив до Нетішинського професійного ліцею, де здобув професію електрогазозварювальника. Служив в лавах 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ. Був водієм кулеметного взводу. З січня 2023-го воював у Бахмуті.
Загинув в місті Бахмут на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу [67]
24 січня 1985, м. Снятин. Пізніше сім’я переїхала до Стрілецького Кута, звідки родом мати. З 1992 по 2001 рік навчався в Стрілецькокутській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив із відзнакою. Після закінчення школи навчався на економічному факультеті та військовій кафедрі Чернівецького національного університету. У 2010 році Володимир одружився та переїхав у місто Снятин. Разом із дружиною Оксаною виховував двох дітей. Наприкінці лютого 2022 року мобілізувався до лав ЗСУ. Проходив службу у військовій частині А3892 на посаді командира 2 взводу 2 роти 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади.
1984, м. Ужгород. Навчався на факультеті міжнародних економічних відносин УжНУ. Згодом служив у повітряно-десантних військах. Збудував успішну кар'єру у «Джейбіл Юкрейн Лімітед». Після початку повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. Служив старшим стрільцем другої механізованої роти першого механізованого батальйону військової частини А7013, 65ОМБр.
Загинув на Запорізькому напрямку війни біля села Новоандріївка[69][70].
36 років. Був програмістом, закінчив НТУУ «КПІ». Відкривав свою веб-студію, але перспектива багатогодинного сидіння над кодом його не приваблювала. Потім працював в магазині Музторг. Разом із дружиною Наталією ще у 2012 році на свої весільні гроші, відкладені на подорож, відкрили першу «Рок Школу» в Києві. Завдяки йому сотні дітей та дорослих уперше в житті взяли до рук музичні інструменти, навчилися грати.11 березня потрапив у 26-й окремий стрілецький батальйон. На фронті Володимир займався безпілотниками. А потім взяв на себе обов'язок стежити за відеокамерами. Указом Президента України № 282 від 16.05.2023 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.[71]
Загинув він під Вугледаром, коли вирушив перевіряти камери, міняти в них акумулятори. Ворог вистежив їх та накрив артилерією.[72]
10868
Москальчук Володимир Миколайович («Семен»)
01 грудня 1975 року народження. Під час повномасштабного вторгнення став на захист України у лавах ЗСУ. Проходив службу у 120-й окремій бригаді територіальної оборони на посаді кулеметника.
Загинув в населеному пункті Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання. Похований на Алеї Слави в місті Вишневе.
10869
Колесник Віталій
(«Кудєснік»)Орден «За мужність» ІІІ ступеня
21 рік, м. Новоград-Волинський, зараз – Звягель, на Житомирщині, але більшу частину життя прожив у селі Микуличі Київської області. З підліткового віку працював на різних будівництвах. Їздив на підробітки. Певний час був вантажником на заводі. Активно займався спортом. Захоплювався сферою ІТ, сам вивчав кодування та 3D-моделювання. Від початку повномасштабної війни хлопець добровольцем захищав рідну Україну від окупантів. Був у ТРО, ДФТГ, ходив по військкоматах, де його нікуди не брали через вік. У вересні 2022-го приєднався до 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, солдат. 16 січня 2023 року поїхав на Донеччину.
Загинув в бою за місто Бахмут на Донеччині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельне осколкове поранення. Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Похований в селі Микуличі. Залишилися мама Лілія, молодші брат Олексій і сестра Олена, наречена Вікторія [73].
9 березня
10875
Масалітов Володимир Іванович
(«Шаман»)
19 березня 1988, м. Суми. Сапер, завжди сумлінно виконував свій обов'язок, користуючись найвищим авторитетом серед побратимів. Син священника.
Загинув поблизу Бахмуту Донецької області.17 березня похований на Алеї Слави на Баранівському кладовищі[74].
10876
Бондар Анатолій Володимирович
25 жовтня 1979 с. Зайчики. Навчався в Зайчиківській, а згодом в Тарнорудській школі. Після чого закінчив Дзеленецьке училище за спеціальністю «тракторист». Працював у СВК «Прогрес» села Зайчики, а також в «Аграрній Компанії -2004». Мобілізований в січні 2023 року.
7 вересня 1983 м. Боярка. Навчався в Боярській загальноосвітній школі № 3. 2013 року закінчив Київський національний університет будівництва та архітектури. Працював у приватній компанії інженером-конструктором. До початку повномасштабного вторгнення в армії не служив. 24 лютого 2022 року став до лав роти охорони відділу № 1 Бучанського РТЦК та СП. Був стрільцем, помічником гранатометника. В лютому переведений до 72 ОМБр радіотелефоністом.
Витягуючи товариша, загинув 9 березня 2023 року після 19 години, поблизу міста Вугледар Волноваського району Донецької області від отриманих мінних осколкових поранень, несумісних із життям. Похований на Алеї Слави на Боярському кладовищі.
10878
Михайленко Сергій Анатолійович
22 квітня 1984 р., м. Київ. Стрілець-снайпер окремої президентської бригади 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону А0222 ОПБр. З 1990 по 2001 рік навчався в Новгородківській загальноосвітній школі 1-3 ступенів Запорізької області. У 2002 році закінчив професійно-технічне училище № 10 м. Мелітополя Запорізької області і здобув кваліфікацію слюсаря з ремонту автомобілів. Після завершення навчання працював у місцевих підприємствах. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. 26 березня 2022 року був призваний до ЗС України. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій м. Харкова, м. Суми, м. Авдіївка. Без сина та брата залишилась родина.
9 березня 2023 року отримав травму, перелом склепіння черепу, вибухова травма несумісна з життям у боях м. Авдіївка. Нагороджений почесною грамотою «За проявлену особисту мужність та героїзм». Похований 16 березня 2023 року на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 16 ряд, 26 місце.
Березень 1967, м. Конотоп. Закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут. Працював інженером, у банківській сфері, займався комерційною діяльністю. З перших днів російського вторгнення добровільно став на захист Батьківщини. Спочатку служив у 95-тій окремій десантно-штурмовій бригаді, з липня 2022 — в 46-ій окремій аеромобільній бригаді. Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
2 лютого 2023 року під Бахмутом отримав важке мінно-вибухове поранення. Його було евакуйовано та доправлено до м. Дніпро, згодом — до Києва. Однак 9 березня 2023, перебуваючи в госпіталі, пішов з життя.
Похований на Пирогівському цвинтарі в Києві.[76]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно).
с. Тетерівка Черкаської області. Батьки покинули його у 2 роки, тому хлопця виховувала бабуся Віра Арсенівна. Після школи здобув професії електрогазозварювальника та водія у Жашківському аграрно-технічному професійному ліцеї. У 2012 році був призваний на військову службу у в/ч 3002 МВС Національної гвардії України. Брав участь в АТО. У 2016-му перевівся у 46-ий батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна». Отримав важке поранення в бою під Мар'їнкою на Донеччині. Після лікування повернувся на фронт. Брав активну участь у бойових діях на Луганщині. За те, що під час ворожого танкового обстрілу, коли майже всі поховалися, вдвох разом із побратимом почали бій, щоб не здати позицію, був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу». Під час служби познайомився зі своєю майбутньою дружиною – бойовою медикинею Оленою. Пара побралася в 2016-му. Коли наступного року в подружжя народилася донька Анастасія, Вадим звільнився зі служби. Працював муляром на будівництві. Сам побудував будинок у селі Вовчинець на Івано-Франківщині. На спогад про безстрашного воїна зараз там росте дуб Вадим. Коли почалося повномасштабне вторгнення вступив до лав ТРО Івано-Франківська. На початку 2023 року добровільно приєднався до ЗСУ. Служив у складі 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Був оператором-навідником, заступником командира бойової машини. Виконував бойові завдання під Бахмутом. Нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», а вже посмертно – медаллю «За честь і звитягу» та орденом «За мужність» lll ступеня.
Загинув в селі Білогорівка Донецької області. Близько 17.00 він востаннє вийшов на позицію. Не дійшовши до села, по рації повідомив, що навколо заміновано. Отримав наказ разом із групою повертатися назад. Ворожий дрон помітив рух і почався обстріл. Захисник отримав смертельне осколкове поранення в серце. Перед смертю встиг прикрити собою побратима. Похований на Алеї Слави в селі Чукалівка на Івано-Франківщині. Залишились дружина Олена, доньки Ольга, Олександра й Анастасія [77].
10881
…
10889
Військовослужбовці ЗС України.
10 березня
10890
Яківець Олександр Анатолійович
27 лютого 1977, с. Андріївка. Мав посаду стрілець-санітар механізованого батальйону.
Загинув під час виконання службових обов'язків внаслідок штурмових дій з боку противника, біля населеного пункту Кам'янка Покровського району Донецької області. Похований на кладовищі в селі Андріївка[62].
10891
Герасимчук Юрій Ігорович
(«Гера»)Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»
13 квітня 1999, с. Вишневе, Ніжинського району, Чернігівської області. До повномасштабної війни працював на заводі Coca-Cola. Після визволення окупованих територій району вступив добровольцем до лав ЗСУ в складі 81 аеромобільної десантно-штурмової бригади, служив кулеметником.
Загинув в районі бойових дій біля населеного пункту Білогорівка, Луганської області під час штурму від ворожої кулі снайпера[80][81].
10893
Савінков Микола
м. Кременчук. Став на оборону країни в квітні 2022 року, мав звання молодшого сержанта. Воював на Сході України.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Діброви, що на Луганщині. Похований 1 травня 2023 на Свіштовському цвинтарі[82].
01987-04-1515 квітня1987, с. Тарасів Чернігівської області[83]. Навчався у Білейківській загальноосвітній школі та в Остерському будівельному коледжі. Потім закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво». Працював майстром широкого профілю, займався виготовленням виробів із дерева. Під час повномасштабного вторгнення став на захист України у лавах ЗСУ. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді[84].
Загинув під час оборони міста Бахмут на Донеччині. Життя воїна обірвав ворожий артилерійський обстріл. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41].
10895
Лисенко Руслан Сергійович
25 листопада 1987, м. Київ. Молодший сержант, командир гранатометного відділення гранатометного взводу 244 батальйону, 112 ОБ ТрО, в/ч А 4347. Закінчив Українську академію бізнесу та підприємства в м. Києві. В 2015—2016 брав участь в АТО, старший сапер. З перших днів повномасштабного вторгнення разом з батьком стали на захист України, звільняли Київську та Харківську області, виконували бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій в Луганській області.
4 березня 2023 при виконанні бойового завдання, під час артобстрілу позицій, поблизу населеного пункту Діброва Луганської області отримав важке поранення. А 10 березня 2023 його серце перестало битися у військовому госпіталі м. Дніпро. Нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня (посмертно). Похований 15 березня на Міському кладовищі у м. Києві, 42 ділянка, 16 ряд.
10896
Овчаров Олександр Сергійович
25.05.1982, мешканець Новомосковської міської громади. Солдат, сапер
Загинув 10 березня 2023 поблизу н.п.Залізнянське Бахмутського району Донецької області. Провели в останню путь воїна 16 березня в м. Новомосковськ[85].
10897
Житар Іван Васильович
18 квітня 1990, с. Новоселиця Кельменецького району (нині Дністровського ) Чернівецької області. Закінчивши середню школу навчався в Чернівецькому вищому професійному училищі №15 по спеціальності слюсаря. Працював в колгоспі, а згодом по березень 2022 року працював за кордоном. З 10 червня 2022 року вступив до лав Збройних Сил України. Солдат військової частини А-4436, кулеметник 2-го стрілецького відділення, 2-го стрілецького взводу, 3-ї стрілецької роти, 57ОСБ, 65ОМБр.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу, отримавши вогнепальне поранення голови і тулуба, у селищі Іванівське Донецької області. Залишилися батьки, дружина, донька, брати та сестри. Похований 13 квітня 2023 року в рідному селі [86]
10898
Шишкін Микола
28 років, м. Дніпро. Закінчив ліцей №36 міста Дніпра. Воював з квітня 2022 року. Брав участь у боях за Бахмут
Загинув у бою за Бахмут. Залишились дружина та 10-річна донька [87]
10899
…
10904
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 8 березня 2023 року)
11 березня
10905
Красуцький Петро Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
27 лютого 1978, м. Винники поблизу Львова. Здобув професійно-технічну освіту. Після завершення навчання проходив строкову військову службу в Чорноморську Одеської області. Працював за кордоном в Іспанії, потім повернувся в Україну. Протягом 2014—2015 років виконував бойові завдання у зоні АТО у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. За особисту мужність його нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнакою «За участь в антитерористичній операції». Отримавши поранення, повернувся до цивільного життя та працював на підприємстві. У перші дні повномасштабної війни чоловік пішов добровольцем у 80 бригаду. Під час виконання бойового завдання отримав друге поранення.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 15 березня у Львові. Похований на Личаківському кладовищі[88].
10906
Джунь Валентин Анатолійович
20 липня 1969, м. Полтава. Призваний на службу по мобілізації до військової частини А 4007 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка на посаду стрілець-санітар механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.
Загинув поблизу Красногорівки, Донецької області, внаслідок танкового обстрілу з боку агресора[62].
10906
Біліченко Євгеній
3 листопада 1998. Випускник Львівського національного університету імені Івана Франка. Навчався на кафедрі екології біологічного факультету Львівського університету у 2016—2018 роках. По завершенню навчання вступив до військової академії.
Загинув під Бахмутом. 14 квітня 2023 похований на Новодмитрівському кладовищі Золотоніського району[89].
3 березня 1983, Прилбичі Яворівського району Львівської області. Закінчив місцеву школу імені митрополита Андрея Шептицького. Опісля навчався в Художньому професійно-технічному училищі імені Й. Станька. Працював на «Галицькій здобі» та їздив на заробітки до Польщі. Разом зі сім'єю жив у Новояворівську. У липні 2022 року став на захист України від російських окупантів, воював у складі 80 десантно-штурмової бригади[90][91].
Загинув у боях на Донеччині. Похований 16 березня в Прилбичах[91]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41].
10908
Смородін Віталій
23 роки, Російська Федерація. З дитинства жив із родиною на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізький коледж НАУ. Пройшов строкову військову службу. Спочатку служив у 129-й окремій бригади територіальної оборони, був інструктором зі стрільби. У листопаді 2022-го перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ (колишній «Азов» ССО) на посаду навідника. У складі підрозділу виконував складні бойові завдання на передовій.
Загинув в бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. Похований в селі Вільне на Дніпропетровщині[92]
10909
Клонцак Микола
(«Сват»)
5 травня 2000, м. Червоноград. Солдат-санітар в/ч А4220. З 14 років працював. Ріс без батька, батько помер, коли Миколі було 11 років.
Загинув поблизу міста Бахмут Донецької області. Похований на Алеї Слави Бендюзького кладовища у рідному місті[93]
06 листопада 1995, м. Львів. Був студентом заочної форми навчання кафедри туризму географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а також пластуном. Воював проти окупантів у лавах 73-го морського центру спеціальних операцій ССО ЗСУ. Був вихованцем Куреня частини 109 імені Ярослава Горошка. Був першуном вишколу старших стрільців крайового табору військового пластування «Легіон». Пройшов вишкільний табір «Лісова школа». З 2016 року Дмитро кілька років у Франції служив у Іноземному легіоні. Мав власний бізнес, заклад «Port wine» розташований у центрі Львова. Здобував вищу освіту, щоб професійно розвивати туризм в Україні. Добровольцем пішов на війну в лютому 2022 року, коли росіяни розпочали повномасштабну війну. Служив поруч з мандрівниками Вітктором-Миколою Гаврилюком і Артемом Димидом та народним депутатом Романом Лозинським. Жартома називали свою четвірку на війні «Гавайська ТРО». Воювали на Херсонському напрямку.
Загинув на Херсонському напрямку від прямого попадання дроном[95][96][97].
35 років, м. Коростишів Житомирської області. Після школи опанував фах полірувальника кам'яних виробів. Під час повномасштабного російського вторгнення Вадим приєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Служив гранатометником у 71-й окремій єгерській бригаді.
Загинув біля села Богданівка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, він отримав смертельні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу. Поховали захисника на Алеї Слави кладовища в рідному місті[99].
Загинув виконуючи бойове завдання на Донеччині[108]
10938
Сеітов Валерій Олегович
27 травня 1997, Херсонища. Молодший сержант, 21-й окремий мотопіхотний батальйон «Сармат». Старший брат Валерія воював в АТО і втратив ногу, тому у 2016 підписав контракт і брав участь в АТО/ООС,
Загинув під Бахмутом. Похований 20 березня 2023 на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців, тому що рідне село залишилося в окупації[109][110].
22 липня 1993, смт Радуль Чернігівської області. У 2000 році закінчив 11 класів місцевої ЗОШ, потім працював на приватному підприємстві. У грудні 2022 року долучився ЗСУ, службу проходив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[111].
Загинув під час боїв на Донеччині. Похований 19 березня в смт Радуль. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41].
10940
Білоус Віталій Миколайович(«Білий»)
29 липня 1972, м. Гайворон. Навчався у гайворонській школі, отримав професію газоелектрозварювальника в Гайворонському технікумі. Проживав у Гайвороні, де й одружився. Згодом переїхав жити до Бучі. З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ССО «Азов» в Києві (нині 3-тя окрема штурмова бригада). В її складі воював протягом року. Брав участь в усіх найгарячіших боях біля Гостомеля, Запоріжжі і Бахмутському напрямку. Не раз рятував побратимів. Служив в 2-й роті 2-го штурмового батальйону 3ОШБр.
Загинув на Бахмутському напрямку. Похований в місті Буча[44].
10941
Сакара Вадим
1987. Житель Піщанобрідської громади.
Загинув поблизу населеного пункту Дубово-Василівка Донецької області. Прощалися з захисником 18 березня в селі Червона Поляна. Похований в селі Якимівка[44].
10942
Турта Павло
33 роки, молодший сержант.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Червонопопівка Северодонецького району Луганської області. Похорону відбувся 18 березня в місті Знам'янка Кропивницького району[44].
10943
Ковенько Іван
43 роки, с. Нетреба Рівненської області. Закінчив Великоцепцевицький ліцей. Працював будівельником. Одружився. Виховував із дружиною трьох синів, старший із яких потребує постійного лікування. На другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022 року, пішов захищати свою родину та Батьківщину. Приєднався до лав 61-го окремого батальйону 104-ї бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був старшим стрільцем.
Загинув обороняючи від окупантів місто Бахмут на Донеччині. Похований у рідному селі[112]
10944
Соляк Михайло
15 листопада 1983, с. Острів. Солдат, навідник механізованого відділення 24-ї ОМБр.
Загинув поблизу с. Оріхово-Василівка Донецької області[113]
10945
Шевченко Андрій
31 рік, м. Дрогобич. З лютого 2023 року Андрій виконував бойові завдання з захисту України у складі ВЧ А-4010 — 5-ї окремої штурмової бригади. Перебував на Бахмутському напрямку фронту[114][115].
Загинув 13 березня 2023 року біля Бахмута, з того часу тривали довгі пошуки тіла, а згодом — ДНК-експертизи для підтвердження особи загиблого. Похований 6 грудня 2023 року в Дрогобичі на Алеї слави.
35 років, м. Запоріжжя. Після закінчення місцевої школи здобув фах автослюсаря у Запорізькому ПТУ. Працював за кордоном. Захоплювався райтерством (культура графіті). Був учасником АТО. Під час повномасштабної війни знову став на захист своєї країни від окупантів. Служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Був радіотелеграфістом управління командира дивізіону[116].
Загинув, виконуючи бойове завдання в районі міста Часів Яр на Донеччині. Отримав смертельну вибухову травму внаслідок ворожого танкового обстрілу. Похований на цвинтарі Святого Миколая у Запорізькій області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41].
10947
Огородніков Артем
3 квітня 1991, проживав в с. Єреміївка на Одещині.
Загинув 13 березня 2023 року, похований 23 березня 2023 року в с. Єреміївка[117]
Похований на Берковецькому кладовищі в Києві. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [118]
10949
Карась Олександр
(«Кабась»)
29 років, м. Приморськ Запорізької області. Закінчив Бердянський машинобудівний ліцей. За спеціальністю – механік. У Донецьку пройшов строкову військову службу. У 2014 році добровольцем брав участь в АТО. У 2015-му звільнився, але ненадовго, бо не зміг себе знайти серед цивільних. Наступного року знову підписав контракт, бо це було його життя. З 2019-го служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти. Був водієм БТР. Під час повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь. У квітні 2022 року під час прориву з комбінату Ілліча Олександр із побратимами потрапив у полон. Нагороджений медаллю «За бездоганну службу».
Помер в селищі Пакіно, РФ, закатований в полоні. Похований на військовому цвинтарі в селищі Кушугум Запорізької області 10 травня 2024 року [119].
14 березня
10950
Мирончиков Сергій Михайлович
(«Крахмал»)
18 червня 1990, с. Гнідин. З початком повномасштабного вторгнення вступив до Золочівського Добровільного територіального формування, де входив до складу групи швидкого реагування. Восени 2022 року добровільно пішов до Збройних Сил України. Воював у складі 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. Був артилеристом.
Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом. Похорон відбувся 18 березня у с. Гнідин[106].
10951
Грищук Іван
14 вересня 1978, с. Топорівці Городенківської громади
Загинув у Бахмуті під час виконання бойового завдання[120].
10952
Іващенко Василь Володимирович
25 червня 1992, с. Великі Кринки. Був мобілізований до лав ЗСУ у листопаді 2022 року. Солдат, сапер 77-ї окремої аеромобільної бригади (в/ч А4355).
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в районі міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області[121]
21 березня 1966, с. Некрасове, Сумщина. Закінчив Київський національний університет ім. Т. Шевченка за фахом історика. У 1991-му взяв участь у музичному фестивалі «Червона рута», що проходив у Запоріжжі, виступив з авторською піснею «Дума про Гетьманщину», присвячену Батуринській трагедії 1708 року. Мав власний музичний гурт «Трактир». Понад 17 років Юрій Коваленко брав активну участь у розкопках Батурина. Відкрив головний храм гетьманської столиці — собор Живоначальної Трійці, знайшов усипальницю родини відомих меценатів Терещенків. Написав понад 70 наукових праць. У 2008 році на основі знахідок, що він робив разом з колегами, у Глухові відкрили Музей археології. З початком війни у 2014 році Юрій Коваленко приєднався до гуманітарної місії «Чорний тюльпан». Його зусиллями вдалося знайти, ідентифікувати та передати рідним для перепоховання тіла сотень українських воїнів, які загинули у боях під Іловайськом і Дебальцевим. У грудні 2020 року підписав контракт з ЗСУ. Дисертацію захистив уже під час служби у ЗСУ, у 2021 році, здобувши науковий ступінь кандидата історичних наук. Воював під Авдіївкою, а з початком повномасштабного вторгнення захищав від окупантів Чернігівщину, Київщину та Донеччину.
Загинув на Луганщині внаслідок прямого влучання з ворожого танка. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно (1 травня 2023)[43][122][123].
10954
Падалка Сергій Павлович
(«Дід»)
Мешканець Піщанської громади Новомосковського району. В лютому 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Боронив Сумщину, брав участь у боях під Ізюмом та Бахмутом.
31.03.1987. У 2014-2021 р. захищав країну від загарбників під Кураховим, проходячи службу в АТО. Був нагороджений за мужність і відвагу під час виконання бойових завдань. 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, на “Піоні” захищав Київщину, за що згодом був нагороджений медаллю “за звільнення Київщини та Ірпеня”. Служив старшим лейтенантом у 43-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Тараса Трясила (43 ОАБр, В/Ч А3085). За звільнення Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Херсонщини отримав орден ” Богдана Хмельницького 3 ступеня”. Старший лейтенант.
Загинув захищаючи Луганський напрямок. Похований 20 березня 2023 року в Тернополі[69][126][127].
10951
Кулак Олександр
16 грудня 1978, селище Ланчин Івано-Франківської області. Був учасником АТО/ООС. Після початку повномасштабної війни долучився до ЗСУ 17 лютого 2023 року. Служив стрільцем-помічником гранатометника мотопіхотного відділення 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
13 лютого 1996, м. Івано-Франківськ. Дитинство і юнацькі роки провів у селі Липівка Тисменицької громади. Закінчив ліцей № 19. Навчався у Вищому художньому професійному училищі № 3 Івано-Франківська. Після закінчення навчання поступив у художній університет прикладного мистецтва м. Івано-Франківськ. Навчався на заочні формі, та був призваний на строкову службу в лави ЗСУ. Служив у м. Київ у Президентському полку в роті почесної варти. Після демобілізації працював на приватному підприємстві з обробки штучного каменю. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. Служив водієм-стрільцем, старший солдат. Службу проходив у бойовій зоні. Спочатку на Києво-Житомирському напрямку, потім Дружківка, Краматорськ, Білогорівка Бахмацького району Донецької області. У Білогорівці дістав поранення в ногу, проходив лікування у Житомирській лікарні. Опісля відправився у батальйон м. Чернівці, де комісія ВЛК повернула на позицію на Донеччині, в село Білогорівка, там він отримав 2 контузії.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Білогорівка Бахмутського району[129][130][131].
10953
Кушніренко Ігор («Добряк»)
21 червня 1978, Ямниця поблизу Івано-Франківська. Старший лейтенант. Воював в АТО. У квітні 2022 повернувся до військової справи. Служив командиром кулеметного взводу стрілецької роти. У січні 2023 отримав важке поранення поблизу Соледара і з того часу лікувався.
Помер внаслідок важкого поранення, отриманого у зоні бойових дій поблизу Соледара Донецької області[132].
10954
Нікітченко Олександр Юрійович
50 років, м. Сміла. Прапорщик. Закінчив загальноосвітню школу № 11 та Смілянське професійно-технічне училище № 4, де здобув спеціальність слюсаря-ремонтника. 26 років перебував на службі в одній з військових частин ЗСУ. У 2015 році брав участь в антитерористичній операції у місті Краматорськ
Загинув в Авдіївці під час виконання військових обов'язків[133].
10955
Латуша Микола Федорович
49 років, с. Нова Ободівка. Стрілець-санітар 3 танкової бригади 1 піхотного батальйону механізованої роти військової частини А2573. Народився 20 травня 1973 року. Мобілізований 06.03.2022. Залишилися мати, брат, дочка.
Загинув на Харківщині під час виконання військових обов'язків[134].
10956
Осадчий Олег
47 років, м. Краматорськ. Був вірянином місцевої римсько-католицької парафії Зіслання Святого Духа. Став сиротою в 11 років. З 11 жовтня 2016 року пішов добровольцем до лав 54 бригади ЗСУ. На момент повномасштабного вторгнення РФ служив в 11 прикордонному загоні в Краматорську. Дружина і сини виїхали до Івано-Франківська.
Загинув у боях за Бахмут. Похований у Івано-Франківську на алеї героїв на Чукалівському цвинтарі[135]
10957
Березюк Володимир Володимирович
с. Писарівка, Хмельницька область. Закінчив місцеву школу, а після цього — Хмельницьке ПТУ № 7. Захищав Україну у 2015—2016 роках, а в березні 2022-го, після початку повномасштабного вторгнення, добровільно пішов на фронт. Він разом із другом звернувся до військової частини, де раніше проходив службу, і поїхав на передову.
Загинув під Водяним під час виконання бойового завдання[136].
10958
Михайленко Артем
43 роки, родом з Миколаївщини. Працював на будівництвах. У 2004 році воював в Іраку. Останні 10 років мешкав із родиною у місті Конотоп на Сумщині. З початком повномасштабної війни служив кулеметником у 151-му окремому батальйоні територіальної оборони.
Після закінчення загальноосвітньої школи наприкінці 1980-х років ніс строкову службу в десантних військах. З початком незалежності, 16 років пропрацював із українським дизайнером і виробником класичного одягу Михайлом Вороніним, а потім відкрив маленьке власне виробництво з пошиття чоловічого одягу. У 2013—2014 роках перебував на Майдані під час Революції гідності. У серпні 2014 року після мобілізації брав участь в АТО на сході України. Відразу після навчання разом із співслужбовцями потрапив на захист Донецького аеропорту (ДАПу), ставши відразу учасником бою в Пісках. За другої ротації — на початку 2015 року також став учасником оборонної епопеї Донецького аеропорту. Далі брав участь у бойових діях на лінії оборони за 800 метрів від ДАПу[138][139]. 22 січня 2020 року Укрпошта випустила марку, присвячену захисникам Донецького аеропорту («кіборгам»).
Загинув біля села Ямпіль Донецької області. У церемонії спецпогашення крім Сергія Кройтора взяли участь й інші захисники Донецького аеропорту Руслан Боровик (позивний «Баґдад»), Іван Лавриненко («Фагот») та матері загиблих військових [140][141][142].
Федоров Володимир Олегович
(«Скальпель»)
17 жовтня 1987. Київ. Солдат. Бойовий медик. Закінчив Фізико-математичний факультет КПІ ім. Сікорського. Професійний фізик. Науковий співробітник Академії наук України. Працював над методами діагностики в галузі онкології та косметології. Пішов проти проросійських поглядів його батьків. В березні 2022 пішов добровольцем захищати Україну від загарбників в складі 71 ОЄБ ДШВ ЗСУ. Загинув під час бою рятуючи пораненого побратима. Зостався син 11 років.
Рятуючи життя пораненого побратима героїчно загинув 15 березня 2023 в Донецькій області Ясинуватському районі селище Кам'янка. Похований 23 березня в Києві на Берковецькому кладовищі. 42 ділянка 11 ряд [143].
Лемішенко Андрій Миколайович Орден «За мужність» І ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
1978, м. Христинівка, Черкаська область. Брав участь в АТО на сході України. У 2020 році уклав контракт із ЗСУ. Командир машини — командир штурмового відділення окремого штурмового батальйону «Айдар». У вересні 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а в березня 2023 — орденом «За мужність» ІІ ступеня.
Загинув 15 березня 2023 у Донецькій області. Похований у м. Черкаси.[144] Посмертно нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (11.08.2023).
Колесов Олексій Михайлович
24.05.1987, житель с. Журавлівка Тульчинської громади. Навчався на Історичному факультеті ОНУ ім. Мечникова. Мобілізувався весною 2022 року, служив стрільцем номер-обслуги 2 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону 25 десантної бригади.
Загинув поблизу населеного пункту Червонопопівка Луганської області[145].
24 роки, с. Нова Дмитрівка Черкаської області. Після школи навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка на еколога, але на 3 курсі пішов з університету. З 2019-го до 2023-го навчався у Львівській національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. На початку 2019 року брав участь в ООС. Лейтенант. Під час повномасштабної війни воював у лавах 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Був командиром взводу.
Загинув при виконанні службових обов’язків поблизу села Іванівське на Донеччині. Залишилися батьки та молодша сестра.
Нова Михайлівка Решетилівської громади. Останні роки життя проживав у Полтаві, займався ремонтами квартир. Після початку повномасштабного вторгнення почав працювати водієм. Захищати Україну пішов добровольцем. 7-го грудня 2022 року Володимир Андрійко підписав контракт із десантно-штурмовими військами. Воїн мав звання солдат, а посаду — розвідник. Два місяці був у Житомирській області на навчаннях, після чого його бригада відправилася на оборону Луганщини. Востаннє з рідними говорив 16 березня перед виходом на бойову позицію. Його брат Едуард Андрійко також служить в ЗСУ,
Загинув під час бойових дій біля міста Кремінна, що на Луганщині. Загинув від мінометного обстрілу, а побратими які пішли забирати його тіло загинули від кулі снайпера. Похований 24 березня 2023 в селі Нова Михайлівка[148].
10967
Конарський Роман
30 листопада 1977, м. Тисмениця. Став на захист України у 2022 році. Служив старшим солдатом у 65 окремій механізованій бригаді Збройних сил України.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області [149]
26.03.1977, с. Лопатів. Був мобілізований у червні 2022-го року. На фронті воїн був оператором взводу протитанкових ракет 57ОСБ, 65ОМБр, ЗСУ.
Загинув внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області. Близько місяця захисник вважався зниклим безвісти. Залишились батьки, дружина та двоє повнолітніх дітей [150].
10969
Кишка Геннадій
с. Вашківці, Буковина.
Загинув внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області, під час оборонного бою [86][151]
10970
…
10974
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 16 березня 2023 року)
17 березня
10975
Конопада Олег
35 років, Калуська міська громада. Мобілізований 4 березня 2022. Служив старшим сержантом, гранатометником штурмового відділення штурмової роти.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині[147].
10976
Маєвський Юрій
39 років, м. Хмельницький. у мирному житті працював у сфері сільського господарства. На війну пішов добровольцем. Спершу служив у добровольчому формуванні «Авангард», після цього перевівся у бойову частину. Пластун, вступив до Пласту у жовтні 1997 року. В серпні 1999 року був одним із співзасновників підготовчого куреня ім. Симона Петлюри у Хмельницькому.
Загинув під час виконання бойового завдання. 23 березня відбулося прощання з героєм у місті Хмельницький[152].
10977
Яремчук Назарій
36 років, м. Львів. У 2003—2013 роках проживав у Іспанії, потім повернувся до України і працював у будівельній сфері. Захоплювався рибалкою. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до територіальної оборони. Захищав Україну у складі військової частини Т0910 Державної спеціальної служби транспорту. Виконував бойові завдання на східному напрямку.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 24 березня. Похований на Личаківському кладовищі у Львові[153].
10978
Старченко Олег
33 роки, м. Львів. Закінчив Середнє професійно-технічне училище № 26. Після цього проходив строкову військову службу у Василькові. У мирний час здебільшого працював за кордоном. Із початком повномасштабної війни став на захист України у Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 23 березня у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Похований на Личаківському кладовищі в місті Львів[154].
10978
Боржиєвський Віктор
36 років, м. Кам'янець-Подільський. Солдат та навідник. Вихованець Кам'янець-Подільської станції юних туристів, активно займався спортивним туризмом, успішно виступав у складі команди м. Кам'янця-Подільського на змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. Був суддею ІІ категорії, входив до складу головної суддівської колегії обласних чемпіонатів для учнівської та студентської молоді.
Загинув від куль снайпера у Луганській області[155].
10979
Марченко Микола Вікторович
1 жовтня 1998, с. Гусарівка Балаклійського району. Загинув 17.03.2023 в селі Костянтинівка Донецької області.
10980
Юров Андрій Володимирович
20 серпня 1984, м. Ладижин. Закінчив Ладижинську ЗОШ № 1. Навчався у Ладижинському коледжі Вінницького Національного Аграрного університету за спеціальністю «Механізація сільського господарства» та отримав професію технік-механік. Після навчання працював в Ладижинському лісництві лісорубом.
3 січня 2023 року був призваний по мобілізації на військову службу до Збройних Сил України.
Загинув 17 березня 2023 року в районі населеного пункту Богданівка Донецької області[156].
10981
Олексюк Роман Петрович
26 червня 1982, м. Ладижин. Закінчив загальноосвітню школу № 4 міста Ладижина. Навчався у Вінницькому професійно-технічному коледжі за спеціальністю — автослюсар. Працював у ТОВ «Вінницька птахофабрика» на посаді підсобного робітника в цеху первинної обробки. З першого дня повномасштабного вторгнення був призваний до лав територіальної оборони смт. Тростянець. Пізніше переведений на посаду кулеметника стрілецького батальйону однієї з військових частин.
Загинув 17 березня 2023 року під населеним пунктом Невельське Донецької області[156].
17 січня 1981, Одеська область. Повний кавалер ордена «За мужність». Під час російського вторгнення в Україну — керівник групи снайперів, полковник Центру спеціальних операцій «Альфа»Служби безпеки України. Під його керівництвом групи снайперів здійснили понад 10 результативних виходів на Донеччині.[157]
Загинув 17 березня 2023 року поблизу м. Бахмут Донецької області. Герой України (посмертно)[158].
10983
Голда Святослав
(«Князь»)
16 травня 1982, м. Капчагай (Республіка Казахстан). У 2004 році закінчив маґістерську програму «Комп'ютерні науки» факультету інформатики НаУКМА. До лютого 2022 року працював в ІТ-компанії на посаді DevOps. Із початком повномасштабного вторгнення долучився до добровольчого батальйону «ОУН», де був на посаді командира взводу. Брав участь в обороні Києва. Згодом вступив до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він воював у 1-му батальйоні 1-ї роти у званні старшого солдата.
Загинув внаслідок удару УР-77 по позиціях в околицях Кремінної. Похорон відбувся 12 січня 2024 в селищі Єзупіль[159][160]
10984
Балмагія Ігор
("Фаст")
10 лютого 1996, м. Одеса. Навчався в ЗОШ №105, потім в Одеському автомобільно-дорожному технікумі. Фанат ФК "Чорноморець", замався важкою атлетикою.
З початку повномасштабного вторгнення вступив до лав 126 бригади територіальної оборони.
Загинув 17 березня 2023 р. поблизу села Миколаївка на Херсонщині[161].
Загинув у бою з російськими загарбниками в Донецькій області під Бахмутом[162]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[163].
10986
Ткачук Михайло
16 вересня 1977, с. Мишин Нижньовербізької територіальної. Перед початком повномасштабного вторгнення чоловік повернувся з-за кордону та 24 лютого 2022 року став на захист України. Був стрільцем у 102 окремій бригаді територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.
30 червня 1973, м. Косів. Розпочав службу на флоті, був членом екіпажу флагмана «Гетьман Сагайдачний», три роки воював в АТО/ООС. Під час повномасштабного вторгнення військовослужбовець боронив Київщину, пройшов бої під Сєвєродонецьком, Лисичанськом. Закінчив вище професійне училище № 21 в Івано-Франківську. У 2014 році написав заяву про вступ у полк «Азов», але черга була великою, тому його не взяли. З 2015 до 2017 року боєць служив за контрактом у 14 механізованій бригаді ЗСУ. Брав участь у боях поблизу Новгородського, Світлодарської дуги, Миронівського, Красногорівки, Мар'їнки, Курахового. Потім повернувся додому. 24 лютого 2022 року разом із сім'єю перебував у Чехії, але вже 2 березня був в Україні і пішов служити у 109 окремий гірсько-штурмовий батальйон,10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».14 жовтня 2022 року в одному з боїв його контузило, він отримав поранення ноги. Після цього довго лікувався. Пройшовши реабілітацію, повернувся на фронт.
Загинув під час бойових дій поблизу села Роздолівка Бахмутського району на Донеччині[165][166].
10988
Буц Віткор
44 роки, Іванівка Карлівського району Полтавської області. 11 листопада 2022 був мобілізований до війська. Проживав в селищі Чутове.
Загинув під час мінометного обстрілу на Донеччині. 26 березня похований в селищі Чутове[167].
10989
Коханський Володимир
25 років. Проживав у селі Лозувата Кіровоградської області.
Загинув під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Оріхово-Василівка Бахмутського району[168].
10990
Потапчук Валерій Михайлович
11 листопада 1977, с. Малушка, Березнівського району, Рівненської області. Солдат, служив навідником гірсько-штурмової роти військової частини А3029. З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну приєднався до лав ЗСУ.
Загинув в районі Бахмута на Донеччині внаслідок мінометного обстрілу. Поховали на «Новому» кладовищі м. Костопіль.[169]
33 роки, м. Знам'янка Кіровоградської області. Закінчив Український державний хіміко-технологічний університет, здобув спеціальність інженера з метрології та вимірювальної техніки. Жив у Києві. Працював за фахом в компанії ТОВ «Ріг Експерт». Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення Антон захищав рідну країну у лавах ЗСУ. Служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був заступником командира 34-го батальйону з бойової роботи. За час служби Антон неодноразово був відзначений нагородами, зокрема, медаллю «За військову службу Україні» (2016) та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2020). Старший лейтенант.
Похований на Лук'янівському військовому цвинтарі у Києві[170].
10992
Курдогло Микола Миколайович ("Асман")
1990 р., с. Підгорне Тарутинського району на Одещині. Старший солдат 126 бригади територіальної оборони, до ЗСУ пішов добровольцем.
Загинув 18 березня внаслідок підриву автомобіля на мині. Похований на Західному кладовищі в Одесі 21 березня 2023 року[171].
17 червня 1977, м. Дніпро. У дитинстві з родиною переїхав на Чернігівщину, закінчив Чернігівську ЗОШ №31 , після чого вступив до Харківського інституту повітряних сил. Протягом 1998—2014-го років проходив військову службу у ЗСУ, після чого за станом здоров'я повернувся до цивільного життя. Після початку повномасштабної війни знову долучився до лав ЗСУ. У складі одного з підрозділів в/ч А0409, 30 ОМБр на посаді командира взводу, капітан.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований на кладовищі "Яцево" [176][177]
19 березня
10995
Кейн Те Тай («Turtle»)
019851985, 38 років, Нова Зеландія. Командир розвідувального підрозділу Foreign Reconnaissance Team Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. Етнічний маорі. Виріс в Біч-Гейвен. 2002 року, після закінчення школи, у віці 17 років пішов служити в Збройні сили Нової Зеландії. За роки служби служив в Афганістані та інших місцях, виконуючи миротворчі обов'язки. Після того продовжив працювати в багатьох країнах як приватний охоронний підрядник. Перед приїздом в Україну він припинив стосунки з дівчиною, звільнився з роботи, продав будинок і машину. У квітні 2022 року прибув в Україну. Спочатку допомагав цивільним навчитися виявляти та знешкоджувати міни, першої медичної допомоги та прийомів рукопашного бою. Потім працював з групою в Харкові, евакуюючи людей із небезпечних місць під сильним вогнем. Також тренував військових. У липні підписав контракт із ЗСУ і відправився в Донецьку область. Брав участь в боях під Павлівкою. Під час звільнення села під Бахмутом врятував українського бійця Олексія Гордєєва, який провів 42 дні у підвалі, харчуючись крихтами їжі та водою з радіатора. Залишилися мати та 12-річна донька.
Загинув під час відбиття штурму окопу (місце не уточнено)[178].
10996
Дадабаєв Марат
м. Калуш, сержант. Мобілізований до війська 20 лютого 2023 року. Служив заступником командира бойової машини, навідником-оператором гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмової роти.
м. Коломия. Навчався у Коломийській школі № 6 та індустріально-педагогічному технікумі. З 2013 до 2014 року служив в українській армії. Після повномасштабного вторгнення РФ у лавах ЗСУ прослужив рік. За цей час отримав уламкові поранення, мав дві контузії.
Загинув внаслідок трагічного випадку, коли повертався на передову. Прощання відбулося у парафії святого священномученика Йосафата під звуки Державного гімну України, який парафіяни грали на унікальному дзвоні-карильйоні.[180].
10998
Поліводський Олександр Анатолійович
9 жовтня 1973. З вересня 2001 року працював викладачем правничого факультету Києво-Могиляньскої академії. Був високопрофесійним адвокатом, кандидатом юридичних наук, доцентом. У 2010 році він увійшов до списку 100 найкращих юристів України. Також адвокат був радником низки громадських організацій аграрної сфери. До лютого 2023-го очолював Комітет з аграрного, земельного та довкільного права НААУ. З початком повномасштабного вторгнення зарахований в ТРО на посаду стрільця стрілецької роти батальйону територіальної оборони.
Загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині[181][182].
43 роки, с. Старі Богородчани. Тривалий час перебував на заробітках у Чехії: будував висотні будинки. Коли почалася російсько-українська війна, повернувся в Україну. Долучився до лав ТРО ЗСУ у березні 2022 року.
Загинув на Запорізькому напрямку при наступі військ РФ. Вважався зниклим безвісти. Ідентифікований 15 травня 2023[184].
11000
Костюк Дмитро Олександрович
20 років, м. Чернігів. Заочно навчався в транспортній академії і працював помічником кухаря в грузинському ресторані. У березні 2022 разом з батьком долучився до Чернігівської ТРО. 12 грудня 2022 року Олександр та Дмитро Костюк вирушили на Схід у складі роти вогневої підтримки 167-го батальйону 119-ї чернігівської бригади ТрО ЗСУ.
Загинув в Білогорвці Луганської області. Після обстрілів мінометами та артилерією 8 москалів закидали окоп батька та сина Костюків гранатами. Похорон відбувся 29 березня у Чернігові. Похований на кладовищі Яцево[185].
11001
Костюк Олександр(«Саїд»)
Працював водієм на маршруті № 30, потім — на рейсі Чернігів–Київ. Згодом розвозив хліб у дитячі садочки та магазини на Чернігівщині. У березні 2022 разом з сином долучився до Чернігівської ТРО. 12 грудня 2022 року Олександр та Дмитро Костюк вирушили на Схід у складі роти вогневої підтримки 167-го батальйону 119-ї чернігівської бригади ТрО ЗСУ.
Загинув в Білогорвці Луганської області. Після обстрілів мінометами та артилерією 8 москалів закидали окоп батька та сина Костюків гранатами. Похорон відбувся 29 березня у Чернігові. Похований на кладовищі Яцево[185].
11002
Одосовський Антон Романович
02.02.2000. Старший солдат військової частини А3160 батальйону інженерної підтримки Збройних Сил України.
Загинув на бойовому посту під час ворожого обстрілу м. Ніжина [186]
11003
Демчук Андрій Борисович
м. Броди Золочівського району. Був стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.
Зник безвісти 19 березня 2023 року під час бойових дій на Донеччині. Підтверджено загибель в серпні 2024 [187].
11004
Гладій Євгеній
39 років, Котляреве, Миколаївська область. Працював трактористом і оператором комбайну. В 2014-му волонтерив в АТО. Брав участь в бойових діях поблизу Широкиного з 36ОБрМП
Закатований в полоні в Тульській області
Гриндей Василь Степанович
17 липня 1976, с. Коровія біля Чернівців. Закінчив Коровійський ліцей. Воїн 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
27 серпня 2000, м. Коломия. Служив за контрактом з 2019 року. З початку повномасштабного вторгнення став на захист України у лавах Лисичанського прикордонного загону. На фронті мав посаду помічник гранатометника. Був інспектором прикордонної служби 3 категорії. З 12-ти років долучився до Пласту до юнацького гуртка «Кажани». Активіст Революції Гідності. Відійшов від активного пластування в 2015 році. Одружився в жовтні 2022 року.
Загинув в результаті артилерійського обстрілу в населеному пункті Серебрянка, Бахмутського району. Посмертно отримав звання головного сержанта та орден «За мужність» III ступеня. Відповідний указ № 448/2023 підписав наприкінці липня Президент України[179][189][190]
11006
Олійник Володимир Олександрович
37 років, с. Княгининок Луцької міської територіальної громади. Був мобілізований 18 липня 2022 року. Служив на посаді стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини.
28 липня 1994 с. Посвірж Букачівської територіальної громади.
Отримав поранення несумісні з життям під час виконання бойового завдання в населеному пункті Бахмут Донецької області[192].
11008
Гафійчук Назарій
17 грудня 1996, селище Делятин. Служив помічником гранатометника третьої прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування № 2 Прикордонного загону Держприкордонслужби України.
Загинув в Бахмуті Донецької області під час виконання бойового завдання[193].
11009
Моргун Анатолій Іванович(«Кременчук»)
15 серпня 1978 с. Оболонь Семенівської громади Кременчуцького району. Працював на різних підприємствах Кременчука. Був головним сержантом 2 загону спеціального призначення військової частини А-4030 (71-ша окрема єгерська бригада).
Загинув на Донеччині в районі населеного пункту Красногорівка під час виконання бойового завдання. Отримав поранення внаслідок мінометного обстрілу[194]
20 липня 1995, м. Буринь, Сумська область. Навчався в школі №86 міста Львова. Воював на Луганщині та на Запорізькому напрямку. Стрілець-снайпер механізованої роти.
Загинув у селі Кузьмине Сєверодонецького району Луганської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність І ступеня" [195][196].
11011
Козир Володимир
19 років. Володимир воював на Сумщині, Харківщині та у Горлівці. Служив механіком-водієм 2 механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Загинув внаслідок артилерійсько-мінометного обстрілу 20 березня 2023 року під Авдіївкою [197].
11012
Терех Володимир Андрійович
29 серпня 1976, селище Мирне, Чернігівщина. Середню освіту здобув у Озерянській СЗОШ, а після закінчення 9 класів у 1989 вступив до Мринського училища, де здобув спеціальність механізатора. У 1989 році долучився до лав НГУ, а після повернення до цивільного життя працював у ТОВ «Земля і Воля» оператором очисних машин. Після подій 24-го лютого 2022 року долучився до складу одного з підрозділів військової частини А0222 на посаду гранатометника, молодший сержант.
Млинів. Випускник Волинського військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, який закінчив його у 2011 року.
Загинув біля села Кругляківка Куп`янського району [198]
11014
Новик Олександр Григорович
1982. Старший солдат у складі підрозділу в/ч А4437
Загинув біля одного з населених пунктів Харківщини. Похований в селі Повідов [177]
21 березня
11015
Петрушко Максим Васильович
25 років.
Загинув під час бойових дій. Похований у місті Новомиргород Кіровоградської області[168].
11016
Гриджук Микола
36 років, Печеніжинська громада. Головний сержант, командир кулеметного відділення взводу вогневої підтримки гірсько-штурмової роти.
Загинув у бою з російськими окупантами поблизу села Білогорівка Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області[199].
11017
Мельник Андрій
1992, с. Манява. Був учасником АТО та воював з 2014 року, а з перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну пішов добровольцем у лави ЗСУ. Виконував бойові завдання у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Загинув в селі Білогорівка Донецької області внаслідок танкового обстрілу[200]
Загинув у стрілковому бою під час наступу на ворожі позиції поблизу Бахмуту Донецької області[201].
11019
Євтушин Олександр
(«Кілер»)
26 років, с. Тинне Рівненської області. З 4 років жив із родиною на Черкащині в селі Матусів. Закінчивши 9 класів місцевої школи, вступив до Тальянківського фахового коледжу. Потім навчався в Уманському національному університеті садівництва на агрономічному факультеті. Працював механіком у Києві, любив свою роботу, був хорошим майстром. У перший день повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у тероборону Києва. Служив стрільцем у 207-му окремому батальйоні територіальної оборони ЗСУ. Брав участь у зачистці Ірпеня та Бучі. Потім пройшов навчання. Після успішно складеного іспиту потрапив у Бахмут. Там після вдалих контрнаступів його прикріпили до групи морської піхоти.
Загинув в районі сіл Залізнянське та Оріхово-Василівка на Донеччині. Він прикривав операцію з евакуації поранених побратимів. Похований в селі Матусів Черкаської області[202].
27 років, с. Зрайки Київської області. Після здобуття освіти шукав себе у різних сферах. У 2014—2017 роках служив в армії та брав участь в АТО на Донбасі. Потім повернувся додому. У мирному житті працював таксистом у Києві. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, знову став на захист Батьківщини. Служив навідником мотопіхотного відділення одного з бойових підрозділів Збройних Сил України.
Загинув 21 березня 2023 року під Краматорськом на Донеччині. Рятуючи пораненого побратима, отримав смертельне поранення кулею ворожого снайпера. Похований у рідному селі[203]
11021
Бабіч Олександр («Піт»)
43 роки. М. Харків. Пішов добровольцем у лави ЗСУ з 09.03.2022 р. Розвідник-кулеметник розвідувального взводу ВЧ А7401 (батальйон 226). Брав участь в обороні Харкова, а з початку березня 2023 р. був переведений на Бахмутський напрямок.
Загинув 21 березня 2023 року в с. Оріхово-Василівка, Бахмутський р-н, Донецька обл. беручи участь в операції з евакуації поранених. Похований на кладовищі № 5 поблизу м. Південне, Харківська обл.
11022
Гармаш Олександр Іванович
6 листопада 1977. Старший стрілець 30-ї окремої механізованої бригади.
Загинув під час виконання штурмових дій на напрямку Міньківка—Оріхово-Василівка Донецької області. Похований в селі Велика Бурімка на Черкащині [204].
11023
Соломка Віктор Миколайович
31 рік, с. Нове Життя. Мешкав в селищі Чорнобаї. Був старшим солдатом, гранатометником.
24 липня 1992, с. Вербовець Косівської громади. У лавах Збройних сил України служив у 207 батальйоні 241 окремої бригади Сил територіальної оборони, що дислокується в Києві.
Загинув на території Соледарської громади Бахмутського району. Вважався щзниклим безвісти [205]
22 березня
11025
Прінківський Віталій
Народився 1990 року. Служив розвідником 3-го розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти.
Помер від поранень у лікарні у Дніпрі, які отримав під час виконання бойового завдання в Запорізькій області[168].
11026
Лоюк Володимир
14 липня 1998, с. Острівець. Жив у селі Серафинці Городенківської територіальної громади.
м. Харків. У мирний час займався спортивним орієнтуванням. Харківський атлет мав звання майстра спорту України. Неодноразово ставав переможцем чемпіонатів, Кубків України та Європи. Був членом національної збірної команди України. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення пішов добровольцем на війну. Спочатку був інструктором та навчав бійців ЗСУ та НГУ орієнтуванню на місцевості. Згодом став стрільцем 92-ої бригади ЗСУ.
Загинув під час ворожого обстрілу, отримав важкі поранення від вибуху російської міни у селищі Новоселівське, що знаходиться на межі Харківської та Луганської областей[207].
11028
Баган Богдан
м. Турка Самбірського району. Був механіком-водієм 3-ї танкової роти танкового батальйону в/ч А7013, старшим солдатом.
Загинув у битві за Україну під час виконання бойового завдання 22 березня 2023 року поблизу населеного пункту Залізничне Запорізької області. Похорон відбувся 22 липня 2023[208].
15 травня 1995, с. Плетений Ташлик Маловисківського району Кіровоградської області. У 2001 році пішов до 1 класу Ташлицької загальноосвітньої школи, у 2008 році перевівся в Іванівську загальноосвітню школу, яку закінчив у 2012 році. Після закінчення школи проживав у місті Київ. З 2014 року перебував в зоні АТО в населеному пункті Золоте. 2017 року вступив до приватного закладу вищої освіти «Східноєвропейський Університет ім. Рауфа Аблязова» на спеціальність «Фінанси, банківська справа та страхування», закінчив навчальний заклад у 2021 році. Лейтенант-медик спецпідрозділу НГУ «Омега». Під час битви за Київ з побратимами брав участь в нейтралізації диверсійно-розвідувальні групи ворога в столиці. А згодом воював на передовій на найгарячіших ділянках фронту: на Луганщині в ході запеклих боїв за Сєверодонецьк, в Донецькій області.
Загинув на Донеччині біля села Кам’янка. Похований 29 березня 2023 року на кладовищі села Іванівка Новоукраїнського району Кіровоградської області.[209][210]
23 роки, с. Зав'язанці, Мостиського району Львівської області. У 2019 році закінчив Техніко-економічний коледж Львівської політехніки. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді[216].
Загинув поблизу Бахмута. Похований 28 березня в рідному селі[217]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41].
11040
Грудєв Валерій
Навесні 2015 брав участь в АТО у складі 9-ї роти 3-го батальйону 93-ї ОМБр «Холодний Яр» у селищі Піски. Потім у Кримському на Луганщині де у 2016-му отримав поранення. Після реабілітації повернувся на фронт, воював до 2017 року. У 2019 вступив до КПІ на факультет електроенерготехніки та автоматики. З початком повномасштабного вторгнення повернувся до своєї бригади. Обороняв Харківщину та Донеччину.
31 липня 1990, с. Кожичі, Івано-Франківської громади Яворівського району Львівської області. Закінчив школу в Домажирі. Строкову службу проходив в Яворові артилеристом. Головний сержант-командир міномета нашої 103 бригади ТрО. Успішний ультрамарафонець. Працював у Нацполіції, тому не був зобов'язаний іти до війська, але після повномасштабного вторгнення росіян він зробив свій вибір — разом з товаришами долучився до лав ТрО. Воював за Бахмут і на Харківщині.
Загинув від прямого танкового обстрілу боронячи Харківщину[219]
Народився 2 грудня 1983 року в селі Перше Травня Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Закінчив загальноосвітню школу.
Мешкав у селі Діденкове Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.
У лютому 2022 року мобілізований до лав Збройних сил України. Служив майстром ремонтної майстерні ремонтного взводу артилерійського озброєння ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону 93-ї ОМБр «Холодний Яр».
З 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами. Учасник боїв за місто Бахмут Донецької області.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області.
15 квітня 2023 року похований на кладовищі села Діденкове.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (12.09.2023; посмертно)[2].
11043
Марусик Олексій Віталійович
10 липня 1999, с. Долинка Саратської громади Одеської області. В 2020 році вступив до лав Збройних сил України.
Загинув 23 березня в районі Бахмуту Донецької області внаслідок ворожого обстрілу[220].
15 травня 1980 р., м. Вінниця. Навчався у 26 школі, після закінчення якої навчався на відділенні підготовки помічників лікарів для ЗСУ у Вінницькому медичному коледжі. В 2003-2008 роках - студент фармацевтичного факультету ВНМУ ім. М.І.Пірогова. З 2012 року працював в університеті на кафедрі соціальної медицини та організації охорони здоров'я. Після повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ - служив у 168 батальйоні 120 бригади ТРО.
Капітан медичної служби.
Загинув 23 березня 2023 року в м. Бахмут під час евакуації пораненого бійця - в санітарний автомобіль улучила протитанкова керована ракета[224].
Нагороджений орденом Богдана Хмельницкого ІІІ ст. (посмертно)[225].
24 березня
11045
Липка Михайло
1974, с. Кунисівці колишнього Городенківського району. Старший стрілець мотопіхотного батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Загинув поблизу села Берестове Бахмутського району[226].
11046
Лізанець Остап
31 рік, м. Львів. Закінчив Львівський професійний коледж готельно-туристичного та ресторанного сервісу. У мирний час працював у будівельній та охоронній сфері, згодом — за кордоном на заводі. Займався боксом та бойовим мистецтвом муай-тай та мріяв стати спортивним тренером і навчати дітей. Із перших днів повномасштабного вторгнення РФ добровольцем пішов на війну. Боровся із військами РФ у лавах 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила.
53 роки, м. Львів. Здобув фах художника-реставратора у Ставропігійському вищому професійному училищі. Після завершення навчання проходив військову службу у військах радіаційного, хімічного та біологічного захисту. У мирний час займався реставрацією церков, згодом працював у правоохоронних органах. Протягом 2015—2016 років виконував бойові завдання у зоні АТО в лавах 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Згодом пішов на роботу комірником на підприємстві. Із початком повномасштабного вторгнення РФ чоловік став до лав 103 окремої бригади Сил ТрО.
26 років, с. Калмиківка Міловської територіальної громади. Старший солдат, навідник-кулеметник. У 20 років підписав контракт із ЗСУ. Захищав Україну у складі 54 ОМБр. Контракт мав закінчитися у березні 2022 року, але у зв'язку з повномасштабним вторгненням російських загарбників цього не сталося і він продовжив служити. З часом перейшов у 67-му окрему механізовану бригаді у 1-й батальйон «Вовки Да Вінчі» (колишній 2-й батальйон ДУК ПС).
Загинув під Бахмутом. Похорон відбувся 6 квітня 2023 в місті Дніпро. Похований на Краснопільському кладовищі[228].
20 грудня 1992, с. Корбині Івани, Богодухівська громада, Харківська область. Командир механізованої роти в складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Служив за контрактом ще з 2013 року. Служив спочатку у 92-ій окремій механізованій, потім у 17-ій танковій бригаді. Перед війною чотири місяці на полігонах опановував БМП. Під час боїв за Іловайськ його роту прикомандирували до батальйону «Донбас». Коли він виводив БМП з оточення біля Червоносільського, її заптурили, здетонував боєкомплект, і його викинуло з машини крізь відкритий люк ударною хвилею. Отримав опіки на обличчі і був єдиним вижившим з тієї БМП. Воював у піхоті під Попасною де отримав важкі поранення від артобстрілу. Випускник Національної Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, у 2021 році очолив взвод. Під час повномасштабного вторгнення його батальйон відбивав Охтирку, відвойовував Тростянець, тримав оборону на Ізюмському напрямку, а потім стримував навалу окупантів на Бахмуті.
Загинув у Бахмуті від удару російської ракети по будинку[229]
11050
Величко Василь Олександрович
Водій-санітар медичного пункту 2-го механізованого батальйону 14 ОМБР, солдат. Народився 17 вересня 1997 р.
19 лютого 1980, м. Вінниця. Навчався у Комунальному закладі «Вінницький гуманітарний ліцей № 1 імені М. Пирогова». Після завершення навчання поїхав до Львова для проходження строкової військової служби, де згодом лишився працювати штаб-сержантом. Паралельно здобував освіту в Українській академії друкарства. У мирний час працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Софтсерв». У 2014 році проходив військовий вишкіл у Центрі тактичної підготовки «Бескид» Громадської організації «Український легіон». У перший день повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, був старшим бойовим медиком. Боровся із загарбниками на східному напрямку[232][233]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (28 вересня 2022)[234].
Загинув у бою під Бахмутом. Похований 4 квітня на Личаківському цвинтарі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[41].
11052
Падалка Олександр Миколайович(«Пентагон»)
23 березня 1977, м. Кривий Ріг. Воював у складі 7-го окремого батальйону «АРЕЙ» Української Добровольчої Армії. Молодший сержант.
22 роки, м. Москва. У 2004-му з мамою переїхав до села Воронівка на Миколаївщині. Протягом 11 років професійно займався карате-до, мав коричневий пояс, входив до збірної Миколаївської області. Неодноразово займав призові місця на змаганнях. З дитинства мріяв стати військовим, тому після закінчення школи вступив до Військової академії в Одесі. Закінчив навчання вже під час повномасштабного вторгнення, в березні 2022-го. Але на захист країни став ще з перших днів повномасштабного вторгнення, будучи курсантом. Воював у складі одного з підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. Старший лейтенант, посмертно отримав Грамоту пошани та скорботи від Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного за відвагу, стійкість та патріотизм.
Помер 24 березня 2023 року в Київському шпиталі внаслідок поранень, які отримав 16 березня під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині. Похований в селі Воронівка на Миколаївщині [236][237].
11054
Йовенко Віталій Сергійович
30 квітня 1983, селище Петрове, Кіровоградщина. У 2000 році закінчив школу, а в 2005 році – Кіровоградський національний технічний університет, отримавши спеціальність спеціаліста з менеджменту. З 3 грудня 2005 року був призваний до лав ЗСУ. Відслуживши, повернувся у рідне селище, став опорою своїм батькам. Працював на Криворізькому залізорудному комбінаті менеджером з логістики, пізніше – механіком у ТОВ «Граніт груп». 24 лютого 2022 добровільно долучився до ЗСУ. Солдат
Поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області отримав тяжку мінно-вибухову травму. Був госпіталізований спочатку до медичного закладу м. Дніпра, а потім – до м. Києва. Більше чотирьох місяців лікарі боровся за життя, але 3 серпня 2023 року помер [238]
6 липня 1998. На війні з 18-ти років, пройшов курс молодого бійця пройшов в «Азові», далі вступив до лав добровольчого батальйону ДУК. Протистояв окупантам під командуванням «Да Вінчі» у Першій Штурмовій роті. Потім підписав контракт із 92-ю бригадою, засновник і командир розвідувального підрозділу «Бешкетники Сірка», старший солдат.
Загинув внаслідок обстрілу «Градами» на Луганщині коли повертався зі спостережного пункту, по дорозі накрили. Уламки «Градів» попали Івану в шию. Ці три уламки нанесли йому смертельні рани. Прощання відбулося 29 березня на стадіоні «Металіст» у Харкові. Похований на Алеї Слави на міському кладовищі № 18. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно (13 квітня 2022)[239][240][241][242].
11056
Цахнів Олександр(«Журналіст»)
38 років, м. Селидове. Закінчив Донецький державний університет управління. Грав у гурті на бас-гітарі, писав музику, багато читав. Працював журналістом видання «Вчасно». Мав досвід роботи у казначействі, відтак був координатором руху «Сильні громади», організовував громадські заходи й ініціативи, культурні події. Під час повномасштабної війни чоловік змінив фах і став воїном. Приєднався до лав 37-го окремого стрілецького батальйону (в/ч А4069) ЗСУ. Обійняв посаду стрільця-помічника гранатометника і вирушив на передову.
Загинув на Бахмутському напрямку біля селища Курдюмівка. Похований на Алеї Слави Степового цвинтаря у місті Селидове[243][244].
11057
Горин Іван Федорович
15 липня 1971, с. Обельниця Рогатинської територіальної громади. Закінчив Конюшківську школу. Здобув освіту в Івано-Франківському професійно-технічному училищі № 13. З жовтня 1995 року працював на Бурштинській ТЕС. 21 травня 2020 року підписав контракт. Брав участь в ООС на території східних областей.
Помер в лікарні у Луцьку після отриманого поранення 6 червня 2022 на Донеччині. Переніс 16 операцій. 28 березня відбулося прощання в Рогатині. 29 березня похований у рідному селі[245].
11058
Морощук Іван
25 грудня 1982, с. Голови, Верховинського району. Солдат, старший стрілець. Проживав у селі Поточище Городенківської територіальної громади.
Загинув поблизу селища Білогорівка Луганської області під час бойового завдання[246].
11059
Федик Сергій
Фанат одеського «Чорноморця». Захищав Україну під час російського нападу у 2014 році. Під час повномасштабного вторгнення знову приєднався до лав ЗСУ. Пройшов бої в Олександрівці на Миколаївщині, поблизу Давидового Броду на Херсонщині та на Бахмутському напрямку.
5 жовтня 2001, м. Енергодар Запорізької області. Закінчив Енергодарський багатопрофільний ліцей. У 2019 році вступив до Національного Технічного Університету «Харківський Політехнічний Інститут» за спеціальністю «Прикладна фізика та наноматеріали». 30 серпня 2022 року був призваний на службу за контрактом та зарахований до лав десантно-штурмових військ. У листопаді пройшов підготовку та був призначений командиром відділення 3-го десантно-штурмового взводу.
Загинув 25 березня 2023 р. в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області[156].
11063
Попеляр Тарас Юрійович
27 травня 2000, м. Ладижин. Закінчив Ладижинську ЗОШ № 2. Навчався у Ладижинському коледжі Вінницького Національного Аграрного університету за спеціальністю «Технік-електрик». Проходив строкову службу в інженерних військах у Кривому Розі. У 2021 році пішов працювати на борошнопереробний завод фасувальником. 27 грудня 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу до Збройних Сил України.
Загинув 25 березня 2023 року в районні населеного пункту Григорівка Донецької області під час мінометного обстрілу[156].
10 листопад 1988, м. Київ. Солдат, бойовий медик 1 аеромобільно-десантного взводу 81 окремої аеромобільної бригади. Навчався у НТУУ «КПІ» за спеціальністю «інженер-електронік». Після завершення навчання Дмитро працював у Банкнотно-монетному дворі НБУ України. З початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. 28 грудня 2023 був призваний до ЗСУ. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій в Луганській області. Залишились батьки, дружина та 5 річна донька.
Загинув 25 березня поблизу н.п. Білогорівка, Луганська область. Похований на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 15 ряд [250]
21 листопада 1971, с. Підлисся Львівської області, згодом проживав у селі Черемошня. Навчався у Білокамінському закладі загальної середньої освіти I—III ступенів імені Маркіяна Шашкевича. Закінчив колишнє Професійно-технічне училище № 56 міста Львова. Після завершення навчання проходив військову службу у лавах ракетних військ. У мирний час обіймав посаду електрика на Державному підприємстві «Львівприлад», надалі працював на Приватному підприємстві «Бекас-Буд». У 2015 році виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. З початком повномасштабного вторгнення рф став до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, обіймав посаду головного сержанта батареї, а згодом — роти. Боровся з окупантами на східному напрямку[251][252].
Загинув у бою з російськими загарбниками. Похований 29 березня 2023 року на Личаківському цвинтарі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[41].
11066
Михайлов Сергій Петрович
03.04.1986. Позивний Кіндер. Старший солдат, кулеметник 3 стрілецького взводу 112 окремої бригади ТрО. Справжній патріот своєї Батьківщини, киянин. Закінчив Київський національний університет внутрішніх справ, за освітою — юрист. З дитинства любив спорт — займався футболом в ФК Динамо, рукопашним боєм. Любив життя, мав прекрасне почуття гумору та багато друзів. Український воїн Сергій у віці 17ти років познайомився із майбутньою дружиною і проніс це кохання до самої загибелі. Радів народженню доньки і завжди нею пишався. Був турботливим сином та поважав батьків. З 24 лютого 2022 року за позовом серця, разом із братом, зібравши команду патріотичних однодумців, пішов до лав Територіальної оборони захищати Україну. Брав участь у визволенні Київської та Харківської областей (де був поранений).
Загинув при виконанні бойового завдання, під час артилерійського обстрілу позицій підрозділу, поблизу населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Похований на Берковецькому (Міському) кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 16 ряд. Загинув з вірою в Бога та незалежну Україну.
11067
…
11077
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 25 березня 2023 року)
26 березня
11078
Шталь Степан
9 січня 1999, с. Станківці. Став добровольцем на початку повномасштабного вторгнення РФ.
Отримав поранення 8 березня 2023 року поблизу Бахмута. Помер 26 березня 2023 року внаслідок отриманих поранень[253].
11079
Дякун Юрій
1976, Богородчанська селищна рада. З 2014 року займався волонтерством. Пішов воювати 2 березня 2022 року.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу біля села Шипилівка Луганської області[226].
11080
Юрчишин Микола
24 роки, м. Ланівці, Тернопільська область. Був стрільцем-снайпером 3 відділення охорони 2 взводу охорони військової частини А4030.
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, поблизу населеного пункту Новобахмутівка Донецької області. Похований 3 квітня в місті Ланівці[254].
30 жовтня 1996, м. Болехів. Виріс та навчався у школі в Болехові. У 2022 році він пішов воювати, служив стрільцем у військовій частині, яка дислокувалася на околиці села Малинівка Пологівського району Запорізької області.
43 роки, м. Липкани, Молдова. На початку 2000-х років чоловік переїхав до України. Навчався у Міжрегіональному вищому професійному училищі зв'язку в Львові та в Українській академії друкарства. Тривалий час працював у Бельгії. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та вступив до 125 окремої бригади територіальної оборони.
15 травня 1969, м. Тлумач на Івано-Франківщині. Закінчив Вище професійне училище № 13 Івано-Франківська. Працював електриком. Жив у селі Загвіздя. У 2022 році був мобілізований у батальйон охорони 114 бригади тактичної авіації. У 2023 був відправлений на бойове злагодження у Львівську область, а згодом у Донецьку, в район міста Мар'їнка.
20 березня 1977, с. Сваричів, Рожнятівський район. Воював в АТО. В одному з боїв з російськими військовими отримав важкі уламкові поранення —ураження легень та хребта. Довго лікувався, повернувся додому, де певний час перебував на реабілітації, потім повернувся на фронт, однак в окопах, де холодно й сиро, старі рани нагадали йому про себе та забрали життя.
50 років, м. Львів. У мирний час працював у меблевій та транспортній сферах на місцевих приватних підприємствах. Захоплювався розведенням голубів. Боронив Україну у складі 125 окремої бригад Сил територіальної оборони ЗСУ
Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 3 квітня 2023. Похований на Личаківському кладовищі[260].
11094
Наконечний Василь Михайлович
20 травня 1975, с. Лучка Великоберезовицької громади. У 1990 році закінчив школу, згодом навчався у Хоростківському училищі, де здобув професію водія та електрозварника. Був призваний на військову службу до військової частини міста Тульчин Вінницької області. Після служби одружився, працював будівельником. 4 квітня 2022 року вступив до лав ЗСУ і вже з 16 грудня захищав Україну у гарячих точках на Донеччині
Загинув в період з 27.02 по 27.03.2022 року в селі Яремівка Ізюмського району[262].
11096
Сорока Тарас
(«Птаха»)
15.11.1974, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №40 міста Львова. Здобув освіту у Львівському професійно-технічному училищі №31 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище побутового обслуговування»). Після завершення навчання проходив військову службу. У мирний час працював у Польщі та Німеччині у будівельній сфері. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 7-го прикордонного Карпатського загону. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Спершу боровся з окупантами на Сумщині та Харківщині, а в 2023 році виконував бойові завдання у «гарячих точках» Луганщини та Донеччини, зокрема, у м. Бахмут.
Похорон відбувся 18 березня 2024 року у Львові [263]
11097
Тарасенко Валерій
08 жовтня 1967, м. Ровеньки Луганської області. Навчався у Ровеньківській загальноосвітній школі № 7 I-II ступенів Луганської області. Здобув освіту у місцевому гірничому технікумі. Після завершення навчання проходив службу в Одеській області у складі військового пожежного підрозділу. Повернувшись, протягом восьми років пропрацював шахтарем. Водночас, займався приватним підприємництвом, мав власну пасіку. У 2014 році разом із родиною переїхав до Львова. Тут працював у сфері перевезень, також розпочав власну справу. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на Харківщині, Сумщині, Донеччині та Луганщині у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони.
Залишилися дружина, троє синів і доросла донька [264]
11098
Галайко Володимир Тарасович
(«Борода»)
34 роки, м. Жидачів, Львівська область. Переїхав з родиною у Павлоград на Дніпропетровщині. Закінчив Дніпропетровську філію Київського славістичничного університету за фахом міжнародні відносини. Працював у ІТ-компанії у столиці, де обіймав посаду менеджера продукту. Під час повномасштабного вторгнення захищав Україну в складі 114-ої окремої бригади територіальної оборони. Був заступником командира розвідувального взводу. За наказом начальника Головного управління розвідки Кирила Буданова посмертно був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Мешкав в місті Українка Київської області. Батько, не витримавши горя, помер від інфаркту через вісім місяців після сина.
Загинув в місті Бахмут Донецької області. Під час штурму ворожих позицій він отримав кульове поранення, несумісне з життям. Похований у місті Українка Київської області на новому кладовищі. На фасаді рідної школи №8 у місті Павлоград встановили пам'ятну дошку [265]
11099
…
11105
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 27 березня 2023 року)
28 березня
11106
Кирилюк Денис МиколайовичОрден «За мужність» ІІІ ступеняВідзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
10 серпня 1992, м. Галич. З 1999р по 2008 рік навчався в Галицькій ЗОШ І-ІІ ст. №1. У 2008 вступив до Івано-Франківського політехнічного ліцею, який закінчив в 2012. Правознавець, учасник бойових дій на Сході України, громадський діяч, голова Галицького районного об'єднання воїнів АТО, депутат міської ради Галицької ТГ від Української Галицької Партії. Був учасником Революції Гідності, потім добровольцем пішов захищати державу. Служив в «АЗОВі» та у 50 полку Нацгвардії України. Після служби захищав права та інтереси учасників бойових дій і їхніх сімей, допомагав їм адаптуватися до цивільного життя. Займався відновленням занедбаних та знищених могил учасників національно-визвольної боротьби за Україну та гідним вшануванням пам'яті всіх героїв, які загинули за Україну. Коли розпочалась повномасштабна війна він знову пішов на захист держави.
11 листопада 1974, с. Лучинці. Навчався в Лучинецькій школі, потім в Івано-Франківській школі № 22. Після школи вступив у Львівську ветеринарну академію на інженерну справу. У мирний час наш земляк працював на арматурному заводі, а також монтажником сантехнічних систем у Києві. Потім знайшов роботу в цій сфері за кордоном. У перший день повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. 4 березня 2022 був мобілізований. Служив навідником другого штурмового відділення штурмової роти, солдат. Воював у «гарячих» точках Донеччини. Нагороджений посмертно Нагрудним знаком «За зразкову службу» Міністерства оборони України.
Загинув 28 березня 2023 року поблизу села Богданівка Донецької області[271].
11110
Бодз Владислав
1994 рік, с. Остриня Тлумацької громади. Був відмінником у місцевій школі. Закінчив Тлумацький коледж Львівського національного аграрного університету. Після армії їздив на заробітки в Київ, тяжко працював там будівельником. Був мобілізований до лав ЗСУ 3 березня 2022 року. Служив командиром відділення у військах протиповітряної оборони України.
1 червня 1989, селище Старий Мерчик. навчався у Старомерчицькій загальноосвітній школі, потім — у Державному навчальному ДНЗ "Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області. Воював у найгарячіших точках: спочатку Ізюмському напрямку, потім на Слов‘янському та Бахмутському напрямках.
Загинув в районі прикордонного населеного пункту Уди. Похований в селищі Манченки[274]
12.10.1997, с. Сокиринці. Навчався у Вінницькому ліцеї №35. Навчався на факультеті фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету. Брав участь у виконанні бойових завдань в різних областях, зокрема в Луганській, Харківській та Сумській. Він також взяв участь у визволенні міста Ізюм. Далі перебував на Бахмутському напрямку. Служив у ССО.
27 березня 2023 року під час виконання бойового завдання був поранений від мінометного обстрілу в районі Бахмуту, а наступного дня помер від поранень [275].
Загинув поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області[277].
11121
Байда Олександр
Народився 20 жовтня 1985, м. Волочиськ. Вчився у Волочиській школі № 5 та Полянській середній школі. Закінчив професійно-технічне училище № 5. До війни працював на підприємстві «Агробізнес», Волочиському машинобудівному заводі, в групі компаній «ВітАгро». Останні чотири роки перебував за кордоном. З початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну та мобілізувався до лав ЗСУ. Був старшим сапером 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу роти інженерної підтримки в/ч Т0910, звання старший солдат. Позивний «Джазіра». Нагороджений відзнаками «Честь і гордість Волочиської громади», Почесна відзнака «Мужність і Звитяга».
Загинув під час розмінування території в районі населеного пункту Снігурівка Миколаївської області[278][279] Похований у місті Волочиськ на Хмельниччині. На Алеї Героїв по вулиці Слави встановлений портрет Ібрагіма як Почесного Громадянина Волочиської громади.
11122
Точилов Іван Іванович
22 травня 2004, с. Лісок, Буська громада. Старший сержант
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки Луганської області[280]
11123
Тимофійчук Андрій
27 листопада 1993, с. Троїця. Був призваний на службу 27 лютого 2022 року. Був помічником гранатометника у 50 полку імені полковника Семена Височана Нацгвардії України.
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Шипилівка Луганської області[281].
11124
Бонтя Микола
19 років, Гришковецька територіальна громада.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки на Луганщині[282].
11125
Тарасенко Валерій
смт Білокуракине Луганської області. Навчався у Старобільському медичному фаховому коледжі. Згодом закінчив Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. Після завершення навчання проходив військову службу у лавах прикордонників. Протягом 2000—2002 років Валерій працював фельдшером у місцевому слідчому ізоляторі. Згодом вступив на контракт до Луганського прикордонного загону. Завершивши службу, був начальником штабу цивільної оборони у Старобільській центральній лікарні. У 2016—2019 роках виконував бойові завдання у зоні АТО у лавах Національної гвардії України. Надалі вступив до 501 окремого батальйону морської піхоти 36 бригади.
Похований 11 квітня на Личківському кладовищі[283].
11126
Гойко Євген Юрійович
10 квітня 1995, м. Арциз Одеської області. Закінчив школу №5 в Арцизі, згодом навчався в Ізмаїльському вищому професійному училищі №9. Строкову службу проходив в Івано-Франківскій області. Восени 2014 року брав участь в АТО.
В лютому 2022 року вступив до територіальної оборони Арцизу, пізніше перейшов до військових частин ЗСУ. В лютому 2023 року обороняв Бахмут.
У ніч з 8 на 9 березня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу отримав важкі осколкові поранення. 29 березня помер у лікарні в Києві. Похований 7 квітня у місті Арциз[284]. В грудні 2023 року нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно)[285].
11126
…
11136
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 29 березня 2023 року)
30 березня
11137
Прасоленко Антон
26 липня 1999, м. Бердянськ. Був лауреатом Всеукраїнського дитячого фестивалю естрадного мистецтва «Топ-Топ», організованого Міністерством культури і туризму України. Навчався у Київському національному університеті культури та мистецтв з 2016 року за спеціальністю переклад англійської та іспанської мов. У 2018 році він був нагороджений за найкращу епізодичну роль у рамках відкритого фестивалю аматорських театрів. Грав у виставах "Свято Зірки" (Посол), "Фізіологія" (Імпульс), "Ромео і Жасмин" (Півень), "Катрін" (Детектив; Еміль), "#неВовки" (Вовк, що проходить; Вовк, що вмирає; Вовк, що вмирає 2; Вовк зграї), "Під прицілом тиші" (Каджа), "Ніч вовків" (Гро), "Блаженний острів Саватія Гуски" (Чекіст) і "Голгофа" (Месія, він же Іефет, він же Виродок, він же Божевільний). Був мультиінструменталістом: грав на фортепіано, саксофоні та контрабасі. Працював баристою і мешкав з своєю дівчиною в Києві. До 24 лютого 2022 року грав у театрі "Вавилон". Весною 2022 заручився з своєю дівчиною Тетяною.
Отримав важкі поранення під Бахмутом від осколків. Помер у шпиталі від отриманих поранень, провів тиждень в реанімації. Його найкращий друг і побратим Ярослав Савенко загинув 28 квітня 2023 [286][287][288].
5 вересня 1986, с. Пуків, Рогатинщина. У 2004 році закінчив школу, у 2006 — здобув професію тракториста-машиніста у Рогатинському аграрному коледжі. З 26 жовтня 2006 року до 17 жовтня 2007 проходив службу у внутрішніх військах в Запоріжжі. Працював у службі охорони Рогатинського місцевого відділення управління поліції охорони. 5 березня 2022 року був мобілізований. Служив стрільцем у другій стрілецькій роті 50 полку Нацгвардії імені Семена Височана. 27 лютого 2023 року його відправили на Донеччину.
Загинув в районі села Шипилівка Луганської області під час мінометного обстрілу[290]
15 вересня 1981 року у селі Новий Яр (Яворівський район). Випускник Новояворівської школи № 1. Освіту здобув у Львівському коледжі будівництва, архітектури і дизайну. Був будівельником, будував будинки. З повномасштабним вторгненням росії в Україну, у липні 2022 року став на захист територіальної цілісності нашої держави у складі Донецького прикордонного загону.
Загинув під час виконання бойового завдання в місті Бахмут[291].
48 років, Костопільська громада. З першого дня повномасштабного вторгнення РФ в Україну вступив до лав ЗСУ, служив старшим бойовим медиком 4-ї аеромобільної роти військової частини А4350. Був учасником АТО.
Помер в місті Житомир від набряку мозку отриманого внаслідок бойових дій — падіння вертольоту[292]
11142
Змислий Василь
42 роки, с. Свірзькі Глібовичі Львівської області. У мирний час працював у будівельній сфері. Із початком повномасштабного вторгнення Росії, повернувся з Польщі та став на захист Батьківщини до лав 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України. Виконував бойові завдання на східному напрямку.
Похований 5 квітня на Личаківському кладовищі[293].
27 років, м. Валки Харківської області. Після 9 класу вступив до Харківського ліцею з посиленою військовою підготовкою. Згодом здобув вищу юридичну освіту у Харківському національному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Служив у лавах 3-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Воював на Донбасі упродовж трьох років. Після повномасштабного вторгнення продовжив військову службу у складі НГУ, обіймав посаду командир взводу 5-ї окремої бригади.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Кремінна на Луганщині. Похований Рогозівському кладовищі[295].
11145
Басанець Владислав Ігорович
29 травня 1989, м. Бахмач. Навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. Закінчив Київське училище автомобільного транспорту та будівельної механізації. Водій гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини А3892. У 2014 став на захист своєї держави добровольцем. Був на передовій. Згодом підписав контракт на військову службу.
Загинув поблизу населеного пункту Роздолівка Донецької області. Похорон відбувся 4 квітня 2023 [296]
11146
…
11155
Військовослужбовці ЗС України.
(для доповнення за 30 березня 2023 року)
31 березня
11156
Мерінов Віталій
м. Івано-Франківськ. Майстер спорту з боксу, чотириразовий чемпіон світу з кікбоксингу, член виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та депутат Івано-Франківської міської ради минулого скликання. Пішов на війну у перший день повномасштабного вторгнення. Служив у Нацгвардії України. У березні 2022 року Віталій Мерінов воював у Мар'їнці на Донеччині. Під час одного з боїв отримав вогнепальне уламкове поранення в ногу. Одужав і знову повернувся на фронт. У 2023 році боєць воював на Луганщині. Там він і прийняв свій останній бій.
Помер у госпіталі від поранень отриманих у боях на Луганщині[297][298]
11157
Кінаш Орест Михайлович
Львівська область. Громадський діяч, інструктор з альпінізму та гірського туризму, був офіцером 53 окремої механізованої бригади ЗСУ. Здійснив безліч походів Карпатами, сходження у горах Кавказу (Казбек, Шхара), на Памірі, у Туреччині. Кілька тижнів до загибелі отримав осколкове поранення, але відмовився від госпіталізації й відбув три дні на позиціях до ротації. Погодився на 10 днів відпустки. Після повернення загинув у перший же день.
Молодший сержант. У мирному житті Роман інструктором зі стрільби. 25 березня президент Зеленський нагородив його медаллю «За військову службу Україні».
29 років, м. Івано-Франківськ. Пішов захищати країну у перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну. У лавах ЗСУ служив старшим солдатом. Мав активну громадянську позицію, був учасником Революції гідності.
Загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Шипилівка під Сєвєродонецьком на Луганщині[303].
11161
Лях Михайло Іванович
1 листопада 1992, с. Верхнє Висоцьке. Мешкав в селі Красне Стрийського району Львівської області
Загинув біля міста Авдіївка Покровського району Донецької області[304].
11162
Благовєрний Олександр
26 березня 1971, м. Кам'янське. Упродовж 1989—1991 років проходив строкову військову службу. Закінчив Дніпродзержинський комерційний технікум. Був водієм ОРС «ПХЗ». Тривалий час працював на станції технічного обслуговування «Волга».
Загинув у Донецькій області. Похований на кладовищі по вулиці Романківській[305].
11163
Пузема Максим
41 рік, м. Львів. Закінчив Львівський технічний коледж. Після завершення навчання займався ремонтом та фарбуванням транспортних засобів. Незважаючи на незадовільний стан здоров'я, у 2014 році добровольцем став на захист Батьківщини. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 41-го окремого мотопіхотного батальйону Сухопутних військ ЗСУ. Повернувшись до цивільного життя, продовжив займатися автомобілями. Із початком повномасштабного вторгнення повторно добровольцем пішов на війну і вступив у лави 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Сухопутних військ ЗСУ.
Похований 5 квітня на Личаківському кладовищі[293].
11164
Лоюк Анатолій Миколайович
19 січня 1997, с. Росоша. Майор нацгвардії спецпідрозділу «ОМЕГА».
м. Кривий Ріг. Навчався у школі № 22. Згодом закінчив Криворізький фаховий коледж. Працював водієм Криворізького національного університету. Останнім місцем роботи була компанія «Весташляхбут», де чоловік також був водієм. Під час повномасштабного вторгнення добровільно став на захист рідної країни від окупантів. Служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Був кулеметником.
Загинув в бою біля міста Мар'їнка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, разом із двома побратимами вони викликали вогонь на себе. Коли відступали, то потрапили під ворожий артилерійський обстріл, внаслідок якого Олег отримав смертельні поранення. Похований на Алеї Героїв центрального кладовища у рідному Кривому Розі.[307].
15 жовтня 1989, м. Київ. Закінчив Київський Авіаційний Технікум у 2009, ХАІ у 2015, працював проектним менеджером у ІТ-компанії Syndicode. У перший день повномасштабного вторгнення пішов добровольцем та вже 03.03.2022 року був зарахований до лав ЗСУ. Командир 3 спеціального відділення 2 спеціального взводу 2 спеціальної роти 210 окремого батальйону «BERLINGO» в/ч 4122, молодший сержант, бойовий медик.
Загинув 31.03.2023 внаслідок ворожого мінометного обстрілу виконуючи бойове завдання у Битві за Бахмут. Залишились дружина та донька [308][309][310]
11167
Рудчук Юрій Миколайович
13.05.1991, м. Ковель. Пішов добровольцем на фронт 08 травня 2022 року. З 04 червня 2022 був на посаді оператор-розвідник у складі 36-ї окремої бригада морської піхоти 1-й батальйон морської піхоти розвідувальний взвод 1 відділення, в/ч А2802. Боронив Україну на Авдіївському напрямку.
Загинув у ДТП з побратимом, під час проходження служби.
11168
Завадський (Марцишин) Михайло Іванович
11 квітня 1984, м. Рені Ізмаїльського району. Військовий шлях почав у складі 36-ї бригади морської піхоти, з жовтня 2022 по січень 2023 брав участь в обороні Донеччини де був поранення. Одужавши перевівся в 3 штурмову.
Загинув 31 березня 2023 року в м. Бахмут під час евакуації поранених побратимів. Похований в м. Одеса[5].
Нотатки
16 квітня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський під час інтерв'ю телерадіокомпанії CNN повідомив, що у війні з російськими окупантами загинуло від 2500 до 3000 українських військових[311].
11 травня 2022 року, в ході спеціального брифінгу офіційних представників Сил оборони України, начальник оперативного управління штабу управління Нацгвардії України Олексій Надточий, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати Національної гвардії України під час виконання бойових завдань склали: безповоротні втрати — 501 військовослужбовець, санітарні втрати (зазнали поранень) — 1697 військовослужбовців[312].
23 вересня 2022 року, президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю французькому виданню Ouest-France заявив, що впевнений у перемозі свого народу в цьому конфлікті, в якому, за його оцінками, гине 50 солдатів на день. «У п'ять разів менше, ніж російських військових», — сказав український президент[315][316].
1 грудня 2022 року, радник глави Офісу президента Михайло Подоляк в ефірі 24 каналу заявив, що втрати української армії склали до 13000 військових. «У нас є офіційні оцінки Генерального штабу, є офіційні оцінки, які говорить Верховний головнокомандувач. І вони в нас сягають від 10 до 12,5-13 тисяч загиблих. Тобто, ми відкрито говоримо про кількість загиблих», — сказав Подоляк[317][318].
«Таблиця/Список загиблих» буде наповнюватися та корегуватися по мірі можливості за надходженням відповідної інформації, яка постійно змінюється в результаті інтенсивності бойових дій (посилання — тільки на офіційні та перевірені джерела)
Див. розділ «Обговорення».
Відомості з Указів Президента України «Про присвоєння звання Герой України», «Про відзначення державними нагородами України» доповнювати в кінці основної Таблиці, з подальшим уточненням соц.-демографічними даними загиблих Героїв і рознесенням записів за відповідними датами!
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.png)
